Храм поезії (🖤)

Цей сезон «Віршометрії» присвячений Кінематографу. Завдання 2 туру: Написати вірш в одному з жанрів кінематографу, зберігши загальну атмосферу та стилістику кіно. У роботі має бути розкрито один із тропів жанру, що його виражає. Обмеженого переліку жанрів немає — усе на ваш розсуд і креативність. Дедлайн: включно по 16 травня о 23:59.

Олександра Хопта: Є одна машинка, яка дорога моєму серцю. Бо ви і я вклали багато сил і грошей в її покупку. Це авто має позивний Наварік, і ми допомагали Веронічці купити його для 21 ОМБр. Після польової експлуатації Наварік потребує місцевий ремонт рами, яка тріснула від навантажень в районі заднього колеса😭 Наразі вже зняли задній кузов і почали підготовку до зварювальних робіт. Сума збору 20 тис. банка send.monobank.ua/jar/2uyDVLhaKp номер банки (при натисканні копіюється) 4874 1000 2670 9850 Прошу підтримати збір, щоб Наварік полагодили і він знову був у строю, як новенький🙏 На першому фото мені два роки і я прошу у собачки донат на Наварік.

Емма Емма спортивна, плечі і литки, кеди і блузка, спідниця-кльош, Дівчинка-комікс, дівчинка-витівка, іскри в очах, а-ну-не-тривож!  Хто її вигадав, дівчинку з сумкою, що перекинута через плече? Емма вечірнім гуляє провулком, коси заплетені – що там іще? В пальцях йо-йо виринає сріблясто, скаче до неба, летить до землі. Блузка в горошок, сумка пухнаста, ще – амулет, та чи видно в імлі, Що там за ікло, ведмеже чи вовче, нині ховає її декольте. Плеєр у вухах, втомлені очі – Емма, красуня, куди ти ідеш! Там підворотні й темно на вулицях, глухо в кутах і нерадісна путь. Хто у ті хащі ввечері сунеться, зранку його уже не знайдуть. Емма беззвучно собі посміхається, тягнуться тіні за нею услід.  - Хто тут блукає, хто тут тиняється, треба, вар’ятко, гуляти в обхід. Жуйки рожевої бульбашка сяє, дівчинка схожа на аніме-тян. Вальсовий ритм, хутро і тяжкість, серце калатає, тисне капкан.  - Хлопці, пускайте, я дівчина скромна, - як же цим хлопцям не повезло, Емма помітно тяжка і вагома, диск в її пальцях – майже кіло. Тільки вони того не побачать, тільки наблизяться все одно. - Мила, не пройдеш, ти нас пробач вже, тут нам не мультик і не кіно. В пальцях у хлопця – срібляста бритва, Емма, покинь страхітливий район! З пальців у Емми важко, як бита, в груди влітає сріблястий йо-йо. Хлопець лежить під стіною і стогне, решту холодний охоплює жах. Емма готова піти, безумовно, Емма пухнаста, як сто ведмежат. Що це, ножі? Що ви робите, дурні. Дівчина речі впускає свої. Дівчина, в принципі, мила й безжурна, хоч і не варто злити її. Щоб скоротити шлях до вокзалу, Емма обрала йти навскоси. Вам би уникнути цього оскалу, най собі їде в далекі ліси. Звісно, що Емма вже не дитина, пальчика в ротика совати зась.  Емма танцює менше хвилини, довга терплячка їй урвалась.     Чути ревіння посеред ночі, хто тут від ярості озвірів?  Емма м’ятний льодяник розсмокче, втомлено викличе лікарів.  Після піде, щоб йо-йо за рогом витерти мовчки хустинкою, і Далі веде її добра дорога, видно попереду ліхтарі. Коси руденькі. Носик кирпатий. Фиркне – «І хто тут іще вар’ят?» Світ не лише на вовків багатий, кігті бувають і в кошенят. У приміському покине «сіті», рідним подзвонить заздалегідь. Лікар швидкої напише у звіті – хлопців поранив бурий ведмідь. @worldscrossroads #alldoroga

