Нотатки орієнталіста. Orientalist notes

🖼«Портрет Мустафи», від знаменитого Теодора Жеріко. 1820 р. Картина, яка в чергове нагадує про суб‘єктивну природу знань про «іншого» в часи просвітництва та романтизму. ✍Мустафа був османським моряком, який залишився жити у Франції після того, як неподалік Марселя затонув його корабель. В обмін на винагороду, він допомагав французьким митцям у створенні орієнтальних сюжетів та деякий час дуже плідно співпрацював з Теодором Жеріко: позував для картин, розповідав про звичаї та життя в Османській імперії, допомагаючи відтворювати повсякдення й побут у майстерні художника. #мистецтво #орієнталізм #Османська_імперія #Франція

📚Український письменник Іван Багмут у 1929 р. відправився разом з відомим альпіністом Михайлом Погребецьким у подорож на льодовик Інильчек, у Центральному Тянь-Шані. В репортажі про цю мандрівку («Подорож до Небесних гір», 1930) він часто згадує українських колоністів у Центральній Азії та описує їх життя й господарство. Що ж на думку автора об’єднує цих людей, окрім вареників, української мови та театру? Все просто: любов до степу та нелюбов до верблюдів: ✍«Від Ташкенту до Фрунзе (Пішкеку - авт.) поїзд іде два дні. У вагоні чути українську мову, на рундуках привокзальних базарчиків часто побачиш українські вареники, а на вокзалі – афіші українських драматичних труп. І степ такий, як на Україні. Тільки гори на горизонті, велика спека, назви станцій, як Ауліє-Ата, або щось подібне… та киргизи й киргизька мова нагадують, що від України 4000 кілометрів…». 📌Після того, як у напрямку станції «Аральське море» до вагону сіли два українські селяни, автор зробив кумедне спостереження з їхньої бесіди: ✍«Українці працюють по-своєму, майже не переймають навіть і цінних моментів тубільського господарства, не держать приміром верблюдів. Верблюд коштує бл. 150 карб., дуже невибагливий щодо їжі, крім тяглової сили дає прекрасну вовну, та не подобається європейцям… До нього трудно привчатися. Корисна худоба, але погана, розсердиться – обригає всьо…». Не знаходячи слів проти такого поважного аргументу, мандрівник безсило констатує: «Мотив не дуже серйозний, але що поробиш…». #Текст #Україна #Центральна_Азія #тревелог

🎤В якій мірі турецькі безпілотники стали частиною української масової культури та суспільного обговорення? В такій, що навіть 1+1 тепер записують інтерв‘ю з Сельчуком та Халюком Байрактарами. #Туреччина #Байрактар #Україна https://youtu.be/tn58N9zESQU

Гастрономічна цікавинка: ✍В середині ХІХ ст. у Старокостянтинові (суч. Хмельницька обл.) виготовляли кумис, який продавали у спеціальному татарському «Кумисному закладі». Кожної весни татари приводили в місто близько 12-15 степових кобил для виготовлення свіжого кумису. Заклад працював сезонно: від травня по вересень. Судячи з усього, кумис тут користувався попитом, адже його продаж приносив дохід у 100 карбованців в місяць. Нажаль, не знайшов назву вулиці, де цей заклад розташовувався, але можу припустити, що на вул. Татарській, яка на середину ХІХ ст. ще існувала в Старокостянтинові. #кумис #Україна #татари

🖼«Блакитна пташка», від сучасної японської художниці Івасакі Ері (1968 р.н.). #мистецтво #Японія

✍️«На початку 1930-х років Йосип Сталін прийняв російський націоналізм, заснований на старому імперському міфі про велич російського народу. Більшовицька Москва зробила етнічних росіян найбільш привілейованою групою в Радянському Союзі та послала російських поселенців заселяти та контролювати неросійські регіони. Чистки місцевих еліт, насильницьке переселення цілих етнічних груп і створення умов, які призвели до масових смертей, були частиною радянської колонізації. Принижувалися культура, мова та історія неросійських народів, а русифікація подавалася як просвітництво». ⚡️Як західні вчені не помітили російський імперіалізм? 📌Стаття на «Альджазірі» про причини ігнорування колоніального характеру російської агресії в Україні. Авторка відзначає, шо навіть після початку повномасштабного вторгнення, «західні науковці» не сприймали серйозно тих, хто наголошував на пост\колоніальному характері цієї агресії. Більше того, «самозвані антиімперіалісти» (с) в кращому випадку вбачали у цих подіях «західну імперську змову» чи «провокацію». В той же час, саме дослідники з «пострадянських країн» були навчені важким досвідом власних народів, а тому виявились більш об’єктивними у розумінні колоніальних тенденцій в сучасній росії. https://www.aljazeera.com/opinions/2023/1/24/how-western-scholars-overlooked-russian-imperialism?fbclid=IwAR2ymW1td24An7s_mtUuDDjBnKpDYj51eAqPYoIdgq4TEWWj1l-ODdmrZgE&sf174603361=1 #стаття #текст #колоніалізм #Україна

