КовчеГ

Певне, лише наплювательство й тугодумство державного керівництва заважає закупити по світу декілька сотен морально-застарілих літаків, обладнати кулеметами і відправити полювати на Шахеди. Шахед — відносно повільна й маломаневрена ціль. Виграють ці дрони головним чином завдяки масовості використання. Навіть моторні винищувачі Другої Світової приблизно відповідають Шахедам по швидкості й значно випереджають їх у маневреності.

Хтось бачить на цьому відео хорошого стрільця. А я бачу що на 4 рік війни досі не вирішено питання модифікації легкомоторних літаків для боротьби з шахедами. Поясню. Ви можете подумати, що стрілець веде вогонь з рук за допомогою АРки, бо він так хоче. Ні. Він би хотів мати кулемет прикріплений до борта, щоб стабільно навалювати з упора більшим калібром більше куль. Але нажаль законодавство в сфері авіації не дає робити такі модифікації літака без проходження семи кіл бюрократичного пекла, які, наскільки мені відомо, досі ніхто не пройшов. А якщо зробити модифікацію не погодивши її, то в випадку збиття чи падіння літака вина ляже на пілота, і не буде ніяких виплат. Так і живем.

До речі про військову стратегію. Як відомо, ракети ПРО Patriot в Україні практично закінчилися. У результаті противник протягом всього липня безкарно обстрілює Київ і інші українські міста балістичними ракетами, сіючи руйнування і смерті. Уражений ряд військових і цивільних підприємств і складів, цивільна інфраструктура, житлові будинки, в сьогодні виставка БпЛА. Пройшло більше ніж чотири (або 12) років війни. Власної ПРО ніхто за цей час не розробив і не виготовив. А для наших партнерів і союзників інтереси Ізраїлю (також наш великий союзник і партнер між іншим) на Близькому Сході важливіші якихось-там українців. Для жидів ракети знайшлися. Хто б міг подумати, що геніальна стратегія величного лідера й компетентного верховного головнокомандувача забити на військову промисловість і просто клянчити гроші й зброю у Заходу, показуючи їм знімки трупів українських сімей, могла виявитися неефективною й провалитися?

Деякі військові (здебільшого діячі гатунку Карася) негодують, що як так якісь-там цивільні мітингарі (те, що на акціях були сотні ветеранів, вони просто ігнорують) мають право впливати на рішення щодо війни, стратегії на фронті і кадрових змін у війську. Такі рішення, стверджують вони, мусять прийматися виключно військовими, а не якимись-там цивільними активістами. Як же чудово, що наш президент, камбін і 400 депутатів Верховної ради, що приймають рішення стосовно війни, стратегії на фронті і кадрових змін у війську, — всі як один кадрові професійні військові з багаторічним досвідом участі у бойових діях на нулі. Ось вони точно мають право й компетенцію ухвалювати військові й кадрові рішення, не те що кляті ухилянти з картонками.

Відставка Сирського — це лише одна із вимог мітингувальників. Щоденні мітинги продовжуються і сьогодні, і завтра. А 24 липня призначений наступний крупний протест в Києві і ряді міст України.

