ru
Feedback

Не попадитесь на канал ботавода! Telemetrio находит и помечает такие каналы 👉 Хотите видеть метку — оформите подписку

Храм поезії (🖤)

Храм поезії (🖤)

Открыть в Telegram

зв'язок: @jessihalliwell прикраси t.me/inspiration_style_ua радіо t.me/virshoplitkarka поетка t.me/in_vino_vino поетка t.me/buryanpoetry колонія t.me/uapoets2 радіо t.me/uapoets_music творчість t.me/jessi_halliwell на каву: 4441 11103 966 1313

Больше
1 414
Подписчики
-124 часа
+27 дней
+1230 дней
Архив постов
Шурхіт барвистої фольги, у котрій запікалися наші ніжно-солодкі спогади, стих. Білий — колір нових сторінок, снігу, ниток, як
Шурхіт барвистої фольги, у котрій запікалися наші ніжно-солодкі спогади,  стих. Білий — колір нових сторінок, снігу, ниток,  якими шито щасливі світанки теперішнього. Біль жіночого роду перетікає у чоловічий: очам боляче дивитися, як мить за миттю хтось передчасно зникає у засвітах. Під шапками заметів земля ховає щось, що для білого кордону — контрабанда: жмутки стійкої трави, яка опісля холодів буде такою, наче й не зимувала. Стоятиме цупкими ніжками-корінцями до останнього, до переможного. А може, трава під снігом — то ми? Нас — най засипає, най накриває, най притрушує! Діждемося своєї весни, де світанки — не світанки, а вінілові пластинки з жайворонками. Поспінемо заколоситися, натішитися квітами справджених мрій. У синіх капелюшках пролісків зберігається щось, що дозволено на всіх кордонах Всесвіту: надія. Тетяна Осіпенко (@tettios) Картинка: ШІ #осіпенко

кожна моя біда закінчується на голосну, а ти такий твердоприголосний, що аж невимовний. і щось тут не сходиться, хоч нас обох поримовано. час би почати креслити й переписувати. я почну? щоразу планую відторгнення та велика вода твоєї незгоди зливає в єдине всі літери й не заперечу останню крапку нашого спільно написаного речення, бо закінчиш руйнувати мої сумніви швидше, ніж їх утверджу. вже почав. а куди ж утікати – ти знаєш усе про втечі та їх шляхи. найкраще, що може бути зранку – ранкове куні, мовби водночас потріскати усіма яблуневими бруньками й випустити у світ нестримне бажання жити не молячись про наслідковість подій, право першості, правило почерговості, обов'язковість весни. та допоки я мучу себе скасуваннями пекла і раю, білий шов унизу живота обростає невидимо спайками, а ти після кожного "о" енергійно дописуєш "й". @snih_n_g #сніг_на_голову #тата_пі

«Повільно тягнуться хвилини самоти, На поміч не приходить навіть втома, Я не змогла лишитись - лиш знайома, Тепер не знаю хто мені і ти… Я проклинаю з болем ті віки, Що заточили людство у безодню, У рабство часу… у самотню, Годину, розрива, що на шматки. В очікуванні тягнеться життя Та лише мрія сповнена любові, Та мало все ж мені тієї болі - Із часом згинути я хочу в небуття… Мій календар лишився невагомим, Він там, де з неба пада білий сніг. Я не змогла лишитись, а ти зміг - В моєму серці, тільки не знайомим…» Ольга Ритик (@ola_poetry_ua) #ритик

Навчи мене писати, Поетко. Я — маслина серед оливкових садо-віршо... Поки вечірня тиша прохолодою цілує шию, навчи мене ритму. Приручи мої тексти. Вони дикими бджолами рояться поміж дужок. Через сітківку ока розлітаються по закутках твого тіла, ховаються на внутрішніх частинах стегон, лоскочуть твою чуттєвість, гортають фантазії, як книгу з картинками, і діляться медом... Спробуй —  губи вже солодкі? Коми, немов язики, доводять до ...крапок. Рук своїх не лякайся: змінюй слова та дихай. Випий келих моєї уяви, але не дай собі захмеліти. Бо ж ти ще маєш навчити мене римувати на стогони, ти ж ще маєш навчити мене дотримуватись ритму до останнього абзацу. Виділи усі мої помилки сухим червоним, Поетко. Давай закінчимо разом цей текст писати? @herbarium_Xandra #ксандрик

