Храм поезії (🖤)

Коли світ міцно спав, ти стояв на моєму порозі, і очі твої закришталювались болем. Ти просив дозволу переночувати, і простягнув маково-ромашковий жмуток. Твої пальці дрібно губилися в моєму волоссі і неймовірно пахли полем. Якби почуття мали людську подобу, то саме таким я уявляю собі смуток. Ти йдеш на кухню і готуєш для нас каву, хоча пити її перед сном – погана прикмета. Я злюсь через твою безцеремонність, а ще – через відсутній у моїх грудях тобі-спротив. Ти ловиш очима гострі кути моєї кімнати і переконуєш, що це – ціла планета. А я відчайдушно стискаю в собі думку, що цілий всесвіт – то твої очі навпроти. «Хіба тобі шкода своїх обіймів?» – притискаєш мене до стіни рішучістю свого голосу. А я вкотре намагаюся пояснити, що саме через обійми люди пролазять до серця. Твій подих так близько, тремтіння гаряче у шкіру вплітається колосом. Ще мить – і майстерно збудована мною стіна із «не можна» на пил розітреться. Ти цілуєш мої зап’ястя і шепочеш, що в мене знову не вистачить сил тебе прогнати. Знімаєш сорочку і я пригадую, як здригається твоє тіло під моїм дотиком. Доки ти вкриваєш фіранками вікна, я збираю свої почуття докупи і ховаю їх за гратами. Випробовувати себе тобою – це ніби гратися із важким наркотиком. Ти з’являєшся в моєму житті з абсолютно нелогічною періодичністю, І ніколи не допитуєшся, для кого сьогодні готувала сніданок. Збираєш губами мої сльози з тільки тобі відомою методичністю, І завжди пам’ятаєш, що маєш зникнути, коли до кімнати прокрадеться ранок. Юлія Шевель #шевель

"зло стоїть навпроти" а зло стоїть навпроти сміється каже: не здолаєш! воно — гора а я — лишень дрібненький камінець воно — зчорніла хмара вогню та сірки а я — солона крапля поту (чи сльоза?) й розтану, випаруюсь, зникну якщо продовжу боротьбу... і страх диявола прислужник шепоче зліва: треба відступати не подолати тих хто більше і сильніше назад вертай ти збережеш, якщо не гідність, то хоча б життя! і зло, і страх, і вітер сплелися в моцнім триголоссі: вертай! тікай! біжи! та їм піддатись не дозволить віра що я — той самий камінець який поцілить в Голіафа Яніта Владович #владович

Джек будує будинок з власних нутрощів і кісток, викладаючи стіни ребрами. Щілини геометрично вівирені, герметично утеплені восковими заплатками. Звідки всередині Джека віск? В сотах легень у нього гарують бджоли, між бурштинóвими ґратками. Перша прийшла — подумав що то метелик і залишив. Потроху звикав до сухого гудіння в грудях, аж поки малі бджолята не згризли стареньку матку. Джек мало не виплакав очі, майже сліпнучи, горював, допоки бджолята не кинули теплий вулик, Залишивши пустку і трохи воску. Плакати стало нічим. Він підводить угору погляд: десь там має бути місце, щоб зобразити Бога, з журналу про авангардне мистецтво. Бо не тільки храм потребує віри, а й будинки з кісток і воску. Навіть якщо не віриш, та хтось з митців ін'єкціями підшкірно вводив віру тобі за правило, по кубику, пропорційно, згідно ваги й зневіри у пацієнта. Та як малювати Бога, якого ніколи ніхто не бачив? Джек стискає в руці тонкий пензель, змочений згустком крові. Вирішує стелю лишити білою. Це єдиний праведний колір для стель, візерунків з кісток і віршів. Бо сліпуче-біла пустеля лишилась перед очима, навіть коли матка загинула в замкненій ніші вулика, як в хоспісі для невиліковно літніх. Джек розчиняється в стінах свого будинку. Сонце сліпить прозорі зіниці вікон. "Джек будує будинок" - Теплий сніг @snigpoetry #тата_пі #сніг_на_голову

Стільки дощу не вмістить жодна весна. Добре було б пам’ятати всі імена. Добре було б вчасно піти й не шкодувати, йдучи. Добре було б уміти. Я не вмію. Навчи. Але поки що ночі розмоклі, як сірники. І обпікає дотик до твоєї руки. Обпікає вуличне листя й нічні вогні. Поясни, як ти дихаєш на такій глибині. Добре було б тішитись, що все є таким, яким є. Добре було б відчувати життя, розуміючи, що воно твоє. Відчувати його, прокидаючись зранку і засинаючи уночі. Добре було б не думати про тебе. Я не вмію. Навчи. Але це повітря в травні – різке, як скло. Я знаю – тобі заважає те, що з тобою було. Я знаю, як ти боїшся серця свого. Я знаю – насправді ти хочеш саме цього. Стільки дощу – а його несе і несе. Я знаю все, що потрібно тому, хто знає все. Дерева над головою. Темрява на плечі. Я знаю все. Я готовий вчитися далі. Навчи. Сергій Жадан #жадан

