Ейдос

​​#хвилинкадизайнера Citroën — один із тих брендів авто, салони якого я завжди оминаю стороною. Дивно, що саме французька компанія розробляє такі естетично… спірні автівки. 🙂 Для мене було б більш логічно, якби це була будь-яка інша країна, а не законодавиця мод. Автомобіль Citroën 2CV, що випускався з 1949, був прозваний «бридким каченям». Згодом медіа почали кликати його: «крісло-гойдалка» та «колеса під парасолькою». Загалом більшість науковців, митців та дизайнерів сходяться в тому, що всі зразки тогочасної французької продукції мали геть невисокі естетичні показники. Але! Компанія «Сітроен» штампувала згаданий автомобіль чотири десятки років! Він став «народним» у Франції та одним із перших масових автомобілів Європи. Шалена популярність і попит забезпечували виробництво 2CV з 1948-го аж до 1990-го року, що завершилося за позначки у 6 млн екземплярів. 2CV — абревіатура від deux chevaux vapeur — дві кінські сили з французької. Чотири пасажири, 50 кг для багажу, невелика витрата палива, швидкість до 95 км/год, простота в експлуатації за невисокої вартості забезпечили успіх автомобіля. Проте основним «секретним соусом» Сітроен була наявність власної мережі станцій технічного обслуговування. З моменту випуску першої моделі в 1919 році, «Сітроен» відрізнявся масовістю виробництва і стійким попитом завдяки конвеєрній збірці та наданні своїм клієнтам можливості без зайвих турбот ремонтувати та підтримувати автівку. А потворний (за словами експертів) дизайн став справжньою візитівкою — машина не потребувала зайвої реклами та була завжди легко впізнаваною. А вам подобаються авто цього бренду?

​​#хвилинкадизайнера Отже, перший офісний стілець на колесах розробив… Олівер Поллок здобув найбільшу кількість голосів. Основний напрям його діяльності був бізнес. Водночас його можна назвати дизайнером. Тільки графічним. У 1778 році Олівер Поллок запропонував усім відомий нам символ американського долара. Проте як саме народилася ідея символу — ми достеменно не знаємо. Одна з версій така: $ — це абревіатура US, тобто United States. Відповідно до неї, заголовна буква U наклалася на S, а з плином часу «зайві» частини відпали і U перетворилася на дві горизонтальні лінії. Інша версія пов’язує долар з іспанським песо. У множині це слово виглядає як: pesos. Щоби заощадити час, у паперах не писали все слово цілком, а тільки 2 букви — Ps. Іноді малу літеру p накладали на заголовну S. Саме на користь цієї версії говорить той факт, що в бухгалтерських паперах Поллока, абревіатура Ps трансформувалася у відомий символ американської валюти. І хоча Поллок проводив багато часу у свої конторі, але до офісного стільця в нього не дійшло. Леонардо да Вінчі та Крістоф Дрессер мають по одному голосу. Перший запам’ятався нам чим завгодно, але не офісним стільцем. А другий розробляв дизайн різноманітних меблів, зокрема і стільців, але все-таки першим, хто поєднав колеса з робочим стільцем був Чарльз Дарвін. Тож відомого натураліста ми сміливо можемо записати до промислових дизайнерів. Приєднавши колеса до свого стільця, Дарвін прагнув економити час — він хотів якомога швидше пересуватися власним робочим простором, щоби без зайвих рухів та зволікань дістатися потрібних зразків.