цей чоловік говорить до мене резонно, сухо пережовує і випльовує мої тексти ти, каже, з херсону сука бестія ти як читаєш у купідоні дивишся мені в очі підіймаєш за бога, а п'єш все одно за мене що я можу сказати про тебе точно в тобі є щось від нього - ти клала на це наземне в чоловіка із купідону гарно ворушаться губи, коли він кричить ти, каже, знайдеш сукаліон причин відмазок щоби піти раніше, ніж я зачитаю своє я не зробив тобі нічого образливого, "воєнного" це навіть виявилося корисно: не розсікатись об тебе нервами яка ж ти нахуй актриса стерва я його слухаю , /чесно він має рацію/ тут внатурі глухо я ж бачила його пальці я ж цілувалася з ним в метро вчора він мені каже: вибудуй собі трон, жертовник , вівтар віриш, я хочу його сталевобетонно вдарити а потім приходить субота і першакава чоловік з купідону говорить: о, я якраз тебе і шукаю вже давно тут? я підігрую, я знаю його темноти втім збираюся до ладу‌ і читаю цей вірш хтось аплодує він аплодує найтихше. deliriously

Запрошуємо авторів та слухачів на презентацію гостросоціальної антології «Цвях» 10 травня о 13:00 у барі Характерники (Купідон) 🤝 Поговоримо про створення книги та деталі проєкту, а також будуть авторські читання віршів Тож нагадаємо: — зібрана поезія розкриває теми насильства, нерівності, залежностей, ментальних проблем та соціальних наслідків війни — до антології увійшли 150 текстів 52-х авторів та 90 фотоілюстрацій — проєкт «ЦВЯХ» абсолютно некомерційний, гроші з продажів спрямовуються на потреби Сил Оборони України — відпочатку опенколу з подій, розіграшів і продажів книги задоначено 34 800 гривень Наша мета дестигматизація та благодійність Чекаємо вас 👇🏻 🕒 10.05, 13:00 📍 вул. Євгена Чикаленка, 1-3\5 Вхід вільний

Підсніжники У моєї води вже нема берегів, гіркоти набираються плавні. І парує мій степ, ніби бій перегрів все навколо, та холод насправді огортає пітьму березневих доріг. Не втечеш — спи́на сиплеться — крихти осідають миттєво — хоч трохи поїв волонтерського печива. Вихор… полетів, щоб створити вогненний пунктир із хатини, де спали й мостились побратими і я, собача та коти. Ми живі, та тривога — мов стилос. Розвиваю з утоми та спогадів текст. Воскресає земля край траншеї: снігокрапля за краплею ніжно цвіте. Цей митець тут загрузнув по шию у болотну пітьму, вікову боротьбу: якщо здатись, не буде країни. Необачні підсніжники стали на нуль. Ви розквітли, а хтось тут загинув. Надсилаю коханій дурний первоцвіт в цифровому тремтінні смартфона. У моїй далині вже немає боліт, а прозора весна пахне домом. © Олена Галунець @virshoplitkarka #олена_галунець

🔥 І знову розіграш! 2а квитка в одні руки на концерт гуртів ХтоДе, Серце та Третя хвиля за донат на авто для медиків НГУ 👉 Умови: - Донат від 100 грн на розіграшну банку (в коментарі до донату вказати свій нік в інстаграмі, або надіслати скрін оплати в пп @veronda_djokonda) - Кожен донат отримує свій номер, який і братиме участь в розіграші - Донатити можеш безліч разів. Скільки разів по 100 грн задонатите, стільки шансів отримаєте! ⏰️ Розіграш триває до наповнення банки 📲 Донатити сюди: https://send.monobank.ua/jar/5VoEU3eXxt 4874 1000 2669 0852 💪 Чекаю на донати!