Сергій Жадан Стільки дощу не вмістить жодна весна. Добре було б пам’ятати всіСергій Жадан Стільки дощу не вмістить жодна весна. Добре було б пам’ятати всі імена. Добре було б вчасно піти й не шкодувати, йдучи. Добре було б уміти. Я не вмію. Навчи. Але поки що ночі розмоклі, як сірники. І обпікає дотик до твоєї руки. Обпікає вуличне листя й нічні вогні. Поясни, як ти дихаєш на такій глибині. Добре було б тішитись, що все є таким, яким є. Добре було б відчувати життя, розуміючи, що воно твоє. Відчувати його, прокидаючись зранку і засинаючи уночі. Добре було б не думати про тебе. Я не вмію. Навчи. Але це повітря в травні – різке, як скло. Я знаю – тобі заважає те, що з тобою було. Я знаю, як ти боїшся серця свого. Я знаю – насправді ти хочеш саме цього. Стільки дощу – а його несе і несе. Я знаю все, що потрібно тому, хто знає все. Дерева над головою. Темрява на плечі. Я знаю все. Я готовий вчитися далі. Навчи. імена. Добре було б вчасно піти й не шкодувати, йдучи. Добре було б уміти. Я не вмію. Навчи. Але поки що ночі розмоклі, як сірники. І обпікає дотик до твоєї руки. Обпікає вуличне листя й нічні вогні. Поясни, як ти дихаєш на такій глибині. Добре було б тішитись, що все є таким, яким є. Добре було б відчувати життя, розуміючи, що воно твоє. Відчувати його, прокидаючись зранку і засинаючи уночі. Добре було б не думати про тебе. Я не вмію. Навчи. Але це повітря в травні – різке, як скло. Я знаю – тобі заважає те, що з тобою було. Я знаю, як ти боїшся серця свого. Я знаю – насправді ти хочеш саме цього. Стільки дощу – а його несе і несе. Я знаю все, що потрібно тому, хто знає все. Дерева над головою. Темрява на плечі. Я знаю все. Я готовий вчитися далі. Навчи. Сергій Жадан #жадан

Не руш моїх кіл — мої кола тобі не належать. Ген-ген пароплавчик із морем зшива небосхил, Потроху штормить, і безлюдніє пляж. Починається нежить. Збирай рушники й парасолі — не руш моїх кіл. Вони самоправні — як в камінь вціловані морем, Але і зникомі — піском-попід-вітром крихкі… Як завтра наш світ упаде, мов Содом і Гоморра, То власне тому, що над міру винищував кіл! А я свої довго плекала (ховала, ростила…) — Аж врешті крізь них проступило, мов фосфор, різким, Що — ні, не бувається ближче, ніж тіло до тіла, У нашому світі! Ніколи. Ні в чому. Ні з ким. При чім же тут тіло?! О дзеркало, хто ця кобіта?.. А ти їй смієшся — мов зараз готовий на скін, І все, що я можу насправді для тебе зробити, — Кохати тебе, як пред Богом і морем: НЕ рушачи кіл! Про це — всі дерева-і-птахи (лопочучим листям!), І риби у морі, і звірі у полі — про це ж: Не руш моїх кіл! — бо нема в них для тебе користі, Бо поза своїми — нічого в життю не знайдеш! О, знав-таки мудрий, що каже, що так загаратав Напаснику в очі — на двадцять потомних віків!.. І мовлю по-еллінськи: “ме му тос кікльос тарате”, — Мужчинам, Імперіям, Часу: Не руш моїх кіл. Оксана Забужко #забужко

