Pagan folklore

Ось до речі джерело скрінів Український Магічно-Сакральний Фольклор Структура Тексту Та Особливості Функціонування | PDF https://share.google/F748sTwOdHTr5shTP

Не зустрічав в Біблії інформації про те шо на морі явір під яким Бог лікує зуби

#міфи

#міфи

#міфи Янь тоді сказав: "Воістину ви брешете, бо сотворив бог людину з землі, і складається вона з кісток і жил з кров'ю, і нема в ній [більше] нічого. І [ніхто більше] нічого не знає, тільки бог один відає". Та вони[волхви] сказали: "Ми оба знаємо, як створено людину". І він запитав: "Як?" Вони[волхви] тоді сказали: "Коли мився бог у мийні і спотівся, він отерся віхтем і скинув [його] з неба на землю. І засперечався сатана(Велес?) з богом, кому з нього створити людину. І створив диявол людину, а бог душу в неї вложив. Тому-то коли помре людина, [то] в землю іде, а душа — до бога". І мовив їм Янь: "Воістину спокусив уже вас диявол. Котрому ви богу віруєте?" Вони ж сказали: "Антихристу". Він тоді запитав їх: "То де він є?" І вони відповіли: "Сидить у безодні". І мовив їм Янь: "То який се є бог, коли сидить він у безодні? То біс є. А бог сидить на небі і на престолі. Повість Минулих Літ Один з небагатьох міфів котрий зафіксований саме в літописі

Народно-християнський Бог як язичницьке божество Адзін з найбольш архаічных багоў, вобраз якога да кан- ца не вызначаны, ён выступае як бог наогул. Лацінскім Deus ды літоўскім Dievas пасля сталі называць хрысціянскага Бога. З славянскім Богам, дарэчы, падобная сітуацыя. Язычніцкае імя аднаго з галоўных бостваў (“да имѢемъ клятву от Бога, въ его же вѢруемъ, въ Перуна и въ Волоса, скотья бога,”, “а елико ихъ есть не хрещено, да не имуть помощи отъ Бога, ни отъ Перу- на”73) замацавалася ў хрысціянскай тэрміналогіі... Як ужо адзначалася, імя старажытнага вярхоўнага нябес- нага індаеўрапейскага бога замацавалася ў хрысціянскай тэр- міналогіі. Гэты вярхоўны бог быў вядомы і славянам, аднак ужо меў іншае імя — Бог. Тым не менш тыпалагічна і функцы- янальна ён адпавядае Дзіевасу. Але чаму славяне адмовіліся ад старажытнага праіндаеўрапейскага імя Dyeus для свайго вяр- хоўнага боства? Складанае пытанне, якое яшчэ патрабуе свай- го адказу...Вярхоўнага бога згадвае візантыйскі аўтар Пракопій Кеса- рыйскі (VI ст.): “Они считают, что один только бог, творец великий, является владыкой над всем, и ему приносят в жерт- ву быков и совершают другие священные обряды”. Але пры гэ- тым шанавалі іншых бостваў: “Они почитают и реки, и нимф, и всякие другие божества, приносят жертвы всем им и при по- мощи этих жертв производят и гадания”85. У дамовах Русі з Ві- зантыяй Бог таксама згадваецца ў ліку галоўных бостваў: “да имѢемъ клятву от Бога, въ его же вѢруемъ, въ Перуна и въ Во- лоса, скотья бога”86, “а елико ихъ есть не хрещено, да не имуть помощи отъ Бога, ни отъ Перуна”87. Адпаведна, хрысціяне-ін- шаземцы пры хрысціянізацыі выкарыстоўвалі для пазначэння свайго бога менавіта той тэонім, які належаў вярхоўнаму богу мясцовага насельніцтва. У выпадку славян — гэта Бог, у бал- таў — Дзіевас [Зміцер Скварчэўскі Па слядах багоў: нарысы беларускай міфалогіі]

