Храм поезії (🖤)

Ще влітку плела гердан за схемою «килим» то і забула показати 🩶 *немає в наявності

Осінь цьогоріч наступає рано. Шрамами вкрився дитячий майданчик, на якому повільно тонуло твоє дитинство. Кислі вишні склювали ворони, і протести за колишнього міністра оборони не увінчалися успіхом. Лінія втечі від власних зречень так недоречно обірвалась на твоєму власному кладовищі домашніх тварин. Так боляче споглядати, як гасне ясність у погляді пса, що прожив опріч тебе половину твого ж життя. І ти бачиш нові хутряні тіла, які рано чи пізно будеш хоронити між суниці й малини, між горіха й ожини. І ти бачиш нові і нові тіла, які безупинно приносить війна — кожного вечора понеділка, кожне четвергове пообіддя, кожної недільної ночі. Потяги зі сходу везуть чергові історії спустошення простих людських життів, все нові і нові перебиті нерви, химерні дефекти тканин, які хєр зна як вдасться закрити. Свист над головою в госпітальному коридорі і чорний дим з вікна, що заливається містом. Що ти за собою залишиш, хлопче? Все що ти хочеш — таке брудне і мізерне. Ти ж як себе запустив? Як так можна себе не любити між панічних атак і суцільних жахіть? Чого ще боїшся? Кожної тривоги шанс перейти зі статусу невідомих у список недописаних все ще великий. Може, тоді станеш потрібним? Може, видадуть збірку, і у фейсбуці інтелігентні пані плакатимуть за ще одним непоміченим талантом і щовесни зриватимуть фіалки. ЗА Є БА ЛО. Лінії втечі намальовані Арпадом і Маннергеймом, я боюся спитати, де вже кінець — це вже овергеймінг? Поезія — це вогнепис-гемблінг чи інста-Лісіч-генг-бенгінг? Стільки простору для творчості — і ні крихти місця для себе. А ти склади себе шматочками, як мозаїку. Десь далеко за горизонтом майорить зарево — завжди посміхайся, дивлячись на своє відображення, за руку тримай до кінця тих, для кого гориш наживо і палаєш у вічній любові у тіні дерев кладовища власних ілюзій. © Кудлатий

друзі, прошу вашої підтримки! на фронті загинув син моєї троюрідної сестри💔 підпишіть, будь ласка, петицію🙏 https://petition.president.gov.ua/petition/270646?fbclid=PAT01DUAUlv6ZleHRuA2FlbQIxMABwZG9mAnNydGMGYXBwX2lkDzU2NzA2NzM0MzM1MjQyNwABp72bYFSEhD0oZ8VFo_j06GwzBDJ_IbxoCL6X2_WZ0FvNVAAX_hRUUKejV8UV_aem_JcNFzhStxVeDAcMGuDoO5Q

Ритуал Вночі намет з 30 чоловіками У заповідному лісі Перетворюється на Ставок з жабами Де вони змагаються У гучному кумканні Схожому на храп Різної інтенсивності У жаб надуваються резонатори Вони наче підлітають на них Вібрації храпу-кумкання Розходяться по всьому лісі Цвіркуни їм акомпанують Це рейв для лісових мешканців Слухати ці магічні звуки Сповзаються лісні русалки Чугайстри і шахові гадюки Вовки кабани Жуки олені та шершні Потерчата перекидаються й танцюють та знову перекидаються й танцюють Злітаються сови й лилики Довкола ставка з жабами Вирує хоровод Дерева міняються місцями Все гуде та співа Жаби фукають пихкають хропуть Харчать харкотять схропують Допоки всі звуки не всотує У себе повня Кумкання розпадається Дорогоцінним камінням по лісу Чоловіки скидають шкіру жаб Її забирають лісні створіння Задоволено сопуть Тулять її до грудей Та зникають у хащах Наступає тиша

