Pagan folklore

#міфи А весной, во время первого выгона лошадей в поле — на ночлег, — крестьяне молятся лесному царю о сохранении лошадей от зверя и всякого случая: «Лес честной, царь богатый и многомилостивый! Спаси моих лошадок в поле, за полями, в лесу, за лесами, где они ходят, гуляют, росу выпивают, — тем они сыты пребывают. Вот тебе, лес честной, хлеб соль и низкий поклон». [Добровольский В. Н. Нечистая сила в народных верованиях (по данным Смоленской губ.) // Живая старина, 1908. Вып.1. Стр. 10.]

«Все сповнене богами», – Фалес Мілетський. Звичайно, цей вислів можна розуміти по-різному, але я тлумачу його так: будь-яка річ може мати свого бога, або ж у значенні того, що боги всюдисущі. Але чи дійсно це так? Давайте заглянемо у фольклор. Є замовлення до духів криниць, дерев чи каменів, але при цьому не кожному каменю чи дереву поклонялися. За народними віруваннями, навіть не в кожному домі живе домовик — його треба запрошувати. А якщо з’ясується, що в домі вже жив домовик, то новий і старий будуть битися між собою, що погано позначиться на добробуті господарів. В етнографії є багато прикладів того, як люди поклонялися богам свят (Купала, Масляна тощо) чи днів тижня — з молитвами, заговорами, міфами та жертвами. Але при цьому немає згадок про бога автомобілю чи бога воріт (хоча в деяких інших народів існують божества воріт). Звичайно, світ є священним, і в ньому присутні боги, але це не означає, що ми, як язичники, побачивши ворота, не можемо подумати, що це просто ворота. Не все має свого бога, і не всюди вони присутні. Ось, до речі, приклад поклоніння Цар-Дереву: https://t.me/Danikacvlt/400

Спариш У текстах до худоби ця частина тіла називається по іншому: "Сонце ў очи, мєсяц у плєчи, шоб ніхто нє потяг з моєй корові спору, ні ў дєнь, ні ў ночі, ні на водє, ні на єдє" [ПЗ 2003, №887]. Доречним тут видається порівняння з д-р. Споринею / біл. Спо- ришом – втіленням культу родючості і життєвої сили. Почат- ково поняття спориш позначало подвійне зерно / колос, який у південних і східних слов’ян вважався священним і називався "цар-колос" [Иванов, Топоров 1992, с. 467], що підтверджуєть- ся лексичним матеріалом: д-р. съпоръ, словен. / польськ. spòr; чеськ. / слвц. spor – "суперечка" семантично пов’язане з дав-інд. pŗt-, pŗtanā – "боротьба". В рос. спорный – "кмітливий / провор- ний", спорыдать – "світити / осяювати", укр. спорий:– "швид- кий / успішний", д-р. споръ – "багатий", болг. спор – "прибуток / урожай", чеськ. sporý – "міцний / щедрий". Споріднене з д-інд. sphirás – "багатий / великий / численний", лат. prosper – "щасли- вий / сприятливий", д-ісл. sparr – "бережливий / помилуваний" [Фасмер 1987, Т. 3, с. 737-738]. Спор семантично зіставляється з поняттями: пора – "найсприятливіший час", поратися – "вести господарство"; пороти – "бити / різати", рос. портить – "псу- вати", що пов’язані з д-р. пря – "сила" (Пор. з д-р. прапруда – "сильна злива"; пращур12). В такому разі, згаданий у тексті спор, розуміється як місце перебування життєвої сили13 А.І. Темченко ТРАДИЦІЙНІ ЗАМОВЛЯННЯ: СЕМАНТИЧНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ ТА ОБРЯДОВІ ПАРАДИГМИ

#міфи «Облакы гонештеи оть селянь влькодляци нарицаються; егда оубо погыбнеть лоуна, или сльньце, глаголють: влькодляци лоуну изѣдоше или сльньце» Кормча книга, 1282 рік

