Нотатки орієнталіста. Orientalist notes

📷«Листоноша», або ж «Обід у ресторані Невшехір». Каппадокія, Туреччина. 1969. Фото від Білла Рея (1933-2020), відомого американського фотожурналіста. У 60-х роках він працював в Азії для журналу Life (у В’єтнамі, Туреччині та на Тибеті), знімаючи «гарячі точки планети»(с). Також, був автором десятка культових фото. #фото #Туреччина #обід

✍️«Я купую роботи у студентів і доставляю їх до Японії. В Японії організовую виставки, на яких всі охочі можуть підтримати молодих художників. Адже багато українських студентів потрапили в скрутне становище». 📌Інтерв’ю з японським волонтером з міста Фукуока, який з квітня 2022 року живе в Україні та керує проєктом підтримки українських студентів-митців. #текст #Україна #Японія https://thepage.ua/ua/experts/yak-yaponec-pereyihav-v-ukrayinu-pid-chas-vijni-vchit-ukrayinsku-ta-volonterit?fbclid=IwAR14aNYRGFW6_cfUU0TQ7Y9ycuZyH9eIhUaulsfWL8z6uj2Z9pvony1utZc

Хроніки колоніальної війни та культурна спадщина: ✍️«Російські війська викрали десятки тисяч різних музейних предметів, у тому числі авангардні картини і скіфське золото. Експерти кажуть, що це найбільше пограбування витворів мистецтва та історичних цінностей з часів нацистів під час Другої світової війни, яке має на меті позбавити Україну її культурної спадщини»: #новини #спадщина #музей https://www.nytimes.com/2023/01/14/world/asia/ukraine-art-russia-steal.html?fbclid=IwAR3GzmIiUmky3XBEaV1fJXPkjGnCS5fyfjKEecNm1QktVepZ5QPYr9BXXBA

📷Ці фотографії були зроблені у 1935 та 1937 роках в Алушті. На них Сайде Халілєва (1917–2011) сфотографувалась в оксамитовій весільній сукні своєї матері. На голові в неї один і той самий "фес", який через два роки вже залишився без монет. Їх довелось здати в «Торгзін» (або «торгівля з іноземцями») в Криму - однин з радянських магазинів для вимінювання сімейних цінностей та валюти на товари першої необхідності й дефіциту за значно завищеними цінами. Історію світлини розповіла онука Сайде Халілєвої, художниця Едіє Мустафаєва. У родині зберігається легенда, що в «Торгзін» спочатку здали монетки з фесу, а потім – марама (жіноче покривало для голови), ель к’апи (манжети жіночого плаття) та к’ушак (пояс) в обмін на кукурудзяне борошно та пару парусинових туфель. 📌У кого сьогодні вільний день, запрошую в Скарбницю #МІКУ на екскурсію по виставці «MIRAS. Спадщина», о 13:00. Серед іншого, на виставці представлені фотографії з сімейних архівів, які розповідають особисті історії різних поколінь кримських татар.