Facebook Всі піраміди — це наїбалово. Неважливо — МММ, Маслоу, Гордона чи навіть єгипетські. У фейсбука є золоте правило: Не ведіться, людоньки, не ведіться. Якби не фейсбук — ми б не дізналися: Про Арабську весну, насилля в Ефіопії і штурм Капітолію. Якби його змайстрували раніше, То там були б бонопартоботи й новини про партизанів із Каталонії. Без фейсбуку мама б не змогла репостити котів, А бабуся цитати Омара Хаяма. А Цукенберг — той ще поц: Розвів кєнтів, як лохів, розвів і лишив з хуями. У стрічці розведена кава, шамани із факелами, малолєтки із fuckами, Судоми пухнуть, час видаляти цю паскуду, А в паралельній реальності я так добре закінчила юрфак, Що мене відправили одразу суддею до небесного суду. Там зустріла я Марка й кажу: "Як рептілоїди теж помирають — шуруй же до раю". Присяжні подіставали ейрподси, кажуть, що не маю рації. Знизую плечима в джакузі едемського водограю, — "Я не поважаю соціопатів, але поважаю вегетеріанців". І тут до нас спускається журналіст від Бога В прямому сенсі цього слова. Заради процесу він перервав інтерв'ю із духом Іви Бобула — В раю теж є місце для Ґрунту. Бази. Основи. "Цукенберг не був класичним вегатеріанцем, ні тим паче соціопатом", — Каже журналіст, в нього зв'язки в інформаційних штабах, Каже: "Беріть собі адвоката — Це корупція небесних масштабів." Вибачте, пане журналіст, наступний раз не заходьте без стуку — Це все міфи рознесені вітром, міфи поширені його ж фейсбуком. Напевно, я помилилася, то хай нас розсудить Феміда, — "Фейсбук — це наїбалово, Фейсбук по своїй суті теж піраміда" @skoropadska_bestiarium #поезія #Софія_Скоропадська

Ненависть виховується поволі, вимолюється на колінах, коли поза спиною дихають і говорять, що ти не людина і навіть їй не подоба І смерть твоя важить менше аніж повітря, аніж вода що перетворюється на пар, ненависть виховується поволі, стискається тканиною у зубах зростає в кістках і проростає судинами, як проростає цвіль на старих посивілих хлібах і богарадить тебе прожити більше, аніж дозволено Богородиця молиться за упокій та за зцілення Твоєї душі і плаче, бо ненависть вимолюється не з канонів чи літургій а із крові й сухих очей, ні сліз ні прощення ні помилування ні сліз хто ти хлопчику, і чому не залишив крихт, щоб знайти тебе і молитися, вимолити людей виблагати роки ненависть нагадує павутиння і плететься, ти знаєш, виплітається з сухожиль та могил виплітається з прапорів понад марсовим і щораз як знову копають ґрунти і труни несуть на плечах, замість усіх хрестів, я торкаюсь шкіри поміж грудей і здригаюсь, не слухаю тексту, але вслухаюся у відгомін голосів у дихання матерів та дітей жінок чи братів чоловіків чи сестер усіх, хто зійшовся аби ненависть поволі вирощувала себе у тілі, вимолювалась на колінах і зростала до болю у крижах та у грудині, до болю в усіх клітинах, які лишаються жити, ненависть росте з Аїду і досягає Олімпа, і кожен хто їй причина зрештою тільки тінь, але всередині залишилось стільки місця аби ненависті стало більше, стільки місця що вона не піде навіть допоки спиш @in_gal_night #софія_волкодав

Передчуваючи, куди заведе мене вірш, беру його міцно за руку, заплющую очі і віддаюсь його волі. Веди, веди мене, друже, повідай мені про дементора з Азкабану, про музу з Парнасу, про повну життя Сибіл Вейн, і про рудого собаку, і ще про піратку, що скрушно чекає на корабель... Розплющ мені очі і покажи, як кохають поети – надірвано й дзвінко, так, що відлунює з іншого боку строфи. І поділися зі мною своєю тайною – як ти знаходиш шлях у ці небувалі прекрасні місця

євротур дурна звичка. палити цигарку лише до її половини. я возила твій образ з собою до кожного міста чужої країни. написала з пʼятнадцять листівок, листів, за каноном старих романів, питала про раду місцевих безхатьків, гопників і наркоманів. сумувала до тебе у аеропортах невідомих тобі країн. ходила у церкви й костели, щоб тільки послухати їхній дзвін. я розказала про тебе барменці у пабі старої Брюсселі, кожній кімнаті і сходам, броньованій в букінгу чеській оселі. купляла сáнгрію за півтора євро в убогих іспанських лавках, ридала вночі на просторі безлюдних литовських парків. чим голосніше був шум полігону, тим довше тривало відлуння, а я вже втомилася передбачати, коли починається буря. та тобі не віддам. жоден з листів з картинками храмів, будинків, мостів. я покажу їх Фонтану Треві Лондону у його тихій пітьмі неаполітанським балконам сицилійським лимонам Базиліці Святого Іштвана анонімній могилі якогось капрала Ейфелевій Вежі Афінах пожежі стамбульським котам і чікагським мостам навіть берлінській стіні всьому світу, але не тобі. 30.09.2026 @awanturatori

