УП. Кляті питання

🗣 8 жовтня керівника відділу журналістських розслідувань УП Михайла Ткача та його колегу Ярослава Бондаренка затримали у Відні під час виконання редакційного завдання, повʼязаного з пошуком ексгенпрокурора Кравченка. Михайло розповів, що сталося з ним і як постраждав Ярослав 👉 https://youtu.be/iMl_8dGDeG0 📰 підписатися

Життя без мостів. Чи можливий транспортний колапс у Києві та як його уникнути? Чи є альтернативи київським мостам, як уникнути транспортного колапсу і чи може щось, окрім засобів ППО, зберегти столичну логістику? Пояснюємо у тексті, а ось – тезово: 1. За словами експерта з транспортного планування Дмитра Беспалова, кількох влучань реактивних дронів-камікадзе недостатньо, щоб зруйнувати чи сильно пошкодити міст, оскільки ці споруди мають дуже великий запас міцності, та їхні конструкції, як правило, захищені від подібних ударів. 2. Водночас монтувати фізичний захист у вигляді додаткових металевих конструкцій, сіток чи "мангалів" для розсіювання ударних хвиль від дрона на київських мостах вкрай небезпечно. Через перевантаженість та поганий технічний стан мости не розраховані на додаткову вагу і від такого навантаження можуть обвалитися. 3. Якщо ж подібний інженерний захист все ж встановити, мости доведеться закрити для автомобілів і зробити виключно пішохідними, оскільки транспортне навантаження стане для них критичним. 4. Одним із варіантів вирішення проблеми є будівництво понтонних переправ, про що казав міністр Калашник. Однак інші співрозмовники УП в уряді зазначають, що Дніпро має швидку течію, через неї насипний матеріал просто повимиває. Крім цього будувати понтону переправу під постійними атаками "Шахедів" дуже небезпечно. 5. Понтони та насипні дамби не здатні забезпечити нормальне функціонування міста та його економіки. Міст складається не лише з переправи над водою, а й зі складних багаторівневих розв'язок на обох берегах. Якщо просто підключити понтон до вуличної мережі зі світлофорами, його пропускна здатність буде мізерною, а машини їхатимуть на дуже низький швидкості до 20 км/год. 6. Якщо під час удару на залізобетонному мості головною загрозою є сам вибух, то у випадку атаки на понтонну переправу існує великий ризик, що люди разом із транспортом опиняться під водою.

Як Харків, Дніпро, Запоріжжя, Одеса та Київ адаптувалися до реактивної війни 2026? Поки Повітряні сили шукають засоби, як зупинити російські реактивні удари, мегаполіси адаптуються до чергових викликів. У цьому матеріалі ми розкажемо, як тепер живуть люди в Одесі, Запоріжжі, Дніпрі, Харкові та Києві та як люди, влада і бізнес адаптуються до нових викликів війни. Одеса: Люди і далі ходять по покупки в магазини й ТРЦ. Школи намагаються максимально зберігати очне навчання, але тривоги порушують розклад уроків. Транспорту в місті не вистачає, але він не зупиняється під час тривог. Все більше заправок перестають працювати в тривогу. Укриттів в Одесі стало більше, зокрема мобільних. Але доступність до них все ще залишається нерівномірною по районах. Запоріжжя: Майже всі великі ТЦ у місті знищили росіяни. Але найбільш довгостроковий вплив матимуть атаки на великі промислові підприємства. Майже всі школи у місті функціонують у "змішаному" форматі, тобто коли учні відвідують навчальний заклад періодично. Крім того, діє 10 "підземних шкіл". Громадський транспорт потерпає від атак FPV-дронів. Із залізницею ще складніше – майже завжди треба їхати автобусом до Дніпра і вже там пересідати на потяг. АЗС працюють стабільно, багато з них тепер захищені сітками та габіонами. У місті працюють кілька кінотеатрів, театри, філармонія та багато іших закладів. Харків: ТЦ під час тривог продовжують працювати, однак частина магазинів закривається. Діти навчаються або онлайн, або у метрошколах / підземних школах. Транспорт під час тривог не зупиняється. У Харківській обласній клінічній лікарні створюють підземний госпіталь, з'єднаний з основним корпусом. Медзаклади обладнані укриттями, мають генератори та автономне живлення. В укриття люди майже не ходять. Дніпро: Частина ТЦ зачиняється повністю при будь-якій небезпеці, інші орієнтуються на рівень загрози. Складними для міста стали удари по промислових підприємствах. Громадський транспорт продовжує курсувати, найвразливішою залишається залізниця. Хоча формально діти вчаться офлайн, реально вони проводять по кілька годин на день у шумних підвалах. Державні лікарні скасовують прийоми лише за "червоного" рівня загрози, а приватні часто працюють і в тривогу. Укриттів критично не вистачає, а мобільні бетонні сховища часто перетворюються на смітники. Київ: Під час масованих атак дронів чи балістики всі великі ТЦ зупиняють роботу. Навчання в школах переважно йде в офлайн-форматі або змішаному режимі. Під час тривог Київ паралізує, а логістика між берегами розривається. АЗС під час повітряних тривог припиняють обслуговування. Медзаклади продовжують надавати послуги при "жовтому" рівні небезпеки, але за прямої загрози персонал і пацієнти мають спускатися в укриття.

‼️Керівника відділу журналістських розслідувань "Української правди" Михайла Ткача затримали у Відні під час виконання редакційного завдання. Редакція вважає це затримання незаконним і вимагає його негайного звільнення та офіційного пояснення дій австрійських правоохоронців. Михайло перебував в Австрії разом зі своїм колегою Ярославом Бондаренком. Наразі місцеперебування та доля Ярослава нам невідомі. Ми вимагаємо невідкладно встановити, де він перебуває, та переконатися, що він у безпеці. Прямого зв'язку з Михайлом редакція наразі не має. За наявною у нас інформацією, його доставили до місця тримання під вартою, з ним контактує адвокатка 📰 підписатися

