es
Feedback

¡No caigas en manos de tramposos! Telemetrio encuentra y marca estos canales 👉 Si quieres ver la etiqueta, suscríbete

Храм поезії (🖤)

Храм поезії (🖤)

Ir al canal en Telegram

зв'язок: @jessihalliwell прикраси t.me/inspiration_style_ua радіо t.me/virshoplitkarka поетка t.me/in_vino_vino поетка t.me/buryanpoetry колонія t.me/uapoets2 радіо t.me/uapoets_music творчість t.me/jessi_halliwell на каву: 4441 11103 966 1313

Mostrar más
1 414
Suscriptores
-224 horas
Sin datos7 días
+1530 días
Archivo de publicaciones
+9
Nina Simone-Feeling Good.mp36.68 MB

+8
ТНМК-Вода.mp310.34 MB

Зневіри туман застилає ледь зримі просвíти шляхів, І мариться рай. За тим раєм — майбутнє, отруєне димом. А може Пандора не в
Зневіри туман застилає ледь зримі просвíти шляхів, І мариться рай. За тим раєм — майбутнє, отруєне димом. А може Пандора не винна, що світом блукають лихі? На скриньці століть павутиння, а всесвіт належить людині. Добра ледь помітні піщинки, закуті в гординю скляну, тоненькою цівкою вчинків відмірюють наш часопростір. Долоні, що здатні на диво, стискаються часто для мук, і серце у місці надриву кровить, ніби плановий розтин. Туманом затягує обрій, але повсякчас угорі ведеться неписаний облік твоїх переваг і порушень. В порожніх очницях Розплати не гнів, а скорбота горить. Під вицвілим кольором плаття шукає вона чисту душу. © Таланна #світло

Neverland “І якими ж ми станемо? - каже друг. Ну принаймні, друг на найближче з літ, - Нам, по правді, не витягнути цю гру. Ми для цих широт недостатньо злі. Забагато думок і замало слів. Я б сховався нахрін в своїх книжках І сидів там до самого скону днів. Чи, принаймні, років до сорока.” Він змовкає і тягне у себе дим. Я вливаю в себе якесь вино. По п’ятнадцять років - та менше з тим. Світ уже не змінить нас все одно. Я іще не курю, але тямлю як. Знадобиться років десь так за сім. Ми не знаємо жодне чуже ім’я. Але маємо прізвиська - як у псів. Ми вдягаємо чорне, бо інше - гріх. Сидимо на ґанках міських споруд. “Нам не буде потрібно вести у грі, - каже друг, - Якщо не вступати в гру. Я не хочу варитись у цих речах. Якщо час - це двері, то є замок.” Інші ствердно кивають йому, хоча дехто просто хоче, щоб він замовк. Западає тиша, і пляшка йде по руках, втрачаючи по ковтку, Навкруги - гаряче липневе Десь затискає нас у ведмежий кут. Між асфальту сірих міських річок ми судомно ловимо острови. А з-за обрію вже насуває Щось, що зірве усіх і затягне в вир. “І якими ж ми станемо?" - каже друг, уникаючи кедами стику плит. Сутінкове небо, неначе труп, заливає темний бузок імли. Він замислено супиться та іде і повторює: “Нахрін цю срану гру.” ...Я недавно зустрів його в літній день. Він приховував погляд і згини рук. @nikolasson #поезія

І, зачепившись у світа на волоску, наново впізнавати значення слів: раз мокрий купальник колеться од піску – значить, там, де ми кохалися, був відплив. Де колихала хвиля – побгався мул, і краби бродять відбитками наших тіл. (Очі заплющивши, не-пам’ятай-кому - це океан гойдає вгору і вділ…) Сонце стоїть у горлі, сухе, як дерть, вітер тужавіє – значить, гряде приплив... Тільки дотик і запах, любов і смерть. Тільки візьми мене ще раз. Не треба слів. #забужко

