fa
Feedback

فریب کلاهبرداران را نخورید! تل‌متریو این کانال‌ها را شناسایی و برچسب‌گذاری می‌کند 👉 برای مشاهده برچسب، اشتراک تهیه کنید

Храм поезії (🖤)

Храм поезії (🖤)

رفتن به کانال در Telegram

зв'язок: @jessihalliwell прикраси t.me/inspiration_style_ua радіо t.me/virshoplitkarka поетка t.me/in_vino_vino поетка t.me/buryanpoetry колонія t.me/uapoets2 радіо t.me/uapoets_music творчість t.me/jessi_halliwell на каву: 4441 11103 966 1313

نمایش بیشتر
1 414
مشترکین
-224 ساعت
اطلاعاتی وجود ندارد7 روز
+1530 روز
آرشیو پست ها
Осінь Доведеться тепер нам пройти оцю осінь, як комп’ютерну гру. Прочитати її, наче книжку, серед жовтого листя сторінок віднайти потаємні послання, що у вересні хмари — це зовсім не хмари, а попіл всіх згорілих намарно у серпні зірок.   Чи давити краплинами сонце, як сік з днів осінніх, гіркуватих, мов пізній міський виноград. І чекати, чекати, чекати, аж доки ця осінь раптово розірветься салютами айстр.   Десь між голих дерев віднайти заблукале тепло, позбирати опалі надії і каштанами понабивати кишені. На перехресті під ранковим мідним небом мерзнути. Дихати паром. Довго чекати, коли увімкнуть зелене. Ця осінь — наче жовте світло світлофора, що вимагає: зупинись, задумайся, постій. Адже попереду — червоний сигнал зими Зі збірки «Шкіра міст» @grasliv #олена_павлова

✨25.05.2025
Покажи мені свою Совість. Познайом мене з Нею колись. Чи Її сотворила готовність Молитися зі слів «Помолись»? Чи Вона народилась зі злості? Із чуттів негативних, брудних? Чи Вона зародилась як кволість, Аби потім оживляли живих? Твоя Совість не має початку, І так само ж не має кінця. І за Неї не поставлять печатку, Не наповнять тобі гаманця. Якщо є Вона в тобі — хапайся За можливість ще жити життя. Ні від кого тоді не ховайся, Неси Світу нові відчуття. Світ тебе захищатиме палко, Світ тебе берегтиме тоді. Твоя Совість зʼявляється ж змалку, Коли серце ще бʼється у воді. Ну а потім Вона — випадковість, Яку можеш відпустити увись. Покажи мені свою Совість. Познайом мене з Нею колись. @myheartchoosesyou

Repost from N/a
Треба ще 2244 грн дозбирати 5375411424237183

треба надіслати трішки грошей, найсексуальнішій та найгарячішій волонтерці на збір

Я тобі не сподобаюсь. З немодною зачіскою в зім’ятій неновій сорочці. Без оригінальних ідей і грандіозних амбіцій. У мене навіть немає шансу. У мене навіть немає часу, Бо годинник розбився, а ремінець порвався. Я забирав би тебе з усіх відділків усіх поліцій, Казав би: вона зі мною. І ніс на руках додому. Заварював какао, проганяв твою/мою втому. Я тобі не сподобаюсь. Я не як ті, інші: Красиві, впевнені, перспективні. А батьки у них – академіки, музиканти, хірурги...продовжіть далі. А у мене ніхто. І я сам ніхто. Правда, смішно? Тим, хто уже близький, ти пробачаєш все, навіть деталі. Тим, хто іще ні – взагалі нічого. Ні кульгавої орфографії, ні недоречних жартів, ні запізнень, ні непристойних поглядів, ніякого занудства чи, тим паче, закидів: Ти_ж_жінка. Тому мені шалено важко, стати для тебе вартим. Тому мені майже неможливо стати для тебе обраним. Я тобі не сподобаюсь. Я цілковитий бідняк, бо не маю нічогісінько з того, що хочу. Xочу тільки тебе і не маю. Лиш навшпиньках крадусь, наче злодій я. Ти ж не терпиш будь-якого виду залежності. Можеш не вірити, але це я написав ту мелодію, Яку, коли довго чекаєш вистукують ненавмисно пальці. Я знаю про твою шалену приховану любов до танців, І в який момент міняють колір твої очі. Я тобі не сподобаюсь. Я б єдиний підтримував всі твої намагання. Бачив зразу, що важливе, а що другорядне. Вмів зібрати тебе із дрібних шматочків ущент розбиту. І за це я готовий платити життю непомірне мито. Кожен день наче місяць, кожна сварка наче холодна війна. Але я тобі не сподобаюсь, тож вип’ю піду вина. Таня Удод #удод