​​#хвилинкадизайнера Чи ви знаєте ім’я дизайнера, який створив стілець, на якому ви сидите? А знаєте, хто спроєктував будинок, у якому ви живете? А ім’я інженера, що розробив вашу автівку? А давайте перевіремо дещо прямо зараз! Хто першим запропонував дизайн офісного стільця на колесах? Тисніть на відповідну кнопку під повідомленням, а наступного разу я вкажу правильну відповідь та розповім історію виникнення офісного стільця. Варіанти відповідей: 1. Олівер Поллок 2. Чарльз Дарвін 3. Леонардо да Вінчі 4. Крістоф Дрессер Світ речей навколо нас стає дедалі анонімним. У більшості виробів, як матеріального так і цифрового світу сьогодення, немає конкретного творця. Наш побут втратив імена. Не без виключень, звісно. Можемо пригадати Дітера Рамса, або Джонатана Айва, проте навіть вони могли загубитися на сторінках історії, якби не видатні компанії, на які ці дизайнері працювали і які вже мали певну вагу та впізнаваність, а заразом і величезні промислові потужності. Сучасність є такою, що дивлячись на якусь річ, а подекуди навіть і на витвір мистецтва, ми не бачимо людину за нею — її автора. Ми бачимо бренд та результати колективної роботи. І з одного боку, це веде нас до ринку наповненого доступними, утилітарними та відносно якісними речами (IKEA — яскравий приклад), а з іншого — до безособовості, беземоційності, «сірості» світу речей і подальшого розвитку нашого безвідповідального й байдужого ставлення до виробів, що нас оточують. Це мені нагадує світ із роману-антиутопії Олдоса Гакслі «Прекрасний новий світ», у якому людям було заборонено ремонтувати речі, вони мали купувати лише все нове й навіть між людьми існували виключно споживчі стосунки.

#творчість Я активно працюю не лише у світі цифрового дизайну, але також на теренах художньої літератури та публіцистики. За останній час сталося кілька важливих для мене подій, якими хочеться поділитися зараз і закликати вас познайомитися з моєю творчістю. 🙂 ✅ Минулого тижня я отримав чудові новини: моє оповідання «Трансформер», у центрі сюжету якого молодий моряк зі східної України, який зустрічає російське вторгнення у 2014 у Криму, потрапило в короткий список конкурсу української морської прози «Мателот». І це означає, що моє оповідання потрапить у друковану збірку. А вчора відбулася церемонія нагородження переможців і мене переповнює гордість, бо саме це оповідання посіло своє місце у трійці найкращих! ✅ Одразу два моїх оповідання надруковані у березневому номері журналу «Дзвін». Перше — «Миколка-піротехнік» — історичне оповідання про Миколу Івановича Кибальчича, винахідника, революціонера та автора першого у світі проєкту реактивного літального апарата і друге — «Аромат троянди» — коротка художньо-біографічна подорож у життя Лесі Українки та історію її кохання. Публікуватися в цьому журналі велика честь, бо це один із найстаріших (налічує вже 80 років історії) журналів, що відкривав дорогу у світ літератури таким авторам як: Дмитро Павличко, Роман Іваничук, Юрій Андрухович та Оксана Забужко. Зараз мій розум та фантазія в полоні ідей та сюжетів творів-антиутопій. Я працюю над новим оповіданням та почав роботу над романом антиутопією. А поки що, до вашої уваги інше моє оповідання-антиутопія — «Вже незабаром», що свого часу було відзначено в короткому списку літературного конкурсу «Літота».

​​#мистецтво В Берліні є дуже цікава й нестандартна будівля, один із символів міста — Sony Center. Вона розташована в самому центрі західної частини міста, на Потсдамер Платц. Це не просто будинок, а цілий ансамбль із 7-ми споруд, в центрі якого овальний громадський форум із величезним шатровим дахом на горі, що символізує святу для японців гору Фудзіяму. В Берліні немає гір, а японці вірять, що саме гори є місцем концентрації «камі» — священних природних сутностей. І для свого центрального європейського офісу корпорація запросила видатного архітектора Яна Гельмута, який і розробив проєкт будівлі у постмодерному стилі, у якому поєднав скло, сталь та бетон сучасних хмарочосів із міфами японських вірувань сінто. Крім Sony Center, Гельмут спроєктував головний аеропорт столиці Таїланду — Суварнабхумі, хмарочос Сіті-спайр-центр у Нью-Йорку, Кемпер-арену у Канзас-Сіті, Post Tower у Бонні, хмарочос One Liberty Place у Філадельфії та багато інших відомих будівель. Він — жива легенда постмодерного архітектурного мистецтва. Архітектура Яна Гельмута відрізняється гнучкістю і широким поглядом автора на принципи формоутворення. Він живе і працює в Чикаго, але будує здебільшого у країнах Європи та на Близькому Сході, пояснюючи це тим, що його тонка технологія будівництва не може реалізовуватися у пуританській Америці.

