Pagan folklore

Персоніфікації чи реальні живі істоти? Купала, Коляда, Авсень, Масляна, Весна — у фольклорі це все реальні живі істоти, які можуть їздити на коні, тримати в руках чарівні предмети і яким робили підношення. Про те, як простий народ сприймав їх, можна прочитати в оригінальних етнографічних збірках, записаних просто з уст селян:

> «Солнце, Мѣсяцъ и Перунъ — существа живыя: у ихъ и свои хатки е, и своя сторона» Романов Е. Р. Белорусский сборник. Вып. 4: Сказки космогоническія и культурныя. Витебск, 1891.

Звичайно, Сонце сприймалося і як жива істота (здебільшого жінка), і як атрибут (колесо), або частина тіла (око), але це не скасовує того, що існує богиня-Сонце.

Українці (Подільська губернія, Ушицький повіт) [Луна – 12 братів-місяців, призначених Богом для виконання своїх обов’язків протягом року]: Чубинський 1872: 8–9; українці (Поділля) [Лютий покликав Березень у гості; Березень: «А на чому доїхати?» Лютий: «Візьми віз, сани і човен»]: Левченко 1918, № 20: 8; українці (Тернопільська обл., Бучацький повіт, 1897): Гнатюк 1902, № 229: 16–19; українці (Катеринославська губернія, Маріупольський повіт) [Драгоманов 1876, № 44: 16–17; Березень покликав Квітень у гості; Квітень поїхав возом — ударив мороз, пішов сніг; повернувся, поїхав саньми — усе розтануло; Травень каже: «Візьми віз і поклади на нього сани»; так доїхав; дізнавшись, хто його навчив, Березень досі мстить Травню (травневі морози)]: Новицький 2007, № 134: 117 (те саме — № 135: 117–118).

Чомусь Аврора, Сол, Терра Матер, Фортуна і Вулкан — це живі істоти з власними тілами, сім’ями та характером, а у випадку нашого фольклору «все одразу не так», хоча сам фольклор говорить протилежне. Достатньо згадати народні замовлення, де детально змальований культ цих богів і де вони описуються як істоти з тілом (руками, ногами, головами), думками й волею. Але «дослідники» все одно записують усіх цих істот, про яких існують міфи й культ, як персоніфікації або містифікації. Адже в їхній уяві язичництво — це віра в Сімаргла, про якого нічого не відомо, і… все. Після хрещення, на їхню думку, язичництво нібито закінчилося. Розпочалося, в кращому випадку, «двовір’я» (де святих називають богами, а Зорю-Заряницю — божою сестрицею чи помічницею). Про релігію балтів і фінів ми знаємо виключно з фольклору. Більшість істот які згадуються у фольклорних джерелах балтів не мають згадок в історичних, але у балтів – розвинутий політеїзм, а у нас лишень персоніфікації. Притому це насправді не щось нове, ідеї про те що боги це лише персоніфікації були популярні ще в язичницькі часи і я продемонструю як давні язичники ставилися до цього. «Скорее всего, некоторые люди будут утверждать, что Мороз — вовсе не языческий бог, а «персонификация природной стихии», так о нём и в научных работах пишут. Но где проходит грань между богом и «персонификацией»? Заря и Огонь, например, тоже явные «персонификации», но при этом никто не сомневается в том, что греческая Эос (Заря) или индоарийский Агни (Огонь) — боги. Я думаю, причина такого рода заявлений — в том, что культ Мороза не зафиксирован в древних письменных источниках. Что поделать, в этих источниках о славянском язычестве вообще почти ничего нет. Потому — обратимся к фольклору и этнографии. Как обычно.» –Мирослав Курганський

