Ейдос

​​#мистецтво Якщо Кандинського з його абстракціями можна не розуміти, якщо сюрреалізм Рене Магрітта також залишає нас із купою питань, то принаймні ніхто з них не руйнує естетичні канони. І ніхто не залишив своє ім’я в історії мистецтва настільки неоднозначними творами, як Амадео Модільяні. Творчість цього художника залишається для мене цілковитою загадкою. Він мав окремий, неповторний стиль, яким можна захоплюватися та жахатися водночас. Завжди бідний, із жахливим характером, слабкий і хворий на туберкульоз, Модільяні знаходив прихисток в алкоголі та наркотиках. Існує легенда, що стиль його портретів (завдяки яким він і увійшов в історію) із подовженими кінцівками, відсутністю зіниць і т. п. з’явився через постійне алкогольне сп’яніння, мовляв, художник завжди дивиться на своїх героїв крізь дно склянки й тому бачить їх саме так. Але це тільки легенда, насправді художник був справжнім талантом, володів різноманітними стилями, встиг зарекомендувати себе майстром у жанрі реалізму. Тож відомі портрети Модільяні — це унікальне бачення людини, спроба відшукати архетип жінки та чоловіка. На зображенні один із відомих портретів художника — «Porträt de Moise Kiesling». P.S. У 2004-му році світ побачив стрічку «Модільяні» від режисера Міка Девіса, що розповідає про життя та творчість митця. Раджу до перегляду, якщо ви цікавитися мистецтвом.

​​#хвилинкадизайнера Правильна відповідь! До живопису біоморфізм немає стосунку, а от промисловий дизайн та архітектура мають уже доволі багато об’єктів вироблених саме в цьому стилі. Один із моїх улюблених прикладів: внутрішній дизайн та оздоблення собору Саграда Фамілія, що були створені суто інтуїтивно великим Антоніо Гауді. Архітектор надихався елементами природи, тому розгалужені колони всередині храму мають нагадувати відвідувачам дерева. Біоморфізм в архітектурі, дизайні інтер’єрів та промисловому дизайні характеризує відсутність симетрії, жорстких ліній та чітких форм. Натомість він використовує плавні та пластичні форми, що нагадують (але не копіюють) об’єкти природи. Цифровий дизайн поки не може похизуватися великою кількістю девайсів, або застосунками виробленими в стилі біоморфізму… Хоча, є все-таки дещо варте нашої уваги — Apple Watch. У 2015 році до команди Джоні Айва доєднався його найкращий друг — промисловий дизайнер Марк Ньюсон, відомий своїми роботами (інтер’єри, автівки, фотокамери, зброя, годинники та багато іншого) у стилі біоморфізму. Усім роботам дизайнера характерна відсутність гострих кутів, пластичність і легкість форм. Філософія цифрового та технологічного пристрою сама по собі протилежна єднанню з природою та відтворенню біологічних об’єктів, проте дизайн корпусу Apple Watch завдячує саме елементам біоморфізму.