#літературне Колись ця книга докорінно змінила моє ставлення до подорожей. «Мистецтво подорожі» — збірка філософських есеїв британського філософа та письменника Алена де Боттона, відкрила для мене навичку подорожувати по-справжньому, перейти з рівня «турист» на наступний вищий рівень — «мандрівник». В цій книзі автор рефлексує над власним досвідом, звертається також і до історій відомих діячів науки та мистецтва заради переосмислення явища подорожі. Він мандрує літаками, автівкою та потягом, наодинці та в компанії, простором і часом. Автор розкладає на молекули і прискіпливо роздивляється всі емоції, думки, неусвідомлені бажання та прагнення, що виникають у нас до, під час і навіть після подорожі. На кінець, ми — читачі, отримуємо розуміння того, як перетворити подорожі на справжнє мистецтво, на інструмент пізнання не лише світу, а й самопізнання. У цьому дописі для блогу «Книгарні Є», я розповідаю про книгу «Мистецтво подорожі» Алена де Боттона більш детально, тож якщо ви любите подорожувати — це варточит.

#хвилинкадизайнера #можливості Ми в OLX Group шукаємо Senior Product Designer в офіс у Берліні. Докладніше тут — https://www.olxgroup.com/careers/senior-product-designer-berlin Тож якщо цікаво — кидайте мені своє портфоліо 😎

​​#хвилинкадизайнера Криза, як потужна повінь, несе суспільству збитки. Водночас вона змиває все зайве та промиває кожний закуток. У кризові періоди ми починаємо переоцінювати весь отриманий до цього часу досвід, переосмислювати норми та правила і прагнемо знайти ефективні рішення для нових проблем, що постають перед суспільством. Спочатку криза активізує пошуки оптимізації ефективності праці. І для будь-якого бізнесу, від фрілансера до великої компанії, секрет успішного подолання кризи завжди один — потрібно збільшити кількість створеного продукту в одиницю часу, а заразом удосконалити його якість. Це прагнення вдосконалити те, що вже існує та пошук відповідей на новоявлені проблеми, закінчується інноваційним стрибком. Тож розвиток технологій стає результатом будь-якої потужної кризи. І коронавірус не став винятком. Свого часу я створив один із перших в Україні eHealth стартапів. Розроблений спільно з лікарями, наш цифровий продукт допомагав людям зрозуміти потенційні проблеми зі здоров’ям та проконсультуватися з лікарями онлайн. 5 років тому це були доволі сміливі починання, що далеко не завжди сприймалися позитивно. Але зараз уже нікого не здивувати подібним продуктом. Ба більше, з урахуванням необхідності тримати соціальну дистанцію та уникати черг, такі рішення тепер стають нагальною необхідністю в усіх країнах. Розвиваються й технології інформування та попередження. У Німеччині, наприклад, розроблений застосунок за допомогою якого хворі на ковід можуть відзвітувати про наявність хвороби і всі інші люди, смартфони котрих опинилися безпосередньо поруч із смартфоном хворого, будуть проінформовані про можливу небезпеку. Уже з’явилися різноманітні застосунки, що об’єднують людей задля мобілізації ресурсів та ефективної допомоги одне одному. Наприклад, під час карантину молоді люди пропонували свою допомогу літнім людям із купівлі їжі, медикаментів та рішенням побутових завдань. Я впевнений, що зараз eHealth набере таких обертів, що вже через рік-два ми з жахом будемо згадувати докризові часи. І якщо у вас давно сидить ідея продукту в цій галузі — зараз саме час! ⚡️