Що нам розповіла найкраща вчителька України 2026? Вчителька англійської мови Світлана Меркулова вже 30 років навчає учнів в Ірпені. Цьогоріч Світлана стала переможницею Global Teacher Prize Ukraine 2026. Ми поговорили зі Світланою про вигорання педагогів під час війни, як навчити дітей не боятися помилятися та що для неї означає звання вчитель року. Отже: Про те, як це – бути вчителем у 2026 році в Україні: Напевно, найважче тримати внутрішній баланс. Ти живеш у тій самій країні, де й діти та їхні батьки. Я розумію, що зараз виснажені всі, але чомусь частина суспільства вважає, що вчителі – це якісь атланти й боги. Ти маєш прийти зранку зарядженим і проводити уроки. Нібито в тебе немає проблем, які є в інших. Зберігати баланс у цьому і, незважаючи ні на що, поповнювати свій ресурс – складно. Про те, як мотивувати дітей до навчання: Зараз основне завдання вчителів – все ж таки чутливе ставлення до учнів. Ми всі живемо в період постійного стресу і виснаження, тому когнітивні функції теж страждають. Звісно, ми не можемо знижувати вимоги до навчання, інакше взагалі втратимо покоління. На мою думку, має бути більш лояльний підхід. Подобається фраза: first connection then correction. Спочатку контакт з дитиною, розуміння її стану, і потім уже корекція поведінки, навчання. Це допоможе. Про те, чого найбільше не вистачає сучасній українській школі: Сьогодні інвестувати в українського вчителя – це інвестувати в національну безпеку. Вчитель працює з нашим майбутнім сьогодні. І від того, наскільки його стан буде стабільним і скоригованим, залежатиме, чого саме він навчить дітей. Про майбутнє української освіти: Часто кажуть, що українська освіта сильно просіла, маємо великі освітні втрати. Але я дивлюся, скільки українських дітей за кордоном продовжують триматися за наші школи. Це точно не про погану освіту, правда? Мені дуже імпонує, що зараз Міносвіти спростило варіант подвійного навчання. Завдяки цьому діти асоціюють себе з Україною, відчувають своє коріння і розглядають варіант повернення. На мою думку, це та освіта, яка дає стабільність, розвиває громадянські компетенції.

Як ЗСУ схрестили роботів із дронами та розбивають росіян у глибокому тилу? Підрозділ "NC13" Третьої окремої штурмової бригади провів понад 100 операцій, під час яких наземних роботів десантували у глибокий тил противника за допомогою важких дронів-бомберів. Сьогодні нова тактика стала частиною масштабної операції "Вівальді". Ми поспілкувалися з командиром "NC13" Миколою Зінкевичем про те, як працює нова тактика "Грифон". Якщо коротко: Про нову тактику: Тактика справді нова і не має аналогів у світі, тому що ніхто раніше не десантував наземні роботизовані комплекси з БПЛА. Сама концепція полягає в тому, що за допомогою важких бомберів ми скидаємо невеликі наземні камікадзе в глибину тилу противника, на відстань від 5 до 15 км, і вже там здійснюємо різні диверсійні операції: ліквідовуємо противника, знищуємо його логістику і так далі. Про те, скільки вже відбулося таких операцій: Більше ста. Ми повністю опрацювали цю тактику, визначили всі її можливості і використовуємо її як повноцінний інструмент на полі бою. Про те, чи намагаються росіяни робити щось подібне: Я впевнений, що ми далеко попереду за противника, оскільки навіть те, як ми вже системно використовуємо загалом ударні НРК на полі бою протягом року – противнику навіть до цього дуже далеко. Але не виключено те, що противник з часом колись почне це дублювати і використовувати також такі методи. Про ефективність: Був момент, коли нам вдалося повністю зірвати механізований штурм росіян, який ворог готував за туманних погодних умов. Ми тоді активно працювали по одній ділянці логістики противника. Ми знищили за день декілька осіб. І у них почалася паніка, вони не розуміли, що в них відбувається, вони думали, що пробилася ДРГ. І вони відмінили механізований штурм, який у них мав бути того дня. Тобто такими маленькими роботами можна робити дуже великі диверсії. Про психологічний тиск на ворога: Загалом у противника була сильна паніка на тій глибині, де ми працюємо. А паніка – це насправді дуже важлива річ, бо якщо ми сіємо паніку в рядах противника, у нього починаються проблеми з контролем особового складу. Особовий склад відмовляється виконувати задачі, це спричиняє паніку на командному рівні, бо вони не розуміють, що в їхньому тилу відбувається, і так далі. Це дає дестабілізацію, а нам це все на руку. Про те, як ця технологія розвиватиметься: До кінця 2026 року буде дуже багато масштабних, крутих, цікавих історій, анонсів і тактик від нашого підрозділу. Оскільки в нас вже є низка виконаних нових застосувань, нових тактик за допомогою НРК. Просто ще не час про них розказувати. І в планах ще великий ряд. Тому просто треба почекати трішки.

З чим Драпатий прийшов на посаду головнокомандувача і що про це думають в армії? За ці два з половиною місяці роботи Драпатого та його команди в інформаційному просторі практично не існувало. І це було свідоме рішення самого головкома. Ми вирішили заповнити цю інформаційну прогалину і, опитавши зо два десятки офіцерів різних рівнів, проаналізувати перші кроки головкома Драпатого. Якщо коротко: 1. Драпатий взявся за "чистку" як в Генштабі – де хоче залишити людей з бойовим досвідом і спроможністю управляти військами, – так і у війську. Батальйон резерву офіцерського складу ніколи не наповнювався такими масштабами, як за останні півтора місяця. За один день з управління міжнародної співпраці Генштабу звільнили і перевели в БРез близько 15 офіцерів. 2. Головнокомандувач "реабілітував" офіцерів, які в часи його попередників були відсторонені від управління військами – Сергія Собка та Еміля Ішкулова, які критикували деякі ідеї попереднього керівництва. Цікаво, чи буде "реабілітований" колишній комбат 47-ї Олександр Ширшин, який критикував вище керівництво за "дебільні задачі на Курщині"? 3. На велику кількість керівних посад, зокрема в Сухопутних військах, зайшли десантники, а також відкрилас дорога нагору для молодих комбригів. Також на підвищення пішли поодинокі колеги Драпатого по його попередньому місцю служби – командуванню Об'єднаних сил. Так, новим командувачем Сил логістики став командир логістики КОСу Юрій Погрібний, а взаємодія Міноборони з Генштабом після звільнення Карпенка (попереднього командувача Сил логістики – УП) суттєво покращилася. 4. Що буде зі штурмовими полками? Те, що з погляду Драпатого (і, будьмо чесними, здорового глузду) виглядає як давно назріле рішення по непропорційному розростанню штурмовиків, у середовищі самих штурмовиків було сприйнято тотально вороже. Тим часом командири не штурмових підрозділів відзначають у розмовах з УП, що після приходу Драпатого вони відчули "більш справедливий розподіл особового складу". 5. Загалом Драпатий поставив на децентралізацію управління. Тепер головком не керує військами напряму, а робить це, як і передбачає військова ієрархія, через угруповання військ певного оперативного командування. Тепер на весь фронт діють шість угруповань військ. Завдяки відмові від ручного управління Драпатий тепер не заслуховує щодня по кілька годин усіх командирів. 6. Фокус Драпатого – на стратегічних і системних питаннях. А якщо командири і говорять з головкомом, то його цікавить не стандартна доповідь – "що відбулося", а статистика, аналіз проблем, пошук рішень, тобто які умови потрібно створити певному командиру, щоб він виконав задачу. 7. За даними УП, команда Драпатого підготувала, ймовірно, перший у своєму роді "план війни". Наразі він уже кілька тижнів як перебуває на розгляді в РНБО. Це саме той документ, стратегічне бачення, на відсутність якого регулярно нарікали в розмовах з УП командири.

