Pagan folklore

«По поверью северян, в первые дни после полнолуния на месяц нападают молнии и солнце и его перерубают, перекраивают в наказание за его волокитство за утреннею зарею (Арханг. губ.)». [Ермолов А. С. Народная сельскохозяйственная мудрость в пословицах, поговорках и приметах. М.: Институт русской цивилизации, 2013. Стр. 665.]

"Piorun jest to chłop olbrzymiego wzrostu, doskonały strzelec, który nieustannie poluje na tajemniczego ptaka, zwanego latawcem. […] Chłop ogląda cudownego ptaka, a wtem zbliża się do niego olbrzymiego wzrostu człowiek ze strzelbą na plecach i torbą myśliwską przy boku. – Jam jest Piorun! – odzywa się – już siedem lat chodzę za tym ptakiem, już bardzo dużo prochu wystrzelałem, a nie mogłem go nigdy trafić. Jeżeli mi go sprzedasz, dostaniesz w zamian rożek prochu i rożek śrutu […] bylebyś tylko tych rzeczy na ziemi nie kładł […] zwierza śrutem, który ci dałem, nigdy nie chybisz. Chłop przystał i Piorun zniknął. Odtąd polował ciągle i zawsze obładowany zwierzyną wracał do domu. — Wisła, t. VII, Warszawa, 1893, str. 114."

Однак, на певний міфологічний фрагмент вказав Луї Леже (1901: 64-65). Цей фрагмент з регіону Сандомир, польська Галичина, був вперше опублікований у 1881 році з німецьким перекладом: Один пан ходив на полювання по неділях перед месою. Одного разу він пішов і гуляв, поки більше не міг полювати: настав час іти на месу. Але ось насувається чорна хмара, і вдалині починає гриміти грім. Пан дивиться і бачить на річці великого потворного птаха, що лежить на камені. Тоді він думає про себе: «Я ще нічого не зловив». Він згадав, що сім років носив у мішку святу кулю. І, не замислюючись, вийняв набої з гвинтівки, щоб покласти туди святу кулю, вистрілив, і птах упав з каменя на землю. Потім він підійшов, підняв його та подивився на нього, бо ніколи не бачив такого птаха, і сказав собі: «Як шкода використати цю кулю на такого потворного птаха». Раптом хтось крикнув позаду нього: «Не хвилюйся, я бігав за цим птахом сім років, але не міг його дістати. Поки ти цілився в нього, я цілився в тебе. Якби ти його не вбив, я б убив тебе». Пан злякався, озирнувся навколо та побачив перед собою величезного чоловіка, схожого на дерево, який тримав гвинтівку завбільшки з колоду. Це був Перон (Перон), який взяв пана за руку та довго з ним розмовляв. Вони оглянули свої рушниці, він (Перон) сказав йому не полювати в неділю, і той полетів, як вітер (Матусяк 1881: 641-642).

Первый — из сборника конца XIX века: От обжоги тела и обвара Hahin, Ahen, nahin. Перун, перунова матка, утишь, укроти огонь! Взять за руку и дунуть и плюнуть 2-жды, после заговора 1-жды наговаривать на 3 раза 3-жды. Аминь! [Заговоры из архивных источников XVIII – первой трети ХХ в. В 2-х томах. Том 2. М.: Индрик, 2024. Стр. 475.]

однак в народі ще й донині це слово вважається табу – висловити його невільно. Прокляття “Бодай тя перун забив”, “Ідь до перуновей матері” і тому подібні ще й нині вважають пайгрізнішим заклинанням і вживають їх лише в крайньому гніві» [Лемківщина: земля ‒ люди ‒ історія ‒ культура. / Ред. Б. О. Струмінський. ‒ Нью-Йорк ; Париж ; Сидней ; Торонто, 1988. ‒ Т. 2. ‒ с. 292]

