Храм поезії (🖤)

💜 ПЕРЕГЛЯД АНІМЕ "Сталевий алхімік: Братерство" (1-5 серія) о 21:10 на Twitch 🫧 Побачимось! #ПереглядАніме_Аделіс

Нічна атака на Дніпро цього разу була рівно по моєму району. Точніше сказати, за два-три двори від мого будинка у відкриту територію влучив шахед. У нашому домі вилетіло кілька вікон в одному під'їзді, а так ніби ок. У сусідніх будинках ситуація значно гірша. Олена Швець-Васіна — письменниця з Дніпра, яку я знаю особисто. Еліна Заржицька — також письменниця, доволі відома і поза містом, її теж знаю, довіряю їй. Це був контекст. Тепер суть: приєднуся до прохання трохи допомогти пані Олені фінансово, якщо маєте змогу. Картка: 5168745650156596 Заздалегідь дякую.

Квітнуть мальви на маминому ґанку, розквітають і вчать пекуче сонце, піднебіння опалює коханка. Бутафорії існують? Тоді що це? Запах їхній лікує параною, не давай підстав верзти таємне, опиши в поезії піке без бою! Забери фальшиве та нікчемне! І росте якось тривожно їхнє тіло, Може зодчий створює з них попіл? Вже загравами наповнено все зілля, не забув про  них щоденний клопіт. © Сонячна Темінь

🏞️ Підгорецький син 🏞️ Схилами милими, ожиновими стежинами крокую роками – родино, скажи-но мені, скаженими зимами мами казки підзамкові  чи випадково не втратив я? Звісно, ні. З веснами танули сни мої вітряні, білий налив на гілці над квітами мама навчала любити – любитиму, мамо, як йтиму додому, завітрений часом, війною, життям жовтожитовим, матінко-нене, зустрінь мене зморшками, чуєш-но, я пам’ятаю про котигорошка, кашу у горщику,  долю потрощену. Храм підгорецький згорів  у дві тисячі шостому – горе це й досі ніяк не дотліє шорстко серед хрестів кам’яних – а це ще було ж до війни! Хочу додому. Втома танцює на ребрах – я не брехатиму, мамо, що стебла, тобою заплетені, крила мої журавлині та серце таке швидкоплинне нині журбою руїнно отруєні. Може, як втома мене переможе, я повернуся, ти вийдеш до мене, матінко-нене, із білої хати під білою хмарою з білим наливом у зморшкуватих долонях, та й відведеш у дитинство назавжди. Там між джерел зачекався на сивих скронях мій Підгорецький замок. *** @worldscrossroads #alldoroga

Цифровий закодований слід Йотабайтами ліг У стежки перетоптаних вимірів. На Сатурні не падає сніг, Бо на кільцях лиш пил, Тут здаєшся і сам собі крихітним. На Титані у капсулі сну Залишаю пітьму, Потопаю між хмар помаранчевих, Загортаюсь у водень й сульфур, Смуги вітру, пливу В шестикутному сизому мареві. Через темряву довгу зими Википають громи, Надра слухаю радіохвилеві. Скоро весни прийдуть і шторми Розгортають щити Від червоної плями до білої. Тридцять років поспи й охолонь. Атмосфера до скронь Не торкається згустками-парою. Хочу зняти скафандр і шолом, Тепла шкіра долонь Знов нехай дивоквітів торкається. @olesya13r Півфінал конкурсу "Зима близько", тема туру – кіберпанк. Переможний в своїй парі 😁 #репа

По той бік місяця погодившись мовчати, світло місяця тобі вмастити між лопатками зволожити давно зашерхлу тишу побачити, мов біле пір‘я айстри, тобі щось пробивається крізь шкіру це правда ріжеться?  чи то мені здалося? бо ти повернешся, але забракне ночі забракне цупкої тканини закрити вікно  того потягу що мчить нас до смерті цієї весни я ще маю сп'яніти  від гострого холодного повітря від найвідвертішого неба від знань, які отримую, торкаючись твоєї шкіри, вологої від місяця я вже більше не можу так плакати це погано впливає на шкіру довкола очей ми забуваємо одне одного немов дорожні знаки за кермом ми губимо як теки з документами ми ріжемо залізні троси поміж нами манікюрними приборами ми намагаємося вимити зі шкіри світло місяця я так прагну пірнути до цього спітнілого темного дзеркала  і пливти аж допоки не знайду на дні твоє тіло чи слід твого дихання чому ти — моя тінь? як тебе проявити? а що як надрукувати твоє фото на поверхні води для розшуку? ти покажеш мені свою сховану мову? ти навчиш мене правил своєї душі? ти доручиш мені своє тіло, яке щедро даруєш кожному стрічному на розтерзання? ти обернеш до мене зворотний бік місяця?

