Степан Гавриш

▶️ Стратегія війни, незалежно від того, як думає український президент, як думають інші, буде рухатися в напрямку зіткнення, посилення ескалації. Чи можливо зупинитися, чи вигідно це Путіну, чи вигідно це Україні? Це найскладніше питання, тому що ми мали ситуацію з Мінськими угодами на Донбасі, коли війна то жевріла, то не жевріла. Ми підписали ці угоди, два протоколи. Між іншим, з моєї точки зору, це була теж капітуляція, бо в цих протоколах взагалі не було Криму. Це означає, що ми відмовилися записати, і фактично ми створили умови, при яких Росія вважала Крим уже своїм. Тобто ми не претендували на нього. Ми створили чи ми говорили про створення на Донбасі двох квазідержавних утворень, які мали контроль над Україною, тобто могли накласти вето на будь-які дії українського уряду. І це був сильний хід з точки зору Путіна і слабкий хід з точки зору України. І це призвело до війни. Зрештою, Путіна це не задовольнило. Він захотів взяти все. І якщо перемир’я буде, Путін захоче це взяти після відновлення своїх можливостей. Ми бачимо, що він масштабує зброю, що він не зупинився, що його співпраця з Китаєм дає можливості доступу до нових технологій. Наприклад, це реактивні безпілотники. Чому вони літають? Тому що він купує в Китаї реактивні двигуни розміром із долоню. Розумієте, це унікально: Росія такі двигуни робити не може, і без них літати вони не можуть. Так само не можуть літати без технологій, які дав їм Іран, тощо. Тому оця наша спроба умиротворення зі всім, розуміння того, що можемо десь домовитися, не означає, що ми домовимося і виникне або відновиться старий порядок, або стане новий порядок. Нового порядку не буде — він буде порядком Путіна, а старий порядок відновити неможливо. ❓ Ми маємо домовитися під якісь сильні гарантії безпеки. Ми вже проходили Будапештський меморандум. Якими мають бути насправді сильні гарантії безпеки, аби Росія більше навіть не думала знову вчинити агресію? 💬 Бази НАТО на території України. Інших гарантій не може бути. ❓ НАТО не хоче нас брати. 💬 Тоді гарантій у нас немає. Гарантії можуть бути лише одні. Це поразка Росії. І невипадково тема гарантій так і не розвивається. Ми не маємо жодних навіть запевнень. Ну, наприклад, хороша ідея була у Стармера, колишнього прем’єр-міністра Великої Британії, розмістити на території України військові підрозділи європейських країн після миру з Росією. Коли цей мир настане — немає значення. Росія категорично «проти». Нещодавно Лавров на БРІКС у Делі сказав, що це буде вважатися фактично агресією проти Росії. Розміщення іноземних військ на території України буде вважатися агресією проти Росії. Коаліція охочих мала таку ідею, але вона давно вже не збиралася і давно вже про це не говорить, оскільки Путін жорстко сказав, що в такому випадку ми будемо атакувати на вашій території, навіть у випадку, якщо ви розмістите свої війська. Була друга ідея, і вона набагато краща і зараз починає обговорюватися. Це створити хоча би зону безпеки над територією Західної України, над кордонами європейських країн. Наприклад, 250 км від кордонів з Європою, з країнами НАТО, для того щоб забезпечити безпілотну зону і не допускати туди атаки російських ракет, безпілотників і так далі. І розумієте, що ніхто ж не наважується. Всі оглядаються на Америку, тому що єдина країна, яка може такі гарантії надати, наважитися, — це дійсно американці. Але Трамп — він уже не ходить прямо, він ходить або в сторону, або спиною. І він не наважиться на подібні речі. Тим більше, що через півтора місяця він може стати кульгавим на дві ноги. Йому не вдасться приймати жодні рішення, якщо вони будуть суперечити поглядам, ну, перш за все, скажімо так, спільним поглядам республіканців і демократів, але в основному демократів. Я думаю, що нас чекають сюрпризи на цих виборах, до яких ми навіть ще не готові.

Економіст Джесс Ховерсен у коментарі Reuters назвав «Закон Грема» «кувалдою», здатною розвалити практично всі торгові відносини США з підсанкційною країною. Так, у Росії вже існують загалом надійні альтернативні ринки — Китай та Індія. Напевно, Трамп не буде вводити санкції проти закупівель ними нафти та зрідженого газу у Путіна. Він перекриє 100% тарифом доступ їхніх товарів до ринку США. Закон спрямований також на ліквідацію військових ланцюжків — іранський трек. Під тиском Трампа до закону включено продовження на 5 років — до 2031-го — жорстких санкцій проти енергетичного та військового секторів Ірану. Це має зруйнувати, як мінімум, військово-технічний союз Росії та Тегерана щодо розробки й постачання дронів, компонентів до ракет. «Закон Грема» може стати передовою зброєю на боці України проти Росії. Особливо коли демократи захоплять Конгрес, до чого все йде. Суть цього — в епічних словах конгресмена-демократа Стені Гойера перед самим моментом голосування: «Якщо ми не ухвалимо цей законопроєкт, у Кремлі буде радість, а у Києві — сльози… Це антиросійський і проукраїнський законопроєкт. Ухвалімо його!». Гіркі й кислі пряники. У Китаю та Індії, які купують у Росії 80% усієї експортованої нафти, за вимогами закону є 30 днів, щоб припинити та зменшити до мінімуму імпорт російських енергоресурсів. Через 30 днів із дня набуття чинності закон вимагає від Трампа запровадити мита до 100% на товари з країн, які здійснюватимуть нові закупівлі російської нафти або газу через 30 днів після його ухвалення. Детермінована свобода вибору: або продовжувати купувати дешеву нафту й газ, або втратити доступ до американського ринку через 100% тарифи. Одночасно — із 500% митами на імпорт усіх товарів із Росії. Управляє законом Трамп. У нього є необмежене право вирішувати, коли саме, проти кого і які ставки застосовувати, а також робити винятки та послаблення, якщо це відповідає національним інтересам США. Щоб допомогти президенту Сі проковтнути цей пряник, сьогодні Трамп планує особисто зустріти президента Сі та його дружину Пен Ліюань біля трапа його Boeing 748 на авіабазі Ендрюс поблизу Вашингтона. За три дні Трамп збирається укласти багато прекрасних різних угод зі своїм другом імператором Сі. Єдине розчарування — прийом лідера Піднебесної у меншому приміщенні через незавершене будівництво нового бального залу у Білому домі. З Путіним усе набагато складніше. Трамп звикає до непоступливості Зеленського та українців. Відступаючи перед войовничими персами та їхніми єменськими проксі, він усе більше замислюється над затятою й незрозумілою впертістю московського царя, держава якого зависла над безоднею. На відміну від України, яка має міст із Європою. Більшість солідних аналітиків, слідкуючи за мажордомами Трампа — Кушнером і Віткоффом, — дійшли висновку, що в його неповоротному когнітивному стані та нарцисизмі давно немає мудрості історичних американців, а лише токсичний егоїзм, споживацька філософія, ігнорування чужих потреб і маніпуляції задля вирішення проблем за рахунок інших. Трампу потрібен лише «мир». Свого роду лавровий вінок тріумфатора в toga palmata — пурпуровій тозі, оздобленій золотими пальмовими гілками, символі перемоги та миру. Врешті — Нобелівська премія будь-якою ціною до кінця президентського терміну. Ми вже давно ставимо собі й вам запитання: чи готовий Трамп «проковтнути» Іран і «виплюнути» Росію? Програти КВІРу та аятолам, називаючи поразку перемогою? І дозволити Путіну перемогти, бо будь-яка форма капітуляції України буде не лише її черговою історичною поразкою — капітулацією Європи та поразкою США?! Не першою, але найбільш чутливою від клона СРСР, якого Рональд Рейган блискуче переміг у Холодній війні.

