Pagan folklore

#боги_вогню Об утушении огня «Братэ Демидэ! нэ займай широко и нэ взнимай высоко; дым на земли, камень на морi, окунь ў рiчцi <речки>: когда они будут пыты мед и вино, тогда ты будешь широко займаты и высоко взниматы». При этом нужно 2 раза махнуть рукою в противоположные стороны и поклониться. В основе заговора – формула невозможного «трое никогда не сойдутся вместе», более характерная для заговоров от зубной боли. Мотив «огонь, не расходись вширь и ввысь» типичен для украинских и белорусских заговоров от пожара, ср., напр.: «теперь своей силы не расширяй и больше не гори» (из ранних записей: Стороженко 1892: 128, зап. конца XVIII в.), и находит параллели в польских заговорах (об этом см.: Полесские заговоры 2003: 410). Традиция присвоения огню личного имени также характерна для Украины и Белоруссии, см., например: «Кметухи сии <женщины, уме- ющие заговаривать и останавливать пожар> утверждают, что и огни имеют свои имена, сильнейший из них называется Андрiй» (Народ- ный быт Волынского Полесья 1859: 70), «Святая Одарка, ны жывы багата, ны ступай шыроко, ны займай далёко…» (Валодзiна 2009: 650, Брестская обл.), и также имеет соответствия в польской традиции. Де- мид как имя огня нами до сих пор не фиксировалось

#міфи #Перун «Основний міф» по-волинськи От хмары (градовая туча) а) Когда идет грозовая туча, нужно отмахнуть ее той палкой, которою разогнана была гадюка-змея с жабою, и гроза уйдет в ту сторону, куда ее отмахнешь. Очень известное поверье, характерное для Белоруссии, Украины, Карпат и Южной Славии (см. подробнее: Гура 1997: 332–334). Ранние украинские записи см.: Богданович 1877: 282–283, Полтавская губ. б) Бьют в церковные колокола [Агапкина Т. А. Народная медицина, заговоры и бытовая магия Волынской губернии (по материалам М. Ф. Кривошапкина из архива РГО). // Славянские архаические ареалы в пространстве Европы. М.: "Индрик", 2019. Стр. 389.]

Как убить черта Как и на всем пространстве С.-В. Руси, так и на Волыни, черта убивают в вихре, бросая в него нож, а на Полесье так даже вскакивая в вихорь с ножом в зубах, тогда в ноже, воткнутом в землю, будет черная и воню- чая кровь. Эта прибавка делает и сказание более древним. Бросание в вихрь ножа и даже топора и последующее появление на ноже крови (черта, Сатаны, ведьмы) – типовые мотивы мифологиче- ских рассказов о вихре, широко известных в Полесье и значитель- но реже за его пределами. В данном случае интерес представляет указание на то, что кровь у черта отличается от человеческой. Па- раллели к этому мотиву находим в украинских, в том числе запад- ноукраинских материалах (Онищук 1909: 16, гуцулы), см. также сообщение Э. Руликовского о том, что у убитого солдатом сатаны кровь, «як бы кто из бочки смолу разлил» (Rulikowski 1879: 119, зап. от донского казака). [Агапкина Т. А. Народная медицина, заговоры и бытовая магия Волынской губернии (по материалам М. Ф. Кривошапкина из архива РГО). // Славянские архаические ареалы в пространстве Европы. М.: "Индрик", 2019. Стр. 389.]

литов. kalvis), Калеис (латыш, kalejs), в балтийской мифологии кузнец, помощник громовержца Перкунаса - Перконса; К. выковывает ему оружие, иногда - небеса, солнце, а для дочери солнца - пряжку-сакту. Участвует в поединке с противником громовержца (см. Телявель). Эти мотивы в сочетании с аналогичными данными других индоевропейских мифологий позволяют реконструировать "кузнечный" вариант основного мифа (см. в ст. Кузнец). Лит.: Топоров В. Нч К балто-скандинавским мифологическим связям, в сб.: Donum Balticum, Stockh., [1970].

Мотив де Коваль або Перкунас(який також є ковалем) знищує змію блискавкою зустрічається також в балтійських замовленнях

Бог-Коваль Слов’янське слово «коваль» споріднене з литовським kalvis через спільний корінь. У балтійській міфології є міфічний бог Калвіс (або Телявель), котрий викував Сонце, перемагає чортів і зміїв, кує зброю для Перкунаса. Відомою є також згадка Сварога як коваля в «Хроніці Малали». У слов’янському фольклорі функції ковалів перейняли на себе Кузьма і Дем’ян, які, згідно з народними легендами, створили Змієві вали, допомагають у шлюбах і перемагають сили зла; в інших варіантах цих історій згадуються звичайні ковалі (а може, й ні). Коваль наділений магічною силою й може обманювати нечисту силу згідно з народними міфами. Про зв’язок між громовержцем і ковалем, на думку історика Л. С. Клейна, говорить і слов’янський фольклор, де існувало уявлення, що коваль викував блискавки Святому Іллі як зброю, що вражає чортів. Тому в кузні блискавки не потрапляють, а самі чорти бояться ковалів. Паралелі цьому є у фольклорі інших європейських народів: у греків Гефест кує зброю Зевсу, у германців Велунд кує зброю Тору, а подібні мотиви є й у міфології фінів. Коваль традиційно пов’язаний із долею та вогнем. У билині про Святогора розповідається про те, як той відправився до міфічного коваля, щоб дізнатися власну долю. На основі всього вищезгаданого можна побачити чіткий образ бога-Коваля в нашому фольклорі.