Закликаю всіх людей доброї волі долучатися до нинішніх акцій. Зовсім не заради Федорова. Я не підтримую ані Федорова, ані, тим паче, генерала-котла Сирського. Обидва вони, хай там один трохи кращий, а інший трохи гірший, представляють із себе частину однієї й тієї самої паразитарної системи, що наживається на крові українців і на вічній війні. Однак, нам вигідні будь-які протиріччя і конфлікти всередині цієї системи, оскільки вони запобігають головній загрозі — концентрації всієї влади в руках однієї сторони, в нашому випадку в руках Зеленського. А Сирський є однією з опор влади Зеленського в армії. Поки триває конкуренція між різними сторонами в рамках системи, жодна із них не може встановити повного тоталітаризму по прикладу РФ, а у нас залишається шанс створити третю націоналістичну силу, що виступатиме за процвітання і добробут українців. До того ж, протести самі по собі легалізують публічну політику під час війни, заборона на яку стала однією із запорук вічної влади Зеленського. А можливість вести публічну політику відкриває двері вже нашому руху. Безперечно, протести мають хаотичний і відверто клоунський характер. Однак, це наша перевага, оскільки саме свобода й хаотичність дозволяють виходити будь-кому з будь-якими вимогами й гаслами. Місцями діє навіть вільний мікрофон. Організовуйтесь і приходьте із власними гаслами. Агенти системи хочуть злити протест, направивши невдоволення у вигідне їм русло — у призначення чи звільнення чергового чиновника. Нібито перестановка крісел здатна змінити на краще прогнивший будинок цієї держави. Радикалізуйте протест. Виступайте проти Сирського. Проти Зеленського. Проти політики зливання війни. Проти соціально-несправедливої мобілізації. Проти засилля інородців при владі. Нехай вас назвуть радикалами й провокаторами, байдуже. Будьте реалістами, вимагайте неможливого. Окремий привіт персонажам для яких хлопець з рожевим волоссям на мітингу гірший, аніж некомпетентний кацапський генерал, що створює 100 бригад з некомплектом ОС і викошує українських воїнів в безсенсових котлах.

Кожен вносить свій крихітний внесок.

Уявіть собі, що ви знаходитеся у вічному й безправному рабстві. У вас немає жодного впливу на країну, суспільство й тим більше на ваших рабовласників. Ви нічого не вирішуєте, ваші інтереси й бажання нікого не хвилюють і максимум ваших можливостей впливу на власну долю це благати й випрашувати у ваших рабовласників якихось покращень, необхідних для вашого життя. При цьому головний ваш обов'язок — буквально ризикувати померти за своїх панів. Із переваг вашого життя можна назвати відносно непогану зарплатню. Відносно ніщих людей, котрі не можуть зайти у продуктовий, не дивлячись на ціни на хліб і картоплю. До статків ваших господарів вам, звісно, як до неба рачк, хоча живуть вони повністю за ваш рахунок. Можливо, вам пощастило, с часом ви вислужилися перед паном і навіть стали наглядачем над іншими рабами. Ваш соціальний статус, звісно, не змінився, але принаймні шансів померти стало меньше. За рахунок інших таких же самих, як ви. Уявили? Які у такому разі ваші наступні дії? Я б, наприклад, хотів би зробити все заради здобуття волі своєї і своїх співвітчизників. Або ж принаймні домагався справедливішого відношення. Все-таки пани повністю від мене залежать, живуть за мій рахунок, та при цьому вимагають від мене моє здоров'я, життя і свободу. У таких умовах, я вважаю, що маю моральне право отримати хоч якісь реальні важелі впливу на рішення щодо мене й моїх побратимів. У найгіршому випадку би добре отримати від рабовласників хоча б чогось більшого за повернення жалюгідних крихт із того багатства, яке вони від мене отримують. Однак, замість цього ви... кидаєтеся на людей, які не хочуть потрапити у ваше рабство. Ви невдоволені тим, що люди не хочуть служити вашим панам й покласти за них своє життя. Ви ненавидите їх більше, аніж власне рабство й своїх господарів. Ви вимагаєте їх бити, вбивати, гвалтувати. Бо вони не хочуть розділити вашої долі. "Що? Вони не хотять служити моєму пану? Да як вони посміли?! Невже страждати маю лише я, а не мій сусід?! Я хочу, щоб мій сусід теж став рабом! До того ж, якщо ніхто не ставатиме до рабства, я ніколи не зможу зайняти посаду наглядача..." — думаєте ви. Адже подумати, що ваш рабовласник, який сам же і встановив такі умови, і є джерелом такого стану речей — занадто небезпечно. Так можна навернути на себе гнів господаря. Так наглядачами не стають. Тому ви добровільно і словом і ділом підтримуєте раболовів ваших панів. Ви лютуєте, коли хтось не хоче підкорятися вашим господарям. Ви пліч-о-пліч із ловцями ваших рабовласників виходите на полювання та кидаєте у клітки небажаючих переходити у рабство. Або ж знаходите, караєте й принижуєте цих обнаглівших тварюк. Тепер нарешті не вас б'ють нагайкою, а ви і є тієї самою нагайкою! Вам треба добре вислужитися, можливо, наглядач наглядача вашого власника видасть вам за це крутішу плітку! Чи не це найбільше щастя для вірного раба свого господаря?

