Горіха Зерня

"Женя, давай газу! Це не та машина! Це ж тобі не камаз!" :) Оформили сьогодні документи і забрали вантажівку у продавця. Хлопці задоволені - не те слово. Ми з вами закрили дуже важливу потребу. Подивіться, кули пішли ваші внески, це те шо ми зібрали по гривні і по долару. Сподіваюся, у вас теж усмішка від вуха до вуха, як у мене зараз ;)

У Житомирі потрусили членів медичної комісії, просто на робочому місці знайшли 4 млн грн. На Рівненщині викрили одразу 26 медпрацівників , які «заробляли» на ухилянтах, при обшуку виявили 14 млн. Так область до області, копієчка до копієчки, бюджет і наповниться. :) Насправді ні. Ці гроші не підуть ні на військові закупівлі, ні на соціальні проекти. Полежать у речових доказах і повернуться власникам у більш урізаному вигляді. Відрізана половина теж не потрапить у бюджет, а поповнить становище інших корупціонерів. Як дослідили журналісти "Комерсанта", з 24 лютого 2022 року в судовому реєстрі є 216 вироків, де фігурують співробітники МСЕК. Не сів жоден. Більшість обвинувачених звільняються від покарання з випробувальним терміном за угодою з прокуратурою про визнання провини. Без конфіскації майна. Повірте, це набагато гірше за шизофренію окремо взятої людина, в яку вселився дух проповідниці і яка несе маячню у соцмережах. Це хвороба системи, це параліч державних інституцій. Коли однією рукою показово затримуються хабарники з показовим викладанням килимів із доларів, а другою рукою ті самі люди повертаються на ті самі посади. Нас дійсно постійно відволікають цими розкрученими скандалами. Як не військовий блогер у сзч, так "богородиця" на мінімалках. Але відволікають не від Вугледара чи Курська, а від неспроможності вищого політичного керівництва виконувати покладені на них функції. Все, чого вони досягли, - велике корупційне спустошення країни, от і все.

А якою мовою говорили у родині Лесі Українки? Не таке очевидне питання, як здається на перший погляд. Її батько, Петро Антонович Косач, народився у місті Мглин. Зараз це Брянська область на росії. І все життя був російськомовним. Мама Лесі, Олена Пчілка, зі своєю матір'ю листувалася російською. І у пошуках україномовного середовища для своїх дітей вивозила їх на літо у глибоку провінцію, у села. Тобто хоч-не-хоч, але у дітей мало скластися враження, що українська - це мова села і мова селян. Серед рівних за станом і статусом українською у них не говорили. Тобто питання, яке б нас мало цікавити: на якому етапі стався перелам? Де, коли і внаслідок чого "народництво" із екзотичного захоплення перетворилося на справу життя, місію - як для покоління батьків, так і для покоління дітей. Мені здається, визначальним став вплив Шеви - як університету Св. Володимира з відповідними рухами серед студентів і викладачів, так і Шевченка як людини, поета і Кобзаря.

Ми з донькою у Звягелі (не питайте). Гарні люди і погані дороги (краще так, аніж навпаки). Ось дядько котить величезного гарбуза. Дві жіночки ідуть слідом і дивляться, щоб не втік - чи то дядько, чи то гарбуз. Сліпуче сонце, золоте листя. А на сусідній вулиці похорон під прапорами, поліція завертає машини в об'їзд, всі тихо об'їжджають... Були у музеї родини Косачів. Тут у мільйонний раз переконалася, який же важливий пласт нашої історії і пам'яті від нас захований, припадає пилом у книгосховищах і архівах. Всім відомо, що Олена Пчілка була видатною громадською діячкою, просвітницею, феміністкою і збирачкою українського фольклору та узорів народної вишивки Її праця "Украинскій народный орнаментъ. Вышивки, ткани, писанки" вперше презентувалася у Парижі у 1878 р. (Це до питання культурних зв'язків України і Європи). Потім цей розкішний альбом перевидавався іще п'ять разів, скорочуючись у кожному виданні, аж доки від великої наукової розвідки Пчілки не лишилася куца передмова. Ось це п'яте видання ми можемо знайти у інтернеті завдяки зусиллям нашої діаспори. А перше, найбільш ґрунтовне, нам недоступне. А уявіть, який класний міг би бути подарунковий альбом. Які можна було б робити листівки і сувеніри, який мерч для популяризації музею і постаті Ольги Петрівни Косач. - Доця, ми з тобою якісь бариги. Не можна на все дивитися з точки зору мерчу. - Угу. Але в цьому "угу" мало розкаяння :) Нам дійсно хочеться, щоб наші музеї "продавалися". Щоб була можливість нагребти оберемок футболок, чашок, листівок з Косачами. Щоб книги членів родини на будь який гаманець, від дешевих кишенькових до розкішних ювілейних видань. Щоб можна було купити мухоловку як у Косачів (вона дійсно прикольна), намисто як у Лесі чи бант на шию як у Ісидори. Щоб не було похорону під прапорами на сусідній вулиці, щоб від нас нарешті відмахалися росіяни, і ми могли розвивати і рятувати те, що підлягає відновленню. Це ж просте людське бажання.

