Храм поезії (🖤)

Я знаю факт: зелений колір - заспокоїть, Його начарувала вогкість чорна. Трамваї травня ходять від учора, Нарешті тéпло - тож погладь рукою Нашу кулясту велетенську рибу, Яка пливе й мовчить, бо здавна мудра, Яка відрощує зелене хутро, Під ласками весняного світила. Пахуча квітка - це квиток в майбутнє, Таке близьке, так коротко квітуче, Шалене, за яким ти скучив, Де ми земні і босі, і розкуті На велетенській рибі - як на сцені... Трамваї травня перетравлюють тривоги. Сідаймо, прикриваючись травою, В трамваї травня - мокрі і зелені. Наталка Меленишин

Татуювання Місто дивиться на тебе розширеними зіницями. Місяць такий, що треба або кохати, або топитися. Сипле овації вулиця: ця сукня тобі до лиця. І вечір — це запрошення до танцю, Поміж свічок каштанів й ліхтарів акацій. Вечір — пора, коли вже не зарано на вірші і ще не запізно. Мусиш залізно накоїти те, що боїшся найбільше. Часом це просто слова, та все може статись і в тиші. Раптом напишеш в листі чи нашепчеш, як місяць сховається в листі. Не захистять ні хрести, ні нитки на запʼястях. Ніч біля шиї. Ану зізнавайся, де щастя. Щастя — це бути почутим, хай навіть якщо ти мовчав. Місяць у місті — це просто сталеве затуплене лезо меча. Більше немає нічого, лиш Місяць у нетрях. Місяць у сітях  Закинеш у небо. Літо несеться проспектом, як вершник без голови. Будеш до всього готова, тоді станеться диво — лови. Зорі посипляться з неба до кави, як цукор-пісок. Татуювання бʼє з темряви ніч. Знов блекаут. Не бачу, чи морок між нами, чи крок. Олена Павлова

5 minutes п'ять хвилин, п'ять хвилин, п'ять хвилин на що можна витратити п'ять хвилин? наприклад на двох вистачить на любов чи для викликання дощових краплин п'ять хвилин, п'ять хвилин, п'ять хвилин по п'ять рахується година, і часовий плин за п'ять хвилин до дев'ятої сонце заходить у сутінки райських і раніше освітлених долин п'ять хвилин, п'ять хвилин, п'ять хвилин це зовсім мало для людського життя і для його якихось труднощів і причин п'ять хвилин це мізер у порівнянні з іншим але навіть це якась частина, від часової запчастини п'ять хвилин, п'ять хвилин, п'ять хвилин іноді це все, що має людина, щоб мати спогади, щоб жити, щоб дихати щоб палко когось любити, і ще сотні причин на всього якихось п'ять хвилин thqnkpoems

У Всесвіті великому, в Волоссі Вероніки, Щоб стати повнолітніми, був певний ритуал. Потрібно було кущ знайти, який різноманітні, Прості або зі смужками, суцвіття випускав. Із кольорових квіточок робили потім зілля, Щоби волосся підлітка отримало тих барв. Я розповім вам про сестер, що виросли й зустріли На двох один важливий день, коли їх час настав. Хоч схожа була зовнішність як в росяних краплинок, Та норов - як у кожної сніжинки вигляд свій. Одна весела й запальна, хоч іноді кваплива, Здавалось часом, що змогла б здійняти буревій. А інша більше мовчазна та витримку залізну Постійно мала й як вода у повний штиль була. В дорогу вони рушили не рано і не пізно, Та щось були напружені як ні одна струна. В думках перебирали все, якими ж кольорами Вже стануть відрізнятися, у світі ж стільки фарб. Та ниті долі сплетені, напевно, що не нами, Бо квітку фіолетову магічний кущ лиш мав. І що ж поробиш? Чарівний напій цей вдвох зварили, І по ковточку випили, а далі диво лиш, Бо полум'яні локони та сині пасма-хвилі, Вже обрамляли контури двох вражених облич. Бо що б не улаштоване було для нас спочатку, Все буде відфільтроване крізь дії та думки, І написати власну ми картину щастя здатні, Під настрій підбираючи відтінки залюбки. Оксанка Приходченко #літеросплетіння

Судді Катя Цимбал Тата Пі Онофріюк Оксана Мовчан дедлайн - включно до 15 червня кількість суддів парна, тому, якщо бали співпадуть, то підписники вирішать хто потрапить у фінал всього у фінал проходить 6 учасників - за рішенням суддів + 1 джокер - від підписників тема фіналу вільна, при написанні є одна умова - написати верлібр в кінці липня визначимо переможців конкурсу