Чарівна вагітність. Частина 2 Попереднього разу ми розглянули вагітність жінки від сакральної особи традиційним способом. Тепер розглянемо більш незвичні способи, які, втім, вам можуть бути знайомі з народних казок • Вагітність від золотої рибки, зазвичай щуки. Се свого роду теж волхвування, оскільки подружжю радить зловити та приготувати золоту щуку, яка плаває в озері знахарка або дід-чаклун. Сей сюжет найчастіше супроводжує казки про Сучича – сина собаки та ще двох менш могутніх богатирів. Спочатку приготовану рибу куштує служниця, потім князівна, а рештки віддають собаці. Кожна народжує по богатирю (інколи по двоє). В деяких випадках фігурує дитя ще й від кобили. Окрім того таким же чином можна завагітніти вужем, як в казці "Уж-царевич і вірна жона". Щоправда се таки людина в шкірі вужа. Відмінність з першим варіантом лише в тому, шо потрібно з'їсти саме голову риби • Горошинка. Котилась горошинка з гори, а паня взяла та й з'їла, і стався в неї син. Насправді не лише на горі можна з'їсти горошину. Основний фокус тут саме на щасливій випадковості яка, скоріш за все, є запланованою Богами. Таким чином народжується один з найвідоміших українських героїв – Котигорошко або Покотигорошко • Окремим "способом" чи, радше, сценарієм є віддавання душі чорту. Чоловік на шляху додому потрапляє в халепу: загрузає в болоті, тоне в морі, річці, озері (зверніть увагу на водні місця, саме з водою пов'язаний Світ Мертвих і Боги Смерті). Його хапає Чорт та обіцяє врятувати за "найцінніше, про що він не знає". Приїхавши додому чоловік дізнається, що жінка завагітніла (про зраду не сказано). Не зовсім ясно, чи се втручання Божеств (інколи вказано, шо "Бог послав"), чи Чорта. Зважаючи на те, що саме завдяки Чорту дитина проходить вікові посвяти та отримує чарівні здібності, можемо припускати, що замість нього в оригінальному сюжеті був Бог Волхвів, а отже можливо в даному випадку теж має місце своєрідне "волхвування" #міфологія

#міфи https://www.e-reading.life/book.php?book=1011472

#міфи «(…) в заговорах (...) описываются особенности его поведения «Месяц, ты светишь/стоишь/ ходишь высоко, видишь далеко / освещаешь весь белый свет»: Мисець, ты мисець, млад ты полуноцьной, ходиш ты, мисяць, по всей земли а много ты видиш жывых и мертвых (Мансикка, № 121, олонец.); Місяцю молодий, на тобі хрест золотий. Ты по небу ходиш, весь світ оглядаєш (Слов. маг., с. 58, херсон.); (...)» [Агапкина Т. А. Восточнославянские лечебные заговоры в сравнительном освещении: Сюжетика и образ мира. М.: Индрик, 2010. Стр. 462.]

Існують також чеські джерела, в яких «згадується демон Велес, що діє разом із чортом і драконом, шепочучи на вухо слова, що закликають до гріха (ще наприкінці XVI ст. «якийсь Велес їм нашептав»). У цієї нечистої сили є певні зв’язки з потойбічним або заморським світом. Так, в одній повчальній історії нещасному в шлюбі чоловікові сниться, що його докучлива дружина перетворилася на гусака і полетіла «кудись за море, до Велеса», в іншому варіанті — до diasu, «до диявола» і вже ніколи не повертається». [Гейштор А. Міфологія слов’ян. М.: вид-во Весь Світ, 2014. С. 129-130.]

Схожість образів Велеса У балтів бог Велс є творцем, хранителем космічного порядку та укладачем договорів, володарем ночі, вод і каменів, пов’язаним із родючістю, худобою та багатством, із ніччю та чорним кольором. Він є творцем чорних тварин. Велс (Велін) постає войовничим, мстивим і гнівним, карає смертю, особливо повішенням, і є головним ворогом Перкунаса. У слов’ян Велес є володарем великих вод і мертвих, укладачем договорів, мстивим божеством, що може надсилати хвороби, богом багатства (а отже й торгівлі), який асоціюється із золотом і худобою, дідом Бояна. Судячи з космогонічних міфів про Бога і Чорта, можна припустити, що Велес має функції творця світу. З християнізацією образ Велеса було демонізовано. Наприклад, у «Ходінні Богородиці по муках» Велес згадується як біс у пеклі, а в чеських джерелах трапляється вислів: «який чорт, змій чи Велес тобі це нашептав». Також відоме ототожнення Велеса з Дияволом, хоча збереглася й чеська середньовічна колядка, де у Велеса просять благополуччя в новому році. У балтійському фольклорі Велс також зазнав демонізації, хоча існують і казки, де він постає як заможний землевласник, а також міфи про те, як він обдаровує бідних. З певністю можна стверджувати про зв’язок Велеса з багатством, мерцями, водами, договорами, худобою та золотом, ну а також торгівлею, що логічно випливає зі всього вищезгаданого. Не слід забувати й міф про першу відьму, яка перемогла Велеса, що також нагадує балтійські сюжети.

Ще одна молитва до Води Добрий вечір річко Уляно, а земле Тетяно, а вода Ордано, ти ізмиваєш луги-береги, каміння-кремін- ня, піски-тріски, столи-престоли, обмий мою Богданочку корову (масть) всі сточніки, щоб у неї прибувало молоко із роси, із води, із вітру" [Темченко, с. 3].