Хлопче із білим, як світ, волоссям, блідим півпрозорим обличчям, нам відведено вічність в уламках прощі, минущу скінченність буття. І час: якби ж хто дозволив здолати повню, торкнутись запʼястям до срібних снів — здіймає знамена червоно-жовті озорий серпанок чужих життів. Коли серед ночі увійде весна в сади, помережані зимним мовчанням, спини її, дай їй напитися з дна криниці студеної. І — не востаннє — торкнися до губ охололих. Зігрій тремкими долонями пальці поблідлі. Крізь темряву часу, північні вітри — пройди й оселися в покоях світла. Вабливий світанок нового дня впивається в шию вустами спрагло — явись мені свідком мовчання, та залишся у памʼяті ніжним ранком. @reflexref #марина_горбатюк

У цьому нетипово холодному квітні ким ти стався, зустрівся на розі вулиць «Мені і так добре» і «Я страшенно боюся самотності»? Куди котиться кожен початок, якщо не до закінчення? Чи має якесь значення в твоєму світі болю та втрат хоча б один акт цієї з пальця висмоктаної драми? Думи мої, думи — обсесивні, мучать мене, тривожать, перетікають у компульсію. Я заперечую, мнуся і ось вже створюю цю безглузду любовну лірику. Корпорація «Женя і ко» переживає не найкращі часи, виробляє вкрай обмежену кількість рядків у рік. Та і ті безсоромно прості. Всі сімнадцять — тобі. @gromovayapoetry

​​Тріскає, з мене-глека мироточить твоє ім‘я. Тижні вкриваються днями, як мохом кора, тексти вкриваються лускою пам’яті. Ти зачинаєш слова. І відчиняєш магію. Я вагітнію ними, ношу в собі, ножем вишкрібаю на шкірі, роблю все, щоб вони проросли, перетворились на змій, щоб я з них звела кубло й закрилась зсередини. Бо коли ти підеш, в моїм волоссі залишиться трохи ще сивини в моїм оці залишиться трохи ще глибини і я ще залишусь трохи більш, ніж мертвою

Тендітна блискуча 💚🖤 #в_наявності

втрачай мене помалу отак, як вмієш з кожним не сказаним словом із кожною не надісланою посмішкою і «доброго ранку» із кожним «не сьогодні» втрачай мене мовчки втрачай, як океан відпускає своїх мешканців розкидає їх своїми хвилями на розпечений пісок і вони тануть або довго і спустошено палають під пекельним сонцем за крок до своєї солоної мрії і зневірливо отак вмирають а він споглядає мовчки втрачай, як непотріб, як річ брендову, хоч і не нову але доступну і наче таку бажану яку взяв і носиш на тремпелі з собою по залу в секонді, а в підсумку повертаєш на місце і йдеш мовчки втрачай всі миті зі мною, від яких відмовляєшся від погляду… голосу… доторків від оголеного силуету на твоєму ліжку… балконі… в телефоні… втрачай свідомо і зараз як вмієш мовчки © ольга ритик #вірш #текст #думки

Ниточка сапфірові соняхи, відобразившись у блакиті загиблого неба, стануть чорно-білими. стогони труб заводу розбитого флейтою відгукнуться в судинах кістлявих пальців, відбиваючись луною від стінок дренажних у череві, на старому скляному дереві вибито дулом гвинтівки: «реанімація обгорілої плівки». ставлячи собі питання «навіщо?» не можу знайти жодної відповіді — erst stirbst du, doch dann lebst du weiter — aber warum? — повертаюсь до мрії — не літака, а сподівань, замурованих у асфальті. ваші радіо-марафони — жваві й веселі, моя ж веселка, напившись горілки, повісилась попід люстрою совкової дряхлої оселі — не більш натхненної, ніж мої думки — хворі і перверсивні — деградація свідомості через призму регресу інтелекту — суцільно деструктивна. повертаючись з того світу знову — приходжу wieder und wieder до прогнивших основ псевдоістини, виблюваних розпеченим мозком в мозаїчній психопатії нестерпно однакового ритму простих й до тремтіння банальних обсесивних алгоритмів. я у пастці. в закритій коробці. як кіт Шредінгера — не живий і не мертвий на момент точки відправлення і прибуття. замкнений у важкі чавунні кайдани відчуженого буття. я — поламана лялька, до якої не вистачає детальки. Авторка Емісвеппі — чинна військовослужбовиця і міждисциплінарна мисткиня Замовити антологію https://forms.gle/s7v1LWRnA57VZWdc9