Затемнення сонця в деяких місцевостях пояснюється ще й у суто міфічному дусі: його хочуть з’їсти крилаті вовкулаки* (Проскурівський повіт); тим же почасти характером позначено й пояснення щодо затемнення бійкою між денним світилом — сонцем і нічним — місяцем (Грубешівський повіт) Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях Ґєорґій Булашев

Цікаво, що за народними повір’ями «Коли чоловік забуде за Бога, відьма виводить його на гору, застромлює в землю ніж і каже йому перекинутись через нього три рази; тоді чоловік обростає волоссям і стає вовкулаком». Демонологія українського народу

Баба Яга, Лісовий дід, кутова баба... Відповідні образи дотичні до казкової Баби-Яги: "Лєсовиє дзєди і баби, ого! Баба-яга, угу-угу-угу! Берице крікси і нєсіце в лєс, а моєй Кацє сон прінєсіце" [ПЗ 2003, №49]. Друга частина імені Баби-Яги може інакомовністю, що виникла внаслідок заборони називати ім’я потойбічної істоти чоловічого роду. Початково форма цього імені могла виглядати як баба його, тобто того, чиє ім’я не називається. Цікавим в цьому контексті видається образ "куткової баби". В східних слов’ян кут будинку вважався місцем перебування духів-охоронців родинного вогнища. Про моління і треби кутковому богу згадано в "Слові Григо- рія Богослова" за списком ХVІ ст. У поліських текстах, записаних на- прикінці ХХ ст., простежуються семантичні паралелі з цією писемною пам’яткою: "Куточкі-браточкі, возмітє от того младєнца ночнічкі да нашлітє на єго соннічкі" [ПЗ 2003, №51].

#міфи "Їхав дід через міст, того діда увесь світ. Під тим мостом текло три річки: перша – водяная, другая – молоч- ная, третя – кровався. Я тую водяную вип’ю, молочную – виллю, а кровавою закляну тим чоловіком, що у неділю пазури згризує" [Бондаренко 1992, с. 28]. Замовляння є описом міфологічного Всесвіту (мал. 10), який складається з позитивного верху ("Їхав дід через міст, того діда увесь світ"), і негативного низу ("Під тим мостом текло три річки <...> закляну тим чоловіком, що у неділю пазури згризу"). Архаїчність тексту підтверджується наявністю смислових паралелей з казкою, зокрема "молочною / вогняною ріками", семантика яких зіставляється з народжен- ням (молоко) і смертю (спалювання покійника). Центральний об- раз тексту – "кровава ріка" асоціюється з кров’яними артеріями людини, що є елементом індоєвропейського міфу про створення всесвіту з тіла бога-велетня (див. розділ "Тіло як космос") А.І. Темченко ТРАДИЦІЙНІ ЗАМОВЛЯННЯ: СЕМАНТИЧНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ ТА ОБРЯДОВІ ПАРАДИГМИ

#Зоря Ще одне замовлення де Зорю просять прогнати вредних духів: Кри‌кса, верéкса полу‌ночна, денная, ночная, полу‌денная! Зоря моя, зорюшка, зоря вечерняя (или утренняя)! Подымись, зоря, нá небесь, возми, зоря, кри‌ксу, дай младенцу N угомон. [Заговоры из архивных источников XVIII – первой трети ХХ в.: в 2 т. Т. 1 (издание подготовила Т. А. Агапкина). М.: Индрик, 2023. Стр. 261.]

