Храм поезії (🖤)

Пора червневих віршів 🍒 Хто це ти, пташе, що серцем моїм вечеряєш? Ось він зникає у потязі - і до дідька все. Ось я гублю, ніби перстень, його між червнями, довго стою і не знаю, куди подітися. Човником пісня лягає на хвилі радіо. Бачиш, при місяці, струнному і окатому, довго стою мовчазною та безпорадною. Вивідай, пташе, чи марно його чекатиму. Вивідай, пташе, і врешті не розкажи мені, як він про мене, далеку, чужу, не згадує... Серце моє - не серце, а кущ ожиновий чи виноградний. @aliahuliieva #аля_гулієва

⚡️⭐Збір коштів на чуйку, старлінк, зарядну станцію та намет для бійців НГУ, Харківський напрямок для виконання бойових задач. 👉🏻 Ціль збору: 95К 👉🏻Моя ціль: 7К 💰 Донатити сюди: Банка: 👇🏻 https://send.monobank.ua/jar/6wGTS7ULrw Картка банки: 4874 1000 3945 2456 🙏 Ви – найкращі і ваша підтримка неоціненна! Друзі, особисто прошу вашої підтримки, репостів та донатів.(⁠ ⁠˘⁠ ⁠³⁠˘⁠)⁠♥ Допоможемо нашим військовим!🤗

⚡️ Юхууу! Не побоюся сказати, що ми планували це 2 роки! Ще в 2024 ми з Оксаною Лихогляд обгорювали спільний етер і ось ми тут. Анонсуємо 78й випуск ПЕС. 🔥 Планується легендарне розінтровертнення мене і Оксани в рамках потужної теми зустрічі "Смерч тебе не знесе". Тож будьте певні – з нами ви у безпеці. Долучайтеся цієї п'ятниці о 20:00! 💪 Цей стрім, як і усі інші – благодійний. Збираємо кошти на чуйку, старлінк, зарядну станцію та намет для НГУ. 💰 Донатити сюди: Банка: в шапці профілю Номер картки: 4874 1000 3937 6911 Paypal: veronikamovchann@gmail.com "на девайси для НГУ" 🫂 Приходьте із поетичним настроєм та мішками грошей. 🥰 До зустрічі на етері!

вибір зроблено, я розкаялась, нам пороблено, ти ж нєчаянно, добре, чуєш, куріння вбиває? то самотність, туга горло перерізають. я скалічена, ти нормальний, людям нічого називати банальним. їм емоції б в кров пустити, бо тоді буде сенс і бажання жити. нас вбивають сумління, недосказаність, страх, помирати краще в сильних руках. – б. @hhommellesss #ай

Вдих-видих Кобальтове світло ліхтарів мерехтить відблисками, котиться краплями дощу по тротуарах темних вулиць, рябіє. Стугонять ударні звуки. Неонові вітрини переливаються бразолійно-жаристими іскрами, тут і там прояснюються розпечено-жовті ходові вогні, скриплять шарніри. Безхатьки в затулах снуються коло смітників, звуки вицвілого озону липнуть до шкіри. Бетонні стіни дихають пилом та струмом. На середохресті двох вулиць телефонна будка — мов акваріум у пустці — блищить скляною голиною. Рудавий чоловік з оголеним торсом у сірому плащі гортає довідник, виносячи присуд, стискаючи під плащем приклад та дробовик. Кожне ім’я в списку — імовірна ціль. Клацає затвор. Вдих-видих. У дискобарі Tech Noir* гучно: пульсують величезні динаміки, в’ються аметистові промені, здіймається попелястий дим, обіймаючи молодь, вичворяючи рухи, в’яжучи тіла. Посеред тижби людей самотня білявка танцює. Її прекрасні перса здригаються в екстазі, губи вилискують карміновими барвами, солодкий запах парфумів впивається в ніздрі. Клацає запальничка. Вдих-видих. Та рудавий незнайомець поруч у чорних окулярах маскує багряне око і сканує клуб в інфрачервоному спектрі машинного зору — невпинно прямує до неї. Вихоплюючи зброю з-під поли плаща, він скеровує дуло в міжбрів’я. Б’є барабан, другий, третій… Тиша. Вона завмирає в плетиві аметистових променів. Свинець випалює шлях. Видих. * Tech Noir — гібридний жанр, що поєднує стилістику класичного нуару з науковою фантастикою, переважно кіберпанком. Також це назва однойменного бару з фільму Термінатор. 8.05.26 — 12.05.26 @HoTaTKu