Ти дивишся на нього через стіл, як через швидкісну магістраль, і розумієш: ось він – наступний, який тебе теж не вивозить. А ось ти – жилетка, невизначений номер, повія, сестра... А ось вірші, які ти написала йому, а він любить прозу. А ось твої руки, і свіжий манікюр на руках – десять пальців – один, два, сім... Коли ти знову зможеш дихати?! Ось твої думки. І ти знову кричиш у своїх думках. А в реалі мовчиш. Рахуєш пальці, пляшки у барі, секунди, крихти. Ось чашка кави, важка й важлива, наче грааль. Ось його годинник. Секундна стрілка, що рахує роки. Ось стіл між вами. І десять пальців між вами. І магістраль, через яку він точно не побіжить, щоби торкнутися твоєї руки. #ольга_криштопа

Тривожна валізка в кутку. Ми у віхолах віку стабільно. Стриножені мрії весну зустрічають, рубіново-білу. Тепер, як ніколи, мов злочин, життям хутко-похапцем бігти. Як серед магнолій співоче! Додати годинку добі би! Квітневі скитання садами — мої гартоліки. Побільше б! У нервах метал — це потреба, не лиш як декор на табівці. Тож раджу медово-бузкове повітря не тільки собі я. Меланжеві доли сумлінно готують цілющі обійми. Бокалом тюльпана схопити би сонце! До фотоскарбів це. Блукатиме пам'ять безмовними свідками, бо, далебíг, і Не зчуєшся, як облетить квіткочас. А чи буде на біс нам? Питання кружляє у зграї зі схожими в думотурбіні. Тримаюся міцно за Всесвіт надією, мов карабіном. Тривожна валізка в кутку. Пишноцвітом притрушено біль мій. @literospletinnia #оксана_приходченко

💕 #в_наявності

і ніде і ніколи - ніколи - ніхто не спить молібденові ясна місяця місять вулицю захлинаються пристрастю люди котрі цілуються а котрі не цілуються просяться «відпусти» із холодних у теплі ліжка зміяться сни а розетки рожевих пальців не розпускаються люди рухають стегнами скрикують задихаються а отямившися відвертаються до стіни люди хочуть до інших людей або хочуть геть їм бракує або вони відчувають надмір і у кожного муляє в тілі дошкульна смерть і вони перед нею однаково безпорадні і між них не спимо так безглуздо окремі ми ти по той бік екрана говориш мені «зніми» ті котрі не цілуються довго і жадібно дивляться живемо як звірята за пазухою зими я не знаю як крізь мертвотний заслін пітьми прорости в те блаженство де губи твої і вилиці і ніде і ніхто і ніколи не спить в той час коли сон це єдине що може з’єднати нас Ірина Шувалова #ірина_шувалова

Сон(це) Тиша тисне на мене, до рота, між пальці, під ребра, підв’яже дилеми підвішені крихітні «треба» Ти спи рибалиш, бо море ось тут, рукою подати, і привести до кімнатки усіх своїх скатів У сні разом з тобою плавають, метушаться, струм не потрібен, вони не бояться щастя. Пісні лиють, мережаться, берегом переливаються, перебирають волосся, перли вплітають і я І ти народжуєш нові дерева, яким цвісти зранку викочуєш сонце грушеве, що так тіло п‘янить Диви серце зав’язане, повне, як лоно, тобою, щоб не порвалось обметай його любов’ю Й неси. @novakain_poetry #новакаїн #оля_новак

Результати весняного поетичного конкурсу 🎧 🌤 ЮІ — Анестезія, 45 балів. 🚙 Єва Верле — Шлях, 43 бали. 🌳 Алеф — Коли я стану садом, 42 бали. 🎹 N.Litvinova — Una corda, 42 бали. 💊 Анет — Ліки, 40 балів. 🎶 Mr.nobody — Той, хто пісню грав, 40 балів. 💥 Немаксим — Гільза, 40 балів. ✅ Таблиця з оцінками суддів 👉 тиць сюди Суддівські коментарі: Іван Бережний, Сніжана Біла, Ольга Рубнікович. Загальний файл із переможними віршами➡️ тут Вітаю переможців і переможниць весняного конкурсу! До кінця травня опублікую альбом аудіодекламацій на ваші чудові вірші. Якщо ви не потрапили в сімку, але дуже хотіли, беріть участь знову, адже конкурс повернеться восени! @virshoplitkarka #плейлиствіршопліткарки