Храм поезії (🖤)

На мертвих гілках неприйнятих рішень квітне уява. Щоразу те саме: нахабно розпихують простір боками яблука я б… я б… я би втік і блукав за відлунням власного голосу, що відбивається від далеких скель і стає нерухомим птахом, живим продовженням вітру - Ти би не витримав чи жив з бедуїнами, де вечорами по колу тече розмова терпкою кавою і пустельна тиша сиплеться піском поміж слів, покривало ховало б сліди дотиків холодної правічності як ховає спогади про хвилину слабкості неба листя агави - Лукавиш-ш-ш-ш-ш несходжені стежки сплелися слизьким клубком, підточують і без того трухляве коріння шурхотом-шепотом шириться по корі: - Зірви …бери… периметр саду, вдобрений недожованими порадами беззубих ротів, міцніше стискає обійми я залишаюсь невтаємниченим і невинним брунатна рутина стоїть у іржавих ринвах вечір скляніє, у листі лежить горілиць і ніц.. #40

Яблука стиглі покотом по садах прямують, щоб згладити синуси осені. Мікро частинки літа, як дух Літають трауром понад покосами. Пальці торкають зерна налитого й сутінки криють словами Спінози. Ріжуть долоні листям посохлим І, ніби спиртом, знезаражують росами.

Як палити імена твоїх жінок В такі ночі добре горять жіночі імена. Чи доводилось бачити, як старіють слова? Надзвичайно красиво. Спершу їх поглинає вогонь. Від вогню імена стають сивими. Кожна літера — опік, тавро, лілея з нічного ставка. Головне — будь-що їх не торкатися. Кожна літера має історію, січену лезом. Ти витравлював їх на металі поезії. Ти витоплював гранки для друку під шкірою. Промовляв так, що гусло повітря і світ наповнював вірою. Ти писав по воді імена тих жінок — і вони там лишалися. І ось одне було гірке на смак, як шанс, і віддавало попелом й полином, наче вірш. Лунало і пʼянило, мов абсент. Похмілля мав на ранок незабутнє теж. Єдине, що про неї не забудеш. В кожну літеру іншого імені Ти вкладав такий безмір любові, що троянди вʼянули з ревнощів. Ну і де вона квітне тепер? Ти спустелюєш все. У наступному імені вʼязнув, як у бурштині, тому вирішив швидко позбутися. Ну а одне волів узагалі ніколи не вживати. Так собі практика зменшення шкоди. Так собі фонетична політика. Про моє ти сказав, що це помилка. Помилка Бога Я його взагалі не писала. Я його й не палила, Хай лишиться. Тішуся. Грію душу над полумʼям. Заливаю водою цей попіл — і він стає сажею. Намалюю щось чорне, Наприклад надію. І нових імен не писатиму. 2024

поп-арт твоя попа на чорній постелі, як поп-арт, графіті на брудній стіні совєцької панельки. потріскуванням попкорну виляски по пружній шкірі. бляшанка коли ідеально підкреслює мить спраги. Воргол назвав би процес перформансом, спо(п)(с)твореннням нудності виміру. розповіді речей завжди точні і не заплутані. їм віриш, як ти, коли розплющюю твої очі поцілунком. речі не прив'язуються до інших речей. самодостатні і легко поєднувані. яскраві у своїх обкладинках. їжа смачніша, коли гарно виглядає. отак і ти, дівчинко. напийся блискіток і сяй, не питаючи про внутрішні розриви. я лише жовта пляма на твоєму тілі. інші лягатимуть іншими барвами у свій спосіб. одного дня змиєш мене в душі під Paint It Black, не змиваю червону помаду з губ. мовляв, час розірвати пуповину і народитися самій. поп-арт, дівчинко, це твоя попа на чиїйсь чорній постелі. йохохо, і бляшанка супу.