Якщо головні проспекти — артерії міста, тоді кам'янські постраждали від ішемії: неспішні в подачі свіжої крові та змісту закону про мову на вивісках. В них щемливо запрошують нас на каву десь поруч із баром, який через Час відгукнувся ім'ям старого, котрий уособив місто — був власником дару не бачити сталого розвитку всіх, крім нього. Виходиш опісля заходу, бачиш у парку на рампах продовження безладу: там безжально волають балади підлітки. Звуки гітари: Єремія, як чує вокал, то реве кришталем. А небо ридає пилом, графітом та коксом. Холодний IPA для детоксу, бо в центрі сірість зжирає сітківку ока, висмоктує мозок, а далі планує на Площі з бажанням звідси тікати зустрітись, потім зганяти на лівий, де навіть будинки не тиснуть, де місця більше. По набережній до дамби пройтися ліниво, побачити міст, Дніпробуд, зрозуміти: тиші не буде, Димар дістане усюди пекельним відлунням металу. Нехай мій каскад іроній не стане лякати вас приїздити до міста, бо текст мій — не більше, ніж прояв моєї до нього любові. ____ Прим.: Час відгукнувся ім'ям старого — відсилка до пабу Time, який приймав наші з Мартою івенти вже 5 разів і більшість з цих івентів були важливими для нас (перший івент у 22-му році у закладі, який став передумовою періоду піку SJ Poetry; літературний слем, який неіронічно став навіть міжнародним і який ще донедавна пригадували; перший івент Саду Деформацій). Раніше у цьому приміщенні був рок-паб "Брєжнєв". @defirtonpoetry #федько

Якщо головні проспекти — артерії міста, тоді кам'янські постраждали від ішемії: неспішні в подачі свіжої крові та змісту закону про мову на вивісках. В них щемливо запрошують нас на каву десь поруч із баром, який через Час відгукнувся ім'ям старого, котрий уособив місто — був власником дару не бачити сталого розвитку всіх, крім нього. Виходиш опісля заходу, бачиш у парку на рампах продовження безладу: там безжально волають балади підлітки. Звуки гітари: Єремія, як чує вокал, то реве кришталем. А небо ридає пилом, графітом та коксом. Холодний IPA для детоксу, бо в центрі сірість зжирає сітківку ока, висмоктує мозок, а далі планує на Площі з бажанням звідси тікати зустрітись, потім зганяти на лівий, де навіть будинки не тиснуть, де місця більше. По набережній до дамби пройтися ліниво, побачити міст, Дніпробуд, зрозуміти: тиші не буде, Димар дістане усюди пекельним відлунням металу. Нехай мій каскад іроній не стане лякати вас приїздити до міста, бо текст мій — не більше, ніж прояв моєї до нього любові. ____ Прим.: Час відгукнувся ім'ям старого — відсилка до пабу Time, який приймав наші з Мартою івенти вже 5 разів і більшість з цих івентів були важливими для нас (перший івент у 22-му році у закладі, який став передумовою періоду піку SJ Poetry; літературний слем, який неіронічно став навіть міжнародним і який ще донедавна пригадували; перший івент Саду Деформацій). Раніше у цьому приміщенні був рок-паб "Брєжнєв". @defirtonpoetry #федько

Конкурс "Плейлист" повертається з новими правилами!👋 Набір віршів для осіннього альбому декламацій триватиме до 25 жовтня вк
Конкурс "Плейлист" повертається з новими правилами!👋 Набір віршів для осіннього альбому декламацій триватиме до 25 жовтня включно! 📍Підпишіться на канал, залиште в коментарях до цього допису 1 свій раніше неопублікований вірш за завданням: клік сюди 📍Голосуйте реакціями на вірші інших учасників, які вас зачепили. Поезії, які наберуть 10 і більше реакцій підписників каналу, потраплять на оцінювання до суддів (з ними скоро познайомлю). Отже, переможців допоможуть обрати і читачі, і судді. 🍁Читайте всі відповіді на запитання щодо конкурсу за посиланням 👉 тиць сюди Коли залишаєте вірш у коментарях до цього допису, вказуйте його назву, пісню, якою надихнулися, а також ваше авторське ім'я. Успіхів, ваша Віршопліткарка 💅 #плейлиствіршопліткарки @virshoplitkarka