​​#хвилинкадизайнера #дизмат Допоки зірки сяють на нічному небі, ми завжди будемо спрямовувати наші погляди вгору, спостерігати за ними, мріяти про них. ✨ Маск готує нову місію на Місяць і ми вже бачимо на обрії початок ери космічного туризму. Не за горами той момент, коли астронавт зробить перший крок на Марсі. А спочатку люди нічого не знали про небесні світила. Їм залишилося лише фантазувати, наділяючи зірки магічними властивостями. Хтось вважав, що це душі загиблих, а інші думали, що це сяєво богів. Знадобилися тисячоліття та безліч ночей проведених біля багаття в спостереженнях за зірками, щоби зрозуміти лише те, що небесні тіла не змінюють взаєморозташування. Із цим фактом людство започаткувало розвиток навігації. Очі залишалися головною зброєю в пізнанні неба аж до XVII сторіччя, коли Галілео Галілей спрямував зорову трубу в небо. У прагненні дістатися зірок, в 1609 році Галілей зміг посилити збільшення й так з’явився перший телескоп із 8-кратним збільшенням. Вчений розвивав свій винахід, аж допоки не досяг 32-кратного збільшення. Це був телескоп завдовжки в метр і діаметром 4,5 см. Завдяки своєму «девайсу» Галілей розгледів фази Венери, кільця Сатурна, супутники Юпітера та навіть плями на сонці. 🔭 Наштовхує на роздуми про те, наскільки важливо працювати в ітераціях над будь-яким продуктом. Галілей міг зупинитися на 8-ми чи 16-ти кратному збільшенні, досліджуючи ті неосяжні простори космосу, що вже розгорталися перед ним. Але він не спинявся на досягнутому, бажав побачити більше і зрештою дістав поглядом кільця Сатурну та супутники Юпітера. А все почалося лише з одного наївного руху вченого, у романтичному прагненні дістатися зірок. Телескоп Галілея зруйнував сталі уявлення людства про Всесвіт та нашого місця в ньому. За що сам вчений був суворо покараний. До речі, Ватикан визнав помилку та хибність обвинувачень Галілея лише в 1992 році.

​​#мистецтво Я особливо полюбляю ті історії успіху, у яких герой займається чимось одним перші так років 30–40 свого життя, аж раптом розуміє, що хоче робити щось геть інше і зрештою стає видатним діячем, а його ім’я закарбовується на сторінках історії. Такі біографії, з раптовим розворотом кар’єри на 180°, завжди надихають і нагадують, що вік — не вирок і наше життя в наших руках. Здебільшого. 😬 Так було і з Василем Кандинським, батьки якого бачили сина виключно юристом. Проте в 30 років він відмовився від кар’єри і зайнявся живописом. Багато років потому Кандинський створив перші картини, що зробили його відомим на весь світ. Це були картини у новому стилі абстракціонізму. Роботи Кандинського унікальні та всебічно працюють із нашими відчуттями. Художник сприймав барви не лише оптично, але й аудіально, як це не дивно. Він казав, що в кожної фарби є свій аромат, звук та форма: що синій — це коло, а червоний — квадрат. Саме тому роботи Василя Кандинського порівнюють із симфоніями. На зображенні відома картина художника «Маленькі світи».

​​#хвилинкадизайнера Правильна відповідь вікторини! Отже чверть з тих, хто взяв участь в опитуванні, дали відповідь, що продакт-дизайнер займається «візуальною складовою». Це йде від розповсюдженого стереотипу, що всі дизайнери працюють здебільшого з графікою. І насправді продакт-дизайнер має вміти створювати привабливі візуальні рішення, проте це далеко не основний напрям його діяльності. Проєктування користувацького досвіду — це є основне завдання у роботі продакт-дизайнера. На перше місце продакт-дизайнер завжди має ставити інтереси користувача, досліджувати його проблеми й потреби та врешті пропонувати різні рішення продукту, що ці потреби здатні задовольнити. Максимально зручний та цілісний досвід користувача, а також захист його інтересів — це є основна зона відповідальності продакт-дизайнера. Якщо саме ця тема вам цікава й ви хотіли б отримувати більше корисної інформації для розвитку саме у галузі продукт-дизайну — завітайте й підпишіться на мій Instagram.