‼️ Терміновий збір коштів на авто для роти розвідки 21 ОМБр (Сумський напрямок) ‼️ ⚡️ До мене звернулись бійці роти розвідки 21 ОМБр, в якій служить мій чоловік із запитом на купівлю повнопривідного позашляховика для виконання бойових завдань. Автомобілі постійно ламаються, через часті поломки змушені добиратись до позицій на легкових авто, які теж в результаті ламаються, бо не призначені для таких поїздок. Потреба дійсно нагальна і актуальна. 📝 Приблизна вартість авто 200 000 грн, ще 20 000 грн будуть коштувати болотні шини. Сума чимала, тому дуже потрібна ваша участь! Допоміжні банки вітаються (пишіть в пп, зроблю вам банер для збору). 💰 Донатити сюди: https://send.monobank.ua/jar/3CUoAr9Bsf 4441 1111 2953 1913 Paypal: veronikamovchann@gmail.com 🤝 Донати, репости, поширення, вподобайки – мастхев! Долучайтеся! 💙 Разом переможемо! 💛

Умови прості: тегаєте будь-яку людину з чату й пишете, з яким явищем вона у вас асоціюється й чому. Але "чому" потрібно написати у віршовій формі: верлібром чи римованим. Обсяг не має значення, це може бути й один катрен, головне — ваше бачення. 🥰 Людина, яку тегнули, пише про ту людину, що тегнула: асоціація + віршик-пояснення, чому так. Якщо ж той, кого тегнули, не має бажання/натхнення цього робити, він пропонує тегнути когось іншого, хто на його/її думку, погодиться. Прохання асоціації й вірші-пояснення позначати хештегом #вірші_пояснення. Найвеселіші, найоригінальніші, найобразніші вірші буде опубліковано в нас на каналі. ☺️

Джессі Галлівеллу від Тати Пі сніг з дощем & сліпий дощ заглянь у душу. що побачиш там? якщо ні крихти вірша – не людина! зігрій віршем, коли на серці зимно, коли спекотно - то віддайсь снігам, аби лише спішити жити нині. нанизуєш перлини рим - кладеш у Храму верш нову безкровну жертву. оця яскрава, але марно, мертва. як сніг з дощем чи дощ сліпий ідеш по бідну душу вічного поета. #вірш_пояснення #сніг_на_голову

Джессі Галлівеллу від Тати Пі сніг з дощем & сліпий дощ заглянь у душу. що побачиш там? якщо ні крихти вірша – не людина! зігрій віршем, коли на серці зимно, коли спекотно - то віддайсь снігам, аби лише спішити жити нині. нанизуєш перлини рим - кладеш у Храму верш нову безкровну жертву. оця яскрава, але марно, мертва. як сніг з дощем чи дощ сліпий ідеш по бідну душу вічного поета. #вірш_пояснення

Шурхіт барвистої фольги, у котрій запікалися наші ніжно-солодкі спогади,  стих. Білий — колір нових сторінок, снігу, ниток,  якими шито щасливі світанки теперішнього. Біль жіночого роду перетікає у чоловічий: очам боляче дивитися, як мить за миттю хтось передчасно зникає у засвітах. Під шапками заметів земля ховає щось, що для білого кордону — контрабанда: жмутки стійкої трави, яка опісля холодів буде такою, наче й не зимувала. Стоятиме цупкими ніжками-корінцями до останнього, до переможного. А може, трава під снігом — то ми? Нас — най засипає, най накриває, най притрушує! Діждемося своєї весни, де світанки — не світанки, а вінілові пластинки з жайворонками. Поспінемо заколоситися, натішитися квітами справджених мрій. У синіх капелюшках пролісків зберігається щось, що дозволено на всіх кордонах Всесвіту: надія. Тетяна Осіпенко (@tettios) Картинка: ШІ #осіпенко

«Повільно тягнуться хвилини самоти, На поміч не приходить навіть втома, Я не змогла лишитись - лиш знайома, Тепер не знаю хто мені і ти… Я проклинаю з болем ті віки, Що заточили людство у безодню, У рабство часу… у самотню, Годину, розрива, що на шматки. В очікуванні тягнеться життя Та лише мрія сповнена любові, Та мало все ж мені тієї болі - Із часом згинути я хочу в небуття… Мій календар лишився невагомим, Він там, де з неба пада білий сніг. Я не змогла лишитись, а ти зміг - В моєму серці, тільки не знайомим…» Ольга Ритик (@ola_poetry_ua) #ритик

Навчи мене писати, Поетко. Я — маслина серед оливкових садо-віршо... Поки вечірня тиша прохолодою цілує шию, навчи мене ритму. Приручи мої тексти. Вони дикими бджолами рояться поміж дужок. Через сітківку ока розлітаються по закутках твого тіла, ховаються на внутрішніх частинах стегон, лоскочуть твою чуттєвість, гортають фантазії, як книгу з картинками, і діляться медом... Спробуй —  губи вже солодкі? Коми, немов язики, доводять до ...крапок. Рук своїх не лякайся: змінюй слова та дихай. Випий келих моєї уяви, але не дай собі захмеліти. Бо ж ти ще маєш навчити мене римувати на стогони, ти ж ще маєш навчити мене дотримуватись ритму до останнього абзацу. Виділи усі мої помилки сухим червоним, Поетко. Давай закінчимо разом цей текст писати? @herbarium_Xandra #ксандрик

