Храм поезії (🖤)

Краплі дощу торохтять по тугому намету. Вкриті навісом, потріскують дрова в багатті.  Казка сплітається пошепки, тіні химерні, ти засинаєш згорнувшись, немов орігамі. …І підкрадається О‌ле-Луко‌є.  Потяг старий запускає по колу. Хай тобі сниться мереживо колій  і деренчливий вагон іграшковий — слухай розмірений стукіт.  Станція буде твоя ще не скоро,  там рипить сніг, там живе білий колір,  там якщо ти, наче Кай, щось накоїв, Герда завжди‌ порятує. Хтось тобі ніжно розчісує пасма волосся.  Гарне, говорить, густе. Де ми робимо про‌діл? Гребінь торкається шкіри, мурашковий лоскіт,  м’яко і добре. Заснути так просто.    Оле-Лукоє розкрив парасолю, в очі сипну‌в дрібку сонної солі.  Хай тобі сняться обпалені сонцем теплі пісочні фортеці.  Вежі захищені, шпилі високі, з моря злітаються літні мусони,  мушлі шкребуться боками і сохнуть, ти, наче мушля, шорсткий — сотні  хвиль не затерли.    Ти засинаєш на дачі, у затінку яблуні. За‌тишна вовняна ковдра. Солодко пахне люпи‌н. Здалеку — дідовий голос у саджанцях ягідних. І розкладушка іржаво порипує —  спи, мій калачику, спи.    Оле-Лукоє будує із лего  човник для тебе. Каркас металевий, біле вітрило; під ча‌йковий легіт  стрімко пливи, і далеко-далеко буде твій острів і дім.  Там Нангія‌ла і там твої леви, клени шепочуть зелений молебен,  човник гойдається, спи, мій маленький, ти — найцінніший дарунок лелеки.  Гарних тобі сновидінь.   * О‌ле-Луко‌є — персонаж казки Андерсена, який показує дітям сни.  * Нангія‌ла — казкова країна (рай) з повісті «Брати Лев’яче Серце» Астрід Ліндгрен * Леви снились рибалці з повісті Хемінгуея «Старий і море» Олександра Хопта @buryanpoetry

активні Храмові конкурси - Будинок слова - конкурс на тему Розстріляного Відродження - Чорна перлина - конкурс верлібрів - брати Лев'яче серце - марафон на тему дитинства

Ніч ще на вулиці. Хочеться в постіль і, мабуть, десь з тиждень безвилазно спати. Чуєш? В околиці тихо, та ворог готує, напевно, від обстрілів смерть. Друже, давай хоч разок ми зіграємо партію в наші улюблені шахи: Треба до світла ще довго в окопі чекати, я майже всі очі протер… Знаєш, а гра вже сьогодні у світі, на жаль, не вважається в розквіті моди, Може, ніколи їй важелі впливу не зможуть насправді-таки повернуть. Дивно, бо й досі ще знаю із книги улюблені пункти стратегії Морфі. Майже вже рік я не граю. Давай розпочну пішаком свій відкритий дебют? Досить цікаво, та збив з пантелику відмінно скерований захист Беноні — Ледве зумів провести рокіровку. Ти досить досвідчений, знаю, гравець. Ферзь наготові, та рвуться до бою мої ще не зломлені відступом коні. Бачу, що скоро, король твій, напевно, вже голову мужню на дошці складе. «Схоже на пат» - сказав ві‌н, і ми разом з полегшенням майже уголос зітхнули. Вогкий  туман огортає потроху дерева зелені у хвилі густі. Зранку ми станемо вже, як звичайні розмінні на лівому фланзі фігури: Навіть частиною дійства у досить складній і доволі знекровленій грі. Костя Ватульов @kostiantynvatulyov

*** В світі є, задля чого ти хочеш почати день? А в піснях є хоч щось, здатне влізти під самі ребра? Порожнеча у серці потроху життя краде, Та ти можеш любити, а, значить, що ти – не мертвий. Ти ще маєш можливість зробити весь світ своїм. Полюбити життя, до якого ти був байдужим. Будувати святині в місцях вікових руїн. І дивитись, як серед терену розквітнуть ружі. І хоч як не було тобі страшно, самотньо, темно - Аби стало світліше достатньо вогню в очах. Шлях, яким ти ідеш, не долав ще ніхто до тебе. Ти – щаслива людина, бо все іще маєш час. @murkametoff

