Храм поезії (🖤)

Подумав чом би не залишити у Храмі свої ключиці!

я - подушка, набита пухом янголят та пір'ям юних янголів. начинка збилася докупи, запріла, бо надто часто тулилися      до мене голови           з брудними думками           і невмитими очима. а тепер скільки не винось    на повітря    пектися під сонцем - плями не виводяться. у хімчистці сказали:       простіше викинути й купити нову. бажано з холофайберу,                 силікону, латексу;                 ортопедичну,                 антиалергенну,                 з пам'яттю. натуральність вже не в моді.        на біду, може бути з шерсті єдинорогів чи чотирилистої конюшини.     такі подушки безпечні й         не викликають реакцій. на них добре спати і релаксувати. і найголовніше,   під час виготовлення,   не страждає жодне   абортоване янголя ані   жоден янгол-самогубець. @snih_n_g

ще один лот від Олі - пташка підвіска або пін (на вибір)

Скільки відтінків червоного Доля вплітає в життя? Під калиновими гронами Ватри чуттів миготять. Алізаринові сполохи У закапелках душі Сенсом буденність наповнюють — Рухайся далі, мерщій! Духу дадуть не обм'якнути Спільні букети думок. Не облітатиме з маками Щастя, сповите удвох. @literospletinnia

Казка якби ти вмів малювати, намалював би мені грудну клітку між ребер, що нагадують гілля дерев, я посадила би квіти виростали б ніжні півонії, колючі троянди і де-не-де маки серце б тішилось такому сусідству, і це стало би знаком що пора оживляти занімілі м’язи, врешті битись розганяти кров, вкритись мріями, забути про гордовитість якби ти вмів ліпити, то виліпив би мені легені з глини, живі, щоб дихалось легко, але так непевно вирізбив би двох птахів збоку, щоб навчили мене літати а з іншого риб, бо відсутність моря для мене, як страта жили б ми утрьох як в казці: я, серце й легені дихалось і билося б нам весело й щасливо напевне ростили би пташенят, бавили риб і горя не знали та серце чомусь не б’ється серцю тебе замало @novakain_poetry фото Іра Федорів

час настав, надішліть мені свій найкращий верлібр

* Любистковим рясним дощем. Спраглі любощі, спілі пестощі. Полуничний солодкий джем. Граймо в піжмурки, у відвертості! Повз сукенку, звабливо вниз Наполегливо стікав схилами. Я порушник, обшукуй скрізь! Покарай мене, стисни сильно так! В надвечірок спиняй мене! Не пручатимусь, міць віддам свою. В'яжи вузликом макраме. Я піддатливий, поступатимусь. Тра-та-та! — ти попався, стоп! Гра скінчилася, день втрачаємо. Імпульсивно злетів курок Вибуховості надзвичайної. Ми зірвали німий контроль З непокорою домінуючи. Прибуває жага до скронь, Пече вогником, маневрує чим Прокралася до піднебінь. Перехоплює подих – стриманість. Мерехтить твоя мужня тінь, За межею бажань незримості. Оксани Лихогляд #інтимні_рядки

Вітаю, друзі! Зараз триває збір Оксани Лихогляд  на тепловізор для 128 бригади ТРО, на Донецькому напрямку, де береже землю її чоловік🇺🇦 Тому оголошується розіграш таких лотів в підтримку збору: 1 лот – картина в рамі намальована Оксаною «Квіти в горщику». Робота виконана пастеллю, розмір 34*25 2 лот – збірка поезій Сергія Татчина «Вінницька абетка», 2017 Гортай карусель! Всього буде 100 номерків, вартість одного номерка – 40 грн 💰 2 лоти = 2 переможці 🔥Більше викуплених номерків = більше шансів на виграш обох лотів🫰Пишете мені в особисті які номерки обрали і робите донат на мою банку, номер картки банки 5375411218233919 Розіграш відбудеться одразу після того як викуплять всі номерки🫶 #благодійналотерея #збірдлязсу #всянадіянанас

Додому Повертайся додому. Чуєш, тут небо випогодилось, подивися, як тепло на кожній маленькій вулиці – ці дороги твої, бо на їхніх узбіччях і вигинах оживають дерева й котами до тебе туляться, коли ти приїжджаєш звідкілясь, мабуть, здалеку – і земля обіймає тебе, як старого знайомого – першим жаб’ячим кваканням, гулом джмеля, а буває, що великодніми дзвонами, паскою – ну і спогадами: ось ти лежиш на траві, а вгорі, як золото, хтось виходить на світло, бо як йому не виходити, коли простір нагадує стежку, а небо – колесо – він вростає у твої ребра, сміється голосно, аж вода у ставку береться тонкими брижами – і ховаються риби у випалений комиш. І поки ти слухаєш, як той згори стає ближчим, дощ легким рухом усе, що горить, очищує. Ось твої руки, які ще тримають палицю – меч або скіпетр – очі твої всміхаються – ти король-воїн, такий, як бувають в фільмах – хочеш сьогодні зробити усіх нас вільними. Ось твоє небо – очі й легенди бабусині: про перевертня і водяника з довжелезними вусами, що живе у криниці. Якщо ти підеш по воду, він зустріне тебе плюскотінням і прохолодою і проситиме: Залишайся! Не йди нікуди, тут навесні воскресають святі і люди. Коли бог до землі доторкається босими п’ятами, він гойдає в руках літаки і птахів, щоб ніколи не падали. Залишайся! Бери у руки зірки і кошики, і уважно вивчай амплітуду підземних поштовхів – цій землі вже так довго болять квитки і валізи. Перестань її без ножа молотити і різати, бо вона ще жива, калатає у грудях ліворуч – пориванням трави, дзюркотінням води у сонячний день чи легеньким ривком молодого коріння. Ти – останній герой і остання її надія. Повертайся додому. Чуєш, тут ніч освітлюється мерехтінням гнилої кори, болотами давніми. Щосекунди, щодня, щотижня і навіть щомісяця тут чекають на тебе і, знаєш, так часто згадують, що дороги твої перетворюються на потяги, риби й птахи стають кораблями і літаками, голоси і тривоги – дзвонами великодніми, що закінчуються обіймами – татовими і маминими. © Іолана Тимочко