У підтримку МТБ. Яндере Привіт! Як ти? Тримаєшся? Тобі тихо? Вже випив кави (без цукру, з вершками)? Я сіяла квіти весняні та трішки на літо. Пізніше зайду провідати твою маму. Я знаю, ти пізно заснув, проте їй не дзвонив. Скажу їй, що ти в порядку, але робота, Купа завдань, навантаження, новий колектив. Візьму для неї йогурт безлактозний. На твоєму вікні помітила пляму бруду – Треба помити і випрати штори у спальні. Нагадую ще про хімчистку, бо точно забудеш, Тож забери здане у середу вбрання. Наче все запитала. Вкотре кажу, що скучила, Тому сьогодні ніяких відмов – лише наш вечір. Я приготую, що любиш, вино і музика. Ти маєш забути усіх, що були до мене. Чому це зайнятий? Які ще колеги, друзі? Жодних барів, кіно та прогулянок! Я – твій простір і справи будь-які, Твої читання, думки і слухання! Прийшов? І добре. Сідай, ось на двох вечеря. Смачно? От бачиш, я подбаю про побут, милий. Про все, що торкається твого розуму й серця... Як ні – то квіти сіятиму на твоїй могилі. 26.03.2025 @olesya13r

жінки, що були до мене, із губ моїх, ніби зі сцени, голосять аж горлу край: розквітай. розквітай. розквітай! бо затії твої - бутони. бо слова твої важать тонну. ти - любов. й серед всього розгрому нехай - розквітай. розквітай. розквітай! 💕 https://www.instagram.com/reel/DG7cW1BR2UA/?igsh=eXFtdGQ3anl6cm5m

я жив би з тобою на дикому острові чи в затінку кришталевої люстри бо жити з тобою — нормально і просто й життя не минає пусто і ранок завжди обіцяє зустріч а вечір завжди натякає на більше і в мозку на смітниках і пустищах цвітуть і буяють вірші густішає чай і вариться кава контрольні дві сигарети все співпадаює цілком нелукаво — знаки предмети прикмети все випадає зі схем і матриць і йде за козиром козир ми виграємо найважчу з партій і переходимо в прозу і проживаєм життя словами буквами числами фразами нуль розділових знаків між нами — ми завше пишемось разом #іздрик

березень пахне, як дорога додому зі школи. як «проведи мене, будь ласка, до підʼїзду». я швидко пообідаю й піду на додаткові з англійської. на щастя, мені близько — всього година пішки. зараз година — це довго і далеко. мене везе трамвай через усе місто. світанок такий самий золотий, як в Дніпрі. захід сонця так само рожевий. так щось не так. щось не те. не пишеш вірші, бо тобі занадто добре чи занадто зле? отож-бо я не можу відповісти. 5.03.2025р. присвячується людині, яка задала мені це розумне питання. на яке я не можу відповісти @gkruk_wirszi

‼️‼️УВАГА УВАГА УВАГА УВАГА ‼️‼️ Цей пост - офіційне запрошення на літературно-музичний івент від PLAIDPOETRY 🤔Що варто знати? - Талановиті люди, які будуть ділитися творчістю - Вечір буде пушечка!!! 👀Як потрапити? Дата: 13.04.25 Місце: Art Village Адреса: вул. Набережно-Хрещатицька 39 Час: 17:30 Вхід: донат від 150 грн Записуватися тут: @plaidpoetrik Приходьте, вечір буде моцний!

забагато тексту я чула твої треки десь поміж зливою і поворотом наліво біля станції переливання крові потоки нелітературної свідомості так сонце поводить себе як звично а ти прокидаєшся щоб знову мені розповісти історію про те як забув текст на репіті і гнався за тінню кита в череві тіні кита всередині якого твоя тінь так само як і колись читає віршик цифри дві з яких два-нуль апероль інший алкоголь /будь який/ був одним з п'яти провідних доведених до північної частини мозаїк партії відіграні на двох видумані міста /подалі/ тільки для того щоб не зустрічатися я знаю про все спочатку хтось із нас надто добре грає в шахи надто критично розумний для довгих слів я пам'ятаю як горів ескалатор сповзаючи панчохами з її ніг пам'ятаю нервові тики твоїх музикальних пальців коли ти намагався змусити голос звучати твердо і те, що ти не сказав ті самі партії та конспекти сонце програне назад сорочка на голе тіло питання, що летить вниз по кривій туди де слова нарешті торкаються землі, юноу @viknapoetry #верле