Шотландський хімік Томас Грем ще на початку XIX століття відкрив закон дифузії газу, який став опорним у «Мангеттенському проєкті». Для створення ядерного палива чи зброї потрібно відокремити легший ізотоп урану-235 від важчого урану-238. Газоподібний гексафторид урану пропускають крізь тисячі пористих мембран. Газ із легших ізотопів дифундує трохи швидше, що дозволяє його поступово збагачувати. 6 і 9 серпня 1945 року Гаррі Трумен закінчив Другу світову війну двома ядерними бомбами — «Малюком» і «Товстуном» — у японських містах Хіросімі та Нагасакі. При тому, що як щодо нього з Оппенгеймером, так і відносно ядерного удару по вже безсилій Японії було багато противників — елітарних учених та топвійськових. Та фізик Джозеф Ротблат єдиний покинув «Мангеттенський проєкт» у 1944 році з моральних міркувань. Джеймс Франк, Філіп Моррісон і навіть Альберт Ейнштейн, який ще в 1939 році закликав Рузвельта випередити Гітлера і створити власну ядерну зброю, гостро критикували [його застосування]. «Проти» були командувачі та 4-зіркові генерали — Дуайт Ейзенхауер, який став 34-м президентом, поглибив Холодну війну з СРСР у стратегію Доктрини масованої відплати та ядерного стримування, Вільям Легі та Дуглас Макартур, який сам наприкінці 1950 року наполегливо пропонував Трумену скинути 26 атомних бомб на Китай, щоб закінчити Корейську війну поразкою його та Північної Кореї. «Закон Грема» може стати своєрідною ядерною бомбою, яку Трамп буде тримати над головою Путіна. Грем назвав свій законопроєкт «економічним, бункеробійним снарядом». Замість 500% тарифів на експорт російських енергоресурсів Трамп переконав обмежитися 100. Хоч 500% залишилося — тариф для російських товарів. 100 — вторинні тарифи проти п’яти країн, які, за визначенням Білого дому, максимально допомагають обходити санкції проти російського нафтового експорту: Індія, Китай, Туреччина та інші країни. Все залежить від фактичних обсягів імпорту. Якщо він менше 15%, наприклад, газового експорту РФ, і країна наполегливо «робить значні кроки для скорочення залежності від російського газу», пекельні тарифи не застосовуються. Вони — лише початок. Закон, по-перше, кодифікує всі санкції проти Росії, позбавляючи Трампа можливості скасовувати введені Байденом своїм указом. По-друге, він передбачає санкції проти Путіна і його оточення — воєнного, політичного і фінансового. Разом із основними банками — Центробанком РФ, «Сбербанком» і «Газпромбанком», держкомпаніями та організаціями, пов’язаними з оборонним та енергетичним секторами. Окремими пунктами прописані санкції для великих російських енергетичних проєктів — Yamal LNG, Arctic LNG 1/2/3. Під питанням — майбутнє російських енергоринків в Арктиці. Обмеження на американські інвестиції в Росії, операції з російським державним боргом та санкції проти тіньового флоту танкерів Росії. Путіну і всім, хто з ним, запроваджені нові обмеження з блокуванням активів разом із членами їхніх родин. Ключові банки будуть повністю ізольовані. Повна заборона навіть імпорту російського урану до США. Причому США можуть розповсюджувати «пекельні мита» на будь-які товари всієї країни, якщо вона продовжує операції з російською нафтою або допомагає обходити санкції.

Трамп — не лише вершник хаосу. Вже в листопаді він може стати жертвою чергового імпічменту або бути змушений піти. Будь-який мирний договір, так чи інакше, рано чи пізно створить умови для розслідування воєнних злочинів президента Росії та його оточення. Трамп і Путін ігнорують об’єктивні закони історії. Як суттєві, стійкі, повторювані та всеохопні зв’язки між історичними процесами, вони діють незалежно від їхньої свідомості, волі та бажань. Як би ми їх не заперечували, реальність ламає задуми навіть найсильніших правителів. При цьому події, книги та історичні процеси схильні повторюватися, так само як економічні цикли, розпад імперій і зміна політичних режимів — від демократій до тиранії і навпаки. Саме це ми зараз і спостерігаємо — але вже на значно вищому технологічному та інтелектуальному рівні. Повернення назад неможливе. Саме цього хочуть і Трамп, і Путін. Але Америка — самодостатня та прагматична імперія. З часів її батьків-засновників — Джефферсона, Франкліна, Адамса, Гамільтона, Медісона та Джона Джея — еволюційно виникла й існує нератифікована, глибинна, прихована держава, яка щоразу в часи глибокої внутрішньої кризи здатна відновити дієздатність США. Врешті, США і Данія оголосили про досягнення угоди щодо Гренландії, спрямованої на посилення безпеки в Арктиці та Північній Атлантиці. Росія не потрібна. НАТО, Європа, США, Велика Британія та Канада максимально посилили контроль за Балтійським морем, переходячи до принципово інтенсивнішого контролю за Північним флотом РФ. У сукупності це створює суцільний оборонний вал навколо арктичних рубежів Росії. Тепер — «закон Грема—Блюменталя». Мало законів в історії Конгресу набирали підтримку 86 сенаторів і 162 конгресменів. Трамп довго був радше «проти», ніж «за». Несподівана й загадкова смерть Ліндсі Грема після вечері в поїзді з Києва до Варшави збентежила і зобов’язала. Остання спроба Кушнера з Віткоффом домовитися з Путіним, а Редкліффа — переконати Наришкіна та Бортнікова розпочати процес деескалації, провалилася. Це відбулося на тлі безпрецедентного силового тиску на російське суспільство під час виборів до Державної думи. Проголосований в останній день роботи Конгресу перед листопадовими виборами закон дав Трампу одразу важкий батіг і кисло-солодкий пряник. Російський підімперський народ любить батіг. Бажано важкий і болючий. Самодержна Росія збудувалася не на гнучкій системі, а на жорсткій вертикалі, підневільних кріпаках і придушенні будь-яких свобод. Історичне солодке прокляття. Віками закріплена модель покірності, мовчання — згадайте Герасима — і страху. Витрачаючи величезні кошти на внутрішню пропаганду для підтримки шароварів влади, ми досі погано ведемо когнітивну війну з Москвою. Не шукаємо серед більшості, біологічно запрограмованої на страждання, насильство та приниження, нове покоління — протилежне Путіну. І тих 72–76% людей у смердючих болотах без надії — потенційних соратників і партнерів у боротьбі за свободу. У цьому і є суть визвольної війни українців. У Кремлі злякалися не стільки рішучості більшості політичного класу Америки, який воює сам із собою, скільки можливого блискавичного й гучного підписання цього закону президентом Трампом. Ще вчора — ледве не друг після Анкориджа, а сьогодні… Пєсков обережно назвав «пекельні санкції» Ліндсі Грема проти Росії «недружньою дією з боку США», яка, за його словами, «безперечно ускладнюватиме зусилля з пошуку мирного врегулювання в Україні». Більшість провідних демократів не голосували за «закон Грема», оскільки він значно розширює повноваження нестабільного Трампа у геополітиці. Він може як розширити застосування каральних механізмів — безвідносно до Росії та Ірану, — так і не застосовувати рішучий економічний тиск проти двох диктатур та їхніх партнерів-спонсорів, а навіть пом’якшувати взаємодію з ними.

