Людина мисляча
رفتن به کانال در Telegram
Канал для тих, хто любить філософію, прагне жити свідомо й глибше розуміти себе. Тут тексти, роздуми, книги, мистецтво та кіно — усе, що допомагає шукати сенс і надихає жити осмислено✨ Без фастфуду й інформаційного бруду. 📍Для звʼязку: @varvara_bosco
نمایش بیشتر2 557
مشترکین
-324 ساعت
-137 روز
-2830 روز
در حال بارگیری داده...
کانالهای مشابه
ابر برچسبها
اشارات ورودی و خروجی
---
---
---
---
---
---
جذب مشترکین
سپتامبر '26
سپتامبر '26
+14
در 1 کانالها
اوت '26
+6
در 0 کانالها
Get PRO
ژوئیه '26
+10
در 0 کانالها
Get PRO
ژوئن '26
+9
در 1 کانالها
Get PRO
مه '26
+12
در 1 کانالها
Get PRO
آوریل '26
+17
در 1 کانالها
Get PRO
مارس '26
+60
در 2 کانالها
Get PRO
فوریه '26
+24
در 0 کانالها
Get PRO
ژانویه '26
+36
در 0 کانالها
Get PRO
دسامبر '25
+41
در 2 کانالها
Get PRO
نوامبر '25
+47
در 1 کانالها
Get PRO
اکتبر '25
+74
در 2 کانالها
Get PRO
سپتامبر '25
+55
در 3 کانالها
Get PRO
اوت '25
+27
در 1 کانالها
Get PRO
ژوئیه '25
+167
در 4 کانالها
Get PRO
ژوئن '25
+255
در 3 کانالها
Get PRO
مه '25
+80
در 4 کانالها
Get PRO
آوریل '25
+389
در 5 کانالها
Get PRO
مارس '25
+116
در 3 کانالها
Get PRO
فوریه '25
+190
در 4 کانالها
Get PRO
ژانویه '25
+262
در 6 کانالها
Get PRO
دسامبر '24
+113
در 7 کانالها
Get PRO
نوامبر '24
+393
در 11 کانالها
Get PRO
اکتبر '24
+625
در 4 کانالها
Get PRO
سپتامبر '24
+281
در 8 کانالها
Get PRO
اوت '24
+93
در 5 کانالها
Get PRO
ژوئیه '24
+200
در 3 کانالها
Get PRO
ژوئن '24
+1 283
در 7 کانالها
Get PRO
مه '240
در 5 کانالها
Get PRO
آوریل '240
در 5 کانالها
Get PRO
مارس '24
+113
در 1 کانالها
| تاریخ | رشد مشترکین | اشارات | کانالها | |
| 16 سپتامبر | 0 | |||
| 15 سپتامبر | 0 | |||
| 14 سپتامبر | 0 | |||
| 13 سپتامبر | +2 | |||
| 12 سپتامبر | +1 | |||
| 11 سپتامبر | +1 | |||
| 10 سپتامبر | 0 | |||
| 09 سپتامبر | +1 | |||
| 08 سپتامبر | 0 | |||
| 07 سپتامبر | 0 | |||
| 06 سپتامبر | +2 | |||
| 05 سپتامبر | +2 | |||
| 04 سپتامبر | +4 | |||
| 03 سپتامبر | 0 | |||
| 02 سپتامبر | 0 | |||
| 01 سپتامبر | +1 |
پستهای کانال
| 2 | Нагадуємо, що через 10 хвилин буде вибір переможців в розіграші.
Не забудь взяти участь, якщо ти ще цього не зробив.
Можливо саме тобі сьогодні повезе.
https://t.me/homointellectual/1477 | 289 |
| 3 |  Найважливіше — Сонце і його пожива — про це ніхто не казав уголос, але це розуміли всі. А найбільше — Клара, ШП (Штучна Приятелька), головна героїня роману К.Ішіґуро «Клара і Сонце». Сонце для неї було не просто поживою для підтримки існування, воно стало для неї центром її екзистенції.
Може здатись дивним говорити про екзистенцію штучно створеної істоти, подібної роботу. Проте Клара від самого початку була однією з найособливіших ШП в магазині. Надзвичайно прониклива й спостережлива, Клара з вітрини цікавилась всім тим, що було в полі її зору й думки, але на що інші ШП навіть не звертали жодної уваги — емоції дітей, що проходили повз, особлива зустріч двох давніх закоханих, порятунок Жебрака з собакою та інші. Остання подія — особливо значима для всіх подальших подій в історії. Для Клари вона є свідченням сили Сонця, про яку не здогадуються навіть люди.