Диверсії Росії на європейських оборонних заводах: чи вплине це на підтримку України? Спроба зухвалої диверсії у Лейпцигу ознаменувала підвищення ставок гібридної війни Росії проти військових та оборонно-промислових об'єктів Європи. Самі росіяни вже не заперечують своєї кампанії на збройних заводах партнерів України. Як розгортається російська диверсійна кампанія у Європі та чи можна вона вплинути на подальшу підтримку України? Розповідаємо: 1. За підрахунками OSINT-аналітика Клемена Моліна, лише з початку вересня на території Європи зафіксували 50 випадків, які ймовіно пов'язані з російською гібридною кампанією. І щонайменше 10 інцидентів за останні 2 місяці пов'язані з ОПК та військовою логістикою. 2. Організацією і плануванням таких операцій займаються російські спецслужби, а виконавців вони шукають серед цивільних. Кремль вербує учасників місцевих злочинних угруповань, які виступають посередниками. Саме вони шукають "рекрутів", яким платять у криптовалюті за виконану роботу. Серед виконавців часто фігурують завербовані ФСБ українські мігранти. 3. Проводячи подібні операції у Європі, Кремль "прощупує" своїх опонентів. Москва оцінює реакцію європейських країн на саботаж і випробовує витривалість НАТО, не перетинаючи поріг, що запустив би статтю 5 оборонного альянсу. Окрім того, диверсії дозволяють провести розвідку інфраструктури, яка обслуговує логістику, та виявити слабкі місця, що можуть стати цілями в потенційному конфлікті. 4. Чи не найактивніше боротьбою з російськими диверсантами займається Німеччина. Тамтешні правоохоронці та спецслужби шукають сховки зі зброєю, які, можливо, готували росіяни для майбутніх атак. Крім того, у Німеччині працюють над створенням комплексу заходів для захисту від диверсій і кібератак з боку РФ. 5. Активна протидія відбувається і в інших країнах Європи: зокрема, в Румунії та Німеччині затримують цивільних, підозрюваних у співпраці з Росією. Польща направила 10 тисяч військових на захист критичної інфраструктури після підриву колій. А в Литві, Латвії та Естонії створили спільні слідчі групи для розслідування терактів та диверсій. 6. У коментарі AP представник однієї з європейських розвідувальних служб розповів, що тепер на протидію російським диверсіям витрачають стільки ж ресурсів, скільки на боротьбу з тероризмом. 7. Чи вплинуть диверсії на підтримку України? Поки компанії здебільшого несуть лише фінансові збитки, без зриву постачань. Деякі заводи втрачали виробничі потужності на певний час, але згодом поверталися до звичайних показників. Низька якість виконання цих диверсій теж дається взнаки і наразі є більше схожою на спробу залякати.

Єрмак+. Чому колишній сірий кардинал української політики пішов в адвокати для армії? Хоч ексголова ОПУ після відставки так і не долучився до війська, бажання бути поруч із ним – бажано в статусі людини потужної, впливової і, безперечно, дуже корисної – нікуди не зникло. Тож у межах Національної асоціації адвокатів України за ініціативою Єрмака створили програму "Адвокат+". Як "Адвокат+" працює в реальності та чому держава має забезпечити доступ військовослужбовців до адвокатських послуг, а не покладатись на чергові ініціативи Єрмака? Розповідаємо: 1. Адвокаційний менеджер Фундації DEJURE Ярослав Кузишин розповідає, що діяльність виглядає як піар-кампанія, спрямована на демонстрацію створення позитивного іміджу Єрмака, а не на реальну допомогу. За його словами, ефективність проєкту є вкрай низькою, оскільки на одну бригаду чисельністю 3–5 тисяч осіб закріплюється лише один адвокат, який фізично не здатний якісно обслуговувати таку кількість військових. 2. Ми поспілкувалися з заступником командира військової частини з правової роботи, де впроваджений "Адвокат+. За його словами, ініціатива жодної реальної користі, окрім самих візитів до частин, не принесла. На думку військовослужбовця, для законної та ефективної роботи така програма має діяти як державний інститут. 3. Військовий Олександр, також на умовах анонімності каже, що в межах "Адвокат+" до його бригади приїжджала група адвокатів. "Для дієвості ініціативи недостатньо лише консультувати; юристи повинні готувати позовні заяви, формувати доказову базу та безпосередньо захищати права військових у судах. Перші підсумки ефективності ініціативи можна буде підбити орієнтовно наприкінці листопада, щоб проаналізувати кількість реальних звернень та вирішених справ", – підкреслює він. 4. Адвокат і військовослужбовець Ілля Костін критикує "Адвокат+". Він каже, що консультації часто відбуваються віртуально. "Якщо адвокат безпосередньо пов'язаний із командуванням, він навряд чи буде надавати послуги військовослужбовцям проти цього ж командування. Крім того, оскаржувати рішення бригади неможливо без доступу до відповідних документів, а цей фільтр проходить виключно через командира", – наголошує Костін. 5. Проблему може вирішити створення військової адвокатури на законодавчому рівні. Зараз ідея обговорюється на рівні тимчасової слідчої комісії Верховної Ради, яку очолює Мар'яна Безугла. 6. Найгостріша проблема полягає в тому, що військовий під час виконання бойового завдання фізично не може укласти паперову угоду з адвокатом. Для вирішення цього питання необхідно електронний реєстр адвокатів безпосередньо інтегрувати в застосунок "Армія+". До того ж, на передовій часто глушиться зв'язок, тому механізм військової адвокатури має дозволяти укладати угоду ще під час мобілізації людини.