Літо ти випотрошуєш сонну мене, ще м’яку, перепливаєш рибиною котишся полем, коруєш тіло мого дерева залишаєш себе, солону, в кожному череві моїх звірів відтак вони вже не можуть одужати тобою ти мовчиш, говорячи, і говориш мовчки кожне з твоїх слів падає всередину так глибоко ніби хоче там залишитись назавше шрамить мої квіти і дає поживу рікам світ з тобою — це гірський хребет де кожне твоє «ні» кидає мене вниз де кожне твоє «так» підіймає догори де кожен твій дощ із дотиків зцілює шкірну землю і дає надію квітам в мені прорости моїм звірам — видихнути а рибам — пливти супроти течії. @novakain_poetry

Літо ти випотрошуєш сонну мене, ще м’яку, перепливаєш рибиною котишся полем, коруєш тіло мого дерева залишаєш себе, солону, в кожному череві моїх звірів відтак вони вже не можуть одужати тобою ти мовчиш, говорячи, і говориш мовчки кожне з твоїх слів падає всередину так глибоко ніби хоче там залишитись назавше шрамить мої квіти і дає поживу рікам світ з тобою — це гірський хребет де кожне твоє «ні» кидає мене вниз де кожне твоє «так» підіймає догори де кожен твій дощ із дотиків зцілює шкірну землю і дає надію квітам в мені прорости моїм звірам — видихнути а рибам — пливти супроти течії. @novakain_poetry

Честь туарега – у синьому покривалі, Що батько вручив на день його повноліття. Удача туарега – у білому верблюді, Що єдиний скарб, якого не посміють позбавити Навіть ті, Хто мають дрібку крові Тін-Хінан Та право писати на тифінаг. Там, де вітер встає та лягає із сонцем, Там, де небо ніколи не плаче, А тінь феліджа священна, Там – доля туарега, Синього привиду пустелі, Вершника білого верблюда. Куди б не завів його караван, Він знатиме ціну своєї честі, Що більша за життя. Куди б не повели його зрадливі міражі, Він знатиме, Що може покластися на свою удачу. Бо він – туарег. І Азавад там, де ступає його верблюд. Де честь його, Де удача його, Там і край туарега, Що несе він у собі. Синьо-білий фаянс гідності, обпечений жаром Сахари, а не вогнем, міцніший за тисячі скріп безликих кордонів. Держава – не клаптик землі. Держава – твій внутрішній кодекс І обосічний меч, що слугує на його захист. Ти сам Азавад, Синій привиде пустелі, Вершнику білого верблюда. @zapyskyneofitky

Кіт у чоботях Це мої поля і мої сади. Це мої фортеці у далині. Мої пасовиська біля води, і мої рибини на мілині. При дорозі яблуні і айва, зеленіє хміль, зріє виноград – все моє: трава, у траві мишва, а над нею мат польових бригад. Мій Чумацький шлях, і в могилах прах, сорок сім чудес, всі АЕС і ГЕС, дим вогнів в лісах і кадил в церквах, і туман увесь із озер і плес. Це мої комбайни і трактори, І заводів дим, й лихоманка жнив. Сутінки зійдуть на мої двори, і мої жінки заведуть там спів. Це мої кордони і наркота, це мої наливки і самогон, це мої сини в теплих животах достигають в мріях про закордон. Мої божевільні від дня до дня восхваляють Господове ім’я. Це моя країна. І вся хуйня в цій країні також лише моя. То ж чого ти хочеш, безжальний світ? Що ж мене висмоктуєш у журбі? Я і певний брід, і смачний обід, і жінок, і рибу віддав тобі. Розтисни кулак, напрямок чи знак поміняй на все неземне й земне – де ховаєш ту, котра просто так, без мого усього прийме мене. Катерина Бабкіна

а! а з днем вишиванки модель @daria_lisich

З днем вишиванки вас! Сьогодні я на один рік постарів, тепер будете слухати декламації хриплим і втомленим голосом😄 Якщо є бажання привітати/підтримати творчість, можете зробити це у коментарях. Або ось тут 5354321007417372 Також, був би радий, якби ми зібрали 120/125 чудових людей на моєму каналі, залишилося ще трішки. Дякую всім!

Вже за декілька днів результати і дізнаємось півфіналістів і вже до середини липня конкурс завершиться