Храм поезії (🖤)

Ура🥳 За два дні стартує передпродаж моєї збірки поезії, що виходить у видавництві “Відкриття” https://t.me/litera_v_vyd! І з цієї нагоди у нас гра🎉 Перед вами дванадцять фактів про видання моєї книги, з яких вісім - правда, а чотири - ні. Пишіть у коментарях до цього допису чотири номери фактів, які, на вашу думку, неправдиві. Кожна людина має три спроби. Перші двоє людей, які вгадають усі чотири факти правильно, отримають від мене подарунки! 1. Над книгою працювали три редакторки. Одну з них звуть як мою маму, другу як мою сестру, а третю як мою тітку. 2. На обкладиці назва книги зображена трьома вертикальними складами, як корейські імена у традиційній каліграфії. 3. Ззаду обкладинки книги - цитата з вірша Катерини Бабкіної. 4. У збірці є вірш про те, як я ночувала взимку у підїзді під дверима свого колишнього хлопця. 5. У збірці є вірші, написані в автобусі, у потязі, на кораблі і в літаку. 6. У збірці є вірш, який випадково став весільним подарунком на секретне одруження моєї подруги. 7. У збірці є одна гіпердактилічна рима, і я нею пишаюся. 8. В одному вірші збірки я випадково рекламувала бізнес, що підтримував росію, і вірш довелося переписати. 9. У назві книги зашифрована дитяча гра. 10. У назві книги зашифроване моє ім’я. 11. Один із віршів книги був написаний уночі під час повітряної тривоги, і жоден рядок у ньому не редагувався після цього. 12. Прізвище моєї видавчині вигравіюване у мене на обручці. Підсумки підіб’ю за два дні! Гру проводжу одночасно в інстаграмі і телеграмі, буду порівнювати час написання коментарів. Щоби взяти участь, треба бути підписником сторінки в телеграмі або інстаграмі, де публікую цей допис.

​🧚🏻 НАБІР ПОЕЗІЇ ТА ПРОЗИ на вільну тематику для друкованої публікації Літературний журнал «Легіт» повертається — і ми знов у пошуках текстів для публікації. Цього разу наш набір — вільний: жодних тематичних рамок. Ви можете надсилати тексти про все, що тішить, болить, дивує, злить, рятує, тримає на плаву або перевертає з ніг на голову. 🖇 Набір триватиме з 2 до 16 лютого. Протягом цього періоду ви можете надіслати нам твори через гугл-форму або нашого телеграм-бота. Ми приймаємо 1–2 твори від одного(ої) автора(ки): один поетичний та/або один прозовий текст. Оформлювати твори просимо відповідно до наших вимог. У цьому наборі тему не задано, бо ми довіряємо вибору авторів(ок) і з цікавістю чекатимемо на тексти про те, що для них справді важливо 🌠 Ваш @lehit

⚡️ Збір коштів на керовану систему під тепловізор та зарядну станцію для взводу розвідки спец.призначення, напрямок Часів Яр. 👉 До мене звернувся мій приятель, для підрозділу якого ми вже закрили не один збір з потребою в EcoFlow та системі під тепловізор для виконання бойових задач. Потреба термінова. 🧾 Вартість зарядної станції становить 26К ; вартість системи 13К. Прошу посильно долучитись донатом, репостом, допоміжною банкою, будь-якою іншою активністю. 💰 Донатити сюди: https://send.monobank.ua/jar/snW3wmrpw 4874 1000 2458 3869 Paypal: veronikamovchann@gmail.com в коментах: "На Часів Яр" 🥰 Ваша підтримка дуже важлива!