[надто червона пляма] пітьма п’янка і кожна з нас у пітьмі йде сама навіть якщо поруч нема де продихнути —  одні плечі, одні тіла, кожна з нас у пітьмі йде сама поки кожна з нас не збагне що опори шукати не було ніколи  підстав — всі плечі надто слабкі для серця що б’ється в тобі для голосу що говорить в тобі про любов яку вже забули шукати для любові яка стала знаком любов до свого і любов за своє в неї не вірять хоч на цьому світі вона схожа на сонце більше за будь що і світ говорить своїм чоловічим голосом ти занадто червона пляма на надто сіро-білому полотні що робить композицію неохайною вимоченою так недоречно в червоне коли усе навкруг прагне звичної чорноти долаючи гидку слабість жіночого тіла переступаючи через упалі дерева замотавши шкіру в кордуру в кілька накатів відчуваючи захист мовчазного заліза в руках кожна з нас відчуває дві речі: пітьма п’янка кожна з нас у пітьмі йде сама опори не треба опора б’ється всередині і має голос всі плечі надто слабкі щоб витримати одне серце сильні слова завжди занадто слабкі сильне тіло смертне голос не гасне якщо вміє бути у кожній жінці живе солдатка якій доведеться пройти пітьму наодинці і вся поміч непотрібна і всі плечі — зайві і все важке — тільки двома руками і всі кохання — прожиті й полишені і вся самота — твоя і вся ніч світу — як одне сонце одного життя Ярина Чорногуз

ВІРШ ІЗ ІНІЦІАЛАМИ Ніжність не знатиме інших, у неї твоє ім'я. Де вона заночує, якщо я ніде не вдома? Бачиш – столітні липи край дороги стоять, спекою втомлені. Сонця таріль щербатий. Яструб – як вартовий. Реггі цикад вечірніх: паузи та синкопи. Не донесеш до подушки світлої голови – сон вже підхопить. Є любові – й Любові. Сходять над обрій так, ніби хвостаті комети: рідко, і жаль їх згаяти. Ніжність у шию дише, торкається живота, зойками достигає. Ніжність – гарячий звір, якого ніхто не вб'є. Бігти б за нею під повнею, хижою, голубою, хащами, бездоріжжям. У неї ім'я твоє. Навіть без мене – лишиться із тобою. Катерина Калитко #калитко