Ось найбільш схожі образи українського фольклору порівняно з балтійським Дієвас/Дів/Бог Земес мате/Жеміна/Мати Земля Жемепатіс/Земляний Перкунас/Перкун/Перун Велнос/Велс/Велес/Волос Усініш/Аусеніш/Усень/Авсень/Овсень Аушріне/Зоря Вакаріне/Вечірниця Сауле/Сонце Менес каралюс/Місяць королевич Даля/Далія/Доля Дейвос-валдитойос/судді/пряхи-рожаниці Габія/Вогняна цариця Угніс/Цар Огонь Совій Юміс/Спариш/Спариня Айтварас/Хут/Летавець Жуліган каралюс/Зміїний король/вужиний цар Лачплесіс/Ведмеже вушко/Ведмедко Куполе/Купайла Залізний вовк Квітка папороті Зірки/звізди Дієва Делі/Божі сини Кальвіс/Коваль Спільні міфи: Пірнальний космогонічний міф Міф про створення людей Міфи про походження речей Міф про велетнів і сокиру Міф про Совія Міф про небесне весілля Міф про битви Перуна Міф про Перуна і мисливця Міфи про небесну сім'ю Міф про Божу Гору та спільна світобудова Міф про інцест Міфи про вітер Міфи про світ мертвих

Велнс ходить болотом із захованими грошима, очеретяною люлькою та ключем

#міфи Космічний інцест Легенда Полтавщини На нашу рідну землю було нашестя турків та яничар. Знущались вони з беззахисного люду. Забирали вони молодих гарних дівчат та й гнали в неволю. Дівчата поливали слізьми свої сліди. Молодий яничар, їдучи на коні, не спускав очей з чорнобривої полонянки. А коли орда зупинилася в степу на ночівлю, заговорив яничар до дівчини її мовою. Він намовляв її на нічну втечу, обіцяв оженитися на ній, коли зуміють повернутися на Україну. Дівчина погодилась. Коли бусурмани поснули, то яничар з дівчиною втекли з табору. Щосили бігли вони, збиваючи ноги. Заховалися в густих заростях. Почали говорити. Яничар розповів, як малим його схопили турки. Згадував, як виглядає їхня хата над ставком, розлога яблуня за хатою, рідне село. Слухала, слухала дівчина, та як заридає: ї — Ти ж мій брат… Я проклинаю жорстоких бусурманів! Ой, мій брате, синій цвіт! А я буду жовтий цвіт, гей! Звеселимо білий світ, гей! Будуть люди квіти рвати Будуть про нас споминати, гей! І виросли з них незнані ще у наших краях квіти брат-і-сестра. У нашім селі Веприк їх називають братчики. Ростуть вони і в лісі, і край дороги. Кожна квіточка цвіте подвійними кольорами: синім і жовтим. Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників. 68. Брат і сестра. Записано в селі Веприк Гадяцького району від Котляр Параски Іванівни (1925) Гвасалією Ангеліною 2009 року. Брат і сестра Легенда Поділля Дику фіалку у нас ще називають брат і сестра. Легенда розповідає, що ця квітка дійсно брат і сестра. Ще маленькими розійшлися по світу, бо мати у них була вдова. А зустрілися вони вже дорослими і закохались одне в одного. Не знаючи, що вони брат і сестра, побралися. Коли дізнались, то вирішили піти в гори. Брат говорить сестрі: — Підем, сестро, горами, розсіємось зіллям, будуть люди зілля рвати, сестру й брата споминати. Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників. 52. Брат і сестра. Записано в селі Мотрунки від Лавринчук Г. 2008 року. Брат і сестра Легенда Чернігівщини Дніпро і Десна — це брат і сестра. Вони були колись людьми. Як виросли, батько й мати поблагословили їх у дорогу. Домовилися брат з сестрою вранці вийти і полягали спати. От проспала Десна ранок, а Дніпро встав на зорі, порозвертав гори, порозчищав гирла і пішов степами. Десна прокинулась, а брата немає. Вона пустила вперед ворoна, а сама побігла слідом. Летить ворон, як бачить, що наздоганяє хлопця, то крякне. Що поверне Десна до Дніпра, то він вбік тікає. Багато разів наздоганяла сестра брата і кожен раз він тікав вбік (тому річка така кручена). А на ворона напав рябець і давай битися. Довго билися чи ні, але Дніпро добіг до моря. Десна як почула про це од ворона, прихилилась до брата і злилась з його потоками. Тепер вона тече лівою стороною, а Дніпро — правою. Де є острови і скелі серед річки — там брат з сестрою розминалися. Коли ясний день, то видно, що в Дніпрі вода синя, а в Десні — жовтувата. Десна плине тихо, а Дніпро — прудко. Про них є пісня: Десна Дніпру рідна сестра, Десна Дніпро спережила, Дніпра-брата не спинила. Ще й ворона посилала, А в Києві в Дніпро впала. Жалується лиман морю, Що Дніпро взяв свою волю. Свої гирла прочищає, Лиман море засипає. Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників. 6. Брат і сестра. Записано в Десні від Новик Олени Петрівни (1943) 2008 року.

