Храм поезії (🖤)

Ну, що друзі, до кінця передпродажу збірки «Ліброзорій» 5 днів. 15 числа — все, алєс-фіналіс) Анкета, щоб ще замовити: https://forms.gle/72aYHjPzrxxA6vpd9 Нагадую, що збірка поки коштує 180 і частина коштів піде на збір для 5 ПКШР, який веде моя подруга і волонтерка Вероніка Мовчан; хлопці нещодавно втратили багато техніки, були у госпіталі, але слава Богу відновилися і повернулися, але не додому, а на кордон Сумської області: https://send.monobank.ua/jar/2GwpapXwLs (може без збірки, хтось схоче докинути, то сюди будь ласка) Після листопада «Ліброзорій» можна буде купити готову-паперову за 230 і з неї також частина йтиме на актуальний збір. Не зволікайте, єслі шо)

серпневий світ такий важкий... а час кладе його на плечі, і не чекає заперечень, що всі обжинки недоречні, що збіжжя душ в задушній спеці кривавить так, що лиш сивій. серпневий серп такий меткий... і ріже навпіл половини кавалків двох, з яких людина колись складалася в єдине, але жнивам нема зупину – лелеки здибують шматки. серпневий сік густий, як тінь. тече дзьобами вниз на луки під скрип рамен і шиї хрускіт. чомусь природно і по-людськи умить збіліють нагло бузьки від несподіваних прозрінь. @snih_n_g #тата

Це все люди, які живуть у твоїй голові. Про яких памʼятаєш щосили, і скільки б тобі Не згубити любові, її можна наповнити ще, Її можна знайти, як знаходять навіс під дощем. Коли ти засинаєш, любов проникає у сни. Там щоразу зʼявляються втрачені їх голоси, Там, буває, спішиш, а, буває, не йдеш ні на крок, Щоб лишитись у світі своїх потаємних думок. Щоб кохати, сміятись і всіх розуміти без слів - Тих, хто вже не прийде у житті, як би ти не хотів. @levkovychpoetry #поезія

Я знаю, ви чекали на це не менше, ніж я! 3й випуск «Декламації за гривні» вже тут!🥰 😎Цього разу в рівняння крутості додається мущина! 3 неперевершених вірша і 3 не менш крутих автора. (натискайте на імена авторів та підписуйтесь на їх канали). 🐦‍🔥Чому я так довго обирала і готувалась до цього випуску? Бо хочеться щоразу чогось цікавого, чогось нового! І щоб це був виклик – для вас і для мене! Тож що ви думаєте? Це ФЕНТЕЗІ-випуск. До вашої уваги 3 нереальні роботи з елементами фентезі. Тільки уявіть, як можна розгулятися в декламуванні! 👉Зустрічайте вірші 3го випуску: 1. Вірш 1. Гортензія – тут 2. Вірш 2. Немаксим – тут 3. Вірш 3. Саша Хопта – тут

*голосуєте гривнями і в коментарі до донату вказуєте номер вірша *донатити можна безліч разів і будь-які суми. Виграє вірш, що збере найбільше коштів *голосування гривнями триває до 18:00 13.10 (неділя) *вірш-переможець буде продекламований мною *всі умови тут *зібрані кошти підуть на купівлю генератора та щогли для 5 ПКШР *рекламувати улюблений вірш можна будь-де. Чим більше активності та грошей, тим краще

🏆Голосувати тут: БАНКА КАРТА: 5375 4112 2182 5685 Погнали!⚡

вітаю, наші переможці: 1 місце - Саша Хопта 2 місце - Олеся Репа 3 місце - Маша Чекарьова 4 місце - Костя Ватульов 5 місце - Юля Масюра результати вірші окрема подяка Тані З #хрампоезії

згідно з теорією, найпривабливіше поєдання кольорів — це orange & teal, помаранчевий і ціан згідно із практикою, найважче поєднання ролей — це поетка, лікарка і (тричі) (добра) мама (сумлінна) мама (завжди) мама ролі переливаються одна в одну відтінками бірюзи в очах від норвезьких фйордів до ісландських айсбергів скільки помаранчевого тепла вміщається у серці поміж пелюсток календули і гарячих уламків бурштину? сонячні іскри в рудому хутрі не буває чужих дітей не буває чужих дорослих от би зігріти усіх згідно з теорією, найперша кіцуне завела сім‘ю і щовечора перекидалася на жінку згідно із практикою, у лисиць ціанові очі і вогняні серця присвята Саші Хопти до ювілею пані Лисичці

