Храм поезії (🖤)

Храм поезії: онлайн-збірка сучасної поезії, поетичні конкурси, анонси цікавинок, краса ключиць 💒 OWL HUB: унікальні поетичні афіші, цікаві ідеї, змагання, спілкування в голосових чатах, звичайних чатах, організація літературників, окрема гілка для навчання новачків 🦉 poetry_ua: поетичні марафони (нещодавно стартував новий марафон), затишне спілкування в чаті, можливість знайти друзів-поетів, благодійні ініціативи, онлайн-літвечори 🍷 Альтернативна творча студія: майданчик для вашої творчості, красиві ілюстрації до віршів, конкурси 🎨 Котолиси: відкриття масштабного конкурсу для поетів, меми, спілкування, багато милоти 😺 Дім культури: звичайне спілкування, спілкування з легендами поетичного світу, спілкування футбольних фанатів, масштабні конкурси для азартних авторів ⚽️ Чорно-білий будинок: таємнича атмосфера, ілюмінати, знайомство із сучасними авторами, гіпнотичні декламації ◾️◽️ @virshoplitkarka #віршопліткарка_рекомендує

ііівдииииих!!! вхопи необхідну дозу, поки не накрило з головою... п о о о в і і і і л ь н и и и й в и и и д и и и х назустріч. відплив... тепер ти знаєш: пісок зітхає з полегшенням, коли море всмоктує хвилю. і знов пестить сонце... ііі вдиииих!!! хапай повітря! і знову п о в і і л ь н о, як дірява повітряна кулька, в и и и и и и и и и д и и и и и и и х а й... кожна породілля має партнера, відчуває кістяні фаланги, що м'яко лежать на плечах. доторки пальців прозорі, але відчуття присутності важить не менше всіх прожитих років. перед спалахом наднової завжди найгустіша в'язка пітьма. ти вже готова розвернутися і впасти в обійми полегшення. повірити заспокійливому шепоту: ковдра забуття м'яка і затишна. кожна породілля завжди. має. партнера. — смерть. сьогодні ти дала життя, але досвід смерті з тобою до віку. тепер ти знаєш. головне зробити наступний вдииииих!!! @lysychkazlisu

Місячний керамбіт кромсає готичне небо. Повітря дзвенить тишею. Голодне плем'я крилатих крадіїв облюбувало височений горіх так само, як і торік. Ніхто не дорікає крилатим за присутність у небі, ніхто не кромсає їх керамбітами чи кинджалами. Рана кровоточить усе сильніше, мироточить, соборність рветься. Хоч ми і не в Парижі, але готика трансформується у романтику від Стендаля. А далі криваві ріки заливають черговий ранок.

@poetry_in_community (інстаграм) Друзііііі☺️ Ми разом можемо зробити дещо надзвичайне — зібрати 500 000 грн на FPV для наших захисників! Моя маленька ціль у цьому великому зборі — 1000 грн. Але разом ми можемо набагато більше! Долучайтесь до збору, адже кожна гривня — це крок ближче до перемоги. 💪 Важливо кожне ваше слово підтримки, кожен репост і, звісно, кожен донат! Давайте зробимо це разом!🔥 send.monobank.ua/jar/6diwFvz27d 💥

я мала потяг у три тисячі перший рік такий же швидкий як смерть від отрути і коли місяць на небі зрів, я тліла, оголена, наче дріт, і ніби свічка, тремтіла бути я мала стіни, як мають запис про вічний строк, строкатими літерами на грудині і плащ, знесилений від дірок, лягав забутися на перон, безкореневим бо став віднині я мала сонце, як мають світ — занадто велике щоб віднайтися. так перемовини йдуть з боліт, так гострим словом впивається лід в долоні кинутого передмістя і, заливаючи дзвін війни під спліт отеля, ущент забутий, текло продовження на три дні щоб розчинитися, наче сніг, звільнивши груди @viknapoetry