“Вільна” "Ви самотня?" Ні. Я НЕ самотня. Я — ВІЛЬНА.  Вільна від чужої брехні Та "сама винна". Вільна від порожніх надій і витрати часу дарма. Вільна від ризику, що той кому віддав цілісіньке серце Мовчки кине його об підлогу — Власне, так було завжди.  Вільна від зобов'язання бути зручною і Не чути, що я забагато говорю. І що сміюся занадто голосно, а ще часто драматизую.  І взагалі така недоречна! Вільна бути щоденним пріоритетом У себе. А не тимчасовим варіантом для когось.  Вільна від того, щоб замість уваги  (хоч то подарунок на свято чи подивитися фільм разом): Чути "Ой, не до тебе зараз. Якось потім У мене раптово (Певно, так само раптово, як і всі минулі рази) такий завал. Розумієш?". "Розумію! Давай я допоможу чи підтримаю!" — казала я.  Тепер розумію. Розумію, яка я була наївна. "Тебе ніхто не зустрічає вдома." Я вільна від того, щоб там чекали НЕ на мене. А ще від того: "Чому не попередила, що повернешся раніше!?  Чекай! Ти не так зрозуміла!" Ах, точно! Я ж ледь не забула, що: як там? Цитата: Ти сама собі все придумала. "Будь мудрішою. Ти ж любиш — повинна пробачити/зрозуміти" Я вільна від цього "повинна".  І знаєте, я зрозуміла: Що замість того, щоб любити себе Заради інших йшла на всякі жертви, Нищила свої нерви, ресурси, любов і час, Усі образи терпіла. Була "мудріша". Все це дарма. Тепер головна місія: Пробачити це СОБІ. "Ну, і залишишся з 40 котами" Затямте, якщо за моїм столиком є порожній стілець, Це не значить, що немає кому сісти, А я не дозволю сидіти поряд кому попало. Його й без того безліч разів ламали. В моєму чеку лишали самі лиш травми. Смітили й зі столу забирали найкращі частунки, часом підливали отрути і нічого не давали мені. Ну, а тепер — не вірю. Селяві. Берегти себе — мені важливіше. Я із задоволенням їстиму тут сама. Вважайте, що стілець зайнятий мною. Я вільна робити вибір і бути (+з) собою.  "То ти, виходить, одна" Так, я у себе єдина.  У мене є я. Лише я. І це не "лише", а "все". Мій власний ЦІЛИЙ ВСЕсвіт! Половинок не треба, щоб бути досконалим, цілим, цікавим,  А головне щасливим. Я не потребую "подачок" і "позик", Щоб потім почути: "Та хто ти без мене" Я — Особистість! Яскрава, цілеспрямована і жива, Можу дати собі тепла. І всього досягну сама. "Ти нікому не потрібна". Я завжди потрібна собі. Я — головний герой у своєму житті. “Я” не остання, а перша літера в алфавіті. І знаєте, про що шкодую найбільше? Що не зрозуміла цього набагато раніше.  (Закохана в Одесу♡ Тарасова Ярослава Канал: https://t.me/+xuRAjSj99E0xMjRi ) #тарасова

#Repost @svit_more [Дім] . Усі дороги ведуть до фінішу пізнього чи раптового, поки сріблом зима посипає для осені цвілу голову, поки дрімають потяги в тиші чужих та стомлених, поки я в пошуках свого місця, яке називатиму Домом. . Знаю, можна переставляти стільці чи купувати новий посуд, можна чіпляти на стіни гірлянди і робити ножі гострими, можна пити багато чаю і малювати ручкою гордих оленів, та все ще не мати місця, яке серце захоче назвати Домом. . Я часто тримаю когось за руку, щоб відчувати колючий спокій, мене загортають у теплу, поцуплену в мами ворсисту ковдру, вимикають в кімнаті світло - там пахне соромом і малиною, от тільки ніхто з них не стане для мене Домом - скоріше чимось миттєвим та дивним. . Мені часто казали, що треба стати кимось із вчених чи політиків, шукати по світу, куди себе можна, нарешті, діти. Із мене хотіли зліпити копію, приклад швидкого відліку, та я не знаходила не знаходила свого Дому, тому постійно і звідусюди бігла. . Я слухала на Хрещатику музику бідних на невблаганних вулицях, вдихала корицю у Львові, дивилась, як сонце нудиться, у Харкові та Чернівцях нерідко шукала собі прихистку, але ніщо не стало моїм Домом, скоріше сліпою видимістю. . ... Я лягаю на землю, вбираю шкірою гострі чужі погляди, до щік торкається перший сніг і замерзає від болю й холоду. Дивлюся на небо, що тріснуло, на мене валиться вниз частинами, і уявляю, що світ - несправжній, а я - невидима. . Я тримаю в руках зошит, проколотий наскрізь віршами, чекаю, коли всі дороги рано чи пізно залишать мене на фініші. Стискаю папір пальцями, питаю у свого німого Бога, чи не забув створити Він шлях, людину і місце, яких я зможу назвати своїм Домом. . Світлана Моренець #моренець

