Храм поезії (🖤)

поетичний конкурс «тризуб Посейдона» вітаю, наші переможці: 1 місце — Юрій Іванов 2 місце — Ті. 3 місце — Немаксим судили Юлія Масюра, Андрій та Марина результати вірші #тризуб_посейдона

Все хороше чомусь закінчується так швидко - у долонях не встигнеш стиснути, назвати не встигнеш словом, - і вже серпень, важкий метелик, б’ється у шибку, сіпається на міцному гачку, ніби спіймана срібна рибка – але бажання виконує вибірково. В синій скринці насправді ще стільки чудес про літо, ми чомусь їх не з’їли, не розпакували вчасно. Починаються светри на вечір, холодні великі квіти, стиглі яблука і години, коли зовсім не хочеться говорити – або може хочеться, але про що – неясно. Хто лишився у цьому літі – відходять тихо, ніби тіні, полями знівеченими, зруйнованими містами, у повітрі за ними здіймаються зблисками вири й віхоли, і вони зникають у бризках, а ми навчитися жити і дихати з тим, що все це і правда стається з нами. Залишається кілька днів на різні дурниці, на липкий кавуновий сік і сльози, літаки та південні траси. І куди ми дінемось потім – загалом, немає різниці, і студентки вже готують довгі теплі спідниці, і встановлюють обігрів на літніх терасах. Катерина Бабкіна

Тут був наш дім, який збудував мій дід, І ґанок був, де вилежувався мій кіт. А там була стайня, а в ній корівка рогата, А там був курник і курочка наша чубата. А там криниця, і поле, і буряки. А тутечки груша і отакі грушки. А тепер там одна велика чорна діра, І нема в тій дірі ані дому, ані двора, Ні стайні, ні груші, ні курника, Тільки чорна обвуглена пустка така, Що із неї не виросте навіть стебла, І пустка ота розповзлася на три села. А що далі, мені не видно із темноти. І я вже не знаю, чи зможу їх віднайти. Добре, що діда вже вісім літ як нема. Було б йому гірко, що я лишилась сама. Але я не сама, бо знайшовся таки мій кіт, І я намалюю дім, який збудував мій дід. Мар'яна Савка

ТІЛЬКИ НЕ ВИКЛАДАЙ У СТОРІЗ Є вечори, які хочеться зафільмувати, а є такі, які краще просто прожити. 02.10 збираємося на творчому вечорі у Stories Café. Будемо читати власні тексти, слухати інших, ділитися музикою, думками та всім тим, що зазвичай залишається у чернетках. Без пафосу. Без необхідності бути тим «справжнім поетом». Просто живі голоси, тексти і люди. А що станеться цього вечора — ну… тільки не викладай у сторіз. 🤫 🗓 02.10 | 19:00 📍 Stories Cafe, вул. Костянтинівська, 20/14 Вхід – донат від 200 грн Запис на вечір: @andybur ✍️

переписую текст усоте Паліндром на фоні бурмоче запитує, хто ти і хто цей парубок в черзі за налбуфіном який тремтить і находжує кола, впирається в стіни кпинить з твого волосся і досі не каже імені й не пригадує власний номер. крутить пальцем в повітрі три-чотири-сім. сім. Сімферополь, каже, пам'ятаю був спраглим до сонця, солі й новин а Київ шалів надвечір коли на Майдані збиралися ліхтарі і в спокійні часи ще діти, з пивом і поштучними сигаретами сперте повітря пилом залишалося на альвеолах і тепер залишається на долонях. парубок вкотре повторює номер щоразу інший і пригадує шлях додому в дванадцять не пригадуючи нічого, крім нуль дев'яносто вісім і натще заковтує ліки з інструкцією "до їжі не пити" бо власне яка різниця якщо пам'ять існує мить перед тим як зникнути @in_gal_night #софія_волкодав