Захотілось весняної свіжості 💚💗 #в_наявності

Ближче до дня народження хочеться писати хіба що про смерть. Знаєте, возвеличувать скороминущість років, оплакувати юнацьку дурість (наче вона взагалі у когось колись зникає). Хочеться плакати просто щоб нагадати собі це вміння схоже до чудернацьких химер, що живуть десь глибше, ніж в моїх сумнівах чи в Маріанській западині. Ближче до "дня" хочеться писати хіба що про страх, наче б то справді віриш, що Геліос тебе порятує і полікує вавку у голові, яка живе так давно, що припинила сприйматись одною з вад. Так давно, що навіть імена олімпійців стерлись з їхньої віри та пантеону богів. Ближче "до" хочеться писати про те шо ти зміг, чи винайшов, чи створив /навіть якщо це фігурка кота по дитячій інструкції оригамі/ Ближче "до" ти складаєш список із подарунків, де на першому місці квиток до Закинутих островів, на яких ти писатимеш хроніки, і дуже шкода, що не Нарнії @in_gal_night #софія_волкодав

Мій милий солдатик Посвята – Вадиму Ксьондзу https://t.me/doobin_art Мій милий солдатик П'є тільки розчинну каву У холодному бліндажі. Гірку наче суміш попелу й жовчі Як горло після слова "живий" Як вечір, де знову немає тебе. Мій милий солдатик Між пилом та пікселем, У проміжках гільз, Шо загубилися в ґрунті Десь на Сумщині, Чи під Запоріжжям. Мій милий солдатик, Розсипана сіль у тебе на скронях — Ніби море в окупованому Бердянську, Та холод зими, що знайшов місце в волоссі раніше, ніж мав. Мій милий солдатик, Що ж тобі вибілює скроні — Ґрунт бліндажів, Чужі позивні, Чи час, що біжить, як вода із чаші у склянку? Твій сон — уривок Коротке замикання. Закрив очі — уже ранок, Нове чергування. На старому напрямку. На шиї кулон, Який потемнів. Метал що витерся об шкіру, Пережив дощі, холод і піт. Невелика частинка мене, Що завжди на тобі. А в кишені пакетик розчинної кави. Четвірка ведення польового побуту, Як чотири пори року: Земля. Кава. Метал. Сон. І десь між ними Заблукала ще недавно Цивільна людина. Мій милий солдатик. Буває так, що війна — Не про вибух. Війна про чай, що холоне одразу, А ти все одно його п'єш. Не зігріє, а шкода виливати. Мій милий солдатик Купка асоціацій Сіль на скронях. Пил на віях. Земля на руках. Піксель на тілі. Чужий голос у рації Каже "прийом" Ти відповідаєш "прийом" . Там важко збагнути, що колись У тебе не було позивного. До пилу окопів, До всіх чужих голосів, Що тріщать через рацію. Може хтось і промовляє твоє ім'я, Та в голосі чується лиш позивний.

на малому подвір'ї ростуть космомальви, вмивають барвами сіре щодення. їхні стебла — сузірно-колючі — малюють сюжети на моєму тілі: ретроградний меркурій, чорні діри, як я стаю метеоритом, розбитим об власні очікування. "ти хочеш взлетіти? обпалить тебе зірка, а сяйво розріже очі," — пророчать відлунням співи комет. накриюся ковдрою — темною туманністю, сховаюся в тенетах земних. хилячись вниз, по волі гравітації, космоквіти повинні зав'яти. і все ж, пелюстки мальви сягають увись, здіймаються крізь хмари, шари атмосфери, до свого ясного зеніту. "ти хочеш проясніти?" я вийду за межі, за горизонт подій, зорбітованих долею, заквітчаю інші молочні шляхи: цей всесвіт доволі великий. @poemallyna

Ткатиму до світанку, а тоді розпущу. Зробиться трохи легше після дощу. Сонце повільно сходить, мов жінка воду несе. Світ, у якому ти не смієшся, не має сенсу. Світ, у якому хтось інший, але не ми, має життя, але не має миру, має три пари стертих залізних чобіт і нескінченну дорогу – без нас не схожий на світ. Що нам дісталося – те і буде нехай, тільки рухайся поруч і в темряві не зникай. Я не ткатиму жодних чорних вітрил, тільки лишайся близько, смійся і говори. Дихання – як початок усіх небесних вітрів. Боже блакитне око мружиться угорі. Катерина Калитко

вріжемо дуба

Фантасмагорія уїдлива ніч розтирає свідомість умілими пальцями, щоб згарбати запах німотного спокою, як на сторінках каталогу. під затхлим диваном сховалась старезна коробка, закраплена болем загуби. сім споминів фатуму в ній витанцьовують, мов навіжені у посивілих кімнатах хлипких [боже]вілень. промені розмислів тягнуться в морок пакунку жахіть. шість надокучливих митей буремного сну скатували ілюзію жданої втечі. на черзі вже сьома примара пекельного кола. тік-так тік-так тік-так тік-так тік-так тік-так тік-так не обертайся. тікай.