​​#літературне Нещодавно зробив спробу прочитати сину «Мандри Гуллівера. Подорож до Ліліпутії». Я добре пам’ятаю, що в моєму дитинстві цей твір мені дуже подобався. Але, напевно, у моєму випадку книга була оздоблена яскравими та цікавими ілюстраціями, а головне — адаптованою для дітей мовою. Бо читаючи цей роман зараз у прямому перекладі, на кожній сторінці в мене поставало питання: «Хіба це дитяча книга?». Вирішили повернутися до неї трохи згодом. І це не дуже вдале читання змусило мене пірнути в чергове дослідження, щоби дізнатися, що стоїть за цим романом Джонатана Свіфта. Ось деякі цікаві знахідки: 🗯 Слово «ліліпут» було вигадане автором саме для цього роману й це була назва фантастичного народу, представники якого мали невеликий зріст. Згодом воно розповсюдилося та увійшло в усі основні мови світу. 🖋 Хоча роман «Мандри Гулівера», й особливо його перша частина — «Подорож до Ліліпутії», є класикою дитячого читання, весь роман — це сатира на сучасну автору Англію (XVII-XVIII ст.), на порушення законів природи, нелогічність та подекуди абсурдність усталених поглядів людей. Є в романі відбиток стосунків автора з елітою, монархом та віддзеркалення реальних подій. Можна сказати, що весь роман — це щоденник Свіфта в художньо-літературній формі, читаючи який ми побачимо і процес зміни особистості та поглядів самого автора. Від ідей просвітництва та оптимізму до відрази до людей, песимістичного настрою і зрештою похмурого фіналу, (спойлер!) у якому головний герой здатен знаходити спокій лише в конюшнях, а люди йому огидні. ⚡️ Роман Свіфта мав шалений успіх. «Мандри Гуллівера» друкувалися одразу в п’яти друкарнях, причому анонімно. Але вже незабаром після публікації поповзли чутки про те, хто її автор. Видавцю Бенджаміну Мотту довелося добряче порізати найгостріші моменти. Але все одно він не вберіг себе від неприємностей і був заарештований. Хоча за інший твір Свіфта. Дивно, як ця книга все-таки стала класикою дитячого читання. Бо роман Джонатана Свіфта про Гуллівера в країні ліліпутів — творіння песимістичне та мізантропічне. Головний герой потрапляє до ліліпутів і розповідаючи про життя цього народу, насправді розповідає історію своєї рідної Англії та Європи в ретроспективі двох століть виключно в сатиричному, подекуди знущальному стилі.

​​Недалеко від мого будинку знаходиться вулиця названа на честь Йоганнеса Іттена, відомого дизайнера та творця першого навчального курсу Баухауза. Іттен написав два посібника: «Мистецтво форми» та «Мистецтво кольору», що стали базовими для всіх охочих зв’язати своє професійне життя з мистецтвом або дизайном. Окрім цього, для мене Йоганнес Іттен — взірець викладача. У своїй менторській діяльності я взяв на озброєння саме його принцип, який він описав у вступі до книги «Мистецтво кольору». Навчальний процес він порівнює з їздою на возі. Спочатку це зрозумілий, окреслений рівною дорогою вперед, шлях. Але в якийсь момент дорога закінчується, ти злазиш із воза, береш лише необхідні речі та йдеш вперед, самостійно прокладаючи дорогу далі. Такий підхід вказує на бажання вчителя лише показати шлях, надати необхідне для подальшої самостійної подорожі, зростити впевненість у власних силах і допомогти в розкритті потенціалу, у жодному разі не стримуючи та не подавляючи особистість учня. Можна лише уявити собі, наскільки б якісно змінилася вся система освіти, якби всі наші вчителі, починаючи зі школи й закінчуючи університетами, поділяли такий погляд.

#хвилинкадизайнера Міністерство культури та інформаційної політики України опублікувало на своєму сайті айдентику проєкту «#МандруйУкраїною», що був більш детально презентований Андрієм Федоровим на його сторінці Facebook. Звісно, розвернувся неаби який… срач. 😁І не безпідставно, бо візуальні складники: кольори, стилістика та відібрані образи стилю відсилають нас до російського фольклору. Мої думки та невеличкий аналіз запропонованої концепції за посиланням.