Як не залишитися без інтернету та даних після ударів по провайдерах та дата-центрах? Вимкнути інтернет у всій країні росіяни, вибиваючи дата-центри, не зможуть. Проте залишити без зв'язку окремий район, будинок чи бізнес вони здатні, і до цього варто готуватися вже зараз. Що робити користувачам? Пояснюємо: 1. Запитайте провайдера, за якою технологією підключено вашу квартиру. Оптика GPON краще переживає відключення світла, бо провайдеру не потрібно живити активне обладнання в кожному під'їзді. Натомість Ethernet у багатоквартирних будинках залежить від комутаторів, які вимикаються, щойно розряджаються їхні акумулятори. Водночас до ракет і дронів оптика, на жаль, не стійкіша. 2. Подбайте про живлення. 72 години автономності GPON стосуються мережі провайдера, а не вашого роутера. Оптичний термінал і Wi-Fi-роутер вам доведеться живити самостійно. Втім, у разі відключень не варто тримати обладнання ввімкненим безперервно. Краще підключитися, зробити потрібне і вимкнути до наступного сеансу – так заряду вистачить на значно довше. 3. Вирішіть, чи потрібен вам другий провайдер. Особливо це стосується тих, хто працює віддалено. Важливо, щоб резервний провайдер справді був незалежним: мав інші лінії, інші майданчики та власні зовнішні канали. Найзручніше, коли роутер сам перемикається на резервний канал, щойно зникає основний. 4. Не розраховуйте на мобільний інтернет як на повноцінну заміну. Коли тисячі людей одночасно переходять із домашнього Wi-Fi на смартфони, базова станція не може забезпечити всім комфортну швидкість. До того ж акумулятори базових станцій при тривалому знеструмленні можуть розрядитися за 10-12 годин, а в щільній забудові генератор не завжди можна безпечно встановити. 5. Starlink: для приватного будинку, не для квартири. Але варто врахувати, що термінал споживає орієнтовно 50-100 Вт, тож потребує серйознішого живлення, ніж роутер. Крім того, користувач іноді отримує неукраїнську IP-адресу, через що окремі українські сервіси можуть працювати некоректно. 6. Перевірте все зараз. Коли знову почнуться відключення електрики, у провайдерів знову зʼявляться черги на тижні. Подбайте про резервне живлення і перевірте всю схему на практиці: вимкніть електрику у квартирі, заживіть термінал і роутер, перевірте обидві SIM-картки та перемикання на резервний канал.

Що нам розповів Павло Казарін? Ми поговорили з журналістом та військовослужбовцем, лауреатом премії Ґонґадзе та національної премії Шевченка Павлом Казаріним. У цій розмові можна почути багато непересічних думок Павла про ціну довгого правління без виборів, картонкові майдани, позиціонування Федорова після звільнення з Міноборони та найбільші помилки Зеленського. Можна дивитися, можна читати, а ось – кілька тез: Про корупційні скандали: Коли я бачу новини про чергове розслідування, сприймаю це так, що ми як країна не втратили можливість захищати себе від тих, хто намагається під час війни приватизувати суспільне благо. Це як висока температура в організмі – тобто ознака того, що тіло бореться з хворобою. І кожен корупційний скандал – це ознака того, що у нас є кому це антикорупційне розслідування проводити. Про те, як військові сприймають новини про корупцію: Я думаю, що якраз вся ця історія з корупцією б'є по колективній уяві армії про тил в цілому і про політичний клас зокрема. І це справді небезпечна історія. Про те, чому влада не комунікує теми мобілізації, грошового забезпечення, строків служби: Ми ведемо довгу війну, яка, можливо, триватиме ще кілька років у форматі "а давайте ще 6 місяців повоюємо, а далі у нас буде обов'язково припинення вогню, і ми проведемо вибори". Тобто я вважаю, що український політичний клас має бажання виграти вибори замість того, щоб думати, як взагалі дожити до виборів. І це величезна проблема. Про Федорова: У світі є два відчуття часу – коли він працює на тебе і коли він працює проти тебе. У багатьох людей після призначення Михайла Федорова на посаду міністра оборони було відчуття, що він зможе перенести свої найкращі напрацювання у сферу оборони. А потім без пояснень цю людину знімають з посади. І в багатьох було нерозуміння і відчуття, що відтепер час знову працюватиме незрозуміло на кого. Люди здатні багато що прощати, але не здатні прощати крадіжку надії. Про те, чи став Зеленський схожим на своїх попередників: Коли Зеленський планував дуже швидко подолати всю непублічну політику і непублічне адміністрування, я думаю, що це було найкращою ілюстрацією його політичної недосвідченості і нерозуміння того, як влаштована Україна. Я саме тому і кажу, що мені здається, що найкраща антикорупція – це зміна певних підходів і практик, а не тільки боротьба з конкретним корупціонером. Про найбільшу проблему Зеленського: Мені здається, що Володимир Олександрович страждає класичною для українського політикуму проблемою під назвою "не віримо в інституції, віримо в окремих людей". Україні потрібні інституції, а у нас замість цього приходять персоналії.

