re:vanta

=+= - у цій суєтє громчє всього чутно тих, хто мовчить, - заявляє меланхолійно мені дядя Костя бородатий, непевного віку сусід із третього поверху що щедро поділився з війною рукою у двадцять третьому десь під Авдіївкою а чáсом — іще щедріше: десь з дві тисячі вісімнадцятого ми знакомимся з ним в укритті-парковці якоїсь непевної січневої ночі у мінус двадцять коли у столиці єдине джерело тепла — наша пара з вуст зате джерел звуків, як і джерел миттєвої смерті — задофіга починаючи з монотонних балад генераторних і закінчуючи бадьорим «што-гдє-кагда» залпом «Цирконів» чи «Іскандерів» звичайні, як кажуть Повітряні сили, дрони — це вже просто народний мем - я на них даже з кроваті не вскакую, - підкашлює дядя Костя, підпираючи єдиним передпліччям стіну і це певніше, ніж будь-що у цю секунду у цьому світі він натужно хрипить, ходить за ніч курити по двадцять разів важко й майстерно горне самокрутки приносить з двору жменю морозу сюди назад підкепковує з молоденьких хіпстерів: - нарушитєлі, - каже, - сістєми, - і здригається в приступі кашлю, наслинюючи чергову цигарку - а то, шо ти стоко раз утікаєш од цей сістєми, ні на шо тебе, синок, не наштовхує? - нічо тобі щодо цього в глубінах косічєк не щолкає? і тихенько прорізує простір поглядом що морозить більше за вуличний мінус а на денці ока живе іронічна смішинка і не зникає - от по жизні ти хто? - заводить Костя на пʼятий день діління порогу парковки він починає приходити, бо переїхав і щиро думає, що «раз не вмер в етом мєсівє» то в хрущовці — точно не слід це ого-го жага до життя - так і шо, чим занімаєшся? - знов повторює - вірші пишу, - кажу - ааа, словесна еквілібрістіка,- знов похрипує Костя, натягуючи глибше на вуха шапку. - буквений заколот, пунктуаційна революція! - виступаєш? - виступаю, - кажу - я це зразу поняв! - скрипить сміхом цей чоловік який майже не ділиться своїм минулим і ми разом здригаємось від прильоту руского міра десь в кварталі Костя тримається за пустий рукав оминає мої очі, дихає куривом: - кістці памʼяті теж болить коли реальність вгризається зубами у мʼязи воспомінаній що її обросли - знаєш, шо саме хуже? шо біцепс уже так не вийде виставити напоказ і регоче промерзлим болем собі в кожух а вранці ми знову виходимо на засипаний снігом двір під приторно мелодійний дзвінкий відбій - ось ми і дочекалися цього чарівного звуку, - раптом голосом ведучого дитячих казок на радіо заявляє Костя і дороги наші розходяться щоб вночі знову зійтись 24.10.26 #revantapoetry