Містком до світу людей для Клари стає прихід до магазину дівчинки Джозі, для якої вона стає не просто Штучною подругою, а справжньою. Подругою, яка одного дня буквально віддає частинку себе задля порятунку Джозі. Вона служить їй — проте не як той, хто має це робити згідно з програмуванням на це, а з любові. Так, щирої любові, якої, як і інших людських емоцій, не може бути в ШП.
Як парадоксально: ШП Клара стає більш гуманною й людяною, аніж більшість людей нового світу, описаним Ішіґуро. Тепер тут панує ще більша класова нерівність із-за генетичних змін (діти, які їх зазнали, називаються Піднесені), що поділяє людей на «таких, як треба» та «інших, непотрібних». Ця прірва відчувається між коханими, друзями та сусідами…
І хоча ми мало що дізнаємось від автора про цей «дивний світ новий», описане створює відчуття розлому реальності навіть між найближчими людьми. Люди стають автоматами, машинами, але й машини, зокрема, ШП Клара, стає в певному сенсі людиною. Однак лякає тут більше перше, ніж друге, і виникає питання: а хто ж така людина, що кожного з нас робить людиною і за яких умов чи змін (в тому числі генетичних) ми перестанемо нею бути?
Ця книга не дає жодних відповідей ані Кларі, ані нам читачам, навпаки, залишає опісля ще більше питань, про які варто подумати кожному з нас.
«Клара і Сонце», як і кожна з інших прочитаних мною книг у Ішіґуро, залишає легкий присмак меланхолії, недосказаність, і відчуття, що десь в памʼяті тепер назавжди є місце для героїв цього письменника, такий вже він незвичайний й близький мені. З нетерпінням чекаю екранізації цього роману в жовтні. А поки нагадую про інші книги Ішіґуро, про які я вже писала на каналі:
— «Похований велетень»
— «Художник хиткого світу»
А якщо тільки починаєте знайомитись з цим автором, раджу почати з «Не відпускай мене» або «Залишок дня».
⭐️4/5
📌теми: технології, антиутопія, дружба, любов
Людина мисляча | #книжкове
сайт | Instagram | YouTube ✨ | 2 226 |
| 4 |  +6Речі, знання, гроші, досвід, досягнення, статус — ми звикли думати про них як про те, що робить наше життя кращим. Але філософ та психоаналітик Еріх Фромм у своїй невеличкій книзі «Мати або бути?» (1976 р.) ставить незручне питання: а що, якщо в гонитві за тим, щоб більше мати, ми поступово втрачаємо здатність бути?
Бути — означає не накопичувати життя, а проживати його: любити, пізнавати, творити, змінюватися, бути присутнім у власному досвіді✨
Саме про цю межу між «мати» і «бути» говоритимемо в новому потоці мого філософського клубу «Людина мисляча».
📖 Це буде 4 тижні читання, розмов і досліджень на теми:
— чому нам постійно здається, що нам потрібно більше;
— чи можна володіти любов’ю, знаннями або досвідом;
— як споживання впливає на те, ким ми себе відчуваємо;
— що означає жити не через накопичення, а через буття.
А ще, окрім книги Фромма та додаткових матеріалів по ній, будемо обговорювати візуальне втілення її ідей на прикладі фільму Шона Пена «Тепер я йду у дику далечінь» (2007 р.)
Новий потік клубу вже триває. Деталі — на слайдах 👆🏻
Якщо хочете приєднатися — пишіть мені в особисті @varvara_bosco 💌
Вільних місць небагато, адже більша частина вже зайнята постійними учасниками клубу. І, можливо, для вас теж зараз саме час поговорити не про те, що нам потрібно мати, а про те, ким ми хочемо бути. | 436 |
| 5 | «Мати» або «бути»? —
Так могла б звучати нова дилема Гамлета, якби він жив у наш час. Сучасність підмінила не просто поняття, а й сенси за ними. Навколо надто багато пустоти. Більшістю не усвідомлений та не визнаний страх «не бути» нині втілений в нескінченному прагненні «мати». Більше, вище, далі…
Наша матір дала нам можливість бути, втіливши нас через власне життя — така природа речей, а точніше, смертних істот. Одне покоління на зміну інших — вічний сансари коловорот. Саме такий порядок у іншої нашої мати — Природи, відкинутої нами заради техне. І саме для неї протиприродній людський, надто людський спосіб існування у формі володіння, — в своїй більшості, абсолютно ефемерними речами. Радше навіть не речами, а символами — влади, слави, успіху, статусу, визнання, загалом минулим чи майбутнім, але чимось явно мертвим.