​​#хвилинкадизайнера #дизмат У сучасному цивілізованому світі вже не знайдеться такої людини, яка б не чула про конструктори LEGO. Я не дуже полюбляв іграшки-конструктори в дитинстві, але коли я вперше побачив конструктор LEGO на вітрині магазину «Піонер» (то була модель піратського корабля), це було кохання з першого погляду. Він стояв під склом у центрі зала й виблискував, наче справжній скарб. Так воно і є, бо кожний конструктор LEGO має особливу магію, що здатна легко перенести дитину й навіть дорослого, у казковий світ, який ми створюємо самі й де все можливо. Історія LEGO почалася у 20-х роках, у майстерні данця Оле Кірка Крістіансена, який робив драбини, прасувальні дошки, стільці та дерев’яні іграшки. Саме іграшки він полюбляв робити найбільше. У 1932-му році знаходячись на межі виживання та банкрутства, Крістіансен називає свою майстерню Leg Godt, що в перекладі з данської означає «грай добре». Назва швидко трансформувалася в скорочену версію LEGO. Крістансен поставив собі за мету, створювати такі іграшки, які б розвивали фантазію дитини, винахідливість та творчі здібності. Саме це і стало «секретним соусом» конструктора LEGO. Прості дерев’яні цеглинки з яких можна було створити будь-що. Цеглинки LEGO здобули шалену популярність у межах Данії, а у 1947-му році почалося виробництво моделей із пластику. І якщо сьогодні ви захочете зібрати щось зі своїх деталей із нового конструктора та конструктора, що був випущений, скажімо, у 50-х — усі цеглинки підійдуть одна до одної. Вже за 20 років LEGO стала справжньою імперією, а конструктори збиралися дорослими та дітьми в усіх куточках планети. Британська асоціація продавців іграшок назвала цеглинку LEGO найзначнішою іграшкою XX сторіччя. І навіть сьогодні, у нашому диджиталізованому світі з купою гаджетів та цифрових розваг, звичайна цеглинка конструктора LEGO має попит, а компанія й далі розвивається та отримує прибутки. А ви збираєте LEGO? 😍

​​#хвилинкадизайнера В одному своїх ранішніх постів я розповідав про велику історію Запорізького автомобілебудівного заводу «ЗАЗ» і жалівся на те, що наразі він стоїть і світлого майбутнього на його горизонті не видніється. Аж раптом ось такі чудові новини — «ЗАЗ» розпочинає виробництво автомобілів Renault для українського ринку. Поки що невідомо, які саме моделі будуть збиратися на заводі, коли вони надійдуть у продаж і за які гроші, але сам факт відновлення заводу, його модернізація та повернення до активної роботи — величезний крок для нашої країни.

​​#хвилинкадизайнера Як виміряти ефективність дизайн-рішень? Існує не один підхід (фреймворк) до вимірювання якості дизайну продукту. Проте один із найпопулярніших на сьогодні є метод HEART, що був запропонований компанією Google у 2010-му році. H for happiness: як люди ставляться до продукту? Для здобуття відповіді на це питання проводяться опитування і відстежується рівень задоволеності користувачів. E for engagement: як люди використовують ваш продукт? На це питання допомагають відповісти кількісні дослідження, наприклад, скільки продукт має активних користувачів протягом тижня. A for adoption: виявляється кількість нових реєстрацій на певний проміжок часу. Це можна з’ясувати так само за допомогою кількісних даних отриманих з Google Analytics, Hotjar тощо. R for retention: виявлення кількості користувачів, які виконують повторно одну й ту саму дію (постійно користуються певною функцією). T for task success: виконання поставленого завдання. Частіше за все відсоток успішності з’ясовується упродовж проведення користувацьких тестів. Якщо більшість із ваших користувачів впоралися з поставленими завданнями під час юзер-тестів (знайти, відфільтрувати, додати в кошик, купити і т. п.), то ваші дизайн-рішення можуть вважатися валідними й дієвими.

​​#хвилинкадизайнера #навчання Батько-засновник UX та один із перших продакт-дизайнерів у цифровому світі, колишній віцепрезидент Apple, а наразі викладач та ко-фаундер Nielsen Norman Group — Дон Норман, прочитає лекцію на тему «Дизайн XXI століття». 15-го вересня він розкаже про те, чому ми, дизайнери, маємо врятувати цей світ і що для цього треба робити.

