Храм поезії (🖤)

Доки падає сніг, сумні дракони на будинках пам'ятатимуть нас, бо це тільки Річард заскочив до Києва, щоб побудувати замок і піти, а ми лишаємось тут назавжди. - Аттила Могильний з твоїм днем, любий🤍

Літо міліло лілеями білими. Біля багаття сиділи замріяні: іскри між нами летіли суцільними злитками золота, з полум'я зірвані — Крим засинає. Ріки стрічками збиралися в лінії. Долю в долонях шукали. Суцільними плавнями бігли, піднесені цілями. Зерна довіри між нами посіяли хвилі Дунаю. Води по краплях збиралися в озеро. Липкість рутини разом не вивозили. Пара котилася з чашок молозивом. Рваними ранками ринув у роздуми Світязь туманний. Степ прокидався найпершим у променях сонця, що кряж освітляли наповнений. Наче бабак у норі закарбовую твій силует, ковилою огорнутий. Берег Лугані. Тóвтри Подільські лісами закутані, пасма коралові сяяли рутою. наші обійми запахли розлукою, холод вдирався у серце під курткою. Збруч відпускає. Київське море роздмухало спогади. Наші маршрути засипано, сховано у комірчині старенькій під сходами. Контури мрій, що розсипались порохом рідного краю. Вірш на 3й тур Ліги поетів. Р. S.Вид з Вінницької вежі на Південний Буг.

На жаль, після Києва сьогодні тільки такий рондель... Ховається за усмішкою біль, Свідомість сьогодення не приймає, А все навколо дихає розмаєм, Кричить безшумно яра голубінь, І покликів хрипких все більш і більш, Недужий світ на сцені в ролі Кая. Ховається за усмішкою біль, Свідомість сьогодення не приймає, У пам'яті старий забутий фільм З гірким остиглим недопитим чаєм, Здіймається у невідь димна зграя Із голосом пропащих поколінь. Ховається за усмішкою біль.

Літературний Слем All Stars — це як фінал Євробачення: обов'язково знайдеться виступ, який запам’ятається на роки. Щоправда, замість пісень — вірші, а на сцені змагатимуться найсильніші автори з різних куточків України за перемогу та звання чемпіона сезону 2024–2025 рр. Змагатимуться цьогоріч за чемпіонство наступні учасники:

Мар'я Терція Влад Радченко Нікіта Лютий Антон Нестеренко Ія Ко Естер Невінчаний Тетяна Хоронжук Марк Синій Деніза Глезіна Дисонанта Сергій Савченко Роман Єрмілов Артем Сергієнко

Окрім того, що ця подія буде справжнім святом поезії, ми також допомагатимемо збору Того Самого Письменного на потреби окремого батальйону 108 бригади ТрО, на який буде передано 50% прибутку з події. Коли: 31.05.2025, 17:00 Де: «Мистецьке укриття», культурно-громадський центр «DRUK», Гончарівський бульвар 10/2, Харків Вхід: 200 гривень Кличте друзів, готуйтеся голосувати за своїх фаворитів і пам'ятайте, що все буде Слем!

<вир> ⠀ якщо людина складається з води, чого шукаєш у землі з висохлого болота? тремтяче море вібрує дитячі прихистки кордонів, засмальцьовані любов'ю римські імперії, що виринають зеленим вибухом для тих, хто не боїться води (проростайте водоростями із шипами — світ не любить прісність). кам'яні серця із кобальту показують версифікацію покоління: привілейовані медузи обернено пропорційні білим акулам — всі з одного дна. невизначеного. ⠀ якщо людина складається з води, чому її прах ділить ґрунт у спадок? цементуючи історичні кордони від гирл заяложених зсувів — рожевий спадень сміється з них червоно-чорними бликами (білі ж вицвіли з каламутного річища народження). забинтовані мурами водоспади псуються на гравітаційній близькості від печер, які пробирає людське жало. ніби фугу стало їжаком на кістках тих, хто заповнює кривдою дно. невизначене. ⠀ якщо людина складається з води, чому створюють стіни на безстихійній терпимості? розваляться же при перших сльозах з ока грозами — ніби з них задубілий в емоціях скат (зовні білуга) закип'ятив фонтан електризованості, овації —  й море чисте. так обачний роумінг розділив навпіл перекритий піском мул вседозволеності. кожній рибці в душі надано (не записано в морському рєєстрі!) дістатися дна. невизначеного. * ⠀ скільки б не робили досліджень, мов танці важливого, чи прокрустове ложе — глибинна людська матерія невпинна й нетлінна. тільки твій храм-водяник знає визначення глибини. @tendernal_archive #летаргія