Молитва до Цариці Води "Свята вода Оляно, очищаєш луги і береги, і коріння, і каміння, очисти, Господи, і твою душу, і твоє тіло, і рум’янеє лице, і веселе серце народженого, молитвенного, хрещеного раба Божого N" [Чубин- ський 1995, Т. 1, с. 139];

#міфи «Кажуть, що ото Старий Вітер з закованими губами. Що тепер вітри є, то кажуть, молодь шастається; Старий же тільки іноді в щілинки поміж губів дмуха — і отто бурі бувають! Якби Йому губи розкувать і Він дмухонув на ввесь рот — все б поздував на світі, гори з долинами б порівняв, кінець світові був би... Отже, кажуть, колись таки йому розкуються губи.» Матвій Номис у своїй праці «Українські приказки, прислів'я і таке інше»

Есть одно интересное свидетельство о том, что в XIX веке на Киев­щине существовало «кормление Пятницы»: «Старые хозяйки с четверга на пятницу застилали, бывало, стол, клали на него хлеб-соль, немного ухи или каши в горшке, накрытом миской, ложку для Пятницы; под праздник же св. Прасковьи, 28 октября (на Параскы), и в ночь на Страст­ную пятницу эта пища заменялась разведенным медом» [Милорадович 1902, 272]. Вероятно, кормление Пятницы находится в одном ряду с рас­пространенными у восточных славян ритуалами кормления различных мифологических персонажей (ср. кормление умерших предков, мороза и сакральных персонажей — Богородицы, Бога и святых [Соколова 1979, 107; Виноградова, Толстая 1999, 603; Агапкина 2002, 44]). [Амосова С. Н. Представления о персонифицированных днях недели у восточных славян. // Демонология и народные верования. М.: Государственный республиканский центр русского фольклора, 2016. Стр. 150-151.]

Нотт ( інш.-сканд. Nótt , «Ніч» [ 1 ] ) - уособлення ночі в германо-скандинавській міфології , бабуся Тора . Мати Йорд . У Старшій Едді , складеної в XIII столітті з більш ранніх і традиційних джерел, так само як і в Молодшій Едді , записаній Сноррі Стурлусоном у тому ж XIII столітті, Нотт згадується, як дочка фігури на ім'я Нарві (з різними варіантами написання) і пов'язана з конем на ім'я Хрімфаксі , але Нотт, а також про її три шлюби. Третій шлюб Нотт був із Деллінгром і він привів до народження Дагра , уособленого дня (хоча в деяких варіантах рукописів Йорд згадується, як дружина Деллінгра та мати Дагра). Як ім'я власне слово nótt зустрічається у всій давньоскандинавській літературі.

Грецька богиня ночі Згідно з Гесіодом , Нюкта народилася з Хаосу (у викладі Гігіна , від Хаосу і Мгли [ 7 ] ), є однією з первинних світоутворюючих потенцій. Нюкта народила світлого Ефіра і Гемеру (День) (від свого брата Ереба , що уособлює вічний морок) [ 8 ] , а також ще Танатоса ( Смерть) [ 9 ] , Гіпноса (Сон) [ 9 ] , Гераса ( Старість ) [ 9 ] , (Насильницьку смерть; під ім'ям кер можуть також виступати кілька богинь) [ 9 ] , Мороса («відповідав» за рок і насильницьку смерть) [ 9 ] , Харона (перевізника померлих в Аїд ), - сили, що приховують у собі таємниці життя і смерті, але не викликають дисгармонич Кінцева гармонія. Іноді до дітей Нюкти включають також Немезиду (Помста) [ 9 ] , Апату (Обман) [ 9 ] , Оніра (бога віщих і брехливих сновидінь) [ 9 ] , Мома ( бога глузувань ) [ 9 ] , гесперид [ 9 ] , мойр ( богинь долі ) .

#міфи Богиня Ніч (Треба выйты на порігъ у темный вечоръ и прымовлять до ночи тры разы): е) „Нічъ темна, нічъ тышна, сыдышъ ты на коні буланому, на сідлі со-колыному, замыкаешъ ты коморы, дворці и хлівці, церквы й монастыры и Кіевськы престолы. Замкны моімъ ворогамъ губы и губыща, щоки й пра-щокы, очы й праочы, щобъ воны на мене нарожденну, хрещену и молы-твовану рабу Божую зубівъ и очей не вытрыщалы, гніва въ серці не малы, щобъ усе поважалы и въ добріхъ мысляхъ малы". [Труды Этнографическо-статистической экспедиции в Западно-русский край, снаряженной Императорским Русским географическим обществом : Юго-зап. отдел : Материалы и исслед., собр. д. чл. П. П. Чубинским. Том 1. Санкт-Петербург, 1872. Стр. 95.]