Новий тип експансії. Війна іншими методами — митами, інвестиціями, компенсаціями, поступками тощо. Для переконливості — погрози агресією, анексіями, виведенням військових контингентів від союзників. А для прискорення встановлення контролю над основними процесами геополітики — вторгнення і війна. Викрадення спецназом США Мадуро з дружиною і масштабна війна спільно з Ізраїлем проти Ірану. Незатійливо: стати нафтовим королем світу і диктувати умови, включно з Китаєм. Міжнародний кримінальний суд у Гаазі має бути ліквідований, ООН та всі інші світові спільні політичні, безпекові й регуляційні інституції — декорація. Їх заносять на сцену лише для посилення ролі особистості Трампа. Потім прибирають. Насправді йому байдуже, що агресор часів нацистської Німеччини засідає в Раді Безпеки та Генеральній асамблеї ООН, легітимізуючи геноцидну війну проти великого європейського етносу. Бізнес-геополітика Трампа — не філософська доктрина і не світоглядна концепція. Найімовірніше, це примітивний бізнес-план наживи: отримання максимального прибутку будь-якою ціною — маніпуляціями, обманом та експлуатацією інших. З двома відмінностями. Для інтенсивного збагачення використовується держава і всі без винятку її механізми, а також агресивна стратегія максимізації прибутку. За два роки після повернення до Білого дому Трамп із родиною збагатився на 2,7 млрд доларів і, за даними Forbes USA, його статки сягнули 7,3 млрд. І це лише верхня частина айсберга. У 2025 році WSJ, наприклад, писав, що його сім’я отримала до 6 млрд доларів після початку торгівлі новою криптовалютою. Таких прикладів надто багато для детального аналізу. Під ногами в нього лежала Росія — з нафтою, газом, золотом, рідкісноземельними металами, безкінечними надрами і маленьким Путіним, у якого немає майбутнього. Йому було очевидно, що війну проти України Путін уже не виграє. Ядерну кнопку контролює Пекін, для якого наступна фаза війни із застосуванням ядерної зброї може виявитися фатальною. Україна Трампа цікавила більше, ніж Венесуела, Колумбія, Гренландія чи навіть Фолклендські острови. Він міг повторити успіх президента Ендрю Джонсона, який купив у Олександра II у 1876 році за 7,2 млн доларів золотом Аляску з Алеутськими островами — по 1,9 цента за акр. Тепер Трамп хоче продати Путіну Україну десь за 12–15 трильйонів доларів — із великими глобальними проєктами в Арктиці, видобутком нафти в Сибіру та на Камчатці. Разом із концесіями на видобуток рідкісноземельних металів, літію, титану та спільним будівництвом тунелю під Беринговою протокою. Викрасти в Києві Володимира Зеленського неможливо через знання і досвід українських військових. Примусити його до прямої капітуляції в Москві нереально через стійкість українського народу, здатність Європи забезпечувати воєнну та фінансову підтримку Києва, а також підтримку України двома партіями і майже двома третинами американців. Принижуючи Зеленського в Овальному кабінеті, розстеляючи червону доріжку Путіну в Анкориджі, доручивши зятю та бізнес-партнеру розробити разом із Дмітрієвим бізнес-стратегію завершення війни, Трамп довго шукав місток для угоди із сидільцем у Кремлі, яка б закінчила війну. Вона лежала на поверхні. Зеленський був і залишається з народом за будь-якого варіанту, окрім принизливої передачі Путіну ще не захоплених ним територій. Путін готовий платити за рахунками Трампа, але не готовий до будь-якого компромісу. І не тому, що такий компроміс не відповідає геополітичним цілям війни Росії. Так чи інакше, жодна з букмекерських контор уже давно не приймає ставки на перемогу Росії. У Путіна немає вибору. Якби Дональд Трамп погодився і переконав американців правити разом із ним Америкою до 2036 року, можливо, кремлівський правитель і погодився б. На персональні гарантії, підкріплені трильйонами, золотом і нафтою.

Трампу і Путіну авантюрними війнами з Іраном і Україною «вдалося» таким чином запустити тривалу глобальну нафтову кризу. Її суть математично проста, але водночас жодних традиційних способів-інструментів її вирішення не існує. І не тільки через критичну залежність світової економіки від вуглеводнів. Проблема — в їхньому глибокому проникненні одночасно в саме серце геополітики та світової економіки із крихким мереживом логістичних взаємозалежностей. Масштабні, затяжні воєнні конфлікти на європейському континенті та Близькому Сході, виснаження або й руйнація світових механізмів стримування та збалансування ризиків на тлі непрогнозованого гострого дефіциту сирої нафти, готових нафтопродуктів, особливо дизельного пального, системно дезорганізують одномоментно економіку, соціальний і політичний статус спільнот — демократію, популізм та авторитаризм — і викривлюють горизонт майбутнього. Залишки глобальних буферів та резервів лише створюють ілюзію, за яку чіпляються ринки. Це формує політичні тупики для правлячих демократій. Саме в нього, попри могутність Америки, все глибше закривається Трамп. Притиснутий зверху до того ж непідйомною кам’яною глибою зовнішнього боргу у 40 трильйонів доларів. Ще навесні цього року 36 психіатрів та психологів, професорів у відставці з різних університетів США, як пише Die Zeit, заявили про небезпечний когнітивний стан американського президента, «який становить дедалі більшу небезпеку для громадськості». Потрібне «термінове клінічне обстеження» — зараз, як ніколи. 26 травня в Національному військово-медичному центрі Волтера Ріда капітан Шон Барбабелла засвідчив максимальний результат щодо психічного здоров’я на основі Монреальської когнітивної оцінки (MoCA), яка призначена для виявлення легких когнітивних порушень і деменції: назви тварин, повторення цифр, малювання куба, знання дати та місця перебування протягом 10–15 хвилин. Проте проблема є набагато складнішою та небезпечнішою для майбутнього людства. Саме вона перевернула світ догори дриґом. Як і Гітлер у минулому столітті, Путін у цифровому XXI столітті зробив небезуспішну спробу зламати тривало існуючий після Другої світової війни геополітичний консенсус. Точкою руйнування він обрав Україну, яка болісно формувала свою крихку суверенність, без чіткої національної ідеї та послідовної стратегії розвитку. Основною загрозою для Кремля було оголошено НАТО. Воно мало покинути Східну Європу, що не допустило б перетворення ЄС на воєнну континентальну силу. Легка перемога над Україною мала перетворити регіональну Росію на найбільшу територіальну імперію — поглинувши Україну разом із Білоруссю. І не тільки. Тепер спільна зона безпеки мала бути гарантованою для європейців із Москви. Новий перерозподіл світу Путіним зупинили Україна та ЗСУ. Американці могли закінчити війну, якщо не у 2022-му, то у 2023 році. Спрацювала страховка кремлівського стратега — глобальний ядерний арсенал Байдена й інших американських лідерів, глибоко вкорінений страх через зосередження на концепції «взаємного гарантованого знищення» (MAD) при прямому воєнному зіткненні з РФ. З іншого боку, в уявленні американських стратегів Росія чомусь розглядалася і сьогодні розглядається як невіддільний елемент глобальної стабільності. Без неї неможливо вирішувати питання зміни клімату, енергетичної безпеки та боротьби з тероризмом. При тому, що вона перетворилася на державу-терориста. США і до цього часу не мають антиядерної стратегії щодо Путіна. Як і реального прогнозу на її раптовий та неконтрольований розпад. Це було справжнім жахом для відданого Україні Байдена. Тоді США вдалися до стратегії керування ескалацією (escalation management). Зброю давали, аби не дати Росії прорватися до кордонів НАТО, а Україні в обмін на неї малювали «червоні лінії». Натомість у воєнно-політичній стратегії Трамп одразу вдався до бізнес-стратегії — з позиції недосяжної геополітичної сили, якою більше ніхто не володів.