📷До України з візитом підтримки приїхала Даві Сукарно, японська світська леді, філантроп та екс-дружина президента Індонезії Сукарно (1901-1970). #фото #новини #Україна #Японія #Індонезія

📝Цікаво, що у 1920-х роках в Києві могла постати комісія з перекладів та коментування творів арабських математиків та астрономів. Про це мріяв знаменитий вчений Дмитро Ґраве (1863-1939), фундатор та перший директор Інституту математики ВУАН. Він писав: ✍«…всім відомо, що арабський народ вніс після греків яскраву сторінку в історії математики та астрономії, але напривеликий жаль через мале знання арабської мови серед великого кола ученого люду Европи невеличка частина рукописів, що хорониться у різноманітних музеях, підпали під регістрацію, та й ще менше перекладено на европейські мови. Більшість цих перекладів надто злі та перекручують думку оригіналу». Вивчаючи історичні витоки математики, Дмитро Ґраве почав брати уроки арабської мови, щоб із першоджерел дізнатись про внесок цього народу у точні науки. Навчав його відомий сходознавець Тауфік Гаврилович Кезма (1882-1958), який у цей час тісно (й дуже плідно) працював з Катедрою арабо-іранської філології й Агатангелом Кримським над науковими перекладами «східних джерел». В 1921 р. Ґраве запропонував долучити до «Спеціальної комісії» окрім Кезми й Кримського також письменника Авраама Кагана та арабіста й гебраїста Якова Ізраельсона, завідувача підвідділу «Гебраїка-юдаїка» у Всенародній бібліотеці України (тогочасна назва «Вернадки»). Хоча ідея створення цієї Комісії була сприйнята з великим ентузіазмом, нажаль її так і не судилось втілити у життя. #текст #Україна #Київ #сходознавство

⚡️Цієї неділі запрошую на кураторську екскурсію. Маєте змогу побачити яскраву колекцію кримськотатарських артефактів 19-поч. 20 ст., та дізнатись більше про традиційну культуру корінного народу України. #Крим #кримські_татари #анонс #MIRAS https://facebook.com/events/s/%D0%BA%D1%83%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0-%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%BA%D1%83%D1%80%D1%81%D1%96%D1%8F-%D0%B2%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%B2%D0%BA%D0%BE/546491247426265/

На нашій виставці «MIRAS. Спадщина» у Скарбниці НМІУ можна побачити кілька світлин із родинного архіву Мурвет Аметової. Фотографії зроблено наприкінці 1920-х – у 1930-х роках. Незабаром родина Мурвет пережила депортацію і змогла на чужині зберегти рідну мову та традиції. В 1990-х родина повернулася з Таджикистану на півострів та оселилася в Севастополі. Мурвет розповіла історію своїх світлин, зокрема, про дивовижну «ката» – бабусю Есму, яка все життя, навіть у засланні на Уралі, розмовляла лише кримськотатарською мовою. Детальніше про історію цих фото - у нашому музейному блозі: https://nmiu.org/bloh/item/83-yak-deportovani-krymski-tatary-zberihaly-svoi-tradytsii-istoriia-rodyny-ametovykh #музей #текст #виставка #MIRAS #кримські_татари

У Стамбулі після реставрації відкрилась одна з найбільших публічних бібліотек. Її створили на базі історичних артилерійських казарм Рамі, збудованих султаном Мустафою ІІІ у 1770х рр. в районі Еюп (європейська частина міста). Масштаби площі вражають. #Туреччина #Стамбул #бібліотека

🖼«Лист» (1928), від Окади Сабуросуке (1869-1939). Ще одна чудова робота від японського художника у т.з. «західному стилі» живопису, популярному в еру Мейдзі і Тайсьо. #мистецтво #Японія

📷«Листоноша», або ж «Обід у ресторані Невшехір». Каппадокія, Туреччина. 1969. Фото від Білла Рея (1933-2020), відомого американського фотожурналіста. У 60-х роках він працював в Азії для журналу Life (у В’єтнамі, Туреччині та на Тибеті), знімаючи «гарячі точки планети»(с). Також, був автором десятка культових фото. #фото #Туреччина #обід

