БРОНІК

За результатами конференції «Ялтинська європейська стратегія» субʼєктивно прийшов до кількох висновків. Перший — організаційний. З огляду на велику кількість зарубіжних делегатів, мене більше цікавила українська сторона. Про це можна сперечатися, погоджуватися чи ні, але аномальна кількість ветеранів української політики минулої та позаминулої політичних епох, представників «Царя Гороха» і, водночас, помітний дефіцит — а точніше, повна відсутність — нових облич, нових візій і нових стратегій говорить, на мою думку, лише про одне. У країні катастрофічно бракує перспективних політиків нової формації — політиків майбутнього. І, що ще гірше, бракує навіть зрозумілого уявлення про те, яким це майбутнє має бути. Другий — суто політико-абсурдний. Виступ Давіда Арахамії, який, здається, вперше нормальною мовою описав свій функціонал і завдання як перемовника: «Поговорити з кожним з оточення Путіна». Виявляється, саме в цьому, на його думку, полягає ключова роль у примушуванні Росії до миру. І якщо ще вчора багато хто — пошепки, всередині себе або навіть вголос — вважав цього пройдисвіта чимось дивакуватим, місцями недотепним, але все ж із якимось натяком на таємничість закулісних переговорів про мир, то сьогодні багато хто раптом побачив ідіота не в Арахамії. А в собі. Бо якщо тобі роками продають відверту маячню про «оточення Путіна» як ключову задачу українського перемовника, а ти шукаєш у цьому якусь складну багаторівневу дипломатичну конструкцію, проблема, можливо, не в складності конструкції. Можливо, її просто не існує. Третій — стратегічний. Найбільш дивне в усьому цьому навіть не те, що ми досі бачимо на політичній сцені людей із минулого. Дивне те, що за чотири роки повномасштабної війни ми досі не бачимо достатньо чіткої відповіді на просте питання: що далі? Розрив між масштабом події (конференція) та змістом того, що там відбувається колосальний.. Захід, який позиціонується як майданчик для стратегічного бачення майбутнього, фактично демонструє відсутність цього самого бачення в української сторони.

Футболки «Київський режим», гарний настрій, обійми, селфі, посмішки, жарти, мільйони, королеви, плани стійкості, незламності, словники потужності, дисертації Арахамії, інтриги Татарова, політика… Знали б вони, що не вартують ні секунди життя цього малюка без мами…

Незалежна журналістика. Сьогодні надзвичайно незалежний журналіст УП Ткач був помічений під час розмови з новим володарем грошей та цілим набором кросівок Баленсьяга Арахамією. Розмова чомусь проходила без камер в лице і без питань, які потім транслюються на всю країну, а тихо, якось ніби "випадково". Про що міг розмовляти незалежний журналіст і Арахамія невідомо, але якщо це була професійна розмова, то треба очікувати сюжету з запитаннями про Боржаву, Кауфмана і його угоду, зарплати депутатам в конвертах, їх облік і видатки, дрони і корупцію в мілтеху, про Генерального прокурора, про формування Кабміну і т.д. Чи це щось інше і Ткач просто футболку "київський режим" попросив у подарунок?

Тонке відчуття сучасних модних тенденцій завжди було сильною стороною Качки.

Якщо робота написана тобою і ти "в предметі" то кого і як своїм захистом можна підставити?

Саме тому найбільш важливою в підході Мамедова для мене є ця формула: Україні зараз потрібен сильний Генеральний прокурор, але результатом його роботи має стати сильний і процесуально незалежний прокурор. Якщо наступний керівник прокуратури справді зможе провести повний аудит системи, позбутися наслідків невдалих управлінських практик і водночас встановити реальні правові запобіжники від втручання будь-якого керівника у конкретне кримінальне провадження, це буде значно важливішою реформою, ніж чергова зміна таблички на дверях кабінету Генерального прокурора.