Нехай розпочнеться ГРАНДБАТЛ!🎙 Якщо ви любите декламувати поетичні чи прозові твори, демонструвати своє вміння на загал, готові до безжальної конкуренції, то вам до нас! Канал "Віршопліткарка FM" уже вдруге проводить онлайн-змагання #грандбатл, переможець чи переможниця якого отримає не тільки нових прихильників і визнання аудиторії, а ще й грошову винагороду з призового фонду, 50 % з якого піде на актуальний і перевірений збір. ✅Кількість місць у конкурсі обмежена, тож лише 12 декламаторів будуть відібрані для участі в Грандбатлі. Чим швидше подати заявку, тим більше шансів потрапити в батл. Відбиратиме конкурсантів організаторка, яка звертатиметься за допомогою до суддів, якщо вибір буде аж надто складний. ✅Вимоги до декламації на початковий відбір: якісний голос без шумів під музичний супровід без авторських прав (власний чи зі стоків). ✅Декламувати можна будь-який поетичний чи прозовий твір. За тривалістю запис не має перевищувати 3-х хвилин. ДЛЯ УЧАСТІ В ГРАНДБАТЛІ ТРЕБА ЗАПОВНИТИ ГУГЛ-ФОРМУ: https://docs.google.com/forms/d/1iaombycvj2iFI6-oKRXbLUg_FDrdNObxi3zZE02OX6k/edit Бажаю успіхів! Ваша Віршопліткарка!🍀 @virshoplitkarka

пара 6, півфінал 🌓 Учасник 2 Короткий той шлях, що пройшов самотужки, На якому за руку тримав лише власну свідомість. Ти дивишся в очі гротескному цапу і мовиш: "Бувай, мій прислужнику, поглинь весь дим із легень, перетвори його на оди." Тягнеться подих, пекельно палючий. Крокуй-но по сходах... *хто такий Пенроуз?* Підлога стелиться шрамами, заплатка на заплатці... Чому вона плакала? І руки твої огортала червоними фіалками... Усюди кістки улюбленої ляльки, Ламати іграшки — забавка дітей, недарма ми ними лишаємося назавжди... Повільно згасає вогник, запалений зранку. В очах лише безлад, туди голки встромляє внутрішній каратель. Ти відчув свою помилку? Сенси приховані в коктейлях із полум'я. Її сльози більше не прохолодять лють. Коли зів'яв увесь сад — нема чим годувати пиячу нудьгу. Найстрашніший той лабіринт, в якому лише одна стежка і відчувши безвихідь, відчувши подих із вуст, невинно мертвих, ти помістиш проблему в черговий "рідний" келих.

пара 6, півфінал 🌗 Учасник 1 ...після грози завжди дзвенить пташиний спів... Лети мій літачку, лети! Черкай крилом волоссячко дерев. Лети туди, куди тебе несе історія з дитинства, розбита навпіл миска, почуханий за вушко глечик. Лети, малечо. Вдихай у долоні вечір. Хапай росу за руку кінчиками пір'я лови травинку на подвір'ї. Лети, мій літачку, лети! Співають над селом коти. А ти? Лети. І най тобі під крила не впаде пушок. Помстися сонцю за спекотні дні І ті, коли тебе воно не гріло, Коли по тілу зорі пилом прилягли. Співають над селом коти. Коти пушок на гору, покоти. Лети тоді, коли несила, коли життям побита слива тебе в обіймах пригорне. Лети! Ти де? Лякає не дорога, а відсутність хмар, Єдиний шлях з-поміж зіркатих гір Ти сам обрав. Та страшно не піти через морські хребти у невідомість. А йти із думкою "назад шляху нема" Хитаються у полі колоски, гримить у банці квас, Після дороги завжди болить серце, Бурлить у шлунку, навіть якщо їв. Гроза...? Не страшно..