Спеції літа на двох. Солодка пожежа, бо гостра від чілі, Спокусами пристрастей гріє тебе. Тепер шоколаду гіркого секрет Розто
Спеції літа на двох. Солодка пожежа, бо гостра від чілі, Спокусами пристрастей гріє тебе. Тепер шоколаду гіркого секрет Розтопить обійми в солодке похмілля, Щоб ніч переповнити вщент. І пахне корицею, медом, мускатом Розтеплений вечір і літо на двох. Пелюстки шафрану мільйонами сонць Емоції змішують з вітром і джазом, Торкаються снів і долонь. У жимолость схід пересипиться зранку, У перше проміння - тягуча нуга. Імбир з куркумою додай в маринад, У моря позич аромат орегано, А сіль - залиши на губах. У літо на двох висип спеції спеки: Любисток і лавр, кардамон, розмарин, Чебрець, чорний перець, ваніль, каррі, кмин. Яскраві, п'янкі заплелися сюжети В пахучих доріг серпантин. 03.07.2023 © @olesya13r

сиджу на тобі знахабніло, неначе на парті у школі. підлазиш під точені нігті, шепочеш обірвану сповідь. як зміг хоч на мить зупинитись, записуй на ребрах ревниво, в яку відчайдушну хвилину ти вдерся під зніжену шкіру. схопи, обгорни наче плахтою, і ваб пресолодкою слиною, твої аметистові очі мене віддзеркалять вродливою. дави нісенітниці, стогони, тисни у пітьмі на пороги. щоб я викликала тебе, хоч хотіла звернутись до Бога. @li_lizka1000

🐺07.07.2027
Так іноді буває на душі, — То вовки в тобі виють, то сміються, І дуже важко їх уже тоді позбуться, Коли дійшли у зграї до душевної межі. . . . У цім бутті не легко «просто бути», Тут треба вміти керувати своїм вовком, Уміти йти повільно швидким кроком, І головного, кохання, у серці не забути. . . . Тому я й казала: Коли тебе не стане чи мене, — Тоді й мене або тебе уже не стане. І Світ тоді вже зникне, більше не настане У серці жару ніжне сяйво, що ще є . . . . @myheartchoosesyou

конкурс відеодекламацій пісні Сирен

Білизна – додолу. Багаття – до неба! Тікає з-під дотиків, мов навісне. Ми рідні. Ми вірні. Ми ніжні. То все, бо Кохаємо. Дуже. Десь вислизнув день. Спокусниця-ніч, в зорях-родимках тіло, Прийшовши, відклала всі справи за нас. Штовхнула в обійми, і ми полетіли, Бо то не обійми – чотири крила! Білизна згубилася в темряві стиглій, Служила нам одягом ковдра м'яка. Негода у серці й за вікнами стихла, Не стало ні сліду від скарг-нарікань. Такий, що до неба, вогонь насолоди. Цілунковий струм – до тремтіння клітин. Ми пісня без слів, котрій авторка – доля. Ми те, що у Всесвіті більш не знайти. @tettios #інтимнірядки

