Щось на літературному

ВАЛЕР’ЯН ПОЛІЩУК ЦЕНТР І Загусле небо зорі тихо п’ють, В рухливе море зорі заглядають. Як черепашка, ніч зо мною гомонить, Закривши створки небокраю. Посеред моря на човні Гойдається моє солодке серце, І до зорі, до маяка Дорожки світляні ідуть усе од мене: До мене — центру — стягується світ. Один широкий в мене дише всесвіт, Який я, захлинаючись, очима п’ю. Я рухаюся вбік — і він зо мною тягне. Всі проміні, всі музикальні фарби В моїх зіньках закохано співають, Бо в черепашці світовій Зерном пророслим — моя душа. Дивлюся: онде вогники кивають, — Там люди теж — пливуть, не знають, Що і вони є центром свого світу. Прислухайтесь, — Ви кожний центром світу. ІІ Кожна мить, кожна точка на світі Є незмінно у центрі безмежності. Безгомінні безмежжя стоять Всього часу й простору. Ви не в центрі? Сумніви беруть? Хіба може що бути Скраю безмежності? І тому кожен подих кожного з вас — (Смілі будьте!) — є центр світовий. 30. VIII. 1924, Алупка