Сніг угору пішов. Нагадав, що любов в цьому місті — всього лиш маршрут. Сяє площа, закута у лід, дерева окреслені інеєм. Обережно ступати, з таким непромовленим іменем на губах, (це напевно набуте) і гарячим прискореним диханням зігрівати його кожну букву Сніг угору пішов. Так ідуть навмання через зиму, користуючись серцем, немов застарілою картою Так знаходять забуте і бачать незриме Місто грає на нервах гірляндами та сітілайтами І зрозуміло, що зима — це ненадовго Дорогою до тебе під ногами небо заплітається Що все стається так, як мало статися Бо кожен твій сигнал лунає як тривога Бо розділові знаки сплутались з зірками понад містом Бо близькість — це насправді найстрашніша відстань

"Руки" Під твоїми руками оживають квіти Зів'ялі вже третій день Займаються свічки потушені вітром Біля церкви в святий Великдень Твої руки рвуть ожину і м'яту Моє серце й чиїсь вірші Твої руки дарують комусь свято І виймають кісточки з вишні В твоїх руках тануть цукерки А могли б і льодовики зрушить Твої руки обвітрені часом Вибирають перлинки з мушлів Твої руки знають багато Всі історії в секретних чатах Твої руки тримають завзято Плин часу і мене у лещатах Твої руки дарують тишу І "мурахами" покривають тіло Вони ніжно дітей колишуть Ще й коси плетуть уміло Твої руки то ціла планета То думок безперервний друк Що вплітають мене в тенета В це сплетіння твоїх рук... @ksu_n_lyrics #нестеренко

Ухопити би кут серед сутінків, Коли суконьки хмар переплутані, Та їх контражуром окутує Всюдисущий незримий митець. Чи загоїть смертельні проталини, Де думки про майбутнє ристалились? Та шкода, коли барви проґавлено, Ідучи перехрестями тез. Почуття в невагомості споминів, Огортаюся раз у раз полум'ям. Та чи ж сонце розлюблюють сповнені Жаровинням жаги до життя? І шукаючи нахил із соняхом, Сотні сумнівів яро спресовую, Щоби всупереч дронам безсовісним Розвивати квітучості стяг. Часом кутики губ ніби зціплені, Все одно догори сумно ціляться. Обираючи засоби зцілення, Тятиву хтось надвечір напнув. Розростається темінь меланжева, Баламути-зірки собі зважує, Сипле, сипле вона зауваження, Що забуто про другу стіну . У млині три кути, тільки зайняті. Як би свій віднайти? На екзамені Розрахунки прості та вгризаються У папір норовливим пером. Розриваючи миті на клаптики, Пробираюся пилом Галактики. Нехай серце в кожусі заплатанім Та надійне, чутливе стерно. Використоано фрагменти з: "загоїть смертельні проталини", Юрій Іванов (https://t.me/black_white_house_poetry) "Почуття в невагомості» Оля Ритик (https://t.me/in_vino_vino) "Та чи ж сонце розлюблюють" Микола Вороний («Ти не любиш мене» https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=4503) «Жаровиння» - Марина Дубовик (Жаровиння https://www.youtube.com/watch?v=JpMMc-0yMpA&ab_channel=ALLMOR) «Тятиву» «напнув» Дмитро Павличко (Лук https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=15579) "Сипле, сипле вона зауваження" Оксана Мовчан (https://t.me/sarahwatsonrhymes) "У млині три кути" Яна Мороз (https://t.me/zapyskyneofitky) «Розриваючи миті на клаптики» Олександра Хопта (https://t.me/buryanpoetry) «в кожусі заплатанім» Микола Вінграновський (Бабунин дощ https://osvita.ua/school/literature/v/67170/) #мтб2 P.S. Було завдання написать вірш, використовуючи семпли з інших віршів

Загубивши ключі від світу, де всіх по двоє або більше, сидить на порозі, чекає, поки хтось повернеться: із роботи, з ближнього бою, з короткої пам'яті, з теплого вирію, та нема нікого. Ключ, пірнувши в сніги, мріє, що на весну проросте залізницею. Вечір буде холодний. Кров у неї надто червона для цих чорноземів, і недостатньо блакитна, щоби до моря вивести, і не настільки густа, щоб покликати в землю обіцяну. У великі історії входять люди, виходять геть, а у неї — надто строката, щоб стати паспортом. Жодна з єдностей, до яких так хотілося прирости, не впускає, тверда і закрита, глузує й пишається, як, бува, пишається зелене яблуко в гіллі. Зі старечим скреготом погойдується ковчег у льодах, чужі зітхання, шурхочучи, розбігаються з нього попарно — лякливі тихі щурі. Ще посидить тут — і забуде, який вона мала голос, як берегла його: раптом настане час розповісти свою історію без перекладу, без тлумачень, просто так, як дихають люди, що довго бігли, а тепер лежать у темряві поруч і заспокоюються. Катерина Калитко #катерина_калитко