📖 Господарі доріг 📖 Господарі доріг – не можновладці, Не автори законів чи традицій, Не літописці кодексів та правил, А стяжки білих шворок на підкладці, Стібки, латки, проріхи, звуки, кроки, Ще – візерунки, ще – чиїсь обличчя В дзеркальній гладі озера та моря, Попутники, помічники у праці. Йдуть до мети, узяті білим вітром, Джерела для подій та епізодів, Господарі доріг між різних втілень Для себе обирають непримітні. Себе взнають, смішливі та суворі, Цікаві до незвичних поворотів, Світи та долі стеляться шляхами, Творці дарують їм свої палітри. Зрівняти можна ті невпинні рухи З дорожнім виром, вічним та безликим, Ведуть, блукають, манять та заводять Непевним, тихим та мінливим духом, Господарі доріг не є богами, Їх не знайти та навіть не призвати, Вони приходять поруч з ураганом Та з ним ідуть, навічно відчаюги. Квітень 2025 р. #збірка_Хранителі_доріг ***

я пишаюсь тобою, жінко! простодушна, відважна, румʼяна! плачеш гірко, смієшся дзвінко. ти сестра, ти дружина, ти мама, ти донька, яку страшно любить й щохвилини згадує тато. ти готова усе віддати. і усіяти щедро присвятами. твої тихі, раптові обійми, твої руки - самі бережичі. у молитвах плавляться війни і течуть на твоєму обличчі. обвива невіддільна заграва - з голови і аж до запʼястя - твоє право - на вибір право, на зростання, на прояв, на щастя.

Таїті. художня оцінка рядків-сміттєзвалищ як миті загрози довкіллю чи рівня безбарвних думок, антитез, ідеалів? хай лине свідомість між поглядів, меж і пірнань до перлини, що вторить: а хто ми? блукаємо вздовж забобонів і сталих стандартів, чи хлором протравлені спогади – мороком стали на варті? без згадки про захист поглибся у сенси бездумно, єднання з прекрасним – це ризик. знайдеться у мушлі яскравий сюрприз – віп-квиток. ти прямуєш на тризну. безстрашні частинки планктону пливуть у помийне відро – маріанські глибини. і ти в ньому втонеш зненацька. а поки – прикраса з перлини на шиї холоне, як зашморг. @poetkapilotka #квазар

Шановні, ще 2400 грн Порадуйте бабцю https://send.monobank.ua/jar/4wejYijn6X

Шшшшшш... Я тебе заколишу тишею. Спатимеш. Як мишеня – згорнувшись клубочком сірим. Ти кажеш, що це дуже мило: слухати казку на ніч, щоб лише світле снилось... Я розкажу. Цього вечора хай буде "Міо..." Але його дуже любили, він жив щасливо, а зла навколо не було, за добро не треба битися... Можна про "Пеппі", дивачку з панчохами та неймовірними пригодами, тато поряд і хулігана жодного, нема пожеж і несправедливості, а кінь на веранді яблука їсть... Хочеш слухати, як допомагає поліції "Детектив Блюмкіст"? Але будуть не злочини чи відімкнені руїни, а порятунок тварин, наприклад, котів знімати з висоти, а біла та червона троянда – просто квіти... Ще згадаємо "Карлсона", що на даху мешкає, вмикає пропеллер ґудзиком, але не бешкетує і не капризує, лише веселить хлопчика, його чудову сім'ю та друзів... Або "Лев'яче серце", але без драконихи і випробувань, лишимо казку: не галюцинацію, лише магію, без подвійного дна, і ніхто не вмирає... В казковій країні тобі маритиметься хороше під м'якою ковдрою Нангіяли... Шшшшшш.... @olesya13r Для конкурсу "Ковдра Нангіяли" #репа

° Пурпуровий пунктир березневим іскрить, Контур неба яскравий наносить на вилиці. Перфорована стрічка... Роздерта блакить.... Бірюзові метелики квітами хиляться. Ясноока весна розплела зав'язь снів. Міцно стріху тримає, стискаючи пальцями. Кожен дотик любові жертовно ряснів, Залишавши на згадку відбитки днів глянцевих. Муркотіння м'якого клубочка – кота, Розпорошує тишу подушками-лапками. Парашутні цілунки грайливих кульбаб Розкидають листівки слідами неквапними. Знов для тебе я дім, заховаю від зла. Зодягну молитвами у захист від ворога. Бог — твердиня моя, напуває вуста. Час розлуки, коханий, нам коштував дорого. Оксана Лихогляд @Khvyliastyi_notatnyk #лихогляд

Вікторія Амеліна тільки ж вчилася відпускати чоловіків а тепер відпускає цілі міста вулиці, площі, мости і стіни як кораблики, відпускає в пітьму – Пливіть, – каже їм рахує їх у пітьмі до ста і чує над містом новий літак – не встигає дорахувати до середини #амеліна