Он засніжений вечір, мов потяг, втікає у Львів. Он сережка-півмісяць сріблиться у вікнах швидкої. Я скидаю тебе, ніби сукню (чи хрест, чи окови). Перестань говорити зі мною в моїй голові. Я усе забуваю, от-от - і забуду, але ж тут такий листопад: від екстазу/від сказу кричати. Я виходжу зі спогадів, ніби ця осінь - із чату/ ніби з тіла - душа/ніби тіло - з шовкових одеж. Я усе відсікаю (бо пам'ять - наточений ніж): і нитки, і дороги, і сонми голів Аріаднам. Ані шелестом більше про себе мені не нагадуй. Перестань говорити/горіти, що ватра, в мені. ХІ 2024

У парі — легше вибрана дорога. І кава з рідних рук — солодша трохи. Та час невпинно підбирає крихти. Гірчить мені листом лавровим спогад.

Ми вже пірнали в морські глибини, літали понад хмарами й нишпорили у підземних ходах. А тепер настав час нових мандрів м'яких лапок — будемо мандрувати рідною Україною, де кожне місто має свій запах, голос, настрій і атмосферу. Ми хочемо подивитися на країну вашими очима — очима тих, хто знає свої міста так, як знають котолиси свої стежки свого лісу. 🎒 Завдання туру Створіть римований вірш або/і неримованих твір — (верлібр, білий вірш, коротку прозу). 🟢 у творі має з’явитися конкретне українське місто (одне або кілька), 🟢 і буде просто чудово, якщо ви додасте справжні ознаки, маркери, особливості, щоб ми всі разом мандрували Україною так само яскраво, як у казці… тільки справжній. Жанри туру: 1️⃣ Лімерик Для римованих віршів. Можна написати кілька лімериків — про одне місто або різні — і здати одним блоком. 2️⃣ Забавлянка Підходить і для римованих, і для неримованих текстів. 3️⃣ Міська легенда Легенда про назву міста або його особливу історію, підходить для римованих і неримованих творів. 4️⃣ Акровірш У цьому жанрі перші літери рядків утворюють назву обраного українського міста. Це може бути як творча загадка, так і поетична посвята місту. ‼️Участь у конкурсі анонімна, за деанон ДИСКВАЛІФІКАЦІЯ! Римовані тексти здаємо — @catania13_11 Неримовані тексти здаємо — @e_foks Прийом віршів вже стартує вже зараз в триватиме до 30.12.

Ти хочеш відчинити вікно, запалити цигарку і мовчати. Дивитися на сусідній дім, в якому завжди награно сміються сусіди й десь глибоко в душі засуджувати їхню повсякденність. Підняти очі до такого синього неба, колір якого відверто бісить, нагадує про колір, під егідою якого пройде цей чортів рік, бо чомусь так вирішив якийсь там інститут. А потім опустити очі донизу й подивитися на клумбу, яка так самотньо та голо виглядає взимку без чарівливо-яскравих квітів. Нагадує про світ, що існував до того, як якийсь хворий на голову вигадав мистецтво. Пізніше ти знов піднімеш очі й дуже довго та голосно мовчатимеш. "Очі такі дурні, чому вони не можуть піднятися ще вище, кудись туди, куди навіть Вояджер не долітав, щоб побачити, що ми не одні такі нещасні та сумні в цьому всесвіті. Чужі невдачі завжди заспокоюють" - видасть одна з ділянок твого цікавого заплутаного мозку. Ти мовчки погодишся з цією думкою схвально кивнувши всім своїм нутром. А потім ти схопишся за віконну раму, загасиш залишки тютюну й кинеш їх кудись за вікно. Тобі було цікаво, скільки там зірок на небі і як їх підрахувати, хоч варто було б почати з недопалків під твоїм вікном. © Оля Духота

"Цеглині" Просто, розумієш, з цього починались міста, І невдовзі злітали з димом. І закінчувались імперії на бруківках доріг. Осідаючи спогадами, шар за шаром, жом наростав і час гримав, ховались кістки за коріння і спокій приліг за прилавком у теплій Старенькій крамничці. Де завжди були сіль, чай, і кава, крупа. Де ніколи ніхто не спішив, не летів на роботу, бо Злива. Та й робота... не те щоб була легка. І з оцього летіли історії Скубалось пір'я. І варились бульйони, борщі, і кутя. І валились замкові мури та з них вилуплялись нові будівлі. Може, якось із них і вилупивсь я? Може, з цього росли родини, діти, і школи. З цього виросли сливи, скейтпарки, церкви. І наскельні малюнки росли, ну а хто ж їх там вилив? Якщо там було пусто. Може це були ми? Може з цього почався вибух, зліпили найперше слово. Може з цього колись почались Ми. Розумієш. Можливо. Це початок усього Але хто тобі скаже? Ніхто. Лиш ти.