Трапився на очі ось такий рушник із колекції пана Юрія Юрій Мельничук (Львів). Думаю собі, скільки ж часу минуло від втопленого у крові Батурина до рушників, де дерево життя вінчають двоголові курки. Це дуже страшний експонат, він як застереження усім нам. І далеко не унікальний також; досі по скринях лежать сотні Кролевецьких рушників "з орлами", а скільки імперських корон вишивалося у селах і містах... Сучасна росія використовує ту саму стратегію, що і радянська, а перед тим царська попередниця. Вони воюють через дітей, вони промивають їм мізки у всіх інституціях, сподіваючись виліпити лояльне до себе покоління. Якщо не вийде з цим, тоді з наступним. І їм щось таки вдається. Сьогодні ми спостерігали за однією такою ходячою бомбою 2001 року народження. Вона спочатку різко там стрімила, насміхаючись з українців, потім не так уже й різко сиділа у відділку... Продукт пропаганди, спільний викидень ватної сім'ї і школи. У такій ситуації є спокуса узагальнити. Тим більше, росіяни роблять все можливе, щоб переконати і нас, і світ - окуповані території уже відрізаний шматок, вони вже ментально не наші. Але це неправда. Не всі там такі. Там ведеться невидима нашому оку боротьба, там люди чинять шалений опір, там підлітки і їхні батьки відчайдушно ризикують, але не здаються. Ми просто не чуємо про них, не знаємо історій. Ці люди мені нагадують праведників доби раннього християнства, вони залишилися сам-на-сам із пітьмою, і все одно не втрачають віри. Колись росіяни були впевнені, що тризуб на наддніпрянських рушниках не розквітне більше ніколи. Їм здавалося, що вони тут витоптали і випалили усе живе, розчинили у собі, пригнобили назавжди. Але хрін. Така рослина, хрін, знаєте? Його ж неможливо вивести із землі, яку він вважає своєю. Він же все одно проросте.

ВЛАДО, ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ? Цікаві ситуації стаються. Вчора посол Ізраїлю в Україні заявив, що його країна давно вже передала Україні систему ранього сповіщення про повітряні атаки, і чому вона досі не працює - питання до України. Тобто Україна має систему, здатну добряче посилити нашу ППО, але чомусь та система досі не працює. Що це мені нагадало? Це мені нагадало історію з когенераційними установками переданими нам США - вони здатні генерувати таку потрібну українцям електроенергію. Коли влітку українці сиділи без світла по 8 годин, раптом відкрилося що з переданих нам 50 з гаком установок запущена в роботу лише одна. А український бізнес в той самий час збагачував торговців пальним - аби заправляти генератори. Але далі - більше. Вчора вилізла ще одна інформація. Виявилося що німецькі танки "Leopard" та шведські БМП CV90 і танки Strv 122, ЗСУ використовує де? У Курській області! Тобто ми втрачаємо території на Донбасі, ми щойно втратили Вугледар, під загрозою Курахове, а найсучаснішу техніку відправляють не туди і не на Запорізький напрямок, де нас уже лякають російським наступом. Тезніку направляють у Курську область. Бог з ним, я вже не питаю якого милого ми взагалі влізли в Курську область? Тепер там доведеться оборонятися, хочемо ми того чи ні. Бо банально, якщо не оборонятимемося в Курській області - доведеться оборонятися в Сумській. Фарш назад не провернеш - уже все зроблено. Але, чорт забирай, чому сучасні машини відправляють туди де ми воюємо на чужій землі, а не там де ми захищаємо свою? Не розумію. Я категорично не розумію, чому на третьому році війни у нас панує такий бардак з будівництвом оборонних споруд? Згадаємо ситуацію біля Вовчанська. Згадаємо "зуби дракона" звалені в кучу біля Покровська. Тощо й тощо. Я не розумію - що відбувається? Влада ледь не як мантру повторює, що Захід не дає достатньо зброї, не дозволяє бити ракетами углиб території Росії тощо. Дозвольте поцікавитися, а Захід нам і фортифікації має будувати, і систему ранього оповіщення монтувати? Може Захід ще й воювати за нас мусить? Я гарно чую чого нам не дає Захід - я не бачу що робить українська влада для оборони. Складається стійке враження ніби влада грає з окупантами у піддавки. І чорт забирай, саме про це волає російська пропаганда - ніби Донбас уже не втримати. Ворожі боти на соцмережах просторікують про "договірничок" за яким влада хоче здати Донбас ворогу. А тепер поставте себе на місце замореного, виснаженого українського солдата і уявіть - що він думає? Спершу - система ранього оповіщення, яка чомусь не працює, потім - сучасні танки в Курській області, а не там де втрачаються території... І на біс - депутат Дунда з пропозицією влізти ще й у Білорусь. А чого? Палає хата - палай паркан. Я не розумію що відбувається. І я дуже хочу почути - що, чорт забирай відбувається? Чому Петру Порошенко перешкоджають передавати військовим техніку - аж до погроз? Чому влада всі сили кидає не на боротьбу з ворогом, а на боротьбу з Порошенком - аж до роликів Паворознюка? Я не розумію цього. Все життя і у всіх країнах під час війни влада з опозицією об'єднували зусилля і створювали уряд національної довіри. Але зелена влада замість цього прямо під час війни з Порошенком заповзято бореться. Та що там Порошенко? Ця влада генерала Залужного зняла, бо став надто популярний! Я дуже хочу зрозуміти - як збирається оборонятися ця влада? Вона сама бодай це розуміє?