місяць кривавий опадає долонями ранкової кави сухість літеральна і зрозуміла вибили війська з Вознесенську після закриття вахти два тижні без алко випадково знайшли нову наливайку Вегетус працює, магазин, але не завод нові тижні несуть нові тривоги і спокій південне життя розжовує, повітря жадає, Миколаїв стоїть я в новому вольному українському ютубі створю програму "время" буду вітатися з усіма молодими і старими суржиком по всіх вєсях Зємфірі мабуть вигідніше буде заграти в Києві хто мого язика троне — тому звинувачення в зґвалтуванні (не дивлячись на міжнародне визнання) а хто мову? пом'яніть прокидатись о шостій ранку від вибухів бачити спалахи неба за вікном один за одним дим і відблиск полум'я в ньому чути сигналізацію авто це не художня замальовка — це реальність третього квітня війна в Одесі почалась в другий раз @cat_in_water

Стала лавреаткою IV ступеня премії Смолоскип🥹 https://chytomo.com/premiia-smoloskyp-2024-oholosyla-lavreativ/

якщо я вже на колінах, то наврядчи молюся хоча, молитися це взагалі як? присягатись у вірності ідеалізованому образу і подобі? тоді я досить часто займаюсь цим, так стирати ті самі коліна в кров від любові? це відбувається зі всіма, хто буває у мене вдома і якби сам господь до мене навідався, це також відбулось би, а може таке вже ставалось просто що він забув в той момент подати знак тому я пригубила вина, з’їла з чужих рук скибку святого хлібу, запалила церковні свічки і навіть запросила когось їх притримати а на ранок забула події вечора і от знову розповідаю всім, що атеїстка хоча якоїсь ночі мого життя я все-таки увірувала і відчула господа досить глибоко в серці, в серці звісно так от, якщо я вже на колінах (навіть, якщо в церкві) то скоріше всього я там з кимось і наврядчи молюся просто заробляю нові гріхи і знаєте, якщо мене за цей вірш посадять хтось візьме ще один гріх на душу але це вже на їхній совісті думаю зможемо відмолити його разом, щоб це не значило  амінь Валерія Домрачова #домрачова

смерть приходить і каже: я - бог, тільки ти нічого про це не знаєш. я - пташка, що у польоті закам'яніла, я - жолудь, що падає в теплий мох. я приходжу, щоб заспокоїти тіло. я - пуста колиска в твоїх руках, я - небо, коли ти звик жити під дахом. для мене нічого не важить страх, і я приходжу звільнити тебе від страху. від болю щастя, від суму, від бою. я приходжу не для того, щоб забрати тебе на небо. я приходжу, щоб звільнити тебе від тебе. І якби ти знав дійсно хто я, то падав би на коліна і просив благословіння тишею. радіють ті, що пішли за мною, плачуть лиш ті, що залишились. Юлія Шинкарук #шинкарук

