ситуационизм и шизофрения
Открыть в Telegram
Хотя я очень много читал, но пил я значительно больше.
БольшеСтрана не указанаКатегория не указана
293
Подписчики
-224 часа
+67 дней
+1830 дней
Архив постов
Идее верен, как Максим Марцинкевич Тесак (Е)
За последний год пацанчик либертарианцем стал (Ха-ха)
Шутки шутками, а жуткое настало время
Кто же вас спасёт (Пау. А?), если не русский рэпер? (Я)
Repost from РевДем
Воєнний Капіталізм
Комунізм — це радянська влада плюс електрифікаціяНещодавні протести в підтримку Федорова (що вичерпали свій політичний потенціал зміною головкому та остаточно впали в анабіоз з самодискредитацією самого Федорова) відкрили для критичного погляду трішки більше щодо нашого сучасного положення ніж було видно раніше. В нашому травневому дописі Напів колонія, напів корупція ми представили на сьогодні застарілий на недостатній погляд на владну та економічну конʼюнктуру сучасного українського суспільства. Протиріччя між різними політичними таборами не обмежуються протиріччям між владною вертикаллю та західним та компрадорським капіталом. Останні перестановки в уряді та командуванні армії, протестна активність показали набагато більш строкатий ландшафт українського воєнного капіталізму: §1 Верховна політична влада, представлена президентом, та його безпосередньою командою. Найвищий шабель політичного керівництва України не обмежується в своїй сутності лише бюрократичним апаратом, а в своїх інструментах лише силовим апаратом та чорними схемами друзів президента по відмиванню грошей. Влада капіталізує своє становище, створюючи нових промислових гігантів, зокрема в сфері miltech. Так само, політичне керівництво все більше користується послугами лояльних до себе технократів, що ми бачимо по новому уряду Корецького або по призначенню головкомом генерала Драпатого. §2 «Незалежна» антикорупційна інфраструктура. Дамоклів меч західних партнерів, що нависає над царственним тілом національної буржуазії та політичного керівництва. Звинувачення в корупції постійно відтворюють запит на ефективне управління, яким користується капітал будь-якого штибу. §3 Старий компрадорський олігархат, разом із його політичними органами, зокрема партії ЄС. Знекровлений війною, скинутий з трону новим монополістом, старий олігархат віднині вимушений використовувати інструменти свого міноритарного становища та постійно вимагати від влади демократичності та ефективності, що ховають під собою вимогу перерозподілу влади та капіталу в країні. §4 Міноритарний капітал, незалежні ЗМІ, бунтівні технократи. Miltech не обмежується лише лояльною владі компанії Fire Point. Міноритарний воєнний капітал, в тандемі з рядом ліберальних ЗМІ, як Бабель та Українська Правда, та колишнім Міністром оборони Михайлом Федоровим довгий час найбільш переконливо забезпечували запит на ефективне управління воєнною економікою. §5 Народ. Саме народ і тільки народ всім своїм існуванням інвестований в власне виживання. Саме народ створює запит на відповідальне, ефективне та некорумповане керівництво. І саме цей запит різноманітні «сильні цього світу» капіталізують у власне політичне та економічне посилення. Капітал постійно намагається скористатися в своїх інтересах будь-якими потребами народу. Навіть самими потребами виживання та визволення. Капіталізм вже застарілий та завжди обмежений. Він не здатний задовольнити потреби суспільства. Але він не зникне лише через фактичність власної невідповідності. Потреби народу не будуть задоволені, доки вони не стануть чинною політичною волею. Лиш активна політична воля нації-народу, сміливість боротися та перемагати, воля до влади над власним життям — лиш вони, а не сліпа довіра можновладцям чи опозиції, можуть забезпечити життя та свободу народу. 🌟Воля народам! 🌟Воля людині! 🌟РевДем
За униженных и оскорблённых отомстить
Основной инстинкт, как палестинец выпускает магазин
Если речь о контролёрах в общественном транспорте — формально ты можешь ругаться и даже послать их нахуй, но это может иметь последствия.
Само по себе грубое выражение в адрес контролёра обычно не делает тебя автоматически виновным в правонарушении.
Но если вместе с этим идут угрозы, оскорбления с признаками правонарушения, агрессия, препятствование работе или физическое воздействие, ситуация уже может перейти в административную или уголовную плоскость.
Контролёр также не получает права применять силу только потому, что его послали нахуй.
Если цель — отказаться от общения с контролёром, безопаснее просто сказать: «Я не желаю с вами разговаривать» и не вступать в конфликт.
Тебе тридцать пять
И не вернуть вспять
Все то, что хотели взять
Люблю, как забытую мать
Опять война.
Опять хуйня.
Опять возня.
Опять резня.
Пылающие тропы.
Разрытые окопы.
Великие потопы.
И грязные стопы.
Воины поездов,
что не дойдут домой.