Таксама згадваецца і жаночы адпаведнік Спарыша — Спа- рыня, Спарня, Спешка-спарышка. Тут можна прыгадаць, як у некаторых варыянтах песні пра Спарыша адзначаецца, што ён ходзіць па полі не адзін, а “з вялікаю сям’ёю”. Спарыня ўва- сабляе спор, дапамагае жнеям, спрыяе земляробчай працы і памнажае ўраджай: “Усё лета спарня з намі на нівушке бы- ла, // А сягодня спарня з намі дамоў пайшла”. У песнях адзна- чаецца, што спарня ў сядзібе “звіла гняздо” і “Распусціла дзяцей // Па ўсім новым клецям, // Па ўсім закрамам: // Хлеба, солі на стале, // Жывацінкі на хляве, // На крываці рабят, // А пад кра- ваццю парасят” (БНТ, Жніўныя песні № 349). Існаваў асобны абрад заклікання спору, які адбываўся ў самым канцы жніва, калі зжынаецца апошні сноп. Прысутныя жнеі голасна клі- чуць: “Спарня, гу! Спарня, гу!”, а потым пільна прыслухоўва- юцца, ці адгукнецца ім рэха. Калі адгукнецца (звычайна адка- зваюць жнеі з далёкіх палёў), то гэта азначае, што спор пачуў заклік і ўраджай будзе добры217. 217 Машынскі К. Рэгіянальныя гадавыя звычаі (фрагмент) // Усходняе Па- лессе. Мінск, 2014. С. 495.

"кутному богу, і Велі богині, і ядрею, і скотну богу і попутнику і лісному богу і спариням і спєху моляться" –Слово Святого Григорія(редакція 16го століття)

Інший міфологічний персонаж, пов'язаний зі збиран-ням врожаю, має більш архаїчні риси. У центральній Поль-щі його називають Споришем (Sporysz), ототожнюючи його з грибом Secale cornutum (споринья), що паразитує на колоссі пшениці або жита. Подекуди, як-от у Сілезьких Бескидах, цей гриб називали «матір'ю збіжжя», вважаючи його появу на полі знаком майбутнього доброго врожаю. Разом із тим селяни не могли не знати про отруйні та цілю-щі властивості цього гриба. Тут можна помітити виразну аналогію з іншими індоєвропейськими віруваннями, з0-крема з міфом про давньоримського хтонічного бога жита Робігуса, на честь якого у печерах відправляли обряд робі-галій. За свідченням Овідія («Листи з Понту» (1, 8, 43-44)), він полягав у принесенні в жертву собаки 770. Як ми вже зга-дували, у Білорусі Спор виходить за межі функції духа вро-жаю, перетворюючись на персоніфіковане і деїфіковане 766 Слід відзначити, що полудень це час смерті, перетинання сонцем зені-ту, під час якого тінь-душа є найкоротшою. 769 Bystroń J. S. Zwyczaje żniwiarskie... 5. 16: приполудниця meretrix. 770 Порівн. СМР. С. 200: хтонічна жертва у вигляді закопаного живцем кота, що має припинити дощі. Александр Гейштор Слов'янська міфологія уособлення успіху й щастя. Ці спостереження дають змогу дослідити магічний бік аграрних обрядів Слов'янська міфологія, А. Ґейштор

