Храм поезії (🖤)
رفتن به کانال در Telegram
зв'язок: @jessihalliwell прикраси t.me/inspiration_style_ua радіо t.me/virshoplitkarka поетка t.me/in_vino_vino поетка t.me/buryanpoetry колонія t.me/uapoets2 радіо t.me/uapoets_music творчість t.me/jessi_halliwell на каву: 4441 11103 966 1313
نمایش بیشتر1 334
مشترکین
-224 ساعت
+67 روز
+2730 روز
آرشیو پست ها
1 335
я - подушка, набита пухом янголят та пір'ям юних янголів.
начинка збилася докупи, запріла,
бо надто часто тулилися
до мене голови
з брудними думками
і невмитими очима.
а тепер скільки не винось
на повітря
пектися під сонцем -
плями не виводяться.
у хімчистці сказали:
простіше викинути й купити нову.
бажано з холофайберу,
силікону, латексу;
ортопедичну,
антиалергенну,
з пам'яттю.
натуральність
вже не в моді.
на біду,
може бути з шерсті єдинорогів
чи чотирилистої конюшини.
такі подушки безпечні й
не викликають реакцій.
на них добре спати і релаксувати.
і найголовніше,
під час виготовлення,
не страждає жодне
абортоване янголя ані
жоден янгол-самогубець.
@snih_n_g
1 335
Скільки відтінків червоного
Доля вплітає в життя?
Під калиновими гронами
Ватри чуттів миготять.
Алізаринові сполохи
У закапелках душі
Сенсом буденність наповнюють —
Рухайся далі, мерщій!
Духу дадуть не обм'якнути
Спільні букети думок.
Не облітатиме з маками
Щастя, сповите удвох.
@literospletinnia
1 335
Казка
якби ти вмів малювати, намалював би мені грудну клітку
між ребер, що нагадують гілля дерев, я посадила би квіти
виростали б ніжні півонії, колючі троянди і де-не-де маки
серце б тішилось такому сусідству, і це стало би знаком
що пора оживляти занімілі м’язи, врешті битись
розганяти кров, вкритись мріями, забути про гордовитість
якби ти вмів ліпити, то виліпив би мені легені
з глини, живі, щоб дихалось легко, але так непевно
вирізбив би двох птахів збоку, щоб навчили мене літати
а з іншого риб, бо відсутність моря для мене, як страта
жили б ми утрьох як в казці: я, серце й легені
дихалось і билося б нам весело й щасливо напевне
ростили би пташенят, бавили риб і горя не знали
та серце чомусь не б’ється
серцю
тебе
замало
@novakain_poetry
фото Іра Федорів
1 335
*
Любистковим рясним дощем.
Спраглі любощі, спілі пестощі.
Полуничний солодкий джем.
Граймо в піжмурки, у відвертості!
Повз сукенку, звабливо вниз
Наполегливо стікав схилами.
Я порушник, обшукуй скрізь!
Покарай мене, стисни сильно так!
В надвечірок спиняй мене!
Не пручатимусь, міць віддам свою.
В'яжи вузликом макраме.
Я піддатливий, поступатимусь.
Тра-та-та! — ти попався, стоп!
Гра скінчилася, день втрачаємо.
Імпульсивно злетів курок
Вибуховості надзвичайної.
Ми зірвали німий контроль
З непокорою домінуючи.
Прибуває жага до скронь,
Пече вогником, маневрує чим
Прокралася до піднебінь.
Перехоплює подих – стриманість.
Мерехтить твоя мужня тінь,
За межею бажань незримості.
Оксани Лихогляд
#інтимні_рядки
1 335
Вітаю, друзі!
Зараз триває збір Оксани Лихогляд
на тепловізор для 128 бригади ТРО, на Донецькому напрямку, де береже землю її чоловік🇺🇦
Тому оголошується розіграш таких лотів в підтримку збору:
1 лот – картина в рамі намальована Оксаною «Квіти в горщику». Робота виконана пастеллю, розмір 34*25
2 лот – збірка поезій Сергія Татчина «Вінницька абетка», 2017
Гортай карусель! Всього буде 100 номерків, вартість одного номерка – 40 грн 💰
2 лоти = 2 переможці 🔥Більше викуплених номерків = більше шансів на виграш обох лотів🫰Пишете мені в особисті які номерки обрали і робите донат на мою банку, номер картки банки 5375411218233919
Розіграш відбудеться одразу після того як викуплять всі номерки🫶
#благодійналотерея #збірдлязсу #всянадіянанас
1 335
Додому
Повертайся додому. Чуєш, тут небо випогодилось,
подивися, як тепло на кожній маленькій вулиці –
ці дороги твої, бо на їхніх узбіччях і вигинах
оживають дерева
й котами до тебе туляться,
коли ти приїжджаєш звідкілясь, мабуть, здалеку –
і земля обіймає тебе, як старого знайомого –
першим жаб’ячим кваканням, гулом джмеля,
а буває, що
великодніми дзвонами, паскою –
ну і спогадами:
ось ти лежиш на траві, а вгорі, як золото,
хтось виходить на світло, бо як йому не виходити,
коли простір нагадує стежку, а небо – колесо –
він вростає у твої ребра,
сміється голосно,
аж вода у ставку береться тонкими брижами –
і ховаються риби у випалений комиш.
І поки ти слухаєш, як той згори стає ближчим,
дощ легким рухом
усе, що горить, очищує.
Ось твої руки, які ще тримають палицю –
меч або скіпетр – очі твої всміхаються –
ти король-воїн, такий, як бувають в фільмах –
хочеш сьогодні зробити усіх нас вільними.