чорна пʼятниця — червоний день. можна купити майбутнє. достатньо посереднього, щоб все як у людей. аби не переклеїли цінники як завжди, буцім, новеньке, з нескінченним терміном придатності, однак… *штрих-код не сканується* щось нечисто, не працює захист прав споживачів, відстояти чергу легше, ніж себе. хотілося гнути свою лінію, а не підкови кульгавій блосі. але це дано не всім… дано: задачка із зірочкою. немає підказки, не ласує “ad astra”. шукачі свого місця одвічно у мареві танули, бо на землі обітованій — ні власника, ані кадастру, тільки криво дописана маркером епітафія. нічим крити, писк терміналу глушить вічного критика. *оплата не пройшла* коли радили виходити за власні ліміти, не мали на увазі кредитні. шукай рятунку, землю носом рий, та скарб стирається із поля зору тінню ластику. царина розступиться лиш перед цвітом папороті, та ти знаходиш тільки пластиковий. @poetkapilotka #квазар

не заходь за межу. не заходь за межу. не заходь. увага! увага! тут діє офіційно запроваджена особиста система вимірювання кордонів. одиниця — витягнута вперед рука з відкритою долонею. жест не жебрацький, а той, що твердо спиняє. хоча все ж таки жебрацтво потім покладе тебе на спину /і розстібне свій пояс над твоїми стегнами/ безсоромним розкриттям так, що позаздрить найвправніший клошар з Двору Чудес, тільки рани і струпи будуть не бутафорськими. милостиня крокує у модних ботфортах і мініспідниці, як одвічний ритуал Карпмана — покаяння, пробачення і спасіння. не твоїм тендітним барабанним перетинкам варто чути скиглення і стогони. не для твоїх вологих прозорих очей химерні жахіття не зі сну. не засни, складаючи долоні човником і чекаючи маленьку вічність, коли щедро насиплеться ще й почуття провини з гіркою «на похід». вічний похід до власної гори Ородруїн веде по колу дев'ятьма коліями самокатування, де злою правдою коле не тільки очі. ти що наївно очікував в'їхати, як на самокаті, прямо у багатий внутрішній світ? світило компульсивного перфекціонізму сліпить, та не гріє, як і зимове сонце, що заліплює очі білим коректором променів, які відбиваються від снігу і поціляють навиліт можливість дихати. цілують легені вже радіаційними променями, що не гріють, а печуть. нині і вовіки віків печуть невтомні пекарі глевкий хліб насущний виткої провини. вовків цілого світу не вистачить, щоб вити про провину, яка звила гніздо глибоко у зубцях улюблених грабель. Відкрита квітка долоні на напруженоскам'янілій тремтячій стеблині руки має твердість грабової деревини і гробової тиші правди, відкритої, як кришка труни чи виразка. тож. не заходь за межу. не заходь за межу. не заходь. @lysychkazlisu #лисичка

Сутінки вигорають в надвечір'я джеральдиновим відблиском. Ще тримають день за руку, та кобальтова ніч бере своє: огортає, вкриває, приймає приватне, дзвенить кришталями рос, дбає про тишу та супокій. Допоки комусь десятинами дістаються сни, примарами осідають на приховане, несуть, притаманний лиш їм, різьблений код. Безсоння живиться приспаним, приязно вдавши прихильність, шепоче постатями та обличчями, думками засотує мозок. Темрява павутинням розростається і виливається в молоко передранкового туману. Зрештою видихає світанок... @olesya13r #репа

⚡️ Свіжий запит від 5 ПКШР! Ку**ький напрямок! ❤️‍🔥 До мене звернулися наші хлопці з 5 ПКШР, яким ми з вами регулярно допомагаємо із запитами. Нещодавно бійці втратили чимало техніки, а самі потрапили в госпіталь. На щастя, зараз вони в порядку, а техніку та устаткування будемо відновляти. З термінового – зараз потрібен генератор для підзарядки пристроїв та щогла для антени для встановлення стійкого зв’язку із дронами. 📝 Вартість потрібного генератора становить 18-20к, вартість щогли на 9,5 метра – 14к. Збір невеликий, давайте швиденько його закриємо, аби хлопці могли швидко отримати потрібну техніку. 💰 Донатити сюди Банка: https://send.monobank.ua/jar/2GwpapXwLs Картка банки: `5375 4112 1884 61161 Paypal: veronikamovchann@gmail.com В коментарях «на генератор та щоглу для 5 ПКШР» 🤝 Як завжди, вітаються не лише донати, а й лайки, коментарі та репости. Чим більше активності, тим швидше буде закрито збір! 💙 Разом переможемо! 💛

Пошир сам збір пліз Дякую

Допоміжні банки вітаються!!!

