Храм поезії (🖤)

у місті де провулок кожний вичах удвох одним стремлінням і обличчям ми пливемо без прихистку вгорі усі вогні всі зойки залізничні щось попід нами зморено музичать лиш нам одним на цьому пустирі ми молоді ми з косами як змії і наші спрагло вивільнені шиї собак чарують і вокзальних шльох а поза нами дужий і безсилий іржавий сон розбуджений Вергілій зайшов по груди в мармуровий мох усе непевне як не вираховуй бо місто переколоте на дрова бо листя перемліло на пісні та тільки досі живляться любов'ю усі слова при стрічах випадкових журба на дні душа на чужині ми зблиски у фіранковій обслоні ми човники у грубому картоні а поза нами студінь світова і все довкіл просторе і стороннє і замість сонця сходить на балконі Медузина осіння голова Сергій Осока

забагато тексту я чула твої треки десь поміж зливою і поворотом наліво біля станції переливання крові потоки нелітературної свідомості так сонце поводить себе як звично а ти прокидаєшся щоб знову мені розповісти історію про те як забув текст на репіті і гнався за тінню кита в череві тіні кита всередині якого твоя тінь так само як і колись читає віршик цифри дві з яких два-нуль апероль інший алкоголь /будь який/ був одним з п'яти провідних доведених до північної частини мозаїк партії відіграні на двох видумані міста /подалі/ тільки для того щоб не зустрічатися я знаю про все спочатку хтось із нас надто добре грає в шахи надто критично розумний для довгих слів я пам'ятаю як горів ескалатор сповзаючи панчохами з її ніг пам'ятаю нервові тики твоїх музикальних пальців коли ти намагався змусити голос звучати твердо і те, що ти не сказав ті самі партії та конспекти сонце програне назад сорочка на голе тіло питання, що летить униз по кривій туди де слова нарешті торкаються землі, юноу #вірш #портрети

підлижи декламатору у душі недостатньо попелу нам терміново потрібно іще під ніжно-строкатим постером в коментарях декламує поет і прикол, що не власну поезію, а якоїсь коханням повитої пані про буття та почату пачку честеру та поцілуночки десь в Гімалаях і всі складатимуть хвалебні оди на честь тонкої душоньки автора якщо ти декламувать не готовий то нарешті підлижи декламатору ребристим язичком пройдися по бравадах ментальних околиць і місцях, де навіть сам Гінзберг не міг літературно оздобить проковтни ти нарешті катрени шо помірно стікають по твоїх губах мальви цвістимуть над тонічним портретом у казковій країні богемних невдах декламатору підлижи, врешті-решт і видай ти свій поетичний продукт у якому читатимеш римований треш від якого залишиться вазеліновий брухт @carpathian_ninja

Вчора була не в тотал блек 🧡🍁🧡🍁🧡

будинок   залитий     вечірнім       бурштином – блищить   на сонці, жадібно   вбирає     останнє       тепло         літа. відгомін   яскравих днів     сповзає       вицвілими         стінами. аромат   солодкого серпня     проникає       крізь         тонку           фіранку. терпкий   налив     білої осені       заглядає         променями           у вікна. пряний дотик     кориці   ніжно     танцює       крізь шпарини         затишку. ось так   стоïш     дивишся       на будинок, де   тепло     зсередини – хочеться     розчинитися       в небі з метеоритами,   впасти     яскравою       зіркою, щоб ти     забажав       бажання         знову           бути             разом. а потім –   повільно проходити   повз цей будинок,     тримаючись       за руки, споглядати,   як вечір     заливає його       бурштином, і   виблискує     на сонці. 26.09.2025 світлина моя

стояти на сторожовому балконі, чекати сигналу лиха і не знати, що за мить сам летітимеш додолу разом із затертими кросами, водніком у кутку і такими рідними рисами серед диму падатимеш низько аж до непроглядних надр, до підземних рік з віскаря та невиплаканих сліз глухо стукатимешся в стіни блукатимеш без маршруту, адже реб вже не вимкнуть ця частота витіснить старі думки, звички і звісно ж мрії стане тобою улюблений місяць чорніє в календарі трави обплітають ноги і ти знову падаєш довго, в стилі Аліси час розтікається травень повертається знову і знову точніше один довжелезний mayday чи хтось відгукнеться? @virshok #карич

Плекає осінь просині човни, У стиглі нетрі відпустивши весла, Зурочивши прихильність не воскреслу У дивогляді звичної ходи, Востаннє заколише береги, Замайорівши ніжністю у персах. Плекає осінь просині човни, У стиглі нетрі відпустивши весла. Зіб’є до купи вистиглі вітри, Щоб до світання прихисток накреслив У неводі рибацькому небесний Чумацький Шлях. Замилувавши сни, Плекає осінь просині човни.