Справді живе — лише тут і зараз, утверджує себе в одній-єдиній миті, і дозволяє собі бути чимось геть іншим в іншу мить. Людина, що вільна від потреби вічно чіплятись за те, аби щось або когось мати, вільна бути/стати кимось новим. Світ не є для неї музеєм речей чи досвідів, люди для неї не є обʼєктами серед інших, вона сама для себе ніколи до кінця не розгадана таємниця, проміжний стан якої здатна лише зафіксувати смерть. Проте людина буття не боїться небуття, вона має в собі мужність бути, вона сама є цією мужністю, що не виключає і долає страх, а приймає його в себе та попри все діє.
Потяг до життя на противагу потягу до смерті, по суті, і є головною однакою цих двох типів людей, двох способів існування — «мати» і «бути». «Мати» — тривожне й хитке, але ховає себе за показовою маскою самовпевненості. «Бути» ж одягнене ззовні в зовсім не показний одяг, бо головний його скарб — всередині, і з неї йде назовні. Саме звідти бере початок ріка життя, яке прокладає собі дорогу крізь ущелини, посуху та розруху. Бути — значить творити, творити — значить бути. Так само як Бог через свої земні творіння, земна, а отже смертна людина, утверджує в собі саму себе.
Людина мисляча | #роздуми
сайт | Instagram | YouTube ✨ | 424 |
| 6 |  📚 Дарую книгу про філософію
Якщо вам здається, що філософія — це складно й нудно, Найджел Ворбертон готовий вас переконати в протилежному.
У «Короткій історії філософії» — 40 коротких розділів про головні ідеї та постаті: від Сократа й Канта до Ніцше, Камю, Маркса й Тюрінга.
Просто, цікаво, з прикладами й історіями. Хороша карта для тих, хто хоче зорієнтуватися у світі філософії.
Щоб взяти участь:
1. Підпишіться на мій канал.
2. Поділіться посиланням: https://t.me/homointellectual на нього з кількома людьми, яким це може бути цікаво.
3. Натисніть «Брати участь» під цим дописом.
Переможця обере бот 14 вересня о 14:00. Відправка за мій рахунок, лише по Україні.
Хай щастить!
Кількість переможців: 1
Дата закінчення: 14.09.2026 14:00 | 678 |
| 7 |  +1Якби треба було написати твір про те, як я провела це літо, то мала б зізнатись, що воно було одним з найскладніших і найтемніших в моєму житті…
Проте, темрява ніколи не буває абсолютною, і в ній було й чимало світлих моментів, ділюсь головним:
— пройшла екватор базового курсу з логотерапії та екзистенційного аналізу від Meaningslab, а отже незабаром буду готова проводити для вас не лише чисто філософські консультації, але й логотерапевтичні — про сенси та їхнє відкриття вами в своєму житті завдяки моєму супроводу-підтримці;
— прочитала для навчання: «Людина в пошуках справжнього сенсу» В.Франкла (вдруге, але вперше під кутом логотерапії) та «Вільний у полоні» І.Козловського (книга-глибина «нашого В.Франкла»), для себе читала: «Маленький друг» Д.Тартт (моє перше знайомство з цією письменницею), «Клара і Сонце» К.Ішіґуро (вже написала пост про неї, поділюсь), «Безсмертя» М.Кундера (насолодилась, як і завжди, з книгами цього автора), «Поза межами болю» О.Турянського (довго відкладена, але болюче прожита), «Коротка історія філософії» (за вашим давнім запитом про мій відгук про неї, й планую незабаром розіграти її на каналі для когось з вас);
— подивилась та передивилась чимало фільмів, з них найбільше вразили та запамʼятались «Потяг у снах», «З міркувань совісті», «Одіссея», «Кузьма: страшно веселий», «Я піду в далеку далечінь» — останній хочу взяти для обговорення в моєму філософському кіноклубі цього місяця після літньої паузи;
— зробила кілька красивих фотозйомок, з яких дві мої улюблені — в стилі фільму «Гамнет» та в стилі «Гордість та упередження» Дж.Остін, можливо, якось покажу їх тут на каналі;
— докопалась до самої суті своїх багаторічних проблем в різних сферах життя, які врешті довели мене до стану депресії — офіційно отримала підтвердження діагнозу нейровідмінної людини, який насправді, попри мої хвилювання, не зробив мене обмеженою, але окреслив реальні межі моїх фізичних, психічних та когнітивних можливостей, дав більше свободи, прийняття своїх особливостей, і глибини пізнання себе, якої не давали жодні книжки, власне, саме цим була натхненна на допис про знання, з яким повернулась вчора на канал;
— прийняла важливі рішення, втіленню яких присвячу найближчі місяці, головне в нинішніх умовах — дожити до цього.