Сновигає вітрисько, осінньо-гіркий, Непритулений,          неприручений. А каштан запалив ніжно-білі свічки Поміж кульками      в голкоскупченнях. І сумлінно плекає і цвіт, і плоди, Із печалями      сперечаючись. Відкидає постійно природний вердикт, Щодо вчасності      травня часточок. Та і як же не бути із ним заодно, Коли віхоли      світ завішують? І ніколи не знаєш, що буде тим дном Для зневірення,      піку відчаю. Коли надто важливе збереження крихт Врівноваження      дум обтяжливих. І у спробах гасити, що в серці горить, Сни меланжеві      нагромаджуєш. А якщо не вдається, спаплюжена ніч Під руладами      недоладними. То і потім ракети немов зусібіч. Ритми зламані.      Хто полагодить? Прокладає тривога гучну магістраль – Закапелками      тиші плентаєш. У полоні дрімоти чи вихору справ? Під час звернення      тільки впевнений. Та рахуючи вдома краплини на склі, Переймаєшся      полем марсовим. Чи достатній сьогодні донатний уклін, Коли масове      злом замащення? Хай хвилюються море й сусіди за нас, За знеболення       ми ще боремось.   І наріжним питанням є – хто передасть Цю стурбованість      із набоями? Хоч бентежно плететься життєве рядно Неупинними      часоспицями, Та снуєш навіжено із вітром удвох, Щоб від прикростей      відчепитися. І незчуєшся, як він у мрії заніс, Поки з шелестом     листя мелеться. Виринаєш, коли розливається вміст Сонця-келиха     ста веселками. Потрапляючи далі у вир метушні, Невтамоване      загримовуєш. І з каштаном промовиш: "Десь-інде лишіть Некермованість      сил гармонії!" Нехай кажуть, що планами як не керуй, Та накреслене      згине з плескотом. Обираєш тому в невідомості рух Різновекторний,      серцеклекітний. @literospletinnia #оксана_приходченко

відкритий набір на 10-й Сезон Віршометрії. УМОВИ КОНКУРСУ: 🦉На конкурс приймаються як римовані так і верлібри на загальних умовах. Ліміт символів — це стандартний допис для телеграму. За перевищення, знімаються бали. Подавати саме текст, без візуального доповнення у форматі відео чи картинки. Сезон Віршометрії буде присвячений загальній темі — 4 Стихії. Кожен тур матиме відповідне тематичне завдання. Завдання на перший тур - написати вірш на тему Вогню. Є можливість використати будь-яку цікаву ретроспективу для написання роботи. Все залежить від власного бачення та уяви. Дедлайн: включно до 15 жовтня о 23:59. P.S. Старі вірші, які вже десь публікувалися, не приймаються! Порушення правила веде до дискваліфікації. 🍒Роботи здавати анонімно в приватне повідомлення мені, організатору (@jessihalliwell) і тримати анонімність аж до результатів поточного туру. 🎒Обов'язковий внесок за участь - мінімум 30 грн. Далі на ваш розсуд. Якщо є бажання підтримати сучасну українську поезію та збільшити призовий фонд. Він формується з внесків учасників, тому донати вітаються. Внесок за номером картки - 4441111039661313 Призи фіналістам - гроші призового фонду (в залежності від донатів загальна сума може корелюватись). І 3 подарунки від ВМ за найвищі бали у трьох відбіркових турах. 🦉Буде три відбіркових тури, трійка суддів, які оцінюватимуть вірші єдиною оцінкою за 10-бальною шкалою. Головне - відповідність темі, її розкриття та техніка! З фіналу — суддівська колегія розшириться. 🔥1 тур - обираємо 4 переможців 💧2 тур - обираємо 4 переможців 🌀3 тур - обираємо 4 переможців 🍿фінал - де визначаємо 1, 2, 3 місця також може бути унікальний 13 учасник фіналу, потрібно зробити донат від 5 000 грн на збір пані Веронічки й ви у фіналі. Ця опція діє до результатів 1 туру. Всім бажаючим писати в особисті. Чекаємо на вас ❤️ #вм_10