Путін — небезпечний агресор для світу, який, розпочавши абсолютно безпричинну, невмотивовану війну проти України, знищив мільйони людей. Він не має майбутнього. І тому для нього або перемога — причому не просто над Україною, а перемога над Європою, розпад Європи, — або, зрозуміло, він закінчить погано вже всередині країни, як кажуть, через шовковий шалик або табакерку, тобто внаслідок внутрішнього перевороту. Тому що він — головний архітектор, мотиватор та ініціатор цієї війни. Він не зупиниться. Причин для цього я не бачу жодних. Але переговори зі Штатами він вести буде. Він погодився на тристоронню зустріч в Арабських Еміратах. Про це сказав Ушаков. Це підтвердив і Пєсков перед голосуванням у Конгресі щодо «закону Грема», так званого закону про «пекельні санкції». І Путін сподівався, що цей закон буде відкладений. Він прийнятий, хоча не такий, як ми хотіли, і не такий, як хотів Грем, але й не такий, як хотів Путін. Основні демократи вважають, що Трампу передані надмірні повноваження, якими він може зловживати не лише щодо тих п’яти країн, які купують нафтопродукти у Росії і на які можуть бути накладені стовідсоткові тарифи. Мова йде не про санкції, а про тарифи. Це набагато жорсткіший інструмент. Тому що тарифи дозволяють буквально миттєво блокувати та вводити серйозні фінансові обмеження для тих країн, які купують російську нафту. Саме тому одразу й зробили заяви Індія та Китай. Але в цьому законі є шанс для України. Як мінімум, два великі шанси. По-перше, у Трампа не буде вибору: під тиском Конгресу та світової спільноти він буде змушений усе одно вводити санкції. Не проти Китаю, бо 24 вересня він зустрічається із Сі Цзіньпіном, і це серйозний інструмент для переговорів із Китаєм. Якщо ця зустріч відбудеться, це також буде фактором тиску на Сі. Але до цього часу він не підписав цей закон. По-друге, для України важливо, що санкції, які були введені США, запроваджувалися переважно указами президента Байдена. Зараз вони кодифіковані й стали законом. Тепер для того, щоб їх скасувати, потрібно буде прийняти закон — тобто отримати рішення Конгресу. І Трамп, таким чином, буде обмежений у цьому плані. Так, демократи пробували включити до цього законопроєкту 15 мільярдів доларів допомоги Україні, але поки що офіційного повідомлення з боку Конгресу не було. Без сумніву, це серйозний крок проти Путіна. І в руках Трампа опинилася та сама гільйотина, яку він може використовувати для переговорів із Путіним щодо перемир’я — хоча б для того, щоб зупинити війну. Путін або зупиняє цю війну і змушений буде оглядатися на цей закон, або не робить цього — і тоді потрапляє під надзвичайно сильний удар американців.

Трамп боїться Путіна. Одночасно страх перед поверненням до влади демократів змушує його маскувати сприяння російському правителю в реалізації його цілей війни з Україною. Не безплатно. Тому закон імені Грема, який у Сенаті набрав рекордні 86 голосів на підтримку, у Палаті представників довго, надто довго, блокувався. Великий повелитель глобальних стихій «нюхав» повітря. У Штатах і Москві. Внутрішня політика з цінами на споживчий кошик і зростаючою інфляцією небезпечно зрослася із зовнішньою. Американці, за винятком ядерних довбо*обів-MAGістів, дедалі більше повʼязують кризу «американської мрії» із системними невдачами свого лідера у зовнішній політиці. Разом з Іраном чи не в кожний їхній дім через телевізор і соціальні мережі приходить Росія Путіна, яка підриває їхній спосіб життя. Домовитися з аятолами про мир на всіх їхніх умовах, окрім ядерної бомби, Доні і його команда не можуть і не здатні. Криза дедалі більше паралізує ще недавно саморегульований і прогнозовано стабільний основний глобальний нафтогазовий хаб із центром у Саудівській Аравії. Разом із Королівствами Затоки вона заплатила 47-му і його сімʼї подарованими мільярдами доларів за навʼязані гарантії безпеки. Асиметрична й успішна воєнна стратегія персів із «проксі» звела їх нанівець. Більше. Тегеран через присутність американських військових примусив їхніх союзників платити непомірну ціну. Поставки нафти через Ормузьку і Баб-ель-Мандебську протоки, через які постачалося 30% сировини на світові ринки (102 млн барелів споживання на день), впали більш ніж на 50%. Разом із видобутком. Ціна за барель Brent погрожує пробити позначку у 110 доларів за барель. На тлі зупинки стратегічного нафтопроводу саудитів «Схід—Захід». Російська Urals продається в діапазоні 115–120 доларів за барель, перевищуючи на піках вартість еталонної Brent. За чотири місяці через наслідки воєнної авантюри Трампа на Близькому Сході, за оцінкою GROWFORD, Путін додатково заробив 36 млрд доларів. В основному продаючи її Китаю та Індії, які закуповують у РФ левову частку нафтовидобутку. Якийсь час Вашингтон міг би стабілізувати глобальний нафтовий ринок за рахунок свого «стратегічного резерву» (SPR). Ще недавно це було цілком можливо, бо він перевищував 172 млн барелів. 14 вересня Reuters повідомило про його зниження до 285 млн барелів, чого не було з 1982 року. У Китаї — понад 1 млрд 300 млн барелів нафти у сховищах. Але в нього інша стратегія — накопичувати для отримання переваги задля економічного домінування. 263 млн барелів — у Японії. Решта — менше 100 або дещо більше. У Росії немає масштабного стратегічного резерву. Вона живе «з коліс»: видобуває із надр, де зосереджено 19 млрд тонн нафти, із облаштованих свердловин, споживає і продає. Удари по НПЗ і загалом по нафтогазовій інфраструктурі є її «ахіллесовою пʼятою». Тим більше, що її енергетична система взагалі не має резервного підключення до сусідніх країн, а швидкі ремонти нафтогазової індустрії через розтягнутість логістики та залежність від імпортних технологій можуть призвести до енергетичного колапсу.