Ось твоє небо – очі й легенди бабусині:
про перевертня і водяника з довжелезними вусами,
що живе у криниці. Якщо ти підеш по воду,
він зустріне тебе плюскотінням і прохолодою
і проситиме: Залишайся! Не йди нікуди,
тут навесні воскресають святі і люди.
Коли бог до землі доторкається босими п’ятами,
він гойдає в руках літаки і птахів, щоб ніколи не падали.
Залишайся! Бери у руки зірки і кошики,
і уважно вивчай амплітуду підземних поштовхів –
цій землі вже так довго болять квитки і валізи.
Перестань її без ножа молотити і різати,
бо вона ще жива, калатає у грудях ліворуч –
пориванням трави, дзюркотінням води у сонячний
день чи легеньким ривком молодого коріння.
Ти – останній герой
і остання її надія.
Повертайся додому. Чуєш, тут ніч освітлюється
мерехтінням гнилої кори,
болотами давніми.
Щосекунди, щодня, щотижня і навіть щомісяця
тут чекають на тебе і, знаєш, так часто згадують,
що дороги твої перетворюються на потяги,
риби й птахи стають кораблями
і літаками,
голоси і тривоги – дзвонами великодніми,
що закінчуються обіймами –
татовими
і маминими.
© Іолана Тимочко
1 335
Літо
ти випотрошуєш сонну мене, ще м’яку,
перепливаєш рибиною
котишся полем, коруєш тіло мого дерева
залишаєш себе, солону, в кожному череві моїх звірів
відтак вони вже не можуть одужати тобою
ти мовчиш, говорячи, і говориш мовчки
кожне з твоїх слів падає всередину так глибоко
ніби хоче там залишитись назавше
шрамить мої квіти і дає поживу рікам
світ з тобою — це гірський хребет
де кожне твоє «ні» кидає мене вниз
де кожне твоє «так» підіймає догори
де кожен твій дощ із дотиків зцілює шкірну землю
і дає надію квітам в мені прорости
моїм звірам — видихнути
а рибам — пливти супроти течії.
@novakain_poetry
1 335
Літо
ти випотрошуєш сонну мене, ще м’яку,
перепливаєш рибиною
котишся полем, коруєш тіло мого дерева
залишаєш себе, солону, в кожному череві моїх звірів
відтак вони вже не можуть одужати тобою
ти мовчиш, говорячи, і говориш мовчки
кожне з твоїх слів падає всередину так глибоко
ніби хоче там залишитись назавше
шрамить мої квіти і дає поживу рікам
світ з тобою — це гірський хребет
де кожне твоє «ні» кидає мене вниз
де кожне твоє «так» підіймає догори
де кожен твій дощ із дотиків зцілює шкірну землю
і дає надію квітам в мені прорости
моїм звірам — видихнути
а рибам — пливти супроти течії.
@novakain_poetry
1 335
Честь туарега – у синьому покривалі,
Що батько вручив на день його повноліття.
Удача туарега – у білому верблюді,
Що єдиний скарб, якого не посміють позбавити
Навіть ті,
Хто мають дрібку крові Тін-Хінан
Та право писати на тифінаг.
Там, де вітер встає та лягає із сонцем,
Там, де небо ніколи не плаче,
А тінь феліджа священна,
Там – доля туарега,
Синього привиду пустелі,
Вершника білого верблюда.
Куди б не завів його караван,
Він знатиме ціну своєї честі,
Що більша за життя.
Куди б не повели його зрадливі міражі,
Він знатиме,
Що може покластися на свою удачу.
Бо він – туарег.
І Азавад там, де ступає його верблюд.
Де честь його,
Де удача його,
Там і край туарега,
Що несе він у собі.
Синьо-білий фаянс гідності,
обпечений жаром Сахари, а не вогнем,
міцніший за тисячі скріп безликих кордонів.
Держава – не клаптик землі.
Держава – твій внутрішній кодекс
І обосічний меч, що слугує на його захист.
Ти сам Азавад,
Синій привиде пустелі,
Вершнику білого верблюда.
@zapyskyneofitky
1 335
Кіт у чоботях
Це мої поля і мої сади.
Це мої фортеці у далині.
Мої пасовиська біля води,
і мої рибини на мілині.
При дорозі яблуні і айва,
зеленіє хміль, зріє виноград –
все моє: трава, у траві мишва,
а над нею мат польових бригад.
Мій Чумацький шлях, і в могилах прах,
сорок сім чудес, всі АЕС і ГЕС,
дим вогнів в лісах і кадил в церквах,
і туман увесь із озер і плес.
Це мої комбайни і трактори,
І заводів дим, й лихоманка жнив.
Сутінки зійдуть на мої двори,
і мої жінки заведуть там спів.
Це мої кордони і наркота,
це мої наливки і самогон,
це мої сини в теплих животах
достигають в мріях про закордон.
Мої божевільні від дня до дня
восхваляють Господове ім’я.
Це моя країна. І вся хуйня
в цій країні також лише моя.
То ж чого ти хочеш, безжальний світ?
Що ж мене висмоктуєш у журбі?
Я і певний брід, і смачний обід,
і жінок, і рибу віддав тобі.
Розтисни кулак, напрямок чи знак
поміняй на все неземне й земне –
де ховаєш ту, котра просто так,
без мого усього прийме мене.
Катерина Бабкіна
1 335
Repost from N/a
З днем вишиванки вас!
Сьогодні я на один рік постарів, тепер будете слухати декламації хриплим і втомленим голосом😄
Якщо є бажання привітати/підтримати творчість, можете зробити це у коментарях.
Або ось тут 5354321007417372
Також, був би радий, якби ми зібрали 120/125 чудових людей на моєму каналі, залишилося ще трішки.
Дякую всім!
1 335
Вже за декілька днів результати і дізнаємось півфіналістів і вже до середини липня конкурс завершиться