✍«Преріями та джунглями Біробіджану» (Харків-Одеса, 1931), Івана Багмута (1903-1975). Фрагмент з літературного репортажу про подорожі українського письменника на Далекий Схід, а також спроби радянської колонізації майбутньої «Єврейської автономної області» на кордоні з Китаєм: 📝«Їх було 16. З болот Білорусії, з колоній і містечок України позбирались вони в школу. Якраз почалася колонізація Біробіджану. Вирішили їхати гуртом і закласти там зразкову сільсько-господарську комуну. Хлопці палали ентузіязмом, мали сільсько-господарське знання, мали практику. Приїхали разом з першими піонерами в Біробіджан 1928 року, заснували комуну. Привезли з собою 11 корів, двоє поросят. Незабаром хліб виріс під руки. Корови ходили повні, нагулюючи жир… Раділи хлопці, і з більшим завзяттям брались до праці. На кредит купили трактора, розкорчували під посів кілька гектарів лісу… Мошка не давала жити – забивалась в ніс, в очі… Та хліб ріс, корови прибавляли молока, завоювання дикої природи надавало нових сил…». Іван Багмут писав атмосферні й талановиті тексти, сповнені глибиною, подорожньою романтикою та почуттям гумору. Біографія письменника, як і його творчість - це злети й падіння. З 1927 по 1935 роки він випустив 5 книжок про подорожі до Середньої Азії, Далекого Сходу, Карелії та Кольського п-ова. За звинуваченнями у антирадянській діяльності відбув 6 років таборів на півночі Комі. У Другу світову втратив ногу в боях за Харків 1943 р. Після війни знову пише, зосередившись на творах для/і про дітей. Повертається до мандрівок, під час яких відвідує Японію, Індію, Кубу, Середземномор'я... 📚«Преріями та джунглями Біробіджану» (1931) має риси тревелогу. Колоніальної літератури, з допомогою якої радянська влада формувала потрібний образ Далекого Сходу - «дикого краю» (орієнтальної категорії) з численними викликами, який існує лише для того, щоб буди приборканим. Нові поселенці на кордоні цивілізованого світу терплять незручності, а захват і надії часто змінюються у зневіру та безсилля. І так із року в рік, у безкінечних гойдалках… Але для тих сміливців, яким пощастить окультурити це місце, дістанеться достойна винагорода - «край меду й молока», де «випадково кинуте насіння перетворюється за тиждень у буйну рослину (с). #текст #колоніалізм #репортаж #Україна #Далекий_Схід

☕️Яку кримськотатарську каву ви п’єте сьогодні?: 📌«хошкельді к'авесі» - «привітальна кава» з теплою розмовою, якою зустрічають дорогих гостей; 📌«саба к’авесі» - ранкова кава в родинному колі, яка збирає за столом кілька поколінь для планування справ на день; 📌«байрам к'авесі» - кава, яку п’ють на великі релігійні свята Курбан і Ораза байрам. У ці дні, молодь приходить до старшого покоління з привітаннями та побажаннями здоров’я; 📌«келін к’авесі» - «кава від нареченої», яку заварює дівчина після весілля своїм гостям, але вже у статусі молодої господині-ханум; 📌«коз’айдин к’авесі» - «кава з приводу радісної звістки», під час якої прийнято ділитись хорошими новинами й родинними успіхами з близькими; ✍️Нагадую, що на нашій виставці «MIRAS. Спадщина» в Скарбниці #МІКУ кримськотатарській кавовій традиції присвячений цілий блок. 📷На фото: срібні «зарфи» - підставки для кавових горняток «фільджане», а також «ібрик» - кавник. #кава #кримські_татари #музей #MIRAS #виставка

📚Історія подорожі Агмеда Ібн-Фадлана до Волзької Булгарії у Х ст. є безперечно цінним та відомим джерелом. Але самі обставини видання цієї пам’ятки харківським сходознавцем Андрієм Ковалівським (1885-1965) в свій час мене вразили найбільше. Повідомляє їх Омелян Пріцак у передмові до праці Елли Циганкової «Сходознавчі установи в Україні. Радянський період» (Київ, 2007). Деталі цієї історії він дізнався у Львові в 1937-1940 роках, спілкуючись з Вячеславом Заїкиним (1896-1940), харківським істориком та другом Ковалівського: 📜Закі Тоган Валідов (1890-1970) був талановитим башкирським сходознавцем та військово-політичним діячем. Після поразки антиросійського виступу в Башкирії у 1923 р. він з товаришами знайшов прихисток в Ірані, осівши на деякий час у м. Мешгед. Знання арабської та перської мов дало змогу Валідову виявити в одній з місцевих бібліотек раніше невідому арабську збірку географічних творів XII-XIII ст., в якій містився детальний опис подорожі (рисале) Ібн Фадлана. Перебравшись до Європи, Валідов розпочав роботу над коментарями й перекладом твору німецькою мовою, обравши згодом дослідження цього рукопису темою своєї дисертації у Відні. Факт знахідки такого цінного джерела з історії Східної Європи став сенсаційним. І його видання (на випередження з Валідовим) стало справою державного значення для СРСР. В 1934 р., після розгрому радянською владою сходознавчого осередку в Харкові, на запрошення арабіста Іґнатія Крачковського до Ленінграду перебрався український вчений Андрій Ковалівський. Невдовзі його заарештували за «антирадянську діяльність» та відправили до одного з таборів у Чувашії. Шанс врятувати життя досліднику з’явився після того, як до річниці святкування 1000-ліття епосу Фіродоусі «Шаг-наме», радянські дипломати все ж змогли здобути у 1935 р. мікрофільм твору Ібн Фадлана з тієї самої бібліотеки в Мешгеді. Керувати проєктом видання подорожі Ібн Фадлана доручили Іґнатію Крачковському. Він, у свою чергу, наголосив на потребі залучити свого товариша Андрія Ковалівського, який на той момент вже перебував у таборах Чувашії. Українського вченого перевели до в’язниці в Ленінграді, обладнавши для нього робочий кабінет в Інституті сходознавства. Так і працював Ковалівський над перекладом – зранку його привозили з в’язниці до Інституту, а ввечері відвозили назад до камери. Інститут сходознавства АН СРСР все ж видав Ібн Фадлана у 1939 р., на кілька тижнів випередивши Закі Валідова (хоча дисертацію про подорож Ібн Фадлана він захистив раніше – у 1935 р.). Щоправда, книга в Ленінграді вийшла без згадки імені українського вченого. Друге видання «подорожі» побачило світ вже після того, як у 1943 р. Ковалівський зміг повернутись до Харкова… ✍️Для мене цей сюжет актуалізує одну важливу річ: професійний дослідник – це в першу чергу особистість. І його роботу завжди треба сприймати у тому історичному контексті, в якому (або в супереч якому) ця особистість живе й працює. А ще, не варто забувати дорогу ціну, яку платили українські науковці за «видатні досягнення радянської науки». #текст #книга #сходознавство #Україна #Іран #Башкирія #Ібн_Фадлан