Дякую всім вам, що ви досі тут. І розкажіть бодай трохи як ви, як пройшло ваше літо, як ваш поточний стан (незалежно від міста перебування)? | 709 |
| 8 | День знань мав би стати загальнолюдським святом — не шкільним, не одним днем в році, і навіть не початком «ще одного» року
У світі, де ми всі так сильно переповнені інформаційним шумом, ми як ніколи потребуємо Знань. Не абстрактних, але таких, які розвивали б і абстрактне мислення. Не утилітарних, але таких, які могли б на практиці покращувати життя. Ми потребуємо живих знань про самих себе, про світ навколо та речі в ньому. І якщо зі світом навколо в цьому тисячолітті стало ясніше й страшніше водночас, адже ми розклали його на менші частинки, ніж атоми, то людина в кожному з нас навпаки з кожним днем викликає все більше питань.
Вміти ставити питання — найвище мистецтво серед усіх. З нього починаються всі науки, через нього людина може пірнути під поверхню, а далі, за снаги, дійти в саму суть себе. В «Наркісі» Григорій Сковорода казав, що «пізнати самого себе, і відшукати себе самого, і знайти людину — одне і те ж», і лише через пізнання себе можна пізнати Бога, спізнати сповна світ. Та чи маємо ми достатньо часу, мужності й терпіння, аби насправді пізнати себе?, — ось моє головне на сьогодні питання.
З цього питання випливає й питання про Шлях — щоправда, зазвичай усі шукають радше обхідні. Сучасні люди так прагнуть придбати досвід інших, ввібрати його через кіно, книжки й плітки. Готові дослідити усі шляхи до чужих граблів, аби лишень не пройти свої. Обережність чи страх, мудрість чи дурість, послідовність чи лінь керує цими людьми, — не знаю. Нічого не знав також Сократ, але хто йому в цьому щиро вірив…
Не знати, але шукати саме свій власний шлях ми зобовʼязані всі. Не намагатись пройти його навпростець, а чесно проходити кожен урок в один крок. Насправді чужі шляхи не надихають, вони лише дають солодку ілюзію про те, що «і я так можу», «я теж цього хочу», «мені це потрібно» без своїх власних питань, сумнівів і ключів. Ступити на свій шлях у пошуці знань про себе — це значить вийти в відкрите море, чи радше океан, і як Одісей не знати, скільки років триватиме ця подорож, скільки власних смертей і перероджень доведеться пережити, скільки внутрішніх демонів здолати, і скільки врешті правди віч-на-віч про себе доведеться спізнати.
Наївно уявляти, що шлях до справжніх знань про себе лежить лише крізь безтурботність, радість, спокій. Чесніше буде готувати свою величність «Я» до повного обнулення, оголення, оновлення — по ту сторону добра і зла, поза межами всіх теорій та книг. Кожна людина — це такий неосяжний всесвіт, який вона чомусь часто зводить до простору кількох життєвих, але таких мертвих квадратних метрів.