Вакаріне і Аушріне

Зоря

На Андрія в Україні традиційно печуть обрядовий хліб "калита". У XIX–початку XX століття його фіксували етнографи як обов’язковий елемент молодіжних андріївських вечорниць: дівчата готували велику круглу паляницю або коржа з пшеничного тіста, часто на меду, іноді з діркою посередині, оздоблювали рельєфними візерунками, хрестиками, «сонечками», зображеннями місяця. Калиту випікали вдома, приносили на спільні вечорниці, підвішували так, щоб вона висіла приблизно на рівні людського зросту й могла вільно гойдатися. Обирали пана Калиту і козака, іноді ще й «вартового». Пан Калита тримав кінець ременя чи мотузки і підіймав або відтягував хліб, а козак, «сідаючи верхи» на кочергу чи поліно, мав під’їхати, як вершник, і з першої спроби відкусити шматок калити, не розсміявшись і не впавши. Учасники по черзі намагалися дістати хліб, промовляючи вірші до пана Калити. В цю ніч також проводили дівочі ворожіння на судженого, частину з яких також пов’язували з тістом, калитою чи залишками обрядового хліба.

Ще одна згадка Перуна і Перунової матері «Протягом кількох століть у слов’ян існувало двоєвір’я, – зазначає М. Мушинка, – рудименти якого найліпше збереглися в Карпатах, зокрема на Лемківшині» [131, с. 292]. Залишки стародавніх вірувань південних лемків (Пряшівщина) М. Мушинка знаходить у легендах про Перуна, якого в народі шанували найбільше: «В багатьох селах Пряшівщини те й досі існують місцеві легенди про Перунів дуб (Лівівська Гута), Перунову скалу (Медведне), Перунову кулю (Боглярка) тощо. Це, мабуть, залишки колишніх жертвенників в честь цього бога. В лемківській говірці слово перун є синонімом слова грім, однак в народі ще й донині це слово вважається табу – висловити його невільно. Прокляття “Бодай тя перун забив”, “Ідь до перуновей матері” і тому подібні ще й нині вважають пайгрізнішим заклинанням і вживають їх лише в крайньому гніві» [Лемківщина: земля ‒ люди ‒ історія ‒ культура. / Ред. Б. О. Струмінський. ‒ Нью-Йорк ; Париж ; Сидней ; Торонто, 1988. ‒ Т. 2. ‒ с. 292]

От доспешки (выйдешь не в час и что-нибудь заболит) Хожу я, раба Божия (имя), на зари, не с хитростям, не с мудростям, а с добрым здоровьем. Царь водяной, царица водяная, может, что неладно сделала я, раба Божья (имя)? Простите меня и дайте доброго здоровья. (Поклониться.) Царь земляной и царица земляная, может, что неладно сделала я, раба Божья (имя)? Простите меня и дайте доброго здоровья. (Поклониться.) Царь ветряной, царица ветряная, может, что неладно сделала я, раба Божья (имя)? Простите меня и дайте доброго здоровья. (Поклониться.) Надо встать и поклониться в землю на зарю, потом по кругу три раза. В обратную сторону кланяться и говорить: «Дарья, Дарья, дай мне здоровья».” [Фольклор Новгородской области: история и современность. Составитель О. С. Бердяева. Издательский дом «Стратегия», 2005. Стр. 298.] На мой взгляд — очень интересный текст. Простая и красивая языческая молитва, обращённая к духам трёх уровней бытия (Низ-Середина-Верх, Вода-Земля-Ветер). Есть указание на время совершения ритуала (“на зари”) и описание ритуальных действий (поклоны). Единственное, что мне здесь кажется ненужным — поклоны и обращение к некоей “Дарье” в конце (подозреваю, что это обращение появилось из-за созвучия “Дарья — дай”). Мирослав (Курганский).

«Мороз-воєвода», акварель Олександра Попова, 1916 рік

Вогнепоклонники у Литві. З "Космографії" Себастіана Мюнстера, 1545

Ще один мотив міфу про небесну сім'ю: Ходить походить Місяць по Небу Народні пісні Текст пісні Xодить-поxодить Місяць по Небу Приспів: Щедрий Вечір тай Добрий Вечір Добрим Людям тай на Здоров'я Святий Вечір! Кличе-покличе Зорю до себе Xодімо Зоре з нами гуляти З нами гуляти колядувати Да пійдемо Ми до Пана Господаря А Пан Господар в Кінці Стола сидять В Кінці Стола сидять Три Кубка держать У Першому кубку Кудрявеньке Вино У Другому кубку Хмельненьке Пиво А в Третім кубку Солоденький Медок Солоденький Медок Добрий Вечерок ! А за цим Словом будь здоровий !...

Якась добра людина переклала українською кишеньковий гайд по обрядам від Мирослава Курганського. Сам гайд заснований на народних замовленнях☝️ https://t.me/runes_wounds_rituals/35

Згадується ототожнення Богородиці з рожаницями

Рожаниці і Богородиця