Спарыш у беларускіх мiфалагічных уяўленнях спалучае не- калькі вобразаў213. Адзін з гэтых вобразаў адносіцца да пласта індаеўрапейскіх уяўленняў пра блізнечнае боства, якое забяспе- чвае плоднасць, урадлівасць, багацце і дабрабыт. Спарыш, як боства ўрадлівасці і багацця, займае важнае месца ў абрадах, якія звязаны са зборам новага ўраджаю. Вобраз Спарыша су- стракаецца ў жніўных абрадавых песнях, якія маюць агульны сюжэт: Спарыш ідзе (па вуліцы, па полі), ніхто не пазнае боства, акрамя аднаго гаспадара (гаспадыні), які запрашае Спарыша да сябе, саджае за стол і частуе, у выніку чаго гаспадар мае шчасце і дабрабыт. У песнях часта акцэнтуецца ўвага на тым, што двор, ку- ды запрашаюць Спарыша, ужо мае якасці ідэальнай сядзібы, вылучаецца чысцінёй, парадкам і дастаткам. Такім чынам пад- крэсліваецца, што Спарыш спрыяе добрым і працавітым гас- падарам, якія вартыя таго, каб прымаць у сябе боства. Спары- ша запрашаюць за стол, на покуць, садзяць на золаце, частуюць пірагамі, кашай, мёдам (півам, віном, гарэлкай). У спевах да Спарыша звяртаюцца з малітвай-просьбай: “Спа- ры, божа, у маім гумне, // У маім гумне, у маім дварэ: // На таку ўмалот, а ў дзяжы падход, // А ў печы рост, а на стале сыццё”; 213 Дадаткова гл.: Машынскі К. Беларускі спор і спарыш // Усходняе Палессе. Мінск, 2014. С. 455–466; Ліс А. С. Жніўныя песні. Мінск, 1993. С. 209–210; Ліс А. С. Паэзія земляробчага календара // Выбранае (Беларускі кнігаз- бор). Мінск, 2014. С. 451–456; БНТ, Жніўныя песні (прадмова); Кавалік А. Спарыш. Уступ да інтэрдысцыплінарнага даследавання // Druvis. — № 3. — 2011. — С. 49–73.

Рай таксама быў вядомы і на Палессі. Чэслаў Пяткевіч у кні- зе “Рэчыцкае Палессе” адзначаў: “Рай — гэта дэман, які клапо- ціцца галоўным чынам зжатым збожжам, у прыватнасці, зве- зеным у стадолу, дзе знаходзіцца да таго часу, пакуль не будзе ўсё вымалачана. Пажадана, каб Рай усе стадолы адначасова ўзяў пад сваю апеку, то кожны, хто яшчэ не пачаў звозіць, убачыўшы першы воз са снапамі, запрашае яго да сябе, тройчы кажучы: “Рай, Рай, ідзі к нам!”216. У некаторых варыянтах жніўных песень з іншых рэгіёнаў замест Спарыша-Рая згадваецца Бог, які павялічвае дабрабыт гаспадаркі. Такая замена тлумачыцца тым, што Бог размяр- коўвае долю і дабрабыт, што, уласна, і адлюстроўвае сам тэонім (ст.-іран. baga- ‘доля’, ст.-інд. bhágas ‘дастатак, шчасце’). Тут таксама варта заўважыць, што жніўныя песні пра Спары- ша і Рая выяўляюць паралелі з сюжэтам пра падарожнага Бо- га, які прыходзіць у паселішча, але яго ніхто не пазнае, акрамя адной гаспадыні. Як ужо можна было зразумець, у фальклор- най традыцыі Бог канцэнтруе функцыі і атрыбуты шэрагу ін- шых бостваў. Пра архаічнасць вобраза Спарыша сведчыць і формула “Прыспары мне, Спарыш” (і падобныя), у якой імя персанажа, які дзейнічае, і дзеяслоў дзеяння закадзіраваны адным і тым жа коранем. Падобныя формулы ўжо адзначаліся тут раней. Як і ў выпадку з каляндарна-абрадавымі песнямі, Бог з цягам часу замяняе Спарыша таксама ў традыцыйных зычаннях: “Хай бог 215 Ліс А. С. Паэзія земляробчага календара // Выбранае (Беларускі кнігаз- бор). Мінск, 2014. С. 451–452. 216 Пяткевіч Ч. Рэчыцкае Палессе. Мн., 2004. С. 454–455.