І, можливо, саме тому нам потрібен День знань щодень: ставити питання, шукати своє, не боятись сумнівів, вчитися на помилках, і знову невтомно йти своїм шляхом до пізнання себе. Адже якщо найважливіше знання — знання про себе, то де та межа, за якою можна сказати, що ми вже дійсно пізнали себе? | 660 |
| 9 | «Обережно, стороннім вхід заборонено» — написано на дверях з нашвидкоруч криво встановленою табличкою «депресія». Вже саме це слово тисне своєю вагою, створює «прес», який тягне додолу, створює дистанцію, яку не здолати пішки самій. Під цим написом-діагнозом, який ніби навіть не пристойно вимовляти вголос, стаєш чимось незначним, невидимим, незрозумілим для інших. Це такий стан, хвороба, збій, поломка, чи просто темна смуга життя? Суцільний клубок питань до себе, який чим більше намагаєшся розплутати, тим більше засмоктує в трясовину смутку, безнадії та відчаю…
Мене питають як я, але я досі не можу описати краще це, аніж сказати словами С.Плат, що ти ніби опиняєшся під скляним ковпаком. Ще «вчора» твоє життя палало кольорами, звуками, запахами, фактурами — енергія життя била ключем — в мені, через мене і з мене. А вже «сьогодні», тобто десь майже місяць в гострій формі, я відчуваю лише одне — все втратило свій смак, колір, звук, а я опинилась всередині прозорого ковпаку, крізь який ніби все бачу, але воно не моє, недосяжне і неосяжне. Між мною та світом — нездоланна прірва, між мною та іншою людиною — мовчання. І абсолютно немає сил щось з цим робити — лише помічаю та визнаю, якби боляче це не було.
Ніколи не любила ані коли інші так роблять, ані сама намагаюсь не відповідати на питання про справи — «нормально». Якимсь воно таким ніяким здавалось, як то кажуть, «ні риба ні мʼясо». Парадоксально, але зараз це такий омріяний стан просто знову відчувати себе «нормально», бути в змозі робити прості буденні речі, відчувати свої маленькі та великі сенси, і взагалі, відчувати щось більше за порожнечу, яка немов чорна діра, засмоктує в себе все. Всередині оселились дементори, і вони в одну мить (яка насправді була тривалим прихованим процесом їхнього захоплення влади всередині) забрали все те, що мало вагу та ціну. Тепер все стало не безцінним, а просто не цінним. Тепер стан «нормально» став чимось омріяним, бо поки бере гору страх ніколи знову «не стати нормальною». Залишитись ніким…
Віктор Франкл любить цитувати Ніцше: «той, хто знає навіщо жити, може витримати майже будь-яке як». Та чи не виникає тут конфлікт між тілом та духом? Припустимо, розум знає, точніше, дуже правдоподібно переконує що є це «навіщо», але що, якщо воно залишається лише теорією, яку не здатне пережити тіло, в очах не запалюється вогник, кінцівки не приходять в рух від цього «навіщо»?.. А щоб витримати будь-яке «як» не достатньо пісочних замків розуму, має бути сила духу всередині, яка йде зі здорового тіла, з тої самої «волі до сенсу». Наразі воля в конфлікті — вона хоче сенсу, вона шукає і ніби знає його, але тіло незворушне, ніби хтось забрав із нього всі життєві сили. Душа та тіло в розладі. Надто багато протиріч. Їх витворює зовнішній світ, в них заплутується внутрішній світ. Як полагодити людину в собі? Може їй потрібен не стільки сенс, скільки просто банально сон — за всі ті дні та ночі, коли вона гадала, що відірвалась від власної тіні, від всіх інших, і вловила якусь химерну особливу птаху?
Все, що лишається на зараз: спостерігати, слухати та пізнавати саму себе — в тисячний раз, але робити це немов вперше, щоб почути нарешті саме свій, хай поки тихий і кволий, голос. В усій своїй безнадії тримаюсь за цю надію… | 428 |
| 10 |  +8Ми часто говоримо про прийняття різності — але чи справді можемо витримати чужу інакшість, не намагаючись її змінити?
Нова зустріч мого рефлексивного онлайн-клубу «Людина людині» — про різність між нами й усередині нас самих: про близькість, нерозуміння, суперечності та спробу бути собою поруч з іншими 🫂
📆 Дата зустрічі: 28 травня (чт) з 19 до 21 год або 30 травня (сб) з 12 до 14 год (на ваш вибір).
💸 Вартість участі: 500 грн.