доброї ночі

пара 5, півфінал 🍒 Учасник 2 Як гідри, меандри джерел надривають дороги, здирають ґрунти з пунктиром маршрутів, заводять марудно на манівці, відбираючи напрямок, орієнтири та ціль. Тому топчешся на одному й тому ж, на мохом порослому біотопі, допоки гостре листя осоту не починає вростати у стопи. Свідомість – у повені болю, і морок виходить на волю, вологою падає в ноги і тванню впивається в рани. Живопліт чорноти тільки кріпне та стигне, встигаєш зібрати щось, подібне до смолоскипа, зі скіпок смолистих і світоча віри. Гаснути вкрай небезпечно, світитиму далі-то більше!.. Сперте повітря все повнить, марева смикають повід, ловить мій погляд крихітні пломені з надр і ущелин, в густому тумані яких ніби щезла важка безнадія, крізь тріщини хмар визирає вервечка лісних саламандр: ведуть до знайомої ватри, додому. Гаснути вкрай небезпечно, світитиму далі, то – біль… Вогні мандрівні супроводжують в лісі, як добре, що вивели: стежини знайшлись, і не страшно втрачати запас похіднí, забувши про біль, на звіриний манір біжиш на вогні. Гаснути вкрай небезпечно, світитиму далі тобі… Навчила мене цінувати дрібниці вогню, кожну вуглинку світила, звертати увагу свою на внутрішнє сяйво, яке, щоб не згасло, ти вчила найкращому гаслу, яке я повторюю в мандрах, як твою найскральнішу мантру. Гаснути вкрай небезпечно, світитиму… Як крихітні рідні примари, міріади вогнів мене звільнять від марев. Та ближче і ближче відсвіт домів, до тебе бреду, хоч вгрузаю, прийду і скажу, що зумів. Гаснути вкрай небезпечно… Дарма хвилюватися нині, вогкість, гриби, ну, попахує гниллю, чим далі, тим просто осоки трапляються ще більш високі. Гаснути вкрай не… До тебе, кохана, опівніч вернусь! Вийду із заростів вчасно! Гаснути вкрай... Гасну…

пара 5, півфінал 🦕 Учасник 1

пара 4, півфінал ☄ Учасник 2 Море хвилюється люто розхлюпане море хвилюється — раз. Мрії пелюстками люляють людяність в серці приплюснутім — з ран. Сунуть сутулі насуплені сутінки. Сутичка неба й води. Ви ж не судіть — й несудимими… Гляньте: несуться судинами втоплені рештки — сюди.   Море невимите вилилось вихлопом, викиднем винесло біль. Горло давилось у вирвах безвиході. Витекло все, далебі. Води кровилися гірко по вилицях — витерти би врешті-решт їх з надвечір'я ганчіркою… Хвиля дерева розчісує, шифер, дахівку дере. Душі шрамовані у невимовності, шок на обличчях білів. Море заморене, море аморфне… Комори намокли до сліз. Море мандрує за руку із трупами, врунить отруту для риб. Море пекуче, забруднене. Море, небого, по груди вже —  в стелю росте догори. Люди всередині страхом охрещені. Пес до ноги притуливсь… Стіни порепані, ребра у треморі… Мора замовкне колись? Схлипують хвилі, хвилини хвилюються, хлюпає важко весло. Човгай, резиновий човнику… Батька обіймами чорними гирло за горло взяло. Пляжі порубані дисками круглими — міниться море й болить. Купами, друзками, грузом до Грузії… Вóди ковтають углиб. Темними цятками площею тягнуться речі, уламки, сміття… З часом все, звісно, очиститься (з вірою в те, що колись-таки лихо настигне кінця). Сльози, що випекли вигини, висохнуть, змита земля оживе. Вистоїм води, негоди і вистріли, — паростком зійдемо вверх! Піною грається море в міграціях, потом повз Гринвіч тече. В небо не босими кроками сонце росу випаровує й кропить поживним дощем…

пара 4, півфінал 🍒 Учасник 1 ДО СЕБЕ Пам'ятаєш, як ти говорив, що, лиш вперше побачив. Уже знав, що я створена тільки для тебе, я власність? Помилився, я пташка! Люблю, та літаю на волі, А без вітру, зустрічних холодних потоків, я квола. Говорив, ланцюгами хотів прикувати до ліжка, Бо лиш я, мов та гейша, змогла зрозуміти та втішить. Та я кішка, гуляю дахами, рахуючи зорі, Усі ночі такі таємничі, завжди неповторні. Пам'ятаєш, як ти говорив, я картина без рами, Діамант, що від майстра чекає тонке карбування? А я просто вода у трьох станах — текуча, мінлива, Замуруй, я і звідти шпарину знайду, знову вирвусь. Пам'ятаєш, як ти говорив, що в обіймах не тісно? І, що втримаєш, навіть вдягнувши кайданки з заліза. Та забув, що насилля не стерплю, цей шлях нас розлучить, Я лиш жінка, що хоче стоять за плечем свого мужа. Пам'ятаєш, як ти говорив, що ти воїн із Марса? Перемоги в словесних баталіях, знай — не на часі. Я з Венери, повірю у вчинки, конкретику, дії, Амазонка! Як треба, сім'ю захистити зумію!.. Пам'ятаєш, як ти говорив, що твій розум безсилий? Розшукати логічність у вчинках, та хід моїх мислень.* От і Бог дотепер не зумів розв'язати завдання, Як зумів він зліпити створіння, ще й Жінка назвати. Тож мандруємо разом до центру проявлення духу, Через страх, проживання інсайтів, нарешті відчути Увесь задум Творця — пропустити лиш іскру крізь серце, Безумовну любов у стосунках, найперше до себе... Мислення* - процес перетворення фактів, інформації, емоцій на цілісне, упорядковане знання.