Dieva dēli, латвійські божественні близнюки Європейська міфологія r/міфологія - Dieva dēli зі своїми кіньми рятують сонце від утоплення Dieva delēli зі своїми кіньми рятують сонце від утоплення Дієви (сини Дієва) — майже всюдисущі божества або духи, що пронизують латвійську міфологію та фольклор. Найчастіше вони постають як супутниці Саулес мейтас (дочок Сауле), які працюють на небесній фермі — згрібають сіно, граються разом та дражнять одна одну. Не дивно, що одна з Дієвих дел зрештою одружується з однією з Саулес мейтас. Однак, під цим більш гуманізованим образом «хлопчика з ферми», як і у більшості латвійських божеств, лежить основа давніх вірувань та божеств. Dieva dēli (Божі близнюки) – це лише одна з багатьох пар божественних близнюків, що зустрічаються в індоєвропейських міфологіях. У наших сусідів, литовців, є Dievo sūneliai (сини Дієва), також відомі як Ašvieniai (Ашвіни). Далі на схід Веди згадують про Ашвінів, яких іноді називають Divó nápātā (онуки Дьяуса). Греки також мають своїх божественних близнюків, Diós-kouroi (хлопчики Зевса). Ці імена не тільки етимологічно пов'язані, але й фігури, яких вони представляють, мають одну спільну важливу характеристику – вони є богами коней та захисниками сонця чи світанку. Також поширеним є те, що один з них є безсмертним, тоді як інший або смертний, або розділяє безсмертя своїх братів. У латвійській традиції Dieva dēli описуються як гарні юнаки, одягнені в боброве хутро, пишні чоботи та куні шапки, що свідчить про їхнє давнє походження. Деякі повір'я ототожнюють їх із ранковими та вечірніми зірками. Не менш важливим є опис їхніх коней, які, як кажуть, їздять, не потребуючи їжі та води. Відомий мотив розповідає про двох золотих коней, що виходять з моря — один із золотим сідлом, інший із золотою вуздечкою — можливо, натякаючи на Dieva dēli або їхніх божественних коней. Ще однією поширеною темою є їхня роль як рятівників Сауле або Саулес мейтас, які рятують їх від утоплення або перевозять їх через море в човні з попелу із золотими веслами. Також кажуть, що вони сидять посеред моря, біля двох свічок, чекаючи на Саулес мейтас. Ця повторювана тема лімінальності поширюється на їхню роль як психопомпів — супроводжуючих душі до потойбічного життя та розпізнаючих перероджених духів. В одному з мотивів вони приходять, щоб забрати померлого хлопчика чи дівчинку, які перетворилися на дерево чи квітку, зривають її та приносять Марі. Однак ця версія може бути пізнішим розвитком, оскільки в тексті зазначено, що вони несуть душу «до церкви Мари» («aiznes Māras baznīcā»). Тривають суперечки щодо того, чи слово «baznīca» спочатку стосувалось християнської церкви, чи мало раніше значення священного місця. З часом кількість Dieva dēli, здається, зростала, і в деяких піснях згадується п'ять або невизначена кількість з них. Крім того, інші божества носять титул Dieva dēls (син Dievs), включаючи Яніса (бога літнього сонцестояння), Менесс (бога місяця), Сіетіньша (Плеяди) та інших. Однак, враховуючи їхній давніший зв'язок з божественними близнюками, це розширення може бути пізнішим розвитком. Як і багато балтійських божеств, Dieva deli, здається, головують у кількох володіннях. Вони є вершниками богів, що позичають своїх коней Сауле та Менессу; женихами Саулів-мейтас; провідниками загублених душ; та захисниками мандрівників. Визначення імен двох перших близнюків — це інтригуюче завдання, але це тема для іншої статті, яка вимагає ще глибшого аналізу та розгляду кількох можливих гіпотез. Джерело

