Храм поезії (🖤)

​ЛИСТ САМОМУ СОБІ (поету-графоману, який ще вірив, що можна врятуватись римою) написано з майбутнього, де гірку каву п’ють з не менш гіркою посмішкою Привіт, мій безсмертний недописаний! Ти, що носиш у кишені порожній блокнот і набір чужих цитат (здебільшого Жадана). Твої нотатки сповнені недописок, що обриваються в місцях повного збиття із ритму чи неможливості скласти риму, забуваючи навіть про сенси. Я — це ти, але з потертими межами, із віршами, що не врятували людство і навіть жодного кота, і тільки іноді когось смішили. Ти все ще віриш, що кожна строфа — то щабель у небеса, а я вже знаю: то радше сходи в підвал із сирість і болем в колінах. Ти пишеш про смерть — викреслюючи слово "життя", як щось занадто пафосне. А я навчився писати "комуналка" з великої літери, бо саме вона щомісяця нагадує, що світ справжній. Пам’ятаєш, як ти надсилав вірші в журнали, де тебе ніхто не читав? Тримайся. Це був найчесніший твій маркетинг. І ще: твоя рима “акція — дефекація” — ні, не геніальна. Але вона працює краще, ніж усі ті метафори, що пахнуть Шопенгауером і невротичною гірчицею. Ти хотів бути класиком — а я тепер мрію щоб про мене не згадали вголос на родинному обіді. Але знаєш що? Твій смішний пафос, твоя наївність, твоя любов до занадто великих слів у занадто малому світі — все це врятувало мене. Бо тільки той, хто заливав сльози в сметану і шукав сенс у целофанових пакетах, міг стати мною: тим, хто ще досі пише і ще досі сміється, навіть коли зірваний голос схожий на ричання «шахеда». Тож дякую тобі, мій юний паперовий брате. Пиши далі. Пиши гірше. Пиши сміливо. А якщо не знаєш, чим завершити — напиши просто: “Продовження буде, якщо хтось дочитає.” З любов’ю, сором’язливо, Ти сам, версія 2.5, з кавою і кротячою норою у серці. Кудлатий #кудлатий

червневий вечір застиг желем сповільнив рухи ракети кулі і навіть кліщ зачаївся жде та не полює холодну кров надземних істот що над зірками здіймають стяги червневе небо залив компот із опавших ягід заграва сонця згоріла вщент дерева сохнуть бо мучить спрага не вберегти проливним дощем із опавших ягід і не напитися й не пройти не зазирнувши на дно криниці у відзеркаленні взріти тил тягти відерце і не втомиться полити дерево щоб росло вразливий стовбур стягло бронею червневий вечір в мольбі розмок поступився дневі @karina_antonenko #каріна_антоненко

Мій незатишний світе, на мінному полі пам'яті — ні душі. Всіх відпустила услід перелітним птицям. Сниться місячна мілина, по якій самотужки йти, бо удвох не подужали. Вугликом в роті тепляться імена, твоє — нагадує дикі груші на смак. Я роздушую, стримую плюш післясвітла вагою повік. Мій завіт — заплющ очі і дихай, дихай лунами спільних днів. Лущаться відстані, місто снить, розколовшись на площі й тріщини. Відокремлює принагідно зернята від полови. Ще далеко до суду, бо перш ніж Він народиться знову, проливною стіною з неба зійде вода, омиваючи втому з безпутних нащадків Ноя.

і ось воно літо випечене і вперте — довгої пісні надривний початок велике і тепле горня‌ що торкається до грудей: випий мене і деревце дружби моєї отерпле і непризвичаєне і свічку моєї любови виважену і ламку стільки всього вже сталося як же вчинити як же натиснути на цей зáсув тих кого не одімкнути ні силою ані палом уквітчую обіймаю парость-бо — від зерна гладить тоненьку шию засвічений май а чи то я такий лагідний