📍Долучитись можна, придбавши квиточок участі за цим посиланням або у приватних повідомленнях @varvara_bosco
Буду рада бачити вас в нашому затишному колі щирих людей🧡 | 0 |
| 11 | Звісно, це відео не замінить моє мовчання на каналі, проте може бути такою собі ниточкою звʼязку між мною та вами🫂💫
https://youtu.be/_vxCYOxIYOI?si=4D10S0YMRQ6Nkbxg | 742 |
| 12 | Поки мені все ще якось важко ділитись чимось в цьому каналі, бо не можу знайти відповідну форму для свого вираження тут в своїх нових станах. Проте маю інший, більш камерний канал, в який хочу запросити тих, кому цікаві мої особисті філософські роздуми й спостереження, якраз щойно записала туди нове аудіо, тимчасово залишаю на нього посилання: https://t.me/+1TkEDL1MVSI2Zjky | 0 |
| 13 |  +6Іноді філософія не дає опори, а навпаки її забирає🌪️
У новому потоці мого філософського клубу «Людина мисляча» ми читатимемо «По той бік добра і зла» Фрідріха Ніцше — невеликий текст, який уже понад століття дратує, захоплює і вибиває ґрунт з-під ніг.
До речі, той рідкий випадок, коли книга доступна і в паперовому, і в електронному варіанті 🙌🏻
В ній Ніцше ставить під сумнів речі, які більшість людей ніколи не наважуються переглядати: мораль, істину, співчуття, релігію, «правильність» і навіть саму потребу мати готові відповіді.
Але ця книга — не про цинізм і не про руйнування всього.
Вона про людину, яка намагається жити не за інерцією чужих цінностей, а свідомо.
📖 Про що говоритимемо:
— чому мораль може бути не проявом сили, а наслідком страху;
— як суспільство формує наше уявлення про «добре» і «погане»;
— що Ніцше має на увазі під свободою і самотворенням;
— чому істина не завжди є чимось абсолютним;
— чи можливо витримати життя без готових сенсів і опор.
👥 Кому буде цікаво:
— тим, хто хоче глибше зрозуміти сучасну кризу цінностей;
— тим, кого цікавить філософія свободи, сили й внутрішньої чесності;
— тим, хто готовий сперечатися з текстом, а не просто погоджуватися.
🍿Що ще окрім читання книги:
Щоденне спілкування по книзі в закритій групі, обмін додатковими матеріалами, а головне — кіно клуб по фільму «Мотузка» А.Гічкока в контексті книги та обговорення ідеї надлюдини Ніцше.
💬 Формат клубу:
Онлайн. Можете обрати один з трьох найбільш комфортних для себе (більш детально про кожен з них — на слайдах).
І головне, ми не будемо намагатися «зрозуміти Ніцше правильно». Ми спробуємо подивитися на себе без звичних моральних декорацій.
Кількість місць обмежена. Щоб долучитися, пишіть мені в особисті @varvara_bosco 💌 | 1 205 |
| 14 | Наразі для себе прийняла рішення, що найближчі філософські ретрити (які планую робити не лише в Афінах, а й інші цікавих місцях, які я вже активно обдумую) будуть доступні поки що лише для учасників мого філософського клубу «Людина мисляча».
По цій причині, і головне по тій, що одна людина мисляча завжди потребує іншої — для власного самопізнання, для відчуття «своєї зграї», для розвитку і руху вперед, я щиро запрошую всіх бажаючих до нового потоку свого клубу👇🏻 | 607 |
| 15 |  +9Як я опинилась в Афінах і навіщо?
Сюди мене вів шлях довжиною в 2+ роки. Все почалося з цього каналу «Людина мисляча», з нього народився мій філософський клуб з такою ж назвою, та з неймовірно різними й цікавими людьми в його складі. А в кінці минулого року у мене зʼявилась ідея зробити свій перший жіночий філософський ретрит, вирушивши в компанії людей мислячих до Першоджерела всієї західної філософської думки — в Афіни.
Я навіть так і назвала цей ретрит — «Афінські діалоги: подорож до джерел філософії та самих себе». І це не просто красива назва, вона дійсно стала втіленням якихось дуже глибоких процесів, які відбувались (і досі тривають, принаймні в мені) в кожній з нас, між нами за дні ретриту та досі. Саме тут, в Афінах, філософія ожила для мене по-справжньому, мабуть, вперше в житті. Не тільки через раціональну голову, але через чуттєве тіло, яке перебуваючи в повній присутності тих місць, проживало філософію античних мислителів через себе в моменті тут-і-зараз. І не лише на якомусь вищому, духовному рівні, але й через побут.
