229
Subscribers
No data24 hours
No data7 days
-230 days
Posts Archive
сумно від кількості одноманітних сіро-бежевих абсолютно не цікавих інтер'єрів, зроблених за шалені гроші. за наявності майже безмежних можливостей у виборі дизайну меблів чи світла, зазвичай обирають одні і ті самі продукти, втулюючи їх всюди. фабрики і дизайнери часто роблять речі, що захоплюють подих, але у фінальному дизайні ми бачим чергову лампу яка так само висіла ще сотні дизайн-проектах до цього. та сама тумба, ліжко, комод, все те, що робить приміщення "не живим", все, що робить картинку вилізаною і інстаграмно-ідеальною. картинку, в якій навіть рідкісні цікаві і оригінальні речі теряються.
коли заходиш в такі приміщення там гарно, офісно і прісно, з білими стінами, незручними меблями, прісно, але все ж гарно.лишатися більше ніж на пів-години в тому ти не бажаєш. там не комфортно, не тепло і не затишно, а якщо поглиблюватися в естетичність - там сіро, немає нічого за що погляд міг би вхопитися, вигляд лікарського кабінету - не більше. не складно зрозуміти чому так відбувається, проте як художник, як дизайнер і як людина, яка цінує автентичність і самовираження, мені буквально боляче дивитися на ці елітні інтер'єри, що виглядають як магазин Ikea під час розпродажу.
мене забавляє, що побачивши ціну 180 євро за шкатулку, у мене промайнула думка "о то й не так вже і багато"
мені спати не вдалося, проте котяти вперше спали поруч, ще й чомусь буквально під мною
була в мене спроба відмінити один з моїх антидепресантів - успіхом це не скінчилось. перше зменшення дозування і ось у мене вже болить нога нестерпно, повернувся біль якого вже не було, нерви по всьому тілу стріляють, м'язи обличчя постійно в напрузі від чого обличчя також болить, постійне запаморочення, повернувся тремор, нервові тіки і з самого неприємного, і навіть лякаючего, неможливість нормально управляти власним тілом. а в думах щось, що я навіть не можу пояснити, порожнеча, якесь відчуття наче світло вимкнули, наче я знов бачу світ таким неправильним, сірим, таким як він був в мої найжахливіші часи.
тож дозування повертаю. є якесь розчарування через зайве нагадування - це на все життя, через те, що мій світ залежить від препаратів, моє я залежить від препаратів. з іншого боку, якщо вони повертають фарби у світ най так. жити з тим пеклом, що є в мені, я жити не хочу.
зранку був у мене веселий експеримент - як далеко і без болю я зможу дійти без бандажів на нозі. вийшло приблизно до ліфту:')
короче я то вже в бандажах, але нога тепер поболює і просто так.
короче більше ніяких експериментів