1 Ти робиш із мене кинджал і встромляєш собі у груди, бо можеш бути щасливим лише через власні спокуту, біль і каяття. Не хочу твоєї крові. Не хочу твого серця такою ціною, бо я — жінка, але не кара. Я — не кат. 2 Зроби з мене човен і пусти за течією лагідної і стрімкої ріки, ніжними хвилями я плистиму туди, де небо обіймає воду. На землі, яку вода цілує, зроби з мене будинок. Я вирощу навколо себе сад, ти обведеш нас парканом, і ми залишимося в домі удвох, як човен і ріка, як земля і будинок, як сад і паркан. Одного дня з вікна будинку на березі ріки вилетять два вільних птаха. Човен на лагідних хвилях ріки, будинок на її березі, сад, наповнений цвітом, паркан, що їх захищає, залишаться тим, хто ще не вміє любити без болю. @ "Гостре цвітіння квітів війни", 2024 Наталія Васильєва #поезія

Розтягнутий джемпер. Джинси з дірками. Навушники ледь виглядають з карману. Розхристана трохи. Пасма бузкові. Цікаво, чи довго ти будеш такою? Цікаво, чи зможеш...бути собою. Чи здатна ти зігнорувати юрбою? Несхваленням дії? Осудом думки? Зостатись піраткою між сухопутних? Смішлива сорока. В зграї з круками. Закльована "треба", "не можна", "негайно". Посаджена в клітку. Зморена в бурях. Бузкові пір'їни тобі ж так пасують. Не дай їх урвати! Цюкни щосили! Нехай рук не тягнуть, бо їх не просили. Ні крихти уступок в тому, що власне. Розкришене легше мете щітка часу. Чудненьке дівча мугикає пісню. Чекає на потяг. Він буде запізно. Бузкова сорока в сірому світі. Якби ж ти зуміла такою лишитись. @zapyskyneofitky #неофітка

Навіть з розбитими стінами. Лю-би-ти? Голови — розкриті гранати, червоні зернини. люби-ти? Як тебе, місто, досі мені лю... Сонце грається з циферблатом, стрілки назад — весна. П'яні любов'ю, повені алеями, вулицями. Ховаємось в картонному затишку автобусної зупинки. Пліч-о-пліч Спина-до-спини Краплі збудили цукерковий запах бузку, млосно. Соромно — в білому під дощем. Навіть калюжі залились сміхом, Вдихаю на повні груди: щ  а  с  л  и  в  а Л ю ... Люстра розгублена на підлозі шукає своїх серед пилу, бетону і гострих трикутників  скла. Розбився годинник. Зима. Черга по воду прямо посеред дороги, вікна обмахують спраглих шторами. Тільки б не знепритомніти Спина-до-спини Пліч-о-пліч Чекаю сусідку з третього поверху, у густому її волоссі — парфуми з цвіту акації і бузку. Носить в колисці локонів спогади про весну В обморожених пальцях вулиць спокійно й тепло. Обережно торкаюсь тріщини у стіні, шепочу їй на вухо: "...і серед розрухи  з усіма ранами Тебе Любитиму" І місто стиха всміхається у відповідь. @snigpoetry #мері

*** цупкі лещата твоїх обіймів мене поновно до миру змусили від стиду мабуть згорів мобільний вщент переповнений твоїми нюдсами звʼязок втрачається                                      шляхи знаходяться ти хочеш чаю? чай –                                       синонім похоті давай забудемо, що ми дотичні та зустріч в липні була помилкою ти причитаєш,                           та твої притчі вже не чіпляють спинись на хвильку і пригадай яка прозора була вода у морі чорному коли гойдав тебе на хвилях уперше я немов на крилах та нас              н               а                к                 р                  и                   л                    о й зірвало дах то ж підіймайся і просто йди згрубіли крила в брудній воді.

ню твоє тіло — твій храм, його підступи омиває вода нестримного Чорного моря, хвилі грайливо лижуть ступні, цілують ніжно живіт після палкого літа й важкої спеки завжди приходить прохолоди спасіння, ти шепочеш, що вийшла з ребра Ліліт я лягаю спати поміж твоїх стегон, і твій храм перетворюється на опочивальню, ти безжальна, впустила у мої легені міцелій, розрослась у них, наче міт я молюсь у твоєму храмі, відкидай усі свої страхи, знімай білі одежі, на землю поклади соломʼяний бриль, яким соромʼязливо прикривала груди, ти прийшла у цей світ саме така — оголена і беззбройна люди можуть заборонити тобі бути почутою, бути гучною, можуть кинути камінь, спалити твій храм, але вони ніколи не змінять твою сутність вони можуть танцювати на твоїх кістках, адже ти оголена і беззбройна прийшла у цей земний світ, щоб нести свою любов, наче гордості стяг.