Grumpy readerka

друзі, нове відео вже на каналі 💅🏻 і це навіть не книжкові покупки, шок! https://youtu.be/dvOnEYTahmA

у третьому томі «Сестер Річинських» один з героїв говорить, що українська мова третя у світі за милозвучністю. а все ж приємно, що з кінця 30-х років минулого століття ми у цьому вигаданому змаганні піднялися до другого місця 🤭 #сестри_річинські

бібліотекарка приймає нові книжки у фонд 🤭

друзі, я відмінила підписки усім, хто фоловив мене на байміекофі, я дуже вам вдячна за підтримку мого контенту, але тупий сервіс прийняв тупе рішення і тепер україночки й українці не можуть виводити гроші на свої українські картки. карток закордонних банків у мене немає, тому я не бачу жодного сенсу продовжувати з байміекофі, доведеться придумати щось інше пізніше.

дочитала "Те, що видно звідси" до сцени з пташкою і так розізлилася. терпіти не можу, коли автори прибігають до графічного насильства над тваринами, аби увиразнити свою думку, для мене це дешевий прийом, що псує враження. щодо жорстокості до беззахисної тварини я справді відчую яскраву емоцію, але це примітивний шлях, ви точно можете краще. і я вірю, що ця авторка здатна на більше, ніж маніпулювати насильством над пташеням. я не покину читати через це книжку, але тримаюся при думці, що в переважній більшості випадків вивалювати на читача шок-контент з тваринами - це поганий тон для письма.

ви вчора правильно вгадали, я почала "Те, що видно звідси" Маріани Лекі. це німецька авторка, книжка вийшла у 2017 році і стала доволі популярною, на гудрідзі в неї 70 видань, тому запрошую вас порозглядати обкладинки. більшість із них обігрують так чи інакше мотив окапі, бо саме ця тваринка сниться Сельмі, після чого всі в селі вирішують, що наступного дня хтось помре. українська обкладинка така сама як у німецького видання. я прочитала близько 30 сторінок, але мені вже подобається іронічний настрій тексту, хоча ще абсолютно незрозуміло куди авторка нас веде. чи читали ви? яка з обкладинок подобається вам найбільше?

почала читати нову книжку і відразу загуглила ✨оце✨. вгадаєте, що за твір? 🤭 підказка: книга пасує до Women in Translation Month

ви вже всі знаєте мою велику любов до роману Ірини Вільде "Сестри Річинські", тож буду дуже рада бачити вас на обговоренні цього неперевершеного тексту у вересні 💅🏻 #сестри_річинські

друзі, важко в це повірити, але на каналі нове відео! https://youtu.be/-BmondUTIr0

коротка історія про те як я зараз витрачу гроші у найбільш приємний спосіб 🫦 це репринт того самого "Першого вінку" і збірка есеїв з коментарями до нього, я в абсолютному захваті! https://www.creativewomenpublishing.com.ua/product/set-pershyj-vinok/

думаю, мій ютуб уже пора перейменовувати у щось на кшталт "щоденник нових книжок", бо якось мені повсякчас бракує наснаги регулярно записувати відео, єдиний порятунок - це щомісячні книжкові надбання, які займають частину стола і просто таки вимагають уваги до себе. навіть із цим я примудрилася затягнути, тож, гадаю, що книги за червень і липень будуть в одному відео, а там, дайбоже, будуть сили та час і на щось інше нарешті 🙏🏻 впізнали щось? 🤭