Премʼєр Корецький посилює песимізм: «Вже 100 разів зі всіх каналів сказано, що зима буде важкою. Я нічого нового не додам. Проте у нас іншого плану, ніж пройти цю зиму достойно, немає». За Конституцією, цілі і завдання уряду цілком конкретні: захист суверенності держави, населення, його здоровʼя і нормальних умов життєдіяльності із забезпеченням економічної безпеки та стабільності. Премʼєр нічого не говорить про надзвичайний план підготовки до зими і протидії викликам, а лише сумно констатує загрози і перекладає їх на плечі українців. В цьому напрямку в інтервʼю Sky News говорить і Зеленський: «Перш за все, нам доведеться підготуватися до дуже важкої зими, і ніхто навіть не може уявити, якою буде зима. Звичайно, це може бути важко чи ще гірше». Президент також робить суперечливі, досить контраверсійні заяви: від «українці не залишаться без їжі взимку» до «ми маємо зустрітися, поговорити і ухвалити рішення з Путіним на саміті G-20», на який обоє ще не запрошені, але Ушаков уже категорично заперечив можливість зустрічі із Зеленським будь-де, крім Москви. На цьому тлі Трамп відправляє в Москву у 8-й раз Віткоффа з Кушнером. Двома мажордомами. Як і все решту, що робить кульгаючий на дві ноги друг Владіміра, в тумані і невиразних тінях. Він точно не прагне справедливого миру для України і не здатен його забезпечити. Трамп не допускає можливості поразки Росії. При цьому він твердо переконаний у підконтрольній повній поступливості президента Зеленського. Його мало цікавить позиція українського, як і американського, народу. Його можна, якщо і не налякати страшною зимою і знищенням бізнесу, то купити: «5000 кожному дорослому американцю (дивідендів) за перемогу республіканців на виборах у Конгрес». Так, і він хоче купити Путіна. Той — взаємно — пропонує бізнес-президенту США до 12 і більше трильйонів доларів за Україну. Самий крупний джекпот у світі. Кушнер і Віткофф після аеропорту Внуково 5 вересня три з половиною години обговорювали в ресторані на Трубній під великою вивіскою «Всё для победы» ціну капітуляції для України. Скоріше, як партнери, бо наступна трьохгодинна зустріч з Путіним була зовсім «по-домашньому». Ми всі вже майже два роки граємо самі з собою в гру «віриш — не віриш». Не віримо, що Дональд Фредович завербований КДБ/ФСБ у 80–90-х роках, але все більше віримо в його якусь неприродну для лідера наддержави залежність від Путіна. Проблема зовсім не у величезному ядерному арсеналі Росії, бо Америка має всі можливості зробити процес його використання неможливим. Як Рейган із програмою «Зоряних воєн». Не може мати вирішального значення і бізнес, навіть фантастичний, з Росією Путіна, якого у 47-го немає і не може бути через безкомпромісних демократів.

Мирно зібраного, логічного, цільного мирного плану нема в публічному просторі. Водночас він за жодних обставин через фундаментальність існування української держави розроблятись не може. Принаймні Україною і її союзниками. Проте він існує. План Путіна. Саме його проштовхує Трамп через зятя Кушнера і бізнес-партнера Віткоффа. Головних переговірників ще й по Газі й Ірану, де їхні місії повністю провалились. ХАМАС не роззброєний, Іран поглиблює поразку США, а його «проксі», єменські хусити, за два дні, 10–11 вересня, стрімко захопили все єменське узбережжя Червоного моря та стратегічні острови у Баб-ель-Мандебській протоці. Тепер вони контролюють 12% світового вантажопотоку та значну частину нафти до Європи. Іран погрожує вийти з Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, зберігаючи реальний потенціал для її виготовлення. Як би ми критично не сприймали таку його логіку, він використовує всі, абсолютно всі можливості для виживання і збереження курсу на зміцнення своєї суб’єктності. Україна в той же час готова зменшити об’єм свого суверенітету в обмін на ілюзорний мир. Це дає Путіну впевненість у швидкій перемозі, яка неминуче розколить Європу і приведе до встановлення над нею воєнно-політичного контролю Москвою. Іншого варіанту завершення війни у Кремлі не бачать. Цією слабкістю користується і Трамп, який пообіцяв в Анкориджі «віддати» кремлівському диктатору український Донбас та примусити Київ до капітуляції в обмін на big deal — велику багатотрильйонну угоду. Повстали союзники, оцінивши це як фатальну загрозу Європі. Трамп відступив. Рубіо виправдовувався. Міністр фінансів Бессент відмовив Силуанову на G-20 зняти санкції, якщо не буде завершена війна в Україні. Поразка в Ірані, складна електоральна криза в США, стрімке перевалювання зовнішнього боргу за 40 трильйонів доларів та загроза імпічменту після перемоги демократів знову повернули його до слабкої ланки в геополітиці — України. На розвідку в Москву зовсім нерадісно полетів директор ЦРУ Редкліф, який у своїй кар’єрі до 2012 року був мером маленького міста Гід у Техасі з населенням 12 тисяч осіб. Путін зігнорив головного розвідника Трампа, а Бортников і Наришкін оцінили його візит як демонстрацію слабкості піндосів, які під орудою Трампа «прос*али» Америку. Тепер вона виглядає лише грізною декорацією, яка ще й може запалати 3 листопада. Москва тут же посилила ескалацію ракетними дронами, проти яких Україна виявилась безсилою. В той час, з 23-го року, коли путіноїди неприховано переходили на інший рівень ударної безпілотної авіації, в Україні масштабували свою діяльність кримінальні синдикати із друзями і наближеними до влади довіреними людьми з вертикальною інтеграцією у владні і правоохоронні піраміди. Із монополізацією важливих секторів воєнної промисловості та тотальною корупцією на всіх рівнях політичної системи та бюрократичних вертикалі й горизонталі. Можливо, ви захочете заперечити, але саме вона найбільше демонтує внутрішню стійкість, кришить віру і руйнує довіру в українську перемогу. Не менш небезпечний за російську агресію внутрішній фронт, проти якого воює не армія з главою держави, а нечисленні антикорупційні органи, відчайдушні журналісти-камікадзе і активісти-термінатори. І це на тлі критики президентом «партнерів на канікулах». Дуже неприємний присмак із зверненням-вимогою терміново надати для покриття дефіциту державного бюджету 27 млрд доларів: «Оце дуже неприємно, що хтось відпочиває. Так, ну, а хтось бореться за життя». Це після того, як Європа на початку року погодила Україні кредит на понад 100 млрд доларів і не очікувала такого великого дефіциту.

Україна набагато більше вмонтована в тіло Європейського Союзу, ніж може осягнути наш розум, оскільки фактично її існування залежить насамперед від підтримки Брюсселя та всіх інших союзників — як європейських, так і позаєвропейських. Тому ми не можемо навіть обговорювати проблему, пов’язану з можливістю втрати не лише підтримки, але й цього зрощення з Європою. Для України це може статися лише в одному випадку: коли вона капітулює перед Росією. Причому не має значення — повністю чи частково. Будь-яка капітуляція призведе до розриву цієї тканини, і зшити її буде вже неможливо. Це найважливіший момент. Союзники — Європа і не тільки, а й Америка, Канада, Австралія, Південна Корея, Японія — вклали у війну з Росією та в оборону України приблизно 450 мільярдів доларів на цей час, а можливо, й більше. І це не просто благодійність бідній державі, яка може бути суто гуманістичним проявом жалю та емпатії. Це інвестиція. Інвестиція у перемогу України та поразку Російської Федерації. Усім здається, що це неможливо, адже Росія — ядерна держава з величезною територією, економікою та імперською сутністю самого російського народу, який досі на 72–76% підтримує війну з Україною та Володимира Путіна як єдиного автора, архітектора, ідеолога й фактично єдиного цілеспрямованого ворога України, який не буде відступати. Для нього війна з Україною є екзистенційною, і він не має шансів на майбутнє, якщо ця війна припиниться якимось чином.