Вечір вичавлює сік із чорничних запасів, Глечик сметани не встиг небокрай заплескати. Спати лягайте, не бійтесь, нічник не погасне. Сон вже готує видіння веселі, строкаті. Хочете чути про чари чи справи звичайні? Щастя та смуток знаходять усюди причали. Їхні човни прибувають до серця зненацька. Добре, як є з ким радіти чи бурям пручатись. Гірка-нічник, що виблимує стокольорово, Це чарівний подарунок з далекого сходу. В ньому привільно казки караванами бродять, Я розповім вам одну, що про сили природні. Сонячний син, невсипущий, веселий Промінчик, Бігав по схилах, не знаючи втоми, зажури. Здалека гори, на диво блискучі, помітив. Доли, що поруч, вкривали узори ажурні. Дух авантюрний окутує пильність туманом. Так, що баюрами мчишся у справах незнаних. І хоч пригоди прикрасити можуть синцями. Та бездіяльність, буває, кривавіше ранить. Коло ставку осоки колихала Вітриця, Вербам заплутати коси могла непомітно. В час, коли ладно під зорями плесо іскриться, Промінь у мандрах до сяючих гір її стрітив. — Чи ти не знаєш секрет полум'яного краю? Вогнерозмаєм бескеди палають постійно! — Певно, Вулканова донька не спить, а все грає. Матір-гора відпочити давненько хотіла. Рушили разом на поміч Вітриця і Промінь. Град негараздів одну парасольку простромить. А як подвійна броня, то і вціліти змога. Правило це і для стін, як під обстрілом вдома. Швидко дійшли до скляної гори подорожні. Кулі з колиски злітають, виблискує скеля. — Донька у темені зовсім заснути не може! Тільки упевнено робить жаринки пекельні. Заколисати малятко взялася Вітриця, Листя у вальс увела, мелодійно кружляла. Промінь у ритмі своєму по небу носився — Мов майоріла з волошок та маків поляна. Очі заплющила донька під іскри кармінні. Як підросте, то й сама морок світлом замінить. Палахкотіти для всіх — не нагальна потреба. Бачити сяйво в собі — надважливе уміння. @literospletinnia #котолиси

* Крізь мушлю чутно відголос богів. Ще зночі хтось розгнівав Посейдона. Це море вже давно не знає втоми, Кусає іклами безпечні кораблі. І пінисто шампанським бриз морський, Бентежить величчю, на мілководді хвилі, Лазурно-бірюзова хмара берег вкрила… Безпомічний молюску, молись й ти! Хай спів сирен відкличе водний штурм І змінить гнів на милість зла стихія. Про мир і спокій лиш давно вже мрієм… Лунає переможно гімн відлунням сурм. Оксана Лихогляд

4 Гомін надій поснув. Етер пересохлий Йодлем пиляє FM, Накочує грув у мій темп, А в спину штовхають синкопи. Виходжу у люди. Ич, а це весело: Дороги як креслення Нефункціональних мет Обабіч запруди Колишніх кохань. Обридлий предмет: Літо - зневіри труха… Іду в вересневий шанс.

і тебе покидають речі, знаходять втрати, сон лягає на груди уже не котом, а каменем. зі скількома прощаннями  ночуватимеш зламаний? і надрізи на горлі маленькі погано златані — дихання перекочується, зашпортується /відстань в життя/ приходить,  та забирає  свічки із торту ти їх впізнаєш, як підеш у храм поплакати. свічі горітимуть зліва  перед іконами лиця прочан  (лиця утрат) спливатимуть слізьми солоними (с) Іванка Світляр (@bukhtasvitla)

Я, облита дощем, у твоїй заховалась кімнаті, Де гірчинки робусти змішались з повітрям гірким. Ми чужі поки ще, та приречені спільне пізнати. Не розтиснувши вуст, ти так вабиш здриганням руки. Я течу і мовчу, а за спиною падає злива. Дико прагну й боюсь Провалитись в пітьму насолод. Доторкнись і відчуй Мою звільнену вперше сміливість, Мій розпечений плюск Крізь цнотливо потріскане скло. Я - облита дощем. Обсуши мої крила тремтячі І вдихни в мене, влий подарунок надії на все. Знявши маски нікчем, Ми народимось вдруге неначе: Для оголених мрій, Що купаються в каві глясе. Наталка Меленишин #інтимнірядки