Божі сини в поліському фольклорі 342. [От бородавок] Коли едут двое верхом на конях, то им говорат: «Братки, братки! За-бэрыще наши бородавки!» Зап. Е. Я. Синковец в 1989 г. в с. Загорье Пружанского р-на Брестской обл. от Хру-щелевской Е. А., 1915 г. рожд., местной. - Мотив «Пусть двое, едущих на одной лошади / близнецы заберут бородавки у имярека»; встречается в разных слав. традициях, вар.: Про-ценко, № 32; РЗЗ, № 1924 (Татария); ср. тему близнечества в пол. загово-pe: Dwojaki, dwojaki, weźcie ode mnie brodawki» [Двойняшки, возьмите мои бородавки); в болг. заговоре: «Моите брадавици нека идът на вас двамата» [Пусть мои бородавки перейдут на вас двоих] (СД 1, с. 235). Тот же мотив изредка фиксируется в других функциональных группах заго-воров, ср.: Попов, с. 387 (от навьей кости). 343. [От бородавок] Замиталы хату, а тым пысочком и личылэ: «Хто идэ ўдвох на кони, забэры бородаўкэ мои». [Песком потереть бородавки.] Зап. К. М. Журова в 1986 г. в с. Ополь Ивановского р-на Брестской обл. от Марко-вич О. И., 1929 г. рожд., 3 кл. польской школы, местной, и Рацик Н. Н., 1927 г. рожд., грам., местной.

Буян

#міфи Знакаміты фалькларыст Аляксандр Сержпутоўскі запі- саў паданне пра тры Долі, якія вызначаюць лёс чалавека пры нараджэнні. Долі ў гэтым варыянце падання выглядаюць як тры маладыя і вельмі гожыя дзяўчыны. Адзначаецца, што яны гуляюць на высокай гары каля ракі (касмалагічны індаеўра- пейскі вобраз “нябеснай гары”), скачуць сярод кветак, купа- юцца і голымі качаюцца па траве. Яны плятуць вянкі: адна з калючых траў (“асату і чартаплоху”), другая з галінак дрэў (“з калітак і вецця (доля рыбака і паляўнічага)”), трэцяя з каласоў жыта і пшаніцы, убраны кветкамі. Паводле падання, пасля таго, як зроблены вянкі, долі надзяваюць іх, бяруцца за рукі і бегаюць па полі. Лёс для дзіцяці яны вызначалі так: падкідвалі кветку з вянка: якая доля зловіць — такі лёс будзе мець чалавек Сержпутоўскі А. К. Русальная нядзеля. Прымхі і забабоны беларусаў-па- лешукоў. Мінск, 2009. С. 442–446.