Repost from ✙ An Kolesan ✙
Ще скину пару казочок про поезію. Чому про поезію, бо я люблю поезію й інколи пишу поезію, а інколи чую, що то не поезія. Збірка таких непоезій виграла конкурс "Fucking Genius Poetry '24" (тішуся) від Антивидавництво, не за баром, а за пару місяців її видадуть. Передзамовити збірку ще місяць можна по 180, потім буде 230, мені буде приємно і памʼятно, а видавець зрозуміє приблизний наклад. Форма для: https://forms.gle/72aYHjPzrxxA6vpd9 «Це так нудно», – думав Заєць, – «От би піти кави випити під каштанами і попереписуватись із нею, потім замовити пива, запросити до парку, пройтися-поговорити там, вина взяти, розпити на густій траві, дочекатись темряві, дивитись як перехожі сновигають у світлі ліхтарів й розуміти, що нас ніхто не бачить, щоб насолоджуватись поцілунками з загостреним відчуттям…». Та заєць мав виконати власний план написання есею, після якого чекало суддівство конкурсних віршів. Він так зрадів, коли його запросили до комісії, а тепер місяцями обтяжувався буденною необхідністю. Він все не міг почати, думки розліталися і не хотіли концентруватись на допрацюванні колись вигаданого сюжету. Заєць вже й поїв, і погортав стрічку новин в інсті, телезі, і фесбуці, декілька разів подрочив, попив соку, сів за стіл, написав це все і почав думати, як він може використати розповіді Кота й Собаки про їх бувших-ускользнувших, що вони були божевільні, відьми або все й одразу і це на серйозних, а не просто лайтово з єбанцею, чи косивші під відьму, а ті, які рознесли життя в (мораліст закреслено) хлам. «Може це тому, що вони були для них умовно непереможними», – думав він, – «тому Кіт і Собака наділили їх якостями некерованих стихій, які можуть бути деструктивними або магічними, бо все що неможливо опанувати чи підкорити, те відноситься до згуби і вищих сил. Ну так, ну так…». За вікном був сонячний літній вечір, лунали голоси дітей, світло мерехтіло в листі дерев й відбивались у вікнах: «Привіт, мила! Так скучив за твоїми вушками. Ти моє сонечко, моя радість, нічого не можу робити без тебе. Дуже хочу тебе побачити», – відклавши все написав він. Невдовзі прийшло: «Я на роботі. І, знаєш, було б непогано аби й ти відчув як це». *** Якось Кіт, Собака і Заєць після першої кави пішли пікнікувати на київські пагорби. Всі хотіли видатись за кошт видавництва, вступити в спілку письменників і отримати Шевченківську премію, але говорили вголос лише про перше. – От професор Середняк ніколи не очолить спілку письменників, – не втримався свій чувак Собака. – Очолить, він цього хоче і багато для цього робить, – відповів трудяга Заєць – Не очолить, – поставив крапку бувалий Кіт. – Чого це? – запитали менш упевнені в собі інші. – Тому що він лох, – пояснив бувалий Кіт. – Що значить лох? – не вгавали потєряшки. – А те значить, що він не вміє в себе закохувати. Кожен повинен вміти в себе закохувати. От я дивлюся на нього і мені хочеться якось його обігріти, нагодувати, зробити солодкий мінет, а потім довго слухати його розповіді на актуальні для нього теми, але то все з жалю. Аби ми жили в західному світі, який накрила хвиля інфантилізму і кольорового комунізму, тоді б його ненавмисна андрогінність зайшла б на ура, а в нас він сильно на любітєля. А так щоб це був той, хто мене своєю аурою буквально зцілить і з ким я неминуче кінчу, то це не він. Мені ізврати як раз подобаються, але цей віщує швидке закінчення. – Мені теж, – відповів одностайний собака. – А мені він подобається, – несміливо ризикнув виснажений Заєць. #ЗаКіС

та й загалом мовчки спостерігати, як надвечір з-над ставу долинають одна за одною дощові хмари. птаство, що не забуло місії носіння звісток попід будинки — хай то будуть ґанки, мансарди чи курликання між лоджіями — літає рідше й рідше. а яка пізня птаха літає під хмарами, ризикуючи змоклою повернутись з роботи, нанісши лиш мокрого пір'я в гніздо? я в останні роки рідко вірив, що він може існувати там, засідаючи на одній із хмар, навіть отій, найбільшій з-поміж інших. терпкість засушеного полину після робочого тижня — романтичний наркотик холодних літніх вечорів, нюхаєш його, ледь не понадміру. ластівки підлітають вгоститись ягодами на віконну раму. буде дощ. Юрій Ліщук (@stavozero) #ліщук

Сьогодні ти виглядаєш… Ну, непогано, Як на ту, хто всю ніч замість того щоб міцно спати, Просила о смерті свого янгола. А потім встала О шостій ранку. Живою. Подумала, що, може бути, він в тебе просто погано чує - І що ж тепер через це, вмирати? Нафарбувалася І з чистою головою, З червоною помадою Пішла в новий день - Роздавати посмішки і поцілунки, Кататись трамваями, Тримати в кишенях руки, У вухах - навушники. Стара куртка, Страшні кеди. Дорогенька, давай відверто: Сьогодні янгола на посту не буде. Розповіси мені, як ти хочеш померти, І я щось придумаю. @anita_wirszi #вронська