Ми любили не тих Ми любили не тих, Не на тих ми молились ночами. Мертві серед живих Сон збудили поміж хорогвами. Ми любили всліпу. Щемно грались у піжмурки з Богом. Хто затіяв цю гру? Та чи прийде кінець? Невідомо... Ми любили взамін, Безкорисно плекали надію. І ділились усім: Все, що мали та добре уміли. Ми любили, однак Нас ніхто не примусить любити: Іншу мову і стяг. Навіть, наші трикляті сусіди. © Андрій Буремний 18.12.2024

Обираю для мови - крик обираю криком - себе Дзвін дзвін д з в і н дзвіницями ницо скрадається шепіт наче спогад про існування Вавилонської вежі на перехресті між Левицького і Патона Хто вдома?... (звідки у біса знати?) і в якому кутку відшукати прихисток для розмови по телефону аби розказати усім: що мова віднині - крик що мовчання віднині у розшуку Усе що нижче п'ятисот герц береться під варту і страчується у гучномовці по радіо транслюється рейв (і рейвах) на пам'ять про страту алфавіту й граматики лишається тільки тональність голосу лишається ехо що відбивається від вавилонських стін і якщо ніхто не розуміє про що я кричу - значить я на землі один і дзвін дзвін дзвін @in_gal_night #софія_волкодав

…/ у співвідношенні ненависті й любові ти обирай – мене не обирати у впевненості дій своїх і вчинків мене ніколи так не обирай і в час, коли тебе покине гордість та ностальгія по мені думки наповнить, і якщо зважувати знову будеш довго – мене, благаю, більш не обирай тікай в імлу і в темінь своїх версій, у закулісся тонкощів депресії, де не про нас народжуються тексти – когось, та не мене, там обирай …/ #вірш #думки

ЛИЦАР Він вийшов з дому рано, ще до світла, Коли мовчала втомлена земля. У погляді - війна, у серці клятва: Що до скону Україна буде жива. Він йшов крізь попіл, крик і чорні ночі, Де навіть час навчився не іти, Та снились йому рідні Неньки очі, І тиша, що колись навчила жить. Він падав, мучався, горів. Та підіймався знову й знову, Хоч був той страх, під колесами доріг, Що живим вже не повернеться додому. Його обладунки не зі сталі, А з віри, болю й материнських сліз, Він ніс на плечах втому і печалі, Але дух його ніколи не згорить. Він боровся не за славу й спів, За право жити, дихати, любити, Він Лицар - що себе не оберіг, Аби лиш Україна мала змогу, жити. @milkuuyuu #вірші_підписників

для тебе коханий сплощуюся і стоншуюся виструнчуюся і міцнію щоб прихилити до щік весільний мусліновий вельон який занадто тендітний для моїх порепаних пальців витягаю нитки зі свого полотна щоб віддати тобі — чи то нерви і жили? — хотіла зробити мережку лишилися самі діри вплітай мене у своє полотно вплітай льоном очей своїх дивися як я старанно сплощуюся і стоншуюся щоб лежати по течії основи зміїтися за утком вплестися дотла вщент і навиворіт і лишитися хоча б вузликом на тлі твоєї долі @lysychkazlisu #іляна_лисиця

Тчеш мене, господи, нібито щільне рядно; очі димаві виблискують тепло сатиново. Чуються лоскітні дотики ребрами, спиною – осьде і осьде ворушиться ворсом любов, – що цьому світові, господи, нині дамо!? Видихну. День спорадичний, викохує дику імлу – холодом вогким пройме кожну стоншену ниточку. Рветься – де тонко, чи міці основі та вистачить? Мит(ь)(і)cнування – неначе у воду мілку кинуто камінь, вишуркує – тут і вікуй. Вимокну. Латаєш, господи, тіло і душу мою; байковий клапоть на груди пошарпані – лептою. Нитку втинаєш і врешті плащиною, смертною. Та доточи мені вічності, боже, молю; може зігрію когось у холоднім краю вперше я. @snih_n_g #тата_пі

Стільки всього хочеться сказати, а водночас усе ніби й уже. Обіймаю всіх, хто підтримує. Щиро вдячна Івану Кулінському, який побачив цю книжку такою і подарував їй тіло. Сьогодні починаю розсилати передзамовлені примірники. Якщо ви з Кривого Рогу, маякніть, будь ласка, як вам краще — надіслати найближчими днями, чи віддати вже на презентації в лютому. Аби придбати, пишіть прямо тут або в приват.