Львів. Бібліотека Іваничука. Вже завтра 14 грудня. Не пропустіть 🔥🔥🔥

втрачай мене помалу отак, як вмієш з кожним не сказаним словом із кожною не надісланою посмішкою і «доброго ранку» із кожним «не сьогодні» втрачай мене мовчки втрачай, як океан відпускає своїх мешканців розкидає їх своїми хвилями на розпечений пісок і вони тануть або довго і спустошено палають під пекельним сонцем за крок до своєї солоної мрії і зневірливо отак вмирають а він споглядає мовчки втрачай, як непотріб, як річ брендову, хоч і не нову але доступну і наче таку бажану яку взяв і носиш на тремпелі з собою по залу в секонді, а в підсумку повертаєш на місце і йдеш мовчки втрачай всі миті зі мною, від яких відмовляєшся від погляду… голосу… доторків від оголеного силуету на твоєму ліжку… балконі… в телефоні… втрачай свідомо і зараз як вмієш мовчки © ольга ритик #вірш #текст #думки

*** вщент улюблене українське слово їм можна кохати захочеш — і зруйнувати а часом зашити усі тріщинки й ранки звечора зранку губами десь де прошарочок тіла ховає жіночу матку щоб та народила життя Мати з великої літери навіть у чергових верлібрах я напишу їй сьогодні люблю і доброго ранку потім наступним додам повідомлення після кави вщент забігалась на роботі вщент кохаю бородатого хлопа вщент роздерла шкіру на пальцях вщент кухню засрала буде картопля на смальці вщент віддала би усе за гімн у Покровську замість тривоги моє улюблене українське слово вщент і кожне насправді що можна вкласти в рядок у робочому мейлі чи меседжі бестіс особливо ті люблю що пишеш коли закриваються банки не ті що з розсолом а ті що донатні а ті що опісля дозволять писати слова вщент красиві й розумні якими б вони не були вщент розібʼємось українською нацією щоб слова складались як цінамон і цитрини у чашку з чаєм так напрочуд органічно й шалено вщент залікуючи тріщинки й ранки ті що зʼявилися у неволі і на війні ті що здавалось не залікує слово та тільки так вміє лише українська мова #поезія_Роніки

@tati_sontse #інтимнірядки

* * * Якось я відчув, що відділяюсь, втрачаю зв’язок з чимось цілим У цей момент мене діставали з риби, щоб показати світ Хтось розривав мою оболонку, висипав мене неохайно на крижану посудину, і так само незграбно почав виплескувати окроп, що мене викинуло з хвилею Чиїсь пучки схопили мене, підставили під струмінь холодної води, а потім вкинули назад в окроп Після трьох сит правди під струменем холодної води хтось покрив мої опіки сіллю та залив олією Через добу мене розчавили Від того я прокинувся, зрозумів, що це був просто сон, і потім я відчув, що відділяюсь, втрачаю зв’язок з чимось цілим У цей момент мене діставали з риби 2023 Copyright: Чурков Максим #на_поверхні . підтримати автора і подякувати за творчість можна тут: 4731185634973942