🎥Запальний індійський танець на фоні Маріїнського палацу у Києві сьогодні залітає у тренди. Пісня «Танцюй, танцюй» (Naatu naatu) до фільму «RRR» (2022 р.), одного з найдорожчих блокбастерів в історії індійського кіно, отримала відзнаку «Золотого глобусу» за найбільш оригінальну пісню. Сцену танцю головних героїв знімали в центрі Києва у 2021 р. через пандемію COVID-19. У її постановці були також задіяні українські хореографи. Через те, що частина акторів стрічки (переважно британці) не змогли заїхати в Індію через новий штам коронавірусу, а знімальна група – в’їхати у країни ЄС, режисер Раджамолі хотів навіть побудувати декорації подібного палацу в Індії, але побачивши на фото Маріїнський палац вирішив зупинитись саме на цій локації. https://www.youtube.com/watch?v=XW8OTy-VM-8&ab_channel=NetflixIndia #кіно #Індія #Україна #відео

У продовження теми про культуру «запахів» (бахурів, пахощів) у різних народів і спільнот: Сарматський золотий флакон для ароматичних речовин, з колекції Скарбниці НМІУ в Києві. І-ІІ ст. н.е. Знайдений під час розкопок кургану на Донеччині (с. Чугуно-Крепинка). Детальніше про знахудку тут: https://m.facebook.com/442617565773530/posts/pfbid0JsA4asoTT827SDMt981Bk8wLeryoCYhaPCFK3nn8qMkBoZeMeUUPUP5S5iye9YpVl/?d=n #бахури #музей #МІСТ #сармати #Україна

Можливо комусь знадобиться до святкового столу: 🥣Рецепт турецької сметани за старокраєвим рецептом українців Канади. Едмонтон, 1917. #кухня

Це прекрасно: ⚡️У Бучі відкрили «Юрту незламності», передану із Казахстану, щоб пригощати пловом і чаєм під час блекауту. #новини #Україна #Казахстан #Буча https://www.kyivschina24.com/news/u-buchi-vidkryly-yurtu-nezlamnosti-peredanu-iz-kazahstanu/?fbclid=IwAR3lWGBIc1Q9V4DCdOl0HelmUuwZRSWT16jC5IA-f22v-wT8j7TC6Fj5_X4