​​#хвилинкадизайнера #дизпсих Якоб Нільсен, відомий дизайнер і один із засновників компанії «Nielsen Norman Group», сформував у 2000-му році закон, що сьогодні відомий як «Закон Якоба». Цей закон стверджує, що користувачам більше подобаються ті інтерфейси, які схожі на інші та які працюють за однією логікою. Вони віддають перевагу і проводять більше часу саме в тих системах, що є одноманітними та стандартними, а далеко не новими та креативними. Нільсен описав тенденцію користувачів будувати свої очікування до інтерфейсу на основі свого сукупного досвіду використання інших систем. У результаті слідування цьому закону дизайнери використовують більше відомі та поширені патерни для дизайн-елементів. У такий спосіб знижується когнітивне навантаження користувачів і ми маємо сьогодні більше порядку у світі цифрового дизайну та по-справжньому інтуїтивно зрозуміли інтерфейси.

​​#хвилинкадизайнера #дизмат Джордж Блейсделл був співвласником фірми з виробництва обладнання для нафтовидобутку й усе своє життя працював з металом. Одного разу він побачив свого друга, який відчайдушно вів боротьбу зі старою австрійською запальничкою «Hurricane», намагаючись зняти із запальнички кришку та запалити свою цигарку. Джордж запитав приятеля: «А чом би тобі не купити сучаснішу запальничку?». На що той відповів: «Навіщо, якщо ця працює?» У Блейсделла прокинувся азарт підприємця. Спочатку він вирішив продавати американцям саме цю австрійську запальничку, що «просто працює». Не продавши жодної, Джордж отримав свій момент осяяння. Він пригадав намагання свого друга відкрити запальничку та ще й потребу тримати іншою рукою кришку, коли запалюєш цигарку. Усе це було доволі незручно. Ні, він не побачив революційно нову запальничку і не потребував нових технологій для виготовлення чогось геть іншого. Він просто вирішив зробити кришку запальнички не цілком знімною, а відкидною. Блейсделл узяв за основу бензинову запальничку австрійського виробництва та вніс деякі правки. По-перше, це була відкидна кришка, за допомогою якої можна було швидко запалювати цигарку та ще й однією рукою. А по-друге, він змінив форму так, що запальничка приємно лежала в руці й була сучаснішою на вигляд. Навіть славнозвісна технологія захисту від вітру не була новою — стінки, що захищають полум’я, вже існували в австрійському прототипі. У 1932 році Блейсделл заснував фабрику, на якій працювало спочатку тільки 6 робітників. Він хотів назвати компанію «Zipper», але виявилося, що така назва вже зайнята підприємством з виготовлення блискавок для одягу. Цілком імовірно, що на назву «Zippo» Джорджа надихнув звук його виробу — відкидання кришки. Саме цей звук зробив запальничку по-справжньому музичною. Знавці та колекціонери безпомилково розрізняють її клацання на слух, а Ерік Клептон разом зі Стінгом у пісні «It’s probably me» використали «Zippo» як окремий музичний інструмент. Продажі набирали обертів. Запальничка, що була зручною та завжди працювала, мала шалений попит. Уже за три роки після запуску Блейсделл запропонував клієнтам робити персональні гравіювання, наносити ініціали, індивідуальні малюнки. І все це за дуже доступними цінами — у межах одного долара. Надійний та якісний виріб став справді особистим, і власник міг прикипіти до нього. Далі були інші рекламні ходи: корпоративний брендинг та колекційні екземпляри, контракти з армією та флотом США. Саме американські воїни й рознесли славу «Zippo» по світу за часів Другої світової та війни у В’єтнамі. Основною «фішкою» просування на ринку стала довічна гарантія. Якщо ви зберігаєте запальничку «Zippo», якій уже десятки років і яка давно не працює, — можете відправляти її (своїм коштом) у місто Бредфорд до «Zippo Manufacturing Company». Її полагодять і надішлють вам назад (уже коштом компанії). Під гарантію не підпадають лише малюнки та зовнішня обробка виробу.