друзі, прошу вашої підтримки! на фронті загинув син моєї троюрідної сестри💔 підпишіть, будь ласка, петицію🙏 https://petition.president.gov.ua/petition/270646?fbclid=PAT01DUAUlv6ZleHRuA2FlbQIxMABwZG9mAnNydGMGYXBwX2lkDzU2NzA2NzM0MzM1MjQyNwABp72bYFSEhD0oZ8VFo_j06GwzBDJ_IbxoCL6X2_WZ0FvNVAAX_hRUUKejV8UV_aem_JcNFzhStxVeDAcMGuDoO5Q

*** Розмальований білою глиною першим отримує смерть. В подарунок від Вовка сокира у спину і горло протнуте ножем. Перетягнута шия мотýзками з льону.               Волокна подразнюють шкіру. Користуються носом (моїм, та невже).                       Задихається пилом дитина. Тихцем-потупцем ти крадешся до крихітки Сонця. Оминаєш розквітлі кущі, запах здавлює груди і сниться Наче Вовк той тримає тебе під мечем. І це ти, в білій глині, провісник смерті. . Вдих Втиснути волю собі в долоньку. А далі що? Втішити долю своїми триклятими жертвами? Тліти полем, розвіятись, жевріти... Крихти сумління тримають сокиру у дереві. Раз по раз повертається подих. Шия, ключиця, вдихаю на повні груди. Роздерті на шмаття дитячі когорти і запах, відстежений мною. Ти-ся-ча. Тисяча один Два Три, чотири, п'ять Мої руки тримають сокиру. Тремтять. Тисяча триста двадцять два Це найгірша моя оповідка й нестерпна колюча вина. @sour_air

це моя ніч, безвидивна і порожня, оком, що глибшає в землю, веде і веде. це моя павідь на кінчику серця — гливка броня, дорога із макових зерен. як докричати до тебе на віддаль, як можна це зілля крихке й голубе в оберемку нести, сорочку дірчасту лишаючи по собі на гілці розчахненій. ким у цю ніч заступаю, засинаючи в поїзді, ким над головою іду по білому покривалу. а волосся твоє вже до брови захвиліло — так довго не бачились. @yelagina_poetry #єлагіна

Поки ми чекаємо результатів суддівства «Плейлиста» від @virshoplitkarka, несу для вас новину про те, що вчора стартував 10-й сезон «Віршометрії»! На цей поетичний конкурс подавайте нові, ніде не опубліковані вірші на тему «Вогонь». Попереду три відбіркові тури й фінал, після якого переможці отримають грошовий приз. 📌Дедлайн першого туру — 15 жовтня включно. 💰 Внесок — від 30 грн, кошти формують призовий фонд. ✉️ Роботи надсилайте анонімно організатору @jessihalliwell. Тож якщо чекали знаку, щоб написати щось вогняне, то це саме він 🔥 Усі деталі на каналі конкурсу: https://t.me/Virshometriya/4091. #віршопліткарка_рекомендує

Цей світ триматиметься на дітях, що не знають російської і кажуть "мамо, я не розумію цієї мови". на дітях, що зростають у вибухах і не плачуть від звуку тривоги вже не плачуть, бо плакати втомлює. сирени витимуть завжди, але діти ростуть і зростають і дорослішають, коли інші виборюють для них час. час на дорослість, час на те щоб не знати й не чути хто такі достоєвський чи лєпс, не знати, як боляче помирати і як ніхто не воскрес хоч скільки говорили про пам'ять та про вічне життя - смерть незворотня, і вона торкається кожного, хто ще пам'ятає своє ім'я й імена людей яких називає своїми. світ буде триматись на дітях, які ходять до школи і знають, що Йогансен та Симоненко не пережиток і не старперство, знають, що Горську убито і що спадок дідів та сивочолих бабусь роздали московитам, знають, що хліб не викидають не тому що дурні, а тому що колись його відбирали, і що правда вартує серця, вартує биття у стіни. знають, що в світі існують вони не завдяки, а супроти усьому. незалежність також триматиметься на дітях, які пам'ятають усе до крихти і вірять лише у пам'ять 24.08.24 t.me/in_gal_night #софія_волкодав