В цю суботу дедлайн Будинку Слова

пара 3, півфінал 🎩 Учасник 2 Я падаю назад у нашу ніч, Пливу по річці, що давно засохла, В'їдається у шкіру стигла вохра. Між поглядів сторонніх і облич Побач мене захожого й поклич В єдину ніч, що тільки нами хвора. Як вершники на місяці удвох: Дахами міст, у кожному будинку, Буденності ламаючи рутину, Умовностям навкір і без умов Сплелися вмить Гордієвим вузлом. Цю ніч ніхто не зрадить, не зупине. А далі все, як позабутий сон, Нові місця відомі й невідомі, Венера й Марс зливалися у стогін, Стікали у полотна сотні сонць, Солодких списів сонми знов і знов. О ноче, зупини ранковий промінь! І ось стою на розстані жаги, Дорога мрій порóсла і забута, Натомість лабіринт – моя спокута, Лише химери й сплутані сліди. Світанок-кат – ятри мене ятри, Ця ніч була єдина і розкута.

пара 3, півфінал 🧚‍♀ Учасник 1 Облуплені двері й покоцані балюстради*, Подекуди обшарпані стіни із тріщинками, Які нагадують мені мімічні зморшки. Особливо навколо сандриків*, Перед очима картинка, як над ними, неначе над бровами Помережало різними зморшками лоба: Здивування, усміх, печаль, задуманість... Зчитаю і втечу "сторінками". Хтось скривиться: "Стара розвалюха". Або зниже плечима байдуже проходячи повз. Гульк під червоно-білу стрічку у двері з написом: "Закрито на реставрацію", Наче у власну Нарнію. Мою подорож вже почато. Спочатку медитативно Пензлем годинами повертати ліпнині минулого вигляду. І відчувати полегшено як поступово Акведуком* свідомості анархічно стікає зайве... "Друже, залишилось відновити ще трохи" — Закохано припадаючи до стін спиною, Доки вони шепочуть тобі в думки Свої історії. Перед очима оживає цілий фільм. Від народження з проєкту Бернардацці*, Сенси оздоблення і спогади З десятками історій, Від леді в пишних сукнях з мереживними парасолями, Що в чергах у "Пале-Рояль"*, Аж до сучасних знеособлених "Кадорів"*. Під стукіт серця в ритмі конки із-під тинькування, Мандрувати сторінками історії, Щоби знову відчути джерела свого покликання І стежками в майбутнє йти, З вірою, що стіни прошепочуть моє ім'я... * Балюстради — невисока наскрізна огорожа балконів у вигляді ряду фігурних стовпчиків (балясин), з'єднаних зверху плитою/балкою/поруччями. * Сандрики — невеликий карниз часто з фронтоном та прикрашений ліпниною над вікном чи дверима. * Акведук — конструкція, що виконувала функції водогону. * Олександр Осипович Бернардацці —архітектор, нащадок швейцарських майстрів, що спроєктував дуже багато відомих будівель в Одесі: як скромні флігелі, так і відомі архітектурні шедеври,  наприклад: готель "Брістоль". * Пале-Рояль — сквер у історичному центрі Одеси, біля Оперного театру. Раніше там розташовувались елітні ательє та торгові галереї. * "Kadorr" — мережа, одних із найвищих багатоповерхових комерційних будівель в Одесі. (Тинькування — це штукатурка.)

пара 2, півфінал 🎒 Учасник 2 Попереду мандри! І щось так мурашить. І всидіти складно, урозсип думки. Малюю завчасно пейзажи гуашшю, Де галочки-чайки і берег хрумкий. Процес переміщення потягом вабить. Будь ласка, повільніше! Так мерехтять Шеренги соснові. А пензель заграви У хмарах наводить незнаний ще стяг. Попереду мандри до місця навчання. В дорозі складаються пазли-слова. Натхнення приносять поїздки спонтанні. Земля стоголосо: "Нове відкривай!" Коли ж є супутник у справах-ідеях, То можна просунутись далі тим більш. І чашу життя, у свята і буденність, Наповнює жваво дослідницький ківш. Попереду мандри. Пузаті валізи. Малеча тримає свої рюкзачки. У довгому русі з'являються різні Розмови, дискусії, часом значні. Блукаємо в горах Албанії разом, І зближує створений спільно маршрут. Ми зваримо вдома компоти із вражень У час, коли зливи пісні заведуть. Попереду мандри? Не зовсім. Утеча. Від гуркоту, згарищ від зграї ракет. І радість, здається, уже недоречна, Бо входимо всі в небезпечне піке. Та дітям промовлю: "Чекають пригоди, Напишемо потім цікавий роман." Хоч доля стежками всілякими водить, Та зробимо все, щоби світ не впіймав.