БРОНІК

Саме тому найбільш важливою в підході Мамедова для мене є ця формула: Україні зараз потрібен сильний Генеральний прокурор, але результатом його роботи має стати сильний і процесуально незалежний прокурор. Якщо наступний керівник прокуратури справді зможе провести повний аудит системи, позбутися наслідків невдалих управлінських практик і водночас встановити реальні правові запобіжники від втручання будь-якого керівника у конкретне кримінальне провадження, це буде значно важливішою реформою, ніж чергова зміна таблички на дверях кабінету Генерального прокурора.

Прочитав статтю Гюндуза Мамедова на «Українській правді» - «Змінити систему, а не прізвище: завдання для майбутнього Генпрокурора». Стаття тут: https://www.pravda.com.ua/columns/2026/09/12/8053077/ З огляду на те, що сьогодні відбувається навколо прокуратури, кілька висловлених у ній тез, на мою думку, точно заслуговують на увагу. Насамперед - пошук компромісу щодо кандидатури Генерального прокурора, необхідність сильної фігури на цій посаді та реальної процесуальної незалежності прокурорів. Не з усім у статті я погоджуюся, але саме ці підходи сьогодні варто обговорювати серйозно. Операція «Карфаген», незалежно від того, якими будуть остаточні процесуальні результати цього провадження, вже поставила перед державою питання, значно ширше за кримінальну відповідальність фігурантів. Цю справу варто сприймати передусім як привід для серйозної розмови про інституційну спроможність прокуратури, її внутрішні механізми контролю та характер управлінської вертикалі. І саме зараз особливо важливо не звести це до пошуку чергового прізвища на посаду Генерального прокурора. Суспільна дискусія з цього питання вже фактично розділилася на два табори. З одного боку, пропонується відкритий конкурс із залученням міжнародних експертів. З іншого - цілком слушно нагадується, що Конституція України передбачає інший механізм: Генеральний прокурор призначається Президентом України за згодою Верховної Ради. Обидві позиції мають свої аргументи. Але перетворення питання про Генерального прокурора на черговий конфлікт навколо конкурсних комісій навряд чи допоможе прокуратурі вийти з нинішньої кризи. У цьому контексті пропозиція Гюндуза Мамедова видається одним із небагатьох варіантів, які дозволяють принаймні на перехідному етапі знайти компроміс між цими двома підходами і рухатися далі. Він не пропонує передавати конституційне право призначення Генерального прокурора будь-яким зовнішнім суб’єктам (на сьогодні це взагалі неможливо). Остаточне рішення залишається за Президентом і Верховною Радою. Водночас до його прийняття можливі попереднє узгодження кола кандидатів, обмін аргументованими застереженнями та оцінювання претендентів. Для мене принципово важливо, що така конструкція не повинна перетворюватися на постійний елемент механізму формування української прокуратури. Але на нинішньому етапі це може бути прийнятним компромісом між вимогою конкурсу та необхідністю дотримання чинної конституційної моделі. При цьому результатом такого компромісу не може стати просто «прийнятна для всіх» кандидатура. Україні зараз потрібна сильна фігура Генерального прокурора - людина з професійним прокурорським авторитетом, управлінською самостійністю, власною суб’єктністю та готовністю брати на себе відповідальність за складні й непопулярні рішення. В умовах війни сильний Генеральний прокурор потрібен ще й тому, що прокуратура працює не у звичайному режимі. Однак, після подій останнього року самого лише призначення нового керівника, на мою думку, буде недостатньо. Одним із перших кроків нового Генерального прокурора мав би стати повний інституційний, кадровий та управлінський аудит прокуратури, зокрема рішень, ухвалених у період керівництва Руслана "прийду за всіма" Кравченка. Публічні обставини справи «Карфаген» лише посилюють необхідність і нагальність такого аудиту. У цьому я поділяю підхід Мамедова: його метою має бути об’єктивна оцінка кадрового та інституційного стану органів прокуратури, виявлення ризиків неналежного впливу та відновлення дієвих механізмів внутрішньої відповідальності. Але найважливішою складовою майбутніх змін для мене залишається процесуальна автономія прокурора. Можна скільки завгодно говорити про незалежність Генерального прокурора від Президента, парламенту чи інших політичних центрів впливу. Але така незалежність сама по собі мало що означає, якщо прокурор у конкретному кримінальному провадженні залишається процесуально залежним від свого керівника.

В той час, як OpenAI запускає нову модель Astra, яка може самостійно здійснювати управління твоїм компʼютером тільки через голосові команди, в Київські магазини знову завезли Coca-Cola. Це в буквальному сенсі дві новини з стрічки новин за одну хвилину. Саме страшне у всьому цьому те, що у випадку закінчення війни ми опиняємося чи не в самому кінці цивілізаційного індустріального, промислового і інтелектуального розвитку. Проте з планом стійкості, потужності і незламності.