Кінчаючи на спини усіх тих жінок (Обовязково на спини, щоб не бачити їх обличчя) Чи згадаєш ти мій голос? характер? хоч щось Хоч одну мою рису? чи запах? чи звичку? Запальничку, забуту в квартирі де ми курили? Склянку з помадою кольору стиглої вишні? Знаєш, коли пташці підрізати крила, Вона буде ще досі пташкою, а не кішкою. Грішні. ми знали толк у гріхах, пам’ятаєш? Ну звісно…бо чим же тоді пояснити печаль Що тебе накриває, коли бачиш волосся кольору чаю Або чорне мереживо на молочних плечах.. @SolyaSoyka #соля_сойка

🌿 Еко-Літературник до Дня Захисту Довкілля Закриваємо гештальт! Сподіваємось, Буремного не вкрадуть цього разу на чергові зйомки 🙏 Любиш читати, писати, або ж просто слухати хороші тексти? Тоді, ми з нетерпінням, чекаємо тебе на вечорі 🫶 Регламент: Поезія ‒ 3 твори Музика ‒ 2 композиції Проза ‒ 1 твір Ведучий: Андрій Буремний Коли? 🗓 12.06 ☹️ 19:00–21:30 Де? 📍 Stories Cafe вул. Костянтинівська, 20/14 Вхід за донат від 200 грн Запис артистів та слухачів: Андрій Буремний ✍️

#в_наявності

Перше правило гри з вогнем — ти програла Друге правило гри з вогнем — ти ніколи не знатимеш правил Третє правило гри — гори Вогнетривким ця гра без правил нецікава Ще, граючи з тобою, вогонь питатиме, що це за ігри? Запамʼятай: вогонь тобою грає, не з тобою Але якщо приборкати цей жар, то що робити, аби він не зник? Варити борщ? Топити піч? У тому й річ: такий приручений, не полумʼя, а вогник — тобі це треба? І взагалі, навіщо починала гру? Було ж так добре здалеку дивитись Було так тепло — підійти поближче Навіщо босою ступати просто в жар? Навіщо ці стрибки, це не купальська ніч Чи це середньовічна страта на багатті? Палай і плач, це твій палач ця гра — тортура, чорна кара, карамель вʼязка й солодка дикий мед Це відчуття у грудях — мов руда Була така тверда порода А тепер це мідь, розпечений метал тече дивись, як полумʼя облизує плече Чекай, це просто так не згасне Що було не ясно? Гори, ми ж говорили В грі без правил не можливі помилки Гаси його, злякай, нехай шипить А потім ще підлий олії, дрів докинь Його жарини — це твої зірки Його слова — як опіки Та він горить, бо ти його повітря А спробуй перекрити кисень — він зачахне хіба ти цього прагла? Ти прагнула його. То дихай. І гори без правил Бо це твій вогонь. @grasliv #олена_павлова

⚡️ Збір коштів на чуйку, старлінк, зарядну станцію та намет для бійців НГУ, Харківський напрямок 💪 До мене звернувся приятель зі штурмового підрозділу НГУ із запитом на купівлю на купівлю чуйки, старлінку, зарядної станції та намету, які будуть використовуватися для виконання бойових задач. 👉 Ціль збору: 95К. Прошу вас долучитися донатами, репостами, допоміжними банками, лотами на розіграші, будь-якою допомогою. 💰 Донатити сюди: Банка: https://send.monobank.ua/jar/95AL8k4Rv5 Номер картки: 4874 1000 3937 6911 Paypal: veronikamovchann@gmail.com "на девайси для НГУ" 🙏 Ви – найкращі і ваша підтримка неоціненна!

Моє пташа, розхристане і босе, Зневірилось. Розстебнуте нутро. Злетів з віконниці міцний прогонич, Пташа осердя вигризло й втекло. Нездужало. Склювало сірий камінь, Що замість хліба груди підпирав. Зреклося всіх знайомих і незнаних – І густиною плавиться діра. Пташа зцілиться силою тяжіння І чорне око віями до хмар Приліпиться, а там панує тиждень І день, і ніч, і зоряний нектар. Сполохано пораниться об зірку І гойдалки влаштує навесні Пташа. Воно з любові і повірʼїв. Дитя примхливе. Тільки не спини. Оксана Мовчан 28.03.2026