Дике полювання

Одна з найдавніших згадок міститься в нашому початковому літописі “Повісті врем’яних літ” під 1092 роком. «В лѣто 6600. Предивно бысть чюдо у Полотьскѣ: у мечьтѣ и в нощи бывши тутенъ, стонаше полунощи, яко человѣци рыщуть бѣси по улици; аще кто вылѣзяше ис хоромины, хотя видѣти, і абье уязвенъ бяше невидимо отъ бѣсовъ, и с того умираху, и не смѣяху излазити іс хоромъ; посѣмь же начаша во дне являтися на конѣхъ, і не бѣ ихъ видити самѣхъ, но кони ихъ видити копыта; и тако уязьвляху люди Полотьскыя і его область, Тѣмъ и человѣци глаголяху: яко навье бьють Полочаны; се же знаменье поча быти отъ Дрьюцька. В си же времена бысть знаменье у небесѣ: яко кругъ бысть посредѣ неба привеликъ. У се же лѣто ведро бяше, яко ізгаряше земьля, і мнози борове ізгоряхуся самѣ і болота; многа знаменья бываху по землѣ, и рать велика бяше отъ Половець отвсюду, і взяша 3 городы, Посѣченъ, Прилукъ, і многа села повоеваша. В се же лѣто воеваша Половцѣ Ляхи, с Васильемь Ростиславичемь.» Переклад: «У літо 6600 [1092]. Предивне чудо було в Полоцьку: тут вночі з’явилися привиди, стогнали опівночі, як люди, шниряли біси вулицями. Коли хто із хоромів виходив, щоб побачити, відразу ж був бісами непомітно уражений і від того помирав, і ніхто не насмілювався виходити з хоромів. Після цього почали [біси] вдень з’являтися на конях, і не було видно їх самих, але видно було копита їхніх коней. І так уражали людей в Полоцьку і його області. Тому і люди говорили: “Мертві б’ють половчан”. Почалося це знамення від Друцька. У ці времена було знамення в небесах: наче круг був посеред неба величезний. У це ж літо засуха була, неначе вигоріла земля, і багато лісів самі загорялися, і болота. Багато знаменій було на землі, і нашестя велике було половців звідусюди, і взяли три городи: Посічень, [Переволоку], Прилуки, і багато сіл звоювали. У це ж літо воювали половці ляхів з Василем Ростиславичем.»

#міфи

#міфи Белорусские заговоры Цёмная ночка начніц парадзіла, малому дзіцяці мукі нарабіла; яснае соўнійка дзень начынаець, начніц праганяець, дзянніц насылаець, боль сунімаець. Шух у печ! Шух у печ! (Замовы, № 1130, ад начніц)

#Праздники #Дни_недели #боги #молитвы [Русский календарно-обрядовый фольклор Сибири и Дальнего Востока: Песни. Заговоры. Новосибирск: Наука. Сибирское предприятие РАН, 1997. Стр. 393.] Молитва божествам времени. В славянской традиционной культуре существовал как культ Праздников, так и культ Дней Недели. Слова "святые святочки", вероятно, относятся к Праздникам. Сначала я подумал, что в этом тексте в число адресатов не попадает Воскресенье (не будний день и не годовой праздник). Но ведь обращение "Святые святочки" подразумевает все праздники, не только годовые.

And it is said that after they left the Forum they were not seen again by anyone, though great search was made for them by the man who had been left in command of the city.⁠ The next day, when those at the head of affairs received the letters from the dictator, and besides the other particulars of the battle, learned also of the appearance of the divinities, they concluded, as we may reasonably infer, that it was the same gods who had appeared in both places, and were convinced that the apparitions had been those of Castor and Pollux. Dionysius of Halicarnassus

It is said that in this battle two men on horseback, far excelling in both beauty and stature those our human stock produces, and just growing their first beard, appeared to Postumius, the dictator, and to those arrayed about him, and charged at the head of the Roman horse, striking with their spears all the Latins they encountered and driving them headlong before them. And after the flight of the Latins and the capture of their camp, the battle having come to an end in the late afternoon, two youths are said to have appeared in the same manner in the Roman Forum attired in military garb, very tall and beautiful and of the same age, themselves retaining on their countenances as having come from a battle, the look of combatants, and the horses they led being all in a sweat. Dionysius of Halicarnassus

Ми бачимо, що реальні об’єкти можуть бути атрибутом або проявленням того чи іншого бога, або просто асоціюватися з ним — це ніби продовження його характеру. Але якщо ви вважаєте, що боги — це лише персоніфікації природи чи розуму, то таким чином ставите віз попереду коня, а отже, усіх богів нібито «придумали». Хоча ми бачимо, що боги можуть взаємодіяти з нами, іноді навіть без вагомої на те причини.