в травні роби все, що тобі подобається

раніше до профспілкової діяльності в мене було досить сумнівне ставлення. університетська профспілка була дотична до адміністрації та виконувала бутафорські функції; профспілки, де працювали мої знайомі, пропонували, замість захисту прав, знижки/путьовки/подарунки/корпоративи та інший непотріб. в цілому досвід совєтського союзу спаплюжив сенс та значення профспілок. неоліберальна риторика заперечує потребу профспілок, бо мудрий риночек порішає, а якщо щось не подобається - знайдіть ліпшу роботу, скажуть нам свідки успішного успіху. але якщо жити на землі, не в вологих мріях атланта, значить відчувати необхідність захисту трудових прав. мені, як працівнику освіти, важливо, щоб профспілка існувала і відстоювала мої права та виборювала кращі умови. до моменту зустрічі з профспілковими працівницями, мені здавалося, що профспілка освітян/ок існує суто формально, але виявляється, що вони можуть двіжувать. наша профспілка багато разів рятувала відсотки зарплатні, які чиновники хотіли скасувати, писали безліч формальних звернень та навіть більше - влаштовували протести! розповіли цікаву історію, як вони зібрали автобуси освітян/ок, виїхали протестувати на кийов, а так як мєнти моніторять діяльність профспілок, то інформація швидко дійшла до центра, там обісрались, тому завчасно скасували положення проти якого збиралися протестувати. окрім того профспілка більше турбується про вчителів, ніж держава, тому частіше влаштовує усілякі конкурси з преміюванням, безкоштовні (або дуже дешеві) туристичні виїзди, навіть власний табір мають. але головне, що контролять всі дії з боку держави щодо нашої діяльності і не дозволяють відняти ті покращення, які вже встигли відвоювати. важливо знати і розуміти, що без профспілки життя педагогічних працівників/ць було би ще гіршим. профспілки — база, основа, ґрунт, фундамент!

я обрав професію педагога, тому що завжди мріяв бути бідним якось так розпочав я свою презентацію на вчительському конкурсі молодих педагогів. до першого тура я навіть трохи підготувався, розповідав про те, якою бачу нову українську школу та казав, що всі сучасні принципи педагогіки - вже були у лібертарних педагогів ще в XIX столітті. дивним випадком пройшов в фінальний етап, де я показував один мем і розповідав про скасування роботи та цитував боба блека. уявіть тепер реакцію журі та всіх присутніх. я не уявляю, бо намагався на них не дивитися, адже розумів, що я суцільний неформат для таких конвенційних вчителів. зате в мене тепер є фото, де я показую серйозним вчителям мем про нормісів.

домашнє завдання з математики: виконати задачу та розв‘язати приклади домашнє завдання з історії: поїхати в іншу частину України та сфоткатися біля пам‘ятника мужика з короною

Заклади освіти не повинні нав’язувати дітям ціннісних орієнтирів, які мають сповідуватись усвідомлено. Подання має відбуватись демократично, без нав’язування, інакше справжнього громадянина виховати не можна. міністр освіти неоднозначна людина: буває, що від його заяв мені соромно працювати в системі освіти, але іноді він має рацію. можна тільки подякувати, що в наших школах нема окремого предмету щодо патріотичного виховання, а-ля «разговоры о важном», але з міністерства та управління освіти постійно спускаються накази/рекомендації про проведення тематичної класної години (або іншого формату) задля виховання патріотичного почуття — отута і починається парад шароварщини. здається, що школи/учителя починають змагатися хто з них більше схожий на прапор, хто краще танцює народні танці, співає козацькі пісні або готує борщ. мені думається, що це не від щирості, а від бажання відпрацювати перед чиновниками, бо для них, здається, завжди недостатньо бути просто українцями. вони здатні опошлить та перетворити на шароварщину все, аби тільки звіти та пости на фейсбуці рясніли жовто-блакитними кольорами. після останнього дзвоника наша директорка вислуховувала від управління освіти, що учителя недостатньо щиро співали гімн, не всі діти поклали руку на серце під час гімну, деякі батьки розмовляли під час гімну і взагалі чому грав тільки гімн, а не козацький марш?

день захисту дітей не дуже помітне, але важливе свято. в умовах війни цей день набуває значно більших проблем. українські, палестинські та будь-які інші діти не заслуговують на війну. війна - від світу дорослих, але дітям доводиться пожинати наслідки разом з нами. окрім першочергового захисту від російських (або будь-яких інших) снарядів, варто не забувати про захист самого дитинства. прагнення до пізнання світу, свободи, творчості та гри сточується дорослими, які забули як бути дітьми. ми не повинні робити з дітей майбутніх дорослих, наша задача допомогти їм залишити найкраще з дитинства, перенести його в світ дорослості, щоб змінити суспільство. захищайте дітей від дорослості, примусу, черствості, дискримінації. будьте з ними чесним та справедливими, відкритими та вільними. діти здатні навчити нас кращому світу. читайте Гольдман і не будьте ворогами для дітей.

відпустка у вчителів 56 календарних днів, але за власний рахунок можна придбати більше часу. зазвичай перші два тижня червня ми ще працюємо: заповнюємо журнали та іншу макулатуру; проводимо педагогічні ради, де завучка на всіх кричить (по дєлу); працюємо над стратегією школи (да, в нас таке є); прибираємо та (за власний рахунок) ремонтуємо пошкоджені речі в кабінеті. я намагаюсь зробити всю роботу в перші дні, а весь інший час закриваюсь в кабінеті читать книжки. головне не попадатись на очі директорці, бо може якось задіяти (хоча я люблю допомогати). інші вчительки годинами влаштовують чаювання. корочє, наша діяльність після кінця навчального року здебільшого нагадує імітацію роботи.

ура, канікули!

працюю в нічну зміну. електронний журнал не працює вдень через навантаження, тому доводиться виставляти оцінки вночі. вже третю ніч поспіль намагаюсь застати час коли він ще дихає. чи доплатять за перероботку? ні. чи скажуть спасибі? ні. більше — навіть премію перед відпусткою не виплатять, побачите.

кабінет мого класу, тимчасово, перетворився на склад під двері в нарнію, а учні та учениці використовують їх для гри в хованки. мені доводиться їх шукать. да, мені за це платять гроші