Путін вже не здатен захопити Україну, але і не здатен це визнати – генерал розвідки Валерій Кондратюк Генерал-лейтенант Валерій Кондратюк, колишній очільник Служби зовнішньої розвідки та ГУР, роками вибудовував контакти українських спецслужб із американською розвідкою, а після початку великої війни фактично став одним із неформальних каналів комунікації між Кирилом Будановим і США. В інтерв'ю УП Кондратюк розповідає про приховані переговорні треки, важелі Трампа проти Путіна, роль російських спецслужб у можливій зміні курсу Кремля та багато іншого. А ось – тезово: Про те, хто реально веде переговори зараз: Є кілька треків: зазвичай переговори не ведуться напряму, а відбуваються розвідувальними каналами. Передаються сигнали, вивчаються можливі поступки, реакції сторін і компроміси. Тому не настільки важливо, хто є переговорником. Для переговорів насамперед потрібна довіра між сторонами. Між Україною і Росією такої довіри немає і зараз бути не може. Єдиний шлях – вибудувати механізм контролю за виконанням домовленостей. Вартість порушення домовленостей має бути значно вищою за бажання їх порушити. Про те, хто може змінити ситуацію в Росії: Єдиною силою, здатною сьогодні змінити Росію, залишаються її спецслужби – найбільш підготовлена й обізнана з реальністю частина системи. Саме ці люди мають ухвалити певні рішення. Про те, як довго ця імперія може протриматися: Поле бою створює умови, але розв'язка завжди відбувається всередині країни. Пригадайте розпад СРСР. Холодна війна та її результати, безумовно, створили передумови, але навіть ЦРУ не передбачило, що все станеться саме так. Гадаю, і цього разу розв'язка буде несподіваною. Дай Боже, щоб вона настала якнайшвидше. Я завжди кажу, що вірю і знаю: Бог любить Україну. Про те, чи варто погоджуватися на перемир'я якомога швидше: До реального результату призведе лише погіршення ситуації в Росії. Те, що відбувається сьогодні в Україні, уже не впливає на рішення Путіна. Він не здатен захопити Україну, але не здатен і визнати це. Про те, до чого можуть призвести вибори в Україні: Росіяни можуть піти не на мир, а на припинення вогню чи замороження конфлікту, якщо вважатимуть, що це дасть змогу провести в Україні вибори й перезавантажити владу. Вони розраховуватимуть, що нове керівництво буде більше налаштоване на компроміси, ніж нинішнє. Але і українська влада усвідомлює, що єдиний гарант безпеки для неї – це вона сама. І тут є дилема між особистим і державним. Про те, чи бояться США розпаду Росії: Свого часу вони так само не були зацікавлені в розпаді СРСР. Безумовно, США не готові й до розпаду Росії. Але не можна штучно підтримувати життя того, що давно помирає. Їм треба прийняти це як реальність. Пригадую початок повномасштабної війни, коли американська розвідувальна спільнота доповідала Байдену, що Україна впаде за три дні. Це звучало як вирок. Якби натомість вони сказали: "Україна може не впасти за три дні, але для цього треба посилити її тут і тут", – результат був би зовсім іншим. Про те, чи може Росія розширити бойові дії на територію Європи: Путін створює альтернативну реальність: мовляв, Росія готова і здатна розширити війну. Насправді необхідних сил і засобів у неї немає. Усе, що він може – спровокувати, змусити всіх реагувати, сподіваючись, що в процесі відкриються чиїсь слабкі місця або нові можливості.

Олешки в облозі: місто, де їдять траву, ховають тіла в підвалі лікарні та чекають на евакуацію, якої немає "Українська правда" зібрала свідчення мешканців Олешок, їхніх рідних, волонтерів, чиновників і військових. Розповідаємо, як виживає місто в окупації і чи є шлях на волю звідти, звідки закриті всі дороги: 1. За приблизними підрахунками волонтерів, у місті досі залишаються до 1,5 тисячі людей, серед яких приблизно 40 дітей. У селах громади – ще 4 тисячі та орієнтовно 150 дітей. До повномасштабного вторгнення там загалом жили майже 40 тисяч людей. 2. Через відсутність світла люди зараз рідко спілкуються з рідними. Деякі не виходять на зв'язок місяцями, а хто має можливість зарядити телефон від генератора, інколи встигає подзвонити на 20–30 секунд чи написати. Найчастіше люди розпитують про можливість виїхати і жаліються на відсутність їжі. 3. Востаннє продукти в Олешки постачали наприкінці травня, коли до міста змогли заїхати місцеві підприємці двома комерційними машинами. Жодна наступна спроба привезти їжу не була вдалою. Продукти у людей закінчились, вони варять собі суп із травою. Влітку люди виживали на тому, що виростили на городі. У ліс, де можна було б назбирати ягід та грибів, або на річку, де можна ловити рибу, майже ніхто не ходить – бояться мін та дронів-ждунів. 4. Усі дороги, які ведуть з Олешок, перетворилися на дороги смерті. Є багато випадків, коли російські військові грабували людей, розбивали колони, що везли продукти в Олешки, і забирали все собі. Зброю окупантам постачають, а от їжу вони мають не завжди. Тому дехто з місцевих вже навіть на воротах або на паркані пише: "Продуктів нема", "Їжі нема", "Живуть старики". 5. Дотепер люди в Олешках, які залишилися зовсім без їжі, знесилені, лягали в місцеву лікарню. Там їх годували, чим могли. Однак навіть у лікарні не вистачає їжі. Звідти вже почали виганяти цивільних хворих. Першу медичну допомогу немає чим надати, можна лише зупинити кров, ліків та антибіотиків немає, обладнання немає. Генератор запускають раз на кілька днів, бо бензину також немає. 6. Жодна інша важлива інфраструктура – аптеки, магазини – не працює. Швидка теж не їздить, бо вулиці заміновані. Людей у лікарню якщо і довозять, то на садовій тачці. Багато місцевих загинули від голоду, від хвороб, через військові удари чи підірвалися на мінах. Декого рідні ховали просто на подвір'ї чи на городі, а дехто так і залишився лежати на вулиці. 7. Колись тіла померлих зберігали в моргу, що функціонував на території лікарні в Олешках. Зараз через руйнування будівлі тіла вимушено перенесли до підвалу одного з корпусів цієї ж лікарні, тож він завалений трупами. Деякі лежать понад 4 місяці – від травня.