(...) А то ще доля може явыця до чоловика, як вин поступе по цёму правылу. Наварыты каши в нывылыкому горщечку, понысты на сырыдохресну дорогу и поставыты, а самому куды-ныбудь треба одийты сёжень на пьять и сыдиты дожидаты. Доля сама прыйде до кашы и шо-ныбудь, а вже зробе: як поисть усю кашу, то — Недоля, а як пырыкыне ту кашу, то то — Доля щаслыва и багата: ны хоче й каши исты. (...) В страшный четверг, як прыйдеш от страстей, не заходя в хату, з страшною свичкою полизь на горище, там побачиш Долю; вона и скаже, чим займатьця, шоб щастье було: чи торговлею, чи хлиборобством — в чом буде тоби рука. [Иванов П. В. Народные рассказы о Доле. // Українці: народні вірування, повір'я, демонологія. Київ: Либідь, 1992. Стр. 351-353.]

"(...) Кожному чоловикови даеця одна Доля на щастя, та не кожный её сразу получи. Инишй смалу нападе на свою Долю, тому смалу c тих и щастя иде, а иншому Доля даетця, а вин еи не баче, возьмеця за другу: ему и нема щастья, покы вин не сдыба свою Долю. Бува, шо весь вик промаеця и не побаче своеи Доли, а живе иншою, чужою Долею або Недолею. Своя тут же сбоку, а вин еи не баче. Недаром стари люды кажуть: «Всяк свого щастья коваль». Так инший бидуе, бидуе та й знайде свою Долю и заживе щасливо. Доля любе, шоб еи шанувалы, шоб чоловик трудывсь и займавсь тым, чому вона служе" (сл. Тарасовка). [Иванов П. В. Народные рассказы о Доле. // Українці: народні вірування, повір'я, демонологія. Київ: Либідь, 1992. Стр. 351.]

Астрологія

В этих жалобах на свой несчастный жребий слышится иногда отголосок верования во влияние звезд на судьбу человека: «выдно, пид такою планидою родывся»; «знать, така вже моя планида». Мы позволим себе привести здесь небольшое соображение об одном из возможных источников такого верования в связь судьбы человека с небесными светилами. Крестьяне-малороссы называют звезды (зирки) то душами людей, то ангелами и говорят, что одновременно с рождением ребенка родится и звезда его на небе, а когда человек умрет, то в то же время и звезда его падает с неба, тухнет. Не странно ли такое понятие? Если мы обратимся к библейским сказаниям, то приведенное суждение малороссов не покажется нам уже странным, потому что и в ветхозаветных и в новозаветных книгах мы найдем места, в которых ангелы названы звездами. Затем у малоросских церковных проповедников конца 17-го века высказывается иногда то же самое мнение относительно звезд-ангелов, со ссылками на первых христианских учителей. Мало того: звезда не только ангел, но иногда на ней бывает ясно написана или изображена судьба того, кому она принадлежит. Возьмем, напр., проповеди И. Галятовского на Воздвиженье честного креста. Здесь сказано, что когда Христос родился в Вифлееме, то в тот час появилась на небе («на поветру») звезда, которая путеводила волхвов, и на той звезде было «дитятко малое з крестом» для того, чтобы показать, что родившийся умрет на кресте. [Иванов П. В. Народные рассказы о Доле. // Українці: народні вірування, повір'я, демонологія. Київ: Либідь, 1992. Стр. 348-349.]

Ну і якщо так подумати то Доля є донькою Бога, адже усяку долю Бог дає

Доля — ангел, дух:

Переходим к ответам крестьян на вопросы: что такое Доля, когда и кем она дается человеке? «Доля — це свий ангел, который над всяким чоловиком. Если чоловик прогнивляеть свого ангела, то тому чоловику нема вже никогда спокою: ангел вид нёго удаляется и плачет. Есть люды таки, шо самы скверно роблять, а Долю лають: не Доля винна, а своя воля; недаром есть така писенька про Долю» (сл. Ново-Николаевка). «Як народылся чоловик на свит, то зараз до Бога являются ангелы и пытаются его, яку Долю даваты рожденному. Бог тоди й вылыть им даты Долю або Недолю. Кожному чоловикови дается по одной Доли. Доля чи Недоля похожи на тых людей, якым воны дани. Доля отлычается от Недоли тым, шо наряжына в гарне платье, а Недоля носе старе и порване платье та ше й обрывком пидпырезана, вырытенамы пообтыкана, а мотовылом пидпырается, як иде» (хут. Малиев). Каждому человеку при его рождении Бог дает по одной Доле или Недоле, но не у всякого человека Доля живет вместе с ним от самого рождения: большинство людей должно искать свою Долю. Доля, по понятию крестьян, есть некий дух, который может принимать на себя образ то человека, то какого-нибудь животного. И вот, когда Доля является в образе человека, тогда и можно отличить щаслыву Долю от нещаслывой, гиркой. Счастливая Доля — человек красивый, одетый в богатую одежду, несчастливая — человек безобразный, имеющий вид грязного оборванного нищего (сл. Араповка). [Иванов П. В. Народные рассказы о Доле. // Українці: народні вірування, повір'я, демонологія. Київ: Либідь, 1992. Стр. 349-350.]