Зміни по Харкову й Києву. Київ: 23 травня, 12:00 | Майдан Незалежності. Харків: 24 травня, 17:00 | ХОДА.

Актуальний на даний момент список акцій проти міграції. Приходьте і висловіть свою позицію проти державної політики заміщення української нації чужинцями. Україна для українців, а українці — біла нація. Не бійтеся публічно виступати за те, що правильно, однак пам'ятайте, що ваша безпека залежить найперше від вас самих. • Київ: 16.05, 12:00 | Майдан Незалежності • Київ: 23.05, 16:00 | Майдан Незалежності. • Харків: 23.05, 12:00 | ОДА. • Одеса: 23.05, 17:00 | Площа Біржова. • Дніпро: 23.05, 14:00 | Європейська площа. • Львів: 23.05, 17:00 | Пам'ятник Т. Шевченка. •Кривий Ріг: 23.05, 14:00 | 95 квартал (біля пам'ятної дошки). • Чернівці: 24.05, 17:30 | Площа Центральна. • Івано-Франківськ: 19.05, 19:00 | ОДА. • Тернопіль: 23.05, 17:00 | ОДА.

Мій побратим з одного чудового підрозділу спеціального призначення НГУ зробив збір для свого розрахунку БпЛА на дрон DJI Matrice 4T. Цей дрон якісніший, стабільніший і загалом має кращі характеристики, аніж видані безпілотники. Та найголовніше, він відомий чудовою нічною тепловізійною камерою, яка не дозволить противнику скористатися темрявою для своїх переміщень. Особливо отримання кращої моделі дрону актуальне у наш весняний період, коли ворог пре на нашу землю через зарослі зеленню посадки. Закликаю всіх долучитися до збору. Хто не може пожертвувати сам — той поширює збір. Кожна ваша гривня — ваш вклад в ефективніше знищення росіянських окупантів. Підтримуй своїх. Посилання на банку: https://send.monobank.ua/jar/8oJqRAB7Zo картка банки: 4874100026189673 IBAN: UA843220010000026200376739101 Увага на чорне сонце на одному з героїв записів!

29 декабря 2019 года в Техасе во время службы в церкви West Freeway Church of Christ психически нездоровый террорист Keith Thomas Kinnunen внезапно открыл огонь из дробовика. Стрелок успел убить 2 ближайших прихожан и останавливаться явно не собирался. К счастью, в Техасе можно свободно покупать и открыто носить оружие. В том числе короткоствольное. Каждый техасец (за исключением психбольных) может спокойно зайти в магазин и купить себе пистолет либо винтовку. Либо просто купить её за наличку или перевод у соседа. И техасцу вовсе не нужно даже регистрировать оружие, брать какие-то лицензии или носить свой пистолет в полицейский участок. Ведь для техасца унизительно испрашивать господского изволения на владение тем, что ему и так полагается как мужчине и как свободному человеку. Что ещё важнее, у техасца есть не просто оружие, но и право на его применение с целью защиты себя и окружающих. В Техасе действуют законы Stand Your Ground и "Мой дом — моя крепость". Закон в Техасе стоит на стороне граждан, а не преступников. Потому техасец в случае нападения уверен, что он прав, и не боится защитить своих родных и свой дом, в том числе при помощи оружия, за что его никто и не подумает наказать. Посему один из прихожан — Jack Wilson, за считанные секунды уничтожает стрелка, тем самым спасая церковь от судьбы Крайстчерча наоборот. Либо от судьбы жертв терракта на Демиевской в Киеве. Никаких последствий за спасение людей от террориста Jack Wilson не понёс. Его, в отличие от хохлокрепостного, который посмел неаккуратными приёмами защитить свою девушку от нападения толпы гопников, не наказали, даже не затаскали по проверкам и судам, а наградили медалью за мужество. А кому в Украине не знакома история, когда человек, посмев защититься от группового нападения или вторжения вооружённых людей в собственный дом, сам садился в тюрьму? Безусловно, в США есть куча своих проблем. Иначе никогда бы не произошло военного преступления в Уэйко, когда на штурм церковной общины с семьями и детьми федералы бросили военную бронетехнику. Иначе не существовало бы движения в защиту 2-ой поправки, ведь оно было бы попросту не нужно. Но даже с учётом всего этого я поражаюсь, насколько же Техас отличается свободой, достоинством и безусловным природным правом на защиту себя, родных и своего имущества от раболепной совковой Украины.