Закинутий Доніленд, або Останні переговори цього року Станом на початок осені більшість із задуманого у плані примусу Росії до переговорів вдалося реалізувати силами ЗСУ. Однак сказати, що Україна наблизилась до головної мети – початку предметних переговорів, – не можна. Якраз навпаки. До чого треба готуватися Україні після невдалих спроб примусити росіян до переговорів цієї осені? Якщо коротко: 1. Єдиним пунктом, про який більш-менш реально можна спробувати домовитися цього року, є енергетичне перемир'я. Ще на початку вересня УП стало відомо, що ведеться підготовка зустрічі тристороннього формату (Україна – США – РФ) на рівні радників у котрійсь із країн Перської затоки з метою опрацювати ідею енергетичного перемир'я. 2. 20 вересня російські "вибори" закінчились. І згадану зустріч радників планували відбути десь після них. Проте в процес втрутився Трамп – американський лідер, у якого на носі вибори в Конгрес, публічно видав готовність до того, щоб провести зустріч радників, ледь не за вже підписану угоду. 3. Це змусило Україну так само публічно реагувати, і президент Зеленський оголосив офіційну переговорну позицію: якщо ми зупиняємо удари по енергетиці, то це має стосуватися всієї енергетики. Не можна допустити ситуації, коли Україна припиняє удари по російських НПЗ, а Росія, скажімо, залишає за собою право бити по українській електроенергетиці під приводом її "роботи на оборонку". 4. Після перемовин Зеленського та Трампа на полях Генасамблеї ООН можна остаточно констатувати: ініційована Україною на початку літа кампанія з примусу росіян до миру не досягла результату. Здебільшого через неможливість добитись єдиного санкційного фронту від усіх партнерів та їхньої готовності реально вписуватись у вирішення проблеми російської агресії. 5. Тому що українські військові рішення, покликані перехопити ініціативу на півдні та в Криму, справді спрацювали. В реаліях поля бою Україна спроможна ефективно оборонятись. 6. Головною ж проблемою на цьому тлі для України може виявитися внутрішньополітична дезорганізація. Загальний рівень фрустрації в суспільстві вимагає від влади швидкого зрозумілого сценарію дій. Без повернення до "духу 2022 року", коли за виживання держави бореться весь народ, шансів протриматись до наступного вікна можливостей у переговорному форматі буде з кожним днем усе менше.

WienПрокурор. Як УП знайшла Руслана Кравченка в Австрії? Якщо і коли виникне об'єктивна необхідність здійснити екстрадицію Кравченка в Україну, зробити це тепер буде вкрай складно. Оскільки він, схоже, обрав одну з найбезпечніших європейських схованок для українських фігурантів корупційних справ – Австрію. Як ми про це дізналися? Якщо коротко: 1. Як уже розповідала УП, дружина Кравченка Олександра залишила країну за день до чоловіка, 12 вересня. Вона пішки перейшла кордон із Молдовою. Наступногго дня, як стверджують джерела УП у правоохоронних органах, жінка перетнула кордон із Румунією на "Мерседесі". Олександра Кравченко не купувала квитків на літак, а отже до кінцевої точки маршруту могла дістатись саме на авто. 2. Сам Кравченко перетинав кордон 14 вересня о 2:19 ночі в пункті перетину Шегині вдвох із водієм, зареєстрованим як ФОП із перевезень. "Мерседес" V-класу, на якому Кравченко виїжджав з країни, здійснює преміальні міжнародні пасажирські перевезення під замовлення. 3. За даними джерел УП у правоохоронних органах, Кравченко також не купував авіаквитків із Польщі. Цілком логічний крок, адже одразу після виїзду з країни генпрокурор став надто впізнаваною особою, а на рейсах з будь-якого польського міста завжди є українські громадяни. Тож, як і дружина, Кравченко міг дістатись пункту призначення на авто. 4. Завдяки джерелам у політичних колах УП вдалося дістати відомості з австрійського Центрального реєстру реєстрації місця проживання, де зовсім нещодавно з'явилися Кравченко Руслан і Кравченко Олександра. Відповідно до даних довідок, у подружжя вказане однакове поточне основне місце проживання – Jordangasse 7/12 1010 Wien. Це будівля в самому історичному центрі Відня біля палацу. 5. Але навіть у Відні, схоже, Кравченко вдався до порушень. Адже за цією адресою розташовується не місце проживання ексгенпрокурора, а офіс компанії CS Corporate Services GmbH. На власному сайті фірма пропонує чотири послуги: доміциляцію, тобто юридичну адресу для австрійських ТОВ, секретарське обслуговування, управлінські послуги та продаж "полочних" компаній. 6. За цією ж адресою зареєстровані щонайменше ще два десятки юридичних осіб. На такий крок Кравченко з дружиною могли піти для того, щоб приховати фактичне місце проживання у Відні. 7. Також реєстрація у Відні може свідчити, що Кравченко планує легалізуватись саме в австрійській столиці, яка, як відомо, не видає підозрюваних в Україні громадян. Окрім Кравченка, у Відні уже мешкають колишній голова Конституційного суду Тупицький, колишній голова Нацбанку Шевченко, екснардеп Холодов та багато інших "колишніх".

Чиназес замість бану. Як росіяни обходять заборону на користування Visa та Mastercard? Visa та Mastercard пішли з РФ ще навесні 2022-го. Проте росіяни й далі хочуть замовляти товари за кордоном і розраховуватися банківською карткою під час подорожей. Щоб задовольнити цей попит, виник новий сегмент фінансових послуг. Як продукти Visa та Mastercard опиняються в росіян попри офіційний вихід платіжних систем з країни? Пояснюємо у тексті, а ось – дуже коротко: 1. Більшість цих платформ працює за схожим принципом. Користувач через сайт, Telegram-бот або застосунок оформляє іноземну віртуальну картку, поповнює її криптовалютою, переважно стейблкоїнами, та отримує баланс у доларах або євро. Частина платформ також пропонує фізичні картки з доставкою поштою. Ці картки працюють через міжнародні платіжні системи. 2. Один з найпопулярніших сервісів, який дає росіянам доступ до міжнародних платіжних систем – CinCin – пропонує віртуальні картки Mastercard та Visa для міжнародних оплат. Взаємодія з користувачем відбувається через Telegram. Картку можна випустити за кілька хвилин, після чого користувач отримує номер картки, строк дії, CVV та платіжні реквізити. 3. У CinCin є брат-близнюк – сервіс Cinazes. Верифікація при цьому мінімальна або майже відсутня. Для окремих типів карток сервіс просить лише електронну пошту, причому приймає тимчасові або одноразові адреси. Номер телефону може бути необов'язковим, а перевірки особи за надійними джерелами ідентифікаційних даних під час тестування немає. 4. У CinCin заявляють, що через їхні картки можна проводити платежі до $50 тис за одну операцію, до $200 тис на день і до $2 млн на місяць. Такі ліміти операцій за мінімальної ідентифікації клієнтів або її відсутності є грубим порушенням загальноприйнятих у світі правил фінмоніторингу. 5. Йдеться про те, що CinCin, Cinazes та інші подібні сервіси можуть не лише відкривати росіянам доступ до "заборонених" міжнародних платіжних систем, а й допомагати будь-кому проводити незаконні операції, зокрема відмивати гроші, фінансувати тероризм, торгувати зброєю, наркотиками чи людьми. 6. Visa та Mastercard не укладали договори з CinCin та подібними сервісами, і в цьому полягає одна з головних проблем. Платіжні системи будують глобальні платіжні мережі, а картки випускають банки та фінансові компанії, які отримують до них доступ. Ті можуть працювати з іншими фінтехами, процесинговими платформами та картковими програмами. Чим довшим стає ланцюжок, тим складніше зрозуміти, хто отримав картку і для чого її використовує.