Прочитав статтю Гюндуза Мамедова на «Українській правді» - «Змінити систему, а не прізвище: завдання для майбутнього Генпрокурора». Стаття тут: https://www.pravda.com.ua/columns/2026/09/12/8053077/ З огляду на те, що сьогодні відбувається навколо прокуратури, кілька висловлених у ній тез, на мою думку, точно заслуговують на увагу. Насамперед - пошук компромісу щодо кандидатури Генерального прокурора, необхідність сильної фігури на цій посаді та реальної процесуальної незалежності прокурорів. Не з усім у статті я погоджуюся, але саме ці підходи сьогодні варто обговорювати серйозно. Операція «Карфаген», незалежно від того, якими будуть остаточні процесуальні результати цього провадження, вже поставила перед державою питання, значно ширше за кримінальну відповідальність фігурантів. Цю справу варто сприймати передусім як привід для серйозної розмови про інституційну спроможність прокуратури, її внутрішні механізми контролю та характер управлінської вертикалі. І саме зараз особливо важливо не звести це до пошуку чергового прізвища на посаду Генерального прокурора. Суспільна дискусія з цього питання вже фактично розділилася на два табори. З одного боку, пропонується відкритий конкурс із залученням міжнародних експертів. З іншого - цілком слушно нагадується, що Конституція України передбачає інший механізм: Генеральний прокурор призначається Президентом України за згодою Верховної Ради. Обидві позиції мають свої аргументи. Але перетворення питання про Генерального прокурора на черговий конфлікт навколо конкурсних комісій навряд чи допоможе прокуратурі вийти з нинішньої кризи. У цьому контексті пропозиція Гюндуза Мамедова видається одним із небагатьох варіантів, які дозволяють принаймні на перехідному етапі знайти компроміс між цими двома підходами і рухатися далі. Він не пропонує передавати конституційне право призначення Генерального прокурора будь-яким зовнішнім суб’єктам (на сьогодні це взагалі неможливо). Остаточне рішення залишається за Президентом і Верховною Радою. Водночас до його прийняття можливі попереднє узгодження кола кандидатів, обмін аргументованими застереженнями та оцінювання претендентів. Для мене принципово важливо, що така конструкція не повинна перетворюватися на постійний елемент механізму формування української прокуратури. Але на нинішньому етапі це може бути прийнятним компромісом між вимогою конкурсу та необхідністю дотримання чинної конституційної моделі. При цьому результатом такого компромісу не може стати просто «прийнятна для всіх» кандидатура. Україні зараз потрібна сильна фігура Генерального прокурора - людина з професійним прокурорським авторитетом, управлінською самостійністю, власною суб’єктністю та готовністю брати на себе відповідальність за складні й непопулярні рішення. В умовах війни сильний Генеральний прокурор потрібен ще й тому, що прокуратура працює не у звичайному режимі. Однак, після подій останнього року самого лише призначення нового керівника, на мою думку, буде недостатньо. Одним із перших кроків нового Генерального прокурора мав би стати повний інституційний, кадровий та управлінський аудит прокуратури, зокрема рішень, ухвалених у період керівництва Руслана "прийду за всіма" Кравченка. Публічні обставини справи «Карфаген» лише посилюють необхідність і нагальність такого аудиту. У цьому я поділяю підхід Мамедова: його метою має бути об’єктивна оцінка кадрового та інституційного стану органів прокуратури, виявлення ризиків неналежного впливу та відновлення дієвих механізмів внутрішньої відповідальності. Але найважливішою складовою майбутніх змін для мене залишається процесуальна автономія прокурора. Можна скільки завгодно говорити про незалежність Генерального прокурора від Президента, парламенту чи інших політичних центрів впливу. Але така незалежність сама по собі мало що означає, якщо прокурор у конкретному кримінальному провадженні залишається процесуально залежним від свого керівника.

В той час, як OpenAI запускає нову модель Astra, яка може самостійно здійснювати управління твоїм компʼютером тільки через голосові команди, в Київські магазини знову завезли Coca-Cola. Це в буквальному сенсі дві новини з стрічки новин за одну хвилину. Саме страшне у всьому цьому те, що у випадку закінчення війни ми опиняємося чи не в самому кінці цивілізаційного індустріального, промислового і інтелектуального розвитку. Проте з планом стійкості, потужності і незламності.

В 2009 році Юрченко крав пиво з магазину. Вже в 2021 році брав 210 тисяч доларів за прийняття "правильного" закону. За 12 років Юрченко не змінився, змінились тільки апетити. В 2019 році такі Юрченки прийшли у владу. Прийшли вони всі з одним бажанням - красти мільйони і є...ти каралєв.

Сьогодні, що повня? Ще один "реформатор" і за сумісництвом суддя януковича прокинувся. Верховний Суд йому не подобається. Може, він забув, але в далекому 2016 році, коментуючи новий закон про судоустрій "реформатор" стверджував, що це дуже високої якості документ і його положення дають можливість створити Верховний Суд, оновити суддівський корпус, забезпечити механізм звітності та відповідальності суддів.

«Для того, аби не боятися кримінального переслідування, достатньо не вчиняти злочинів» -, заявив з раптового антикорупційного переляку директор НАБУ Кривонос. Семене Юрійовичу, ну будьте хоч один раз у своєму нікчемному житті щирим. Ви ж знаєте, які є ще варіанти, нехай люди користуються, раз воно «проходить», а саме: - фіктивно усиновити чужу дитину, щоб потрапити під амністію у злочині, який ви особисто вчинили; - ⁠ввести в оману суспільство і конкурсні комісії з їх міжнародниками, розказуючи якісь на ходу видумані історії про партійний актив, вибори, єнотів і жаб, але не про систематичне одержання вами хабарів в обухівському районі Київської області; - ⁠кричати на кожній пресконференції, круглому столі чи квадратному стільці про політичні переслідування вас доброчесного; - ⁠зливати матеріали справ, в тому числі через заборону детективам на проведення обшуків у наближеної до вас особи Чернишова, який розпивав у вашому кабінеті дороговартісну лікеро-горілчану продукцію; І багато-багато іншого. Тож, з огляду на вашу особисту злочинну поліваріативність, не потрібно стидатися, накидайте людям ще варіантів. Зараз такий час, знаєте…

