Храм поезії (🖤)

Мені було майже 3, коли сталася Чорнобильська трагедія… мама побачила, як вітер несе дивний пил, непритаманний, не схожий ні на що, який осідає на все… не було жодних сповіщень, що ж відбувається. Тато щільно зачинив вікна і двері, забив тканиною всі щілини будинку, зробив запас їжі і води, близько тижня вся сімʼя не виходила на вулицю… Сповістили про реактор… Пам’ять про ті страшні події не забити тканиною… наслідки — діти 80-х відчувають все життя… Чому музика на відео? Так звучить памʼять моїх батьків про ті події…

40 років трагедії, наймасштабнішої в історії... наслідки якої прийдешні покоління відчуватимуть. (фото з мінісеріалу HBO "Чорнобль", хто не дивився – дуже раджу: болісно, але дуже правдиво). Якщо ми пролетимо над реактором, то завтра благатимемо смерті. Може, тому й заборонили у нас польоти? І кожний ліс зараз рудий. Хтось ховається за свинцевий плащ, але ж це лотерея, в якій квиток з надписом БЕЗ ВИГРАШУ найкращий подарунок щоранку. І ми відкрили новий вимір! І це не пафос! Це істина! І ви хочете доказів? 26 квітня 1986 року у нас почалося 22 лютого 2022 року. 2 роки вже реактор палає. Ніхто не може його погасити. З найсучаснішими засобами втрачено зв'язок. А що залишається? Так! Так! Люди! Жива, незламна сила! І ми погасимо реактор, як і майже сорок років тому. І залишаться такі ж самі наслідки! P.s. Період напіврозпаду системи Цезаря /цезію/ — 30 років. Мабуть, за час Незалежності ми його пропустили і наш уран набагато потужніший... 31.01.2024, ЮІ

Дійшов до останнього туру в півфіналі київського відбору до Європейського слему, який проводили Літагенція "OVO", LitSlam UA та Акант! Це було якісно, гаряче та на високому рівні!🔥🤩 До фіналу не потрапив, та радію наявному і маю натхнення на розвиток далі! 🤗 Вітаю і щиро тішуся переможцям цього півфіналу. Карич, Ніла Ревчук, Скалозубство показали неймовірний рівень, достойний Книжкового арсеналу! Бажаю їм ще більше енергії та перемог! 🙌❤️ Дякую суддям Олені Герасим'юк, Єгору Дьоміну, Вікторії Степанець і всім, хто оцінював, підтримував, вболівав. Олена – це натхнення, нова сила і енергія слему! Слем-майстер Артем Ельф разом з Тетяною Хоронжук кілька годин тримали запал заходу! на висоті! 🌟 Вдячний Олександру Шакірову за невеличкий натхненний дніпровський авангард 😎 Перед слемом вибрались на Книжкову країну на презентацію збірок "Позиція" Федора Рудого та "Абидобраніч" Юрка Костишина. Радий особисто познайомитися з Федором Рудим та Ігорем Мітровим. У захваті від поетів та творчої атмосфери в Будинку Кіно! 😌

Вірш на дуель від імені Мортісії Адамс. Цікавий досвід :) Покажи мені де наш дім? Всюди димно, ти проведи мене мідними коридорами, вздовж туманної меланхолії. Зворушливими алеями. Крокуй повільно канвою днів, павутинно нанизуй скорботне танго білим по білому, стібком цілунку від пальчиків до плеча. А ввечері я подам тобі теплий чай з улюбленою цикутою. Бачиш, Гомесе, серце пульсує у рамці блюдця. Смакуй його на десерт, доки б'ється життя всередині. З гарбузової скриньки смерті свіча видихає дух, mon cher*, чи не твій нині ластиться до моїх елегантних демонів? Рукавами сповзає темрява, і граційним котом пригортається коло ніг. mon cher* (фр.) мій милий