Калі загрыміць гром, то мужыкі — і ста- рыя, і малыя — ляцяць стралою па сваіх хатах, прыгаворваю- чы: “Ай, Пярун заб’е!” На іх думку, гэта Пярун (бог) раз’язджае па небе і дзе ўбачыць, што людзі твораць беззаконне, раз- бівае скалы і праз гэта пускае на зямлю агонь-маланку. Акра- мя таго, кажуць: “Гэта Пярун пускае стралу з неба” Эгилевский П. Белорусские поверья // Маяк. 1844. Т. 17, кн. 34, гл. 5. С. 42

#міфи #Вітри Також на Холмщині є постать, яка керує вітрами, яку називають Вятродуй . Згідно з народними казками, це істота, яка керує чотирма духами нижчого рівня, які, дуючи, посилають вітри до чотирьох сторін світу. Барбара та Адам Подґорські, Велика книга польських демонів: Лексикон та антологія народної демонології , видавництво KOS, 2005, с. 500.

#міфи #Вітри И встану я раба божия (имя свое) благословясь и пойду перекрестясь из избы во двери, из двора в ворота и в восток в восточную сторону ко святому морю-окияну, покрай святова моря-окияна стоит изба и в той избе живут три братца и три ветры буйные Лука и Марко Матвей ходят оне и гуляют оне и ходили вы и гуляли вы по горам, и по долам, и по темным лесам, и по быстрым рекам, и по урочищам и по черным грязям и прутья и ветки пригибали к матушке сырой земле: Уж вы батюшки ветры буйные и Лука и Марко Матвей, не ходите вы и не крушите вы не горы вы и не долы вы и не темные леса и не быстрыя реки и урочища, и не черныя грязи до суха и не пригибайте прутья ветки к матушке сырой земле и так вы батюшки ветры буйные Лука и Марко Матвей пригните вы и присушите вы ко мне рабе божьей (имя свое) его раба божья (имя его) очи его к моим очам, брови его к моим бровям, сердце его к моему сердцу (...) и вдуйте ему в ясные очи, в черныя брови, в кости и в мозг, в черную печень, в горячую кровь и впустите в ретивое сердце (...) [Липатов В. А. П. А. Шилков и его фольклорно-этнографические работы // Фольклор Урала. — Свердловск: [Урал. гос. ун-т], 1980. — [Вып. 5]: Фольклор и историческая действительность. — Стр. 136-137.

#Міфи #Вітри Південь і Північ Південь (погнав) по небу хмари, (Нагнав) їх Півночі до дверей. У Півночі дев’ять дверей, У десяти – Катруся дівчина. Південь до неї сватається, Північ хизується: „Та ні, Південь, зять одноокий!“ На те Південь розсердився, І він (будує) вежу з каменю, І в вежі горище з свинцю; В нього кидає гарну дівчину, На неї вішає дев’ять висячих замків, І десятий із чистого золота. Бога молить гарна дівчина: „Пусти, Боже, блискавки і громи, Щоб вони (розгромили) вежу з каменю, І в вежі горище з свинцю!“ — Що просила гарна дівчина, Що просила, те їй Бог і дав; Пустив блискавки і громи, Щоб вони (розгромили) вежу з каменю, І в вежі горище з свинцю. [Hrvatske narodne pjesme, skupila i izdala Matica hrvatska. Ženske pjesme (Romance i balade), knjiga peta, uredio Dr Nikola Andrić, Zagreb, str. 13.]

Древні греки вірили що існує четверо братів кожен з котрих відповідає за певну сторону світу і вітер. У слов'янських народів були схожі вірування

І знов про зв'язок Зорі зі шлюбами: В МЕНЕ МАТИ ЯК ЗОРЯ Українська народна пісня В мене мати як зоря Рано заміж віддала, У чужую сторону, У велику сім’ю. У чужую сторону, У велику сім’ю. А велика сім’я Рано вечерять сіда, А мене молоду Посилають по воду. А мене молоду Посилають по воду. Джерело