Тому наш ретрит — це було постійне сходження (ліствицею Діотіми) до прекрасного, а потім пошук балансу між ним та буденним, яке постає не менш прекрасним, якщо не втікати від нього, не здаватись кимось іншим, а просто бути. Тоді щось дійсно важливе відкривається навіть через спільний побут, їжу, чайну церемонію, зустріч світанку, купання, розмови, роздуми, жарти, мистецтво, прогулянки, пересування містом, і навіть мовчання.
В цих кількох днях ретриту — ціле маленьке-велике життя, коли ми читали й разом обговорювали філософські тексти — Сократа на Агорі, де він і «жалив» своїми питаннями афінян; стоїків — в Стоя Аттала і з висоти пташиного польоту, аби побачити згори, як багато речей, про які ми хвилюємось, від нас не залежать; Платона — в його Академії, такому собі любовному (це слово тут не помилка, але зрозуміють його лише учасниці ретриту:)) оазису за межами міста; Арістотеля — прогулюючись в Лікеї, як це і робили його учні перипатетики. Хоча ні, ми не просто читали та обговорювали, ми проживали ці тексти крізь самих себе і саме свій життєвий досвід. Ми ставали красивими дзеркалами один для одного, як і писав Платон в «Алківіаді I», — що ми завжди пізнаємо самих себе в очах, через очі Іншого.
Вже кілька днів як я повернулась додому, в Україну, в Одесу. Знаю про це емпірично. Проте душа моя ніби зазнала роздвоєння, адже інша її частинка ніби назавжди лишилась там — серед афінських вічнозелених пагорбів і вічних, позачасових істин. Одна з них про те, що філософія — це не книги, а спосіб життя, яке ми проживаємо щомиті, і наша головна мета — прожити його максимально усвідомлено і чесно з собою.
Людина мисляча | #проєкт_ЛМ
сайт | Instagram | YouTube ✨ | 718 |
| 16 |  +9Листівка з Афін — міста поза часом💌🇬🇷
Місто античних руїн, християнської спадщини і сучасної хаотичної забудови, які дивовижним чином між собою поєднуються.
Місто вуличних котів, вічнозелених рослин та неймовірно смачної їжі в будь-якому закладі на шляху.
Місто, яке закохує в себе своєю автентичністю, і після якого сам повертаєшся більш справжнім. Та й хіба може бути інакше, адже це Джерело, з якого ми всі походимо. Звідси беруть початок всі наші знання про себе та світ…
Людина мисляча | #спостереження
сайт | Instagram | YouTube ✨ | 0 |
| 17 |  +1Нарешті повертаюсь з афінського ретриту не лише фізично, але й ментально🙌🏻
Між традиційною ранковою йогою по неділям та дощовою прогулянкою, зробила паузу на каву, й у її компанії почала готувати нарешті дописи, аби розповісти вам про сам ретрит, про Афіни та зміни, які останній тиждень приніс (і нова стрижка на першому фото — лише одна з них).
Поки ж радо нагадую й рекомендую вам найсмачнішу каву 25 Coffee Roasters (саме її та власний хлібчик на заквасці я брала з собою в Грецію як символічний подарунок для учасниць ретриту — друге фото тому підтвердження).
Якщо замовляєте з України, то можете зробити це за цим посиланням (безкоштовна доставка від 350 грн), а по Європі за цим посиланням (безкоштовна доставка від 18€). Мені буде приємно, якщо замовите саме за моїми посиланнями (завчасно дякую!)😌
Наступний допис — вже про Афіни, ну і з нового тижня повертаюсь і до ютуб-канала, і починаємо новий потік філософського клуба по Ніцше❤️🔥 | 0 |
| 18 |  Інтелектуальні й фізичні мурашки від переживання свого буття в цьому місті серед цих місць — Акрополя, Агори, Афін з висоти…
Людина мисляча | #натхнення
сайт | Instagram | YouTube ✨ | 0 |
| 19 |  +1Десь понад хмарами поміж Кишиневом й Афінами я раптом побачила, ніби на долоні, усе своє життя, усю себе в моменті…
Побачила очі дівчинки в собі — очі мене з минулого, що були повні страхів. І саме тоді, коли не знецінила їх вдаваною мужністю, побачила, як засяяла справжня мудрість — діяти всупереч страху, «підійматись над його хмарами». Він нікуди не зник, він, мов іржа, іноді досі вʼїдається рандомними питаннями на кшталт: «ти впевнена?», «думаєш, так можна?», «хто ти така, щоб…?». Слухаю, чую, приймаю, але тепер як та дівчинка вже не розкладаю на атоми, не пускаюсь в усі тяжкі аналізу, просто слухаю, як Сіддхартха слухав ріку, а чув самого себе. І я чую від своєї ріки зсередини підтвердження, що все долається любовʼю, навіть страх. З любові він проростає квітами, в любові він стає просто емоцією, що колись намагалась, звісно, з добрих намірів, захистити та врятувати кожного з нас.