пробач мені я твоя ляклива історія із дитинства про найстрашнішого в світі монстра який через усе полісся розлігся і почорнів я – затавроване навіки узбіччя  і я жодним чином зараз не перебільшую [період напіврозпаду плутонію 24000 років] чи можеш ти моя абсолютно смертна допитлива дівчинко осягнути озвучену щойно відстань але не бійся просто варто дотримуватися інструкції заправ штанину у черевики осмич рукав і ні до чого благаю тебе не торкайся я – колиска мирного атому від першого енергоблоку і до недобудованого п'ятого і всі ці скелети будівель що майорять тут і весь цей вітер який в них ляскає сходами чи наскрізно вікнами все це історія вона лякає і одночасно вона захоплює така собі романтизація розпаду посеред тисяч чиїхось болей ну не можуть зверху бути хоч на дрібку не такими цинічними ти знала що їх більше ніхто сюди не привозить? на поминальну неділю що після великодня тому все що ти зможеш побачити на залишках кладовищ – хрести а от пагорби від могил навряд чи це історія яка зрештою нікого і нічому не вчить [сумарна кількість радіоактивного викиду 50 млн к'юрі] найвищий рівень у рейтингу це як взяти одномоментно все золото всіх можливих олімпіад ну хоч у чомусь ми беззаперечно перемогли не плач через тридцять із лишком років мені вже не так болить у десять тисяч разів якщо бути точною тож приходь не щоб пити шампанське на даху прип'ятської багатоповерхівки бо це вже трохи попса а просто щоб я не відчувала самотності приходь так само як не уникаєш торкатися до рубця від раку на своїй шкірі (28.11.2024)

Кожен крок має свою ціну. Чи спроможна любов пройти всі ці виклики? 🔸Вистава за драматичною поемою Лесі Українки «Бояриня»🔸 Доба Руїни. Лівобережжя. москва. Час, коли змінюється не лише політика — а й те, ким ти є. Оксана їде до москви за коханим чоловіком. Чи зможуть вони разом впоратися з обставинами, що перевищують їх самих? Про вибір між любов’ю і свободою. Про мовчання, яке руйнує. І про межу, після якої вже неможливо стати собою. Театр з Абзацу запрошує на виставу «Бояриня» — драма, котра довгий час була забороненою і стала доступною лише в незалежній Україні! 🗓 29 квітня 🕒 18:30 (відкриті двері — 18:00) 🎫 КВИТКИ 🎫 📍 Будинок Кіно, зал «Вавілон» (м. Київ, вул. Саксаганського, 6) З любов’ю та повагою до глядача, Театр з Абзацу

Якщо всі дороги на світі зруйнує війна, і всі навігатори світу помруть через реби, я знаю дорогу, яка буде точно одна, – дорога, якою щодня я прямую до тебе. Якщо в цьому світі раптово не стане зв'язку, замовкнуть усі соцмережі, помруть телефони, мене ти знайдеш – невагому, прозору, тонку, зламавши кордони й порушивши вічні закони. Якщо ж нас розлучать безжалісна доля чи страх, пустельні вітри чи холодна задушлива злива, зустрінемось точно в небачених інших світах, де ти ще закоханий в мене, де я ще красива. #ольга_криштопа

⚡️ Як довго я мріяла написати ці 3 слова: Поетична електростанція повертається! І як повертається, друзі. Легендарно. Адже на вас чекає стрім-презентація гостро-соціальної антології з віршами та світлинами "Цвях". 🔥 Я поспілкуюся із упорядницями цього збірника Анґою Зеленою та Ронікою Пожарською про ідею, мету, авторів та звичайно поезію, що увійшла до "Цвяху". 🙏 Готуйте ваші питання до етеру, адже будемо обговорювати чимало цікавих тем. Буде в кращих традиціях ПЕС. Зустрінемось 1го травня о 20:00. 💪 Цей стрім, як і усі інші – благодійний. Збираємо кошти на авто для медиків НГУ. 💰 Донатити сюди: https://send.monobank.ua/jar/79mWWEi5UC Номер картки банки 4874 1000 2742 6009 Paypal: veronikamovchann@gmail.com В коментарях: «на авто» 👉 Крім того, розіграємо 2 примірника книги за донат від 100 грн! Умови прості: 🔸Донат на банку від 100 грн 🔸Вказати нік в інсті у коментарі до донату або відправити скрін платежу в пп 🔸Донатити можна безліч разів! 100 грн - 1 номер в розіграші, 200 грн - 2 номера і так далі ❗Розіграш триватиме до 18:00 3 травня 2026 року. В той же день визначимо переможця❗ 🫂 Чекаємо вас! Не забувайте відзначити вподобайкою, прокоментувати та репостнути цей допис. І задонатити, звичайно. 🥰 До зустрічі на етері!