Війна вириває з мене спогади паленькі пазли, з яких складаєтся пам'ять мозаїка сиплеться з мокрих очей більше її не складеш, не намагайся Малий товстощокий Ярик з дитсадочку "Будеш ковбаску? В мене ще є" Його тато валютчик, тому він при грошах За двадцять п'ять років я пам'ятаю його М'який помаранчевий светр із цифрою 59 Сім'я його виїхала десь у четвертому класі Ми зустрілись через дванадцять років І я злякалась його татуйованих рук Хто ж знав, що скоро я теж вся заллюся чорнилом Мама дзвонила, каже — пам'ятаєш Ярика, який тебе годував ковбасою? Кажуть, вернувся із-за кордону, коли почалася війна Кажуть сказав "а шо про мене подумають пацани?" Кажуть, загинув Круглощокий Сашко був закоханий в мою подругу Аню Смішний і вертлявий, ми у восьмому класі Пили втіхушку пиво після школи на Танковому мосту Мама дзвонила, каже — а пам'ятаєш Сашу? Кажуть загинув. Мама дзвонила, каже — а ти знаєш...? І в мене холоне усе всередині, Бо кажуть загинув той, з ким ходили гуляти і одне одного недолюблювали зараз би так не було зараз би сиділи за цигаркою в барі ділились би болем і розуміли б одне одного але вже не будемо Війна вирвала в мене дитинство, коли загинули ті, кого я знала Війна вирвала в мене юність коли загинули ті, кого я любила Війна назавжди забрала мою щасливу старість Покуримо? Оленямка

танцюй голодна на подих бо не перевести його не воскресити у цій крижаній течії танцюй і від танцю цього здичавій ритмічно з боку в бік мов розлючений бик — з налиплим мулом на копитах морозним пір'ям оповита покажи їм свою войовничу пику а ще танцюй — як заповідав пра і пра пра і дід і баба це така гра без правил це твоя спроба кривава лишити слід на корогві прийдешнього чи давноминулого нехай усі нарешті поснули і мовчать відкинувшись у безодню нехай твої рухи невідворотні а дикість — їхня основа танцюй смиканим духом босанови бо це втеча якщо усе довкола — погоня танцюй вигинаючись від агоній або як підбита птаха — падай на воду архіпелагом відкашлюючи спів зі свого жерла танцюй над світами які померли ти — ні і тому викручуйся простягайся на нігтях своїх обморожених пальцях над прорубом хвора але зміцніла танцюй не кидаючи своє тіло тоді — розвидняється і біліє — сонце викупане в олії а ти поступово танеш танеш бо це і був твій останній танець Заполярне сяйво

всі щось знаходять в тобі, але гадки не мають що пофігу: вдягнута в майку чи сукню, штани, світшот повагом ти розділяєш життя згідно «до» і «без» знають: зламаєш їм дах, та кого, власне, це їбе. все, що лишаєш по собі — це пахощі і біду та все одно за тобою, мов цуцики, всі ідуть слину пускають пропащі і скімлять тобі у слід відьма ж все грається, бавиться, стелить на них муслін. стелиться марево, видно, що краще від хтивих снів парубок-забавка ковена, розумом геть змарнів бірка на шиї, мов вироком, чутно: сичить кажан нерви лоскочуться кігтиком, станув всілякий жах краще сьогодні і зараз вгатити в новий обряд краще скінчатись в обіймах, де нутрощі всі горять краще у відьминій пастці торкатись жаданих ніг ніж зрозуміти: не відьму кохати б не зміг anastasiiith

1 червня розпочнеться набір на літній конкурс «Плейлист», який уперше буде прозовим, а не поетичним. 7 найкращих творів озвучать талановиті декламатори «Віршопліткарка FM». ⏳✍️ Щоб у вас був запас часу на ідею сюжету вашого твору й, власне, на написання, я даю завдання уже сьогодні. Якщо коротко, то вам треба вибрати жанр і тему з переліку, детально про завдання за цим посиланням ➡️ клік сюди Увага, кількість місць у наборі на конкурс буде обмежена, тобто якщо раптом 35 людей здадуть свої роботи в перший день набору, то він одразу й буде завершений.😐 Бажаю натхнення на цікаві ідеї! 🥰 @virshoplitkarka #плейлиствіршопліткарки

цей світ відчути блискавичним дотиком, що ніби мéльки промайнув по кисті – і набухаючі любов'ю доти кінчики пальців схочуть відповісти. і сивий січень свій похід прискорить, зірчастим сміхом розпадеться відчай, торкáнню наполегливому скоришся, примружиш обважнілі млістю вічі. хоча б у цю зорепадучу мить, хоча би раз на рік, десятиріччя забудь свій страх, що знаком оклику лежить на всіх твоїх дорогах і узбіччях. відчути світ багряним сірником запаленим у хижій тиші лісу, узяти це стрибаюче тепло, рішуче взяти і не обпалитись. липнева 🪔

півонії пишні знов щоки цілують у травні, двоє, ходу сповільнивши, минають фасади прадавні. вечір подолу вкриває їх плетивом зоряним: ніжно-пастельним, винно-солодким, взаємно-закоханим. легіт заплутує кучері у дрібні вузлики, а бджоли-думки сонно сховались до ранку у вуликах. двоє в обіймах злилися поміж каштанами і тихо у темряві їх тіні безслідно розтанули.