"давай но, зв'яжи два вузли, і буде тобі початок," — Локі прицільно щулиться, зводячи грім до жартів. я відриваю куточок затертої несторінки і стрімко пірнаю у серце чорної мандрагори. титульний сік стікає густо мені по пальцях, скрапує повноводно на берег з білого ситцю. Локі підносить сито — тікають крізь сітку хвилини, я ж застрягаю між — рибою із минулого. Локі міцно тримає простір за чорні зябра, крик збитих голів ковтаю, і тану в солодких водах... довге моє коріння затягне майбутнє у вузол, а Локі собі сміється, і тільки курсором водить. Єва Верле (@viknapoetry) #єва_верле

мовчимо. ніби мова не має значення. ніби мо' вайлувато топтатися язикові у горлі, а тобі голо- ситий по горло повітрям, не ладен ковтнути подощевої свіжости. мовби загостро у мозку і крутиться ув голові: "висота, висота, висота... я боюсь висоти!" а насправжки стоїш під ногами гори нерухомо і вже непритомний.

настільки навчилася жити у тиші що неначе все тяжче із неї вийти і все болісніше повертатись у гирло активної фази війни настільки навчилася не розпадатись на атоми від кількарічної відстані з милим що коли зрештою доля - жорстока й смішна сива жінка - сухожилими руками відправляє його у серце бойових дій - сміємося: і не таке пережити зуміємо настільки навчилась робити це що коли зрештою обом випадає квиток віллі вонки на зустріч у Сумах в якусь випадкову неділю ви блукаєте містом у пошуку атб під черги відносно далеких вибухів а дихання - ні ваше, ні вулиць - не видає заціпеніння чи спантеличення . та коли в маршрутці у києві десь далеко на мінському між двома дужими юнаками розпочинається словесна перепалка і зміцнілими тілами ледь-ледь один одного торкаються і худенька жіночка спереду каже: "рєбята ви главноє когда в окопє встретітєсь не ссорьтєсь вам же еще защищать нас" і по словах цих занепадає глибока хвилинна тиша а водій зачиняє дверцята автобуса і несе нас вечірнім, давно знайомим йому маршрутом через маршала рокосовського і полярного ти чомусь забираєш ці слова із собою набираєш із ними гарячу ванну запалюєш свічку, готуєш вечерю і відчуваєш великий ком в горлі настільки навчилася жити у тиші а у війні - й понині не виходить чомусь @sssomethingsimilar #естер

Нагадую, що в мене зараз теж йде розіграш Можна виграти одразу 2 прикраси за 50 грн https://send.monobank.ua/jar/8njRr6eHiS Долучайтесь

Якось воно… все окутано димкою. В тумані кожна клітина. Жодної підказки: що по горизонталі, що по вертикалі. Ти – мій найзагадковіший кросворд. Треба вгадати слово по центру з шести букв. Під першим номером «секста» – інтимна ступінь гами, яка крокує слідом за квінтою – квінт- есенцією променів, що призводять до «Сонячного удару». Чи намалював би Альфред Кубін диявола, якби той не існував насправді? Дияволе мій, грішний янголе… Якщо докопатися до суті, роздряпати її, розрізати на шматки, розплющити під ТАБУ, то це – одне й те саме. Ми вже на «ти»? Ображаєшся? Ось що! Так я ж наосліп. В глухий кут, Майже розкута, Тепер спокутувати… Але було круто! Чому ж не можу заснути? Синім полум‘ям твої Бермуди! Ми ще на «Ви». Сутінки. Сумніви. Сумні Ви. Сум? Ні. – Ви! Суміш чотирьох стихій: води, вогню, землі, повітря. І п’ятий елемент. Бездоганний. Чи повинна? Хіба винна? You are the winner. Виноградники граційними градами під гримом гордовитих градусів – Malbech. Червоними краплями ДОВІРИ... Краплями слова з шести букв. Довіку. А поки дихай у вибиті вікна… Оксана Мовчан Верлібр на конкурс «Чорна перлина»

все писатиму про сходини на найвищу з людських вершин, де над гривою полудня викочує дим пурпурову монету, й висипає у пригоршню ніжністю мерехтливоосяйних світлин - найдорожчі для серця моменти все про них, в завитку виноградного пасма лози, заглядаючи нишком крізь віконну щілину цупкої фіранки, я збираю фрагменти любови - сонцецяточки на материнській щоці, і цілую у кожну веснянку скрипнуть петлі дверні інтервалами чистих квінт, так звучить нездоланна фортеця дитинства мого, і знову, я ступаю в тенета найміцніших батьківських обіймів - і завжди повертаюсь додому *найрідніших зі святом Матері🫂 @nlitvinovapoetry #літвінова