У день вчителя покажу вам сорочку, яку мені вишила моя мама, Марія Адамівна, вчителька з усе-життєвим стажем, захисниця дітей і дорослих, найдобріша і найщиріша людина на світі. Вона почала її вишивати до поранення. Десь на середині лівого рукава росіяни роздробили їй руку, вирвали м'язи, нерви і сухожилля і мало не вбили. Мама перенесла більше десяти операцій, носить у собі титанову конструкцію, пройшла кілька виснажливих курсів реабілітації і дошила цю сорочку. Сказала, що для неї це питання принципу. Мам, дякую що не припиняєш нас вчити. Зі святом, дорога.

Щойно перерахувала хлопцям 304 тис грн на купівлю вантажівки. Тримаю тепер кулаки, щоб все вийшло гладко з оформленням. Трошки голова паморочиться, як у літаку. Не можу усвідомити, що ми з вами і таку штуку купили. Фури у нас іще не було :) Доземний уклін усім, хто долучився до цієї покупки. Ви дійсно незламні люди, вас б'ють зневірою, розчаруванням, вас лякають, намагаються позбавити надії. А ви гнете свою лінію, зціпивши зуби. Люблю вас, дорогі упертюхи.

Друзі, до закриття збору на вантажівку у нас лишилося 11 тис грн :) Хлопці знайшли машину і вчора віддали заставу. Вчора ж на вечір зірвалися були забирати, побачивши динаміку на нашій банці, але продавець хоче все робити через мрео, купівлю-продаж, а не довіреність. То я їм в останній момент нагадала, що у нас взагалі то субота, вихідний, нічого не вийде. - Вихідний? - здивувалися військові. - А що це таке? Але факт той, що вантажівка у хорошому робочому стані знайшлася. Її оглянули механіки частини, потім командир, залишилися задоволені. По грошах ми вкладаємося у 300 тис, точніше буде видно, коли сплатимо за оформлення. Сподіваюся на невеликий залишок у кілька тисяч грн, піде на обслуговування і дрібний ремонт. Поки що ніби все, сподіваємося на закриття збору. Дякую всім, хто бере у цьому участь..

О, і тут їм підкинули у штани. Щоб ви не сумнівалися, коли дійде до серйозних запитань, виявиться, що і партії такої не було. На момент виборів 19го року СН нараховувала близько тисячі членів по всій Україні. Українці віддали всю повноту влади ноунейму, неіснуючій партії, нікому. Голосували всліпу, як під гіпнозом. Пам'ятаєте, як у школі нам казали - а що, як усі будуть стрибати з дев'ятого поверху, то і ти стрибнеш? (Це ж усім казали, так?) Якби Зеленський наказав усім стрибнути з мосту, вони стрибнули б. Як, власне, і сталося. Одиниці затрималися на краю і ще якось намагалися інших за руки хапати. Тільки у нас не вийшло. А тим часом, за чутками, зелені таки готують нові бліц-вибори. На своїх умовах, з телемарафоном, своїми виборчими комісіями і дільницями, своїм підрахунком голосів. Попередні дві таких спроби закінчилися Майданами.