час, викрадач снів, річковий гіркий полин, примножувач тісноти, володар морських тіней, гравець у одне веретено подій, розплідник земних тривог, примарний колючий дріт, розсіяний, як склероз, уявно важкий крестраж, безщадно в'язкий потік, невивчений милостивий урок, недоброчесний автостопний візник, так званий зламаний телефон, нікчемний кармічний відкат, несиметрично дзеркальний нейронний суп, донор криків, видихів і судом, час, що минув, дозволив мені забути, як дихати поряд з люблячим серцем. @xtercia #терція

Я пух тополиний Народжений. Створений. Літати і мислити літо Забивати кожен куточок своїм Тілом І тліти, коли сонце вирішить спалити моїх братів і сестер. Наповнюй  мною свою подушку аби Легше спалось Аби Легше снилось Літо без мене @maLvaaaaaaaaa #мальва

▸ 23 2:3 Програю життю рівно на один рахунок, що стало вже звичним. Ніби не супер критично, але... Ха Якщо сміється той, хто сміється останнім, я в ямі. Посмішка відкриє всі рани. Чому не обробила перекисом, щоб затягнулись до нормального стану? Вставай-но! Долай поле, аби забити гол у ворота. Благаю, хоча б не у власні. Біжи та спробуй не впасти. А нащо? Можливо, на краще забути буденні основи, палити мрії у вогнищі, що живиться міцним алкоголем. Такому не вчили у школі. Однак колишні ідоли давно у полоні страхів та невпевненості. Шкода, що не змогла стати стервою, і що лінії непокори стерлися швидше, ніж знайшла тих, хто міг бути мішенями. Не стрибати віднині пантерою в хащі можливостей, бо ж стала лінивою кішкою. Біжи! Забий гол! Лишилося трішки! Та знову підніжка. Суддя домовляється нишком про відсутність червоної картки. Можливо, не має жодної гадки, що кров також червона? Чекай. Давай ще раз по-новій. Були двійки, тож трійка – Крок вгору? Як на мінному полі. Рахуй: 1, 2, 3… От би знайти всі червоні прапорці раніше, ніж проблеми натиснуть на детонатор, і на вустах зародиться БАХ! Звинувачуй долю в усіх гріхах, однак це ти не навчилася грати в сапера. Замість кайданок — новенька дилема, рішення якої не наповнить кишені, бо «дякую» вийшло із ринку валюти. Страшенно хочеться кудись далеко гайнути, та що скажуть люди? Хотіла обманути систему, свідченнями пробрати до щему присяжних. Не вийшло? Напряжно брехати, серед тих, хто копає під тебе. Бо Ініціація завжди ламає, щоб стала до кола готова зрадити власним потребам. Лови м'яч, аби голосно заявити про себе, зрівняти рахунок, та далі пенальті, халепа. Не хочеш опинитися в центрі? Врешті будьмо відверті: Тобі цього більше не треба. — Мовчи! Який там рахунок? 2:3 Заб’єш нарешті гол Чи все ж ні? @liliums_swamp #ліля

Вітаю! 👋 Поки триває набір на зимовий конкурс "Плейлист", хочу розповісти вам ще про три цікаві активності, де можна себе проявити. 🎙 OWL Hub оголосив набір на участь у плейофі аудіодекламацій (декламатори, ваш шанс!). Щоб узяти участь, потрібно кинути "+" у коментарі сюди, адмін з вами зв'яжеться й розповість детальніше про умови. Переможець плейофу отримає грошовий приз і за бажанням участь у літньому "Грандбатлі" без попереднього відбору. 🎙Відкритий запис на PLAIDFEST — перший дводенний музично-літературний захід від PLAIDPOETRY, який відбудеться в Києві 21 і 22 грудня. На вас чекає потужний лайн-ап з поетів та музикантів, благодійний аукціон, тепла й комфортна атмосфера Запис глядачів відбувається у гугл-формі. 📝До 30 грудня можна взяти участь у поетичному конкурсі "Зимовий сад". Надіслати вірш із зимовим вайбом українською мовою в дірект організатора. Приймаються як нові, так і старі роботи. Для участі потрібно сплатити мінімальний внесок у 10 грн, з донатів буде сформовано приз для переможців. Успіхів!❤️

Дуже чекаємо усіх на плейофі🤙