​​#хвилинкадизайнера #дизпсих Закон Міллера, або магічне число 7. Закон Міллера говорить, що середньостатистична людина може запам’ятати та тримати в короткочасній пам’яті лише 7 (± 2) об’єктів. Когнітивний психолог Джордж Міллер досліджував властивості короткочасної пам’яті людини. Його робота була спрямована на з’ясування того, як саме людина щось запам’ятовує, за яких умов запам’ятовування йде краще і швидше, а за яких навпаки складніше та гірше. Так він вийшов на розуміння того, що одним з ефективних засобів запам’ятати великий масив інформації є розбивка її на менші частини. Послуговуючись цим законом дизайнери можуть ефективно групувати різноманітні елементи системи й у такий спосіб спрощувати сканування інформації та її подальше запам’ятовування користувачем: пункти навігації (7 основних пунктів меню і сховати другорядні), числові показники (розбити дужками, дефісами), загальна кількість елементів на екрані й так далі. Один із чудових прикладів роботи цього закону на практиці є принцип форматування телефонних номерів. 380665941100 — виглядає як набір цифр, що важко буде втримати в голові навіть декілька секунд. Натомість +38 (066) 594–11–00 одразу дає розуміння, що це є саме телефонний номер і легко запам’ятати останні 7 цифр, що не таке вже складне завдання для нашого мозку.

​​#хвилинкадизайнера #дизмат Марсель Бік народився в Італії, вищу освіту здобув у Парижі й все своє життя подорожував. Але у Франції Марсель осів та почав працювати менеджером з продажів у компанії «Stephens», що займалася виробництвом канцелярських товарів. У 1939-му році Бік поповнив ряди французької армії, але країна дуже швидко капітулювала. Марселю пощастило повернутися з війни неушкодженим, і він продовжив роботу в «Stephens». Післявоєнна криза змінила споживацький ринок: люди продовжували займатися своїми звичними справами, розраховуючи на високу якість продукції, але грошей у них стало значно менше. І цей чинник став одним із тих, що сприяли видатній розробці Біка. Іншим чинником був власний досвід численних переїздів та мандрів. У молодості Бік постійно був змушений тягати важкі валізи й лише мріяв про те, як було б гарно мати можливість просто викидати речі, а потім купувати нові. Проте навіть для представників шляхетського роду це було надто дорого. У 1944 році Бік започаткував власний бізнес з виготовлення деталей для пір’яних ручок і механічних олівців, згодом — пластикових корпусів для кулькових ручок, а в 1949 році світ побачив його власну розробку — ручку «BIC Cristal». Для цього Бік викупив патент у братів Ласло та Георгу Біро, яким належав винахід кулькової ручки. Тобто нічого нового він не вигадував — тільки оптимізував річ, що вже існувала. Завдяки простому й елегантному дизайну Біка цей прилад став аж таким популярним та доступним. Дешевий пластик дозволив продавати ручку лише за 23 центи/ 1 шт., у той час коли інші аналоги пересічно коштували 10 доларів за одиницю. І сьогодні цю ручку можна загубити й не шкодувати за втратою. Пластиковий прозорий корпус дає можливість побачити, скільки залишилося чорнил, а завдяки його формі ручку зручно тримати в руці. Довгастий елемент слугує зачіпкою для кишені. Творці «Cristal» продумали все на кілька кроків вперед, навіть попіклувалися про необачних любителів гризти ковпачок або тримати його в роті. На ковпачку є невеликий отвір: якщо власник/-ця ручки випадково цей ковпачок проковтне, то не вдавиться ним і матиме змогу дихати. На сьогодні компанія «BIC» — міжнародний гігант, її товари — канцелярське приладдя, одноразові бритви для гоління й запальнички — можна побачити в будь-якій країні світу. Ручка «BIC Cristal» й досі залишається флагманом компанії й одним з основних джерел доходу. А чи є у вас щось від BIC?

