ситуационизм и шизофрения

Тебе тридцать пять И не вернуть вспять Все то, что хотели взять Люблю, как забытую мать Опять война. Опять хуйня. Опять возня. Опять резня. Пылающие тропы. Разрытые окопы. Великие потопы. И грязные стопы. Воины поездов, что не дойдут домой.

Республіка До 35-ої річниці Незалежності все ще на диво мало було сказано про центральні принципи сучасної української державності — Республіку, громадянство та владу народу. Всі ці принципи, як і всюди де вони сьогодні проголошуються, реалізовані завжди лише частково. Сьогодні, на тридцять пʼяту річницю незалежності, ми можемо вже згадати сотні прикладів порушення цих принципів. Сучасні Республіки завжди провалюються в реалізації прав громадянина та влади народу, тобто провалюються в тому, щоб взагалі бути Республікою. Постає питання: В чому причина такої недосяжності ідеалів Республіканізму? Відповідь на таке парадоксальне положеннями знаходимо ще у великого пращура ідей 1789-го року, натхненника якобінців — Жан-Жака Руссо. За Руссо, природна людина, дикун, знає лише про свій приватний інтерес. Пригнічення, експлуатація, майнова нерівність невідомі первісній людині через те що саме соціальне їй невідоме. Протилежним дикуну є громадянин. Громадянин є атомом суспільства, але й залежить від нього. Інтерес громадянина може бути приватним лиш в тій мірі наскільки він відповідає інтересу соціальному — вираженому в Суспільному договорі. Колективна влада народу над власним життям, в якому кожний його громадянин виражає свою індивідуальну волю в злагоді з суспільним інтересом — це і складає колективне тіло Республіки. Але що ж тоді обмежує Республіканізм? І Руссо відповідає — буржуазія. Буржуа це вже не дикун, але ще не громадянин. Як первісні люди, так і громадяни нерівні лише відносно, в певному розумінні природньо, — хтось вище, хтось розумніше, хтось сильніше. Майно штучно абсолютизує цю нерівність. Буржуа залежить від соціуму, але реалізує свою волю всупереч загальним інтересам суспільства. Буржуазія, але й інші експлуататори сучасності (як диктатори чи радянські партократи), є останнім горизонтом що ховає від нас наше буття як громадянина. Буржуазна республіка — все ще недостатньо Республіка. Ми, як суспільство, як громадяни, як Республіка, не дивлячись на успіхи та провали останніх 35 років, все ще недостатньо незалежні. Боротьба з зовнішньою залежністю є все ще обмеженою боротьбою. Національно-визвольна боротьба має розширитись на боротьбу проти паразитарних класів та приватної власності, не підпорядкованої народній волі. В рамках Республіки власність може існувати лиш в тій мірі, в якій суспільство дозволяє цю власність мати. Не окремі особи мають владарювати над народом, але Народ, як колективне тіло Республіки, має бути справжнім володарем своїх багатств. Республіка та народовладдя мають вийти поза своїх сучасних соціо-політичних рамок. Вони мають підкорити собі всі сфери соціального життя, в тому числі і економічне. Тільки таким чином незалежність може стати повноцінною. З Днем Незалежності! 🇺🇦 🌟РевДем

З днем незалежності від УСЛ та Пса Патрона.🇺🇦😎🐶

"Разумеется, массы не надо идеализировать. Но их необходимо понимать. Однако именно презрение к массам, иногда осознанно элитаристское, а порой бессознательное, выражающееся в изначальном неприятии «неправильного» с точки зрения собственных идеологических представлений процесса, было характерно для значительной части левых не только на Западе, но и в самом арабском мире. Парадоксальным образом, эта ситуация выявила сложившийся в левом лагере непреодолимый разрыв между революционной риторикой и революционной политикой. Первая не только не был связана со второй, но и оказывалась очевидным признаком нежелания заниматься реальной борьбой за массы, реальной работой по преобразованию общества через мобилизацию его реальных возможностей и реального потенциала. За рассуждениями о классовой борьбе скрывалось презрительное нежелание говорить с трудящимися классами на их языке и об их проблемах. Все великие революции были «неправильными» с точки зрения догматических схем, которыми руководствовалась благоустроенная левая публика — будь то академические интеллектуалы, бюрократы крупных партий или сектантские группы, наслаждающиеся своей избранностью. Неправильной была русская революция 1917 год в глазах социал-демократов, Коминтерн не понимал политики крестьянской войны, которую Мао развернул в Китае, а революции на Кубе или в Никарагуа и вовсе были встречены с осуждением местными коммунистическими партиями. Да и победу Чавеса в Венесуэле значительная часть тамошних и латиноамериканских левых встретила как скандальное нарушение всех мыслимых правил. Ленин, Мао, Че Гевара — все они были великими революционерами именно потому, что находили в себе смелость порвать с господствующей в левой среде ортодоксией. Они побеждали потому, что их практические действия были продиктованы собственным пониманием исторического момента и характера социальных противоречий, а не догмами, в которых затвердел не переосмысленный и не пропущенный через новую практику опыт прошлых поколений". ⏩️Борис Кагарлицкий. Неолиберализм и революция