я повернулася до читання Річинських, маю до кінця літа їх дочитати (і вам раджу 😉). хочу сьогодні переповісти вам одну цікаву історію про третьорядну героїню, яка зустрічається нам у тюрмі. Петриха походить зі заможної селянської родини, як і її перший чоловік. у них був чудовий шлюб, вони і важко працювали, і весело відпочивали разом, мали спільні цінності. так і не завели дітей, але Петриха не сильно про це побивалася, навпаки, раділа, що їй не треба як її ровесницям йти з гульок раніше для догляду за малими. одного дня її чоловік раптово помирає. ось так просто ніс відро до хати, впав і вмер. вона лишається одна на господарстві, де повно в тому числі й великої рогатої худоби, бо це була пристрасть чоловіка. Петриха думає, що їй робити далі, бо ж дітей, що могли б помогти немає: брати когось у прийми маленького вона вже не потягне, а дорослий приймак буде просто чекати її смерті задля спадку. рішенням стає молодий наймит. після року роботи в Петрихи з ним починаються сексуальні стосунки. про це дізнаються в селі. і - цікава ситуація! - для нього це ганьба, пацани сміються. у той же час для неї це гонор, бо стара баба змогла знайти собі красивого і роботящого юнака, змогла утримати поруч із собою. зрештою наймит не витримує і каже, що не може більше, піде собі кудись, так йому дошкуляють сільські насмішки. Петриха ж уже емоційно інвестована і хоче утримати хлопця, обіцяє йому заповісти кілька моргів землі, але він, подумавши, відмовляється. Петриха у відчаї! йде ва-банк і пропонує офіційний шлюб 😱 це докорінно змінює ситуацію, бо тепер це гонор для наймита, він стає господарем, ґаздою, а що Петриха старша, то вона вдова, вдови молодими не бувають. у цей же час сміятися починають вже з неї, бо оце вигадала стара баба вдруге заміж йти за молодого. до неї приходять і її родичі, і чоловікові, благають не позорити рід. мене дуже вразила ця різниця у ставленні до сексуального життя вдови поза шлюбом і у шлюбі, хоча здавалося б! вам цікаво чим закінчилася ця історія любові? звісно, трагедією! ви ж пам'ятаєте, що ми зустріли її в тюрмі? то Петриха від ревнощів прирізала свого любасика однієї ночі в середу (у середу, бо померлі в цей день легше потрапляють на небеса). погодьтеся, дуже захопливо, наче ми подивилися ток-шоу "Говорить Україна", але в елегантний спосіб 💅🏻

прокинулася з думкою, що сьогодні найкращий день, аби нарешті прочитати "Бурю" Шекспіра, котру я взяла в районній бібліотеці три місяці тому (мені дуже соромно, що я так забарилася, сподіваюся, за нею не стоїть черга фанатів). як я писала раніше, це знакова для мене п'єса, бо я читала про неї в іншій дуже любій моєму серцю книжці. і, знаєте, мені сподобалася "Буря". мої попередні спроби читання Шекспіра були не дуже вдалі, крім сонетів, мабуть, але від "Бурі" я отримала тільки задоволення! вона рахується комедією (в кінці всі живі, єй!), але тут є і зрада, і драма, і кілька спроб убивства, і каяття. сюжет полягає в тому, що корабель з королем неаполітанським потрапляє у шторм, його прибиває до чарівного острова, на якому живе зневажений герцог Просперо та його донька, чарівна Міранда. колись давно брат зрадив Просперо, вкрав його герцогство, а король йому у цьому допоміг, тож тепер Просперо хоче звести рахунки. він маг і чорнокнижник, йому підпорядкуються духи острова, тож після кораблетрощі неапольській знаті доведеться добряче подумати про свою поведінку. крім основної сюжетної лінії є ще комедійна (зі сороміцькими моряцькими пісеньками і планом п'яничок стати королями на острові) та любовна, в якій Просперо зводить свою дочку з сином неаполітанського короля. мені було незатишно від того, що Міранда опинилася на острові ще дитиною, фактично не знайома з жодною (!) людиною, крім батька і лихого потворного Калібана, що намагався її зґвалтувати. з одного боку вона ніби щиро закохується у королівського сина, але у порівнянні з Калібаном планка дуже низька. важко перестати думати, що вибір у неї доволі таки обмежений. інший цікавий герой цієї п'єси - це дух Арієль, який був ув'язнений злою чаклункою, а потім звільнений Просперо. це по суті безстатева істота, яка набуває то чоловічих, то жіночих рис залежно від потреби, хоча в тексті по відношенню до нього вживаються чоловічі займенники. разом із цим у театральних постановках Арієля грали і чоловіки, і жінки. найбільше Арієль прагне волі, але для цього йому треба добре послужити Просперо. "Буря" може здатися надмірно спрощеною, тут практично всі події відбуваються протягом трьох годин в кількох локаціях, але мені все одно було цікаво, я б залюбки сходила на виставу за нею. на жаль, це не найпопулярніша з п'єс Шекспіра, тож я можу лише подивитися записи вистав, а це зовсім інше. для мене магія театру працює лише в театрі, а в записі це просто люди у дивних костюмах ходять чудернацькою сценою, де нагромаджені кольорові мішки, і говорять патосні репліки. тепер думаю, що варто було б почитати в Шекспіра щось ще, може подивлюся у бібліотеці. а які у вас його улюблені п'єси?

