в травні роби все, що тобі подобається

бро боїться звуків винищувача та вибухів, тому разом з дітьми спустився в укриття

Іванка — це казка, добра казка, де смілива дівчина виривається з регламентованого життя та спішить назустріч пригодам. Вона була носійкою кращого альтернативного буття. Здавалося, що в неї стільки життя, що вистачить на всіх нас. Навіть війна не здатна була позбавити її доброти, яку вона в собі зберігала. І ділилася з нами. Її доброта була казковою — у нашому світі такого не знайти. Вона була такою справжньою, вільною, сильною. Ідейна шукачка пригод, дослідниця навколишнього, велотоваришка, фанатка мумі-тролів. Іванка велику частину свого життя присвятила роботі з дітьми, але вона не вважала себе ані вихователькою, ані тьюторкою — вона була «подругою дітей». Комусь обов’язково доведеться написати казку про Гайку, щоб Іванка й надалі залишалася подругою дітей. Будь ласка. Але я точно знаю, що Іванка зараз у мумі-долині, катається на велосипедах із мумі-тролем та його друзями й готується до нових пригод. Нам лише залишається вічно чекати вісточки від неї. 💔🏴

це я тобі помніш розповідала про мумі-кухню. проект готування їжі разом з дітьми. нещодавно ми їздили на запорізьк напрямок і взаємодіяли з малими отак оформляю коробочкі

🇺🇦 Загинула Іванка «Гайка» Куценко Уночі 1 жовтня стало відомо, що під час артилерійського обстрілу загинула наша товаришка Гайка. Їй було 33 роки. Анархістка, феміністка, веганка, освітянка, морська піхотинка, наша добра товаришка й подруга. Вона була втіленням натхнення і спротиву: щирою, впертою, живою. «Я відчувала, що буду лупити далі цю скалу, і це дасть якийсь результат». Досвід Гайки залишився задокументованим у багатьох інтерв’ю, лекціях і розмовах. В червні, на дні народження «Колективів Солідарності» вона разом з іншими антиавторитаріями розповідала про свій досвід в армії: про сексизм, житлові проблеми, веганство, логістику та повсякденне життя на службі. Вона не боялася кидати виклик системі й власним прикладом підтримувала та мотивувала товаришок, які хотіли долучитися до лав Збройних сил. Її активістський шлях проходив крізь різноманітні антиавторитарні проєкти та ініціативи в Харкові, Одесі, Києві, Львові та поза містами. Вона виступала з лекціями, писала статті і казки, займалася самвидавом, фриганила, досліджувала сміттєзвалища та життя на них. Іванка багато мандрувала і жила активізмом. На початку повномасштабного вторгнення вона працювала в гуманітарних проєктах, допомагаючи жінкам і дітям із прифронтових територій, а згодом сама долучилася до збройного спротиву. Гайка проклала свій шлях морської піхотинки крізь упередження та сексистські перепони армійської системи, щоб зрештою бути нарівні зі своїми побратимами на важких бойових виходах. Гайко, нам тебе дуже бракуватиме. Наші щирі співчуття близьким, друзям, товаришам, побратимам і посестрам. Ми повідомимо про прощання, щойно матимемо більше інформації. Наразі дата поховання невідома. 🇬🇧 Ivanka “Hayka” Kutsenko was killed On the night of October 1, we learned that our comrade Hayka had been killed during an artillery strike. She was 33 years old. An anarchist, feminist, vegan, educator, marine, our dear comrade and friend. She was an embodiment of inspiration and resistance: sincere, stubborn, full of life. “I felt that I would keep hammering away at this rock, and eventually it would bring results.” Hayka’s experience has been documented in many interviews, lectures, and conversations. In June, at the birthday event of Solidarity Collectives, she spoke together with other anti-authoritarians about her experience in the army: sexism, housing problems, veganism, logistics, and everyday life in military service. She was never afraid to challenge the system, and through her own example she supported and encouraged other comrades who wanted to join the Armed Forces. Her activist path ran through a wide range of anti-authoritarian projects and initiatives in Kharkiv, Odesa, Kyiv, Lviv, and beyond the cities. She gave lectures, wrote articles and fairy tales, was involved in self-publishing, practiced freeganism, and researched landfills and the lives of people around them. Ivanka travelled a lot and lived through activism. At the beginning of the full-scale invasion, she worked on humanitarian projects, helping women and children from frontline areas, and later joined the armed resistance herself. Hayka carved out her own path as a marine through prejudice and the sexist barriers of the military system, eventually serving alongside her comrades as an equal on difficult combat missions. Hayka, we will miss you deeply. Our sincere condolences to her loved ones, friends, comrades, and fellow soldiers. We will share information about the farewell as soon as we know more. The date of the funeral is not yet known.