час, викрадач снів, річковий гіркий полин, примножувач тісноти, володар морських тіней, гравець у одне веретено подій, розплідник земних тривог, примарний колючий дріт, розсіяний, як склероз, уявно важкий крестраж, безщадно в'язкий потік, невивчений милостивий урок, недоброчесний автостопний візник, так званий зламаний телефон, нікчемний кармічний відкат, несиметрично дзеркальний нейронний суп, донор криків, видихів і судом, час, що минув, дозволив мені забути, як дихати поряд з люблячим серцем. @xtercia #терція

Я пух тополиний Народжений. Створений. Літати і мислити літо Забивати кожен куточок своїм Тілом І тліти, коли сонце вирішить спалити моїх братів і сестер. Наповнюй  мною свою подушку аби Легше спалось Аби Легше снилось Літо без мене @maLvaaaaaaaaa #мальва

▸ 23 2:3 Програю життю рівно на один рахунок, що стало вже звичним. Ніби не супер критично, але... Ха Якщо сміється той, хто сміється останнім, я в ямі. Посмішка відкриє всі рани. Чому не обробила перекисом, щоб затягнулись до нормального стану? Вставай-но! Долай поле, аби забити гол у ворота. Благаю, хоча б не у власні. Біжи та спробуй не впасти. А нащо? Можливо, на краще забути буденні основи, палити мрії у вогнищі, що живиться міцним алкоголем. Такому не вчили у школі. Однак колишні ідоли давно у полоні страхів та невпевненості. Шкода, що не змогла стати стервою, і що лінії непокори стерлися швидше, ніж знайшла тих, хто міг бути мішенями. Не стрибати віднині пантерою в хащі можливостей, бо ж стала лінивою кішкою. Біжи! Забий гол! Лишилося трішки! Та знову підніжка. Суддя домовляється нишком про відсутність червоної картки. Можливо, не має жодної гадки, що кров також червона? Чекай. Давай ще раз по-новій. Були двійки, тож трійка – Крок вгору? Як на мінному полі. Рахуй: 1, 2, 3… От би знайти всі червоні прапорці раніше, ніж проблеми натиснуть на детонатор, і на вустах зародиться БАХ! Звинувачуй долю в усіх гріхах, однак це ти не навчилася грати в сапера. Замість кайданок — новенька дилема, рішення якої не наповнить кишені, бо «дякую» вийшло із ринку валюти. Страшенно хочеться кудись далеко гайнути, та що скажуть люди? Хотіла обманути систему, свідченнями пробрати до щему присяжних. Не вийшло? Напряжно брехати, серед тих, хто копає під тебе. Бо Ініціація завжди ламає, щоб стала до кола готова зрадити власним потребам. Лови м'яч, аби голосно заявити про себе, зрівняти рахунок, та далі пенальті, халепа. Не хочеш опинитися в центрі? Врешті будьмо відверті: Тобі цього більше не треба. — Мовчи! Який там рахунок? 2:3 Заб’єш нарешті гол Чи все ж ні? @liliums_swamp #ліля

Вітаю! 👋 Поки триває набір на зимовий конкурс "Плейлист", хочу розповісти вам ще про три цікаві активності, де можна себе проявити. 🎙 OWL Hub оголосив набір на участь у плейофі аудіодекламацій (декламатори, ваш шанс!). Щоб узяти участь, потрібно кинути "+" у коментарі сюди, адмін з вами зв'яжеться й розповість детальніше про умови. Переможець плейофу отримає грошовий приз і за бажанням участь у літньому "Грандбатлі" без попереднього відбору. 🎙Відкритий запис на PLAIDFEST — перший дводенний музично-літературний захід від PLAIDPOETRY, який відбудеться в Києві 21 і 22 грудня. На вас чекає потужний лайн-ап з поетів та музикантів, благодійний аукціон, тепла й комфортна атмосфера Запис глядачів відбувається у гугл-формі. 📝До 30 грудня можна взяти участь у поетичному конкурсі "Зимовий сад". Надіслати вірш із зимовим вайбом українською мовою в дірект організатора. Приймаються як нові, так і старі роботи. Для участі потрібно сплатити мінімальний внесок у 10 грн, з донатів буде сформовано приз для переможців. Успіхів!❤️

Дуже чекаємо усіх на плейофі🤙

UV (You win) 💜 Ти причина, чому я усюди шукаю бузковий. Він скрізь. І ніде. Він на мить. І до скону. Саркома із крапкою, картка дисконтна, що так і не скорена спить у кишенях колишніх дрес-кодів. Безкровна сироватка осені. Кожен ковток зігріває горлянку фіалковим розсипом. Ось тобі. Ріж. Розтинай стравохід, проростай у моїй голові метастазами. Ти кліше, моветон, недосказаність, сказ, гідрофобія, пазурі, пазли... Ти вмазані спазмами джазові напади щикавки. І не згадуй. Всі сповіді зчитані. І від голоду легше вмирається ситими. Мій сніговик усередині — товчена ґвадзя. Нас із ним плавить вже років так двадцять. Кмітуєш-бо? Нам ФІ-О-ЛЕ-ТО-ВО. Байдуже. Чхати. Цимбали. Йому однаково. Віриш? Йому фіолетово. Чуєш? Мені — бузково. @verbolomiya