рішуче покинула читати "Темне сходженння" К.С. Пакат. це не прямо жахлива книжка, але така вже бейзік історія з обраним сиротою, що мусить протистояти злу, причому конфлікт зі злом на рівні "хороші хлопці у осяйних білих плащах проти поганих хлопців, що хочуть повернути абсолютну темряву". на початку ніби і незле було, але з кожною сторінкою ставало все більш нудно. я це все вже читала приблизно десять тисяч разів 😒 взагалі у мене якийсь радикальний настрій на книжки останні кілька тижнів, відкладаю усе, що не подобається, навіть перебрала шафу з нечитаним і відібрала кілька десятків книг на продаж. стільки чудових книжок мене ждуть, я просто не можу дозволити собі витрачати час на все підряд. чи читали ви "Темне сходження"? як взагалі ставитеся до історій про обраних?

хочу показати вам нову книжку, вона приїхала від видавництва "Локальна історія". для мене було великою радістю і відповідальністю отримати пропозицію про огляд, бо, по-перше, я дуже люблю їхні журнали, а, по-друге, тема книги важлива і близька особисто мені. мова йде про "Силу опору. Українці в радянських таборах", упорядники Віталій Ляска та Юрій Пуківський. анотація обіцяє нам 25 історій про людей, які відбували ув'язненння у радянських тюрмах і яким вдалося вижити. справа в тому, що мій прадід теж потрапив у табори після Другої Світової. ні, він не був відомим письменником чи радикальним борцем з режимом, а просто українським сільським вчителем, якому не пощастило, це дуже сильно вплинуло на історію моєї родини. на жаль, прадід помер ще до мого народження, тому я нічого не можу запитати у нього самого, але, гадаю, ця книжка допоможе мені краще зрозуміти через що йому довелося пройти. видання чудове, структуроване, є ілюстрації, воно заслуговує вашої уваги. видавництво не просило мене лишати лінк чи ще щось, але я зроблю це з власної ініціативи: https://publishing.localhistory.org.ua/product/syla-oporu-ukrayinczi-v-radyanskyh-taborah/

учора ходила на книжковий клуб з любими буктюберками у бук юей, для мене це завжди свято! говорили про "Шлях ріки" Шеллі Рід, враження від "нормально" до "чудово". трохи смішно, що ледь не третину часу зайняло обговорення хто який досвід з персиками має, але з цією книжкою персикову тему просто так не оминути 🤭 чим більше я думаю про популярність книжкових клубів, тим більше в захваті, бо це така чудова нагода для спілкування. спільно прочитана книжка дає теми для розмови навіть малознайомим людям, а з кожною новою зустріччю знайомство тільки міцнішає і стає все цікавіше ❤️ також концепція книжкового клубу допомагає виробити певний графік як мінімум щомісячних зустрічей, бо вже не вийде перекинутися розмитим "та, колись треба зустрітися", "може потім побачимося". десь вище я вже писала, що інколи мені здається, що я взяла на себе забагато з цими клубами, але щоразу повертаючись з такої зустрічі я відчуваю феєричне задоволення й цікавість, бо треба ж тепер обирати нову книжку! інколи навіть виникає думка спробувати створити благодійний книжковий клуб з невеличкими фіксованими внесками для підтримки "ми тут", це дуже важлива для мене сумська організація, яка займається сітками, маскувальними костюмами тощо, але я ще не придумала як і в якому форматі це могло б працювати. але якщо вам цікаво, якщо маєте ідеї, то напишіть 🫣