🖼Передноворічна підбірка японських журавлів (Red-crowned crane) на Хоккайдо. Ці червонокнижні птахи здавна були у фокусі японського мистецтва, адже художники та поети пов’язували їх з довголіттям, грацією, гармонією, чистотою, а також любов’ю й відданістю. Їх зимовий танець зачаровує, надихає й обнадіює покоління сучасних митців (не лише японських), як і сотні років тому: 📌«Два білих журавлі», Охара Косон (1877-1945); 📌«Білі журавлі на Хоккайдо», Йошіда Тоші (1911-1995); 📌«Тихий ранок», Шіма Тамамамі (1937-1999); 📌«Танець журавлів на Хоккайдо», Міхаель (Майкл) Ямашіта (1949 р.н.); #мистецтво #Японія #Хоккайдо #природа

📚«Османська кав’ярня в Кам’янці-Подільському», від археолога Павла Нечитайла - книга для тих, кого цікавить матеріальний вимір кавової традиції українських земель у XVII ст. ✍З 2016 р. археологи досліджували османську кав’ярню на Польському ринку м. Кам’янець-Подільський. Це одна з 10 османських кав’ярень, що існували в адміністративному центрі Камянецького еялету протягом 1672-1699 рр. І скоріштза все - найпівнічніша кав’ярня Pax Ottomanica. Китайська, турецька й перська порцеляна з клеймами, люльки та інші зразки кераміки дають змогу краще уявити світ речей, якими користувались поціновувачі кави й тютюну 350 років тому. Кава в Османській імперії та Кримському ханаті - напій соціальний, який був ще й частиною палацового й дипломатичного етикету, атрибутом цивілізованості міст, символом гостинності та інших сфер повсякденної культури. У назві книги зазначено, що це "Том І". Тож, чекаємо від автора продовження. #книга #археологія #кава #Османська_імперія #Україна #Камянець_Подільський

🖼️Трохи «безсмертної класики», від німецького гравера й зброяра Даніеля Гопфера (1470-1536): «Solimanvs Imperator Tvrcharvm» (1526): 📌«Сулейман та його кортеж», «Три османські сурмачі», «Знать» (османська), «Араби». #мистецтво #гравюра #Османська_імперія

🕰️Fukushima Watch Co. Японський годинник, 20% з продажу якого йде на відбудову України: "У 2011 році префектура Фукусіма, яка постраждала від ядерної аварії, отримала велику підтримку з боку України, яка також пережила ядерну аварію у 1986 році. У районі Одака, місті Мінамісома, де було неможливо жити до 2016 року, співпраця з українцями триває й досі...". #Японія #новини #Україна https://fukushima-watch.shop/items/63720df2c92c5d7f2f552903

"Людські зоопарки", про які ми вже говорили вчора, приїжджали і до українських міст. Фото 1: таміли та сингали з острова Цейлон у Львові, 1891 р. Їх на 12 днів привіз Джон Гагенбек - брат Карла Гагенбека, який першим здогадався показувати людей у своєму гамбурзькому зоопарку (ми про нього розповідали у відео). Зображення 2: реклама цього ж "шоу" у львівській газеті. Вказано адресу, де працював "зоопарк" - вулиця Зиґмунтовська, нині Гоголя. Після Львова "караван" Гагенбека вирушив до Одеси. Фото 3: мешканці долини Нілу у Львові, 1893. Джерело: Джерело: Етнографічний музей у Кракові, проект Staged Otherness. Дякуємо підписнику за посилання!

Думаю у кожного орієнталіста є свій пам’ятний сувенір, до якого ми маємо особливе сентиментальне ставлення. Вочевидь, американському імпресіоністу Вільяму Пекстону (1869-1941) дуже подобалась ця статуетка. 🖼️Картини автора: «Нове намисто» (1910) та «Статуетка» (1921). #орієнталізм #мистецтво

🖌Трохи османської "писарської естетики" для чергового робочого понеділка: "Рейс Ефенді", або ж "Головний писар" (начальник канцеляріїї) в уряді Османської імперії. 1718 р. Робота Жана-Батиста ван Мура (1671-1737) – фламандського художника, який близько 30 років прожив в Стамбулі та чудово знався на палацових протоколах та ієрархії. #мистецтво #писар #Османська_імперія

🖼️ «Прибирання після снігопаду», від японського художника й майстра деревориту Кавасе Хасуї (1883-1957). Атмосферний пейзаж від одного з найкращих митців у стилі «син ханга» (нова гравюра). #Японія #мистецтво #погода