Ми вже пірнали в морські глибини, літали понад хмарами й нишпорили у підземних ходах. А тепер настав час нових мандрів м'яких лапок — будемо мандрувати рідною Україною, де кожне місто має свій запах, голос, настрій і атмосферу. Ми хочемо подивитися на країну вашими очима — очима тих, хто знає свої міста так, як знають котолиси свої стежки свого лісу. 🎒 Завдання туру Створіть римований вірш або/і неримованих твір — (верлібр, білий вірш, коротку прозу). 🟢 у творі має з’явитися конкретне українське місто (одне або кілька), 🟢 і буде просто чудово, якщо ви додасте справжні ознаки, маркери, особливості, щоб ми всі разом мандрували Україною так само яскраво, як у казці… тільки справжній. Жанри туру: 1️⃣ Лімерик Для римованих віршів. Можна написати кілька лімериків — про одне місто або різні — і здати одним блоком. 2️⃣ Забавлянка Підходить і для римованих, і для неримованих текстів. 3️⃣ Міська легенда Легенда про назву міста або його особливу історію, підходить для римованих і неримованих творів. 4️⃣ Акровірш У цьому жанрі перші літери рядків утворюють назву обраного українського міста. Це може бути як творча загадка, так і поетична посвята місту. ‼️Участь у конкурсі анонімна, за деанон ДИСКВАЛІФІКАЦІЯ! Римовані тексти здаємо — @catania13_11 Неримовані тексти здаємо — @e_foks Прийом віршів вже стартує вже зараз в триватиме до 30.12.

🐾 🏘️🐾🏘️🐾🏘️🐾🏘️🐾🏘️🐾🏘️🐾 Стартує четвертий Котолисячий тур🎉 🐾🏘️🐾🏘️🐾🏘️🐾🏘️🐾🏘️🐾🏘️🐾 Тема туру: 💖Мій різдвяний вішліст складається з назв українських міст 💖

Моя хавіра Я жила у невеликій хавірі, збудованій на рештках старого цегляного будинкуу, де більше не було електрики, газу чи води, зате були стіни і таємний лаз на морський берег, у якому можна було ховатися від нальотчиків чи надмірних вітрів. Коли світило сонце, у ній було затишно і світло, а взимку, коли пер шквальний вітер, було просто затишно, тепла я досягала за допомогою сольових грілок, які сама ж і робила. Моя хавіра стояла на стрімчастому березі моря і з неї було видно далекий сизий горизонт з якого, мов око дельфіна, підіймалося сонце. Тепер воно завжди так виглядало, блякло-сіре з жовтим ободом. Зміни складу атмосфери і чисельні бурі, що несли в собі розтрощені міста, перемішували їх і робили справедливо рівними, спотворили його і зробили неактивним. Моя хавіра, збудована із залишків чужих осель, моїм хлопцем, старшим за мене на 30 років: я і сама не очікувала, але наша дружба, його розум і велике серце, виявилися міцнішими за будь-який другорядний зв’язок, — спочатку стояла далеко від синьої стихії, але поруч мерско (від мерщій) виростало місто, в соціальній ієрархії якого головна «мадам» позначила свою нарцисичну велич гігантським замком, сконструйованим за принципом міста, для якого знадобилося дуже багато прибережного каменю. Це й наблизило море до нашого дому. Мій чоловік помер. Я ловила рибу і збирала ламінарію, виготовляла сольові горілки і продавала власну кров. Здорова кров стала найціннішим ресурсом: з неї робили ліки, вітаміни і переливали зараженим людям від не заражених. Я була хіміком і легко могла синтезувати стимулятори й інші розважальні речовини, але ми одразу обрали жити поза новою цивілізацією і, коли лишилася одна, то просто продовжила спільну справу. Після його смерті, мене не було кому захисти, з «цивілізованими» хлопцями мати справу не хотілось, тому жила так, щоб мене нікому не закортіло пограбувати. Того дня я зливала кров у стерилізовану пляшку. У мене були свої замовники, які чекали на неї. Після серії великих вибухів, континенти змінили своє положення, океани струшували велетенські цунамі, для нашого краю вони були рідкістю, але розливи від них могли заходити і сюди. Мій дім знаходився на висоті біля 30 метрів над рівнем моря, від нього до краю лишилось приблизно стільки ж. Колись море починалось далеко-далеко і перед нами стояли десятки домів, але тепер моя хавіра, немов поламаний маяк, стовбичила першою. Я вже роками носила вмонтований апарат венозного доступу і давно не помічало його на собі. Через стерилізований силіконовий шланг скапувала густа і темна, ніби нафта, кров. Я розслаблено спостерігала за процесом, надійно закріпивши пляшку, коли побачила як за вікном почало підійматися море. Вітер, перенасичений кристалами солі, лупив по шибках немов картеччю, підхоплюючи велетенські хвилі, вкриті безліччю дрібніших, цупко тримав і штовхав їх у бік континенту. Водяна маса, як злий пес, що ось-ось перескочить паркан, несамовито клекотіла в тунелі берегового лазу. Вона, мов блювотиння після опромінення, яке не може стримати горловий спазм, рвалася зі свого басейну, не зважаючи на очманілих спостерігачів і вихлюпувалась назовні, затопивши благеньку каналізацію. Немов гнів після зрад і питань скільки разів це було, вода виходила за вінця скель, які розібрала на свої довжелезні стіни нова матріархиня, підвівши мене до моря нестерпно близько і лишивши з ним наодинці для поцілунку, від якого хотілося втекти. Було незрозуміло навіщо вісь долі закрутилась у божевільній каруселі і вказала саме на нас, але я вже не могла зупинити процес і заціпеніло (приймаючи неминучість) рахувала відміряні краплі. Коли у повній пляшці останньою краплиною потонула моя червона любов, я побачила як хвилі пішли у бік і забрали з собою дзвін скла. Відчуття щирої насолоди, як від довгоочікуваного яскраво-прозорого променю, що пробився з пилових хмар, осяйнуло  мене і заповнило утворені в капілярах пустоти. Я бачила як сиза піна прикрашала темно-синій аркуш невтомною бяззю і я б могла прочитати на ньому: «Слава Будді!», але старим богам вже ніхто не молився. 08.12.2024