Таня чудова, майже жінка моєї мрії

Раз ви тут, значить ви просто повинні послухати тексти Тані Удод, моєї знайомої поетки, з якою приймали участь у конкурсі БП якось разом. А також її талановитої подруги Саші Хопти. Сьогодні ми з Танею нарешті зустрілися і я забрала свою її збірку поезій. Там все чудово! І дизайн, і задумка, і контекст і, звісно ж, вірші! Пишаюся, що ми знайомі і в мене є змога порадитися з Танею про видавництво своєї збірки. Але тільки послухайте які дівчата талановиті. У Тані тільки інста, якщо хочете підписатися - https://www.instagram.com/krylata_poezia?igsh=d2ZtbWR0OGdnbmF3 А у Саші є телеграм з текстами - https://t.me/buryanpoetry Це дуже талановита українська поезія, яку я впевнена 100% будуть вивчати в школі через років скільки-то. Ось послухайте.

це прекрасно, нащо ото писати вірші, кому воно треба https://vm.tiktok.com/ZMM7baeFw/

у діда файний конкурс, доб'ємо 50 учасників

Heimat повертаюся до рідного міста, як у сингулярність чорної діри, де час гравітаційно уповільнений, наче сонце полярної ночі, що зайшло за горизонт подій, і не повернулося «навіщо, — питаю, — ви двадцять п‘ять років зберігали мою дитячу ковдру?» «вона тепла, — відповідає мама, — постелиш собі у ванній під час повітряної тривоги» у дворі мого дитячого садочка горблять чорні спини старі покришки, як бабусі під під‘їздом — приросли до землі, змаліли, але відчайдушно хочуть бути потрібними зачитані до дір дитячі книги російською мовою розпачливо тріпочуть сторінками, наче спіймані метелики, поки я виношу їх на макулатуру клубок у горлі з-під ліжка дістаю іграшкову пластикову шафу «віддай дітям, — кажу мамі, — я тільки відчиню її востаннє» за дверцятами м‘яке рожеве світло — вхід у Нарнію біля будинку росте величезний горіх — той, що дідусь посадив; у сутінках збираю молоді горішки, чищу соковиті ядра від гіркої плівочки; горіхові шкаралупки світяться у траві, ніби камінці Гензеля і Гретель гноми запалюють червоні ліхтарики на телевізійній вежі — значить, пора додому «Heimat ist Heimat», — каже старенька німкеня, тримаючи мене за руку на вулиці випадково зустрічаю себе вона сміється і пропонує мені якісь дурниці і тоді все нарешті стає на свої місця *Heimat — рідне місто @buryanpoetry

підтримайте збір майже моєї улюбленої поетки

​​всім привіт 🇺🇦 у мене досі залишаються питання, як грамотно і зручно вести цей канал, але як би там не було — прохання закинути гривень на збір буде доречним. https://send.monobank.ua/jar/87YCY6JTeg я збираю кошти для 33ОМБр Рубак, де служить наш Саша Кудь. збираємо на РЕБи для авто — для захисту від ворожих радіохвиль. цей збір особливо важливий для мене, тому прошу: якщо маєте змогу, закиньте гривень, поширте допис. дякую за будь-яку підтримку, і безмежно ціную всіх, хто допомогає мені допомагати збройним силам ♥️ звіти попередніх зборів лежать в інсті https://www.instagram.com/radioxtercia а вірші Кудіка тут https://t.me/kudarchive