Можливо, у середовищі примазаних медійних пропагандистів і замполітів нагородну зброю отримати дійсно так легко. Нажаль, 90% армії до цього середовища не належить. І у абсолютньої більшості з них шанси отримати наградняк неіснуючі. Можна сидіти на передовій позиції не один місяць. Можна участувати в десятках штурмів й особисто винищувати ворогів пачками. Можна не один кілометр тягнути пораненого побратима під обстрілами. Можна заїжджати на евак прямо через ворожі позиції. Але більшість з таких бійців ніякої нагородної зброї в очі в житті не побачить. Зате її побачить командир, що поклав пів роти, завівши її у котел в селі всередині далекого виступу у бойові порядки противника, адже у цій частині вважається, що наградняк то тільки для офіцерів, а якщо твоя рота не має 50% втрат, то ви просто не воюєте. Зате її побачить замполіт, що перебирає папірці, носить каву командиру й маячить перед його лицем. Зате її побачить поліцейський, що прийняв якусь-там частку участі у виявленні та затриманні підлітка в окулярах і капелюсі у Львові, який застрелив бабку-професора. Зате її побачить народний депутат, що героїчно натискає на кнопочки за командою, приймаючи для хохлокріпаків закони про підвищення податків і антисемітизм. І навіть якщо реально достойному воїну пощастило і його подали на пістолет, то процес подання, очікування у черзі та нескінченних погоджень і затверджень у кожного відомства і великого начальника та весь зворотній шлях зброї до бійця легко може займати 6, 9, 12 місяців. Тож навіть ті солдати, що з точки зору військової системи заслужили на нагородний ствол, часами помирають, так ніколи не побачивши свого омріяного наградняка. Ці факти знають плюс-мінус 99% української армії. Здається дивним, що вони невідомі нашому войовничому вождеві всіх ветеранів України. Давно я не бачив, щоб в армію закликали настільки по-дебільному.

1. Сотня поліцейських на Подолі охороняють черговий захід педерастів і відважно пакують кілька десятків школярів і студентів, що прибули на вільну публічну дискусію, об'явлену самими ЛГБТ. У той же самий час у тому самому місті. 2. У ході теракту на Деміївській 2 мінта, лишень зачувши кілька далеких пострілів, обмочившись, тікають куди очі глядять, кидаючи напризволяще дитину. Плюйте кожній мусорській собаці в лице.

Жид підписав закон згідно якого критика жидів це злочин, за який можна загриміти в тюрягу. Тим часом мамин пиріжок Буданов домовляється з країнами Африки як би побільше в Україну завезти Уга-буг, бо в нас, бачте, криза на ринку праці. Взагалі дуже логічно це все. Чергове нагадування за що ми воюємо. Воюємо за країну де пейсаті кєнти пейсатого президента розікрали оборону енергетики, а президент їх ще й позбавив українського громадянства, щоб не було ні найменшого шансу юридично Міндічєй покарати. P.S. Пост з затримочкою, бо війна сама себе не повоює, на жаль.

Краматорск. Сложно найти лучшую мотивацию.

Залізняк: мені не подобається 161 ККУ, Україна для українців. Також Залізняк: Зеленський наш, він обличчя нашої країни і представляє інтереси народу! Таак, шизофазія й нездатність скласти 2+2 це справді тяжко... А пам'ятаєте як ми колись сміялися з русналістів, у яких поєднується підтримка СVО і невдоволення мігрантами?

