Союз Книжкових Республік

Принесла вам нове відео 🌸 https://youtu.be/5KW1svg3h_A?si=VZjNFQ7Oq_-CKQrv

Чи багато можна сказати про щоденники, більша частина яких розповідає про воєнні переживання? Це записи, які поєднують побут з воєнною реальністю в дрібницях. Дуже характерна нотатка за 11 жовтня 1941 року:

«Завтра останній день, коли нам випаде поїсти данські булочки та іншу випічку з «кулінарними жирами». Я забула занотувати про обмеження на яйця, яке ввели не так давно, 7-8 яєць на особу на місяць. Звичайно, у мене є деякі запаси, але вони до наступного року, якщо війна триватиме. Моя люба донька цієї осені пішла до школи. Просто зараз я на неї дуже сердита; вона непривітна, неслухняна й викаблучується за будь-якої нагоди. Скоро вона може змінитися»

Є щось надзвичайно цікаве і особисте в тому, щоб читати чиїсь щоденники. І на диво Астрід, чия творчість мене не сильно цікавила в дитинстві, виявилася дуже цікавою з цього боку. Можливо, до цієї книги я повертатимусь не раз

Зібрання творів Кобилянської «Людина» від видавництва РМ вкотре мене переконало, що потрібно перечитувати авторів і авторок, яких ви відкрили в школі. У шкільні роки мені, як і багатьом, сподобався «Меланхолійний вальс», але на цьому наші стосунки з Ольгою завершилися. І ось через стільки років я знову відкриваю її тексти і думаю про цю розкішну мову, про ці цікаві сюжети, доповнені ілюстраціями Альбіни Колесніченко і передмовою Олександра Скопненко про стиль Кобилянської. Буквально вчора в коментарях під відео радила оповідання «Лист засудженого вояка до своєї дружини». Це щось ❤️‍🔥

«Точка Омега» Дона Делілло Книга починається з перегляду людьми в галереї уповільненого до 24 годин і без звуку фільму Гічкока «Психо»(алюзія на інсталяцію шотландського художника Дугласа Гордона «24 Hour Psycho»). Автор намагається через сприйняття показати як кожна людина по своєму відчуває світ. Через героїв він міркує про те, що чорно-біле кіно найбільш наближене до ідеалу, оскільки кольори автоматично зчитуються нами з певним емоційним забарвленням(незалежно від того чи були вони використані митцем як засіб задання настрою). По суті він каже «на екрані відбувається Щось», але для кожного відбувається різне. Професор з доцентом аналізують фільм крізь призму своїх кінокритичних термінів і йдуть з зали, коли у них зникають слова («Неможливість дати чомусь назву це хороший симптом» Ролан Барт). Далі сюжет змінюється: режисер Джим Фінлі приїжджає в каліфорнійську пустелю до Елстера літнього інтелектуала, який свого часу допомагав Пентагону концептуалізувати війну в Іраку. Фінлі хоче зняти про нього фільм: просто посадити перед камерою і дати говорити. Потім до них приєднується дочка Елстера Джессі і на цьому про сюжет зупинюсь, бо він потрібен тільки як каркас для ідей Делілло. Як писав Джеймс Ласдан в статті «Point Omega by Don DeLillo» – чим менше в романі відбувається, тим уважніше доводиться читати.

„Його проза, зі стилізованими діалогами та детальною увагою до ефектів світла, часто ніби прагне до стану кіно, а холоднокровні джазові каденції забезпечують музичний супровід“

На мить книга ніби змінює свій філософський жанр, стаючи чимось на кшталт трилеру, коли до сюжету долучається донька Елстера і потім зникає. Люди вигадують великі наративи: історію, політику, релігію, філософію. Але в центрі життя залишається щось невимовне – зникнення людини, старіння, смерть, сам час. І чим повільніше Делілло дивиться на ці речі, тим загадковішими вони стають. Як у сповільненому «Психо» ніби бачиш більше, але розумієш менше

Щоденники воєнного часу Астрід Ліндґрен, запис за 3 жовтня 1939 року

Люблю мою стрічку пінтересту. До речі, в останньому дописі в інстаграмі поділилася найкращими прочитаними книжками за останній час 💌

Щойно дивилася стендап Трандафілова, де він каже, що біле вино це Оскар Вайлд, вайб гедонізму. А червоне вино це якийсь Стівен Кінг і жах, з якого ти не можеш вибратись 🍷

„Спасаючи мене від зла тенет всесильних, Вони ведуть мене в краси величний храм; В них маю слуг моїх, та я для них - невільник, I весь корюся я живим тим свічникам” Шарль Бодлер