​​сьогодні мені написав друг з луганська я думала: він вже вмер але ні, ось пише, що все буде україна ви можете подумати: як це друг з луганська, ано? а я скажу вам, він взагалі з алчевська теж вже 8 років, як окупованого міста донецько-юр‘ївського заводу що його засновник — олексій кирилович алчевський — кинувся під потяг у петербурзі 1901 року я була на другому курсі, україна — на другому році війни працювала тоді після пар в торговому центрі друг з луганська приніс мені книжку потім прийшов ще раз і ще вчився на диригента, разом з вишем переїхав з війною у київ, мав оксамитовий голос і музикальні пальці грав мені на гітарі біля озера на лісовому розповідав про луганське море працював після пар у конторі обробки шкіри вихідними — купував пелюстки у ромської жінки, що торгувала в підземці на позняках і збирала щотижня відмерлі троянди для нього побачення на даху — пам’ятаєте була така розвага у києві? за спинами чужих поцілунків, ми курили й тілами торкалися хмар потім мій друг з луганська повернувся в окуповане рідне місто і я не могла збагнути наскільки ж сильно треба любити бетонні брили щоб обрати життя під дулами автоматів наскільки ж сильно треба бути самотнім щоб шукати любові серед страху заспівати української пісні можливо, це все олексій кирилович алчевський ділиться смутком з народженими у місті двох заводів — коксохімічного й металургійного можливо, це надто ворожий київ, що перемолов його і його музикальні пальці а може і дім буває так глибоко врослий у серце мій дім — це згусток тепла поза простором мабуть, не для всіх так не для мого друга з луганська, тобто з алчевська він живий, не пішов убивати мене і тому ще не вмер видихаю з полегшенням й думаю як існувати у цьому світі, де соромно й сказати комусь, що радієш життю друга в окупованому луганську @morskihuyorski #ана_море

Я тут дізналась, що для проведення стрімів в інсті за новими правилами треба від 1000 підписників Мені бракує 80))) Щоб майбутній стрім таки відбувся, прошу підтримати підпискою https://www.instagram.com/veronda.djokonda?igsh=MW9jd2dwYmtzNm93Nw== І поширте пліз цей допис

Дивись тут https://www.instagram.com/litslamua/live/18113247040748388?igsh=ZHM4bjR5enpka2F3

Амелі я називала тебе Амелі а ти закочувала очі бо це ім’я не підходило  так само, як паспортне на честь якоїсь святої але все-таки  ти відрізала своє довге волосся (яке я так любила) кухонними ножицями у ванній і зробила каре бо відсікала усе нав’язане точним ударом погляду який катанно розполовинював пики я так ніколи не вміла ти в усьому була обдарованішою / жорсткішою /  хаотичнішою за мене тому я хотіла тебе розітнути і доторкнутися до ніжної серцевини але зупинилась, дійшовши до дерми коли сказала “я хочу сім’ю і дітей” і це моє (?) бажання було відтерміноване  на невідому кількість (ви)років ти не могла витримати справжню мене / справжню близькість тому кожен раз коли ти мене гоустила  я чекала три дні  а на четвертий писала тобі  черговий останній вірш про те, що готова бути для тебе  ким завгодно і виламувала себе як спортики арматуру про те, що готова піти за тобою навіть у смерть і припиняла їсти-рухатися-відчувати тільки заради того щоб ти не щезла без вісті щоб зловити тебе, як кулю сонячним сплетінням щоб пробігти з тобою за руку ще одне коло сансари  і хоча би в цьому бути на рівних …і тоді ти йшла купувати  мій улюблений чай хоча між нами було дві доби  ти казала, що люди тягнуться одне до одного як сліпі кошенята, коли їм страшно я їхала додому щоб побачити тебе  в черговий останній раз а за лінією кордону мене зустріли міста  з розтрощеними дахами / головами  і стало лячно що це станеться (не) зі мною і це – варіант норми  і це – варіант виправдання того що я зайшла в той клятий автобус одною  а вийшла іншою слабшою виправдання того що ти вкотре дряпала мою спину поламаними нігтями цілувала потрісканими вустами які не знали помади  з моменту коли це все почалося і промовляли знову і знову що любов –  максимально нелогічне почуття  яке не можна розібрати  на складові елементи як конструктор лего на відміну від інших на відміну від мене бо я була для тебе  відкритою книгою черговим екшеном з районної бібліотеки повернула одну – взяла іншу скільки ти прочитала? десятки, сотні? яка різниця важливіше що через кінчики твоїх пальців я підхопила невиліковну ніжність яка живе і множиться  вегетативним способом у пустотах кісток чекаючи, як квітка в горщику яку зрізали минулого року залишивши лише цибулину і поставили у підвал дозрівати  до наступної весни / поїздки  навіть коли я буду кохатися з кимось тихо, але щоденно замість чарівної таблетки на ніч навіть коли моє тіло зноситься як зв’язаний тобою светр цю ніжність не витравити бо я поклялася більше нікому ніколи не присвячувати вірші 04.01.2026