Україна набагато більше вмонтована в тіло Європейського Союзу, ніж може осягнути наш розум, оскільки фактично її існування залежить насамперед від підтримки Брюсселя та всіх інших союзників — як європейських, так і позаєвропейських. Тому ми не можемо навіть обговорювати проблему, пов'язану з можливістю втрати не лише підтримки, але й цього зрощення з Європою. Для України це може статися лише в одному випадку: коли вона капітулює перед Росією. Причому не має значення — повністю чи частково. Будь-яка капітуляція призведе до розриву цієї тканини, і зшити її буде вже неможливо. Це найважливіший момент. Союзники — Європа і не тільки, а й Америка, Канада, Австралія, Південна Корея, Японія — вклали у війну з Росією та в оборону України приблизно 450 мільярдів доларів на цей час, а можливо, й більше. І це не просто благодійність бідній державі, яка може бути суто гуманістичним проявом жалю та емпатії. Це інвестиція. Інвестиція у перемогу України та поразку Російської Федерації. Усім здається, що це неможливо, адже Росія — ядерна держава з величезною територією, економікою та імперською сутністю самого російського народу, який досі на 72–76% підтримує війну з Україною та Володимира Путіна як єдиного автора, архітектора, ідеолога й фактично єдиного цілеспрямованого ворога України, який не буде відступати. Для нього війна з Україною є екзистенційною, і він не має шансів на майбутнє, якщо ця війна припиниться якимось чином. https://from-ua.org/uk/mneniya/704260-stepan-gavris-zapad-vlozil-v-voinu-450-milliardov-dollarov-eto-investiciia-v-porazenie-rossii-a-ne-blagotvoritelnost.html

В чому сила, брат? Україна воює із ядерною імперією і, як показує час, досить стабільною політичною системою Путіна та цілком самодостатньою економікою. У серпні Зеленський назвав силу, яка примусить Росію зупинитись, — «необхідність» посилення міжнародного тиску та реалізації операцій впливу, щоб змусити Москву припинити війну. Президент і його воєнні стратеги з планувальниками на цей час уже мали досвід оцінки стратегії війни Ірану проти найсильнішої ядерної коаліції США з Ізраїлем. Її суть — у здатності воєнно-політичної влади забезпечити абсолютну єдність нації, її стійкість у протистоянні з набагато сильнішим ворогом і готовність пережити всі «навіть неймовірні виклики» заради перемоги над ним. Незважаючи на те, що мова йде про жорстокий і кривавий теологічний воєнно-політичний режим. Тегерану це вдалося зробити. На цій основі його воєнні стратеги вдалися до вкрай ризикованої, але завдяки цьому — і абсолютно несподіваної та вкрай успішної комплексної стратегії війни із ворогами, які до цього часу володіють абсолютною перевагою. Дональд Трамп несподівано опинився в глухому куті, з якого був лише один вихід — вдатися до ядерного удару по Ірану. Повторити вікторію 33-го президента США Гаррі Трумена. Здається, він навіть думав над цим рішенням. На відміну від серпня 1945 року, воно могло би викликати ланцюгову реакцію і привести до неминучої Третьої ядерної світової. Крім того, у Трампа все ще надто багато систем стримування і противаг, аби діяти в стилі Путіна чи з харизмою Кім Чен Ина. Більше того, він зупинив воєнну експансію по створенню надійних буферних зон на його кордонах з ісламом. При тому, що в Ірану небагато воєнних союзників, які, до того ж, діють приховано або є його «проксі». В Україні їх 50. Вони переважно не тільки озброюють її, інвестують у її воєнну індустрію, але й забезпечують майже 2/3 її фінансової й економічної стійкості. Президент Зеленський вважає, що вони мають зробити значно більше — примусити Росію: 1. підписати «зернове і енергетичне перемир’я»; 2. зупинити війну по лінії фронту і почати переговори про мир; 3. сісти за стіл тристоронніх переговорів; 4. забезпечити або сприяти його особистій зустрічі з Путіним де завгодно, окрім Москви. Якщо Іран наполягає на встановленні свого суверенітету над частиною Ормузької протоки, яка зберігає статус «відкритого моря», то українська влада жодного слова про хоча б збереження суверенітету у вузькому чи широкому сенсі не говорить. Передаючи це на відповідальність особисто глави держави і вузької групи переговірників з його Офісу. При тому, що це питання належить виключно українському народу.

Ми – українці. Нам потрібна, як кисень, зір, розум і фізична сила, власна держава, єдино можливе місце обітовання древнього історичного етносу. Нам потрібно вижити і як нації, що сплетена оригінальною самоідентичною ментальною культурою, цінностями, тяжкою історією боротьби за це справедливе право і прахом героїв, що полягли за нього. Зараз, як ніколи, нам потрібна ясність, відкритість та чіткість плану президента Зеленського і його мініатюрної команди. Нею має стати весь народ і його армія. Найперше тому, що ми застрягли в миті від перемоги до поразки. Водночас. Бо мир, який зараз пропонується Україні, точно не є перемогою, а входження в переговорний процес на умовах Путіна буде поразкою і історичною катастрофою українців. Чи розуміє це президент Зеленський і чи може він, зробивши неможливе, обрати одну стратегію протистояння з Росією? Ми не впевнені. Якщо спертися на дайджест його заяв за час війни. В 22-му році він закликав до тотальної ізоляції агресора, а в 23-му навіть озвучив бачення перемоги, наголосивши на важливості надійних безпекових гарантій чи членства в НАТО для захисту України. Завдяки, перш за все, рішучості США на чолі з Байденом підтримувати Україну всіма можливими способами. Америка тоді воювала на стороні українців. Прихід Трампа і відмова Вашингтона від прямої підтримки України та спроба перетворити Росію «чи то у союзника, чи то у великого торгового партнера» розвернули курс українського президента у американському фарватері. В 24–25 роках глава держави взявся до примусу Росії до «миру через силу». В дійсності – перемогти у війні на виснаження, спираючись на воєнно-економічний і фінансовий переважаючий потенціал західних союзників. Стратегія лежала на поверхні. При вмілому, точному і ідеологічно наповненому її використанні вона давала чи не єдиний шанс добитися не тільки паритету у війні, але й заволодіти вагомою частиною стратегічної ініціативи. Це підтверджує «план перемоги» кінця 24-го року з досить реалістичними інструментами: асиметричні дії та перенесення війни на територію РФ; перехід до далекобійних ударів; повне або максимальне закриття неба спільно з партнерами і блискучий, майже фантастичний задум неядерного стримування. Тобто розміщення на території України комплексу неядерного ракетного стримування, який унеможливить подальшу агресію Кремля. Це було б можливо, якби влада наважилась на більш глибокі структурні реформи: переведення всієї економіки на воєнні рейки на основі інноваційних, інвестиційних і фіскальних програм; перехід від офісного до коаліційного управління країною; заміна пропаганди необхідною для виживання правдивою інформацією і, головне, опора на спільні цінності, ідеологію визвольної війни з центром національної ідеї – збереження і розвиток української національної державності. Обмежилися малим: технологічною ставкою на дрони та РЕБ, реформою військової структури з переходом на корпусну систему і прозорий мобілізаційний процес, якого так і не відбулося. Геополітика чомусь була зосереджена на «безумовному наближенні до НАТО», що лише створювало ілюзію і зосередження на дипломатії через Саміти миру. Якщо ви дочитали до цього місця, то розумієте, що останнє протирічить логіці будь-якої воєнної стратегії. Тобто попередньому. Ми до цього часу не розуміємо, в чому була реальна суть Самітів миру, які з гуркотом провалилися. За думками їхніх невідомих авторів, ця стратегія мала якось об’єднати воєнне посилення України своєрідним «мостом» для проведення другого Саміту миру, де умови завершення війни диктуватимуться з позиції сили, а не капітуляції.