Repost from волден.
мені — 24. здається, це останні роки фундаментального сприйняття життя. не сказати, що я вже багато що знаю, але мій шлях такий світлий і прочищенний від підліткового, депресивного диму. можливо, наступний день народження я вже не буду відкривати збір чи вчителювати. обіцяю собі більше вивчати медичну справу, щоб рятувати, а не вбивати. але хто знає, як воно буде... свої останні місяці я живу так, наче це останній день. наче смерть дивиться мені у вічко. це мотивує щось робити і тепер коли я буду закривати очі востаннє, я скажу собі, що пишаюсь як провів життя. цей збір наче спосіб закрити останній гештальт — мікрофон, який дозволить мені залишити не тільки хороші тексти (вірші і прозу), а й свій голос. мені вже є що сказати. хочу записати подкаст і зробити канал про сільську місцевість. набратись досвіду і врятувати своє село від вимирання. це все, що мене цікавить. село і творчість. не робіть з мене когось більшого, я той, хто є. людина далеко не ідеальна, з великою кількістю червоних прапорів. та все ж живу по совісті і стараюсь бути кращим. після збору на 15000 грн, які 100% пішли на благодійність цей збір на 6000 грн піде 50-60% на благодійність (черговий внесок в Алею Слави). інша половина піде на мікрофон для якісної творчої роботи. (думаю мікрофона в районі 3 тисяч буде достатньо). якщо чудом зберемо більше 6 тисяч — куплю мікрофон за 4к (там є сосочка просто). посилання на збір буде в сторісах та на сторінці профілю для тг: https://send.monobank.ua/jar/6tsHDpptWw картка: 4441 1111 2877 3888 репост дає можливість мені (не тактильному) тебе обійняти! дякую всім за те, що ви зробили зі мною 🧡

ця квартира здається неправильною, майже закинутою; в ній надто багато спогадів, надто багато стін, надто багато холоду. можл
ця квартира здається неправильною, майже закинутою; в ній надто багато спогадів, надто багато стін, надто багато холоду. можливо, вона мене просто знищить, розтрощить, поглине, коли я на кожному кроці стикатимусь із твоїми привидами. тут кожен клаптик повітря, кути у кімнатах та речі – усе просочено втечею, втратою, реченнями, які я не встигла сказати до того, як стала приреченою. я – попіл, я – сніг, забарвлений в твій улюблений колір (червоний). я в пастці, в полоні. я – тут. у місці, яке називала домом. у місці, в якому я тепер – просто помилка. просто фатальна помилка. 24. 11. 2024 #фото ; #вірш

Repost from N/a
Мольфарки магічний трунок позбавить гіркої туги. Як Сонце зійде у грудні, запарю цілющі думи. По колу запущу вітер. Екліптики
Мольфарки магічний трунок позбавить гіркої туги. Як Сонце зійде у грудні, запарю цілющі думи. По колу запущу вітер. Екліптики точка. Місяць промінням зарядить, витре, не знайде для страху місця. Сховає потворні трупи. Смерека хитнеться глухо. Трембіти сигнал як  рупор лунатиме понад вухом. Гуляти пішла у гори новими витками шляху, і дітям моїм ніколи не буде тут більше лячно. Вірш написаний на Плейлист на каналі Віршопліткарка

Repost from Ola_poetry_ua
пахучі сосни Кремінських лісів, як ви там, зараз, у полоні? колись, ми оминали вас на повній швидкості вдихаючи на повну! це
пахучі сосни Кремінських лісів, як ви там, зараз, у полоні? колись, ми оминали вас на повній швидкості вдихаючи на повну! це був улюблений промі́жок часу у дорозі до Донецьких міст… що зараз бачите ви, сосни Кремінських лісів? жахи війни пошкодили ваш спокій але на згарищах ще дотліває віра… за вашу вічність боряться й поборять! ті, що у пікселі в окопах. ви знаєте, ви не самі! ви тільки вірте! і я чекаю день і час коли додому повз вас і знов вдихатиму, як памʼять… а поки – ваші тіла в диму і тільки банер попереджає «Бережіть ліс» на фоні вигорілих таїн… не плачте, мої любі, сосни… © ольга ритик #вірш #текст *на фото Серебрянський ліс який вже майже знищено