З любові до свого страху, та знання його природи, я дію. Крок за кроком, step by step. Пишу свої щирі тексти, відкриваю своє тривожне серце іншим людям, відпускаю ті справи і стосунки, що більше не запалюють, кажу прості слова, що лишають сліди. Таким, своїм чином, я лишаю сліди на цій маленькій-великій землі — вона така крихітна з висоти очам, і все ж така неосяжна для розуму навіть згори. Звідси видно, наскільки всі наші страхи земні — виплекані в темницях его, згодовані на житті в зграї, їй і належать. Але ж ми — вищі, ми завжди маємо в собі силу дії тотожну силі протидії. Помічали, як страх наш зростає в голодного звіра під пильним оком зовнішнього спостерігача — і зовсім не Бога згори, а людини збоку? Тут я сама собі спостерігач, але такий, що приймає без осуду (принаймні, до цього прагну).
Там, де от ще тільки були страхи, народжується щось нове — диво, ніби нове живе створіння прийшло у цей світ на моїх очах. Я й сама народжуюсь, ось прямо зараз, без акушерів та інших «провідників», хоча і оточена безліччю людей. Моє народження не гучне, не публічне, не має ніякого сенсу для інших. По суті, й не має його мати, немає ніякого сенсу для всіх. У кожного свій номер місця в літаку, у кожного своє місце в житті, у мене є своє, і я втілюю його прямо тут-і-зараз. «Я мислю, отже я існую» — ще ніколи не було настільки живим для мене, як зараз, на висоті кількох кілометрів. З моїх думок буквально народжується моя реальність, вона розгортається не лише за вікном з кожною здоланою милею шляху між Кишиневом й Афінами. Вона проявляється в кожній думці, ідеї, рішенні, діалозі, що вели до цього моменту. Я — здійснююсь, — і ще не так давно уявити не могла, що в один день скажу: «я вирушаю в подорож до Джерела філософської думки й самої себе завдяки своїй сродній праці».
Зазвичай, коли люди впізнають тих, про кого кажуть «він/вона на своєму місці», не знають всього, що відбувається тихо «по ту сторону». А там — кодло вже згаданих страхів, сумнівів, тривог. І там же, як зворотна, але прихована сторона — впевненість, віра, спокій. Раніше думала, що одне виключає собою інше, тепер розумію, що одну сторону відкрила лише завдяки іншій, й побачила, що насправді, все — суть одне. Кожен з нас — темне і світле, далеке й близьке, «позитивне» та «негативне». Справжній шлях, і такі ж ми — завжди десь «поміж». «Поміж» я побачила ту свою дівчинку з минулого, з очима, повними страху, «поміж» я раптом впізнала і ще не знану у той момент безстрашну жінку з майбутнього, яке, власне, і стало теперішнім.
Тепер в цьому «поміж» — двома містами, землею та небом, собою минулою й собою майбутньою, я нарешті зсередини себе впізнала омріяну «золоту середину». Вона — тут-і-зараз. Я, Варвара — жінка, письменниця і філософиня — і є тим меридіаном, крізь який проходить екватор балансу. І ніякі зони турбулентності мені не страшні, бо знаю, центр тяжіння — був, є, і буде в мені, допоки дихаю, мислю, живу. В мені вже вся повнота мого ж буття в кожну мить.
Людина мисляча | #роздуми
сайт | Instagram | YouTube ✨ | 0 |
| 20 |  پیام ویدیو | 0 |