Журналістика – по-справжньому страшна зброя в боротьбі за нові способи спотворювати факти. І хоча недавня стаття на «Спільному» заслуговує на значно детальніший розбір, вже зараз можна спробувати виокремити деякі риси того, що в простонародді називають «проституйованою журналістикою». Окрім загального перебільшення значення «Прямої Дії» в протестах та всього руху проти подорожчання цін на громадський транспорт, сама «Пряма Дія» згадується в тексті 11 разів – за аналізом ШІ(Див. зображення 1). Ця меншовартість нагадує безперечний польський плакат часів Другої світової війни про те, як польська армія брала Берлін, а радянська їй допомагала. Але ж відчуття власного жалюгідного організаційного становища потрібно чимось компенсувати. І тут у хід ідуть історії з розряду написаних на паркані – про маніпулятивні закидони шляхом самогубства, щоб привернути увагу КМДА(Див. зображення 2). У якийсь момент складається враження, ніби читаєш не аналітичну статтю про соціальне питання, а обговорення пліток. І це, в принципі, вже багато говорить про спектр мислення автора, який, як не дивно, сам є учасником «Прямої Дії». Журналіст-прямодійчик настільки поглинувся аналізом соціального питання, що зовсім переплутав дати, приклавши фотографію, на якій зображений протест 11 серпня, а не 12 червня, бо 12 червня протесту й не було.(Див. зображення 3). Можна було б припустити: ну, переплутала людина дати, а з ким не буває? Але з людьми, які активно беруть участь у подіях, таке трапляється рідше. Адже саме активна участь дозволяє долати відчуження. А коли сам автор статті був відсутній на протесті, не дивно, що він гадки не має, що там насправді відбувається. Бо участь у протесті, зрештою, не принесе хоча б грошової компенсації – чого не скажеш про написання статей з облизуванням улюбленої студентської профспілки. І хоча це лише замітка, це ще далеко не кінець. Не може будуватися справжній соціальний низовий рух, коли ті, хто назвав себе лібертаріями, не беруть у ньому жодної участі. Інша справа, що в статті згадана провальна пресконференція напередодні протестів, яка зібрала аж актив із самих спікерів. За створенням меншовартісної жалюгідної «гарної картинки» приховується справжня картина - субкультурна тусовочна нікчемна порожнеча з феодалами, які трясуться за медійний капітал.

📢 Незалежні читання у Києві: читаємо та обговорюємо «Психогеографію» Ґі Дебора

Життя, за яке ми несемо відповідальність, зустрічає на своєму шляху як серйозні приводи для зневіри, так і безліч більш чи менш пересічних можливостей відволіктися й заспокоїтися. Щороку хтось із тих, кого ми любили, свідомо капітулює, не зумівши оцінити можливості, що були в його розпорядженні. Втім, ці люди не роблять ворожий табір сильнішим, адже його й без того складають мільйони дурнів, для яких бути дурнем – об'єктивна необхідність.

Ґі Дебор досліджує місто не просто як сукупність вулиць, будинків і транспортних маршрутів, а як простір соціальних відносин. Його цікавить, як організація міського середовища впливає на наше повсякденне життя, як ми рухаємося містом і чому одні місця притягують нас, тоді як інші залишаються байдужими або відштовхують.

Екологія береться досліджувати реальність сучасного міста, щоб, виходячи з отриманих результатів, запропонувати реформи, які дозволять гармонізувати наявне міське середовище. Психогеографія, що має значення лише як частина загальної переробки всіх цінностей сучасного життя, стає на шлях докорінного перетворення міського середовища. Дослідження «психогеографічної реальності міста» – це не більш ніж вихідний пункт для створення нами для самих себе гідніших умов життя.

⚪️ Разом обговоримо: 🧠 Що таке психогеографія і чому вона цікавиться емоційним впливом міського простору. 🏙 Як архітектура, планування вулиць і організація міста впливають на нашу поведінку. 🚶 Як блукання містом може стати способом дослідження повсякденного життя та опору звичним маршрутам. 📖 Чому критика міського простору для Дебора пов'язана з критикою капіталістичного способу життя та суспільства спектаклю. 💬 І зрештою – чи можна читати місто так само, як читають текст, помічаючи в ньому приховані соціальні відносини та механізми влади? 📚 Формат: читання + обговорення 🕕 Коли: неділя (23.08), 18:00 📍Де: м. Київ (локація за запитом: форма для реєстрації)

На меня прям оргоном подуло.

الحرية لفلسطين، أرض الله

Повністю солідаризуємось