Храм поезії (🖤)

на планеті не знайдеться місця для мікро людини ба більше — вже третій рік поспіль воюю з собою та якось тримаюсь чужий, хоч і поруч свої всі та тягнеться лихо одне за одним до космосу душу та тіло своє я горнутиму, знайте! залишу свій супермобіль під горою в Непалі і рушу свідомо уверх – все до біса полишу і піку дістанусь самотньо, зітру всі долоні до кро́ві тягнутиму вгору їх, тільки мене заберіть вже скоріше! без триллерів сон подаруйте й куточок для мене теж мікро в своєму єдиному роді лишаю все з Богом наза́вжди! бо там лише зможу почати вдихати на повну та жити © ольга ритик #вірш

Іній у бороді, руки порепались Він заходить у місто, темне і насторожене Ось його слово-пароль і перепустка На взутті його - пил. Зоряний, наддорожний Що нести у це місто, оборонним ровом окреслене Тут усім вистачає риби, вина і хліба Просять про воскресити. Або воскреснути. Про - хоч би не схибити. Він заходить у місто, освітлене мріями й зорями Чує окрики вартових на воротах, на вежах Бачать його. Просять надії і зброї І сміються. Кутаються у шкури ведмежі Ось це місто, що за нього молилися під атаками Що вони прийняли. І що мають віддати у спадок Миколаю, принеси їм, нарешті, все виплакати Принеси їм - міцно поспати Марія Пономаренко

далеко тягнеться ниточка: шукає місце покраще, шукає змотатися назавжди. ниточка по снігу промокне до людинки сльозами. про тієї людинки ниточку обірвану, можливо назавжди. обірвану і до королів і до люмпенів, але ж я просто хотів фортепіано послухати замість барабанної партії... можливо загубити б страх далеко у пам'яті, можливо ниточка колись і стала б матір'ю. можливо смерть мою віднесуть магнітні бурі. вони віднесуть тобі на згадку мій бестіарій. Ти, ниточко, доглядай їх, створених з любов'ю. Я їм не хазяїн, але вони бережуть мої обличчя, що залишаться поруч з тобою. прощатися боляче, та якщо доведеться піти, я радий, що вже не зробив це мовчки. ниточко... я дуже боюсь. але нехай тільки випаде шанс і клянусь: за тебе руками слабкими, руками слабкими намертво вхоплюсь. @kildun4ikchanel

Фея Прекрасною, мабуть, здалася, І чорне повітря то стрілки на очах А кулі в серцях всіх невинних - кулон твій, минуле і змушує бачити власний полон мрій Хороша історія мовою щирої феї хапає, відновлює, втілює чисті ідеї про чесність, подумай, жорстокий час іде і життя це не фарс, не постійні запойні дуелі. І в цьому вже полум'ї грітись приємно від того холодного сліду, залишилась тінь марнослівна. Для мене прокляттям зловісним  що стали у розумі милим видінням, чогось потойбічного, присмак горіння ялинки у січні. Не марно протицяний час по екрану, я вірю був Нормально закінчиться рік, хай кожен боронить свій дух. Ти станеш, напевно, двічі і тричі сенсом життя, лишень вірю згадаєш колись цей дурний набір букв. @kildun4ik

в морській затоці між горами Кара-Даг, та Меганомом сховалась бухта, дикий пляж нудистів й неформалів. туди з'їжджаються побачитись з усього світу, а далі вже як карта ляже. туди рвонув із розладом Микола розбита пика ще боліла, заловили за демонстрацію "добра" при дітях. порада психіатра: треба в бухту тебе ніхто там не гнобитиме прилюдно, себе покажеш і побачиш інших... пісок гарячий в вухах тиша... лиш посмішки, та лайк угору: все чудово, вже мозолі на пальцях та не соромно Миколі, бо поряд він набачився такого!.. що власне збочення здалося прісне. чудова вийшла в хлопця терапія, на рік достатньо, щоб у парк не бігати, але питання залишається відкритим, коли той тумблер клацає у мізках? @Raramina