Repost from N/a
* Як мозаїчно падають сніжинки, В картинку пазлів склавшись на землі. Кружляють в небі вільно щохвилинки – Тендітні діти панн
* Як мозаїчно падають сніжинки, В картинку пазлів склавшись на землі. Кружляють в небі вільно щохвилинки – Тендітні діти панночки-зими. Вклоняються повільно в реверансі, І білим прядивом вкриваються ліси. Підхопить вітер їх, і знову в танці, Вальсують під симфонію краси. Мороз поклав чарівні візерунки, Оздобивши озера кришталем. І ковзанки малечі в подарунки – Втішатися зимовим ясним днем. Ніч випускає зорі із кишені, І щедро сипле ними в висоті, Ялинки, білосніжні наречені, Дрімають у солодкім забутті. Крізь хмари пробивається світанок, Червоним запалився вдалині. О, дивовижний і казковий ранок! Так незабутньо й радісно мені! © Оксана Лихогляд грудень, 2014

Repost from N/a
Дельфіни не бачать синій                    несправедливо. Південні моря вдосвіта   кобальтово-шмальтові                    ультрамарин!                                 індиго!                                     ціан! Потім — юхуу!    — електрик блю!                             щедро! вдосталь! Після сонячного вибуху кожен раз однаково прекрасного кожен раз різного води стають лазурними та бірюзовими                       силадоновими    кольору гаїті та купоросу ніжно затікають мені в очі до самої шиї заповнюють груди       це  сінетний об'єкт медитації        жити легко, якщо немає вибору. Дельфіни, чому ви не бачите синій? Ви могли б у аквамаринових барвах бавитись. Пласт північних морів лякає            навіть                        досвідчених сміливі зможуть побачити   блакитний брістольський                   берлінську лазур,                       та синьо-бусий. Айсберги — опалово-перваншеві. Полярне сяйво — море, що живе на небі волошково-силкове, сапфірне. Дельфіни, ви стільки могли б побачити... Невже ваш світ БЕЗСИНІЙ?

Repost from N/a
рано чи пізно за все нам належно воздасться блаженні торкнуться пальцями скажуть «та ви мали рацію!» завіса - поклон - овації а потім настане тиша і ми забувши про ненависть світу пустимось знову грішити напасть що цілила в голову незалежно від масті стане живильним мастилом для тих кому не вдалося упасти крики та сльози нещастя просто суцільний маст хев холод залазить під ребра і гнівно кричить «ти де?» і далі альвеола за альвеолою голодно з болем у грудях ти перебитий потягом але жити будеш будеш рано чи пізно в рані залізо вранці залізу під шкіру тобі але навіть цей виступ що в повітрі зависне не стане причиною засісти на мілині ти скажеш мені «підіймайся» я скажу тобі «замовкни» немає у світі бранця що любить під нігтями голки немає у бранця кисню бідолага проводить бровою над заходом місяця холодний грішник біситься поклон завіса повісився (спільно з андрієм мальвою)

Repost from N/a
колись дерева були нижче трави я виходила з рукавів чистою річкою, розливалася соком, наповнюючи твій напівпорожній. пісок багато п'є, та йому все мало. це лиш початок. а далі... витягни білого кролика з порожнечі. ось кордони, ось гумка, я=ти. до речі, можеш взяти собі серце, очі, та мозок, станеш невинним, мов перший доторк. таким висоти б'ють вітром в плече, я навчу. і через вулицю — ти заходив у бар, наче бог. ніхто й очей підняти не міг. твій погляд спалював душі, очі, мости. над будь-яким шляхом підносився ти, і я пила із твого крила, доки була. а потім... зорі втекли з дна неба за обрій, у білих лілей парасолі зломлені, дивись, тут ліс, початок обпалений. дерева виросли і впали.

князі живуть на Золотих, спускаються на каву на Поділ якщо не зміг, якщо не встиг спіймати світломить у решето — зникає тінь, зникаєш ти у водокрутиві подій, як ворон Крум із дворику на Рейтарській князі живуть на Золотих, ганяють на електросамокатах бруківка задає мотив церковні дзвони відбивають біт трек від Unknown Artist в кадрі зведи усі доріжки — це тобі зведи усі дороги — буде Київ князі жують на велотреці паффіни леді-консьєржка трусить килим говорить: тейк іт ізі — сім разів леді-консьєржка трусить, з неба падають забуті речі та розгублені князі / колись давно я проводила лоторею для збору Ola 🖤 , у цій лотореї виграв мій друг музикант і фотограф Олександр Фрузік @buryanpoetry