В 2009 році Юрченко крав пиво з магазину. Вже в 2021 році брав 210 тисяч доларів за прийняття "правильного" закону. За 12 років Юрченко не змінився, змінились тільки апетити. В 2019 році такі Юрченки прийшли у владу. Прийшли вони всі з одним бажанням - красти мільйони і є...ти каралєв.

Сьогодні, що повня? Ще один "реформатор" і за сумісництвом суддя януковича прокинувся. Верховний Суд йому не подобається. Може, він забув, але в далекому 2016 році, коментуючи новий закон про судоустрій "реформатор" стверджував, що це дуже високої якості документ і його положення дають можливість створити Верховний Суд, оновити суддівський корпус, забезпечити механізм звітності та відповідальності суддів.

«Для того, аби не боятися кримінального переслідування, достатньо не вчиняти злочинів» -, заявив з раптового антикорупційного переляку директор НАБУ Кривонос. Семене Юрійовичу, ну будьте хоч один раз у своєму нікчемному житті щирим. Ви ж знаєте, які є ще варіанти, нехай люди користуються, раз воно «проходить», а саме: - фіктивно усиновити чужу дитину, щоб потрапити під амністію у злочині, який ви особисто вчинили; - ⁠ввести в оману суспільство і конкурсні комісії з їх міжнародниками, розказуючи якісь на ходу видумані історії про партійний актив, вибори, єнотів і жаб, але не про систематичне одержання вами хабарів в обухівському районі Київської області; - ⁠кричати на кожній пресконференції, круглому столі чи квадратному стільці про політичні переслідування вас доброчесного; - ⁠зливати матеріали справ, в тому числі через заборону детективам на проведення обшуків у наближеної до вас особи Чернишова, який розпивав у вашому кабінеті дороговартісну лікеро-горілчану продукцію; І багато-багато іншого. Тож, з огляду на вашу особисту злочинну поліваріативність, не потрібно стидатися, накидайте людям ще варіантів. Зараз такий час, знаєте…

СПА-блогер після реалізації САП і НАБУ раптом почав перейматися існуванням кол-центрів. Хоча, будучи першим заступником голови Комітету ВРУ з питань фінансів, податкової та митної політики, він давно міг і мав би займатися цією проблемою предметно. Не математику в Telegram рахувати, а використовувати ті інструменти, які дає йому посада. Комітет цілком може бити по фінансовій основі кол-центрів: рахунках, дропах, платіжних сервісах, фіктивних ФОП, схемах обготівкування та легалізації коштів. Може заслуховувати НБУ, ДФМУ, ДПС, БЕБ та правоохоронців, вимагати конкретних результатів, ставити питання про бездіяльність, ініціювати законодавчі зміни. Окреме питання - БЕБ. Саме Железняк був автором його реформи, пояснюючи, що країні потрібен незалежний та ефективний орган боротьби з економічними злочинами. Вже більше року працює реформований БЕБ, а робота кол-центрів тільки процвітає. Але про кого я? На системну роботу часу, мабуть, немає. Значно простіше написати пост і зняти чергове відео для YouTube.

До речі, у 2023 році журналіст УП Соня Лукашова написала гарну статтю на тему угоди САП зі Злочевським. Рекомендую для прочитання. Тут і про абсурдність самої угоди, і про невиправдану секретність суду, що закрив весь текст вироку, яким угоду було затверджено, і про відверто дивну кваліфікацію - всі співучасники понесли відповідальність за надання неправомірної вигоди і тільки Злочевський - за зловживання впливом. https://www.pravda.com.ua/articles/2023/10/18/7424574/

От же брехуни. Ніякого хабара не було. Було всього лиш зловживання впливом, яке організував Золочівський. Спитайте у свого ручного Клименка. Нагадаю, що за угодою про визнання винуватості, укладеної між Злочевським і САП 17 липня 2023 року (тобто коли Клименко вже був на посаді) і затвердженої 1 вересня 2023 року судом кваліфікація дій Злочевського - організація зловживання впливом і призначене судом покарання 68000 гривень. Ніякого хабара там і близько нема.

Коли Верховний Суд називають «судовою мафією», це чи не найкраще визнання повної неспроможності всіх проведених судових реформ разом узятих. Виявляється, що «суперреформований» за участі міжнародних експертів Верховний Суд якимось чином перетворився на «мафію». І про це пише людина, яка сьогодні пропонує так само реформувати Генеральну прокуратуру та все, що ще не встигли «дореформувати». Фактично це розписка у власній нездатності. Сильнішої оцінки результатів важко придумати.