Як Федоров спершу був корисним, потім був незручним і зрештою був собою? Він не пам'ятає, коли востаннє надягав краватку. Його улюблений бренд одягу – чорний. Мріє створити шаховий клуб. Щоранку вигулює лабрадора Шерона, а його улюблене слово-характеристика чинної влади – "фобічність". Як ексміністр оборони переграв Єрмака, став проблемою для Зеленського і хакнув смертельну хворобу? Ми поспілкувалися з Федоровим та людьми з його оточення і детально розповідаємо все у тексті. А ось – лише декілька цікавих тез: 1. Чи звертався хтось до Федорова з пропозицією вкласти гроші в його політичний проєкт? Сам Федоров коментує це так: "Не скажу, що хтось приходив з грошима, але зацікавлених було багато. Ні до кого не нав'язуюся, не шукаю партнерів. Для мене це важливий етап життя, бо можна подивитися, хто з тобою. Тим паче, ситуація дуже складна. Але точно, коли буду вмирати, не шкодуватиму, що побоявся зробити те, в що вірю". 2. Те, що ситуація для Федорова складна, підтверджує УП один із топів Зе!Команди: "Він сприймається всіма, окрім Железняка і ще кількох депутатів, як політичний опонент. Опозиція сприймає Мішу так, бо він фактично конкурує із Залужним, на якого планував орієнтуватися Петро Олексійович. "Батьківщина" проти виборів зараз, бо вони чомусь вважають, що після війни рейтинг Юлі стане кращим. А "Слуга народу" вважає Мішу опонентом – бо він проти президента і всіх нас. Тому він зараз несистемна опозиція – проти всіх". 3. Як Федоров ставиться до подій останніх місяців і своєї відставки? "Може це, знаєте, доля, що нас зараз викинули з уряду. Якби я був там, не мав би часу подивитися з боку на все, що відбувається. Я би зараз мав радити президенту, як повертати генпрокурора в країну". 4. Який свій вибір Федоров наразі вважає найскладнішим? "Вибір такий: або поїхати, заробити багато грошей, приїжджати в Україну, щось донатити, щоб все виглядало так, що, типу, я з вами, тримайтеся. Або залишитися в Україні, намагатися залучати капітал, але бути під постійним тиском деяких політиків, отримувати хейт. Це некомфортно, але це те, що я хочу робити. Якщо я скажу, що обираю Україну – це буде пафосно, так?".

Як виживають звільнені цивільні полонені? Україна докладає величезних зусиль на міжнародних майданчиках, щоб привернути увагу до викрадених Росією людей. Але врятувавши людей з неволі, держава втрачає своїх громадян через власну байдужість. В якому становищі опиняються цивільні полонені після звільнення, які у них є проблеми, хто допомагає їх вирішувати? Розповідаємо: 1. Після обміну шлях цивільних полонених починається з обласних шпиталів, де вони перебувають протягом 21 дня. Однак там проводять лише діагностику, а не повноцінну реабілітацію чи лікування. Окрема масштабна проблема – майже всі полонені втрачають зуби внаслідок катувань чи умов утримання. Держава покладає фінансовий тягар лікування зубів для цивільних на благодійників або самих потерпілих. 2. У матеріальному плані колишній бранець залишається без нічого. Максимум, що він отримує, це рюкзак із базовими речами: труси, шкарпетки, зубні паста та щітка і смартфон. 3. Ситуація є ще більш прикрою, коли людина звільнилася з російської в'язниці самостійно. Її шлях починається з того, що без документів, через треті країни вона змушена діставатися України. Оскільки в такої людини зазвичай немає документальних доказів та свідків, їй доводиться "руками доказувати", що вона пройшла полон. Доки це не підтверджено, отримати офіційний статус і доступ до будь-яких державних послуг неможливо. 4. Більшість цивільних полонених – це громадяни з окупованих територій. Після звільнення їм немає куди повертатися. Державних виплат – 100 тис грн одноразової допомоги та по 100 тис грн за кожен рік полону – не вистачає надовго. Через це колишнім полоненим необхідно швидко шукати роботу, що робити непросто через поганий стан здоров'я, підірваного в полоні. 5. Єдина можливість для звільнених отримати житлові ваучери зараз – подати заявку як внутрішньо переміщені особи. Проте цивільні бранці не мають жодних пріоритетів і змушені претендувати на допомогу на загальних підставах. І це попри те, що після пережитої неволі їхній фізичний і психологічний стан є незрівнянно скрутнішим і потребує особливої уваги. 6. Чи була в полоні людина, яка звільнилася поза процедурою обміну, визначає комісія з питань встановлення факту позбавлення особистої свободи при Мінвідновленні. Проте, за результатами 2025 року, 81% цивільних, які зверталися до цієї комісії, отримали відмови. Коли звільнені цивільні телефонують на гарячу лінію і запитують причину відмови, їм кажуть надати фото- чи відеодокази перебування в полоні, що є нонсенсом.