До літа так легко звикнути Наче до рецептурних стрьомних ліків Трамваї з відкритими вікнами Пахнуть вітром і базиліком Обійматися в жовто-рожевому вечорі Бути знеболюючим. Сміятися ридма І мовчати про те, чого І не вимовити. І не витримать Перекидатися на джмеля Снитися ніжнорожевим айстрам Красти зірки із Чумацького Шляху Навчиш мене? Ти ж майстер Серпень терпкий і нестерпний Своєю скінченністю. В тебе можна лишитися? Подряпиною у пам'яті? Не завіятися. І не затертися З літо-літопису. З літо-пергаменту . Старий вірш :) більше віршів можна почути на моїй виставі уже завтра. #марина_пономаренко

Літні руді жінки вертають з базару маківки з прозорим покульбабілим волоссям – світяться наче тонзури якщо дивитись згори – але я їм цього не скажу. Довга, довга дорога додому. Як пережити це літо? з його гострими графітовими тінями з його білими списами світла що пробивають райдужку як тонкостінний келих навіть через повіки – плюскочеться біль темним густим вином ковток, ще ковток... Трояндовий дім розквітає і колеться ламаними кутами відвертого встояного сонця (айсберг сусіднього дому тане і тоне коричневі пенсіонери курять у синій тіні) крильця дитячих шкарпеток ковзають у промінні – собачки і сови, єноти і ведмежата, всякої тварі по парі. Не хочеш а усміхнешся високий ковчег – серпокрильці майже черкають крильми такими чорними що аж срібляться такими гострими аж кров із-під вій. Лети, шматяна лялько плануй нижче – повз м’ячик абрикоси що закотився у двір туди де шипшиновий кущ виблискує новорічними гірляндами попроси у ягід аби швидше достигли – хай нарешті вернеться осінь з базару я нікому не розкажу про перші заморозки на її маківці обіцяю Олена Степаненко

🍀 «Легіт» – у ПОЕТИЧНОМУ КЛЕШі Цієї суботи, 12 липня о 17:00 в Льох пабі (м. Київ) відбудеться велика літературна подія – поетичний клеш від PLAIDPOETRY. На заході талановиті поет(к)и змагатимуться за ваші симпатії та грошовий приз. На вас чекає: • 16 яскравих і талановитих авторів(ок) із різних куточків України; • досвідчені та круті судді, серед яких редакторка «Леготу»; • аукціон та лотерея в підтримку ЗСУ; • натхненна творча атмосфера. Тож приходьте, чого зволікати? Щоб зареєструватися на подію, потрібно написати сюди: @plaidpoetrik. Ціна за вхідий квиток – 400 грн. Зберімо разом велику й круту компанію! #партнерство

поетичний конкурс Цвіт бузка вітаю, наші переможці: 1 місце — Олеся Репа 1 місце — Ольга Ритик 2 місце — Раміна Солнцева 2 місце — Олександра Дорога результати вірші судив Mitchy та Олександр Вишня #конкурс #поезія #вірші #храм https://t.me/deadpoetr https://t.me/jessi_halliwell

Всім щиро вдячна за підтримку допоміжної баночки для збору Вероніки🙌 Зібрали хорошу суму🔥 НІШТЯЧКИ розіграні – перевіряйте сповіщення! Всіх цілую і обіймаю 😘 Розіграш для активних донатерів буде попередньо на вихідних #збір

=+= цього червня ночі приходять грозами дням залишають свіжого а із боліт рогозами мокро зростає виждане буря ламає, скорює все, що в землі вріднилося нас від ракет виморює затхлим російським силосом в пальцях полин роздушую десь між полів із соєю: ми — покоління змушених але — і удостоєних ноги тут босо дихають травами й духом пращурів корені — ті, що виховали — сили дають, оснащують міццю, знанням і вірою: цей ураган вже бачений нині і нами зміряне зло виняткового значення ...сонце ковтають сутінки дрони — приходять грозами а на світанку йдуть таки: повітряними загрозами більше ніколи не стануть @revanta_notenough #revantapoetry

