Горовий

Лікарі ОХМАТДИТ свого часу лікували мою старшу доньку Настю. Вони рятували нашу з Людою Дарусю. Свого часу разом з друзями опікувалися ми опікувалися реанімацією новонароджених. Потім ще докупили необхідне в кілька відділень. На початку вторгнення закривали мішками вікна і перетворювали реанімацію на бункер. Мені і моїй сімʼї є за що дякувати цій медичній установі. Перше, що зробив, достукався до тих медпрацівників, кого не побачив в стрічці. Живі. Пощастило. Однак пощастило далеко не всім. Стискаймо зуби і гаруймо на перемогу. Робимо все, що можемо і по максимуму. Іншого виходу у нас нема і не було від початку. Або вони нас, або ми їх. Mordor must die. https://youtu.be/qF6SvNSlsXQ

Всяка війна страшна. Всі втрати болючі. Шукайте в собі те, що вас тримає попри все це. І підтримуйте тих, кого можете підтримати. І словом і ділом. Бо ворог тільки й чекає паніки, і зневіри. Світлий спомин загиблим.

Дуже дивно читати припущення деяких українців «чому вони це роблять»… Роблять бо мають мету - знищити нас. І роблять все для здійснення мети. А ми маємо здійснити свою - вижити, перемогти і зробити так щоб у кацапії на покоління вперед виробилося бажання сидіти тихо, ліпити півників з гівна і нікому не загрожувати.

ВАЖЛИВО… або ні. У фб перепостів цього відомого фото з вигаданою історією, що нібито фотограф приніс в жертву дитину заради фото і премії. Дуже прикро, що одна людина написала єрєсь, а інші приплакують і перепощують не перевіряючи… а шкода «У 1993 році Кевін Картер разом з Жоао Сільвою вирушили у Судан знімати сцени голоду…. Під час знімання на місцевості він побачив маленьку дівчинку, що вмирала в полі з голоду, поки її батьки розвантажували гуманітарну допомогу. Кевін Картер вже хотів сфотографувати дівчинку, як раптом за нею приземлився стерв'ятник. Картер повільно наблизився до дівчинки, намагаючись не злякати птаха, вибрав хороший ракурс, щоб обидва, і дитина, і стерв'ятник, опинилися у фокусі, і зробив кілька знімків. Потім фотограф прогнав птаха…» Перевірка зайняла 3 хвилини. Для лінивих дам посилання на вікі.

Попри твоє активне соціальне життя, і те, що ми перетиналися на величезній кількості акцій, спільного фото я не знайшов. Воно десь є, бо фотографів на акціях завжи вдоста, однак… та й не фото головне. Головне, що величезна кількість людей завдяки тобі, Романе, отримали чіткій дороговказ як треба жити, щоб не відводити очі від дзеркала. Втрата непоправна. Нереально боляче. Фото наочно ілюструє ким ти міг бути якби не… Йобане якби. Двадцять сім яких ніколи не сталося. Щоразу їдучи на авто Протасом, даю «динамівський» гудок на твою честь біля муралу. І багато хто теж це робить. Найвідоміша твоя фраза про росіян актуальна як ніколи.

Останнім часом я майже не знімаю нових відео з людьми на деокупованих територіях. Минуло трохи часу і пережите затирається, ховається в дальніх комірках свідомості людей. Та часом історії настільки сильні, що я не можу не записати. Отож, Марія. Про росіян, онуків, тварин і все, що відбувалося в селі. Краще раз послухати. Оскільки мій канал зі свідченнями людей весь час намагаються знищити представники «русскага міра», дуже прошу поширення відео, а окрім того комент їв і реакцій в самому ютубі. Відео ⬇️⬇️⬇️ https://youtu.be/PHPtHpXaxlI Невсеремось.

Інтерсіті на Варшаву. В купе: англієць, який читає англійською історичну книжку про переселення народів на північ, українка що читає українською щось наукове про кішкивник, ще одна українка, яка читає детектив українською, і українка, яка читає англійською продовження книжки «сповідь служниці». Ну і я. Тихенько пишу оповідання. Тиша, краса. Рай на землі.

Його звали «Святий» і він загинув при штурмі. Перетворився на порох, як і пасує святим. Ми не відразу й зрозуміли серед безладу й шуму, Що він далі не піде – нема вже кому іти. Його звали «Апостол» і він протримався довше. Він, неначе двожилий, тягнув на собі міномет. Його віра була непохитна, як вранішнє сонце, І він жодного разу не схибив в потрібний момент. Він був «Проповідник». І не тільки на псевдо, по суті. Між боями годинами міг розплітати людські вузли. Його серце було велике й не знало люті, Бо не лють, а любов до кінця тримали його на землі. Його звали «Пречистий». Він був з-поміж нас найменшим. Та не був левеням, все вороже розносив вщент. Завжди страшно, коли щось трапляється вперше. Особливо, коли це «вперше» називається смерть. Я не знаю, як звали мене. І не певен, чи звали. Чи кричали мій позивний в світанковій імлі. Памʼятаю лиш руки тих... Тих, що мене качали. Так буває, якщо ти останній володар спогадів на землі.

От дивлюся на відео де в Одесі пудель вибачається перед людиною. І прям приплакує, що він не побачив протезів, йому щось привиділося, і мову людську навіть згадав. Прям ідеал людини яка розкаялася, в момент з пуделя стала людиною і заспівала соловейком. Навіть на запитання «а якби у мене були ноги то можна посилать» реагує як Homo sapiens. А все чому? А тому, що, як казав Маршал, получив п*!$ди. В даному випадку навіть не фізичної, а ментальної. Та віри пуделю нема. Хоч і говорить як людина, і виглядає як людина. Бо тісто з гівном на пряник не перетворюється. Бо реальний він саме на першому відео - уйобок який так поводиться, бо може і бо впевнений, що йому за це нічого не буде. Дивні вони, ці пуделі. Щоразу на одні й ті самі граблі. В таких випадках дуже добре, що люди не попустилися, і наслідки дуже швидкі. Дяка, люди.