Храм поезії (🖤)

у наших містах не лютує холера, і твоєю причиною смерті не стане бубонна чума. у наших містах, як у творах Гомера, панує холодна та вічна війна. тобі, мабуть, достобіса болить? та біль не відчувається, бо на фоні загальної моральної полеміки з’являється звичка знімати напругу за допомогою валіуму. не спричиняють жодних переживань уночі віспа й скарлатина у твоїй голові. нашими вулицями тепер ходить Перун, жбурляючи бойові снаряди на кожен будинок. чи переживуть нейрони нашого мозку брак кисню під час вибухів? невиправдана ворожість пульсує в повітрі, після чого настає кінець або тривоги, або життя. вулиці співають під розпад бетонних кісток, їхній гул — мов стогін старого ґрунту, де кожен крок — спалах людського бунту, і кожне вікно — погляд на зламаний флагшток. твоя кімната — цитадель із забутих снів, де пил і спогади змішались у тихий шепіт. кожен день — як натяжна струна, і твоєю причиною смерті точно не стане ритуал вуду. літають між зруйнованими будинками новини про смерті дітей і ріст бруду. ти піднімаєшся знову, і кроки твої — як марші по крижинах часу. все, що лишилось від тебе — це тремтіння в холодному повітрі і відлуння тих старих міст, де бубонна чума забула про людей, але ніколи — війна. @tuneitcaetissa

Deepstate я часом помилково читаю як Keep Staying а часом - як Desperate як-от зараз, коли ворог окупував село 1 просунувся в селі 2 окупував село 3 просунувся в селі 4 окупував село 5 просунувся в селі 6 і так далі раніше б це звучало мені як гра цивілізація в яку грався мій колишній і лупився головою об совкову шафу зйомної хати коли недостатньо швидко окуповував і совався зараз я такі штуки бачу трохи інакше як би то сказати конкретніше чи що ворог зайшов у хату баби наді з села нетайлове убив бабу насцяв на килим пнув телевізор накритий скатертиною з кічевими лебедями а потім пішов далі і просунувся ближче до хати баби олі з села солодкого як запах нагідок на її городі тепер цей запах має інші як би то сказати конкретніші відтінки а оля вже була поїхала вмовляли довго солодке - залізобетон хуй їм а не солодке казала вона. Оксана Осмоловська #оксана_осмоловська

потяг рушає на схід, минає рІчки, ліси і схили. Оксамитові трави схилили тоненькі спини під тиском роси і часу. Довкола стільки краси та тиші, що її б тільки знищувати й кричати. Чи омине нас ця чаша нещасних, що пропустили чергу свого причастя, і тепер не знають, з чого почати хід? а тим часом потяг рушає на схід, повз дороги, міста, вокзали; там, на сході, країна в огні, вони так казали і чомусь ховали очі свої сумні та принаймні вона залишалась усміхнена, у короткій сукні, з великими окулярами, ми ходили гордо та усамітнено земними дорогами і поміж снами-хмарами сонце пестить променем живопліт, розрізає простір, ніби мʼякий бісквіт і лише нам одним відомо, що потяг дедалі прямує на схід потяг тримає свій шлях додому @fandorina_rhymebook #фандоріна

Вінницькі спогади назавжди у серці🫶 Виготовлю чокер з бісеру з перламутровим серденьком та камінням в будь-якому кольорі саме для тебе 🤗

Другий тур стартує! Тема: Небо і космос 🌌 Жанри на вибір: ☁️ Енциклопедичний вірш – розкажи факт, але зроби це магічно-поетично ✨ 🌙 Колискова – хай засинають зорі й планети під твої слова 🌠 🎧 АСМР-поезія – шепочи віршами так, щоб мурашки пробігли 💫 🪐 Крайчас здачі робіт — 7 вересня! Конкурс анонімний, вірші здаємо у приватні повідомлення організаторкам. @catania13_11 приймає римовані вірші. @e_foks приймає неримовані вірші і прозу. Також потрібно додати картинку для ілюстрації вірша (згенеровану або намальовану самостійно). Можна писали на обидві категорії! Розправляйте крила натхнення і летіть у небо поезії!🪽🪽 Автор арту Мемотворець Неймовірний♥️

Слідами тату машинки Чорнила на шкірі - шукаю твої вуста. Обмацую кожен клаптик тканин, стін кутів. Така робота в мене насправді проста, але знайти тебе непросто і поготів шукаю твої слова і признання нічні. Шукаю твої походи хрестові. Ти топиш павуків у дУші чи в душІ? Скільки тобі ще пити моєї крові? Спішно сягаєш краю мого терпіння. Ти намагаєшся викроїти хоч такт, щоб знищити сили моєї склепіння. Ну ж бо, на ростріл встали всі дружно в ряд. Зібрались, стоїмо рівно, не дивимся в очі (оскільки дивитися в очі своєму кату це гріх). Де були мої ночі, де були кляті ночі, коли ми не розуміли своїх утіх? Золотаве листя, чорнило і синяки. Мої чортові покусані гнилі губи. Що ж. Ми з тобою такі простачки і близнюки. Дивлюсь у очі. Прошу не в писок, а в груди @seraphim_serg