#хвилинкадизайнера Кожен новий курс із цифрового продакт дизайну, що я веду в онлайн школі SKVOT, я починаю з тієї ідеї, що продакт-дизайнер — професія майбутнього й цілком вігорідно, що саме нам доведеться «рятувати» світ від хвороб, астероїдів і, можливо, від нас самих та наслідків нашої діяльності сьогодні. Це не просто гарна фраза задля більшої мотивації студентів. Це моє глибоке переконання. Технології й далі невпинно розвиваються та проникають в усі сфери нашого життя. Воно дедалі наповнюється різноманітними пристроями та інтерфейсами. З’являються також і нові цифрові продукти, що націлені не лише на збільшення прибутків бізнесу, але й на розв’язання серйозних соціально-важливих проблем. За прикладом далеко ходити не треба: мобільні застосунки за допомогою яких користувачі звітують про зараженість COVID-19, відстежують усі можливі фізичні контакти зараженого з іншими й інформують останніх про потенційну небезпеку. Такі застосунки допомогли зупинити поширення вірусу в Китаї та роблять свій внесок у боротьбі з ним зараз у Європі. Дон Норман, видатний дизайнер та віцепрезидент «Apple» в минулому, творець терміну «досвід користувача», пропагує ідею переходу продакт-дизайнерів із ремісників до менеджерів і направлення їхньої експертизи та навичок на пошук рішень щодо покращення рівня життя людей, розв’язання гуманітарних проблем, доступу до освіти та створенню продуктів у сфері цифрової медицини. Норман закликає завершити плодити звалища девайсів і садити людей на ендорфінові голки заради прибутків, не намагатися робити телефони тонше й легше, натомість зосередитися на розробці важливих для людства рішень. Саме ця ідея — допомагати людям та робити світ краще, завжди тримала мене в професії дизайнера. І я залюбки ділюся нею зі своїми студентами. До речі, набір на наступний курс уже відкрито й можна потрапити до мене на навчання вже в серпні.

#хвилинкадизайнера Неважливо, насправді, цікавитесь ви футболом, чи ні. Любите північ, або віддаєте перевагу півдню. Працюєте дизайнером, або цікавитися мистецтвом. Промо відео нового фірмового стилю збірної Ісландії з футболу ви однаково маєте подивитися. Бо воно має в собі все. Це епічно, красиво, захопливо й потужно!

​​#хвилинкадизайнера #творчість Постмодернізм — стан сучасної культури. Його формування припадає на 60-ті та 70-ті роки XX сторіччя, як реакція на кризу модерна. І за цей короткий проміжок часу постмодерна філософія вже встигла охопити всі різновиди творчої діяльності. Не оминуло це явище і сферу дизайну: індустріального, цифрового, графічного. Так на початку 70-их простота та функціональність Bauhaus змінюється на новий стиль, який деякі дослідники описали як «кінець мистецтва» із цілісною формою, структурою та законами. Так воно і є, бо сенс робіт у постмодерному стилі кожен може розуміти по-своєму. Сприйняття того чи іншого творіння залежить від світогляду та широти погляду того, хто дивиться. Але водночас, кожен елемент постмодерного твору має містити в собі ідею та мораль, закладену творцем, а не лише задовольняти візуальні потреби. Яке воно «дизайн-мислення» в епоху постмодерну? 🔹Еклектика, змішування стилів, суміш жанрів та стилів. 🔹Іронія над минулим, традиціями та канонами. Пародійність, карнавальність. 🔹Наявність моралі у виробі/проєкті/творі. 🔹Акцентування ненормальності сучасного способу життя людини. 🔹Глобалізаційний потяг: прагнення поєднати, взаємодоповнити різні культури, ментальності, релігії. Цікавим відкриттям для мене стало те, що постмодернізм у графічному дизайні з’явився саме на батьківщини Гельветики, строгих та мінімалістичних форм — у Швейцарії. Авторство стиля, який дістав нікнейми: «швейцарський панк» та «типографська анархія», приписують Вольфгангу Вайнгартену. Саме він змінив класичну, чітку та вивірену швейцарську типографіку на асиметрію та диспропорції. Він відмовився від модульної сітки (основи побудови композиції) та віддав перевагу хаосу. Водночас роботи митця сповнені свободою, цікавими рішеннями та ідеями й зовсім не позбавлені естетичності.