Доброго ранку! Ще один персонаж вривається в інформаційну повістку. Молитись на генератори не кожен додумається. Сильний хід.

А він, здається, на довго

Дивитись ефір можна тут: https://www.youtube.com/live/TY2nVLZCTWI?si=nOVeTZlJ4JA4xLg0

Друзі та читачі, сьогодні о 19:00 запрошую до перегляду програми «Тема з Мосейчук». Цього разу в студії говоритимемо про дві теми, які останніми днями точно заслуговують на увагу: «Прокурорський Карфаген» та мирні перемовини. Серед гостей ефіру: Владислав Оленченко - співзасновник аналітичної платформи «Михайлівський клуб»; Юрій Севрук - перший заступник Генерального прокурора у 2015–2016 роках; Олександр Харебін - політичний радник. Зі свого боку говоритиму насамперед про те, що останнім часом відбувається в прокуратурі, про плівки та обставини справи «Карфаген», про відповідальність керівництва прокуратури. Окремо поговоримо про приїзд до Києва Стіва Віткоффа та Джареда Кушнера та нинішній переговорний трек. Сьогодні, 10 вересня, о 19:00. Лінк на етер поширю на каналі.

Спочатку САП завдяки інституту угод пробачила найбільш одіозних фігурантів - Злочевського, Кауфмана, Боруховича, Каськіва, Грановського та багатьох інших. А тепер вирішила поговорити про справедливість. Нагадаю: саме завдяки укладеним угодам окремі фігуранти отримували покарання у вигляді штрафу в 5100 гривень або умовного строку. Саме завдяки угодам стало можливим залишити під контролем фігурантів Одеський аеропорт. Так само виникли умови для реалізації через АРМА землі на Боржаві таким чином, щоб пов’язані з Льовочкіним та Каськівим особи придбали її за значно нижчою ціною. Тому говорити сьогодні про справедливість трохи запізно. Справедливість - це не коли одному за угодою дають мінімальне покарання, бо він «сприяв слідству», а іншому за відмову від угоди просять максимальний строк і конфіскацію. Коли після років такої практики САП починає розмірковувати про справедливість, виникає лише одне питання: а де саме вона була, коли Клименко ставив підпис під усіма цими угодами?

От і вийшов довгоочікуваний IPhone 18, якого так чекала Ірина Мудра, розповідаючи на «плівках», як треба ховатися від НАБУ. Зовсім трішки не вистачило часу, буквально пару тижнів. Людський фактор. Могли ж раніше представити…

Доброго ранку! Традиційна нарізка нової серії всім відомого серіалу. Гарного настрою та спокійного дня.

Сьогодні в урядовому кварталі Києва, закритому від очей переважної кількості людей, був помічений суддя Великої Палати Верховного Суду і за сумісництвом голова Етичної ради Лев Юрійович Кишакевич в компанії Нагорнюка-Данилюка Олександра Олександровича - першого заступника директора Департаменту з питань юстиції та правоохоронної діяльності Офісу Президента. Ну і що в цій зустрічі такого, запитаєте ви?! Нічого такого за виключенням факту, що зустрічі відбулась між фігурантом плівок Форест Гамп, Головою Етичної Ради, обраної міжнародниками, та учнем Олега Татарова, який під його керівництвом захистив дисертацію у 2016 році. Мабуть обговорювали спільну тему наукової роботи «Феномен флюгерства в ахітектурі сучасної української судової системи або як непомітно від міжнародних партнерів задовольняти прохання діючих політичних режимів». Інших причин не знаходжу.