✍️«Я купую роботи у студентів і доставляю їх до Японії. В Японії організовую виставки, на яких всі охочі можуть підтримати молодих художників. Адже багато українських студентів потрапили в скрутне становище». 📌Інтерв’ю з японським волонтером з міста Фукуока, який з квітня 2022 року живе в Україні та керує проєктом підтримки українських студентів-митців. #текст #Україна #Японія https://thepage.ua/ua/experts/yak-yaponec-pereyihav-v-ukrayinu-pid-chas-vijni-vchit-ukrayinsku-ta-volonterit?fbclid=IwAR14aNYRGFW6_cfUU0TQ7Y9ycuZyH9eIhUaulsfWL8z6uj2Z9pvony1utZc

Хроніки колоніальної війни та культурна спадщина: ✍️«Російські війська викрали десятки тисяч різних музейних предметів, у тому числі авангардні картини і скіфське золото. Експерти кажуть, що це найбільше пограбування витворів мистецтва та історичних цінностей з часів нацистів під час Другої світової війни, яке має на меті позбавити Україну її культурної спадщини»: #новини #спадщина #музей https://www.nytimes.com/2023/01/14/world/asia/ukraine-art-russia-steal.html?fbclid=IwAR3GzmIiUmky3XBEaV1fJXPkjGnCS5fyfjKEecNm1QktVepZ5QPYr9BXXBA

📷Ці фотографії були зроблені у 1935 та 1937 роках в Алушті. На них Сайде Халілєва (1917–2011) сфотографувалась в оксамитовій весільній сукні своєї матері. На голові в неї один і той самий "фес", який через два роки вже залишився без монет. Їх довелось здати в «Торгзін» (або «торгівля з іноземцями») в Криму - однин з радянських магазинів для вимінювання сімейних цінностей та валюти на товари першої необхідності й дефіциту за значно завищеними цінами. Історію світлини розповіла онука Сайде Халілєвої, художниця Едіє Мустафаєва. У родині зберігається легенда, що в «Торгзін» спочатку здали монетки з фесу, а потім – марама (жіноче покривало для голови), ель к’апи (манжети жіночого плаття) та к’ушак (пояс) в обмін на кукурудзяне борошно та пару парусинових туфель. 📌У кого сьогодні вільний день, запрошую в Скарбницю #МІКУ на екскурсію по виставці «MIRAS. Спадщина», о 13:00. Серед іншого, на виставці представлені фотографії з сімейних архівів, які розповідають особисті історії різних поколінь кримських татар.

✍«Преріями та джунглями Біробіджану» (Харків-Одеса, 1931), Івана Багмута (1903-1975). Фрагмент з літературного репортажу про подорожі українського письменника на Далекий Схід, а також спроби радянської колонізації майбутньої «Єврейської автономної області» на кордоні з Китаєм: 📝«Їх було 16. З болот Білорусії, з колоній і містечок України позбирались вони в школу. Якраз почалася колонізація Біробіджану. Вирішили їхати гуртом і закласти там зразкову сільсько-господарську комуну. Хлопці палали ентузіязмом, мали сільсько-господарське знання, мали практику. Приїхали разом з першими піонерами в Біробіджан 1928 року, заснували комуну. Привезли з собою 11 корів, двоє поросят. Незабаром хліб виріс під руки. Корови ходили повні, нагулюючи жир… Раділи хлопці, і з більшим завзяттям брались до праці. На кредит купили трактора, розкорчували під посів кілька гектарів лісу… Мошка не давала жити – забивалась в ніс, в очі… Та хліб ріс, корови прибавляли молока, завоювання дикої природи надавало нових сил…». Іван Багмут писав атмосферні й талановиті тексти, сповнені глибиною, подорожньою романтикою та почуттям гумору. Біографія письменника, як і його творчість - це злети й падіння. З 1927 по 1935 роки він випустив 5 книжок про подорожі до Середньої Азії, Далекого Сходу, Карелії та Кольського п-ова. За звинуваченнями у антирадянській діяльності відбув 6 років таборів на півночі Комі. У Другу світову втратив ногу в боях за Харків 1943 р. Після війни знову пише, зосередившись на творах для/і про дітей. Повертається до мандрівок, під час яких відвідує Японію, Індію, Кубу, Середземномор'я... 📚«Преріями та джунглями Біробіджану» (1931) має риси тревелогу. Колоніальної літератури, з допомогою якої радянська влада формувала потрібний образ Далекого Сходу - «дикого краю» (орієнтальної категорії) з численними викликами, який існує лише для того, щоб буди приборканим. Нові поселенці на кордоні цивілізованого світу терплять незручності, а захват і надії часто змінюються у зневіру та безсилля. І так із року в рік, у безкінечних гойдалках… Але для тих сміливців, яким пощастить окультурити це місце, дістанеться достойна винагорода - «край меду й молока», де «випадково кинуте насіння перетворюється за тиждень у буйну рослину (с). #текст #колоніалізм #репортаж #Україна #Далекий_Схід