Розповім трішки про вечір жіночої поезії "Вона ≠ Війна", який відбудеться 30 серпня у Києві. Це захід, присвячений жінкам, які щодня стикаються з реаліями війни – як на фронті, так і в тилу. Ми збиратимемо кошти в рамках кампанії "Сила сестринства", щоб підтримати жінок-ветеранів та військовослужбовиць, святкуючи 6-річчя руху Veteranka. Програма вечора: 🔸 Поетичні читання: Вірші від жінок, які мають різний досвід війни – військових, ветеранок, волонтерок, дружин та рідних захисників. Їхні тексти дадуть змогу побачити війну через призму їхнього особистого досвіду. 🔸 Виступи жінок-ветеранок: Справжні історії від тих, хто пройшов через війну і продовжує боротьбу на різних фронтах. 🔸 Інтерактивна арт-зона: Тут ви зможете залишити свої думки, емоції та побажання, ставши частиною спільноти, яка підтримує одна одну. 🔸 Мерч на підтримку проєкту Veteranka: У вас буде можливість придбати сувеніри та підтримати жінок, які борються за наше майбутнє. Про наших учасниць: Ольга Лавриченко — ведуча вечора та поетеса. Її вірші – це болісне відображення втрат і смерті, які війна принесла у її життя. Вона не шукає розради, а просто висловлює глибокі емоції через поезію, яка допомагає іншим зрозуміти всю тяжкість цих переживань. Таті Сонце (Тетяна Мельник) — режисерка, акторка та поетеса. Почала писати з 11 років, і сьогодні її творчість є способом впоратися з болем після втрати чоловіка на війні. Тетяна організовує культурні заходи, мріє про кіно і продовжує жити в Києві, залишаючись активною учасницею мистецької спільноти. Вероніка Мовчан — волонтерка, поетеса, дружина військовослужбовця. Вона активно підтримує армію, проводить благодійні стріми та нещодавно випустила свою першу збірку поезій "Уламки". Вероніка показує, що кожен з нас може зробити свій внесок у боротьбу за перемогу. Надія "Hope" Позивний-Професор — ветеранка, військова перекладачка і командирка відділення радіозв’язку. Її вірші – це спроба осмислити війну і знайти спосіб жити з нею. На цьому заході вона вперше виступить перед публікою, ділячись своїми поетичними рефлексіями. Роніка Пожарська — авторка, волонтерка та смм-спеціалістка. Засновниця благодійної спільноти авторів "Преримовані". Через свою творчість Роніка намагається справитися зі страхом за батька, який служить у ЗСУ. Її вірші – це чесне і відкрите відображення того, як війна впливає на кожну людину. Анґа Зелена — авторка і волонтерка. Вона називає свої вірші "лібротелінгами", поєднуючи прозу та поезію. Анга готується до випуску своєї першої збірки, яка стане відображенням її внутрішнього світу та переживань, пов'язаних із війною. Franky Freyr — дружина військовослужбовця, поетеса та документаторка воєнних злочинів. Вона народилася в Мелітополі, навчалася в Криму, а зараз живе в Києві. Незабаром випустить книгу віршів і малюнків, які стали її реакцією на жорстоку реальність війни. Анна Сорочинська — розвідниця штурмового підрозділу. Вона іноді займається евакуацією тіл загиблих, що глибоко впливає на її творчість. Її вірші, які будуть зачитані іншим учасником, розкривають весь спектр емоцій, пов'язаних із війною. Єва Тур — діюча військовослужбовиця і поетеса. Вона була парамедикинею на Донецькому напрямку в 2014 році, а з лютого 2022 року знову приєдналася до війська і зараз служить у розвідці. Її вірші, які будуть зачитані на заході, відображають її досвід і думки про війну. Сабіна Капацин — наречена загиблого захисника, яка пише вірші про свої переживання та особистий досвід війни. Її твори зосереджені на тому, як вона справляється з болем і втратами, які принесла війна, і її рішучості підтримувати Україну. Приєднуйтесь до нас у барі “Мораліст” на вул. Межигірська, 23/22. Вхід – 300 грн (200 грн – депозит на алкоголь). Цей вечір – можливість підтримати жінок, які продовжують боротися за наше майбутнє.

В дитинстві не дуже любила осінь. Не те щоби школа чи дощ, і багнюка, Просто гриби не любила зовсім, А, як відомо, восени їх по вуха. Щонеділі батьки із ножами і відрами, Неначе якісь грибні бандюки, Рушали до лісу, поклику віддані, І найбільше цікавили їх маслюки. Я же - маля, куди мене діти, Була співучасником тої програми. Страшно таке до сих пір уявити - Тих маслюків повнісінька ванна. А далі усе, як в тумані грибному, Помити, почистить і скласти в банкИ. В пеклі, напевно, не гірше ніж вдома, В чанах закипали слизькі маслюки. Дитинство скінчилось, гештальти закриті, Та кляті гриби ненавиджу досі. Усе можна витримати і пережити, Крім запаху маслюків у волоссі.