В ідеальному світі я виступав би за тотальну війну до кінця. Як колись давно, лише починаючи свій шлях в армії, коли я наївно гадав, що не дивлячись на корумпованість системи в Україні, Військо за рахунок нових здорових сил все одно зможе перемогти у війні, так би мовити "не благодаря, а вопреки". Як виявилося, я суттєво недооцінив всю прогнилість і мерзенність держави. Нині ж мені ясно, що ціль державної системи України це не перемогти у війні, а затягувати її якомога довше. Звісно, за рахунок життів українців. Соціальні й етнічні паразити, що контролюють окупаційну державу, як всі ці 4 роки, продовжуватимуть грабувати мільярдами, продовжуватимуть неефективну й соціально несправедливу мобілізацію, продовжуватимуть шизофренічну стратегію оборони покровських котлів, продовжуватимуть ігнорувати критичні проблеми армії, продовжуватимуть воювати людьми, а не вмінням, промисловістю чи технологіями. Це не помилки системи. Система працює так, як і задумано. Просто вона працює проти нас, українців. Коли вище військово-політичне керівництво і їхні іноземні союзники зливають війну, правильна ініціатива здорових сил знизу її самотужки не виграє. Нам необхідна корінна зміна відношення до людей в армії і у владі. Нам необхідна тотальна мобілізація економіки. Нам необхідна побудова військово-промислового комплексу. Нам необхідний радикальний перерозподіл статків у країні від паразитарних класів на користь війни. Нарешті, нам необхідна соціально-справедлива й ефективна мобілізація, заснована на мотивації, участі всіх верств суспільства й бажанні людей захищати власну державу, а не на бусифікації 50-річних епілептиків групами по 10 здорових ТЦКшників і мусорів. Не дивно, що бажання захищати власну державу у людей немає, оскільки власної української держави просто не існує. А за те, що нам підсунули у 91 році під назвою "України" — помирати відверто шкода. Оскільки держава не зацікавлена ані у змінах, ані у перемозі у війні в цілому, для втілення цих і багатьох інших змін у життя і переламу у війні необхідний радикальний знос всієї системи й побудова нової держави, не пов'язаної з сучасною владною вертикаллю й паразитарними верствами населення. Якщо ж нічого радикально не міняти й продовжувати воювати як зараз — результат також не зміниться. Вірогідність таких змін під час війни мінімальна. Як показала практика, свого Пригожина в українській армії немає. І поки йтиме війна, свято паразитів продовжуватиметься. Але як тільки війна закінчиться і настане мир — Зеленський і його кодла впадуть, адже саме на війні тримається їхні влада і статки. Мир призведе до зміни влади, саме тому, немов кровопивці з сонця, з миру так бісяться сучасні можновладці. Безумовно, за владою поженуться відомі олігархи й корупціонери всіх мастей і національностей, що бажатимуть не міняти існуючу ліберальну систему, а отримати краще місце біля кормушки у рамках самої системи. Однак шанс може з'явитися і у нас, націоналістів, що прагнуть до національної й соціальної революції, до побудови України для Українців, до побудови такої України, яка здатна ефективно воювати у війні і за яку воювати не шкода. Відомо, що навіть у разі гіпотетичного миру РФ рано чи пізно піде на другий раунд. Що ж, ми мусимемо докласти всіх зусиль, щоб наступного разу Україна була готова. Звісно, у сучасних умовах мир виглядає як незбувна фантазія, але яка йому існує альтернатива? Продовжувати війну на виснаження до талого проти ворога, який у всьому має багатократну й усе зростаючу із часом перевагу, під керівництвом таких видатних керманичів, як Зеленський, Сирський і Умєров? Нині у них вічна оборона українського Донбасу, а коли впаде Донбас, у них почнеться вічна оборона українського Запоріжжя? У такому варіанті нас чекає неминуча поразка з величезними територіальними, економічними, а головне людськими, втратами. Кращого плану у патріотичних лідерів і державників немає. Мир дає вікно можливостей, війна ж невідворотньо веде до катастрофи. Особисто я обираю ризикнути й отримати хоч якийсь шанс, аніж стрімголов бігти до прірви з передбачуваним результатом.

Мир дає вікно можливостей, війна ж невідворотньо веде до катастрофи. Особисто я оираю ризикнути й отримати хоч якийсь шанс, аніж стрімголов бігти до прірви з передбачуваним результатом.