Доктрина вкрай складна і суперечлива. Можливо, не тільки через те, що вона не працює, але ще й підбадьорює Кремль. Він вважає це ледь не генетичною слабкістю політичної української системи і неготовністю чинити опір військовій машині Росії. Певною мірою це проглядається у філософії Ялтинської європейської стратегії (YES), яка формується на неясних сенсах, невпевненості у власних можливостях та абстракціях. 2022 рік. 17-та зустріч: «Україна: захищаючи всю нашу свободу». 2023 рік. Спеціальний формат: «Майбутнє вирішується в Україні». 2024 рік. 20-та зустріч: «Необхідність перемогти». 2025 рік. 21-ша зустріч: «Як завершити війну?». 2026 рік. 22-га зустріч: «Мир через силу зараз». Із Канади президент Зеленський не став розкривати «силу зараз для миру»: «Переговорний процес повинен стосуватися закінчення війни. Якщо Росія не хоче закінчувати, то треба знаходити до неї підхід партнерам. Якщо складно знайти, то сьогодні, принаймні, треба рухатися крок за кроком. Тобто розблокувати Чорне море та знайти можливість енергетичного перемирʼя. І, безумовно, продовжувати обмін полоненими. Ми говорили зі Стівом, із Джаредом про те, що ми повинні рухатися до тристоронньої зустрічі. Вони погоджуються із цим, вони будуть працювати над цим». Отже, стратегія без стратегії. Відтворення переговорів, які супроводжувалися тільки посиленням ескалації. Без результатів. Якщо не рахувати Мінсько-Стамбульські, на яких українська делегація парафувала протокол про готовність до капітуляції. У відповідь Росія вдарила 11 вересня 410 ударами БПЛА, а в ніч на 12 вересня — ще 130 разів балістичними і крилатими ракетами та «Бандеролями». Лише за один тиждень, за словами Зеленського, орки випустили по території України близько 2100 ударних дронів, майже 1700 керованих авіаційних бомб та 78 ракет різних типів. По всій території України: по обʼєктах енергетики, «Укрзалізниці», портовій інфраструктурі і зерновозах, підприємствах, складах із ліками та продуктами харчування і безкінечній кількості квартир і домогосподарств українців, яким котрий рік поспіль обіцяють мир. За 2 км від україно-польського кордону російські безпілотники знищили локомотив поїзда і АЗС. Поляки розбивали кувалдами «скромні» памʼятники воїнам УПА, які билися із Сталіним за нашу і їхню свободу. У ніч проти 13 вересня, коли Путін тримався за руки із Моді та імператором Сі, щасливо усміхаючись світу на 18-му саміті БРІКС у Нью-Делі, його армія атакувала Україну 453 ударними БПЛА, з яких наше ППО могло зловити лише 405. Якою силою президент Зеленський збирається натиснути на російського правителя і примусити його навіть не до миру, а хоча б до прямих переговорів перших осіб — за участю своїх індійських і китайських друзів, одинокого миролюбця-завойовника Трампа і дійсних союзників України з Європи, Британії, Канади, Японії та Австралії?

Нова стратегія Путіна і одночасно стара історія воєн за території. Якщо правлячий клас і армія не здаються, агресор, який мобілізує всі ресурси для захоплення сусідньої держави і її народу, переключає війну безпосередньо проти їхньої фізичної і психічної стійкості. В такій ситуації не один раз знаходився Черчилль. Були часи, коли Британія перебувала за крок від поразки під, здавалося б, неподоланним тиском воєнної машини нацистів. Мало хто вірив у перемогу англосаксів. Як і українців. Крім Черчилля і його нації. З першого дня він ставив тільки на перемогу. Жодних поступок і переговорів з Гітлером, взявши уроки ганебності у свого порадника Невіла Чемберлена. Спираючись на єдність, внутрішню солідарність, мужність й фантастичний героїзм всіх британців. Цивільних і воєнних, жінок і чоловіків, друзів і опонентів. Не було ворогів, корупції, клановості, колабораціонізму, зрадництва і сумнівів у перемозі. Її рупором, стратегом, спікером, філософом і поетом був Чемберлен. В нього довго не було союзників, а ленд-ліз від США в розмірі 31,4 млрд доларів (430 млрд доларів у нинішніх цінах) Лондон отримав тільки на 3-му році війни із фашистською Німеччиною. Жодного факту розкрадання ленд-лізу не було і не тільки не тому, що він передбачав передачу Черчиллю живих грошей. Колишній гендиректор і голова правління Google, очільник конкурентних досліджень Ерік Шмідт у своїй колонці до WP сильно хвилюється після останньої поїздки в Україну. Не лише тому, що він потрапив під балістичну атаку РФ у потязі, який рухався зі Сходу в Київ. Головне — «Україна може виявитись не готовою до нової фази війни». Тепер «стратегії стійкості» вже мало — необхідні промислові потужності. Найперше тому, що Росія значно вдосконалила ведення війни: їй вдалося поєднати величезні промислові ресурси з технологічними інноваціями. Це дало їй необхідні можливості для нової фази протистояння, для якої Україна не має всього необхідного. Зараз перевага України у швидкості адаптування змін на полі бою стрімко нівелюється. Тепер Москва випереджає Київ власними інноваціями. Шмідт вважає технологічне протистояння, яке тільки нарощується, ключем, який відкриває шанси для контролю над противником. БПЛА, які зараз вважаються високоефективними, за кілька місяців можуть стати непотрібними через зміну радіочастот, появу нових РЕБів або швидших перехоплювачів. Просто створювати нові технології — це надто мало для України. Вони постійно мають підтримувати випереджаючу високу ефективність вражень на полі бою. Головна проблема України на цьому треку — брак промислових потужностей для масштабування виробництва. Компенсувати його має і зобов’язаний Захід: «Ми не можемо дозволити їй (Україні) зіткнутися ще з однією зимою на самоті під російським бомбардуванням». Але як це зробити? Коли всі вертикалі і горизонталі української урядової і політичної бюрократії забагато токсичні і заповнені «людьми з вулиці», малокомпетентними, з відсутністю справжнього патріотизму, з націленістю впольовувати «легкі гроші» українських платників податків і західних союзників. Чи здатні вони з таким бекграундом (тлом) висувати державницькі ідеї, готувати справжні реформи і їх супроводжувати та битися до смерті, щоб перемогла Україна? Поки на це у нас не буде відповідей, президент змушений буде вмовляти Трампа, тримаючись за руки із євролідерами, шукати ще невідому чарівну формулу миру з Путіним. Цинічним і безжалісним агресором. Чи мир взагалі можливий? Як нинішній вечір, завтрашній ранок, осінній дощ і джекпот хоч би на мільйон доларів?

Нам потрібен сильний президент. Вже. Сьогодні. Із ясною стратегією війни. Одночасно зі стратегією перезавантаження держави і проведення кричущих внутрішніх реформ. Аби ми не повторили долю Південного Вʼєтнаму. І не тільки. Це неймовірний виклик для президента Зеленського, бо його країна ще не переживала подібної кризи, як нині. Історичної. З прямим викликом: бути чи не бути. У березні 2025-го і наприкінці серпня 2026 року Путін запропонував ввести в Україні зовнішнє управління «під егідою ООН, США, європейських країн і наших партнерів. Це було б для того, щоб провести демократичні вибори і привести до влади дієздатний уряд, який має довіру народу. А потім почати переговори з ним про мирний договір». Це не просто ІПСО. Путіну ніяк не вдається навіть послабити воєнну підтримку союзників України. Тому він намагається всіляко підірвати довіру до її політичного керівництва в здатності управляти сучасною державою. При тому, що війна двох політичних систем демонструє безсумнівну перевагу, міць і силу навіть крихкої української демократії над монолітною авторитарною імперією Путіна. Вдосконалювати свою воєнно-політичну систему він більше не може. Вона в історичному тупику. На відміну від України, яка може викувати справжню модерну сучасну державність із розумним політичним плюралізмом. Нас не покидає, якщо не раціональність, то мрія, що це цілком під силу президенту Зеленському. Якщо його потенціал розбудить вимоглива нація. В іншому випадку — неминуче перезавантаження, важке, на піках війни. Від керованого міченого сценарію виборів в умовах воєнного стану або «виборчого перемирʼя», або… Ми вернемося до цієї дискусії. Вона, так чи інакше, доленосна. Спочатку, якщо відкласти вбік корупцію, яка змушує важко кульгати країну, то треба визначитись із нашим спільним прокляттям. Війна — між миром і перемогою. Якщо Росія зможе витримати темп ескалаційної інтенсивності і після виборів до Держдуми до 20 вересня, масштабуючи його технологічними інноваціями ударної зброї, то українське «вікно можливостей» може прискорено закриватись. Систем ППО від союзників для протидії балістичним і модернізованим крилатим ракетам, реактивним недорогим дроно-ракетам, КАБам із реактивними прискорювачами та розгортанням для цілодобового звʼязку космічної системи «Рассвет». Посилення масових високоточних ударів по воєнній, цивільній інфраструктурі та логістиці може обвалити ланцюги стабільності. Вони забезпечують фронт усім необхідним. Від Жешува до Покровська й Новокостянтинівки. Разом із руйнуванням складів із продуктами харчування, ліками, побутовою технікою, одягом, мережею АЗС, вокзалів, автобусних станцій, ТРЦ і обʼєктів цивільних індустрій та ударами по аграріях.