​​#мистецтво #хвилинкадизайнера Днями я повернувся з подорожі Баварією та Австрією. У Мюнхені мав трохи вільного часу, який я вирішив присвятити відвідуванню Старої пінакотеки — картинної галереї, що зберігає шедеври майстрів середньовіччя й до середини XVIII ст. Тамтешній лайн-ап доволі потужний: Леонардо да Вінчі, Тиціан, Рафаель, Боттічеллі, Дюрер, Альтдорфер, Рубенс. Звісно, я провів доволі багато часу, розглядаючи роботи цих митців і пробігаючи інших «ноунеймів». Найдовше мене затримували біля себе картини Пітера Пауля Рубенса, бо я його фанат. І це було проблематично, так як саме в цій галереї величезне зібрання його картин, а я мав дуже обмежений час. Рубенс — яскравий представник стилю бароко в образотворчому мистецтві (про важливість цього стилю в розвитку європейської культури я писав нещодавно). Його картини реалістичні та настільки кольорово насичені, ніби автор підкрутив криві та додав saturation у фотошопі по завершенню роботи. Насправді, майстер використовував особливу поліровану дошку для досягнення такого ефекту насиченості кольорів. Увагою наділені найдрібніші деталі. Уся ця суміш резонує теплою насолодою в моїй дизайнерський душі, що завжди вболівала за сквеоморфізм у дизайні. 🙂 Перше моє знайомство з Рубенсом сталося в дитинстві завдяки художній енциклопедії. Гортаючи її сторінки, я натрапив на зображення картини Рубенса — «Два сатира». Опис картини тоді я не прочитав, натомість швидко згорнув книгу, бо картина здалася мені страшною. Не в сенсі негарною, а саме такою, що наводила страх і тому більше я до неї не повертався. Дитиною я боявся портретів, герої яких дивилися на мене, наче хотіли своїм поглядом висмоктати душу. У мого діда, наприклад, вдома висіла копія «Незнайомки» російського художника Івана Крамського. Очі цієї дами в кареті та її погляд — один із найстрашніших спогадів із дитинства. Ту кімнату я намагався уникати, або знаходитися під картиною, щоби та жінка на мене не дивилася зайвий раз. Так от у Старій пінакотеці Мюнхена, я натрапив на оригінал картини «Два сатира» Рубенса. І мені пощастило підслухати коротку довідку гіда. Виявляється на картині сатир один — той, що на передньому плані! Позаду звичайна людина — пияка, у якої навіть слина тече від задоволення. Завдяки грі барв Рубенс створив візуальну ілюзію — здалеку здається, що маска на лобі героя позаду є маскою лева, але якщо роздивитися прискіпливо зблизька, то побачимо, що то є голова вівці. Усе це витівки та знущання злого сатира, що дивиться на нас хитрим поглядом і промовляє: «Ти — наступний!». Тож цю картину я боявся недарма. 😁

#хвилинкадизайнера Нещодавно «OLX Group» оновив айдентику та UI платформи. Також з‘явилися деякі нові фічі. Не все пройшло гладко у цьому проєкті з ребрендингу, але для цифрової компанії, візуальна комунікація якої застрягла далеко у 2000-их, це було вкрай важливо і новий зовнішній вигляд — великий крок вперед. Реакція на оновлення була неоднозначною й особливо бурхливо відреагували на новий «OLX» саме в Україні. Про новий look and feel відомої платформи в моєму інтерв‘ю для telegraf.design.

​​#хвилинкадизайнера Коли я жив у Запоріжжі, мені часто доводилося їздити повз «ЗАЗ» — Запорізький автомобілебудівний завод. Він розташовується на шляху до залізничного вокзалу, тож проїжджати повз траплялося доволі часто. І так склалася доля, що саме на цьому заводі була зібрана моя перша автівка — ЗАЗ 1103, більш відома як «Славута». Зараз страшно уявити себе за кермом того авто. Це був карбюраторний диявол. Здавалося, що він хотів мене вбити. Автівка постійно глухла й зазвичай траплялося це в найгірших із можливих для цього місцях: на трамвайних коліях, на перехрестях, перед воротами пожежної частини. Але молодому хлопцю дуже кортіло мати автівку й можливість не мерзнути взимку. Хоча взимку вона однаково не їздила. Сьогодні цей завод «стоїть» і від цього охоплює смуток, бо це одне з найстаріших підприємств України. З’явилося воно ще в 1863 році й займалося випуском сільськогосподарського обладнання. Автівки почали збирати в 1960-му з легендарного ЗАЗ-965 «Запорожець». Інший славетний витвір цього заводу — «Таврія», що збиралася з 1988-го до 1997-го року та її модифікація «Таврія Нова» з 1998-го по 2007-ий рік. Саме це авто обрав для можливої модернізації дизайнер, що працює під псевдо Олександр Шторм. Він запропонував концепт автомобіля «ZAZ Tavria «M» 2019». Якою могла бути оновлення «Таврія» можна роздивитися на відео. Очі від «Porsche», дупка від «Bentley» і пристрасна українська душа. Шалений мікс, що цілком можливо міг би перетворити «Таврію» на першого справжнього янгола українського автопрому.