втрачай мене помалу отак, як вмієш з кожним не сказаним словом із кожною не надісланою посмішкою і «доброго ранку» із кожним «не сьогодні» втрачай мене мовчки втрачай, як океан відпускає своїх мешканців розкидає їх своїми хвилями на розпечений пісок і вони тануть або довго і спустошено палають під пекельним сонцем за крок до своєї солоної мрії і зневірливо отак вмирають а він споглядає мовчки втрачай, як непотріб, як річ брендову, хоч і не нову але доступну і наче таку бажану яку взяв і носиш на тремпелі з собою по залу в секонді, а в підсумку повертаєш на місце і йдеш мовчки втрачай всі миті зі мною, від яких відмовляєшся від погляду… голосу… доторків від оголеного силуету на твоєму ліжку… балконі… в телефоні… втрачай свідомо і зараз як вмієш мовчки © ольга ритик #вірш #текст #думки

Ти сам собі близнюк Терези і риби Твоя подвійність Людини і звіра Бадьорить дух І гартує пильність Ти любиш поезію, пишеш зухвалі статті, знімаєшся в кіно і обіймаєшся з безпритульними Інколи ночуєш на залізничних станціях, граєш у переходах і виглядаєш, як волоцюга Ти маєш гарну освіту, дім в тихому центрі і стабільний прибуток Якось ти був водієм тролейбусу, продавцем квітів і охоронцем котеджу на Боричевому тоці Ти любиш каву, хоча в тебе від неї тремтять руки і серце, як тоді, коли ти віддавав останнє І тоді, коли забирав найдорожче Ти поглядом запалюлював серця і відвертався, коли вони розбивалися на сльози й розпач Ти обдарований мудрець і наївний простачок Майстер і двірник Гуру маскування, безпорадне дитя і кмітливий мисливець Ти з легкістю здобуваєш прихильність і скрізь стаєш своїм, але відчуття відчуження тебе чомусь не полишає І коли ти знаходиш омріяну «свою людину», ти не обʼєднуєшся, щоб піти пліч опліч, ти — тікаєш від самого себе і починається все зпочатку На гірській стежці, у метро чи рейві Ти — вічний одинак Ти бачиш, який світ одурений і грубий, і прагнеш досконалості, тому нічому не надаєш ваги і продовжуєш руйнувати далі Своїм ставленням і таємними бажаннями Тоді заборонене стає найвищою цінністю А мрія щасливого філістера кидається до ніг і килимком збирає бруд на вході в твою логу — Залиште оте все за дверима Проходьте обдерті і чисті Коли знято напускну Так звану честь Починається найцікавіше І та подвійність З якою ви все життя носитесь Долаючи то звіра в людині То людину в звірі Ганьблячи себе самого За постійну самозраду Одного світлого дня Починає ділитись і примножуватись І з кожною миттю Приходить відчуття, що в тобі не дві душі, а три, сім і сімдесят сім І кожна твоя сутність жива, проворна і непідробна Ти відчуваєш як кількість самосвідомостей у твоєму єстві перевищує кількість клітин з мітохондріальними ядрами І мільйони маленьких сердець під твоєю єдиною шкірою Реагують, то синхронно, то суперечливо, об'єднані і безжальні Рвуть тебе Нецілісного до самознищення Даруючи шанс полюбити кожну секунду і маленьку струнку, яка не згодна з твоїм великим рішенням Ти відчуєш себе чимсь на кшталт матриці у які створюються мільярди монад Щасливих Узгоджених Голодних Воюючих Бог у вищій своїй ідеї любить всіх, приймає і дарує спасіння Може ми такі маленькі і роздроблені Своїми вібруючими душами створюємо єдине і сильне, а потім просимо: — Прийди і вселися в нас Щоб ми нарешті знайшли затишок біля рідних грудей