маленьке ранкове нагадування

«Червневий сніг» Твоїми руками – терновими путами – Закутана! Твоїми словами – полино‌вим трунком – Затравлена! Твоєю брехнею – солодкою вишнею – Зморена! Під червневим снігом знайду твоє обличчя – восково-біле. І пам'ять, мов дзвін по загиблому літу, мене повертає назад. Мої думи летять у той милий червень, де я була майже дружина. Твої рідні волали: «Нащо ж тобі Здалась відьма, серпнево-скажена?!» Пізно.... Пізно оплакувати примари кохання, що таїли гниль зради. Пізно ховати, обіцяти: «Востаннє...» – твої скиглі і йоти не варті. У білій сукенці, вітер вельон розгойдав,– я стояла прикута. «Обіцяєш?» Мовчиш... І мовчи, любий линдар, – тебе вже ніхто не розбудить. Дощовою водою, наче миром блаженим, твоє тіло на вічність окроплю. Вкрию плечі вуаллю – снігом червневим, – а тебе прокляну німотою. Міцно спи, мій коханий, мій любий линдар, під червневим снігом нектарним. Хай домом для тебе стане лиш цвинтар, твоя відьма в світанку розтане. І мов по‌дзвін над згаслим коханням, Що разом зі снігом зійшов, Я востаннє тебе відпускаю. Твої руки – лиш спомин, Розсипався. Твої бре‌хні – лиш гомін, Розвіявся. Полином і грозами згадаюсь тобі, – Не забудь, милий линдар, свій серпень. M.Leit marlena leit

У сонячних басейнах У сонячних басейнах армада днів несеться, Та буйнотрав'я серпня утомою сповите. Заш'ю вітрила сенсів, що штормами потерті. Із райдуги гортензій сплету для цього нитку. Поміж кущів курчавих та островів печалі Продовжу далі мчатись. Що там за небокраєм? Із вітром сперечання на кораблях, санчатах? І місяці-причали у гості закликають. Як супровід лілейний окутує в алеях, Здається, паралельно ідуть війна та дійсність. А перехрестя стелять спустошення поселень, Розбиті каруселі та квітники тендітні. Та досі коридори, лавандово-медові, Затримують надовго, тривоги приглушивши. Небесну темінь орють прадавні метеори. Їм байдуже, чи скоро спочине ніч у тиші. Мені би недосяжність у місячному сяйві. Розмінюєм десятки років посеред бурі. У складених пас'янсах видніють знаки щастя. До завитків сріблястих ведуть запеклі штурми. Чи змінюють нам сутність отримані здобутки? Бо цілі гострокутні не втримати без волі. Злітає у майбутнє з кульбабки парашутик. Чи стане нам попутнім борвій, що глиби коле? Та спробуй-но спинитись у заростях чорниці. Там ласа до гонитви жага пригод пасеться. Враховуємо збитки, що часом не покрити. Та знов поскочуть миті у сонячних басейнах. #літотаowl3

він каже: розбомбили школу до якої ти ходила він каже: їжа закінчується, грошей немає він каже: гуманітарка з білих фур — єдине наше спасіння він каже: гуманітарка щойно полетіла снарядами школи немає як це, коли, школи немає? вона порожня, вона дірява чи її зовсім немає? що сталося з моїм фото, що висіло на дошці пошани? що сталося з моєю вчителькою, яка сиділа в класі? він каже: фотографія? кому потрібна твоя фотографія? він каже: школа розплавилася — ця зима надто гаряча він каже: вчительку я не бачив і не проси мене дивитися він каже: бачив твою хресну — її вже немає тікайте киньте все і тікайте залиште хату, погреб з абрикосовим варенням та рожеві хризантеми, що стоять на веранді собак пристрельте, щоби не мучилися кидайте цю землю, кидайте він каже: не верзи дурниць, ми щодня кидаємо землю — на труни він каже: усе буде добре, порятунок вже скоро він каже: гуманітарка вже йдеє Любов Якимчук

*** мої строфи насичені непроглядним туманом, з минулого, що рвав душу навпіл. час для змін, час для відвертих розмов — погляди нанівець, павутиння минулого спало. моє життя осінив промінь, що дарує надію, любов та віру, у майбутнє, що звиває гніздо, наче лелека на старій дзвіниці. *** твої руки стали панацеєю, що загоїла рани з дитинства — розбиті коліна і тріщини, що розкололи мою ідентичність навпіл. #ольгакрейзі #віршіольгикрейзі