Що мені подобається в прозі ле Фаню, так це увагу до деталей, які створюють готичну атмосферу навіть більше, ніж самі моторошні події. Паралельно з Кінгом читаю «Дядька Сайласа» і вже з першої сторінки було зрозуміло, що це читання, яке робить великий акцент на атмосфері. Авжеж, коротка проза ле Фаню теж цим вирізняється, але в оповіданні на 10-15 сторінок в будь-якому разі менше простору аби розгулятися з описами одночасно локації і сюжету. Та в романі ти відчуваєш мороз по шкірі, чуєш як стара будівля видає звуки, схожі на голоси померлих, відчуваєш тепло каміну, запах кабінету з величезними книжковими полицями, дивні форми, відчуття, запахи, ілюзії. І саме в такому напівгіпнотичному стані найлегше занурити читача в страх, бо він переноситься в цю локацію, де злякався б і миші. Короче вайб :)

Поки читаю «Відродження» Кінга і помітила, що мені в ній подобається те, як повільно розгортається історія. З увагою до дрібних деталей, які розкривають тобі реальні взаємини, побут і внутрішній світ абсолютно різних персонажів, їхнє дорослішання. Знаю, багато хто сварить Стівена за купу води, я сама не фанатка читати 100 сторінок про те, як герой посидів, попив, поїв, але іт депендс. У цьому випадку це зроблено класно, так, що можу сказати – це додає глибини історії. Намагаюся одужати вже понад тиждень і поступово беруся за універську практику та роботу. Відновила консультації, є вільні місця. Тож, якщо ваші проблеми не як у персонажів Кінга полягають в боротьбі з монстрами, можете записуватись на психологічне консультування(пишіть сюди @kcavafy) І розкажіть, чи ви любите повільне розгортання історії чи вам подобається швидко дізнатися що, де і як? 🍦

Не хочу хизуватися, але одна безцінна людина подарувала отакий скарб. Моїй радості немає меж! І звісно, це буде джерелом контєнта ✌🏻

🧘🏻‍♀️

🧘🏻‍♀️

Побачила коментар, де пані стверджує, що в суч.укрліт мало інтелектуальних авторів. По-перше, мені цікавого кого ми зараховуємо за інтелектуала. По-друге, мало це скільки? Менше 10? 30? Бо скласти список навіть з 30 різножанрових інтелектуальних письменників не так вже й важко. Навіть я, котра читаю переважно зарубіжку, як напружуся, то 10+ назву. Мені потрібні цифри, дефеніції, бо поки ми не визначимось з термінологією, ця задачка «не робе». Для мене це звучить настільки принизливо, ніби укрліт це якесь недорозвинене щось. Те саме чула про класику. Але гаразд: її надрукували і популяризували ніби вже у більшості випала з голови маячня про її однотипність та жалюгідність. А сучліт чим не догодив? Пашковський, Пагутяк, Єрмоленко, Махно, Андієвська, Рафєєнко, Андрухович, Жадан, Забужко, Малярчук, Прохасько, Кожелянко, Москалець і далі, далі, далі…це достатньо інтелектуальні письменники чи ні і чи достатньо цієї футбольної команди? Ай донт ноу Картина Е.Андієвської

До речі, Комубук видасть «Чудове літо» Чезаре Павезе. Це збірка романів, вже є передзамовлення 💌

У спробах віднайти сенс життя герої Павезе переступають межі та відкидають традиційні ролі. Їхні особисті драми розкривають стан цілого суспільства, що переживає втрату орієнтирів на тлі двох світових воєн. Великі очікування обертаються розчаруваннями, а позірна розкіш не здатна приховати всепроникного занепаду. Ця спустошеність перегукується з долею Павезе: «Чудове літо» — одна з останніх книжок, опублікованих перед самогубством письменника в серпні 1950 року.

Сідайте зручніше, бо хвилину тому Основи анонсували книжку Кобо Абе. Не можу передати своєї радості і сподіваюсь, на цьому вони не зупиняться. Я готова бути амбасадоркою Абе, клянусь 🧘🏻‍♀️

Ну яка милота🥹

Якщо ви ще не дивилися інтервʼю Малковича, щиро раджу. Цікаво і місцями дуже-дуже тепло ❤️‍🔥 https://youtu.be/2OwhV_w_yWY?si=Y1Z4bEhqfae7mIpC

Змусило посміхнутися. Ніколи не замислювалася про те, наскільки важливо, щоб для людей з порушеннями зору був вибір в книгарнях. Ми обʼєктивно не звикли думати про інклюзивність елементарних речей і добре, що зараз це активно проговорюється й змінюється. Бо аудіокнижки це чудово, але що може замінити паперову книгу? Як на мене жоден інший формат ❤️‍🔥

Цьогорічна перемога Міжнародної Букерівської премії.