поетичний конкурс Цвіт бузка вітаю, наші переможці: 1 місце — Олеся Репа 1 місце — Ольга Ритик 2 місце — Раміна Солнцева 2 місце — Олександра Дорога результати вірші судив Mitchy та Олександр Вишня #конкурс #поезія #вірші #храм

червнева злива замість сонячних променів надиктовує ритм з яким ти відчуває безвихідь мої білі кросівки вже сірі це іронічно що саме сьогодні їх наздогнала злива я зупиняюсь кашлем серед хайвеїв серед столичних набридлих мені провулків що таке дім коли тут немає любові хто така я тут самотня без твоєї долоні хто такий ти десь далеко від шпалер з флізеліну їх замінивши на землю зболілим тілом мій голос сьогодні кричить на наші шпалери а руки збиті від ударів у стіни бо власноруч ногами летіла в пекло власних роздумів і павутинь з жування я сьогодні зжувала себе до останньої крихти не лишивши нічого завтра на ранок я так просила ніколи знову тягти цигарку та що мені обернулась нервовим зривом та що збила й на лопатки коли у лихоманці кликала твого імені та що в одну з самотніх ночей побажала смерті ударом в легені тим самим кашлем дихала в спину так і добивши ще в ціль ні разу переламавши її у зубах без жалю викину мрію про безжалісну долю ці думки можна лишити десь в Нью Йорку біля хайвею я - живу в Україні й чекаю свого героя @poetrypozharska #роніка

Найкращі моменти мого життя Я вже в ліжку, але можу поки не вимикати світло Дивлюся відоси про Тома Йорка Як йому в ліниве око вставляли нерв з дупи Як він любив і співав про це пісні Хоча вважав себе гидкою залупою Я дивлюсь відео далі І мені так добре Приходить сповіщення, що тривога закінчилась Корові з копита дістали гвіздок Гной сквіртонув Дезінфекція і пов’язочка Тепер її буде легше І мені легше Красиві червоні балетки Які реклять в усіх інстаграмах Стоять у мене під ліжком Я просто довбана японка Японкіша за всіх японок Та байдуже, я просто так почуваюся Хтось скаже: «Це культурна експропріація» А я б у вишиванку вдягла весь світ Бо це — красиво Балетки зроблено в Україні Продаються на ринку Троєщина Заходиш там у магаз І замовляєш потрібну модель Зразки шкіри і підошви на вибір Які скажеш такі й зварганять Своїми українськими руками, а не іншими в піднебесній І шопер у мене українській І сумка дерев’яна бренду «Гонта» Шарите, як це ахуєнно? І декрет у нас три роки А не пів, як в інших розвинутих країнах Правда, я в ньому теж працювала Бо хто, що б про мене не думав Та я роботяща Україна найкраща країна у світі! І ми створили її з нашими батьками й прабатьками Дивлюся відоси із захватом і упоїнням Як наші люди смажать качок, карасів Відкривають закруточки Роблять крафтові сири Стейки Нью-Йорк І чізкейк Нью-Йорк Тут у нас Смачні і натуральні Світло блимає та похір У мене двоє вихідних Я відлежуватимусь і робитиму, що хочу Це найдобріший мій верлібр А інді-музика, яка у нас позамежна Нойз і різне електро Господи, як я це люблю все Найкраще і найрідніше Мене плавить У мене попереду ще півтори години Я переходжу до роману, який написала моя подруга Вражаюся з її з майстерності Діти вже сплять День позаду А півтори години ще попереду Коли б не лягла прокидаюсь о 6:30 Штирить кортизол І я встаю Думаю, що буду їсти І дякую Богові, що мені все те послав І я щаслива попри всі негативні думки Хоча мені дуже страшно Іноді уявляю себе військовою І той жах, який мене може очікувати Але я в Києві з дітьми А зранку сідаю за комп Вмикаю лекцію Роблю рутинну роботу Дія — воля Воля — дія Як добре, що я більше не п’ю. @ankolesan #анґа_зелена