підвечірнє каркання

земля розпечеться тріщинки на грунтовці розділять простір на до і після  розповзуться по шкірі жилками жовтого листя в маршрутці тиснява вичавить з тебе останні соки байдужістю лиць та гнучкістю принципів змішає з потоком і викине у життя із відкритими ранами надія — відірвана  гідність — надламана земля замість тріщин вкривається вирвами  чим залити їх всі та в сумлінні прогалини? вітрила порвуться на виході з рідної гавані  зірваний з рота скотч пахне кров'ю та страхом  ліпити його на мапу по приципу пластира  лишити кінчик мотка, щоб звисав із даху ця нитка тепер не даватиме впасти нам засвіта взнати колір на рукавах у районі ті, хто із ним — найближі, хоча незнайомі склеєні назвами вчора розйобаних вулиць змотані спільним і вічно болючим минулим я заливаю у себе шотландський віскарь пальоний коли збираю докупи надщерблені спогади (мотати потрібно як завжди у три шари) захована тиша в них  породжує в надрах здогадки і я збираюсь в похід беру із собою все, що розбилось раніше сумління запал справедливість жменю наївних віршів любов надію та віру і скотчу побільше