☕️Яку кримськотатарську каву ви п’єте сьогодні?: 📌«хошкельді к'авесі» - «привітальна кава» з теплою розмовою, якою зустрічають дорогих гостей; 📌«саба к’авесі» - ранкова кава в родинному колі, яка збирає за столом кілька поколінь для планування справ на день; 📌«байрам к'авесі» - кава, яку п’ють на великі релігійні свята Курбан і Ораза байрам. У ці дні, молодь приходить до старшого покоління з привітаннями та побажаннями здоров’я; 📌«келін к’авесі» - «кава від нареченої», яку заварює дівчина після весілля своїм гостям, але вже у статусі молодої господині-ханум; 📌«коз’айдин к’авесі» - «кава з приводу радісної звістки», під час якої прийнято ділитись хорошими новинами й родинними успіхами з близькими; ✍️Нагадую, що на нашій виставці «MIRAS. Спадщина» в Скарбниці #МІКУ кримськотатарській кавовій традиції присвячений цілий блок. 📷На фото: срібні «зарфи» - підставки для кавових горняток «фільджане», а також «ібрик» - кавник. #кава #кримські_татари #музей #MIRAS #виставка

📚Історія подорожі Агмеда Ібн-Фадлана до Волзької Булгарії у Х ст. є безперечно цінним та відомим джерелом. Але самі обставини видання цієї пам’ятки харківським сходознавцем Андрієм Ковалівським (1885-1965) в свій час мене вразили найбільше. Повідомляє їх Омелян Пріцак у передмові до праці Елли Циганкової «Сходознавчі установи в Україні. Радянський період» (Київ, 2007). Деталі цієї історії він дізнався у Львові в 1937-1940 роках, спілкуючись з Вячеславом Заїкиним (1896-1940), харківським істориком та другом Ковалівського: 📜Закі Тоган Валідов (1890-1970) був талановитим башкирським сходознавцем та військово-політичним діячем. Після поразки антиросійського виступу в Башкирії у 1923 р. він з товаришами знайшов прихисток в Ірані, осівши на деякий час у м. Мешгед. Знання арабської та перської мов дало змогу Валідову виявити в одній з місцевих бібліотек раніше невідому арабську збірку географічних творів XII-XIII ст., в якій містився детальний опис подорожі (рисале) Ібн Фадлана. Перебравшись до Європи, Валідов розпочав роботу над коментарями й перекладом твору німецькою мовою, обравши згодом дослідження цього рукопису темою своєї дисертації у Відні. Факт знахідки такого цінного джерела з історії Східної Європи став сенсаційним. І його видання (на випередження з Валідовим) стало справою державного значення для СРСР. В 1934 р., після розгрому радянською владою сходознавчого осередку в Харкові, на запрошення арабіста Іґнатія Крачковського до Ленінграду перебрався український вчений Андрій Ковалівський. Невдовзі його заарештували за «антирадянську діяльність» та відправили до одного з таборів у Чувашії. Шанс врятувати життя досліднику з’явився після того, як до річниці святкування 1000-ліття епосу Фіродоусі «Шаг-наме», радянські дипломати все ж змогли здобути у 1935 р. мікрофільм твору Ібн Фадлана з тієї самої бібліотеки в Мешгеді. Керувати проєктом видання подорожі Ібн Фадлана доручили Іґнатію Крачковському. Він, у свою чергу, наголосив на потребі залучити свого товариша Андрія Ковалівського, який на той момент вже перебував у таборах Чувашії. Українського вченого перевели до в’язниці в Ленінграді, обладнавши для нього робочий кабінет в Інституті сходознавства. Так і працював Ковалівський над перекладом – зранку його привозили з в’язниці до Інституту, а ввечері відвозили назад до камери. Інститут сходознавства АН СРСР все ж видав Ібн Фадлана у 1939 р., на кілька тижнів випередивши Закі Валідова (хоча дисертацію про подорож Ібн Фадлана він захистив раніше – у 1935 р.). Щоправда, книга в Ленінграді вийшла без згадки імені українського вченого. Друге видання «подорожі» побачило світ вже після того, як у 1943 р. Ковалівський зміг повернутись до Харкова… ✍️Для мене цей сюжет актуалізує одну важливу річ: професійний дослідник – це в першу чергу особистість. І його роботу завжди треба сприймати у тому історичному контексті, в якому (або в супереч якому) ця особистість живе й працює. А ще, не варто забувати дорогу ціну, яку платили українські науковці за «видатні досягнення радянської науки». #текст #книга #сходознавство #Україна #Іран #Башкирія #Ібн_Фадлан