Доля вступає в контакт з людиною

Вера в предчувствие сильна в народе. Кажущаяся иногда беспричинной тоска, гнетущая человека, смутное ожидание какой-то беды, упадок духа, соединенный с упадком сил, — такое душевное состояние крестьяне объясняют словами: «Чуе шось душа, та мени не каже», «Душа шось вищуе». По другим, слово «душа» заменяется в этом случае словом «Доля» — «Доля шось чуе», «Доля шось вищуе». Но душа только томится, только волнуется в предвидении несчастия, Доля же яснее предупреждает своего хозяина об ожидающей его беде: она громко тоскует, плачет, причитывает, а не то и сама зовет его туда, где должно исполниться предопределенное, или же показывается в виде двойника и говорит об имеющем быть или о случившемся уже несчастии. (...) «Одын чоловик йихав на ярмарок и догнав на дорози старыка, идущого тож на ярмарок. Той чоловик и каже старыку: «Сидай, брат, на виз — я тебе пидвызу». Старык сив. Йихалы воны ны бильш, як сим мынут, а волы вже и прысталы — ны вызуть. Старык тоди злиз з воза и сказав: «Твои волы скверни, тиж мышинята: йидь скориш на ярмарок и проминяй их там; ты выминяешь, я знаю, луччих волив». Той чоловик тоди и пыта его: «Почому ты знаеш, шо я выминяю луччих волив?» «А потому шо твоя Доля щаслива тепер при тоби, — я твоя Доля!» — сказав старык, и хто й зна, де дився. Той чоловик прыихав на ярмарок и зараз выминяв там луччих волив, та ще й з додачею» (хут. Малиев). (...) «Одын чоловик пизно вечером гнав волиз з поля додому и побачив дытыну на берегу рики и спрашуе ии: «Чого ты, дытыно, тут ходыш?» «Тебе шукаю»,— отвитыла дытына и стала нывидымою. Той чоловик як прыгнав додому волив, ввийшов в хату и баче, шо жинка его лыжить мертва на лави. Ото, значить, Доля звищала чоловика: вона, бач, звищае, як яке-небудь горе случилось або ще случиця» (хут. Малиев). [Иванов П. В. Народные рассказы о Доле. // Українці: народні вірування, повір'я, демонологія. Київ: Либідь, 1992. Стр. 354, 363, 366.]

Способи побачити Долю

Чтобы увидеть свою Долю, надо после обеда на Рождество взять ту ложку, которой за обедом ели, и выйти с нею за ворота — там и увидишь Долю; она пройдет по улице и отзовется к тебе, назвав по имени. Доля всегда является в одном и том же виде: в виде двойника того человека, которому она принадлежит (Купянск).

Криниця

Чтоб скот велся Когда купишь корову, нужно из пучка волос на конце ее хвоста выре- зать 9 волосков. Скрути их в клубочек, выдолби в дверной колоде ямку, вложи в нее клубочек и забей навсегда осиновым колышком, пригово- рив: «Тот у меня возьмет приплод, кто эти волоски возьмет, если только место нахождения узнает сам, а не через других». Типовой оберег: часть чего-то, принадлежащего человеку или скоти- не, помещают в отверстие в двери, которое заколачивают осиновым колышком. Формула записана по-русски, поэтому установить кон- текст не представляется возможным.

#Зоря Молитва до Зорі-Вечірниці і Зорі-Заряниці Когда вечерняя заря будет и появятся звезды, говорят: «Зiрочка вэ- черняя и свiтовая! Позычьте менi того кубочка, що Хрыстос рукы мые, и я его тодi верну, як хрыщоного N до сэбе прыверну». [Агапкина Т. А. Народная медицина, заговоры и бытовая магия Волынской губернии (по материалам М. Ф. Кривошапкина из архива РГО). // Славянские архаические ареалы в пространстве Европы. М.: "Индрик", 2019. Стр. 389.]