Repost from N/a
Upd. Ще 2500 грн Я знаю, що я максимально ахуїла, але... Треба ще добрати кріплення на алінтек і чохол Треба ще 2500 грн (в м
Upd. Ще 2500 грн Я знаю, що я максимально ахуїла, але... Треба ще добрати кріплення на алінтек і чохол Треба ще 2500 грн (в мене там на вчора на 100 грн більше прийшло) Кидайте одразу на картку! 5375411424237183

вулиця Магістратська на плівці відзнятій в часи окупації магда посміхається у немигаюче око камери ніби у нас питає навіщо ця непотрібна річ існуватиме замість неї і не отримує відповіді вона не загубила посмішку навіть тоді коли палиця виштовхнула її з кадру і магда вилетіла за чорну рамку важке підборіддя досі легко впізнати іноді магда вибирається на сонце і тоді розламує навпіл хліб і збирає крихти пальцем коли народжується хлопчик всі радіють коли народжується дівчинка всі плачуть на безіменному надгробному камені заховалась вибита у граніті Blume сто років чекає і не може розквітнути без пролитих сліз сто років вона не може народитися встає серед кущів дротів і не знає де схід ой люди добрі за якими ознаками дізнатися в котру сторону вставати Анна Грувер #анна_грувер

🌬 Ешлі 💨 Ешлі входить в кав'ярню на березі сірого моря, мокрий плащ огортає вішак. Еш сідає за стіл, замовляє горнятко гарячої кави. Говорить, що найкраще смакує із ромом. Навколо пусті узбережжя, до них наближається вітреним кроком перший шторм цьогорічний, ховайся, мій друже, углиб. Тільки Ешлі не буде ховатись, він вип'є до строку п'яну каву. Тривожні, наразі не знають, коли піде шторм: «Тож сиди, якщо нам пощастить, не потоне напівтемна кав'ярня». «Та добре, — відказує, — ще трохи рому та сиру, і може, що рибу солону. Де я був, там схолов, зголоднів, як гуляти натще? Де я був, там світанки червоні, як серце дракона, а опівночі темрява — мов каракатиці кров, де я буду, там північ куватиме зоряні грона, там крижини ловитимуть тіні замислених сов». В Ешлі арфа. «Зіграєш?» «Та ні, не у стінах, повірте...» Тут сховалось від шторму чимало замерзлих людей. Поглинають налякані гості запінені пінти, та для Ешлі достатньо вже піни. У грудях гуде. Дістає безсоромно сто гульденів ще Вільгельміни, та ніхто не звертає уваги. Цей голос манкий просякає до серця. Танцюють примари на стінах, білокосі русалки плетуть за дверима вінки. В пальцях Ешлі пляшки із листами, уламки та мушлі, сива грива туманом на протязі хистко струмить. «Я посиджу із вами і далі поквапливо рушу». Темний край капелюха обличчя ховає умить, ніби хмари лягли на околиці дюн прибережних. Потім Ешлі встає. Треба далі повз обрій іти. «Не лякайтеся, — каже, — у мене просохла одежа, я зігрівся та викинув з моря забуті листи. Вам ніщо не загрожує». Дякує їм за частунок та іде. За дверима спалахує, виє, штормить. Білі пальці музики пірнають у яросні струни блискавичної арфи. Звертають часи до зими. @worldscrossroads #alldoroga

сюди реакцію, будь ласка https://t.me/c/1987466573/30041

Привіт! триває набір на поетичний конкурс Зима близько тут умови конкурсу

Ткатиму до світанку, а тоді розпущу. Зробиться трохи легше після дощу. Сонце повільно сходить, мов жінка воду несе. Світ, у якому ти не смієшся, не має сенсу. Світ, у якому хтось інший, але не ми, має життя, але не має миру, має три пари стертих залізних чобіт і нескінченну дорогу – без нас не схожий на світ. Що нам дісталося – те і буде нехай, тільки рухайся поруч і в темряві не зникай. Я не ткатиму жодних чорних вітрил, тільки лишайся близько, смійся і говори. Дихання – як початок усіх небесних вітрів. Боже блакитне око мружиться угорі. Катерина Калитко #калитко