В ідеальному світі я виступав би за тотальну війну до кінця. Як колись, давно, лише починаючи свій шлях в армії, коли я наївно гадав, що не дивлячись на корумпованість системи в Україні, Військо за рахунок нових здорових сил все одно зможе перемогти у війні, так би мовити "не благодаря, а вопреки". Як виявилося, я суттєво недооцінив всю прогнилість і мерзенність держави. Нині ж мені ясно, що ціль державної системи України це не перемогти у війні, а продовжувати її якомога довше. Звісно, за рахунок життів українців. Соціальні й етнічні паразити, що контролюють окупаційну державу, як всі ці 4 роки, продовжуватимуть грабувати мільярдами, продовжуватимуть неефективну й соціально несправедливу мобілізацію, продовжуватимуть шизофренічну стратегію оборони покровських котлів, продовжуватимуть ігнорувати критичні проблеми армії, продовжуватимуть воювати людьми, а не вмінням, промисловістю чи технологіями. Це не помилки системи. Система працює так, як і задумано. Просто вона працює проти нас, українців. Коли вище державне військово-політичне керівництво, їхні іноземні союзники й уся вертикаль влади зливають війну, правильна ініціатива здорових сил знизу війну самотужки не виграє. Нам необхідна корінна зміна відношення до людей в армії і у владі. Нам необхідна тотальна мобілізація економіки. Нам необхідна побудова військово-промислового комплексу. Нам необхідний радикальний перерозподіл статків у країні від паразитарних класів на користь війни. Нарешті, нам необхідна соціально-справедлива й ефективна мобілізація, заснована на мотивації, участі всіх верств суспільства й бажанні людей захищати власну державу, а не на бусифікації 50-річних епілептиків із села групами по 10 здорових ТЦКшників і мусорів. Не дивно, що бажання захищати власну державу у людей немає, оскільки власної української держави просто не існує. А за те, що нам підсунули у 91 році під назвою "України" — помирати відверто шкода. Вона не зацікавлена ані у змінах, ані у перемозі у війні в цілому. Для втілення цих і багатьох інших змін і переламу у війні необхідна радикальна зміни всієї системи й побудова нової держави, не пов'язаної з сучасною державною вертикаллю й паразитарним слоєм населення. Якщо ж нічого радикально не міняти й продовжувати воювати як зараз — результат також не зміниться. Вірогідність таких змін під час війни мінімальна. Як показала практика, свого Пригожина в українській армії немає. І поки йтиме війна, свято паразитів продовжуватиметься. Як тільки війна закінчиться і настане мир — Зеленський і його кодла впадуть, адже саме на війні тримається їхні влада і статки. Мир призведе до зміни влади, саме тому немов кровопивці з сонця з нього так бісяться сучасні можновладці. Безумовно, за владою поженуться відомі олігархи й корупціонери всіх мастей і національностей, що бажатимуть не міняти існуючу ліберальну систему, а отримати краще місце біля кормушки у рамках самої системи. Однак шанс може з'явитися і у нас, націоналістів, що прагнуть до національної й соціальної революції, до побудови України для Українців, до побудови такої України, яка здатна ефективно воювати у війні і за яку воювати не шкода. Відомо, що навіть у разі гіпотетичного миру РФ рано чи пізно піде на другий раунд. Що ж, ми мусимемо докласти всіх зусиль, щоб наступного разу Україна була готовою. Звісно, у сучасних умовах мир виглядає як незбувна фантазія, але яка йому існує альтернатива? Багаторічна війна до талого під керівництвом таких видатних керманичів, як Зеленський, Сирський і Умєров? Нині у них вічна оборона українського Донбасу, а коли впаде Донбас, у них почнеться вічна оборона українського Запоріжжя? У такому варіанті нас чекає неминуча поразка з величезними територіальними, економічними, а головне людськими, втратами. Хоча би по тій причині, що вони ведуть війну на виснаження проти ворога, який у всьому має багатократну й усе зростаючу із часом перевагу. Кращого плану у патріотичних лідерів і державників немає.