СПА-блогер після реалізації САП і НАБУ раптом почав перейматися існуванням кол-центрів. Хоча, будучи першим заступником голови Комітету ВРУ з питань фінансів, податкової та митної політики, він давно міг і мав би займатися цією проблемою предметно. Не математику в Telegram рахувати, а використовувати ті інструменти, які дає йому посада. Комітет цілком може бити по фінансовій основі кол-центрів: рахунках, дропах, платіжних сервісах, фіктивних ФОП, схемах обготівкування та легалізації коштів. Може заслуховувати НБУ, ДФМУ, ДПС, БЕБ та правоохоронців, вимагати конкретних результатів, ставити питання про бездіяльність, ініціювати законодавчі зміни. Окреме питання - БЕБ. Саме Железняк був автором його реформи, пояснюючи, що країні потрібен незалежний та ефективний орган боротьби з економічними злочинами. Вже більше року працює реформований БЕБ, а робота кол-центрів тільки процвітає. Але про кого я? На системну роботу часу, мабуть, немає. Значно простіше написати пост і зняти чергове відео для YouTube.

До речі, у 2023 році журналіст УП Соня Лукашова написала гарну статтю на тему угоди САП зі Злочевським. Рекомендую для прочитання. Тут і про абсурдність самої угоди, і про невиправдану секретність суду, що закрив весь текст вироку, яким угоду було затверджено, і про відверто дивну кваліфікацію - всі співучасники понесли відповідальність за надання неправомірної вигоди і тільки Злочевський - за зловживання впливом. https://www.pravda.com.ua/articles/2023/10/18/7424574/

От же брехуни. Ніякого хабара не було. Було всього лиш зловживання впливом, яке організував Золочівський. Спитайте у свого ручного Клименка. Нагадаю, що за угодою про визнання винуватості, укладеної між Злочевським і САП 17 липня 2023 року (тобто коли Клименко вже був на посаді) і затвердженої 1 вересня 2023 року судом кваліфікація дій Злочевського - організація зловживання впливом і призначене судом покарання 68000 гривень. Ніякого хабара там і близько нема.

Коли Верховний Суд називають «судовою мафією», це чи не найкраще визнання повної неспроможності всіх проведених судових реформ разом узятих. Виявляється, що «суперреформований» за участі міжнародних експертів Верховний Суд якимось чином перетворився на «мафію». І про це пише людина, яка сьогодні пропонує так само реформувати Генеральну прокуратуру та все, що ще не встигли «дореформувати». Фактично це розписка у власній нездатності. Сильнішої оцінки результатів важко придумати.

Доброго ранку! Ще один персонаж вривається в інформаційну повістку. Молитись на генератори не кожен додумається. Сильний хід.

А він, здається, на довго

Дивитись ефір можна тут: https://www.youtube.com/live/TY2nVLZCTWI?si=nOVeTZlJ4JA4xLg0

Друзі та читачі, сьогодні о 19:00 запрошую до перегляду програми «Тема з Мосейчук». Цього разу в студії говоритимемо про дві теми, які останніми днями точно заслуговують на увагу: «Прокурорський Карфаген» та мирні перемовини. Серед гостей ефіру: Владислав Оленченко - співзасновник аналітичної платформи «Михайлівський клуб»; Юрій Севрук - перший заступник Генерального прокурора у 2015–2016 роках; Олександр Харебін - політичний радник. Зі свого боку говоритиму насамперед про те, що останнім часом відбувається в прокуратурі, про плівки та обставини справи «Карфаген», про відповідальність керівництва прокуратури. Окремо поговоримо про приїзд до Києва Стіва Віткоффа та Джареда Кушнера та нинішній переговорний трек. Сьогодні, 10 вересня, о 19:00. Лінк на етер поширю на каналі.

Спочатку САП завдяки інституту угод пробачила найбільш одіозних фігурантів - Злочевського, Кауфмана, Боруховича, Каськіва, Грановського та багатьох інших. А тепер вирішила поговорити про справедливість. Нагадаю: саме завдяки укладеним угодам окремі фігуранти отримували покарання у вигляді штрафу в 5100 гривень або умовного строку. Саме завдяки угодам стало можливим залишити під контролем фігурантів Одеський аеропорт. Так само виникли умови для реалізації через АРМА землі на Боржаві таким чином, щоб пов’язані з Льовочкіним та Каськівим особи придбали її за значно нижчою ціною. Тому говорити сьогодні про справедливість трохи запізно. Справедливість - це не коли одному за угодою дають мінімальне покарання, бо він «сприяв слідству», а іншому за відмову від угоди просять максимальний строк і конфіскацію. Коли після років такої практики САП починає розмірковувати про справедливість, виникає лише одне питання: а де саме вона була, коли Клименко ставив підпис під усіма цими угодами?