носити твоє ім'я як рюкзак на плечах з часом все важче під гору а без нього - голий носити твоє ім'я ніби отруту на губах прокидатися з ним засинати промовляючи твердо - надкушуючи яблуко носити твоє ім'я приречено як зброю що не мав би брати до рук якщо не готовий використати носити його несвідомо десь під серцем як дитину чи залізну скалку відчувати як б'ється ніколи не промовляти вголос всує зворотнім боком свого 2019 Шість років тому ця жінка ще писала романтичні вірші

Чи буває отак, що посеред буденних проблем, Океану завдань, що тебе поглинають за мить.  Я зустрів неймовірну людину. А, може, ти стріла мене? Неважливі деталі. Кохання - це сила. Ісус говорив.  У словах та у вчинках - повага і трепет душі, Як же можна так сильно і вірно кохати і серцем, і тілом. Я, мов давні герої, щодня поспішаю мерщій, Щоб припасти до рук в поцілунку. Кохаю всеціло. По ковтку поглинаєш мене в карнавали вогнів, Я не можу пручатись. Це вище за сили людини. Ох, безбожно чарівна. Моя, безумовно. Що дні, Я готовий роки віддавати. Тобі. І ніхто вже не спинить. У прадавніх сувоях, у книгах великих, священних, Я читав про такі почуття. Та не вірив ні разу. Бо і сонце моє - у очах. Неймовірно, це святості трепет? Хто подумати може. Коханню так легко нас вразити. Не буває раптово. Не буде ніколи дарма, Бо у кожному кроці Усесвіту сутність священна. У посланнях одвічних єдино звучить: "не пускай", Що твоє - то міцніше тримай, поміж раєм та пеклом. @dmYmast #занков #дмитро_занков

З ДНЕМ НЕЗАЛЕЖНОСТІ, УКРАЇНО! Незалежність моєї країни писалася кров'ю, Ми і далі її у жорстокім двобої виборюємо. Мій народ не зламати нікому нізащо й ніколи, Жовто-синє знамено тріпоче вітрами свободи. Незалежність моєї країни вкорінилася Руссю, Розливалася повінню рік самобутніх та русел, Що від витоків давніх племен набиралися люті До загарбницьких рук, і ростили свою самобутність. Незалежність моєї країни точила звитягу, Як шаблюку козацьку, будуючи вільну державу, Обираючи слово і діло, джерельні кристали У заглибинах гір, і поля, що чужинці зминали. Незалежність моєї країни колихана степом, Ковилою і рястом устелена стежка до неба, Що ясніє у синь і грозою схолоджує пекло, Бо ж завжди хтось як націю нас намагається стерти. Незалежність моєї країни у стукоті серця, В чорноземі, криничній воді, вишиванці у хрестик, У світанках і заходах сонця, у ночах серпневих, У боях й перемогах, і у молитвах смиренних. Незалежність моєї країни і мого народу В найкрасивішому з прапорів – синій поруч із жовтим. Це не перша війна за свій дім, віру, мову й кордони. Ми встояли багато разів. І цього разу встоїмо. СЛАВА УКРАЇНІ! 🇺🇦🇺🇦🇺🇦 24.08.2025 @olesya13r

З Днем Незалежності! Підтримайте донатом збір коштів на ремонт авто для роти розвідки 21 ОМБр https://send.monobank.ua/jar/8w4zBKQE9A

... Цим літом хворію морем, Якого давно не бачив. Тут хвилями б'ють тривоги: Бажаю тобі удачі, Незламна, моя Одесо, Мій теплий дитячий спогад. У вирвах, на жаль, Переси – Болить, огортає холод. Фонтани вже не співають, І Сьомий горить кілометр – Прийшла геть відбита зграя Крилаті летять ракети. У ніч усіма вітрами, Коли тиша тільки сниться Війна знов руйнує плани, Лікарні, школи, каплиці. @buremne #буремний

Залиште в коментарях до цього допису свій вірш про Україну. Нумо святкувати затишно й зігріватися теплим поетичним словом 🫶 Вітаю з Днем Незалежності вас, любі українці! 🇺🇦

*** мої ластівки бояться, що холод впаде їм у вічі і вони не розпізнають головного, себто Бога я кличу їх теплішаю і ховаю у себе я боюсь, що мене розіллють та так і залишать, тому тікаю їм під крила вони мене огортають до краю мої риби не живуть без води ти їм скажи, щоб поселилися в мене під серцем де це? там холодно й вогко, там їм буде добре пливти я не живу без моря, тому риби мені його творять десь всередині мене є безодня з риб і солоних хвиль пам’ятаєш ти їх колись любив? @novakain_poetry #новакаїн