біле любить стерильність й сонце і не терпить червоні вина ось тому по судинах-ринвах безколірні течуть рідини і у кожній малій краплині оцет ось тому опадають з рожі пелюстки неживі черлені на камінні жаркі пательні й білопухо до неба стелі годувати щоб зграї божі біле любить ковтати колір ось тому ці руки холонуть об'ідають легеней грона білі миші й білі ворони а до оцту всипають солі червень, 2023 @snih_n_g

Ну що, готові до 1-го випуску «Декламації за гривні»? Сподіваюсь, що так, бо вибору у вас немає😅 💪Відібрала для вас три надзвичайно сильних вірша від потужних поетес (натискайте на імена та підписуйтесь на їх канали). 🔥Ця добірка – про жінок і для жінок. Різні історії, різні події, але дуже схожі погляди. Заздрю тим, хто прочитає ці тексти вперше. Не заздрю, бо вам треба обрати одну роботу. 👉Зустрічайте, перша трійка віршів: 1. Вірш 1. Лисичка – тут 2. Вірш 2. Анастасіт – тут 3. Вірш 3. Тетяна Удод – тут

*голосуєте гривнями і в коментарі до донату вказуєте номер вірша *донатити можна безліч разів і будь-які суми. Виграє вірш, що збере найбільше коштів *голосування гривнями триває до 20:00 29.08 (четвер) *вірш-переможець буде продекламований мною *всі умови тут *зібрані кошти підуть на купівлю дрона

💰Голосувати тут: БАНКА КАРТА: 5375 4112 2182 5685 ⚡️Погнали!

Я чорна морська гладь, тонесенька межа над і між, де божевільна глибочінь вічного моря, лоскоче шторм, що так прагне проникнути в безодню, оголюючи хвилі. Я бадьорий ковток відкритого вікна, гарячі примхи свіжого погляду, розгорнуті долоні ранкового сонця і, оновлюючи свої крила сяйвом, я кажу тобі: «Заходь, бо чекала на тебе, як ніч на ранок». Свіжий погляд на давні гріхи... Я голі дерева, що вп’ялися в хмари нервовими клітинами гілок, мої капіляри насичуються твоїм життям. Зима вже відступила, прийди скоріш, я хочу пити! Я вітер, що когерентний до кожної з думок твого спектру. Зупини мене, відкрий мені очі, візьми в свої долоні і вдихни, тоді я стану на хвіст комети твого натхнення, яка віднесе мене в момент нашої першої зустрічі, але це буде вже в іншій галактиці. Гала концерт буття, де є лише Ми. Я легенька літня хвилька, така, знаєш собі, плюх-плюх, що скорить твій дух, бо мій вже давно підкорений під скелею твого чуття глибокого, ніжного, що відкрив любов в мені до самого ближнього, до тебе для мене. Я отвір ночі, що поглинає небо і твою впевненість. Хочеш предосторогу? Кохання – це майже не боляче, знаєш, як комар вкусив… Бог один, але для кожного він унікальний й походить з епохи нативної. Я вам можу описати свого Бога, Він місяць над штормом зі смаком другої позитивної. 2017 Поетичний театр «ВеликаВісімка, вистава «Всередині» (фрагмент) Слова, які говорить підвішена дівчина @ankolesan

Отак просто прекрасна Олена Галунець, засновниця Віршопліткарки, яка нещодавно випустила збірку Радіохвилі змусила мене повірити, що збір таки закриється. Дуже дякую!!! пі.ес. купуйте збірки українських авторів! Підтримуйте культуру❤️ З приводу Радіохвиль пишіть Олені сюди.

Пригостилася липовим медом із відчаю в солоді, Проскрипіла крізь пильність: «Люби-мене-не-покинь». Загорнулись у спеку слова, застібнулися – холодно. Через погляд воронячим оком лягла далечінь. Прокотилися стежкою сумніви тканого вечора, Візерунків чарівних лампадка торкалась – дива! Колискова – зізнаннями, дзвоном ранковим. Приречено. Сонцеликим здобутком згоріла трава тіньова. Заборонено! Тут заборонені вогнища, Бо руїнами сталих зізнань почуття проростуть, На цеглини частками розібрані – купами, повністю. Небезпечно торкатися – краплями бризкає ртуть. У конверт паперовий намисто – кривавою голкою. Кришталева отрута обіймами все поглина: Переспіви птахів і рослини казкові нескошені. То не дощ водоспадом – страшна металева стіна. Та не все неодмінно вбиває смертельними дозами, В невагомості зниклих світів залишається «Щось», Залишається маревом, сповіддю, клятвою. Осторонь. Порятунком. Детоксом з поміткою МОЗ. @sarahwatsonrhymes

До літа так легко звикнути Наче до рецептурних стрьомних ліків Трамваї з відкритими вікнами Пахнуть вітром і базиліком Обійматися в жовто-рожевому вечорі Бути знеболюючим. Сміятися ридма І мовчати про те, чого І не вимовити. І не витримать Перекидатися на джмеля Снитися ніжнорожевим айстрам Красти зірки із Чумацького Шляху Навчиш мене? Ти ж майстер Серпень терпкий і нестерпний Своєю скінченністю. В тебе можна лишитися? Подряпиною у пам'яті? Не завіятися. І не затертися З літо-літопису. З літо-пергаменту Марина Пономаренко