Білий на золотому. Болісно-яскраво. Саме те, щоб змусити сліпого мружитися чи хоча б відводити очі. Білий на золотому. Безповоротно. "Живий" та "яскравий" таки не синоніми. Перевипуск словників все ще може допомогти! Хоча б сліпому, що мружиться, зіщулюється усім своїм єством, аби зменшитися, зникнути, розчинитися, аби забуттям змити із себе гріх. Та золото не приймає цукрової білизни. Золото лишає кістки на найвиднішому місці. Можна, як завжди, зробити винним кістяк. Мовляв, а навіщо кит заплив у море, яке я знищую? Фарбую глибини в усі кольори веселки! Так же гарніше! Так же яскравіше! Так же мені до вподоби! Так же. Схотів. Я! І губить роздута пляма нафтового "Я" те, що не знищив ні злощасний метеорит, ні Всесвітній потоп. Руки людини – найтоксичніша халепа, яка коли-небудь торкалася цього світу. І ніхто не знає цього краще, ніж кістяк велета. Білий на золотому. Піски із дна давно забутих морів змиють "твою" провину. Прощавай, Атланте. @zapyskyneofitky #ігри_несписаних 🐋

6 Травень на сопілці гра. Про літо, Радо соловей щебече разом з ним, Арії коханій, любій жінці Вітер їх несе поміж пшеничних нив. Етнос в українській пісні й вічність, Ніжно у вінок квіткові ноти вплів. ь Ніч уже додала див в чорнило, Айстри білосніжні замість срібних зір, Сипле з рукава сузір'я, солі крихти, Осмосом космічним в'ється хмелем спів. Плине наче хвиля віра чиста — Істини дорога поміж чорних дір. Легким омофором Діва вкрила, Цінність в оберезі й давній предків слід, Індекс родоводу кодом вшитий. Грає і любов черпає з серця й сил, Амфори надхнення, міцність крилам, Пісню українську знову чути скрізь. Радістю обсипав жайвір, вірить: Обрії червоні, зникнуть, чиста синь, Літні узбережжя, пляжі мирні, Іскрою надії лине щастя мить. Травень проводжає душі в ирій, Одою з піснями, в пам'ять сивих злив.

— Ну привіт, я на тебе чекав о четвертій. І ця відстань напевно читалася швидше. Ти вже встиг побувати у спілці поетів? Ти ж не з тих тупуватих гвардійців? Між іншим Я твій щирий фанат. Ти так сильно змінився Як із Ширу на фарт добровільно поїхав. Але навіть цей раз ти прийшов наодинці Малювати пейзаж. Час підняти повіки. — То тебе я створив зі своєї палітри? Тоді де я? — З тих пір, звісно, зміни в столітті. Подивися на двір, помилуйся цим світом, Потім висій надію крізь сито! Ти у храмі своєї історії, стань на коліна! Ти у граней своєї істотної стадної долі! Ти хотів розписати веселкою мармурні стіни? То тобі розказати у дзеркалі хто ти і хто я? — Гей, холодна істото, начхати на власну історію. Хел, володарка Мордору, владою даною Одіном Відтворила мене переможцем. Сьогодні я Торін У мітрилі. Вендета емоціям майже на вході. І на тебе чекають спустошливі гори Кавказу. Я літатиму вороном кожної страсної ночі. І твоєю я кров'ю писатиму в храмі пейзажі. — Ти цього хочеш? — Хочу... Коля Дендак

*** Джоне, серце зрадливе твоє вирізаю ножем. Чом ти не згинув в холодних снігах за Стіною? Було ж добре, як ти падав додолу Багрянець крові мазками той сніг на стіні. Але ж, сука стара, ти повернувся із тиші. Ніби виповз бастарде із материнського лона.  Чом свого часу не залишився в печері до скону віків? Чом тебе не прибрали Інакші? Тисячі шансів щоб пекло забрало тебе навіки. Але тут богами старими новими долі сплетені наші в попелі згарищ над містом, Я надрізаю як лимонади стилетом долю твою. Джессі Галлівел #поезія