🪙 ▸ Монетка Три звірятка поміж днини спір вели завзято, Рішень купа, та єдине треба їм обрати. "Хай монетка нам підкаже", — так зійшлись малята. Вмить знайшли сріблясте коло — чим були багаті. Вечір. Всі спішать додому. "Стій, а де ж монетка?" Стали разом скарб шукати, сум в очах з'явився. Тільки лисик поміж справи видав усміх злéгка: Спільний грошик вглиб кишені вклав зі справжнім хистом. Радість зникла перед домом — випав десь срібляник, Дірка сяє, тож звернувся хутко лис до мами. Нитка й голка танець водять: "Сину, ти ж слухняний?" "Звісно, ненько!" — вперто бреше, хоч його спіймали. "Все, готово", — мовить врешті. — "Як тобі робота?" Лапка миттю шурх по штанях: "Мам, кишеня зникла!" — Тож бо, сину! Чар жадоби ти не зміг збороти. Взяв чуже, сорока каже, тож накликав лиха. Гроші — плинне в цьому світі. Друзі — це опора. Знаєш, все воздасться вдвічі. Нащо злочин скоїв? Слухай, сину, перед Богом правда більш вагома. Статки зникнуть, вчинки — зважать. В них лишиться спомин. — Добре, мамо, я вже певен — не в багатстві сила! Шов на штанях - буде пам'ять, як мене навчили. @liliums_swamp #yrboo_вірші

Ми знову сперечались, коли тебе зустрічати. Але, знаєш, і 25-го і 7-го Вифлеєм обстрілювали і бомбили. Нема ясел, нема ягнят, нема перинатального центру, нема дитячого садочка, нема дитячого майданчика. Коли ти підростеш і вже говоритимеш, скажи своїй мамі хай скаже моїй, як їй це все пережити. Артур Дронь #дронь

Новинка! Передзамовлення! 100 віршів увійшли до альманаху сучасної української феміністичної поезії «Другий вінок». Упорядниці збірки - Оля Новак та Олена Павлова, письменниці та кураторки культурних проєктів. Назва альманаху символічно перегукується з «Першим вінком» — культовою книжкою, що вийшла 1887 року. Її видали Олена Пчілка і Наталя Кобринська, які вперше в історії української літератури зібрали під однією палітуркою твори самих лише жінок-авторок — 17 письменниць. Альманах відкриває вірш Оксани Забужко «Не руш моїх кіл!». До книжки обирали знакові та культові сучасні вірші про різноманітні жіночі досвіди. 10 тематичних розділів про силу сестринства, тілесність, дорослішання, війну, політичні та суспільні ролі жінок, досвід материнства, насильство, значення та вплив інших жінок. Передзамовлення триває до 26 серпня. https://www.smoloskyp.com.ua/product/drugyj-vinok-almanah-feministychnoyi-poeziyi-peredzamovlennya/

Любіть Україну, як сонце, любіть, як вітер, і трави, і води… В годину щасливу і в радості мить, любіть у годину негоди. Любіть Україну у сні й наяву, вишневу свою Україну, красу її, вічно живу і нову, і мову її солов’їну. Без неї — ніщо ми, як порох і дим, розвіяний в полі вітрами. Любіть Україну всім серцем своїм і всіми своїми ділами. Володимир Сосюра

я жінка яка любить жінку лесбійка біля мене завжди стоїть чоловік який любить іншого чоловіка він затуляє мені рота своєю великою долонею або коли я говорю він кричить і мене перекрикує «ви взялись нізвідки, ваша історія не така відома не така помітна взагалі ми перші боролись за права» і таке інше не сумно а гнівно бути першою літерою та жінкою ніби невидимою тільки тому що я жінка @krasyulya

Дякую за публікацію 🥰!

Персеїди, скажіть, як там вітер стежинами рискає? Та чи досі блакить нероздільна між небом і морем? Сріблосяйні зірки все ще губляться між кипарисами? Учан-Су гомінкий чи ті самі мелодії творить? Так багато питань, що як поштовхи думи сколихують. Що ж ця темінь густа над півостровом яро нависла? Пролітають літа в боротьбі з різносильними лихами. Та от згадка-кришталь виринає із видами мисів. Там, де Капчик лежить, ялівці духмяніють над схилами, У круті віражі поринала юнацька безпечність. І чорнявість ожин крізь роки несподівано хлинула, І солодкість інжиру, що в Ялті пізналася вперше. Досі сниться Судак. На підборах долалися пагорби. Бо лиш молоді дай мандрувати, а як, неважливо. І, мов коник, прудка — піднімається більше ніж падає. І холодна вода — не завада для радостеплину. Як ти там, Херсонес? Та невже твої корені втрачено? І цей біль не мине. З ним просотуюсь через годинник. На гористий вінець чи приїду колись на побачення? Так чи ні та тенета, що Крим поневолили, згинуть. #поезія, #лисячабухта