Генпрокурор "404". Як Руслан Кравченко залишив країну? В результаті карколомної спецоперації всі зацікавлені політичні сторони отримали те, що хотіли. Кравченко – гарантії безпеки і безперешкодний виїзд за кордон, а поціновувачі його "прокурорського" таланту – ще одну атаку на НАБУ і САП. Як тікав Кравченко, хто міг допомагати наймолодшому генпрокурору в історії країни стати найбільш ганебним і до чого тут "батальйон Монако"? Якщо коротко: 1. Генпрокурор перетнув кордон через пункт пропуску Шегині о 2:30 ночі через 3 години після винесення підозри директору НАБУ Семену Кривоносу в ЄРДР і за півтори години після відмови від охорони УДО. Що може свідчити про те, що і перший, і другий кроки Кравченко робив уже перебуваючи неподалік від кордону. Інформація про те, що Кравченко планує виїхати за кордон, циркулювала у владних кабінетах ще за кілька днів до його виїзду. 2. Самого Кравченка від старту операції "Карфаген", як стверджують співрозмовники в правоохоронних органах, цікавило одне питання: особисті гарантії недоторканності. З'ясувати, чи збираються йому вручити підозру, генпрокурор так і не зміг. Матеріали, зібрані, за словами керівників НАБУ і САП, лежали під рукою. Також, як свідчили джерела УП в правоохоронних органах, Кравченко регулярно проводив наради щодо перспектив атаки на антикорупційні органи. 3. Численні співрозмовники УП в політичних і правоохоронних колах наголошують на трьох основних тригерах, які могли призвести до того, що посеред ночі генпрокурор вирішив спочатку напасти на НАБУ і САП, а вже за кілька годин по тому залишити країну. 4. По-перше, головний "рятівник" Кравченка Давид Арахамія побоюється підозри від НАБУ і САП, тому прагне мати важелі впливу на них. Друге – від правоохоронців, зокрема від СБУ, Кравченко міг отримати інформацію про те, що після операції "Карфаген" планується операція "Імператор" щодо його особистої участі в "дахуванні" кол-центрів з подальшою підозрою та затриманням. 5. І, зрештою, 13 вересня Кравченку стало відомо, що по ньому встановлено маячок у базі прикордонників. А це означає, що в разі перетину кордону відповідальні особи мали попередити НАБУ і САП про цей факт. За словами співрозмовників у правоохоронних органах, той таки Арахамія в неділю 13 вересня намагався зрозуміти, навіщо по Кравченку стоїть маячок і чи означає він підозру при спробі перетнути кордон. 6. Окремої уваги заслуговує і той факт, що в скандальному відео, яке було опубліковане вже після втечі генпрокурора, Кравченко прямо говорить про політичний вплив на його роботу. Цілком імовірно, що крок із підозрами НАБУ і САП генпрокурор робив, щоб отримати аргументи в подальшій боротьбі за політичний притулок в одній із європейських країн. 7. Якщо це так, виникає питання до публічної реакції президента, в якій Зеленський зазначає: "У цього генпрокурора є тільки один шлях: звільнення з посади. Саме це я йому і сказав. Україна бачила всі причини. Якщо він вважає це політичним тиском, нехай так і називає". Чи може така комунікація президента свідчити про те, що в якості подяки за виконання минулорічної атаки на НАБУ і САП влада сприяє Кравченку в тому, щоб отримати ті самі гарантії безпеки від НАБУ і САП?

ФСБ, викрадення та перестрілки в Києві. Що насправді відбулося між ГУР та СБУ? 1 вересня 2026 року, 23 година 22 хвилини. Столичні Березняки після семи повітряних тривог мирно готувались до сну. Аж раптом роздається звук автоматної черги і крики. Що стало причиною перестрілки між ГУР та СБУ і хто чий агент? Розкриваємо усі деталі конфлікту у вичерпному тексті, а ось – дуже коротко: 1. 23 серпня троє чоловіків атлетичної статури перестріли заступника командира РДК Степана Каплунова біля його будинку, запакували його в стару BMW X5 та вивезли в невідомому напрямку. Публічних повідомлень від жодного з правоохоронних органів не було. 2. За інформацією УП, командир спецпідрозділу "Тимур" із позивним "Тимур" у перші ж дні звернувся до керівника ГУР Іващенка з проханням вжити заходів – той дав зрозуміти, що керівництво в курсі ситуації й розбереться, а командиру варто заспокоїтися та "не лізти туди". "Тимур" звернувся до внутрішньої безпеки ГУР, але і там про затримання нічого не дізнався. 3. Незадовго до початку слідчих дій, за даними УП від високопоставленого джерела в СБУ, двом співробітникам ВБ ГУР показали Каплунова та дали можливість поспілкуватися. Тобто керівництво ГУР було в курсі всієї ситуації. Водночас побратимів Каплунова та його командирів тримали в абсолютному незнанні. 4. Високопоставлені співрозмовники УП в керівництві СБУ розповідають, що по оперативних каналах та від міжнародних партнерів СБУ отримала інформацію про підготовку вбивства 24 серпня одного з лідерів Чеченської Республіки Ічкерія Ахмеда Закаєва, який мав приїхати в Україну на День Незалежності. Тоді ж в оперативних даних виринуло прізвище Каплунова. Під час попередніх візитів Закаєва в Україну його охороняло ГУР. Так СБУ вийшла на Каплунова. 5. Співрозмовник УП в СБУ переконує, що під час утримання Каплунов начебто одразу визнав факт комунікації з ФСБ, надав доступ до телефону, показав переписку й підтвердив, що погодився на таку співпрацю. Йому нібито запропонували план: СБУ вигадує йому алібі, випускає його, а він допомагає вирахувати через контакти з ФСБ, чи є в ГУР інші залучені особи. Каплунов буцімто погодився. 6. Натомість сам Каплунов заявив діаметрально протилежне. За його словами, його утримували в жахливих умовах, здійснювали фізичний і психологічний тиск, під дією якого він нібито і обмовив себе, погодившись визнати співпрацю з ФСБ. Ба більше, за словами Каплунова, допитувати його приїжджав особисто генерал Поклад, який вимагав дати викривальні свідчення на командира РДК та колишнього главу ГУР генерала Буданова.