спадень розтопить – колесо зійде на жорна за дикими врунами, з обрію фарбою гливою сплодиться спокоєм, чорною – криками в чоботи-стопи – вирвою, ворон зав'яже мотузку – поскручує зсувами-втратами, згоїни зґарди закриють хрестами на викотах. спалах ошпарить, курява звоями зойкне, зірветься над брилами, промені-яструби справдяться митями прорості й зродяться в просторі, вивернуть чари – давню молитву чаями заварять – не втримати, хмари над яслами, сповнені спрагою, виллються, вигаснуть острахи. тіні затихнуть, осінь у шатах із вітром шукатимуть досвіту огріхи-отвори, димним сталевим щитом небо стане над кронами, листя у вихру, наче строкаті дракони, летітимуть сотнями. зграї у сторони... дихаю окликом. зорі спадатимуть роніном. ЮІ ©️ #artpointua #палітраосені

Квіти безодні Глечик по вінця вином терновим Наповнений. Глянець Аверно¹ у світі цім перевернутий. Знуджена тінями — ходять колом Навпомацки. Дзенькіт монети, на хвилях човен і коливо. Серце не мертве у грудях, б'ється Під одягом. Лета застелить жалі в думках асфоделями². Сердься не сердься — терпець нарцисом³, Як спогадом, Вилізе з мороку, зрине сизою птицею. Ліра задуми розвіє тýжні. Коханую Син Калліопи — Орфей оплакує тропами. Тріщину в скелі — Тенáру¹ зрушив Зізнаннями. Здужає голос рядúти мертвими душами. Камінь Сізіфа спинився, в Тáртар Не котиться. Голод покинув Тантала, глек перекинувся. Погляд в безодню остудить ватру — Погодився. Квіткою в царсті Аїда мусить зостатися. 1— озеро і печера, які вважають входом у царство мертвих. 2 — квіти царства Аїда. 3 — один з символів Персефони

Коли знаєш, що все може щезнути, розсипатись пилом в драконячій ще́лепі, стає дуже чітко, яскраво, оглушливо радісно. Це як раптом улюблена пісня по радіо, це як ніби з небес надіслали команду: “Жити всім!” І дерева, синиці, комашки - все кричить: глянь - я є! Я живу! Кольори соковиті, сонце тягне траву із землі; кожна хвилина як розкіш. Обійми всіх своїх - теплих, хороших, справжніх; слухай, як б’ється серце. Сьогодні ми маємо все́ це; густе концентроване щастя. Золоті ліхтарі, вечірній Хрещатик, діти сміються, цілуються парочки, десь у метро вночі цвіте папороть, тихо везе чудеса важкий зоряний віз. Всі такі безтурботні, до біса живі, і ти також живий - не забудь дихати, дихати, дихати, кожен ковток - як над квітами дикими, свіжий, як після носіння маски. І нічого не станеться - гулятимуть мами з візочками, і продаватимуть вату солодку; ранки будуть погідні, прозорі, холодні; небо буде безхмарне і безракетне. Головне - пам’ятай, що ти причетний до життя; що хвилини цінні; бережи себе - щирим, чутливим, цілим. © Олександра Хопта 23.02.2022

Осінь вдягає приємності І капелюшки з підборами, В ретро повітря затерлося З метафоричними творами. Кавові зерна загублені, Наче намисто на килимі, Нашими спільними рунами Відповідь навпіл розділимо. Ти не відчуєш, що коїться, Я не озвучу, що трапилось. Ніжність і відчай протокою, Виллються з неба на райдугу. Змішані звички і присмаки – Крафтові вироби з глянцями. Небо – блакитне і тріснуте – Хмари тримає й хитається. Оксана Мовчан