Встановити реальну ціну корупції в Україні неможливо. Бо не той злодій, хто краде, а той, хто кричить: «Тримай злодія!» Ще 10 серпня цього року генпрокурор Кравченко звітував про 39 млрд гривень, задокументованих у справах про розкрадання коштів під час будівництва захисних споруд. І тиша. Навіть мертві не встають. Щомісяця із кланом «прокурорських» він «заробляв» лише на кол-центрах близько 7 млн доларів. Корупція української влади стала головним болем для її союзників і небезпекою рівня російського вторгнення. Стратегії протидії їй вони не придумали. Тому хитаються між необхідністю озброювати Україну й підтримувати її економічну стійкість для стримування експансії Путіна безпосередньо в Європу — та спробами якось вплинути на президента Зеленського й почати боротьбу з корупцією. Поки що безуспішно. Невипадково останній «Рамштайн» виявився найбіднішим: союзники різко скоротили свою підтримку, а ЄС вимагає дедалі більшої кількості євроінтеграційних реформ. Більше того. На тлі масових розкрадань ЄС не наважується на прохання Зеленського додатково профінансувати близько 37 млрд доларів оборонних потреб. Хоче спершу отримати «чітке пояснення», як сформувався дефіцит і на що потрібні кошти. Про це пише NYT. Хоча ЄК погодила 2,3 млрд євро для закупівлі систем Patriot через PURL. Ситуація з корупцією не сприяє і перспективі абсолютного запиту Києва на 210 млрд євро з бельгійського депозитарію Euroclear — заморожених активів ЦБ РФ — для фінансування оборони. Ідеальне рішення: Росія має платити за війну та її наслідки відповідно до міжнародного права. Біда ще й у тому, що Путін включив корупцію в Україні до стратегії війни з нею як елемент ескалації. Кооператив «Озеро» проти кооперативу «Династія». Заматеріла російська державна мафія проти молодої генерації українських «принтерних» кланів, «що з незбагненною швидкістю» збагачуються на крові патріотів. Але це різні історії. Одна — із російського народу, із вичавленою свободою та самодостатністю особистості, що створило імперію рабів. Серед яких Мойсей ніколи з’явитися не зможе. Українці — нащадки вікінгів-русів, козацького вольнодумства й бунтарства, генетично, історично та ментально інші. Над ними, на відміну від малоросів, ніколи не запанує жодна влада, яка користується ними. Тому Путін може прийняти будь-яке рішення: почати війну, закінчити агресію, мобілізувати всіх чоловіків і жінок на смерть або й використати ядерну зброю. Він — правитель Середньовіччя, влада якого ледве не божественна. Зеленський — тільки зліпок молодої, недосвідченої й травмованої епохою накопичення капіталу демократії. Вона тільки народжується. У безкінечному ланцюгу помилок, зрад, безплідного взаємопоборництва й сонму сумнівів. Він розуміє, що, яке б рішення не прийняв і на який би мир не погодився, вирішувати все буде нація. Виборці, вулиця і вже нова політична спільнота — армія. Саме з неї неминуче має бути висунутий новий національний лідер — герой. Незалежно від хитрих планів політтехнологів, грошових сейфів династії та інформаційної армії ботів.

Питання корупції стало проблемою боєздатності армії і життя військових, які залишились єдиною гарантією виживання українців та збереження їхньої держави. Після арештів своїх співробітників і дотичних до них генпрокурор Кравченко під тиском вимушено написав заяву про відставку за власним бажанням. Якщо взяти до уваги цілу низку звинувачених у корупції високопосадовців, яку вінчує колишній голова Верховного Суду Князєв, який чесно розкладав хабарі в конверти своїм колегам, то паразитарний симбіоз в Україні високопосадовців навколо президента і надзвичайно близьких до нього людей створив паралельну систему управління країною та прийняття всіх основоположних рішень. І ми ніколи не здогадаємось, які з них є результатом суто професійних помилок, а які є проявом корупції і направлені на її легітимізацію. Попри соціологічну доведеність найбільшого страху суспільства перед корупцією (проти війни), 54–58% вважають більшою загрозою російську агресію, складається враження, що в них виникає тривожний синдром інфантильності в оцінках загрози від цієї соціальної отрути. Пропаганда, величезні армії ботів, пробуджених корисних ідіотів і «міських божевільних» щодня дезавуюють реальність, перетворюючи її у хвилі хаосу. Під їхнім прикриттям влада під тиском топкорупційних кланів перетворює ще невеликий, дуже міцний антиконституційний фронт ледве не у внутрішніх ворогів. Руйнівників стабільності і «агентів Путіна». Вони підривають внутрішню і зовнішню довіру до центрального лідера, вимагають неможливих виборів у розпал війни і взагалі є «демонами Сороса». Це не просто зміщує акценти. Стратегія виживання і оборони фортеці клептократії. Масова «принтерна корупція» та безкінечні зловживання чиновників і політиків стають основним стрижнем життя суспільства. Неминучим. І плановим. Із вмонтованою в ментальність звичкою ховатися за власною буденністю. Щодня, камінець за камінцем, будувати стіну байдужості і терпимості, не повертаючи очей на фінансові зловживання, які пронизують усі державні інституції. Коли вся влада використовується правлячою верхівкою для масового бліц-збагачення та привласнення державних ресурсів. Саме тому політтехнологи влади відключили звук у топкерівників України. І вони дружньо мовчать про роз’їдання корупцією українського мозку. Корупційні синдикати і клани надто сильно впливові і майже всемогутні, аби відмовитись від практично ідеальної експлуатації держави і її бюджету. Ми не маємо достатніх і підтверджених цифр математики української корупції. Але показуємо хоча б ті, що поширені в інфопросторі. Ще у 2021 році журналістка Анна Бабінець із посиланням на Юлію Самаєву писала, що Україна щороку втрачає через корупційні схеми 955 млрд гривень. Можливо, саме цей спрут закрив очі молодій українській політичній владі, яка до останнього відмовлялася готуватися до війни, що вже «стрімила» на українському кордоні. Ми вважаємо оцінку журналістів «Слідства.інфо» про щорічні втрати бюджету від офшорних схем — 2 млрд доларів — середньозваженою. Можливо, й значно більше. Але без створення незаангажованої антикорупційної комісії разом із союзниками — бо найбільше пиляють саме їхні гроші.