228
Obunachilar
Ma'lumot yo'q24 soatlar
-17 kunlar
-130 kunlar
Postlar arxiv
+3
ось ще його фото з різних ракурсів🕸
попередні фотографувала моя подруга, за що ії дуже дякую🖤
Існуює легенда, що перший майстер вступив суперечку з будівничим Камʼяного мосту про те, хто першим завершить свою споруду. За легендою спочатку будівництво собору йшло швидше, тоді будівничий мосту уклав угоду з дияволом. Передбачалось, що міст буде побудований швидше, натомість диявол забере собі душі, трьох людей, що першими пройдуть по цьому мосту. Та по завершенню будівницва, майстер змусив пройти по мосту курку, півня і собаку. Диявол, зрозумівши обман, в гніві намагався зруйнувати міст, але в нього нічого не вийшло.
Кажуть, саме тому на мості стоїть маленька камʼяна фігурка - майстер досі спостерігає за своїм суперником і будівництвом собору.
Майстер же, який будував собор і програв суперечку, не витримав ганьби і кинувся вниз в незавершеної будівлі.
Подібнно статуї на мості, на зовнішній стіні собору можна побачити маленьку фігурку чоловіка, що ось ось стрибне вниз.
Тому собор і не буди ніколи завершеним.
А всередені собору тепер «навіть диявол має своє місце», так як якщо придивитися і на фасаді в інтерʼєрі є гротескні статуї химерних істот і демонів.
+1
Собор Святого Петра (нім. Regensburger Dom) — головний храм міста Регенсбург і один із найчистіших зразків французької готики в Німеччині.
Будівницво цього собору розпочалося приблизно у 1275 році і досі лишається незавершеним. Основна будівля зайняла 600 років будівницва, та біля собору є майстерня каменярів, які виготовляють інструменти та постійно замініють пошкоджені камені, так як це робили їхні середньовічні попередники. Таким чином виникає враження, ніби будівництво собору ніколи не буде завершено.
Все змінилося непомітно для мене, але разом з тим завдяки постійній роботі над собою та своїм життям. Майже два тому я - людина, що в один момент лишилась без квартири, без роботи, без домашніх улюбленців, з жахливим психічним станом, і, з ще гіршим, фізичним. Людина, якій зрадили і абсолютно неадекватно повелися після.
Початок був складним. Робота, яка ще більше погіршила здоров'я, наслідки чого досі іноді відчуваються. Скандали з начальством, ще місяць полу-живого стану і ледь не вибивання зарплати з фірми. А далі, здавалось, нескінченні пошуки нової роботи. Антидепресанти перестали допомагати і кожен день ставало все очевидніше, що діагноз, який був до того, не відповідає дійсності. Нова психіатриня поставила мені Межовий розлад особистості - діагноз, який чомусь лякав мене раніше. Насправді ж, знання того, що саме зі мною відбувається, і відбувалося раніше надало мені свободу і порозуміння із собою. Цей розлад зовсім не те, як представляють його медіа, і до цього мені, мабуть, ще хотілося б повернутися в своїх постах.
Через пів року, здавалося чорної полоси, почало ставати краще. Правильне харчування і контроль ваги, фізичні вправи, нові антидепресанти, розуміння і працювання з симптомами, хороша робота і переосмислення себе, своєї особистості, цілей і цінностей. Наступні пів року нарешті почала відчуватися стабільність і ріст вгору. Мені знадобилося, насправді, не мало часу щоб відновитися і не падати без сил одразу після робочого дня. Але сама робота радувала, місцями підіймала самооцінку і місцями, підвищувала мої стандарти, запити і цілі. За кілька місяців мене вже можна було назвати іншою людиною, людиною, яку попередні стосунки, мене змусили відкинути і забути. До новогу року було стале відчуття повернення і відкриття нових граней себе.
А далі, почалися зміни. Несподіване і, лякаюче стрімке, кохання, нова лікарка і нова схема лікування, разом з якою я вчуся жити з новим розумінням себе, переїзд до хлопця лише за два місяці знайомства, більша увага до фізичного здоров'я, отримання вищої посади, час на хоббі, прийняття себе в різних станах і версіях, нові татуювання і нове щасливе життя. Зараз я в цій точці, деякі аспекти змінились органічно і плавно, деякі завдяки важкій праці над собою. Але зупинятися на цьому я не планую, і нарешті, дивлюсь вперед впевненно і з надією.
у нас на роботі сьогодні новий співробітник у вигляди сина колеги. мені вже півгодини розповідають про роблокс🥲
щож знову надто стискаю зуби, знов не можу спати, знов перенапружую мʼязи, знов болять нерви по тілу, знов не можу розслабити мʼязи обличчя і розслабитися загалом. надто багато думаю, надто втомлююсь, надто дратуюсь. бачу інше відображення та інший світ довкола. хочу все змінити і все залишити. хочу спокою.
бачу, що насувається буря і новий сезон мого психологічного триллеру.
сумно від кількості одноманітних сіро-бежевих абсолютно не цікавих інтер'єрів, зроблених за шалені гроші. за наявності майже безмежних можливостей у виборі дизайну меблів чи світла, зазвичай обирають одні і ті самі продукти, втулюючи їх всюди. фабрики і дизайнери часто роблять речі, що захоплюють подих, але у фінальному дизайні ми бачим чергову лампу яка так само висіла ще сотні дизайн-проектах до цього. та сама тумба, ліжко, комод, все те, що робить приміщення "не живим", все, що робить картинку вилізаною і інстаграмно-ідеальною. картинку, в якій навіть рідкісні цікаві і оригінальні речі теряються.
коли заходиш в такі приміщення там гарно, офісно і прісно, з білими стінами, незручними меблями, прісно, але все ж гарно.лишатися більше ніж на пів-години в тому ти не бажаєш. там не комфортно, не тепло і не затишно, а якщо поглиблюватися в естетичність - там сіро, немає нічого за що погляд міг би вхопитися, вигляд лікарського кабінету - не більше. не складно зрозуміти чому так відбувається, проте як художник, як дизайнер і як людина, яка цінує автентичність і самовираження, мені буквально боляче дивитися на ці елітні інтер'єри, що виглядають як магазин Ikea під час розпродажу.