піксель твоєї форми пишеться чорним, а кольоровим краще олівцям їх простіше зточувати в точність наведення гостроту норми права соціо будь-якої на перший/другий ходять стрункі не вимовляючи ім'я іншими шилась історія пошившись у дурні / еполети сашимі а ми з тобою за підручниками парні приречені чекати морозива відриваючи чеку ненависті до блакитного праві наліво, дівчатка навиворіт встигаємо яму вирити вірячи в траншеї та транші рятуємось від самих себе білих чорних кольорових переходячи кордони по тихому @viknapoetry #верле

Заплутався в повінь, розхристаний днями, Плетуся поволі під тиском зухвалим. Розбитий до крові, рвуть тіло метали, Рубцями за долю хапаюсь ривками. У розпалі літо: останніх слів дотик, Складаю в конверт недописані ноти. Та хоч би поспіти, бо в часі полотен Заповнює повінь вогнями окопи. Крик хриплий у вічність – впадає у здогад, Який консервую зізнанням прозорим: "Я зовсім не воїн — правдива подоба, Під розмір ноги влаштувалась дорога. Я в полі, як вітер — за вітром до скону Долаю у муках важкі  перепони. Я – напис на скелі, відбиток пологий, Вростаю навічно під впливом облоги. Я – голос в мовчанні, відлуння проросле, Раптове пробудження запалу злості. Я – келих без танців, промовистих тостів... Я — рух, що востаннє зумовлює постріл." Mr.nobody #вірші

Доки між нами стоїть барикада столу, тіні стікають долу на перше коло — прем'єрний показ уявного кінофільму. Димно здаються вільними та леткими, на відміну від нас, що вечеряють тишею, ніби таїнством. Ближче до стелі, вище вже не піднятися цій новоствореній ліриці, прадавній густій вібрації. Це нагадує первісний дикий танець, де невидимі ми, позбавлені опору і опори. Вир хаотичних па на сповільненому повторі, рух поміж невагомим і божевільним перетікає із соло в лавинне спільне. Вечір за свідка, вечеря поволі стигне. Ріже ножем картинку голодне світло — дві сліпі статуї, закам'янілі спини, легко було би сплутати їх з живими. Стримано допивають пíно і темне пінне, потім додому — кожен у свою сторону, так і не запитавши імені одне в одного. Змій кінострічки пульсує прямою лінією. @snigpoetry #мері

*** Я не ремствую, Боже, Ти ж бачиш і сам. Гріх жалітися: доля не з гірших. Лиш би вогник надії з душі не щезав — Це тепло, що журбу заколише. Бридко, Боже, цмулити набридливий шум Від звістóк божевільних і лячних, Не за себе молюсь, а в молитві прошу За тогó, хто попросить навряд чи. Вбережи його, Боже, від вражих ружин, Від ненависті, люті та втоми. Най талан в нього буде, щоб він не кружив У пітьмі по шляхах невідомих. Подаруй йому, Боже, морелевий сад. Я ж бо знаю: він любить морелі. Захисти від зрадливих і сповнених зла, Від сердець збайдужіло завмерлих. Хай до нього летять, мов крилаті посли Добрі вісті, щоб вчасно поспіли. Дай, щоб янгол дороги йому простелив Невістульковим обрусом білим. Хрест у кожного свій: приросло до рамен Хижаком, що загострює ікла, Це кохання, бо змієм у серце саме Не на мить, а навіки проникло. Не давай мені благ, лиш того борони, Хто мій Всесвіт, хоча й не зі мною. Стеж щоденно за ним зі святих полонин, Стань крильми йому, світлом, стіною... @virshimashi #чекарьова

Друзі, усім привіт! Викладаємо лайн-ап заходу цієї суботи💚 Буде дуже круто! Де: м. Кам'янське, просп. Свободи 2/1, музичний простір Akimof (окрема подяка за безкоштовне надання приміщення!)🔥 Коли: 24.05, 17:00 Вартість входу: мінімальний донат 200 гривень. Увесь прибуток з проведення заходу буде розподілено у рівних частинах: між переможцем/переможцями змагальної частини та донатом на збір. Чекаємо на вас💚 Придбати квитки: @DefIrton_Unleashed @MaraJade_Sky

▪️наскреслене▪️ порічне тепло розлилось на заріччі, сонце торкається берега річки, дзвенить і потріскує тануча крига, тобі підстеляю між коренів квіти, несе наш цвіт вітер, несе наш цвіт вітер, поскрипують віти оживчим наріччям мене підмивають розбурхані води, впираються в жили міцної породи, міняють на світлом просочений свіжий пісок прострочений взимку намул, ти тримаєш мене на річковім лану, щоб потік не розмив мене, я не втонув, віднесений в гирло, безлюдне й холодне скільки скресів попереду, скреси – за нами. ти – сильна, струнка, та тримав би навзаєм, щоб ти почувала себе не крихкою, легкою, тримаючи ґрунт, мене, під собою, міцною вільхою, міцною вільхою тому обійматиму струни коріння, щоб в бурю кріпилась за жили між ріні, тому що сплітаючись разом, ніколи мені не даси розповзтись під тобою, тобі розколотись не дам наді мною. @cherry_poetry Copyright: Чурков Максим #віршневий_сад

краса від Олі Ритик