і тоді серце тримається осторонь, звучить трохи темніше від терену. і тоді я торкаюся неба гострими, наче твій голос, словами; здертою шкіркою завеликих спогадів, п'ятим кутом здичавілих балконів. там, де були ми — товщі чужої води там, де залишив свій светр — лячно мені знепритомніти. гнівних вулиць гнучкі звивини незалежний скрегіт металу — все твоє, як і ти, нестримне, вітроосяжне. здається, замало вилито в простір сюжетів про справжнє, викрито брехунів з милою посмішкою. "ходімо зі мною," — проникливо каже і ти хапаєш, наче крадій гроші, останній шанс перейти знову в стан анабіозу, чи /ще гірше/ закоханості в минуле, майбутнє — усе, чим тобі не став; усе, з чим ти звикнеш ходити по колу від першої недописаної до чорної перестиглої; від неіснуючих слів до важких зупинок. залежність, мов ворог, заходить з тилу, і в'яже вузлами, спину до спини. @viknapoetry #єва_верле

Тетяна Удод: Перший збір в 2026 і перший зимовий. Дотримуюсь стратегії за можливості відкривати 1 банку в сезон. Банка Цього разу долучаюсь допоміжною до збору @medicine_4_ukraine на турнікети СІЧ. Збираємо 25 тис, загальна сума 65тис, щоб придбати 100 турнікетів для військових. ❄️🤗❄️ Літнє фото, для зимового збору, на турнікети, які потрібні нонстоп.

Х’юстон, у мене проблема. Я не розумію, чому наші ближні окремо, чому можна любов виражати лише перед довгим прощанням або на свято. А так — будьте ласкаві, тримайте дистанцію. ...І чийсь потяг прибув до кінцевої станції, куди не надходить несказане есемескою чи листами. А коли ми зустрілись востаннє, (не рахуючи зустрічі, коли усі вбралися в темне) він мене пригостив мандаринкою і запевнив, що все буде добре, що все ще здійсниться. І чому я завжди пам’ятаю дрібниці? Не обличчя, не голос, не мудрі повчання, а мандаринку. Жовту, як сонце. Світлу, як пам’ять. Тож, на секундочку, спойлер: всі, кого ти так любиш, пі‌дуть від тебе у кращий світ чи країну чи долю. Скажи, ти, охочий іти через те‌рни, чи є взагалі якийсь сенс у тому, щоб до когось звикати? Залишиться тільки втома. ...І віра, і вірність, і декілька теплих слів. Бо кожна зустріч лишає свій слід. І у тобі житиме вічно те, що у тебе з любов’ю вклали ті, хто хотів зробити із тебе людину. Вибери з цього найкраще, те, що не стерти, передай далі — це і буде єдиний правильний шлях до безсмертя. 2016 @buryanpoetry Пам‘яті мого олімпіадного тренера з математики, автора олімпіадних задач Ясінського В‘ячеслава Андрійовича #хопта

Січень 2026 Перший місяць цього року постав переді мною морем. Я ненавиджу його солону воду, що обпікає. Я не можу заримувати та втиснути в рядки свій біль. Навіть той, що лишився в мені після виплаканого горя. Здається, болю не так вже й багато. А потім розумію, що він нікуди не дівається – Тепер він займає всередині певне місце, Коли до цього моменту я відчувала його усюди. Біль затвердів, стуливши свої молекули – Став менш об'ємним на вигляд, Проте не змінив своєї ваги. Перший місяць цього року постав переді мною пітьмою, Яка ховає в собі гострі кути і наче насміхається. Я ненавиджу темряву. Я щиро ненавиджу цей січень. 31.01.2026 #Вірші_Аделіс

🐈 #в_наявності