Завдання на перший тур - написати вірш з кінематографічним вайбом, тема вільна. Є можливість використати будь-яку цікаву ретроспективу для написання роботи. Все залежить від власного бачення та уяви. Це завдання як вступ, далі завдання будуть більш тематичні, ускладнені та йтимуть по експоненті. Дедлайн: включно до 30 квітня о 23:59.

Запрошуємо усіх-усіх на святкування третьої річниці створення «Преримованих»! ✏️ Хто ж вони такі? Це творчо-благодійної спільнота, що поєднує літературу та донати. Допомогу війську і самовираження через творчість. 30 квітня ви зможете почути поезію та музичні виступи. Від запрошених авторів та учасників спільноти. Відчуймо разом як потужна синергія спільної справи заряджає і самих виступаючих, і слухачів заходу! Вхід — вільний донат на авто для медиків НГУ Де? 📍Ресторан «Остання Барикада» ТЦ Globus Коли? 👇🏻 30 квітня | 18:30 Авторська поезія та музика чекатимуть вас. До зустрічі!

Не питай мене як я – спитай мене щось просте. Подивися, моє волосся тепер так швидко росте, ніби має окрему, ціком конкретну мету: коли все це скінчиться, я ним тебе оплету. Не кажи мені, як ти – щось легше скажи мені. Адже кожен навіть найменший камінь у цій війні обернувся на зброю, щоб боронити своє. Не кажи мені, як це, бо це все, що у тебе є. Коли дзвін б'є на сполох, ударна хвиля – під дих, навіть мертві з землі цієї встають за своїх живих, і як вони виють тоскно голосами нічних сирен не кажи мені, бо для такого навіть нема імен. Бо для такого немає ні часу, ні місця, ані вимірів, ані сфер – але все це все одно відбувається просто тут і тепер, серед затишних ринків, шкільних дворів, приміських забудов. І все, що після такого може зцілити – то хіба любов. Любов  зможе стулити докупи розчахнуті ран краї, зможе живити собою потужні ріки та ручаї, зможе змити наругу, оплакати щедро кожну пролиту кров. Але поки це все не скінчиться – не кажи мені про любов. Краще, допоки зблиски нічні змінює передранкова синь взагалі нічого не кажи мені, відпочинь. Катерина Бабкіна #бабкіна

Ми кроїли межу між нами цілісінький серпень — не склалося, яблук не збирано, лан не дожали, коліна і пальці стерпли. Долю проріже кривим серпантином із сірого гравію, як тіло кобри. Як не бийся над рівним зрізом, а буде краяти. Серп оживає, підморгує на грудях ночі і відтинає буденне. Пасок обернеться зашморгом, назавжди зурочить. Очі заліплені медом, зав'язані паском зі зміїної шкіри, а будеш смикати, затягне міцніше, стане жарко чи жаско, бо сам пов'язки не знімеш. Кільця ніжно обернуть тебе найщільнішою ковдрою, задуха в обіймах. А як попросиш пощади, не стерпиш, вислизне в небо твоя кишенькова кобра. Повітряна змійка полине до хмар, далеко і високо, літати в рутині, та не бійся втратити. Шворка у твоїх руках: захочеш — висмикнеш. @lysychkazlisu #іляна_лисиця