🪨💎🪲🪨💎🪲🪨💎🪲🪨💎🪲🪨💎 Третій тур Котолисів — ВІДПРАВЛЯЄМОСЬ НА РОЗКОПКИ ПОЕТИЧНИХ СКАРБІВ! 🪨💎🪲🪨💎🪲🪨💎🪲🪨💎🪲🪨💎 Цього разу ми пускаємо письменницьке коріння під землю й живимо пагони натхнення розмаїттям підземного світу 😍 Скіл ПИШИ-ГРІШИ цього разу знову отримала Тата Пі, при чому автоматично 😁😁 бо ми ще й вгадувалку не викотили, а вона обігнала нас відповіддю «земля, мабуть» 👀 Таки земля )) зі всілякими черв'ячками-хробачками, камінцями на щастя 🙂 Що може стати сюжетом? 🖤 Найрізноманітніше каміння, дорогоцінне і ні та корисні копалини 🪱 Тваринки, що живуть в землі та під землею — черв'ячки, мурахи, кроти, тощо. 🛤 Підземні професії та транспорт 🗿Міфічні істоти підземелля 🗾 Вигадані підземні світи — міста, країни тощо У бік яких жанрів на вибір копати? 🪏 - пісенька - загадка - скоромовка - гра (квест, інтелектуальна, руханка, сюжетна тощо) КРАЙЧАС — 15 жовтня 23:59 Римовані роботи здавати @catania13_11, неримовані — @e_foks Конкурс анонімний! ДЕАНОН =ДИСКВАЛІФІКАЦІЯ Бажаємо вдалих розкопок 🧡💚

Шановні друзі та всі небайдужі, ми оголошуємо передзамовлення на антологію гостросоціальної поезії «Цвях». Вихід фізичної книжки плануємо на кінець січня тож передзамовлення триватиме до дати релізу. Дуже хотіли видати в цьому році і могли б сказати, що нам завадили обстріли й відключення, дійсно не без цього та, насправді, зі збіркою виявилось більше роботи ніж передбачалося, а ще друкарні під НР перевантажені тож все трохи змістилося. До антології увійшли 150 віршів 52-х авторів та 87 авторських чорно-білих фотоілюстрацій; 340 сторінок, тверда обкладинка. Ціна за попереднім замовленням — 400 гривень. Після виходу збірки, вартість підвищиться. Нагадуємо, що наш проєкт максимально некомерційний, тому частина зібраних коштів буде направлена на друк, решта — на актуальні збори. Форма передзамовлення: https://forms.gle/s7v1LWRnA57VZWdc9 Упорядниці: Анґа Зелена, Роніка Пожарська