​​#хвилинкадизайнера #дизпсих Ведеться багато суперечок про те, які навички мають бути притаманні продакт-дизайнерам. Чи мають дизайнери створювати код, писати якісні тексти, або розуміти бізнес? Звісно, такі навички надзвичайно цінні, але найголовнішим для успішної кар’єри дизайнера є знання основ психології. Чим краще ми розуміємо людей, чим краще ми обізнані в моделях їхнього мислення — тим кращі рішення, що ми можемо запропонувати. Як на рівні інтерфейсу, так і на рівні всього користувацького досвіду. Психологія та дизайн перетинаються часто й густо. І перший та фундаментальний принцип, що треба пам’ятати кожному дизайнеру — когнітивне навантаження. Мозок людини — це, свого роду, процесор із певною (обмеженою) обчислювальною потужністю. І коли кількість інформації, що надходить у наш мозок, настільки велика, що мозок не здатний ефективно її обробити, тоді виникає когнітивне перенавантаження. Це призводить до небажання подальшого виконання завдання, емоційного відторгнення, або великої кількості помилок. Яскравий приклад інтерфейсу, що перевантажує наші процесори (принаймні більшість з них) — пульт дистанційного керування телевізором. На картинці можемо порівняти стандартний варіант із безліччю кнопок та пульт Apple TV, що пропонує користувачам лише дійсно потрібні функції. Тож будьте дуже обережні, коли наступного разу ваш клієнт або менеджер, попросять додати в інтерфейс «ще одну річ».

#хвилинкадизайнера #дизмат Наприкінці XIX ст. американець Кінг Кемп Жиллетт мріяв про дві речі: заробити грошей та вписати своє ім’я в історію. Працюючи комівояжером майже все своє життя й подорожуючи з місця на місце, Жиллетт розмірковував над ідеями для товарів широкого вжитку, що могли б принести йому легкі мільйони. До сорока років усі його спроби були марними. Вранці 1895 року Жиллетт побачив, що його бритву вкотре треба загострити. Зробити це було можливо лише в майстерні, а отже, голитися треба було тупим лезом. Процедура доволі неприємна й навіть небезпечна, але обов’язкова. Це сьогодні нікого не здивує неголеність кілька днів або велика й не дуже охайна борода, проте для тогочасного чоловіка вийти неголеним і без укладки вус та бороди було неприпустимо. Бритви ж використовували такі, що сьогодні відомі нам як «небезпечні». Вони вимагали навичок, досвіду гоління та спеціального догляду за лезом.  «От якби можна було зробити одноразові леза!» — Жиллетт уже готувався до численних порізів і відчуття пекельного вогню, що бігає шкірою після тупого леза бритви, аж раптом завмер від слів, що пролунали подумки. Він прокрутив фразу ще раз, потім ще раз і знов. На обличчі повільно вимальовувалася посмішка.  Жиллетт побачив бритву нового зразка — здатну розв’язувати проблему, від якої час від часу потерпав кожний чоловік у світі. Він побачив тонке сталеве лезо, що можна було легко змінювати: воно було затиснуте між двома пластинами, прикріпленими до ручки станка. Ось така краса — https://bit.ly/34jgMCX Наступні 6 років винахідник витратив на роботу з інженерами та розроблення конструкції самої бритви. З 1903 року одноразову бритву почали масово виробляти та продавати. Вона була легка в користуванні, а її лезо потрібно було просто змінювати за потреби. Порізатися все ще було можливо, але такі порізи не надто загрожували здоров’ю і життю. Саме тоді й з’явився відомий нам розподіл на «небезпечні» та «безпечні» бритви. І хоча новинка одразу отримала схвальні відгуки, вона доволі дорого коштувала й не відкривала перспектив масштабувати бізнес. За перші два роки вийшло продати лише пів сотні бритв і понад сотню лез. Жиллету навіть довелося повернутися на минулу роботу, щоби якось зводити кінці з кінцями. У відчаї він вирішив знизити ціну бритви до мізерного 1$ і більше заробляти на витратних матеріалах: піні для гоління, помазках, лезах. Цей хід тепер відомий як маркетингова стретегія «наживки та гачки». Після запровадження цієї стратегії та вдалої рекламної кампанії в 1915 році було реалізовано вже 450 тис. бритв і 70 млн лез. Кінг Кемп Жиллетт став мільйонером, створивши найважливішу річ у житті джентльмена. Безпечна бритва економила час її користувачів (пересічно чоловік звільнив до 15-20 хвилин щоденно) та робила раніше небезпечний процес швидким, легким і навіть приємним.