Обираю для мови - крик обираю криком - себе Дзвін дзвін д з в і н дзвіницями ницо скрадається шепіт наче спогад про існування Вавилонської вежі на перехресті між Левицького і Патона Хто вдома?... (звідки у біса знати?) і в якому кутку відшукати прихисток для розмови по телефону аби розказати усім: що мова віднині - крик що мовчання віднині у розшуку Усе що нижче п'ятисот герц береться під варту і страчується у гучномовці по радіо транслюється рейв (і рейвах) на пам'ять про страту алфавіту й граматики лишається тільки тональність голосу лишається ехо що відбивається від вавилонських стін і якщо ніхто не розуміє про що я кричу - значить я на землі один і дзвін дзвін дзвін @in_gal_night #софія_волкодав

Падає ніч крилами птаха. Кожному, хто загубився у хвилях чорнильної тиші, — дзвоник коліс та реактивний автобус, щоб завезти від біди якомога далі, за горизонт. Кожному, хто захоче піти у сутінки вічності, — легкої дороги, м'якої трави, запаху йоду та солі, морського прибою та дещицю Бога. Кожному селищу, де попіл, вугілля, слюда, де будинки, немов та солома, падали долу, хрещені вогнем, — через роки повстати чимось новим та величним. Кожному — правда: чорна, гірка, але правда. Не більше й не менше. Кожній Голгофі — свій Браян. Кожному — ношу на плечі таку, щоб можна було її понести, не зламавши хребта, та щоб плечі й спину гордо рівняла. Кожному — чаша й міра, повна по вінця. Кожному щось своє: біс у ребро, ананаси в піцу, кров та любов. І зорі, і сонце, і вітер каскадом волосся. Тепло переплетених рук, трохи шляху та надії, щоб дорога котилась за обрій — усе далі та далі, від себе до себе. Джессі Галлівелл #поезія #ДжессіГаллівелл задонатити на розвиток проєкту

* * * Може бути, що мене не буде, Перебутній час я перебув, Але будуть світанкові губи Цілувати землю молоду. І моєю літньою судьбою На Поділля, Галич і на Степ Карим оком, чорною бровою Ти мене у серці понесеш. Погойдаєш, вигойдаєш, вивчиш І на вік і на єдину мить Біля себе, вічна і всевишня, Знов научиш жити і любить! Микола Вінграновський

Вечір тягнеться линвою плетених споминів, Як вантаж підіймається пам'ять, що сріблом стирчить, І крихка амальгама дрімає на стелі вночі, І на небі зіркові ковші переповнені, Там свічада здіймаються грабами жовтими. Тихо змінюють шкіру, як змії із лоскоту, Неприкриті, без ясного розуму сяють лишень, Проростають з підлоги, з порожніх зворотних кишень, Щоб повсюди відбитки посіяти поспіхом, Щоб напитися світла і тіней із ложечок. Амальгама тримає їх разом – ватАгою. І у змові своїй поглинати загострі кути Лабіринти дзеркАла утворюють, де не знайтись, Де загублені миті сповзають на камені І сліди залишають прозорими плямами. У безвиході ртутного шепоту вічності, Що проходить крізь пальці, як вишитий бісером сон, Срібним куривом дихають відблиски схованих сонць, Задзеркальне обніжжя зникає опівночі І пилком випадає на шрами та тріщини. Вічний розум під наглядом дійсності дихає, І у кожного дзеркала діють портали світів, Де приручені копії людства і дикі коти, Де обличчя й відбитки під кригою зчитані, Де придумані ми назворот – ртутні відсвіти. Оксана Мовчан. P.s. Вірш, написаний на фінал конкурсу «Віршометрія». Завданням було написати римований силаботонічний вірш на тему: «Сяйво вічного розуму», використавши будь-яке римування, окрім кільцевого та перехресного.