Об утушении огня «Братэ Демидэ! нэ займай широко и нэ взнимай высоко; дым на земли, камень на морi, окунь ў рiчцi <речки>: когда они будут пыты мед и вино, тогда ты будешь широко займаты и высоко взниматы». При этом нужно 2 раза махнуть рукою в противоположные стороны и поклониться. В основе заговора – формула невозможного «трое никогда не сойдутся вместе», более характерная для заговоров от зубной боли. Мотив «огонь, не расходись вширь и ввысь» типичен для украинских и белорусских заговоров от пожара, ср., напр.: «теперь своей силы не расширяй и больше не гори» (из ранних записей: Стороженко 1892: 128, зап. конца XVIII в.), и находит параллели в польских заговорах (об этом см.: Полесские заговоры 2003: 410). Традиция присвоения огню личного имени также характерна для Украины и Белоруссии, см., например: «Кметухи сии <женщины, уме- ющие заговаривать и останавливать пожар> утверждают, что и огни имеют свои имена, сильнейший из них называется Андрiй» (Народ- ный быт Волынского Полесья 1859: 70), «Святая Одарка, ны жывы багата, ны ступай шыроко, ны займай далёко…» (Валодзiна 2009: 650, Брестская обл.), и также имеет соответствия в польской традиции. Де- мид как имя огня нами до сих пор не фиксировалось Цар Огонь має зовнішній вигляд мотив «Огонь, не живи богато, не иди высоко, не загорайся широко» (…) распространён в пол. заговорах о пожара, ср.: «Witum cie gościu w czerwonym płoszczu. Nie szerz sie széroko, tylko wysoko». [Приветствую тебя, гость в красном плаще. Не ширься широко, только высоко] (...)». [Полесские заговоры (в записях 1970-1990-х гг.). М.: Индрик, 2003. Стр. 411] 3. 740. [Заговор против пожара] Ийхаў Ладаў на коне У чорвоном жупане, У чорвоных рукавыцах, У чорвоных ноговыцах". Соколом до горы, А котлом до зэмли. Трэб обходыть того пожара три разы. Зап. В. И. Харитонова 1984 г. в с. Чудель Сарненского р-на Ровенской обл. от Кардаш О. И., 1903 г. рожд., неграм., местной. * Ладаў - мифопоэтическое имя, персонификация пожара ** Ноговыцы укр. ногавиці суконные штаны Заговор содержит два мотива. Функциональный мотив «Сакральный покровитель едет на коне гасить пожар», являющийся вариантом межфункционального мотива «Сакральный покровитель едет на коне исправлять зло: лечить болезнь, отгонять волков и т. д.». Ср. № 741, а также Замовы, № 26: «Ехаў Кась цянцін на красным кані ў красным жупані, у красных чаботах, у красных нагавіцах і ў краснай шапцы»

(…) у карпатских русинов есть предание, что царь-огонь вместе с царицей-водою свет созидали; у татранских словаков есть подобное же предание, повторяемое в сказках, где рассказывается, что огонь породил и солнце, и месяц, и звёзды; есть оно и у хорутан, не совсем забывших старое поверье, что на земле всё стало жить с тех пор, как огонь загорелся в земле». [Срезневский И. И. Исследования о языческом богослужении древних славян. Стр. 23-24

Огонь се мстивий чоловік, про нього кажуть так "Ми шануем огонь, як Бога, він нам дорогий гість Він як розсер-диться і візьме, то другому вже того не дасть" (П Чубинський, Труди, 1, с 45) «Я, раб Божий имярек, покорюсь и помолюсь огненному царю: Ой еси ты, огненной царь, // (л. 5 об.) бери ты в руки огниво и кремень, и выруби огня палящаго, и палящий зажги семьдесят городов и семьдесят королев». [Русские заговоры из рукописных источников ХVII — первой половины ХIХ в. / Составление, подготовка текстов, статьи и комментарии А. Л. Топоркова. — М.: Издательство «Индрик», 2010. Стр. 709.]

Огонь є ангелом Міфи України, авт. Гуменюк. Г