іі половини обличчя не рівні. із роками стає помітніше. я завжди повертаюся боком. це не вроджене, а набуте. подарунок хірургів-митників. обійшлося занадто дорого. у кишені залізна гривня і пластмасовий прямокутник із колись незнайомим іменем. в ньому літера «і» роздвоєна. навісна невимовна тонкість. я ніколи не стану воїном. мій вердикт – незворотний напрям. оглядаюсь, коли не кваплять. розказати би все спочатку, та не маю морального права. мене змусили замовчати. дуже ввічливо попросили. тут чужих із чужими стравлюють і просіюють через сито. подають як мішленівську страву. я не сита безпечними завтра і простроченими (не)правдами. бо ковтати їх більше несила. я тікаю. але намарно. найтиповіше серед марень – гутаперчева непричетність. я не маю морального права, тільки хочеться бути чесною. тільки хочеться бути не зайвою, якщо більше не можу рідною. я застрягла на цьому рівні. я незмінна. тому несправна. і не здатна безболісно щезнути. як бабусин картатий килим. як маршрутки, двори й під’їзди. наче гасла, що намертво в'їлися. наче давні й незбутні близькості. і новини, що б’ють дощенту. імена, які боляче знати. я пригадую їх заледве на прийомі у терапевта. бо ми маємо спільні контакти. бо ми маємо спільних мертвих. не питаю, де їхні могили. що душі до хреста чи каменя? я копаю оселі під серцем, вириваючи плоть руками. розміщаю в порядку черги голоси, в голові застиглі. хтось коли-не-коли озветься. що від мене тепер лишилося? я – кулак, до кісток розшиблений. я – щоденники у шухляді, яку моторошно відкрити. я – сім-карта, що вийшла з ладу. я – невиметене волосся у кімнаті мого дитинства. я забута. але не зовсім. сподіваюся, ще не пізно залишати вікно відкритим. пахне порохом. шибка вибита. перелітні птахи прилинуть і зів’ють із волосся гнізда. час буває поганим лікарем. час, буває, не має рації. я збиваюся з його ліку. доки хтось із живих чекає, я наважуюся вертатися. у кишені скляні уламки і старий паперовий паспорт. кров буває глухою пасткою. я потрапила в неї змалку. у дефектній багряній матриці котрий рік ні кінця, ні краю. це найболісніше із марень. я не стану твоїм героєм. ти – земля, де мене немає. ти – земля, що завжди зі мною.

Гадання на книжці сьогоднішнього іменинника Романа Лисенка "100 тіней життя"! Напишіть до 00:00 у коментарях сторінку книжки від 6 до 180, а також рядок, щоб дізнатися своє передбачення на наступний тиждень від чарівного песика 🪄 #неймовірнігадання

Пожовклий лист горює, що не встиг До ста дійти, рахуючи веселки. А вже вітри руді дороги стелять. Ми ж у майбутнє творимо мости Зі сподівань та із бажань численних. Передчуття незвіданих висот Підштовхує пройти складні маршрути. І як би не було на серці скрушно, Лікую те, що можна, довгим сном, Щоб далі, що є сили, вгору пнутись. А мрії-камінці ведуть вперед. Коли вдалося стільки їх розкласти? Та в час думок тривожно-попелястих Візьму зігрітись невагомий плед, Що сплетений з ниток надій на щастя. Ракетами зриваються шари, Вигадливо розстелені минулим. Як рідні землі нечисть огорнула, Зі степом і всередині горить. І спокій безперервно попід дулом. І як знайти той рівноважний стан, Як сповиває серце дим ристалищ? Беру на поміч дощовий кришталик. Рахунок райдуг доведу до ста, Та вірю, що ця сотня не остання. P. S. Вірш написаний на дуель від ГО "Поезія незламних". Дякую Оксані Мовчан за запрошення. Юрія Іванова ще раз вітаю з перемогою!