Земля Обітована Тож де думки поранених солдатів, Поки їх тіло й плоть стоїть на варті, А серце служить? — то душа проста Все мріє про загублені місця… О, хвойний ліс, багатії діброви, Шепочуть трави милу колискову. Стрічає світло: вогники маленькі Укриють ліс і зцілять біль відверто. То світлячки, що їх пускає Доля. Чагарники тоді злікують всі побої. Ох, он де захід — сходить сонце-воля, Хоробрий Фенікс там збирає свої зорі. Зійде над кронами дерев янтарний місяць, Розпурхають зозулі хвойну свіжість, І дихатиме ліс: гойдаються дерева, Молочна млива крутить голову нестерпно. Між стовбурами промайне із шелестом щось швидко — Сміються, заквітчані й босі, вдівки. Ох! То підхоплять мавки, понесуть русалки, Із ними неодмінно ви пограйте О, хлопці, ви віддайте душу цим дівчаткам: Замінять матір, покохають вас так палко, Замінять все і зцілять ваші болі — Лишень ви потоніть у їх любові… А що там, справді, десь за хвойним лісом? Лиш Злидні, Смерть і лицемірні біси! О, ви не вірте в Бога — де той Бог, Як повертаєтесь до хащів знов і знов? @myyyywww

На яку частоту налаштовують віру під час апокаліпсису? Історію нині пишуть новинні нариси, за усталеним контент-планом — від дешевшого до дорожчого. Влучити в біль — запорука успішних продажів, така повсякденна, внормована аномальність. Щастя смачніше, якщо воно на контрасті, барви реклами підсвічені некрологами. Із радіостанцій не чути жодного Бога, внутрішній РЕБ працює безперебійно. Поступове знецінення смерті, людини й віри. Конформісти завершуються надвечір, коли ніч розкидає під ноги зорі — осколковими, кульовими. Імена вкриває пожовклим мохом, тільки день жалоби рахується за умови, що загинуло більше трьох. Точки опори збігаються на підлозі, формуючи чорні діри. Між тобою теперішнім і майбутнім густо плетена сітка рабиця. Можна помітити трансформацію, якщо гідно озброїти око. Людяність видно ще за порогом галопуючої інфляції. @snigpoetry #мері

Якщо зможеш - поплач. Проминання тепла в невідомих прописується висотах. Буде люто - то злись. Звідси ми не пішли, це засвідчує трупний сопух. Він заходить у дім, смак міняє воді і просочує хліб щоденний. Ось ім'я, ось жетон. Як питатиме хто, що змінилось віднині й де ми - ось ми тут лежимо, найтемнішою з мов описавши гарячі ландшафти. Пам'ять вітру й трави. Що робити живим? Просто не відвертатись. Лишатись. Літо вийшло в зеніт. Річка на мілині оголила кутасте каміння. З кручі котиться рік, та шуліки вгорі - чатові нерухомі, незмінні. Обрій вкутаний в дим. Трупний сопух живим в'їсться в шкіру єдиною правдою. Зріє в небі зима. Все було недарма. А спитаєш, чого заради - тут лежать не святі, та любов ще й у тім, щоб за неї віддати тіло. Якщо зможеш, засни. Берег тут крейдяний і від нього нам світло біле. Катерина Калитко #КатеринаКалитко

коли я стану садом одного дня я хочу стати садом. рости крізь вогкий затишок суглинків, зеленими руками пеленати сметанобокі зав’язі шовковиць. колись і смерть оклигує позаду, заснувши там, де лагідно і липко. над нею – дім, і стріха пелехата до неба притуляється щокою. одного дня я маю стати дужа. солону землю вишити корінням. стояти міцно, наче берегиня, яка ізроду-віку не старіє. до лона пригорнути рідні душі і колисати в гілля перегинах світила, що із возу перекинув сліпий чумак, вертаючи у вирій. одного дня… а поки я – насіння, затиснуте за пазухою часу. у нетривкому зболеному тілі лише одне блаженне і відрадне: любитись, доки всесвіт завесніє, щоб зорі, замиловані, не гасли і пагони шовковиць* освітили одного дня, коли я стану садом. ____ * У китайській міфології існує міф про космічне дерево Фусан (“підтримуюча шовковиця”), на гілках якого відпочивають десять сонць. Таким чином тутове дерево виступає як сполучна ланка між небом і землею. У Китаї та багатьох країнах Східної Азії шовковиця також несе символіку материнства і захисту роду. @alefandco #алеф

#відгук 🤩

Невимовно прекрасний квіт Скоро на центральній алеї Проспекту Яворницького Почнуть пліткувати робінії Про сезон найкрасивішого Зникнення сонця за горизонтом Евтаназію сумнівів Абстракцію вищих почуттів Про книги Прохаська Про нашу залежність від обіймів Про твою красу Коли ти закохана Що навіть перехожим боляче На тебе дивитись Що від цієї краси спиняється світ Та сонце на хвильку Зникаючи за горизонт Розповісти історію погляду Вздовж щоки