Repost from РевДем
Республіка
До 35-ої річниці Незалежності все ще на диво мало було сказано про центральні принципи сучасної української державності — Республіку, громадянство та владу народу.
Всі ці принципи, як і всюди де вони сьогодні проголошуються, реалізовані завжди лише частково. Сьогодні, на тридцять пʼяту річницю незалежності, ми можемо вже згадати сотні прикладів порушення цих принципів. Сучасні Республіки завжди провалюються в реалізації прав громадянина та влади народу, тобто провалюються в тому, щоб взагалі бути Республікою.
Постає питання:
В чому причина такої недосяжності ідеалів Республіканізму?
Відповідь на таке парадоксальне положеннями знаходимо ще у великого пращура ідей 1789-го року, натхненника якобінців — Жан-Жака Руссо.
За Руссо, природна людина, дикун, знає лише про свій приватний інтерес. Пригнічення, експлуатація, майнова нерівність невідомі первісній людині через те що саме соціальне їй невідоме. Протилежним дикуну є громадянин. Громадянин є атомом суспільства, але й залежить від нього. Інтерес громадянина може бути приватним лиш в тій мірі наскільки він відповідає інтересу соціальному — вираженому в Суспільному договорі. Колективна влада народу над власним життям, в якому кожний його громадянин виражає свою індивідуальну волю в злагоді з суспільним інтересом — це і складає колективне тіло Республіки.
Але що ж тоді обмежує Республіканізм?
І Руссо відповідає — буржуазія.
Буржуа це вже не дикун, але ще не громадянин. Як первісні люди, так і громадяни нерівні лише відносно, в певному розумінні природньо, — хтось вище, хтось розумніше, хтось сильніше. Майно штучно абсолютизує цю нерівність. Буржуа залежить від соціуму, але реалізує свою волю всупереч загальним інтересам суспільства.
Буржуазія, але й інші експлуататори сучасності (як диктатори чи радянські партократи), є останнім горизонтом що ховає від нас наше буття як громадянина.
Буржуазна республіка — все ще недостатньо Республіка.
Ми, як суспільство, як громадяни, як Республіка, не дивлячись на успіхи та провали останніх 35 років, все ще недостатньо незалежні.
Боротьба з зовнішньою залежністю є все ще обмеженою боротьбою.
Національно-визвольна боротьба має розширитись на боротьбу проти паразитарних класів та приватної власності, не підпорядкованої народній волі.
В рамках Республіки власність може існувати лиш в тій мірі, в якій суспільство дозволяє цю власність мати. Не окремі особи мають владарювати над народом, але Народ, як колективне тіло Республіки, має бути справжнім володарем своїх багатств.
Республіка та народовладдя мають вийти поза своїх сучасних соціо-політичних рамок. Вони мають підкорити собі всі сфери соціального життя, в тому числі і економічне. Тільки таким чином незалежність може стати повноцінною.
З Днем Незалежності! 🇺🇦
🌟РевДем
Repost from Бауман:ка 🔔
"Разумеется, массы не надо идеализировать. Но их необходимо понимать. Однако именно презрение к массам, иногда осознанно элитаристское, а порой бессознательное, выражающееся в изначальном неприятии «неправильного» с точки зрения собственных идеологических представлений процесса, было характерно для значительной части левых не только на Западе, но и в самом арабском мире. Парадоксальным образом, эта ситуация выявила сложившийся в левом лагере непреодолимый разрыв между революционной риторикой и революционной политикой. Первая не только не был связана со второй, но и оказывалась очевидным признаком нежелания заниматься реальной борьбой за массы, реальной работой по преобразованию общества через мобилизацию его реальных возможностей и реального потенциала. За рассуждениями о классовой борьбе скрывалось презрительное нежелание говорить с трудящимися классами на их языке и об их проблемах.
Все великие революции были «неправильными» с точки зрения догматических схем, которыми руководствовалась благоустроенная левая публика — будь то академические интеллектуалы, бюрократы крупных партий или сектантские группы, наслаждающиеся своей избранностью. Неправильной была русская революция 1917 год в глазах социал-демократов, Коминтерн не понимал политики крестьянской войны, которую Мао развернул в Китае, а революции на Кубе или в Никарагуа и вовсе были встречены с осуждением местными коммунистическими партиями. Да и победу Чавеса в Венесуэле значительная часть тамошних и латиноамериканских левых встретила как скандальное нарушение всех мыслимых правил.
Ленин, Мао, Че Гевара — все они были великими революционерами именно потому, что находили в себе смелость порвать с господствующей в левой среде ортодоксией. Они побеждали потому, что их практические действия были продиктованы собственным пониманием исторического момента и характера социальных противоречий, а не догмами, в которых затвердел не переосмысленный и не пропущенный через новую практику опыт прошлых поколений".
⏩️Борис Кагарлицкий. Неолиберализм и революция