Нік: Марися Невидимки Хлопчик, замість якого я народилася, Не фарбує волосся, не палить, лягає рівно в десятій, Заповнював прописи без помилок і без жодного примусу, Мамі зовсім неважко було його колисати. Хлопчик, чиє я зайняла ліжечко з ґратками, В лоба пальцями тицяє - чого добилась ти? Йому личить піджак, моє прізвище і краватка На обкладинці Форбса «Тридцять до тридцяти». Хлопчик, що я проти нього - китайська репліка (про підробку свідчать усі /фенотипні, первинні/ ознаки) Моя Римська імперія - мозок дбайливо виплекав І пустив поміж звивин ховатись довічним сталкером. Хлопчик, який програв мені в дурня народження, Виграє з нищівним рахунком кожну подальшу партію. Помиляються тільки живі. Невидимки з уяви - не можуть, Отже, завжди в руці тримають козирні карти. #поезія

— ...от ви, просвітленці... — ми, просвітленці, — це хто? — та по вам же й так бачно. – що саме бачно? то ти мало нас бачила, й спілкуватися не хотіла. хто ми? — та усі ви: йоги; майстри і любителі тантри; маги; шамани; автономи, що перетравлюють сонце; бродячі тарологи, комерційні астрологи, латентні уфологи; нудисти; плейбекери; вегани; інтервальні голодувальники; планокури та грибоїди; задроти дхарми; анархісти; буддисти; кришнаїти, а також всі, хто купляє у секондах шаровари із бангладеша; а також всі, хто тягає підвіску з листочком конопель на ланцюжку; а також всі, хто обирає підвіску зі слоником, оком або інь-янем; дредасті; з косичкою в бороді; обтатуйовані мандалами і енсо; знавці чаю, що пахне кальмарами і болотом; дзюдоїсти й капоейрісти; нлп-шники; коучі; практикині домашніх пологів у акваріум ємністю сто або двісті літрів; йобані антиваксери; йобані пацифісти; йобані гражданє міра; музиканти, що грають на хангу, співочих чашах, флейтах чи барабанах; художники без диплому наома, лнам або хдадм; регулятори автентичного руху; режисери театру пригноблених; ті, хто бували на гоа, у варанасі, у катманду, у мачу-пікчу без гіда, на синаї удосвіта, у монголії, на ямайці, в амстердамі, в тайзі і тундрі, у житомирі й на донбасі; і мертві, й живі, й ненароджені для війни, для сплати пдфо, для зборів осбб, для відкриття фопа третьої групи, для проходження влк, для реєстрації кабінету пенсіонера сестри й брати мої; лапчаті та хвостаті. — а військовослужбовці?.. — і в кожному з нас є свій внутрішній військовослужбовець — як очі й легені, як печінка і мозок, як шлунок і серце. а якщо і нема, то буде. обов'язково буде. 14 серпня 2026 р.

перетворюю німотою календарі у тривку зимову півтемряву. де ні ранку, ні вечора не відрізнити за мовою чи непевністю чисел. стрілка тíкає: тік так тік так і тікáє (хто без інструкції прочитає тепер її дзенькіт і підрахунок?) ставайте струнко! перемальовуйте схеми метро: станція на зеленій (гілці чи вулиці залишається невідомим) місто залишається невідомим й невидимим. старий дідуган, що ганяв круків попри стіни, залишається єдиним справжнім і кричить до птахів: "геть, геть! малі потвори", — що приносять біди й розмови, про сніг і тіні, про загублені речі і пил із його старечих кісток. шкіра зморщена і пожовкла, мов Біблія із міської бібліотеки біля парку франка. очі вибілені до скрипу, мов тарілка з китайської порцеляни, на блошиному ринку, і у вигині рук, неприродньо утомленому, зчитується міська німота. замість календаря, де вишневим обведено смерть, а червоним народження 30.11.25 #вірші