Оля Мальченко

в нас етер

Бур’ян мироточить, звиваючи антиікони, моря горизонтів, мов мирра чи пиво, під комір стікають лимонному сонцю, так гірко та в’язко й до біса настирно застигли слова після коми, які надіслала у вайбер далеко, немов до Аляски мій синтаксис — жертва тривоги, прогресу обсесій, ніколи не ставлю крапок, ти ж іще поверне‌шся? Ніколи не п’ю аж до дна, забобонна мана випиває мій сон і ніяк не нап’ється, живи, моє серце, як Contra spem spero, у шумі машин, бігорусі трамваїв ти гіпсокартоном обшите без правил двохстіння, коробка в коробці, пакетик в пакетик, тихіше, спокійно, і кластер мікробних галактик обняв холодильник космічно, уже не готую так смачно, зливаюся з тінню, як бачу офлайн біля твого обличчя. Крапки народились. Пречисті пейзажі краплинно туманять розмови останні. Вони ще обірвано скиглять, як лис у цупкому капкані. Щоб вбити надію, крапки народились у теплому серпні, і стало так чітко й нестерпно, так ясно й нестерпно. Лимонному сонцю вклонився мій лис, він зализує рани. Олена Галунець #олена_галунець #вірші #поезія декламує пані Лисичка

Бур’ян мироточить, звиваючи антиікони, моря горизонтів, мов мирра чи пиво, під комір стікають лимонному сонцю, так гірко та в’язко й до біса настирно застигли слова після коми, які надіслала у вайбер далеко, немов до Аляски мій синтаксис — жертва тривоги, прогресу обсесій, ніколи не ставлю крапок, ти ж іще поверне‌шся? Ніколи не п’ю аж до дна, забобонна мана випиває мій сон і ніяк не нап’ється, живи, моє серце, як Contra spem spero, у шумі машин, бігорусі трамваїв ти гіпсокартоном обшите без правил двохстіння, коробка в коробці, пакетик в пакетик, тихіше, спокійно, і кластер мікробних галактик обняв холодильник космічно, уже не готую так смачно, зливаюся з тінню, як бачу офлайн біля твого обличчя. Крапки народились. Пречисті пейзажі краплинно туманять розмови останні. Вони ще обірвано скиглять, як лис у цупкому капкані. Щоб вбити надію, крапки народились у теплому серпні, і стало так чітко й нестерпно, так ясно й нестерпно. Лимонному сонцю вклонився мій лис, він зализує рани. Олена Галунець #олена_галунець #вірші #поезія декламує пані Лисичка

Міні-збір від Саші Хопти на збір Вероніки Мовчан банка

Знову зворотній відлік у літа. Дронні ескорти ніяк не відчепляться. Настрій тривогою вкотре надщерблений. Часом бажається просто зоріти Понад ланами, морями, кичерями. Сливи би сипати разом із серпнем Чи то повиснути з винними гронами, Що лиш сезонно стають сумно-чорними. Взяти би зло і як перець розтерти. Ворог і далі кинджали устромлює. Вчуся яскравості барв у кермеку. Хай і вичавлюють соки обставини, Всотую світло до хвилі останньої. Для відчайдушних надія не меркне, Скільки б не кликала доля ристалитись. #поезія

🌱 Коли йдеш наверх 🌱 Найважче – ні, не підніматися знову і знову після падіння, поразки, втрати. Найскладніше – ні, не триматися на плаву, коли тиск обставин шалений. Найтяжче – пробачати себе за години, дні чи роки, коли плутав у пітьмі та думав – все, приплив, не виплутаю. Найболючіше – не падати униз, а боятися падіння, коли ти нагорі та гарантовано знаєш, що впадеш. І доведеться йти туди знову. І пробачати себе. І пробачити раз і назавжди. На все минуле назад. На все майбутнє вперед. @worldscrossroads #alldoroga

Храм поезії: онлайн-збірка сучасної поезії, поетичні конкурси, анонси цікавинок, краса ключиць 💒 OWL HUB: унікальні поетичні афіші, цікаві ідеї, змагання, спілкування в голосових чатах, звичайних чатах, організація літературників, окрема гілка для навчання новачків 🦉 poetry_ua: поетичні марафони (нещодавно стартував новий марафон), затишне спілкування в чаті, можливість знайти друзів-поетів, благодійні ініціативи, онлайн-літвечори 🍷 Альтернативна творча студія: майданчик для вашої творчості, красиві ілюстрації до віршів, конкурси 🎨 Котолиси: відкриття масштабного конкурсу для поетів, меми, спілкування, багато милоти 😺 Дім культури: звичайне спілкування, спілкування з легендами поетичного світу, спілкування футбольних фанатів, масштабні конкурси для азартних авторів ⚽️ Чорно-білий будинок: таємнича атмосфера, ілюмінати, знайомство із сучасними авторами, гіпнотичні декламації ◾️◽️ @virshoplitkarka #віршопліткарка_рекомендує