Тобі неймовірно личить Асфальтово-сірий колір. Стає на тобі яскравим – Як очі мені відвести? Немає подяки на світі, По-справжньому гідної Бога, Щоб висловити за те, що З'явивсь в мене лагідний Ти. Тобі фантастично пасує Хвиляста, густа шевелюра, Немов Чорне море, мов тиша Нічних непорушних небес. Занурюючись, чарівнію. Зринаючи, в щасті літаю. Неначе в волоссі тім темнім Загойдано Всесвіт увесь. В тобі діамантово сяють І сонце, і місяць, і зорі. В очах, у душі таємниче Палає небесний вогонь. Гріхи в тебе є? Так, напевне. Бо лиш один Бог є безгрішним, Але всі вони невідчутні Мені за теплом двох долонь. В тобі поєдналася сила – Як то чоловіку належить. Але ж яка ніжність із нею Також поєдналась в тобі! Коктейль цей пила б і пила б я Без розуму і без упину Із погляду. З голосу. З серця. У радості та у журбі. @tettios #віршеняв

Сонячний гриб Ми – заховані діти на порозі нашої юності, ще розгублені, знічені перед грозою та буревіями, у пошуках дому. Кожного літа: наплічник на спину, сісти бажано біля вікна. Сонце зі шляхом, як брат і сестра, в танку за обрій. Поля розтікаються жовтим і зеленим: від кукурудзи, пшениці, гороху. Осінні дими ще далеко, а ми — юні безсмертні безбожники, наче з Олімпу втекли, щоб пізнати цей світ. Наша юність палала яскраво — місток у дорослість. А ми такі світлоокі, рум'яні, невинні. Наші села здавались чимось правічним,  омитими росами, сонцем в зеніті, а ночі – духмяними травами прокрадались у хвіртку. Мандрагора манила у танці. Скільки тут стоптано стопами пилу і трав. Сміх та голоси розтікались рікою в понадвечір'я. Та зрештою нас чекає дорога назад. Ранковий автобус, що віз нас уперше малими, поцупить тебе, немов Прометей жаринку багаття, і востаннє поринемо в вирій. я повернусь сюди лиш за років десять, коли хата від суму похилить стріху в знемозі, а трави, як трави – собі проростуть крізь подвір'я. лише пам'ять непевна залишить на згадку те, що колись тут жило. Джессі Галлівел #джессі #вм

Repost from N/a
Є проблємка Треба ще 900 грн на щоглу. Потрібних розмірів нема, тому я братиму довшу, вона дорожча на 1к Я розбила банку, там було 14600 грн (500 з них мені треба на доставку генератора). Хто може закрити 900 грн чи скинутись? 5375411424237183 сюда одразу, бо банка вже розбита

Парк затягнуло туманом Я - грудочка в каші манній по стежці з обпалого листя вперше в садочок іду. Там будуть чужі мені лиця,
Парк затягнуло туманом Я - грудочка в каші манній по стежці з обпалого листя вперше в садочок іду. Там будуть чужі мені лиця, там сльози мої будуть литись, але я там друзів знайду. На вулиці вогко. Канаву з болотом і мохом як лаву я подолаю стрибком. На східцях пахло узваром, при вході- ведмедів пара пилú щось смачне за столом. Була я дуже налякана, мене поманили лялькою до шафки з малюнком радісним, що гордо звався грибом. У нього шапка червона, у нього спідничка-корона і плямки білі рядком. І так мені стало розуму поглинути в свої роздуми, де захопила повністю мене ота дивина... Минули роки, і не скоро взяла я до рук мікроскопа вивчати грибкові спори. Із гордим званням- міколог в душі я залишуся завжди здивованим світом малям. Вірш написано на 1 тур 7 сезону Віршометрії. Сезон грибний. Завдання: написати вірш про що завгодно, але він має пахнути грибами. Писала під псевдонімом Мікологиня. P.S. фото прислала мама❤️ @katrin_tsymbal #цимбал