під вечір мене потішила новина про наступну книжку Стівена Спотсвуда від Жоржа! я не дуже люблю детективи, але читати про пригоди Ліліан Пентекост і Вілл Паркер у повоєнному Нью-Йорку мені цікаво, я щиро рада продовженню 🥰 ймовірно, ви помітили, що я тут надзвичайно рідко пишу про передзамовлення, це не випадковість, а свідома політика каналу показувати тільки те, що дуже кортить. так і цього разу, ждем! англійською вже вийшло чотири частини, а реліз п'ятої запланований на 5 лютого 2025 року, але думаю, що це ще не кінець. готова закластися, що серія ✨колись✨ закінчиться епічним протистоянням Ліліан Пентекост з рівною їй за інтелектом суперницею, де загинуть обидві, бо у Ліліан прогресуюча дегенеративна хвороба, щасливого кінця їй не мати. утім, сліпий казав побачимо 🫣 чи читали ви цю серію? чи плануєте?

привіт, друзі! повернулася додому нарешті, про відпустку розповідати зараз не буду, бо ✨знімала влоґ✨, тепер треба змонтувати його, а це вже залежить від електрики. гадаю, день-два і вдасться виділити час для цього 🙏🏻 за цей час встигла прочитати три книжки і одну покинути, чудовий результат! можна повертатися і до Чеха 🤭 одна з цих книг на книжковий клуб, другу ("Звабливі речі" Джанелл Браун) я позичила у подруги і згадала, що зарікалася читати переклади Сергія Ковальчука, я пізнала його зі слова "мандалаї" (spoilsports) на початку першого речення, а книжка загалом цікава. третя ж це "Not in Love" Алі Гейзелвуд, зовсім свіженька історія. ніколи не вважала, що еротика - це сильна сторона її текстів, але от Алі Гейзелвуд вирішила написати еротичний романс, хто її зупинить 🫠 я лишилася не в захваті, навіть вампіри з перевертнями сподобалися мені більше. якщо дуже коротко, то перевагою для мене став науковий проєкт героїні про зберігання їжі, зумовлений розладом харчової поведінки через складне дитинство, а мінусом magic cock (це не я так придумала, це в книжці було!), бо постійні еротичні сцени десь після другої перестали нести якесь смислове навантаження, а перетворилися на монотонне повторення. Алі щороку релізить по дві книжки, можливо, це дається взнаки втома, а, можливо, просто я не є авдиторією. з трагікомедійного: за час моєї відсутності в стіні (за книжковою шафою) поплавилася розетка, я не звинувачую її, така спека, що я і сама поплавилася, але довелося відсувати шафу, а, значить, діставати всі книжки, тепер я переступаю через них по хаті. треба набратися сил і розставити назад 🤭

знову поїзд і нова книжка 🥰 (а ще вперше наважилася записати при інших людях шматочок відео, дуже соромлюся, але розвиваю влогову чакру з усіх сил)

на днях виклала відео з новими книжками травня, якщо ви раптом пропустили, то можете глянути 💅🏻 а ще зберегла 52 обкладинки книжок, аби зробити масштабне відео про все прочитане за пів року, ще не уявляю скільки часу займуть зйомки і монтаж, але я натхненна це зробити до відпустки! ще хочеться поділитися враженнями від "Пісні відкритого шляху" Артема Чеха, загалом вона добре читається, але в мене змішані відчуття. історія доволі прямолінійна, герої рухаються від квеста до квеста, де перемагають своїх ворогів і лутають їхні мішки. мені не подобається аж таке перевантаження деталями того часу, це мало б працювати на автентичність, але мені ту мач. також не дуже цікаво спостерігати за героїнею, яка абсолютно вписується в типаж маніяк піксі дрім гьорл, не моя чашка чаю. окремо мене здивувало і сприкрило, що автор і його редактор обрали передавати звук H/h через Х/х, мені здавалося, що вже є сталий консенсус з цього приводу, але про персоналіті редактора я загалом стараюсь не думати, бо мене тошнить. але я не втрачаю сподівань, що книжка зрештою лишить по собі непогані враження! https://www.youtube.com/watch?v=sx1tdu88WGQ