рівень дискусії: боб блек

тримаємо планку 🤝

після хоктайду середньовічне літо починалося зі святкувань травневого дня — час, коли кохалися, а моральні заборони послаблювалися. до світанку сільська молодь, іноді зі старшими і навіть духовенством, разом «приносили травень» — ходили в ліс зрізати дикі квіти, зелень та гілки глоту. іноді вони й ночували в лісі. у романі «гійом де доль» у XIII столітті описується святкування травневого дня у майнці, «дуже веселому місті». «як велить давній звичай», містяни проводять ніч у лісі, а зранку «проносять травень» містом, співаючи й вішаючи зелень на вікнах та балконах. вибирали молодих лорда та леді травня, які керували іграми й танцями.

сподіваюсь ця вчителька пройшла сертифікацію. брати за педагогічне кредо цитату, що проголошує вчителів найкращим пропагандистським інструментом — це потужно

слил сертифікацію, ніяких 20% доплати не бачити мені……… тупі педагогічні ситуації, треба бути краще заскриптованим вчителем мда, оце я лох кнш

нагадую, що я показував на обласному педагогічному конкурсі мені тоді ще 3 місце віддали і премію виплатили аахахахахахаха

ох, працювати в державній школі — суцільний прікол і саморуйнування. ось побачите, я ще попрусь на «вчитель року» і там щиро поугараю.

щоб отримати додаткову надбавку в розмірі 20%, вчителям треба доводити державі, що ти гідний і (не)особливий, шляхом учительської сертифікації. велика кількість сертифікованих працівників підвищує престижність школи, тому адміністрація змотивувала нас своїм проханням взяти участь у цьому процесі. всього три етапи: незалежне тестування (типу як нмт у школоти), самооцінювання і вивчення практичного досвіду. я вже звик, що мене постійно кудись залучають, тому погодився отримати цей незабутній досвід. до настання сертифікації я різко передумав, бо реально впадло, але вже пообіцяв спробувати. незалежне тестування відбулося ще в лютому. до екзамену я підійшов доволі відповідально — не готуючись, приперся в невідомість. коли нас попросили підготувати ручки, я зрозумів, що в моїй сумці лише 20 грн на дорогу і перцевий балончик. довелося просити, під зневажливі посмішки інших учителів/учительок, у екзаменатора ручку. він здивувався, але ручкою все ж таки поділився. я написав першим і одразу поїхав додому, не чекаючи чернетки. у результаті пройшов. наступним етапом було самооцінювання, де просто треба відповідати на анкетування в гугл-формі. взагалі не зрозумів цього етапу: там же просто напиздіти можна і прикинутися ідеальним учителем. я рандомно натикав відповіді в анкеті й пройшов у третій етап. у третьому етапі, який тільки розпочався, мені доведеться самопрезентуватися, провести два відкритих уроки й пройти співбесіду. тут вже цікавіше: я зможу потролити експертів — буду розповідати, що працюю в школі по пріколу, а також про лібертарну педагогіку і крутого вчителя онідзуку. до речі, на першому слайді моєї самопрезентації я буду зустрічати експертів біля альфатеру з написом «школа». (я не пройду цей етап). (да, я заради рофла руїню собі потенційні 20%)

нарешті це сталося! дякую депутатам 🫶 якщо серйозно, а не від депутатів-паразитів, ніяких 12 тис. молодий учитель не буде отримувати на руки за одну ставку. можливо, 8 тис. хочеш більше — набирай додаткові обов’язки, і буде доплата. я маю п’ять років стажу, 25 годин, класне керівництво та 30% виплати за престижність, але отримуватиму як «молодий учитель». 20% підвищення, да-да. гучно підвищили, тихо забрали доплату за несприятливі умови в розмірі 2600 грн. фокусники.

summerhill проти міносвіти

знаєте, я на канікулах так преісполнився, відпочив, набрався сил і мотивації. ми з дівчиною прочитали безліч книжок, оповідей і казок, багато педагогічної літератури: пітер грей, іван ілліч, феррер, а також інших анархістських педагогів. хотілося з новими силами й натхненням повернутися до школи, реалізувати нові ідеї та прикольні уроки. хіба не в цьому вчительське щастя? але всі набуті за відпустку ресурси контрить серпнева педрада, після якої згадуєш, що централізована державна освіта вимагає від тебе зовсім іншого, ніж ти собі придумав і прочитав у розумних людей. літо виривається з рук, але так не хочеться його відпускати 💔