Україна у трійці переможців, яке ж це щастя

я не кінчала. принаймні заморські виші я не умію писати їбєйші вірші я не оракул, і сенси мої не віщі що там. я навіть не стала в карʼєрі вище не написала ні пісню, ні навіть постик не пожалілась у твіттер, що траблів стоси не поверталась додому буха і боса так,  щоб сусіди сичали на мене скоса я не любила себе, та кохалась з блазнем лютим нарцисом, до чортиків хлопом ласим я заливала «кохаю», а він десь лазив може у когось на хаті чи з кимось в лазні. я моніторила кожну з його колишніх просто, аби докоряти собі: я — миша, я фарбувалась в рудий, аби буть гарніше лиш не спинялась цькувати себе, що гірша я не знаходила спокій у ліжку з принцем я не ставала навколішки через принцип я не шукала, де легше, хоча й не з криці нахуй справляла драконів, хоча й не рицар я не тікала із міста в останній потяг я не цуралась зайобів, страждань і потуг зводила тіло сливе до межі. до поту я відкладала, мов посуд, життя на потім так, все без змін: я то недо-, то ледь, то пере- заре сиджу і питаю: я хто тепера? та, в кого пазурі роблять борозни й вигини? знову офіра що серцем своїм все вигрібе? @anastasiii_th

✨ Ельфи в Місті ✨ Ви бачили – ельфи в Місті з’явилися мов нізвідки. Прийшли непомітно й тихо, довірилися вітрам. Не золота хтиве лихо, смарагди чи срібні злитки – Вони принесли надію в брудний та обжитий храм. Вони принесли в долонях швидку мелодію скрипки, Проміння зіркові звитки Вони простягнули нам. У пальцях, прозорих п’яльцях у них мерехтять світанки, Вони ховають алмази в невидимій всім золі, Живуть у своїй оазі в сріблястих таких альтанках, Що виткані ніби сріблом, а ніби струмлять у склі.   Вони говорять нечутно про холод зимових ранків, Про те, як буває п’янко На цій золотій землі.  Ви бачили – сива давність прийшла до нас, сіроока, Дітиська веселі в неї і вітряні, мов юга, Їх жарти, слова, ідеї – дивись-но – завжди нівроку, А серце у них сумує, і пісня його блага Дістати сріберну лютню і справдити ненароком Всю музику їх глибоку, Якою горить жага. У лицях, нічних зіницях записані наші строки, Сліди їх заледве видно на довгих пласких дахах. Їм вісницями – синиці, шпаки та іще сороки, Вони без турбот віщують про те, що гряде в роках. Вони безтурботним рухом запалюють синій спокій У склі ліхтарів високих, Як промені в маяках. @worldscrossroads #alldoroga

навіть розчиняються в реальності, милий, всі по-різному. холодна стіноопора. breathe in. і забудь ту кляту англійську — на твоє “awesome” знайдеться моє «фосо», маленький позере. козирем тягаєш дівочі коси? чути тебе? не хочу. зовсім. * краще пускати до вух абсолютне ні-чо-го, за кордони світу човгати, впираючися в стіночку, поки реальність фейкує-фарбує кров у блакитний префіксом «де», дефактно – виходить дефектною. (я в ній маленький гвинтик), у мене взагалі є руки? лапки? псевдоподії? псевдо-події повзком поволі проносяться повз ком крапок/тире зі знаками оклику, повз світ, повз мене. повзи! мине… чи ні? стіночка тримає у солодкій ізоляції. рожева хмаринка цукрової вати, вона перетворилася на скловату вже у роті, скрипить на зубах, ріже язик; спльовуєш і не відчуваєш болю. стіночка не зсунеться, тримає на межі, і скоро тобі заллють замаскованим під карамельний сироп бетоном ноги, руки. і вуха… * вибач, про що ти говорив? прослухала… @poetkapilotka

Ще є трохи часу щоб віддати свій голос

Буря в пустелі Голосно, лагідно, пошепки В дюни мінливі занурені. Марно влаштовані пошуки З вітром навшпиньки та бурями. Зникли зі світу буденного, Стали піщаними грудами. Вишиті стежки катренами, Вкриті рядками безлюдними. Подихом, поглядом, подумки, Звуком таємним дельфінячим, Кольором кожної родимки Зв’язані міцно віднині ми. Соком зелених оазисів, Вже наближається марево. Стислими повними фразами Велич Сахари розбавимо. Комами, знаками, числами Спокій одвічний порушимо, Сонце жонглює замріяно Стертими з простору душами. Лине піском у годиннику Час. У пророцтвах між пальцями Спогади, в дюнах розчинені. Нащо туди повертатися? Пахне обіймами теплими, З глуздом борюся в дуелі я. Спалахом, імпульсом, нервами Дотик лунає пустелею. Оксана Мовчан (@sarahwatsonrhymes)