​​#хвилинкадизайнера #навчання Уже наступного тижня (25.08) відбудеться перше заняття нового онлайн-курсу з продакт-дизайну на освітній платформі @Skvot. Це курс для новачків, які бажають розпочати кар’єру в цифровому світі як продакт-дизайнери. Перша частина курсу з іншим викладачем (Єлена Бухонок) — інструментальна й теоретична. Знайомство з графічними редакторами та основи технічного проєктування (композиція, колористика, типографіка та ін.). Друга частина — зі мною, де ми разом пройдемо кожен етап створення цифрового продукту, будемо працювати над власним кейсом, знайомитися з дизайн-мисленням, проводити дослідження та здобувати навички з основ психології задля кращого розуміння користувачів. Якщо ви мрієте стати продакт-дизайнером, або відчуваєте необхідність підтягнути деякі знання — цей час настав! 🙂 Буду радий вітати вас на курсі!

​​#хвилинкадизайнера Чому ми неправильно розуміємо поняття User Experience? Коли дизайнер закінчує порпатися в пікселях, «рухати плашку» і йому набридає працювати виключно з технічними речами, він починає виходити на наступний рівень — проєктування досвіду користувача, або user experience design. Хоча й до цього моменту, дизайнер міг мати звання user experience designer, або UI/UX designer. Поняття user experience було введено кілька десятиліть тому Доном Норманом, видатним дизайнером, автором книги «Дизайн звичних речей» та віцепрезидентом із технологічного розвитку в компанії Apple в минулому. Саме він запропонував також і окрему спеціальність — продакт-дизайнера, який мав бути залученим на всіх етапах розробки продукту та займатися проєктуванням досвіду користувача. Експертність продакт-дизайнера, за задумом Нормана, мала бути набагато ширшою за інших дизайнерів: це й навички з проведення досліджень, знання з психології, розуміння принципів роботи бізнесу. Саме завдяки знанням із різних галузей, продакт-дизайнер мав стати об’єднувальною ланкою для всіх команд, що працювали над продуктом. Проте відтоді поняття набуло широкого вжитку та було спрощено до піксельних меж і втратило своє первинне значення. Сьогодні UX часто зводиться виключно до поняття зручності інтерфейсів — до usability (зручність у використанні). Зручність, однак, стосується винятково самої цифрової системи, у той час як досвід користувача вбирає в себе всі ті емоції, що відчуває користувач: на етапах пошуку розв’язання своєї проблеми, купівлі продукту, подальшої взаємодії з ним та навіть після. Ось що сьогодні каже Дон Норман стосовно цієї проблеми: «Люди говорять: «Я UX-дизайнер, я проєктую вебсайти та застосунки». Вони думають, що UX — це проєктування інтерфейсу. Ні, UX це про все, що ми відчуваємо: це про досвід взаємодії зі світом, про те як ми проживаємо життя, або — так, про взаємодію із продуктом. Досвід користувача охоплює всі аспекти взаємодії кінцевого користувача з компанією, її послугами та продуктами.»

​​#літературне Ви тільки подивіться на цю обкладинку! Дизайнер у мені одразу ж почав човгатися, як тільки-но її побачив. Анотація також розбурхала цікавість читача — вона обіцяла гумор, іронію, Шотландію та книги. Тож без жодних сумнівів я купив цю книгу і лигнув її із великим задоволенням. Але ця книга зробила також те, що я від неї аж ніяк не очікував — посунула мої, як виявилося, рожеві окуляри й показала професію книгаря в зовсім іншому світлі, правдиво та без прикрас. Більше про цю книгу можна прочитати в моєму огляді на блозі книгарні «Є».