пітер грей, американський психолог і дослідник гри в освітньому середовищі, вважає, що ідеал виховання та освіти можна віднайти в суспільстві мисливців-збирачів. його книжка «свобода навчатися», яку із задоволенням було прочитано під час канікул, популярно пояснює шкідливість традиційного навчання, що насправді не є традиційним, і пропонує залишити дітей у спокої. вже подобається, ага? найкращою своєю вчителькою пітер грей називає свою подругу рубі лу, шестирічну дівчинку, з якою він грався, будучи на рік молодшим за неї. вона навчила його найважливішому: дружити, кататися на велосипеді й досліджувати найближчий ліс, лазити по деревах і навіть відчувати емпатію до ближнього. з цього випливає центральна ідея — навчання через гру, яке активно практикувалося в суспільстві мисливців-збирачів. напевно, всі розуміють, що подібні суспільства зазвичай не мають звичних для нас шкіл, а їхні діти (ефективно) здобувають навички переважно через гру: вони спостерігають, практикують соціальні ролі та навички під час гри, піклуються про молодших і активно взаємодіють із дорослими. до речі, дорослі в такому суспільстві більше довіряють своїм дітям, аніж батьки західного суспільства, де перебільшена істерія навколо небезпек, що несправедливо обмежує свободу дітей. суспільство мисливців-збирачів зазвичай є більш егалітарним, ніж західні суспільства, тому виховання й освіта відповідають цінностям свободи, солідарності та рівності. пітер вважає, що люди мають вроджену схильність до освіти, природну допитливість і прагнення пізнавати, а тому ув'язнення до школи є нашим злочином по відношенню до дітей. у своєму дослідженні він наводить безліч прикладів того, як ігри нас навчають. але автор наголошує саме на неформальних іграх, бо формальні ігри, у які втручається доросле регулювання, не залишають простору для самоорганізації дітей. дуже цікаво рефлексувати над власними іграми, коли ми гралися в дитинстві (іноді й зараз). лише згадайте: якщо не домовитися з усіма, то участь у грі візьме менше учасників, а це означає, що гра не буде настільки цікавою. іноді доводилося домовлятися довше й запекліше, ніж тривала сама гра. і цей процес, напевно, найкраще навчає нас шукати консенсус, іти на компроміс, бо мотивація-то є сильна: хочеться погратися! своє дослідження пітер грей побудував навколо демократичної школи «sudbury valley», що успішно функціонує вже понад 60 років. відсутність розкладу уроків, оцінок, контрольних та самостійних, навчального плану, конвенційних учителів, але наявність загальних шкільних зборів (вищий орган, що керує школою, куди входять усі учасники освітнього процесу) робить цей заклад по-справжньому демократичним. оскільки sudbury valley не передбачає звичайних класів, усі діти перебувають у різновікових групах, так само як у суспільстві мисливців-збирачів. автор наголошує, що різновікові групи — це мастхев, який треба практикувати й масштабувати, адже діти здатні ефективно навчати одне одного. цю тезу він підкріплює результатами сторонніх досліджень та експериментів. щодо випускників, то, згідно зі статистикою, більшість продовжила навчання у вищих закладах освіти та успішно знайшла своє місце в суспільстві. насправді sudbury valley навіть перевершує за рівнем свободи більш відому школу summerhill. в цілому автор вважає, що sudbury valley дуже наближена до ідеалів освіти суспільства мисливців-збирачів. незважаючи на те, що грей пропонує цікаві низові альтернативи та радикально змінити суспільний інститут освіти, але водночас хоче залишити освіту поза політикою. проте сама зміна цього інституту є політичним питанням. тому іронічно, як наприкінці дослідження він розмірковує, якими шляхами поширювати альтернативну освіту, та ставить питання: як подолати загальноосвітню систему? на що, на мою думку, є лише одна відповідь, і вона — політична. все, що можна написати про цю книжку, ніяк не вміститься в один пост. тому моя рекомендація — читайте пітера грея! приємний антипедагогічний нонфікшн, що легко читається. особливо раджу батькам, учителям та всім, хто взаємодіє з дітьми.

вже четверту відпустку підряд я тікаю зі спекотного півдня і гучного міста та ховаюся між поділлям і поліссям, у селі, з якого вийшов мій батько. носити воду відрами зі спільної криниці, знати кожного мешканця в обличчя, не замикати двері та щоніч споглядати неприховані зірки — від цього відмовилися люди на користь урбанізації? я настільки сповнився життям у селі розміром у три вулиці, що почав дізнаватися про вакансію в місцевій школі. на жаль, вакансії немає, і найкраща перспектива школи — як мінімум не закритися в найближчі роки. сумна доля українського села. але інші шляхи рано чи пізно унесуть мене подалі від міщанського виживання, і я забуду маршрути одеських богданів. з вікна спальні знову буде виглядати зелений садочок, з веранди — вид на ставок та ліс, а до магазину за хлібом їхати одну хвилину на велосипеді. небачена розкіш для великого міста. базовий мінімум для улюбленого села. необхідність для людини буття. моя революція — деурбанізація!

до речі, умберто еко «ім’я рози» разйоб читать всім