#мистецтво #творчість А що, якщо зробити максимальне зменшення масштабу й подивитися на історію розвитку європейської культури та мистецтва з орбітальної висоти? Безліч стилів, напрямів та зафіксовані у підручниках історичні періоди потроху розмиваються, зливаються один з одним і зрештою перетворюються на два великі етапи розвитку. Європейська культура зароджується в Стародавній Греції, де митці намагалися «схопити» момент, закарбувати ідею в статичному образі. Скульптура прагнула «зафіксувати» сюжет або емоцію, музика стати тлом для концентрації на моменті, а літературні герої були незмінними у своїх характерах. Навіть Евклід казав, що «рух є чужим для математики», а Платон стверджував, що «істина непохитна». Пізнання світу в період античності відбувається у статиці. І такий спосіб пізнання домінує аж до XVII ст. Середньовічна творчість так само позбавлена будь-якого руху. Навіть епоха Відродження не стає початком зміни цієї парадигми. Змінюються теми та сюжети, зміщуються акценти і вдосконалюються засоби. Усі змінилося лише на початку XVII ст., коли в європейському мистецтві й науці з’являється потяг до руху, динаміки та пізнання світу та життя в їхній процесуальності. Цей злам ознаменований появою стилю бароко. І вся європейська культура раптом стає рухомою й починається її справжня експансія по всьому світові. Письменники починають гру зі своїми читачами: занурюють їх у вигадані світи, в ілюзії та алегорії. Саме з бароко метафоризм та символізм глобально проникають у літературну творчість, а герої починають змінюватися під впливом зовнішніх обставин. Архітектори поєднують криві та химерні форми в динамічних композиціях своїх творінь. Сьогодні палаци та будівлі в стилі бароко здаються «too much»: занадто пишні та занадто дивні. Проте саме таке впадання в крайнощі зазвичай призводить до віднайдення гармонії. Так само й музика концентрується на духовному стані людини, прагне відобразити зміни та тремтіння струн людських душ. Музика Баха передає силу і драматизм людських почуттів, а «Пори року» Вівальді — справжній апогей розвитку інструментального барокового концерту. Одна з найвідоміших картин Рембрандта — «Нічна варта» або «Виступ стрілецької роти капітана Франса Баннінга Кока й лейтенанта Віллема ван Рейтенбюрга» є яскравим прикладом динамічності й руху в художньому мистецтві (картину за посиланням можна роздивитися в найдрібніших деталях). Тож з цієї орбітальної висоти можна помітити насправді лише два великих етапи: «статичного пізнання», що починається з античності і триває до XVII ст. і «динамічного пізнання», що бере свій початок із появою бароко. Така концепція нагадує інтелектуальний розвиток людини, коли дитина починає пізнавати світ через нерухомі та прості істини, але зрештою усвідомлює плинність часу та постійний процес змін: світу, людей і тих самих істин. Мистецтвознавці також оперують терміном «барочність», що є ширшим у розумінні, аніж просте посилання до історичного періоду в розвитку європейського мистецтва. Барочність — момент піку, максимального розквіту, концентрації емоцій та напруги форм у творчості, що може проявлятися в будь-якій мистецькій галузі.

​​#хвилинкадизайнера Журнал «Техническая Эстетика», №9 за 1992 рік. Кандидат до мистецтвознавців починає статтю із питання: «чи має бути дизайнер розумним?» і каже, що «інтелект в дизайні не культивувався». Та як люди взагалі виживали у тому Союзі?.. 🤨