Гангстерські 90-ті. The Spectator вчора опублікував доволі жорсткий матеріал про становище України у війні - «Ukraine is losing the war», або «Україна програє війну». Один із основних акцентів, які робить автор, - корупція у вищих ешелонах влади. Тут варто зазначити, що The Spectator - один із найстаріших і найвпливовіших британських суспільно-політичних тижневиків, заснований ще у 1828 році. Видання тяжіє до консервативної політичної думки. До речі, свого часу його редактором був навіть Борис Джонсон. Автор матеріалу - Оуен Метьюз, заступник редактора The Spectator та автор книги Overreach: The Inside Story of Putin’s War on Ukraine. Він багато років пише про росію, Україну та пострадянський простір. Сама стаття тут:https://spectator.com/article/ukraine-is-losing-the-war-kushner-witkoff/ Метьюз зазначає, що паралельно з погіршенням ситуації на фронті Зеленський стикається з надзвичайно несприятливою політичною ситуацією всередині країни. Рік безперервних корупційних скандалів у Києві, за оцінкою автора, серйозно підірвав довіру до президентської адміністрації. Як один із останніх прикладів автор наводить справу «Карфаген». Далі він згадує збройний конфлікт між представниками СБУ та ГУР у Києві й пише, що такі події змушують частину українців замислюватися, чи не повертається країна до практик і атмосфери «гангстерських 90-х». Окремий акцент автор робить на оборонних закупівлях. Метьюз посилається на недавнє розслідування New York Times, яке я вже описував на цьому каналі. За наведеними там даними, Україна втратила приблизно $1,2 млрд через шахрайство, марнотратство та неналежне управління у сфері оборонних закупівель. На цьому тлі Метьюз звертається до соціології SOCIS. Він підкреслює різке зростання суспільного невдоволення корупцією і зазначає, що близько 57% опитаних покладають особисту відповідальність за збереження високого рівня корупції на президента. У підсумку автор фактично говорить про те, що на Заході корупція в Україні дедалі частіше сприймається вже не як «давня українська проблема, якою треба зайнятися після війни», а як безпосередній фактор обороноздатності, довіри суспільства, фінансової спроможності держави та стійкості під час війни. Рекомендую до прочитання. І від себе додам. Коли під час війни крадуться мільярди, провалюються оборонні закупівлі, а прокурори під керівництвом Кравченка, як і він сам, замість наведення порядку фігурують в історіях із «кришуванням» кол-центрів, будинками в Козині та іншим неподобством, зафіксованим на плівках у справі «Карфаген», - це починає нагадувати ту саму модель «гангстерських 90-х», про яку пише Метьюз, коли вирішальними стають гроші, сила і вплив. І якщо цей процес не зупинити, наслідки впливатимуть на здатність країни не лише вести оборонну війну, а просто вижити. Бо важко перемогти зовнішнього ворога, коли державу одночасно руйнують зсередини ті, хто покликаний нею керувати і ті, хто й створив цю корупційну гідру.

Спробую описати останню зустріч Зеленського з Русланом Кравченко вібраціями десятків і сотень таких однотипних зустрічей Зеленського з усіма, кого він зрікається.  Зеленський (легко торкаючись руки поки що Генпрокурора): Руслан, приходили ж ці, Кривонос з Клименко, кажуть, буде тобі підозра. Я то точно впевнений, що в них нічого на тебе немає. Я ж читав новини, де там ти, не розумію. Виглядає як повна фігня. Руслан Кравченко: так, пане Президенте, звісно, це все якийсь страшний сон, я взагалі ні до чого тут, взагалі уявлення не мав, що таке може коїтися в Генпрокуратурі Зеленський: ну звісно, звісно я все розумію. Але ж ти розумієш, треба піти з посади, бо це сильно бʼє по мені, а мені воно ні до чого.  Давід Арахамія, присутній на зустрічі: Вова, ну якщо ми його зараз зібʼємо, вони нам на голову сядуть, далі конкурси почнуть вимагати, а депутати проти. Плюс я ж не впевнений, що зберу голоси за відставку. Зеленський: Давід, не придумуй, ми його не кинемо, він в моїй команді далі. Будемо думати. Але ти в моїй команді, Руслан, чуєш? Руслан Кравченко: А може я в податкову повернусь? Зеленський: Руслан, треба тижні три почекати, там же і так всі твої люди. Ніхто ж нікого не виганяє звідти, всі працюють.  Давід Арахамія непомітно, але від радості почутого починає тремтіти ногами під столом.   Зеленський, звертаючись до Кравченка: нехай все заспокоїться, ти в моїй команді, чуєш, тижні три і ми тобі зателефонуємо, а ти поки сам подумай, куди би ти хотів. Може послом, хочеш послом? Я скажу Сибізі, хай подумає, куди краще. Я вірю, що ти все це розібʼєш, Руслан. Але ми ж поруч, ти ж мій номер маєш, я завжди на звʼязку.  Давід Арахамія, в якого в цей момент ноги в кросівках «Баленсіага» 176 розміру стають ватними, звертаючись до Зеленського: Вова, ну вони вже зʼїли всіх, треба його підтримати. Зеленський: Давід, так і я ж це кажу, може послом, як Венедіктову, там же дипломатична робота, я їм подзвоню і скажу, ви що, дурні, хочете нашкодити міжнародній підтримці України. Я ж за це саме і кажу. Нехай подумає, куди він хоче. Всі прощаються, завіса. Саме так, за інформацією джерел в політичних колах відбувалися численні і останні зустрічі Зеленського з усіма членами його «команди», які ще вчора відчували себе «сіллю землі» і королями всесвіту. І ті особливо сміливі, які дійсно всерйоз сприймали оці всі «член моєї команди» наважувалися писати Зеленському, в кращому випадку отримували багатообіцяючу відповідь «я розберусь», навіть не здогадуючись, що він вже забув їх імʼя.