Силянка для флешмобу до Дня Незалежності 🇺🇦 Луганщина❤️ #в_наявності

першою здасться дев’ятка воріт на колючо знайомому полі, на межі між дворами-світами заросте павутиною скільки б не захищав її, не летів карколомно як Ікер все одно час візьме своє оборону не можна тримати постійно, казав тренер, що вічно кричав у перерві щось та й залетить літери зітруться пір’я обвуглиться і падіння буде болючим як перша зрада тоді то все і посиплеться — віра в себе, магічну сімку та зимові свята розлетиться уламками “Green Day” по асфальту головне не порізатись інакше спогади витечуть швидко особливо хороші особливо ті, що вже не повернеш там де ти був королем в країні пірсів та чебуреків такій своїй, але такій далекій здавалось би стільки часу попереду але кожне літо спека все наростатиме, поки не виплавить один великий злиток люті у твоєму маленькому серці розуміння того, що ти шістка прилітає гучно кудись у сусідній будинок повний тих, кого не захистити ні тобі, ні тому із малюнків, кому достатньо не пропускати сніданок, щоб щодня виходити проти дійсності раз на раз але їй чхати на правила спритні руки підміняють поняття в колоді: і ось замість правди підступність вирви на місці футбольних полів і маленькі дірки на картонках із написом “Діти” а коли ти залишишся сам із повним стосом розчарувань на руках, вона повісить на погони дві нескінченні пустки одну навколо і одну усередині @virshok #карич

Поетичний конкурс "Плейлист" повертається! 🎧 Набір віршів для осіннього альбому декламацій на "Віршопліткарка FM" триватиме до 20 вересня включно! 📍Підпишіться на канал, залиште в коментарях до наступного допису 1 свій вірш за завданням: посилання на завдання 📍Голосуйте реакціями на вірші інших учасників, які вас зачепили. Поезії, які наберуть 15 і більше реакцій підписників каналу, потраплять на оцінювання до суддів. Отже, переможців допоможуть обрати і читачі, і судді. Регламент конкурсу 👉 тиць сюди 📲 Добірка віршів переможців минулого конкурсу є на YouTube Успіхів, ваша Віршопліткарка 🍀 #плейлиствіршопліткарки @virshoplitkarka

*** Волога ранкова трава. Дорога до поля — крива. Довга дорога до того, як ноги загояться після забігу. Ще трохи, ще трохи, ще трохи... Загибла вечірня трава. За кожним заходом — провал. Дивлюсь на дорогу — як гострий туман підібрав мої кроки. На межі моїх сил я зірвався й упав до обіймів вечірній росі. Крізь дешевий текстиль липким потом на спині, неначе вишивана, шириться цифра — 2. Я знову став номером два. *** Якби в мене був тренер, то він би сказав: «Малий, ну не лий свого поту, досить розводити галас. Я теж, якщо бачиш, не №1 — у нас із тобою не склалось. Тобі треба жити — не лізь до вершини. Туди лізуть перші. До хрускоту шиї від них відривають медалі. Відламують кубки, знімають футболки, відкусують бутси. Бо золото — просто різновид металу. Срібло роси, на якій ти розсівся, блищить навіть краще. Срібло по-своєму приносить удачу, тож краще підводься, взувайся, і далі біжи по блискучі медалі (під м'ятим тавром Abibas'у). Забудь про дрібну золоту одиницю. Бо той, хто доковзав до першого місця — успішні, яскраві — всього лиш мінлива мішень інтересу. Краще бігай як Холанд, ніж як грьобаний Мессі. Ти будеш помітним, але лишишся в безпеці. Не ставай під вогонь для чергового вінстріку. Не тікай від свого — залишайся під двійкою» *** Але я сам собі тренер. Це постійна потреба — спотикатись по тих самих ямах, не хотіти чужого, пишатись наявним і ніколи не бути дефектним. Я обтрушую цілі руки, дослухаюсь до власних тверджень та іду за пораненим Першим по слідах його кровотеч. Мені зручніше бути Другим. Завжди зручніше бути Другим. @Radio_Peaceful_Atom #алавердян

Ні спалаху, ні просвіту в дощі, така суцільна монотонна злива над прірвою, розгорнутою вшир, від ніби вчора до крихкого нині. Про щось не договорить уві сні придавлений водою тихий голос, а на зубах скрипне пісок і сіль не розібрати — схлипом або словом. Не захлинутися б у цій красі. Повзти вперед, допоки стане сил, не знаючи, що не з усіх вершин, піднявшись раз, повернешся додолу. Вівчар відвів отару від грози, а ми лишились, сховані під по́ли на споді неба, вшиті поміж хмар, нерівним швом розкатистого грому, засиленого в голки блискавиць. Лежати просто неба, горілиць і бути вдома

Привіт, якщо ви мене ще пам'ятаєте — у мене день народження. Якщо шось десь то ось: 5355280056164708